Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 307/2382/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2019.
Дата набрання законної сили: 03.04.2019
Номер судового провадження: 14-609цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 307/2382/15-ц
		Провадження № 14-609цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської  В . І., Золотнікова О. С ., Кібенко О. Р. , Князєва В. С. , Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Рогач Л. І. , Саприкіної І. В. , Ткачука О. С. , Уркевича  В. Ю., Яновської  О .  Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач   ОСОБА_16 ,
		відповідачі: ОСОБА_15 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області (далі - Відділ державної реєстрації; державний реєстратор), Тячівське районне підприємство технічної інвентаризації (далі - Тячівське РПТІ), 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоселицька сільська рада Тячівського району Закарпатської області (далі - Сільрада),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_15 
		 
		на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2015 року у складі судді Ніточка В. В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня 2016 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю., Ігнатюка Б. Ю.,
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_15 , Відділу державної реєстрації, Тячівського РПТІ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сільрада, про визнання недійсними і скасування реєстрації та права власності на нерухоме майно, та 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2015 року ОСОБА_16 звернувся до суду з позовом, уточнивши який, просив:
		- визнати недійсним і скасувати рішення Тячівського РПТІ від 29 серпня 2008 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на 91/100 частки будівлі АДРЕСА_1 , здійснену 29 серпня 2008 року Тячівським РПТІ за заявою ОСОБА_15 та на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року у справі № 2о-109/08, скасованого ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року; 
		- визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції від 10 січня 2013 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на 91/100 частки будівлі АДРЕСА_1 , здійснену 10 січня 2013 року реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції за заявою ОСОБА_15 та на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року у справі № 2о-109/08, скасованого ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року; 
		- зобов`язати Відділ державної реєстрації скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на 91/100 частки будівлі АДРЕСА_1 за заявою ОСОБА_15 та на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року у справі № 2о-109/08, скасованого ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року.
		 
		Вимоги мотивував тим, що він має право на частину пайового фонду Колективного сільськогосподарського підприємства «Полонина» (далі - КСП «Полонина», підприємство). Власником права на майновий пай в КСП «Полонина» є, в тому числі ОСОБА_15 
		 
		Зазначав, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року встановлено факт, щоОСОБА_15 є власником 91/100 частки будівлі колишнього фуражного складу КСП «Полонина», що знаходиться на АДРЕСА_1 . На підставі цього судового рішення ОСОБА_15 зареєстрував (у 2008 році) право власності на нерухоме майно.
		 
		ОСОБА_16 посилався на те, що в подальшому (10 лютого 2010 року) судове рішення скасоване, у зв`язку із чим правовстановлюючого документа для державної реєстрації права власності ОСОБА_15 на 91/100 частки будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 , не існує. Вважав, що відсутня правова підстава для набуття відповідачем ОСОБА_15 у власність відповідного нерухомого майна, у зв`язку із чим реєстрація права власності за відсутності правової підстави для набуття майна у власність є незаконною. Просив позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2015 року позов ОСОБА_16 задоволено частково. 
		 
		Рішення Тячівського РПТІ від 29 серпня 2008 року про реєстрацію за ОСОБА_15 права власності на 91/100 частки нежитлового приміщення будівлі магазину, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано незаконним та скасовано.
		 
		Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області від 10 січня 2013 року, індексний номер 17593, про державну реєстрацію за ОСОБА_15 права власності на 91/100 частки нежитлового приміщення будівлі магазину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано незаконним та скасовано. 
		 
		Стягнуто з ОСОБА_15 , реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області та Тячівського РПТІ в дохід держави судовий збір у розмірі 81,20 грн з кожного. 
		 
		В іншій частині позовних вимог відмовлено. 
		 
		Оскільки судом у іншій справі скасоване рішення про встановлення факту належності  ОСОБА_15 на праві власності спірного нерухомого майна, яке було правовою підставою для здійснення Тячівським РПТІ29 серпня 2008 року реєстрації права власності за останнім на 91/100 частки нежитлового приміщення будівлі магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також прийняття рішення державним реєстратором від 10 січня 2013 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_15 на зазначені нежитлові приміщення, то суд першої інстанції зробив висновок про часткове задоволення позову.
		 
		Також суд першої інстанції вказав, що позивач не пропустив позовної давності, оскільки докази, що ОСОБА_16 знав чи міг дізнатися про існування рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року, на підставі якого відповідачами здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_15 , відсутні. Позивач вказав, що про прийняття 10 січня 2013 року державним реєстратором оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень дізнався у травні 2015 року, що не спростовано відповідачами.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_15 відхилено, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2015 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що сторони мають спільні права щодо володіння та користування нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , так як право власності на нього в цілому за ОСОБА_15 не зареєстроване. Між сторонами існує спір щодо визначення часток у вказаному нерухомому майні. На момент подання заяви про державну реєстрацію права власності у 2013 році правовстановлюючий документ - рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року було скасоване, тобто втратило чинність. Спір стосується майнових прав на будівлю (частку у ній), отже про право цивільне. Права та обов`язки органів, що здійснювали записи про державну реєстрацію прав є похідними, тому спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги про скасування державної реєстрації, вчиненої у січні 2013 року, пред`явлені позивачем у липні 2015 року в межах встановленої законом загальної позовної давності, а до вимог про скасування здійсненої 29 серпня 2008 року державної реєстрації такий строк не пропущено, з огляду на те, що ОСОБА_16 не знав про існування та скасування рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року, яке стало підставою реєстрації Тячівським РПТІ права власності та про таку реєстрацію.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У серпні 2016 року ОСОБА_15 звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що ним проведено реконструкцію будівлі фуражного складу за адресою: АДРЕСА_1 , належного до пайового фонду КСП «Полонина».
		 
		Зазначав, що належний позивачу за договором дарування ОСОБА_18 . ОСОБА_16 майнового паю КСП «Полонина» майновий пай стосується майна ліквідованого підприємства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , до складу якого спірне нерухоме майно не входить. 
		 
		Щодо майнового паю, переданого ОСОБА_16 ОСОБА_19 , то ОСОБА_15 зазначав, що ним подано до місцевого відділу поліції заяву про злочин.
		 
		Також вказував, що ОСОБА_16 неправильно обрав спосіб захисту та не зазначив, у чому полягає протиправність дій державного реєстратора. Не враховано, що оскарження дій державного реєстратора належить до компетенції адміністративного суду та не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.
		 
		Крім того, ОСОБА_15 зауважував, що суд вийшов за межі позовних вимог, не вправі був приймати заяву про зміну та уточнення позовних вимог після розгляду справи по суті, не вказав в чому полягає протиправність рішення Тячівського РПТІ від 28 серпня 2008 року про реєстрацію права власності на збудований ним магазин і порушення прав позивача внаслідок набуття права власності на вказане нерухоме майно, а також, що судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин позовної давності.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У вересні 2016 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_16 вказує, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, в зв`язку із чим касаційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 грудня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Суди установили, що ОСОБА_16 та ОСОБА_15 мають права на майнові паї КСП «Полонина», до складу пайового фонду якого входить, у тому числі фуражний склад, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		 
		Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року у справі № 2о-109/08 встановлено, що ОСОБА_15 є власником 91/100 частки будівлі, а саме магазину, площею 607,6 кв. м в цілому, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		На підставі вказаного судового рішення реєстратор Тячівського РПТІ 29 серпня 2008 року здійснив за ОСОБА_15 реєстрацію права власності на 91/100 частки нежилого приміщення - будівлі магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
		 
		10 лютого 2010 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області вказане рішення суду від 08 липня 2008 року скасовано у зв`язку з нововиявленими обставинами. 26 лютого 2010 року ухвалою цього ж суду заяву ОСОБА_15 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду, оскільки між сторонами існує спір про право, який вирішується в позовному провадженні.
		 
		10 січня 2013 року рішенням державного реєстратора права власності ОСОБА_15 на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. 
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
		 
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
		 
		Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		 
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		 
		Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		 
		За правилами частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		 
		За змістом наведених приписів участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та за будь-яких обставин розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку із чим він виник і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.
		 
		Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		До адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
		 
		Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Тобто суд повинен з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
		 
		Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		 
		Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
		 
		Предметом указаного спору є права на об`єкт нерухомого майна, який набутий у результаті виділення майнового паю в натурі.
		 
		Відповідно до статі 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох, або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
		 
		Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначені Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 року № 2114-XII (далі - Закон № 2114-XII) та Указом Президента України № 62/2001 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав селян у процесі формування аграрного сектора економіки».
		 
		За змістом статті 7 цього Закону об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.
		 
		Згідно із статтею 9 Закону № 2114-XII до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 затверджено, зокрема Методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих (далі - Методика) і Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки (далі - Положення).
		 
		Пунктом 2 цієї Методики визначено, що співвласники - члени підприємства, в тому числі реорганізованого, за якими зберігається право на майнові паї у пайовому фонді підприємства, але які не отримали його в натурі чи не передали як внесок до статутного фонду правонаступника; майновий пай - частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду.
		 
		Положенням передбачено, що комісія з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки, створена з метою забезпечення захисту прав на пайовий фонд майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, в тому числі реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства, основним завданням якої є уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства. 
		 
		Відповідно до пункту 15 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2001 року за № 305/5496, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна  із переліку майна, виділеного на ці цілі.
		 
		Згідно з пунктом 16 цього Порядку визначення конкретного майна для виділення окремому власнику чи групі власників майнових паїв може бути здійснене одним із нижченаведених способів за рішенням зборів співвласників: за структурою пайового фонду; конкретним майном за взаємною згодою співвласників; на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону. Спірні питання щодо розподілу майна між співвласниками вирішуються в судовому порядку.
		 
		У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача ОСОБА_16 як одного із власників майнових паїв КСП «Полонина» на нерухоме майно внаслідок дій іншого власника майнових паїв ОСОБА_15 і Відділу державної реєстрації та Тячівського РПТІ з реєстрації такого права на підставі судового рішення, яким фактично виділено йому із складу пайового фонду майно у натурі як окремому власнику.
		 
		Вказане свідчить про існування спору між власником майнових паїв та власником майна, виділеного із пайового фонду щодо права на виділення в натурі конкретного майна з пайового фонду КСП «Полонина».
		 
		Таким чином позов спрямований на захист майнового права позивача від порушень зі сторони іншого власника майна. Зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права виділення майнового паю в натурі власниками майнових паїв колективних сільськогосподарських підприємств та їх розподілу, тобто має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
		 
		Крім того віднесення вказаної справи до категорії цивільних не залежить і від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги щодо правомірності правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення.
		 
		Таким чином оскарження рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом цивільного права, оскільки виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття відповідачем ОСОБА_15 права власності на об`єкт нерухомого майна та на визначення частки в натурі у ньому. Такий спір не є публічно-правовим, оскільки має приватноправовий характер.
		 
		Саме такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року (провадження № 11-1093апп18), від 30 жовтня 2018 року (провадження № 11-858апп18) та від 11 грудня 2018 року (провадження № 11-994апп18) і підстав для відступу від них не вбачається.
		 
		Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов`язані з реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі судового рішення і впливають на цивільні права позивача та відповідача ОСОБА_15 
		 
		Щодо вирішення судами спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
		 
		Як установили суди попередніх інстанцій, 17 квітня 2000 рокуКСП «Полонина» передало за актом приймання-передачі майнового паю в натурі лот 24 - склад фуражний, огорожу та ваги пайовикам у кількості 37 чоловік.
		 
		01 вересня 2004 року згідно з договором дарування члени підприємства ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 . ОСОБА_27 подарували ОСОБА_15 права на майнові паї загальною вартістю 59 000,00 грн.
		 
		12 січня 2009 року ОСОБА_28 придбав у ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 згідно з договором купівлі-продажу частину майнових прав КСП «Полонина» у розмірі 26 350,00 грн.
		 
		27 березня 2009 року ОСОБА_28 придбав у ОСОБА_42 і ОСОБА_34 на підставі договору купівлі-продажу майнові праваКСП «Полонина» на загальну суму 1 982,00 грн.
		 
		19 серпня 2009 року ОСОБА_28 придбав у ОСОБА_43 , ОСОБА_34 , ОСОБА_44 на підставі договору купівлі-продажу майнові паї на загальну суму 9 211,00 грн.
		 
		01 листопада 2011 року ОСОБА_45 та ОСОБА_46 подарували ОСОБА_16 на підставі договору дарування право на майновий пай КСП «Полонина» на суму по 709,00 грн кожен.
		 
		18 липня 2012 року, ОСОБА_28 продав ОСОБА_15 майнові паї на загальну суму 37 543,00 грн.
		 
		10 квітня 2013 року ОСОБА_18 подарувала ОСОБА_16 згідно з договором дарування право на майновий пай КСП «Полонина» на суму 621,00 грн.
		 
		Суди встановили, що відсутні підтвердження передачі  ОСОБА_15 , а також і ОСОБА_16 та виділення їм майнового паю в натурі як власникам майнових паїв КСП «Полонина». 
		 
		Отже,  ОСОБА_15 і ОСОБА_16 разом з іншими особами, яким виділено у спільну власністьчастину пайового фонду КСП «Полонина» у вигляді складу фуражного, огорожі та ваги, мають майнові права на частину пайового фонду КСП «Полонина», до яких входить і спірна будівля, право власності на частину якої зареєстровано за ОСОБА_15 , що підтверджено відповідними угодами та сертифікатами про право на майновий пай, і не мають права власності на конкретне майно.
		 
		Рішення про виділення частки в натурі у вказаному майні ні співвласниками, ні комісією не приймалося.
		 
		29 серпня 2008 року Тячівським РПТІ прийнято рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно - 91/100 частки будівлі магазину, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_15 на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року (справа №2о-109/08).
		 
		10 січня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції прийнято рішення про реєстрацію за ОСОБА_15 права власності 91/100 частки будівлі магазину, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року (справа № 2о-109/08).
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 11 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		 
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, тут і далі - у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).
		 
		Пунктом 5 частини першої статті 19 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили. За змістом статті 26 цього Закону, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
		 
		Згідно із переліком, визначеним Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, чинним на момент державної реєстрацію прав власності на нерухоме майно Тячівським РПТІ 29 серпня 2008 року, правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, є зокрема і рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
		 
		Пунктами 26, 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення державним реєстратором від 10 січня 2013 року, визначено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком, в тому числі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
		 
		За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що підставою для державної реєстрації 29 серпня 2008 року реєстратором Тячівського РПТІ права власності ОСОБА_15 на 91/100 частку будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 є рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2008 року.
		 
		Зазначене рішення суду першої інстанції скасоване ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року, що свідчить про втрату юридичної сили судовим рішенням, яким визнано право власності за ОСОБА_15 на спірне нерухоме майно.
		 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що скасування рішення суду першої інстанції про встановлення факту виникнення у ОСОБА_15 права власності на 91/100 частку будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 , є наслідком припинення в останнього речового права, визнаного цим рішенням, оскільки інших підстав виникнення у нього права власності на нерухоме майно не надано, а сертифікат на право власності на майновий пай підтверджує наявність майнових прав, а не прав на конкретний об`єкт нерухомого майна, що потребує внесення відповідних відомостей про це у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а саме про скасування реєстрації права власності останнього, здійсненої Тячівським РПТІ 29 серпня 2008 року.
		 
		Також є правильним висновок судів попередніх інстанцій про визнання незаконною та скасування проведеної за рішенням державного реєстратора від 10 січня 2013 року державної реєстрації за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, яка вчинена за відсутності правових підстав виникнення права власності, оскільки на момент її здійснення рішення суду, що набрало законної сили і яке зазначено підставою проведення такої реєстрації, не існувало.
		 
		Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанції та їм надано належну оцінку. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, тому питання нового розподілу судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_15 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня 2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                     О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                          Н. П. Лященко
		С. В. Бакуліна                                           О. Б. Прокопенко
		В. В. Британчук                                        Л. І.  
		Рогач В. І . Данішевська І. В .  
		Саприкіна О. С . Золотніков О. С .  
		Ткачук О. Р .    Кібенко В. Ю . 
		Уркевич В. С . Князєв                                             О. Г. Яновська
		                                             Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...