Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/12771/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; інших видів кредиту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2019.
Дата набрання законної сили: 31.10.2018
Номер судового провадження: 14-402цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		31 жовтня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 161/12771/15-ц
		Провадження № 14-402 цс 18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - Гудими Д. А.,
		суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С ., Кібенко О. Р ., Князєва В. С. , Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Рогач Л. І. , Саприкіної І. В. , Ситнік О. М. , Уркевича В. Ю. , Яновської О. Г .
		розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «Дельта Банк» до Приватного підприємства (далі також - ПП) «Вена-Л» (далі також - позичальник) і ОСОБА_12 (далі також - поручитель) про стягнення заборгованості та за позовом поручителя до ПАТ «Дельта Банк» про визнання поруки припиненою
		за касаційними скаргами ПАТ «Дельта Банк» на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 26 травня 2017 року.
		Учасники справи:
		за позовом-1:
		        позивач: ПАТ «Дельта Банк»,
		        відповідачі: ПП «Вена-Л», ОСОБА_12 .;
		за позовом-2:
		        позивач: ОСОБА_12 ,
		        відповідач: ПАТ «Дельта Банк»,
		        третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ПП «Вена-Л».
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           18 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором у сумі 225 558,08 грн.
		2.           Позов обґрунтовувало такими обставинами:
		2.1.       23 листопада 2007 року Акціонерний комерційний інноваційний банк (далі - АКІБ) «УкрСиббанк» уклав з позичальником договір овердрафту № 98/07-497 (далі - кредитний договір) з терміном отримання до 23 листопада 2008 року включно та з лімітом до 80 000 грн.
		2.2.       Згідно з Додатковою угодою № 1 від 14 грудня 2007 року до кредитного договору ліміт овердрафту був збільшений до 88 000 грн, а відповідно до додаткової угоди № 2 від 13 березня 2008 року - зменшений до 86 000грн.
		2.3.       Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором було забезпечене порукою відповідно до укладеного 23 листопада 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» з поручителем договору № 71/07-497 (далі - договір поруки). Згідно з цим договором поручитель і позичальник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник.
		2.4.       8 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, зокрема, і за кредитним договором, укладеним з позичальником.
		2.5.       Позичальник обов`язок з повернення кредиту не виконав, а станом на 24 липня 2015 року (дату складання розрахунку заборгованості за договором кредиту) загальна сума заборгованості за кредитним договором становила 225 558,08 грн, з яких: борг за кредитом - 84 363,74 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 23 080,99 грн; борг за простроченими процентами за кредитом - 91 529,21 грн; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 23 999,77 грн; три проценти річних від простроченого кредиту - 1 268,92 грн; три проценти річних від простроченого боргу за процентами - 1 315,44 грн.
		3.           21 жовтня 2016 року поручитель подала до Луцького міськрайонного суду Волинської області позов до ПАТ «Дельта Банк» про визнання поруки припиненою.
		4.           Обґрунтувала позов такими обставинами:
		4.1.       Строк дії кредитного договору тривав з 19 листопада 2007 року до 23 листопада 2008 року включно.
		4.2.       Згідно з частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України для пред`явлення банком вимог до поручителя перебіг шестимісячного строку розпочався 23 листопада 2008 року та закінчився 23 квітня 2009 року, а перебіг річного строку - розпочався 23 листопада 2008 року та закінчився 23 листопада 2009 року.
		4.3.       У вказані періоди банк у будь-якій формі не направив поручителеві вимогу про погашення заборгованості позичальника за кредитним договором.
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		5.           16 грудня 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області постановив ухвалу, якою об`єднав в одне провадження цивільні справи № 161/12771/15-ц і № 161/13895/16-ц.
		6.           1 лютого 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області постановив ухвалу, якою провадження у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до позичальника закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи судами, оскільки спір у цій частині вимог має розглядатися за правилами господарського судочинства.
		7.           Суд першої інстанції вважав, що у цьому спорі позивач-юридична особа просить суд стягнути солідарно з відповідачів - позичальника-юридичної особи та поручителя-фізичної особи - заборгованість, а об`єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства, не допускається, якщо інше не встановлено законом.
		8.           1 лютого 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до поручителя про стягнення заборгованості відмовив і задовольнив позов поручителя про визнання поруки припиненою.
		9.           Суд першої інстанції вважав, що пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення позову до поручителя. У разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Згідно з кредитним договором кредит надавався терміном до 23 листопада 2008 року включно. Суд першої інстанції зазначив, що з позовом до поручителя ПАТ «Дельта Банк» звернулося лише 18 серпня 2015 року, тобто, пропустивши шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. А тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України суд вважав поруку припиненою.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		10.        16 травня 2017 року Апеляційний суд Волинської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року.
		11.        Мотивував тим, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до позичальника не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки спір виник між двома юридичними особами та повинен розглядатися господарським судом. Обґрунтовував приписами статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвали суду першої інстанції.
		12.        26 травня 2017 року Апеляційний суд Волинської області ухвалив рішення, яким рішення суду першої інстанції скасував, позов ПАТ «Дельта Банк» до поручителя задовольнив частково і стягнув з останнього на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором за період з 21 жовтня 2008 року до 24 липня 2015 року у сумі 130 502,69 грн, з яких: заборгованість за простроченими процентами - 89 340,33 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 14 727,93 грн, пеня за несвоєчасне повернення процентів - 23 850,07 грн, три проценти річних від простроченого зобов`язання за кредитом - 1 268,92 грн, три проценти річних від простроченого зобов`язання за процентами - 1 314,44 грн; в іншій частині позову ПАТ «Дельта Банк», а також у задоволенні позову поручителя апеляційний суд відмовив.
		13.        Мотивував рішення тим, що через неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 26 грудня 2008 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у справі № 2-7108/2008 ухвалив рішення, що набрало законної сили, яким вже стягнув з позичальника і поручителя солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором станом на 20 жовтня 2008 року у розмірі 95 055,38 грн. З них: 84 363,74 грн - заборгованість за кредитом, 2 188,88 грн - заборгованість за простроченими процентами за кредитом, 8 353,06 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 149,70 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за кредитом.
		14.        Апеляційний суд вважав, що ПАТ «УкрСиббанк» у строки, визначені частиною четвертою статті 559 ЦК України, пред`явило позов до позичальника та поручителя про дострокове стягнення заборгованості 29 жовтня 2008 року, змінивши строк виконання основного зобов`язання. А тому порука не може вважатися припиненою.
		15.        Суд апеляційної інстанції також вказав, що подання позову 29 жовтня 2008 року в іншій справі ще до закінчення строку дії кредитного договору, а також наявність судового рішення від 26 грудня 2008 року у справі № 2-7108/2008 про задоволення вимог кредитора, яке не виконане позичальником, не припиняє правовідносини сторін, не звільняє позичальника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання і не позбавляє права на отримання процентів, пені й інших штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		16.        7 липня 2017 року ПАТ «Дельта Банк» подало касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2017 року. Просить їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до Луцького міськрайонного суду Волинської області. Скаржиться на порушення судами норм процесуального права.
		17.        7 липня 2017 року ПАТ «Дельта Банк» також подало касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 26 травня 2017 року. Просить скасувати ці рішення в частині відмови у стягненні з поручителя заборгованості у розмірі 84 363,74 грн, передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а у решті рішення Апеляційного суду Волинської області від 26 травня 2017 року залишити без змін. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		18.        15 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		19.        Ухвалу мотивував тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2017 року з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції, і ця касаційна скарга нерозривно пов`язана з касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 26 травня 2017 року.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)         Доводи особи, яка подала касаційні скарги
		20.        У касаційній скарзі на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2017 року ПАТ «Дельта-Банк» вказує, що суди дійшли помилкового висновку про необхідність розгляду його вимоги до позичальника за правилами господарського судочинства, оскільки має місце вимога про солідарне стягнення кредитної заборгованості з відповідачів - фізичної та юридичної осіб, яка повинна бути розглянута за правилами цивільного судочинства. Вважає, що окремий розгляд цієї вимоги до кожного з відповідачів є неможливим.
		21.        Касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 26 травня 2017 року мотивує тим, що оскільки станом на дату звернення ПАТ «Дельта Банк» до суду зобов`язання за кредитним договором поручитель не виконала, суди безпідставно відмовили у задоволенні вимог про стягнення коштів, щодо яких є рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2008 року у справі № 2-7108/2008 про стягнення з боржника і поручителя 95 055,38 грн, з яких 84 363,74 грн - заборгованість за кредитом.
		(2)         Позиції інших учасників справи
		22.        Позичальник і поручитель відзиви на касаційні скарги не подали.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1) Щодо юрисдикції суду
		23.        ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Дельта-Банк» з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис закріплений у частині перша статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
		24.        Отже, за правилами цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		25.        Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Дельта-Банк» з позовом до суду, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
		26.        ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).
		27.        Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення наявності юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання.
		28.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов ПАТ «Дельта-Банк» з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до юридичної особи-позичальника, який допустив неналежне виконання зобов`язань за цим договором, а також до фізичної особи-поручителя. Проте вважали, що позовні вимоги до позичальника не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, а суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором лише з поручителя.
		29.        Правовою підставою для закриття провадження у справі стали приписи статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Дельта-Банк» з позовом до суду.
		30.        Відповідно до статті 16 ЦПК України у вказаній редакції не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягали розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
		31.        Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
		32.        Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний критерій.
		33.        Стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Дельта-Банк» з позовом до суду, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між банком, позичальником-юридичною особою та поручителем, який є фізичною особою. Натомість, ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Дельта-Банк» з позовом до суду, не встановлював обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.
		34.        Тобто, ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Дельта-Банк» з позовом до суду, не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб`єктним складом як у цій справі за правилами цивільного судочинства. Тоді як ГПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Дельта-Банк» з позовом до суду, навпаки встановлював обмеження за суб`єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника, що є суб`єктом господарювання, та поручителя-фізичної особи.
		35.        Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні за правилами цивільного судочинства, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов`язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.
		36.        Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
		37.        Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
		38.        З огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителя, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
		39.        У цій справі ПАТ «Дельта-Банк» заявило позовні вимоги про стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя.
		40.        Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів у процесуальному законі була передбачена (частина перша статті 33, частина друга статті 118 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Дельта-Банк» з позовом до суду).
		41.        Позовні вимоги ПАТ «Дельта-Банк» є однорідними та нерозривно пов`язані з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів ПАТ «Дельта-Банк» буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
		42.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав ПАТ «Дельта-Банк» у справі за його позовом до позичальника та поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього. Вказане підтверджує і припис пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
		43.        Отже, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що спір ПАТ «Дельта-Банк» з позичальником, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, має розглядатися за правилами цивільного судочинства, що спростовує висновки судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі у частині позовних вимог до позичальника.
		44.        Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до позичальника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з позичальником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Дельта-Банк» з позовом до суду, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
		45.        З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги ПАТ «Дельта-Банк» на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2017 року та вважає необґрунтованими висновки судів про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог до позичальника, який є юридичною особою.
		46.        Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 2-1390/11 та від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц.
		47.        Суд апеляційної інстанції мотивував ухвалу від 16 травня 2017 року зокрема, висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 1 липня 2015 року у справі № 6-745 цс 15 та від 6 квітня 2016 року у справі № 6-77 цс 16.
		48.        З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 2-1390/11 вона відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-745 цс 15 щодо застосування приписів статті 16 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду вказала, що ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не передбачав можливості розгляду за правилами господарського судочинства в одному провадженні вимог до позичальника-фізичної особи-підприємця і до поручителів-фізичних осіб, які є сторонами договорів, укладених на забезпечення виконання основного зобов`язання та мають солідарні з позичальником зобов`язання за кредитним договором і за договорами поруки. Однак, такі вимоги з огляду на приписи статті 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, могли розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		49.        У справі № 6-77 цс 16 за позовом кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителя-фізичної особи про стягнення заборгованості Верховний Суд України дійшов висновку, що такий позов у частині вимоги до боржника-юридичної особи підвідомчий господарському суду. Верховний Суд України вважав, що, вирішуючи спір, який виник за різними договорами, стягнення заборгованості за кожним з яких може бути предметом окремого позову, суди безпідставно прийняли до провадження за правилами цивільного судочинства спір, що виник між юридичними особами і має розглядатися за правилами господарського судочинства, а також безпідставно розглянули цей спір разом з вимогою про стягнення заборгованості з фізичної особи, яка вирішується за правилами цивільного судочинства.
		50.        Велика Палата Верховного Суду зауважує, що згідно з підпунктом 7 пункту 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, вона має повноваження відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України в одній зі справ, суди мають враховувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ.
		51.  Вказавши у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц про відступ від висновків, яких дійшов Верховний Суд України в ухваленій у справі № 6-923цс16 постанові від 1 березня 2017 року за позовними вимогами юридичної особи-кредитора до юридичної особи-боржника, юридичних осіб-поручителів і фізичної особи-поручителя, які виникли з окремих договорів кредиту та поруки і не передбачали солідарну відповідальність поручителів між собою,Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такі вимоги є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зорієнтувала правозастосовну практику на те, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є прогнозованішим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього (пункти 44, 46, 58 постанови від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц).
		52.        З огляду на означений відступ від висновків, яких дійшов Верховний Суд України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для подальшого застосування висновку Верховного Суду України, сформульованого у справі № 6-77 цс 16, відсутні.
		(1.2)     Щодо суті спору
		53.        Суд першої інстанції встановив:
		53.1.    23 листопада 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» уклав з позичальником кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у вигляді овердрафту з лімітом до 80 000 грн на строк з 19 листопада 2007 року до 23 листопада 2008 року включно.
		53.2.    Відповідно до пунктів 2.7.1, 2.7.2, 2.7.4 кредитного договору заборгованість за овердрафтом мала бути погашена позичальником протягом 30 календарних днів з дня отримання кожного окремого овердрафту. Овердрафт вважається погашеним, якщо сума надходжень на поточний рахунок протягом 30 календарних днів від дня надання овердрафту була не меншою, ніж дебетовий залишок коштів на кінець останнього дня, що передує 30-денному періоду.
		53.3.    Згідно з пунктами 2.8.1 і 2.8.3 кредитного договору проценти на відповідну суму овердрафту нараховуються та сплачуються за час фактичного користування коштами банку відповідно до умов, визначених цим договором. Базою нарахування процентів є дебетове сальдо поточного рахунку позичальника, котре відслідковується банком погодинно. Розрахунок процентів здійснюється погодинно кожного дня з періодичністю в одну годину - з 1 до 24 години включно, а кількість днів при нарахуванні процентів визначається, зокрема, у національній валюті за методом «факт/факт», що передбачає використання фактичної кількості днів у місяці і в році з урахуванням визначення фактичної кількості годин використання овердрафту впродовж дня та кількості годин у році.
		53.4.    Згідно з Додатковою угодою № 1 від 14 грудня 2007 року до кредитного договору ліміт овердрафту був збільшений до 88 000 грн, а відповідно до додаткової угоди № 2 від 13 березня 2008 року - зменшений до 86 000 грн.
		53.5.    Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором було забезпечене порукою відповідно до укладеного 23 листопада 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» з поручителем договору поруки, згідно з яким поручитель і позичальник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник.
		53.6.    Згідно з Додатковою угодою № 1 від 14 грудня 2007 року до договору поруки пункт 1.2 останнього був викладений у новій редакції, згідно з якою поручитель була ознайомлена, зокрема, зі збільшенням ліміту овердрафту за кредитним договором до 88 000 грн.
		53.7.    8 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, зокрема, за кредитним договором і за договором поруки, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» набуло прав і обов`язків нового кредитора у вказаних зобов`язаннях.
		53.8.    Позовна давність за вимогою про визнання припиненим договору поруки не пропущена, оскільки поручитель звернулася до суду з позовом 21 жовтня 2016 року, а дізналася про порушення її прав після звернення ПАТ «Дельта Банк» 18 серпня 2015 року з позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості.
		54.        Суд апеляційної інстанції встановив:
		54.1.    Через неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 29 жовтня 2008 року (до закінчення строку кредитування) АКІБ «УкрСиббанк» звернувся з позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла у відповідачів перед банком станом на 20 жовтня 2008 року.
		54.2.    26 грудня 2008 року Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалив рішення у справі № 2-7108/2008, яким стягнув з позичальника та поручителя солідарно на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором і договором поруки у сумі 95 055,38 грн, з яких: прострочений борг за кредитом - 84 363,74 грн, прострочений борг за процентами за кредитом - 2 188,88 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 8 353,6 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 149,7 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили, проте не було виконане.
		54.3.    Вимога ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості в повному обсязі (а саме: заборгованості за кредитом, пенею за несвоєчасне повернення кредиту, простроченими процентами за кредитом, пенею за несвоєчасне повернення процентів, трьох процентів річних від простроченої заборгованості за кредитом, трьох процентів річних від простроченої заборгованості за процентами) не відповідає закону, оскільки 26 грудня 2008 року суд вже стягнув заборгованість, яка виникла станом на 20 жовтня 2008 року. Стягнута сума не може бути стягнута повторно.
		54.4.    Поручитель просила застосувати наслідки спливу позовної давності у суді апеляційної інстанції, проте про застосування позовної давності у суді першої інстанції не заявляла.
		(1.2.1) Щодо вимоги поручителя про визнання поруки припиненою
		55.        За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
		56.        Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
		57.        Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
		58.        За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
		59.        Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		60.        Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		61.        Відтак, порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому має юридичне значення доти, поки не припинене основне зобов`язання.
		62.        Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
		63.        Суд першої інстанції, встановивши, що позовна давність за вимогою про визнання припиненим договору поруки не пропущена (оскільки поручитель звернулася до суду з позовом 21 жовтня 2016 року, а дізналася про порушення її прав після звернення ПАТ «Дельта Банк» 18 серпня 2015 року з позовом), визнав, що порука припинилася на підставі вказаної статті ЦК України, оскільки ПАТ «Дельта Банк» звернулося з позовом лише 18 серпня 2015 року, хоча строк кредитування закінчився 23 листопада 2008 року.
		64.        Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо позовної давності, проте вважає, що з огляду на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2008 року у справі № 2-7108/2008, неправильним є висновок про повне припинення поруки після спливу шестимісячного строку з дня закінчення строку кредитування.
		65.        Вирішуючи питання про чинність поруки, суд апеляційної інстанції вважав, що подання позову 29 жовтня 2008 року, тобто до закінчення строку кредитування, а також наявність судового рішення від 26 грудня 2008 року у справі № 2-7108/2008 про задоволення вимог кредитора за цим позовом, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника і поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє права на отримання процентів, пені й інших штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
		66.        З вказаним висновком апеляційного суду Велика Палата Верховного Суду погоджується лише частково. Відповідальність поручителя за заборгованість, встановлену зазначеним рішенням суду у справі № 2-7108/2008, не припинилася (див. постанову Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16). Припинення ж поруки за договором поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за зобов`язаннями позичальника, які виникли після 20 жовтня 2008 року (дати, включно до якої Луцький міськрайонний суд Волинської області у рішенні від 26 грудня 2008 року у справі № 2-7108/2008 визначив відповідальність позичальника та поручителя за заборгованість у сумі 95 055,38 грн)суди у справі № 161/12771/15-ц не досліджували, розрахунок ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором після 20 жовтня 2008 року не оцінювали.
		(1.2.2) Щодо вимоги ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості
		67.        Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		68.        Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
		69.        З позовом ПАТ «Дельта Банк» звернулося 18 серпня 2015 року та просило стягнути з позичальника і поручителя заборгованість за простроченим кредитом, проценти за кредитом, пеню за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за кредитом і три проценти річних від суми простроченого кредиту та процентів за кредитом.
		70.        Суд апеляційної інстанції вірно звернув увагу на те, що поручитель заявила про застосування наслідків спливу позовної давності у суді апеляційної інстанції, проте про застосування позовної давності у суді першої інстанції не заявляла.
		71.        Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
		72.        Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту та процентів за кредитом. Права й інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. пункти 90-91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
		73.        У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
		74.        Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк»частково, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, не врахував, що після 20 жовтня 2008 року (дати, включно до якої за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2008 року у справі № 2-7108/2008 заборгованість була стягнута з позичальника та поручителя на підставі вимоги АКІБ «УкрСиббанк» про дострокове повернення кредиту, процентів за кредитом і про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за кредитом) передбачені частиною другою статті 625 ЦК України три проценти річних від простроченої заборгованості за кредитом і від простроченої заборгованості за процентами можуть бути нараховані на заборгованість за кредитом у сумі 84 363,74 грн і процентами у сумі 2 188,88 грн, що були стягнуті на підставі зазначеного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2008 року, за період прострочення виконання зобов`язання.
		75.        Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимога ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості в повному обсязі не відповідає закону, оскільки 26 грудня 2008 року суд вже стягнув заборгованість, яка виникла станом на 20 жовтня 2008 року, у розмірі 95 055,38 грн: 84 363,74 грн - заборгованість за кредитом, 2 188,88 грн - заборгованість за простроченими процентами за кредитом, 8 353,06 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 149,70 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за кредитом. Такий висновок апеляційного суду є правильним щодо стягнутих за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2008 року у справі № 2-7108/2008 заборгованості за кредитом у сумі 84 363,74 грн і заборгованості за процентами у сумі 2 188,88 грн, які повторно не можуть бути стягнуті. Проте апеляційний суд не врахував, що вимога про стягнення цієї заборгованості взагалі не може розглядатися згідно з пунктом 2 статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення ним рішення.
		76.        Однак, вирішуючи питання про стягнення з поручителя решти заборгованості за кредитним договором і встановивши, що до спливу строку кредитування кредитодавець подав до суду позов про дострокове повернення позичальником та поручителем отриманого станом на 20 жовтня 2008 року кредиту, нарахованих на цю дату процентів за кредитом і про стягнення з них пені за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за ним, апеляційний суд не дослідив на предмет правильності нарахування після 20 жовтня 2008 року процентів і пені згідно з наданими ПАТ «Дельта Банк» розрахунком заборгованості за процентами за період з 19 грудня 2011 року до 1 липня 2015 року на залишок заборгованості за процентами станом на 18 грудня 2011 року у сумі 44 239,29 грн, а також за наданими розрахунками заборгованості за пенею за несвоєчасне повернення кредиту та за несвоєчасне повернення процентів за період з 23 січня 2015 року до 24 липня 2015 року. Дослідження зазначених розрахунків необхідне з огляду на вищевказаний висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, зокрема, у разі пред`явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості. А таку вимогу 26 грудня 2008 року задовольнив Луцький міськрайонний суд Волинської області у справі № 2-7108/2008.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		(2.1) Щодо суті касаційних скарг
		77.        Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.
		78.        У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта вказаної статті).
		79.        Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		80.        Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		81.        Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		82.        Згідно з частиною п`ятою статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
		83.        Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції під час розгляду цієї справи в частині вимог позивача до позичальника, належним чином не дослідили наявні у матеріалах справи докази, з огляду на надану оцінку аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 26 травня 2017 року слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		84.        Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).
		(2.2) Щодо судових витрат
		85.        З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
		(3) Висновки щодо застосування норм права
		86.        Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (підпункт 7 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України).
		87.        За змістом частин третьої та четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду чи в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		88.        У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду.
		Керуючись частиною першою статті 400, частинами третьою та четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої та частиною четвертою статті 411, статтями 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.           Касаційні скаргиПублічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
		2.           Скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 26 травня 2017 року, а справу передати на новий розгляд до Луцького міськрайонного суду Волинської області.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко В. І. ДанішевськаЛ.  І .   Рогач О. С .   Золотніков І. В .   Саприкіна О. Р .   Кібенко О. М .   Ситнік В .  С .   Князєв В . Ю.   Уркевич Л. М . ЛобойкоО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...