Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2331/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 21.05.2019. Зареєстровано: 21.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2019.
Дата набрання законної сили: 20.05.2019
Результат оскарження 29.08.2019 Верховний Суд: залишено постанову апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"20" травня 2019 р. Справа №914/2331/17
		 
		Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
		головуючого - суддіКравчук Н.М.
		суддівОрищин Г.В.
		Плотніцький Б.Д.
		при секретарі судового засідання Кобзар О.В.
		розглянувши апеляційну скаргу Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м. Яворів (вх. № ЗАГС 01-05/1440/18 від 07.12.2018)
		на рішенняГосподарського суду Львівської області від 07.11.2018 (суддя Стороженко О.Ф., повний текст складено 19.11.2018)
		у справі№ 914/2331/17
		за позовом:Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (надалі Яворівська КЕЧ району), м. Яворів, Львівська область
		до відповідача:підприємства об`єднання громадян «Мисливсько-рибальське господарство «Старичі»» (надалі МРГ «Старичі»), с. Старичі, Яворівський район, Львівська область
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство оборони України, м. Київ
		за участю:Військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України, м. Львів
		про:визнання недійсним договору №4 від 19.02.2016 та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою загальною площею 36 520,2 га
		 
		за участю учасників справи:
		від позивача: Заник М.Ю.  представник (довіреність № 8 від 22.04.2019)
		від відповідача: Панкевич Т.І.  адвокат (ордер ЛВ № 102367 від 21.12.2018, договір № 14/1-03/18 від 14.03.2018)
		від третьої особи: Матлай Й.І.  представник (довіреність № 220/581/Д від 20.12.2018)
		від військової прокуратури: не з`явився 
		 
		Відповідно до п.9 Перехідних положень Розділу ХІ ГПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		ВСТАНОВИВ:
		03.11.2017 Яворівська КЕЧ району звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до МРГ «Старичі» про визнання недійсним договору № 4 від 19.02.2016, укладеного з підприємством «Старичі», для врегулювання взаємовідносин між позивачем, як користувачем земельної ділянки, та відповідачем, як користувачем мисливських угідь; зобов`язання МРГ «Старичі» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою (площею 36520,2га), у межах, визначених додатками до рішення Львівської обласної ради №1439 від 15.09.2015.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2018 у справі № 914/2331/17 у задоволенні позову відмовлено повністю. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції взяв до уваги висновки, викладені у судовому рішенні по справі № 910/18835/17, яким встановлено, що земельна ділянка, після надання в користування мисливських угідь МРГ «Старичі», залишається у користуванні Яворівської КЕЧ, цільове призначення земельної ділянки, при наданні мисливських угідь в користування, - не змінилося; саме Яворівська КЕЧ є користувачем земельної ділянки, що належить до державної власності; надання в користування мисливських угідь не підтверджує зміни цільового призначення земельної ділянки, що належить до земель оборони, не припиняє користування земельною ділянкою постійного землекористувача, відповідно, - погодження, надане землекористувачем, не свідчить про реалізацію ним права розпорядження земельною ділянкою; земельні ділянки та мисливські угіддя є різними об`єктами користування з різним порядком надання їх в таке користування, а тому, рішення про надання у користування мисливських угідь не встановлює, не змінює та не припиняє жодних прав саме на земельну ділянку. Відтак, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами згідно умов договору № 4 від 19.02.2016 регулюються спеціальними нормами Закону «Про мисливське господарство та полювання», а не нормами земельного законодавства. Відповідно твердження позивача про необхідність отримання дозволу Міністерства оборони України суд вважає безпідставними, оскільки відповідачу не надавалась земельна ділянка. В зв`язку з чим, на думку суду, відсутні підстави для визнання недійсним правочину. 
		Не погоджуючись з даним рішенням, Яворівська КЕЧ району подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані нею докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник стверджує, що з моменту передачі вказаної земельної ділянки Янівській КЕЧ району (правонаступником якої є Яворівська КЕЧ району) з урахуванням ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» та ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», вона набула статусу земель оборони, відноситься до державної власності та є територією з особливим режимом функціонування та належить військовій установі лише на праві оперативного управління, а уповноваженим державою органом управління землями є Міністерство оборони України. Використання земель оборони в інших цілях, ніж ті, що визначені Законом України «Про використання земель оборони» чинним законодавством не передбачено. Враховуючи, що передані мисливські угіддя фактично є частиною земельної та водної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, а також з визначеними щодо неї правами та порядку надання і користування, то відповідно не може бути мови про те, що такі угіддя існують окремо від земельної ділянки. Відтак, апелянт вважає, що суд не правильно визначився із характером спірних відносин, в зв`язку з чим дійшов до помилкового висновку, що в даному випадку не застосовуються норми земельного законодавства. Оскільки Міністерство оборони України не надавало згоди на передачу спірних земельних ділянок, то відповідно наявні підстави для визнання спірного договору недійсним.
		Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. 
		Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№01-04/1700/18 від 26.12.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також вважає доводи Військової прокуратури та Міністерства оборони України щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції безпідставними та необґрунтованими (письмові пояснення зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/457/19 від 22.01.2019).
		Представник третьої особи в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/172/19 від 11.01.2019), просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу задоволити повністю.
		Військова прокуратура Львівського гарнізону Західного регіону України явку уповноваженого представника в судове засідання на 20.05.2019 не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. В попередніх судових засіданнях представник доводи апеляційної скарги підтримав повністю з підстав, наведених у письмових поясненнях (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/12/19 від 02.01.2019), просив суд задоволити апеляційну скаргу в повному обсязі. 
		Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд, встановив наступне.
		24.01.1980 Виконавчим комітетом Яворівської міської ради Львівської області прийнято рішення № 20 «Про видачу Державного акту на право користування землею Янівській квартирно-експлуатаційній частині району», яким землі загальною площею 39163,82 га, в межах згідно з планом землекористування, Державним актом на право користування землею серії НОМЕР_1 від 24.01.1980 було закріплено в безстрокове і безплатне користування за Янівською квартирно-експлуатаційною частиною району Яворівського району Львівської області Української республіки (а.с. 23-28 том І).
		Відповідно до Директиви МОУ № Д/115/1/911, Янівську КЕЧ було розформовано, оперативне управління земельною ділянкою веде Яворівська КЕЧ району відповідно до територіальної відповідності, що підтверджується Архівною довідкою галузевого Державного архіву Міністерства оборони України від 23.03.2017 № 562. Згідно ліквідаційного акту казармено-житловий фонд, комунальні об`єкти і споруди, земельні ділянки, матеріальні засоби Старицького гарнізону передані Яворівській квартирно-експлуатаційній частині району (а.с. 250-252 том І).
		Позивач стверджує, що з урахуванням ч. 2 ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України» та ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» земельна ділянка набула статусу земель оборони, відноситься до державної власності, є територією з особливим режимом функціонування та належить військовій установі на праві оперативного управління. При цьому звертає увагу на те, що зазначені обставини доведені також при розгляді судової справи №813/7500/14, підтверджено Ухвалою Вищою адміністративного суду України від 25.06.2015 у справі №К/800/14198/15 (а.с. 32-35 том ІІ).
		15.09.2015 Львівською обласною радою було прийнято рішення №1439 «Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області підприємству об`єднання громадян «Мисливсько-рибальське господарство «Старичі»», яким надано в користування МРГ Старичі мисливські угіддя загальною площею 36520,2 га терміном на 15 років у визначених межах, згідно з додатком до цього рішення; доручено Львівському обласному управлінню лісового та мисливського господарства в місячний термін укласти договір про умови ведення мисливського господарства з користувачем мисливських угідь, відповідно до п. 1 цього рішення (а.с. 44 том І).
		Зазначене вище рішення Львівської обласної ради було предметом розгляду у господарській справі №910/18835/17, за наслідками якої суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання його незаконним (а.с. 115-141 том І).
		29.09.2015 між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та МРГ Старичі було укладено договір № 78 про умови ведення мисливського господарства, у пункті 1 якого зазначено, що рішенням Львівської обласної ради від 15.09.2015 № 1439 строком на 15 років до 15.09.2030, надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 36520,2 га, у тому числі: лісові угіддя  23706,2 га, польові  11658,0 га, водно-болотні 1156,0 га, в межах «від КПП «Старичі» Львівського навчального центру Яворівської КЕЧ .... до КПП «Старичі» Львівського навчального центру Яворівської КЕЧ.» (а.с. 51-53 том І).
		Оскільки МРГ Старичі на підставі рішення Львівської обласної ради від 15.09.2015 №1439 отримало в користування мисливські угіддя загальною площею 36520,2 га, частина яких, а саме 36 125,3489 га розміщені на території функціонування Міжнародного центру миротворчості та безпеки (львівського навчального центру), територія якого, та відповідно, територія частини мисливських угідь, наданих МРГ Старичі в користування, визначається межами землекористування Яворівської КЕЧ відповідно до Державного акту Б НОМЕР_2  040634, то з метою забезпечення реалізації прав МРГ «Старичі», як користувача мисливських угідь, з дотриманням при цьому прав та інтересів землекористувача, між Яворівською КЕЧ району та МРГ Старичі 23.03.2016 було укладено договір №4 Про співпрацю та організацію взаємовідносин (а.с. 54-55 том І). 
		У п.1.1 вказаного договору зазначено, що предметом цього договору є врегулювання (згідно з нормою ч.6 ст.21 Закону «Про мисливське господарство та полювання») взаємовідносин між сторонами: Яворівською КЕЧ як користувачем земельної ділянки та МРГ «Старичі» як користувачем мисливських угідь.
		МРГ «Старичі» як користувач мисливських угідь має право та зобов`язаний здійснювати свою діяльність - щодо користування мисливськими угіддями на території землекористування Яворівської КЕЧ, - відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням (п.2.1, 2.2 договору).
		Яворівська КЕЧ, за якою закріплена, на праві користування, земельна ділянка, у межах якої розміщені мисливські угіддя, надані у користування МРГ «Старичі», сприяє даному підприємству у користуванні ним мисливськими угіддями (п. 2.2 договору).
		Договір діє упродовж часу користування підприємством «Старичі» мисливськими угіддями на території землекористування Яворівської КЕЧ (п.3.1 договору).
		20.09.2016 та 17.10.2016 між сторонами укладено додаткові угоди до договору №4 від 19.02.2016, якими, зокрема, погоджено умови щодо плати відповідачем за користування мисливськими угіддями (а.с. 55-56 том І).
		Звертаючись із даним позовом до суду, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що фактично рішенням Львівської обласної ради №1439 та договором № 4, підприємству «Старичі» передані у користування землі оборони (загальною площею 36.5 га). При цьому Міністерством оборони України, як фактичним користувачем земельної ділянки, дозволів та будь-яких погоджень щодо передачі земель оборони на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки, а також - укладення договору № 4, не надавалось.
		Укладення договору №4 «Про співпрацю та організацію взаємовідносин» призвело до недотримання вимог абз.3 ч.5 ст.20 Земельного кодексу України та використання земель оборони у спосіб, не передбачений Законом України «Про використання земель оборони», і стало причиною їх нецільового використання, оскільки земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
		Враховуючи, що при укладенні договору № 4, Яворівська КЕЧ району вийшла за межі своїх повноважень в частині передачі земель оборони для ведення мисливського господарства та порушила вимоги Закону України «Про використання земель оборони», Земельного кодексу України, на думку позивача, наявні підстави для визнання недійсним спірного договору.
		В свою чергу відповідач проти позову заперечив, вважає його безпідставним. Зокрема зазначає, що в даному випадку слід розмежовувати значення «мисливські угіддя», «земля» та «земельна ділянка», оскільки вони є різними об`єктами цивільних прав і цивільного обороту. Відповідно «користування мисливськими угіддями» і «користування земельною ділянкою», на якій розміщені ці угіддя, це - користування різними об`єктами цивільного обороту і підстави отримання права користування такими об`єктами та процедура отримання цих прав різні. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про мисливське господарство та полювання», а не земельним законодавством. При цьому стверджує, що згідно з умовами спірного договору не відбувалась передача у користування мисливських угідь, а лише відбулось врегулювання взаємовідносин між користувачем земельної ділянки (Яворівською КЕЧ) та користувачем мисливських угідь (МРГ «Старичі»). Правовий статус і цільове призначення земельної ділянки на території Міжнародного центру миротворчості і безпеки (Яворівського полігону), у зв`язку з отриманням МРГ «Старичі» мисливських угідь у користування, як і у зв`язку з укладенням договору, не змінились.
		Твердження позивача, що погодження на надання у користування мисливських угідь має надаватися виключно Міністерством оборони України, та про те, що Міністерство оборони України є фактичним користувачем земельної ділянки, вважає таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Оскільки ст. 22 Закону передбачена можливість надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства також користувачами земельних ділянок. Враховуючи, що Яворівська КЕЧ району є користувачем спірної земельної ділянки, то, укладаючи договір №4, позивач діяв в межах своїх повноважень, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання правочину недійсним.
		Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що питання правомірності надання у користування мисливських угідь (у Львівській області) МРГ «Старичі» було предметом дослідження у справі № 910/18835/17, за розглядом якої суди дійшли висновку про правомірність надання МРГ «Старичі» в користування мисливських угідь, зазначаючи, що доводи позивача щодо необхідності отримання згоди власника земельної ділянки (Міністерства оборони України) на передачу в користування мисливських угідь не спростовують факту погодження вказаного питання землекористувачем, що підтверджує прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». При цьому суд зазначив, що земельна ділянка, після надання в користування мисливських угідь підприємству «Старичі», залишається у користуванні Яворівської КЕЧ, цільове призначення земельної ділянки, при наданні мисливських угідь в користування - не змінилося; саме Яворівська КЕЧ є користувачем земельної ділянки, що належить до державної власності.
		Міністерство оборони України повністю підтримало позовні вимоги позивача. Зокрема зазначає, що рішенням Львівської обласної ради №1439 від 15.09.2015 та договором № 4 від 19.02.2016 фактично було передано у користування землі оборони без будь-яких погоджень та дозволів з його боку, як фактичного користувача земельної ділянки. Відтак, вважає, що укладення договору №4 призвело до недотримання вимог абз.3 ч.5 ст.20 ЗК України та використання земель оборони у спосіб, не передбачений Законом «Про використання земель оборони», і стало причиною їх нецільового використання.
		Враховуючи, що при укладенні договору № 4, Яворівська КЕЧ району вийшла за межі своїх повноважень в частині передачі земель оборони для ведення мисливського господарства та порушила вимоги Закону України «Про використання земель оборони», Земельного кодексу України, на думку третьої особи, наявні підстави для визнання недійсним спірного договору.
		Крім того, звертає увагу на те, що рішенням Міністра Оборони України від 31.05.2017 №18009/з/35-2016 було вирішено припинити дію договору №4 від 19.02.2016 «Про співпрацю та організацію відносин».
		Військова прокуратура Львівського гарнізону Західного регіону України позовні вимоги підтримала повністю. При цьому зазначає, що у межі мисливських угідь, визначених додатком до рішення №1439 від 15.09.2015 Львівської обласної ради, входить «територія Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (Яворівський військовий полігон). Землі Яворівського військового полігону, згідно з нормами ст.14 (ч.2) Закону України «Про збройні сили України» та ст.1 Закону України «Про використання земель оборони», належать до земель оборони, оскільки вони були закріплені у безстрокове користування за Янівською квартирно-експлуатаційною частиною району Яворівського району, правонаступником якої є Яворівська КЕЧ району. Відповідно до норми ст.20 (п.3 ч.5) ЗК України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом «Про використання земель оборони». Зазначає, що в даному випадку, саме Міністерству оборони України, як уповноваженому державою органу управління, належало право вирішення питання щодо надання (погодження) користувачу мисливських угідь права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства, яке б (право) і було підставою для прийняття рішення про надання мисливських угідь та укладення спірного договору про умови ведення мисливського господарства. Проте, відповідачем, всупереч вимогам ст.ст.21, 22 Закону «Про мисливське господарство та полювання», питання щодо надання права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства не погоджено з Міністерством оборони України, що зумовлює неправомірність укладення спірного договору. Укладення договору на використання земель оборони, за відсутності порядку надання дозволів на таке використання (визначеного Кабінетом Міністрів України), суперечить вимогам закону. Вважає, що Яворівська КЕЧ району, укладаючи договір, вийшла за межі своїх повноважень. 
		При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання правочину недійсним (п. 2 ч.2 ст. 16 цього Кодексу).
		Предметом даного позову є визнання недійсним договору № 4 «Про співпрацю та організацію взаємовідносин» від 19.02.2016.
		Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання урегульовано Законом України "Про мисливське господарство та полювання", який забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.
		Мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства (ст.1 Закону).
		Норма ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» встановлює, що ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.
		Порядок надання у користування мисливських угідь визначено положенням ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", якою встановлено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
		Запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками земельних ділянок, на яких розташовані мисливські угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.
		Приймаючи рішення у даній справи, суд першої інстанції зазначив, що оскільки на момент прийняття Львівською обласною радою рішення №1439 від 15.09.2015 Про надання користування мисливських угідь у Львівській області підприємству об`єднання громадян Мисливсько-рибальське господарство Старичі, відповідач отримав погодження Яворівської КЕЧ району, який є землекористувачем спірної земельної ділянки, на надання в користування мисливських угідь, то суд дійшов висновку про відсутність порушення спеціального закону, яким регламентовано порядок надання у користування мисливських угідь (ст.22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Суд стверджує, що доводи Яворівської КЕЧ району щодо необхідності отримання згоди власника земельної ділянки (Міністерства оборони України) на передачу в користування мисливських угідь не спростовують факту погодження вказаного питання землекористувачем, що підтверджує прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст. 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання. 
		Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, вважає, що суд не вірно трактує положення ч. 1 ст.22 Закону України Про мисливське господарство та полювання, оскільки винесення рішення про надання обласними радами мисливських угідь у користування, що розташовані на землях оборони, можливе після погодження з Міністерством оборони України, військовими частинами, військово-навчальними закладами, установами, підприємствами та організаціями Збройних Сил України, яким відповідні земельні ділянки надані для користування без зміни їх цільового призначення, виходячи з наступного.
		Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Яворівська КЕЧ району є структурним підрозділом орану державної виконавчої влади  Міністерства оборони України. 
		З метою реалізації повноважень, визначених ст. 10 Закону України Про Збройні Сили України, у сфері квартирно-експлуатаційного забезпечення військ, Міністром оборони України видано Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затверджене наказом від 03.07.2013 № 448 (надалі  Положення). 
		Пунктом 5.14 Положення визначено, що фонди військових містечок та земельні ділянки, утримання яких фінансується за рахунок бюджетних асигнувань відповідно до кошторису Міністерства оборони України обліковуються Квартирно-експлуатаційним відділом. 
		Згідно Державного акту на право користування землею серії НОМЕР_1 від 24.01.1980 землі загальною площею 39163,82 га, в межах згідно з планом землекористування, закріплено в безстрокове і безплатне користування за Янівською квартирно-експлуатаційною частиною району Яворівського району Львівської області Української республіки (а.с. 23-28 том І)
		Після розформування Янівської КЕЧ (відповідно до Директиви Д115/1/911 від 05.03.1998), оперативне управління за ділянкою веде Яворівська КЕЧ відповідно до територіальної відповідності, з урахуванням ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про використання земель оборони», вона набула статусу земель оборони, відноситься до державної власності, є територією з особливим режимом функціонування та належить Яворівській КЕЧ на праві оперативного управління. 
		Тобто, колегія суддів звертає увагу на те, що Яворівська КЕЧ району веде оперативне управління земельною ділянкою, а первинним, фактичним користувачем вказаної вище земельної ділянки є Міністерство оборони України. 
		А відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки спірна земельна ділянка належить до земель оборони, то відповідно при наданні мисливських угідь в користування необхідно було погоджувати з Міністерством оборони України, що не було зроблено при прийнятті Львівської обласною радою рішення № 1439 від 15.09.2015. 
		Також колегія суддів не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що надання в користування мисливських угідь не відноситься до вирішення земельних питань, оскільки прав на земельну ділянку користувача чи власника не позбавляє.
		Як вбачається з матеріалів справи та облікових даних, які долучені до матеріалів справи (ф-404), за Яворівською КЕЧ району в Старицькому гарнізоні Львівської області обліковується земельна ділянка площею 36125,6687 га, яка відноситься до земель оборони. 
		Слід зазначити, що за змістом ст.1 Закону України Про мисливське господарство та полювання мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Тобто мисливські угіддя фактично є частиною земної або водної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, а також з визначеними щодо неї правами та порядку надання і користування такими правами.
		А відтак мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки, на якій здійснюється мисливсько-рибальське господарство. 
		Таким чином, порядок та підстави надання в користування земельних ділянок мають визначатись з урахуванням положень законодавства України, що регулюють земельні відносини. 
		Відповідно до абзацу 3 ч.5 ст.20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із законом України Про використання земель оборони. 
		Приписами ч.1 та ч.2 ст.4 Закону України Про використання земель оборони передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їх сімей та доступного житла без зміни їх цільового призначення, 
		Тобто, використання земель оборони в інших цілях, ніж ті, що визначені вищевказаною нормою, взагалі не передбачено законодавством. 
		Проаналізувавши наведені вище норми права, колегія суддів вважає, що при прийняті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було враховано наведених норм права, що призвело до прийняття невірного рішення, оскільки Закон України «Про використання земель оборони» не передбачає такої діяльності на землях оборони як мисливсько-рибальське господарство. 
		Крім того, господарським судом Львівської області при прийнятті рішення не враховано ст. ст. 84, 77 Земельного кодексу України, згідно з якими землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. 
		МРГ Старичі не відноситься до органу військового формування, а тому мисливськими угіддями, які розташовані на землях оборони, не має права користуватися для здійснення мисливсько-рибальського господарства. 
		В свою чергу, Яворівська КЕЧ району не мала права надавати погодження щодо надання в користування МРГ Старичі спірної земельної ділянки, що стало причиною їх нецільового використання. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони». 
		Також слід зазначити що рішенням Міністерства оборони України від 31.05.2017 року № 18009/з/35-2016, прийнятим на підставі службового розслідування військової служби правопорядку ЗС України відносно посадових осіб Яворівської КЕЧ району, встановлено та притягнуто до відповідальності винних осіб, які причетні до надання погодження на право користування мисливськими угіддями МРГ Старичі, яке стало підставою для прийняття рішення №1439 від 15.09.2015 Львівською обласною радою, що призвело до нецільового використання земель оборони (а.с. 215-2016 том І).
		З аналізу матеріалів даної справи, апеляційним господарським судом встановлено відсутність згоди власника земельної ділянки в особі Міністерства оборони України щодо надання (погодження) користувачу мисливських угідь МРГ «Старичі» права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства, яке б в подальшому (право) і було підставою для прийняття рішення про надання мисливських угідь та укладення оспорюваного договору про співпрацю та організацію взаємовідносин. Наявності погодження землекористувача щодо надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства судом апеляційної інстанції не встановлена. 
		Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 203 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
		Колегією суддів встановлено, що відповідачем в порушення приписів чинного законодавства питання щодо надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства не було погоджено із Міністерство оборони України, як фактичним землекористувачем. Тобто, договір про співпрацю та організацію взаємовідносин укладено з порушенням вимог вищевказаного законодавства, в зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним.
		Викладена позиція колегією суддів узгоджується з позицією Верховного суду України у постанові № 906/723/17 від 06.09.2018. 
		В своїй позовній заяві Яворівська КЕЧ району також просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загальною площею 36 520,2 га. 
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 ГПК України).
		Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та, обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення. 
		Проаналізувавши дану вимогу, колегія суддів вважає що вона до задоволення не підлягає, оскільки позивачем ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не наведено жодних доказів того, що відповідач будь-яким чином створює йому перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою, не конкретизовано перешкоди і яким чином їх необхідно усувати. 
		В судових засіданнях позивач також не зміг пояснити підставність даної вимоги. 
		Тобто, зобов`язання усунути перешкоди не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки в даному випадку відсутній механізм виконання такого рішення.
		Наведене також підтверджується тим, що, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем будь-яких перешкод у користуванні позивачем даної земельної ділянки, вимога позивача про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загальною площею 36 520,2 га до задоволення не підлягає.
		Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд неповно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав невірну юридичну оцінку обставинам справи, в зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню.
		Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
		Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
		За змістом ст.129 ГПК України вбачається, що у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
		Позивачем при звернені до Господарського суду Львівської області із даним позовом було заявлено дві немайнові позовні вимоги, за які останнім сплачено судовий збір згідно платіжних доручень № 525 від 05.10.2017 на суму 1 600,00 грн та № 596 від 03.11.2017 на суму 1 600,00 грн, в загальному розмірі 3 200,00 грн (а.с. 19-20 том І).
		Ставки судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду встановлюються у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (п.2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
		Тобто, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду у даній справі становить 4 800,00 грн (2 400,00 грн + 2 400,00 грн).
		Натомість скаржником згідно платіжного доручення № 735 від 21.11.2018 при поданні апеляційної скарги було сплачено судовий збір лише в розмірі 2 400,00 грн.
		З огляду на недоплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 400,00 грн, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та відповідно пропорційний розподіл судових витрат, колегія суддів вважає за доцільне стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 400,00 грн.
		Керуючись, ст.ст. 269, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
		ПОСТАНОВИВ :
		1.Апеляційну скаргу Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району задовольнити частково.
		2.Рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2018 у справі № 914/2331/17 скасувати в частині відмови у визнанні недійсним договору № 4 «Про співпрацю та організацію взаємовідносин» від 19.02.2016, укладеного між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та підприємством об`єднання громадян «Мисливсько-рибальське господарство «Старичі»». В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
		Визнати недійсним договір № 4 про співпрацю та організацію взаємовідносин від 19.02.2016, укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та підприємством об`єднання громадян «Мисливсько-рибальське господарство «Старичі»».
		В решті рішення залишити без змін.
		3.Стягнути з підприємства об`єднання громадян «Мисливсько-рибальське господарство «Старичі»» (81052, Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, вул. Шептицького, буд.2-А, код 39689726) на користь Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. львівська,19, код. 07930854) судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1600,00 грн. 
		4.Стягнути з підприємства об`єднання громадян «Мисливсько-рибальське господарство «Старичі»» (81052, Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, вул. Шептицького, буд.2-А, код 39689726) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів УКуЛичак.р мЛьв./Личаківський/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007620, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 34312206082065, код класифікації доходів бюджету 22030101) судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2400,00 грн.
		5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.
		6.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
		 
		Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
		 
		Головуючий суддяН.М. Кравчук 
		судді Г.В. Орищин 
		Б.Д. Плотніцький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...