Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 276/1015/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю.
Надіслано для оприлюднення: 20.05.2019. Зареєстровано: 22.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2019.
Дата набрання законної сили: 20.05.2019
Номер судового провадження: К/9901/3644/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		20 травня 2019 року 
		Київ
		справа №276/1015/17
		адміністративне провадження №К/9901/3644/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії щодо призначення одноразової грошової допомоги, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області у складі судді Мельника М.Л. від 24 липня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Курка О.П., Полотнянка Ю.П. Совгири Д.І. від 17 грудня 2018 року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії щодо призначення одноразової грошової допомоги, в якому просив: 
		- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення, ЗЧМТ контузії головного мозку і захворювань пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - Порядок № 975) та Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; 
		- визнати протиправним і скасувати пункт 16 рішення Міністерства оборони України про повернення на доопрацювання документів у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 26 квітня 2016 року внаслідок поранення, ЗЧМТ контузії головного мозку і захворювань пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року № 72; 
		- зобов`язати відповідача розглянути питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, ЗЧМТ контузії головного мозку і захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії з урахуванням його права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме з 12 квітня 2016 року, а також того, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 11 березня 2011 року № 399 та акт судово-медичного дослідження Житомирського обласного бюро судово-медичної експертизи від 14 січня 2011 року є тими документами, що свідчать про причину та обставини отриманих ним поранень, ЗЧМТ контузії головного мозку і захворювань, зокрема про те, що вони не пов`язані із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження та прийняти відповідне рішення згідно Порядку № 975.
		Позовна заява обґрунтована тим, що оскаржуване рішення та дії відповідача є протиправними, оскільки не відповідають вимогам Порядку № 975 та частини другої статті 19 Конституції України, відповідач діяв не у спосіб передбачений законом. Вважає, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, однак відповідач заяву позивача про виплату такої допомоги не розглянув, а документи повернув на доопрацювання, чим порушив його право на соціальний захист, передбачений статтею 46 Конституції України.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 липня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним і скасовано пункт 16 рішення Міністерства оборони України про повернення на доопрацювання документів у зв`язку із встановленням ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи з 26 квітня 2016 року внаслідок поранення, ЗЧМТ контузії головного мозку і захворювань пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року № 72, зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, ЗЧМТ контузії головного мозку і захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії з урахуванням його права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а також того, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 11 березня 2011 року № 399 та акт судово-медичного дослідження Житомирського обласного бюро судово-медичної експертизи від 14 січня 2011 року є тими документами, що свідчать про причину та обставини отриманих ним поранень, ЗЧМТ контузії головного мозку і захворювань, зокрема, про те, що вони не пов`язані із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження та прийняти відповідне рішення згідно Порядку №975; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі, встановленому на час звернення до Міністерства оборони України про виплату одноразової допомоги.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України області задоволено частково, рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 липня 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби; скасовано пункт 16 рішення Міністерства оборони України про повернення на доопрацювання документів у зв`язку із встановленням ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи з 26 квітня 2016 року внаслідок поранення, ЗЧМТ контузії головного мозку і захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року № 72; зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 та додані документи щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби та прийняти відповідне рішення; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Скасовуючи рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 липня 2018 року, Сьомий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю строкової військової служби відповідачем не вирішено, оскільки документи повернуті, відтак, зобов`язання Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням його права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму є передчасним.
		Натомість, частково задовольняючи позовні вимоги, Сьомий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що Міністерством оборони України у встановленому порядку не розглянуто заяву позивача та не прийнято рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги, чим допущено порушення права на належний розгляд поданої ОСОБА_1 заяви та документів і прийняття відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975. Крім того зазначено, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю строкової військової служби відповідачем не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, судами у цій справі правомірно було відмовлено у зобов`язанні Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 липня 2018 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерства оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову. 
		 
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано 01 лютого 2019 року.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 лютого 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 липня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії щодо призначення одноразової грошової допомоги.
		 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив строкову військову службу на території Республіки Афганістан в період з 13 травня 1982 року по 25 жовтня 1985 року, де в той час велись бойові дії, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 .
		Відповідно довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 732327 від 12 квітня 2011 року, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 11 квітня 2011 року - поранення, ЗЧМТ, контузія головного мозку і захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		Відповідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 514276 від 13 квітня 2016 року, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 12 квітня 2016 року - поранення, ЗЧМТ, контузія головного мозку і захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		28 квітня 2016 року позивач звернувся до військового комісара Володарсько- Волинського районного військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.
		Протоколом засідання комісії № 72 від 19 серпня 2016 року Міністерство оборони України повернуло документи позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги для доопрацювання з посиланням на те, що в поданих документах немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше ніж через 3 місяці після звільнення з такої служби.
		Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
		 
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник зазначає, що днем встановлення інвалідності у розумінні підпункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та пункту 3 Порядку № 975 вважається дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК. Дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності. Зазначає, що на час первинного встановлення позивачеві інвалідності (11 квітня 2011 року) діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі  Порядок № 499), проте суди першої та апеляційної інстанції зобов`язали Міноборони розглянути питання щодо призначення та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975. Скаржник також зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання спірної допомоги з огляду на встановлення йому інвалідності у строк, що перевищує три місяці після звільнення зі строкової служби. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а вимоги касаційної скарги не є обґрунтованими з огляду на наступне.
		Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Згідно частини статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
		Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
		Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
		Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
		Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу стосовно виплати одноразової грошової допомоги, та перелік документів, зазначений в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16 та від 03 квітня 2018 року у справі № 750/5581/17, 12 листопада 2018 року у справі № 727/715/17, від 15 квітня 2019 року у справі № 760/20801/16-а.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення, однак, у даному випадку таке відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання. 
		Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
		Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.
		Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, якою скасовано рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 липня 2018 року, залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Я.О. Берназюк 
		Судді: М.І. Гриців
		Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...