Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 442/158/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2019.
Дата набрання законної сили: 16.05.2019
Номер судового провадження: 61-4457ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		16 травня 2019 року
		м. Київ
		справа № 442/158/18
		провадження № 61-4457св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, у складі судді Хомика А. П., від 21 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М., від 22 січня 2019 року.
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2018 року  ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
		Свої вимоги позивач мотивував тим, що у жовтні 2008 року між ним та відповідачем було досягнуто усної домовленості про отримання у позику грошових коштів. Позивач отримав у відповідача кошти у загальній сумі 24 000 дол. США та зобов`язався повернути 30 000 дол. США. З квітня 2009 року по вересень 2015 року позивач повертав відповідачу отримані у позику грошові кошти частинами, які складали від 300 до 500 дол. США. У вересні 2015 року позивач сплатив останню суму боргу, що свідчило про сплату відповідачу 30 000 дол. США. Однак, у листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до нього із вимогами сплатити отримані кошти, а також відсотки за користування ними. На вимогу ОСОБА_2 11 листопада 2015 року позивач під диктовку склав розписку про отримання вищевказаних коштів з метою припинення виниклого конфлікту.
		Зміст розписки дає підстави для висновку, що між ним та відповідачем не було укладено договір позики на суму 30 000 дол. США, оскільки він не отримував вказаних коштів у відповідача. Про отримання цих коштів не зазначено у розписці, як і не зазначено дати їх отримання. Розписка не містить конкретних умов отримання та повернення коштів.
		Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати недійсним договір позики за розпискою, складеною ним 11 листопада 2015 року.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів підстав, для визнання оспореного правочину недійсним. Жодних доказів того, що розписка складена під тиском, або ж під час її складення позивач не розумів значення своїх дій, останнім не надано. Позивач не звертався до суду із позовом та не ставив перед судом питання про визнання договору недійсним з причин укладення його під тиском, погрозою, тощо, тобто під впливом насильства або під впливом тяжкої обставини. Вказане свідчить, що договір-розписка в силу статті 204 ЦК України є дійсним, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Львівського апеляційного судувід 22 січня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог за недоведеністю обставин, на які позивач посилався, як підставу для визнання договору позики (розписки) недійною. Позивачем власноручно викладений текст розписки та він, як повнолітня, розсудлива особа, повинен був усвідомлювати значення викладеного ним у розписці змісту, що видається іншій особі із зазначенням своїх паспортних даних. Доводи позивача про обман позивача при укладенні оспореного договору, або ж помилку чи не усвідомлення наслідків такої дії як написання розписки визнанні необґрунтованими.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій припустилися невірного застосування статей 203, 207, 640, 1046, 1047, 1051 ЦК України. Судами не надано належної оцінки змісту розписки, яка не доводить укладення договору позики на суму 30 000 дол. США та отримання вказаних коштів позивачем. Заявник вважає, що розпискою не підтверджено факт передачі грошових коштів, стверджує, що фактично згідно розписки ним грошові кошти отримані не були.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		11 листопада 2014 року ОСОБА_3 склав розписку, згідно змісту якої останній взяв у борг у ОСОБА_2 , суму у розмірі 30 000 дол. США та зобов`язався повернути кошти до кінця поточного року у розмірі                    10 000 дол. США, а до кінця 2015 року - 20 000 дол. США. Розписка написана власноруч позивачем, що не заперечувалося останнім.
		Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2017 року у справі № 442/7790/16-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за договором позики за розпискою від 11 листопада 2014 року задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 776 700, 00 грн, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 15 617, 93 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 837, 71 грн.
		Постановою Апеляційного суду Львівської області 03 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2017 року в частині задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 7 837, 71 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено. Рішення міськрайонного суду в частині стягнення судового збору змінено. В решті рішення суду залишено без змін.
		Вказаною постановою встановлено, що 11 листопада 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, оформлений розпискою відповідача, оригінал якої міститься у справі (а. с. 38), згідно з якою відповідач взяв у позивача в борг грошові кошти у сумі 30 000 дол. США, частину яких у сумі 10 000 дол. США зобов`язувався повернути до кінця 2014 року, а решту 20 000 дол. США до кінця 2015 року.
		Позиція Верховного Суду
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 
		Відповідно до статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
		Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
		Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
		Частиною першою статті 1049 ЦК Українивстановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
		Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
		Згідно з вимогами статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
		Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
		 
		При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
		Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином дослідивши зміст розписки від 11 листопада 2014 року, дійшов обґрунтовано висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.
		Узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів позивачем підтверджується змістом розписки, яка власноручно ним складена. Вказаною розпискою також визначено періоди повернення грошових коштів. Позивач не довів, що грошові кошти були повернуті кредитору, а оспорену розписку було складено після їх повернення. Застосування фізичного чи психічного впливу під час складання розписки позивачем не доведено.
		Окрім того, отримання грошових коштів на підставі розписки від 11 листопада 2015 року встановлено зазначеними вище судовими рішеннями у справі № 442/7790/16-ц, і ця обставина не підлягає доказуванню в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами               (стаття 89 ЦПК України).
		Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді            Є. В. Синельников    О. В. Білоконь   С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...