Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/2505/18 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2019.
Дата набрання законної сили: 24.04.2019
Номер судового провадження: 14-24цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 761/2505/18
		Провадження № 14-24цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської  В . І., Золотнікова О. С ., Князєва В. С. , Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Саприкіної І. В. , Ткачука О. С. , Уркевича  В. Ю., Яновської  О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_12 ,
		відповідачі: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волков Олександр Юрійович (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «Банк Михайлівський» відповідно), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_12 
		 
		на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_12 до уповноваженої особи Фонду, Фонду про визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом, скасування рішення про визнання правочину нікчемним, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У 2017 році ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 звернулися до суду з позовом, у якому просили: скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, зазначене у наказі від 01 червня 2016 року № 42/2, за яким встановлено нікчемність правочинів; зобов`язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду зміни та доповнення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду стосовно позивачів.
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2018 року позовні вимоги роз`єднано, позов  ОСОБА_12 до уповноваженої особи Фонду, Фонду про визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом, скасування рішення про визнання правочину нікчемним виділено в окреме провадження.
		 
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_12 посилався на те, що 03 червня 2015 року він та ПАТ «Банк Михайлівський» уклали договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» №  НОМЕР_1 , на виконання якого позивачу було відкрито поточний рахунок №  НОМЕР_2 .
		 
		05 квітня 2016 року ОСОБА_12 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» (далі - ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр») уклали договір позики № 980-032-000216617, за яким позивач надав товариству у тимчасове користування за плату грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн, які позичальник зобов`язався повернути з процентами на його поточний рахунок №  НОМЕР_2 у ПАТ «Банк Михайлівський». 
		 
		19 травня 2016 року ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» виконало своє зобов`язання за договором позики, перерахувавши на поточний рахунок позивача грошові кошти у розмірі 76 500,00 грн.
		 
		Рішенням правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» визнано неплатоспроможним, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк Михайлівський», розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду. 
		 
		На дату запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» залишок коштів на його поточному рахунку № НОМЕР_2 становив 76 500,00 грн, які відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI)гарантовано підлягають виплаті за рахунок коштів Фонду. Однак у задоволенні його заяви про включення до переліку вкладників уповноважена особа Фонду позивачу відмовила, посилаючись на нікчемність правочину (транзакції), здійсненого ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на загальну суму 76 500,00 грн. 
		 
		Посилаючись на те, що уповноваженою особою Фонду порушено гарантоване законом право виплати коштів за вкладом у межах граничного розміру відшкодування, ОСОБА_12 просив:
		- скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, викладене у наказі від 01 червня 2016 року № 42/2 у частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет нікчемності, якою встановлено нікчемність правочинів (транзакції) від 19 травня 2016 року щодо перерахування ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» коштів на рахунок позивача на загальну суму 76 500,00 грн; 
		- зобов`язати уповноважену особу Фонду подати зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, включивши до нього позивача, який має право на відшкодування коштів у розмірі 76 500,00 грн, що знаходяться на поточному рахунку №  НОМЕР_2 у ПАТ «Банк Михайлівський».
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 рокупровадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що Фонд є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, тобто наділений управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Спір щодо права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, оскільки стосується виконання окремої владної функції Фонду щодо організації виплат відшкодувань за вкладами, а тому не належить до цивільної юрисдикції.  
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_12 - ОСОБА_19 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року залишено без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що спір про відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, оскільки Фонд є суб`єктом публічного права, а тому підлягає розгляду впорядку адміністративної юрисдикції.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У липні 2018 року ОСОБА_12 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що спірні правовідносини пов`язані з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконання її умов, а тому спір не вважається публічно-правовим та має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У серпні 2018 року від уповноваженої особи Фонду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона вказувала на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, посилаючись на те, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спори, що виникають у цих відносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, ухвалою від 22 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду,
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. 
		 
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція. 
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У частині першій статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		 
		Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширювалася, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених законом. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917?1991 років».
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 
		 
		Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 вказаного Кодексу). 
		 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 
		 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. 
		 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. 
		 
		У поданому позові, пред`явленому до уповноваженої особи Фонду та Фонду,  ОСОБА_12 заявив такі позовні вимоги: 1) скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, зазначене у наказі від 01 червня 2016 року № 42/2, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Інвестиційний розрахунковий центр» (код 39140702) з перерахування коштів на рахунки   ОСОБА_12 на загальну суму 76 500,00 грн; 2) зобов`язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду зміни та доповнення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду стосовно  ОСОБА_12 
		 
		Правовідносини у цій справі врегульовані Законом № 4452-VI.
		 
		Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VIтимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VIє спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		 
		Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
		 
		Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
		 
		Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
		 
		Законом № 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1 Закону № 4452-VI).
		 
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку.Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.
		 
		Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
		 
		Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		 
		Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		 
		Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
		 
		Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків. 
		 
		Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18 та інших.
		 
		Оскільки спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, то він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, зазначене у наказі від 01 червня 2016 року № 42/2, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Інвестиційний розрахунковий центр» з перерахування коштів на рахунок ОСОБА_12 на загальну суму 76 500,00 грн, підлягає закриттю з наступних підстав.
		 
		Згідно із частинами першою, другою, десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		 
		За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону     № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
		 
		Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України та частина третя статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Банк Михайлівський» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. 
		 
		Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18 та інших.
		 
		Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. 
		 
		Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
		 
		Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вимога про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочину не може бути розглянута у судовому порядку.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, зазначеного у наказі від 01 червня 2016 року № 42/2, за яким встановлено нікчемність правочинів, слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		В іншій частині ухвалу суду першої інстанції, постанову апеляційного суду прийнято з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін.
		 
		У такому разі розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 406, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_12 задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, за яким встановлено нікчемність правочинів, - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 
		 
		В іншій частині ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                    О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                         Н. П. Лященко 
		С. В. Бакуліна                                          О. Б. Прокопенко  
		Д. А. Гудима                                            І . В . 
		Саприкіна В. І . Данішевська О. С . 
		Ткачук О. С . Золотніков В. Ю . 
		Уркевич В. С. Князєв                                            О. Г. Яновська
		                                              Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...