Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/20000/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2019.
Дата набрання законної сили: 24.04.2019
Номер судового провадження: 14-2цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 638/20000/16-ц
		Провадження № 14-2цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської  В.  І., Золотнікова О. С ., Князєва В. С. , Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Саприкіної І. В. , Ткачука О. С. , Уркевича  В.  Ю ., Яновської О. Г ., 
		 
		учасники справи: 
		позивач  ОСОБА_13 ,
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Суперфін Борис Михайлович,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» 
		 
		на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року у складі судді Штих Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Кругової С. С., Пилипчук Н. П., Піддубного Р. М.,
		 
		у цивільній справі за позовом  ОСОБА_13 до ТОВ «Кей-Колект», приватного нотаріуса Суперфіна Б. М. про скасування державної реєстрації, та 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2016 року  ОСОБА_13 звернуласядо суду з позовом, у якому просила: скасувати рішення приватного нотаріуса Суперфіна Б. М. про державну реєстрацію речових прав; внести запис про скасування державної реєстрації речових прав за ТОВ «Кей-Колект»; відновити за нею запис про реєстрацію права власності на квартиру  АДРЕСА_1 .
		 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 жовтня 2006 року ОСОБА_13 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), уклали договір іпотеки нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. Того ж дня приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко І. А. вніс запис про реєстрацію обтяжень - заборону на вказане нерухоме майно на підставі договору іпотеки.
		 
		Позивачка згодом дізналася, що 09 липня 2015 року приватний нотаріус Суперфін Б. М. здійснив державну реєстрацію прав та обтяжень на зазначену квартиру, про що вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внаслідок такої державної реєстрації право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект». 
		 
		На думку позивачки, зазначена державна реєстрація речових прав є незаконною, оскільки договорів іпотеки щодо вказаного нерухомого майна з ТОВ «Кей-Колект» вона не укладала, тому у приватного нотаріуса Суперфіна Б. М. не було законних підстав для проведення державної реєстрації. 
		 
		Договір іпотеки, укладений з АКІБ «УкрСиббанк», не містить умов та порядку переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи. Окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя позивачка не укладала та письмових вимог від іпотекодержателя про виконання порушеного зобов`язання ОСОБА_13 не отримувала. 
		 
		Державну реєстрацію права власності здійснено без всіх необхідних, передбачених законодавством документів, зокрема, без звіту про оцінку предмета іпотеки та не перевірено документи, що підтверджують повноваження заявника на звернення із заявою про проведення державної реєстрації, а також документи щодо кредитної заборгованості. 
		 
		Крім того, згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), якщо об`єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав, це є підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, тому у приватного нотаріуса Суперфіна Б. М. були відсутні підстави здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, яке розташоване у м. Харкові. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року позов ОСОБА_13 задоволено. Скасовано рішення приватного нотаріуса Суперфіна Б. М. про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09 липня 2015 року, про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру АДРЕСА_1  із внесенням запису про скасування державної реєстрації речових прав та відновленням запису про реєстрацію права власності ОСОБА_13 на вказану квартиру.
		 
		Заочне рішення мотивовано тим, що ТОВ «Кей-Колект» не є стороною договору іпотеки від 19 жовтня 2006 року, зазначеного нотаріусом як підставу прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект». Будь-яких інших відомостей, які б свідчили про наявність підстав для виникнення і реєстрації за ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру, державним реєстратором до реєстру внесено не було, що є порушенням вимог законодавства. Крім того, відповідач ТОВ «Кей-Колект» не надав доказів направлення на ім`я    ОСОБА_13 та отримання нею вимоги про усунення порушення зобов`язання.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» відхилено, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року залишено без змін. 
		 
		Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач не надав належних доказів переходу до ТОВ «Кей-Колект» прав вимоги до ОСОБА_13 Відомості про підстави переходу до ТОВ «Кей-Колект» прав вимоги до ОСОБА_13 відсутні і в державному реєстрі, де нотаріусом як підставу для реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» зазначено лише договір іпотеки, укладений ПАТ «УкрСиббанк» та  ОСОБА_13  Також не надано доказів направлення й отримання ОСОБА_13 вимоги про усунення порушень. Крім того, спір не є публічно-правовим, оскільки випливає із договірних відносин, тому відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ТОВ «Кей-Колект» просило скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що спір є публічно-правовим, тому повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, оскільки у спірних правовідносинах приватний нотаріус Суперфін Б. М. виступав як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, тобто як суб`єкт владних повноважень. 
		 
		Крім того, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає спірним правовідносинам, оскільки судовим рішенням про скасування рішення державного реєстратора припинено право власності ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно у спосіб, не передбачений законом.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 12 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 
		 
		Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни). 
		 
		Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
		 
		Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
		 
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
		 
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		 
		Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
		 
		У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій приватного нотаріуса Суперфіна Б. М. щодо реєстрації такого права за ТОВ «Кей-Колект».
		 
		Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивачки та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
		 
		Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
		 
		Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (провадження № 14-275цс18), 07 листопада 2018 року (провадження № 11-961апп18), 12 грудня 2018 року (провадження № 14-486цс18 та № 14-511цс18), 23 січня 2019 року (провадження № 14-501цс18) та від 13 березня 2019 року (провадження № 14-56цс19).
		 
		Отже, спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин.
		 
		Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов`язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та відповідача ТОВ «Кей-Колект».
		 
		Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Суди встановили, що 09 липня 2015 року приватний нотаріус Суперфін Б. М. вніс до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 10344764 про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним № 22725266, з посиланням на договір іпотеки від 19 жовтня 2006 року № 3449.
		 
		За договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року № 3449, укладеним АКІБ «УкрСиббанк» як іпотекодержателем та ОСОБА_13 як іпотекодавцем, остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з пунктом 2.13 вказаного договору іпотеки, у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. 
		 
		У пункті 2.15 договору передбачено, що у разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, як способу задоволення вимог іпотекодержателя, право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, передбаченого пунктом 5.1 цього договору.
		 
		Також суд вважав установленим, що хоч у пунктах 2.13 і 2.15 вказаного договору іпотеки і міститься посилання на інші пункти цього договору - 4.1 та 5.1, однак, як зазначив суд, і це підтверджується матеріалами справи, пункти 4.1 та 5.1 у договорі іпотеки відсутні. 
		 
		Суд вважав, що договір іпотеки від 19 жовтня 2006 року № 3449 фактично не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке б відповідало вимогам статей 35 - 37 Закону № 898-IV. Крім того, з тексту договору неможливо встановити чітко визначений спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, умови та порядок його застосування.
		 
		Статтею 35 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		 
		Відповідно до статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
		 
		Відповідно до статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		 
		Згідно з пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2013 року № 868, що був чиним на момент прийняття рішення про державну реєстрацію, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
		 
		За приписами статті 19 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення) державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
		 
		Таким чином, для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, до державного реєстратора має звернутись належна особа-іпотекодержатель, та надати документи, які підтверджують:
		- наявність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя);
		- направлення та вручення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень;
		- сплин 30-денного терміну з моменту отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень;
		- у разі переходу прав на нерухоме майно - документ, що підтверджує перехід.
		 
		Позивачка заперечила факт отримання будь-яких вимог від АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», або ТОВ «Кей-Колект» стосовно виконання зобов`язань за договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року № 3449.
		 
		Відповідач ТОВ «Кей-Колект» не надав доказів на підтвердження факту направлення й отримання ОСОБА_13 вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, хоч у силу наведених норм матеріального права іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію.
		 
		Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно вважав доведеними та обґрунтованими позовні вимоги.
		 
		Однак Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками апеляційного суду щодо недоведеності набуття ТОВ «Кей-Колект» права вимоги до ОСОБА_13 за договорами кредиту й іпотеки.
		 
		Зокрема, апеляційний суд зробив висновок, що на підтвердження існування підстав для звернення до нотаріуса із заявою про реєстрацію переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала позивачці та була передана в іпотеку на забезпечення виконання основного зобов`язання, ТОВ «Кей-Колект» усупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) не надало доказів переходу до нього прав вимоги до ОСОБА_13 за договорами кредиту та іпотеки.
		 
		Однак цей висновок спростовується матеріалами справи.
		 
		У справі на а. с. 132-137, т. 1 містяться додаткові пояснення ТОВ «Кей-Колект» до апеляційної скарги на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року, до яких додано, зокрема:
		 
		- договір факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, укладений ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» (т. 1, а. с. 139-141); 
		 
		- виписка з додатку № 1 до договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 (перелік первинних договорів) (т. 1, а. с. 141 - зворот); 
		 
		- договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, укладений ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» (т. 1, а. с. 142-143); 
		 
		- виписка з додатку № 1 до договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року (т. 1, а. с. 143-зворот); 
		 
		- акт приймання-передачі прав вимоги, складений 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» (т. 1, а. с. 144);
		 
		- інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 18 вересня 2017 року № 97638083 (т. 1, а. с. 145-148).
		 
		У зазначеній довідці від 18 вересня 2017 року № 97638083 у розділі «Деталізована інформація про іпотеку» іпотекодержателем значиться ТОВ «Кей-Колект»; підстава виникнення іпотеки - договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року.
		 
		Вказані матеріали залишилися поза увагою й відповідною правовою оцінкою апеляційного суду, що потягло помилкові висновки, однак вони й не впливають на результат розгляду справи.
		 
		Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд(пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		За таких обставин та з підстав, наведених норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду висновок про недоведеність переходу до ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року № 3449.
		 
		В іншій частині ухвала апеляційного суду, як і рішення суду першої інстанції, є законними та обгрунтованими, відсутні підстави для їх скасування, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково. 
		 
		Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року залишити без змін.
		 
		Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виключивши висновок про недоведеність переходу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» права вимоги за договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року № 3449.
		 
		В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                    О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                         Н. П. Лященко 
		С. В. Бакуліна                                          О. Б. Прокопенко  
		Д. А. Гудима                                            І. В. Саприкіна
		В. І. Данішевська                                   О . С . 
		Ткачук О. С . Золотніков В. Ю . 
		Уркевич В. С . Князєв О.  Г. Яновська
		                                              Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...