Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/3985/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2019.
Дата набрання законної сили: 15.05.2019
Номер судового провадження: 11-20апп19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А НО В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 травня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 826/3985/17
		Провадження № 11-20апп19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Саприкіної І. В.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М ., Лященко Н.  П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2018 року (у складі колегії суддів Кузьменка В. А., Арсірія Р. О., Огурцова О. П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2018 року (у складі колегії суддів Федотова І. В., Літвіної Н. М., Сорочка Є. О.) у справі за їх позовом до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру України 
		(далі - Держгеокадастр) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИЛА:
		У березні 2017 року  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києваз позовом до Держгеокадастру,в якому просили:
		- визнати порушення відповідачем конституційних прав позивачів на отримання обґрунтованої відповіді (надання достовірної і повної інформації), що гарантована ст. 32, 34 і 40 Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція);
		- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невчинення перевірки земельно-кадастрових документів стосовно земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно інформації, представленої позивачами у заявах від 24 червня 2016 року № 01/06 та від 07 серпня 2016 року № 02/08, та зобов`язати надати повну і достовірну інформацію за результатами проведеної перевірки;
		- визнати протиправними дії структурних підрозділів і керівництва Держгеокадастру як такі, що мають ознаки дискримінації позивачів за майновим станом і унеможливлюють мирне володіння та розпорядження належною їм землею, що є порушенням їх прав і свобод, гарантованих ст. 24 Конституції України, ст. 14 Конвенції і ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції.
		- зобов`язати відповідача провести перевірку (з використанням незалежного структурного підрозділу) наявних у відділі Держгеокадастру м. Львова земельно-кадастрових документів стосовно земельних ділянок, розташованих у межах АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, за результатами якої: підтвердити або обґрунтовано заперечити наявність документів (державних актів, Поземельних книг, зареєстрованих або незареєстрованих у Державному земельному кадастрі) щодо земельної ділянки/ділянок, що розташована/розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , координати якої/яких відрізняються від координат земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; підтвердити або обґрунтовано заперечити наявність документів (державних актів, Поземельних книг, зареєстрованих або незареєстрованих у Державному земельному кадастрі) щодо земельної ділянки/ділянок, що розташована/розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (за винятком будинку АДРЕСА_2, координати якої/яких накладаються або співпадають з координатами земельних ділянок з вищевказаними кадастровими номерами, розташованих у АДРЕСА_1, а результати перевірки з відповідним обґрунтуванням (зазначенням підстав реєстрації і наданням копій відповідних документів у випадку виявлення ділянок із вказаними ознаками) вислати позивачам рекомендованим листом з повідомленням про вручення;
		- встановити чинність державних актів на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 та НОМЕР_1 .
		Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 22 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2018 року, в частині позовних вимог щодо встановлення чинності державних актів на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; та НОМЕР_1 , закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 
		Позивачам роз`яснено, що в цій частині спірні правовідносини регламентовані нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		Решту позовних вимог суди розглянули в порядку адміністративного судочинства, за результатом розгляду яких були прийняті такі судові рішення.
		Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 22 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнив частково. Визнав протиправними дії Держгеокадастру щодо надання неповної відповіді на заяви позивачів від 24 червня 2016 року № 01/06, від 07 серпня 2016 року № 02/08 та від 19 вересня 2016 року № 01/09. Зобов`язав відповідача повторно розглянути вказані заяви з наданням обґрунтованої та повної відповіді. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
		Ці рішення позивачами в касаційному порядку не оскаржені.
		Не погодившись із ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2018 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2018 року щодо закриття провадження в частині позовних вимог про встановлення чинності державних актів на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 та НОМЕР_1 , у серпні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просили скасувати вказані судові рішення і розглянути вказану позовну вимогу по суті. Крім того, просили забезпечити повний захист їх конституційних прав (зокрема, визначених ст. 3, 8, 32, 40, 55, 129-1 Конституції України), а також прав і свобод, гарантованих Конвенцією (визначених ст. 6, 8, 13 і ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції), при розгляді цієї справи й винесенні рішення.
		Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі,    ОСОБА_3 та   ОСОБА_4 вказали, що суди першої та апеляційної інстанцій позбавили їх можливості встановити факт того, що державні акти позивачів через дії структур відповідача у протиправний спосіб втрачали або набували чинності. Також позивачі вважають, що визначаючи спосіб захисту їх прав щодо вимоги встановити чинність державних актів у порядку цивільного судочинства, який є неможливим для реалізації, суди діяли всупереч вимог закону.
		Крім того, оскаржувані судові рішення свідчать, що суди знехтували завданням адміністративного судочинства, оскільки не врахували несприятливих наслідків для прав свобод та інтересів позивачів, чим порушили їх права, визначені ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо права на справедливий судовий розгляд та ч. 1 ст. 13 Конвенції щодо права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 січня 2019 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону 
		№ 2147-VIII), оскільки учасники справи оскаржують судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
		З установлених судами обставин справи убачається, що позивачі є власниками приватного будинку на АДРЕСА_1 та земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 і НОМЕР_1 . 
		12 березня 2016 року позивачі направили керівнику Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - Центр ДЗК) звернення № 04/03 щодо проведення перевірки і надання інформації стосовно вказаних вище земельних ділянок. На звернення отримали відповідь, оформлену листом від 07 квітня 2016 року № КО-3/77, де вказано, що на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 у 2004 році виготовлено технічну документацію із землеустрою в повному обсязі, примірники якої було передано позивачам. Інші питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції Центру ДЗК. 
		Вважаючи надану Центром ДЗК відповідь від 07 квітня 2016 року № КО-3/77 неповною та суперечливою, позивачі звернулися до голови Держгеокадастру з заявою від 24 червня 2016 року № 01/06, в якій поставили наступні питання: 
		1) перевірити, чи був або є наявний запис/записи в Поземельній книзі та інших реєстраційних документах, де вказані інший власник/інші власники земельної ділянки / земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , ніж ті, що перераховані у їх заяві від 12 березня 2016 року, зокрема, щодо ділянок із кадастровими номерами: НОМЕР_1 , НОМЕР_1 , НОМЕР_1 , НОМЕР_1 і НОМЕР_1 , а можливо також й за іншими ділянками за вказаною вище адресою; 
		2) перевірити земельно-кадастрову документацію (зокрема, і наявну у відділі Держземагентства у м. Львові), на підставі якої подавались дані до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова за період з 1996 по 2014 роки (за кожен рік окремо), та звернути увагу на такі земельно-кадастрові дані, як: а) площі земельних ділянок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; б) їх цільове призначення (категорія земель); в) інформацію про власників (користувачів) цих ділянок;
		3) перевірити, які зміни і на якій підставі вони вносились у Поземельні книги (за всіма внесеними у них відомостями) стосовно земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , за період 2003 - 2014 років, із зазначенням документів, на основі яких відбувалися нові записи; 
		4) перевірити дані щодо періодичності подання відділом Держземагентства у м. Львові інформації про земельно-кадастрові дані за період 1996 - 2014 років до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова з посиланням на норми законів; 
		5) вказати, який орган формує і передає дані Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок м. Львова для формування єдиної державної кадастрової карти України; 
		6) якщо при формуванні бази даних публічної державної кадастрової карти України обробка даних Державного земельного кадастру стосовно земельних ділянок, розташованих у м. Львові, здійснюється відділом Держземагентства у м. Львові, то витребувати пояснення, у зв'язку з чим дані по земельних ділянках, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, не включені в публічну електронну кадастрову карту України, а у випадку ненадання (невнесення) таких даних, пояснити причини їх невнесення; 
		7) якщо зазначений відділ не передає дані державного земельного кадастру стосовно земельних ділянок у м. Львові для формування бази даних публічної державної кадастрової карти України, то надати пояснення, яка установа із земельних питань м. Львова зобов`язана формувати і передавати дані по земельних ділянках, розташованих у АДРЕСА_1, для їх включення в публічну електронну кадастрову карту України; 
		8) якщо Держгеокадастр або установа, яка є в його структурі, зобов`язаний/-а формувати і передавати дані по земельних ділянках для їх включення в публічну електронну карту України, терміново внести дані земельних ділянок позивачів в її базу.
		Держгеокадастр листом від 20 липня 2016 року за № КО-3717/0-0.21-2690/6-16 повідомив позивачів, що за наявною у них інформацією у власності ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка площею 0,1123 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , що розташована на АДРЕСА_1 ; у власності ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка площею 0,1124 га з кадастровим номером НОМЕР_1 ; у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у частинах 1/3 та 2/3 відповідно перебуває земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_1 . Інших власників земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , не виявлено. Також у відповіді на звернення вказано, що протягом 2003-2014 років відділом Держгеокадастру у м. Львові подавались відповідні дані до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 і НОМЕР_1 . Крім того повідомлено заявників, що Держгеокадастр щомісяця на запит територіального органу Державної фіскальної служби подає інформацію необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, а також роз`яснено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру на території м. Львова здійснюється державними кадастровими реєстраторами відділу Держгеокадастру у м. Львові, і земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1 , НОМЕР_1 та НОМЕР_1 у Державному земельному кадастрі зареєстровані.
		07 серпня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знову звернулися до голови Держгеокадастру із заявою № 02/08, в якій просили: 
		1) перевірити і повідомити позивачів про всі наявні записи в Поземельних книгах та інших реєстраційних земельно-кадастрових документах за період 
		2003 - 2006 років щодо земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, про їх власників/користувачів, площі, внесені зміни та підстави їх внесення. Заявники просили також перевірити документацію стосовно ділянок із кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 і НОМЕР_1 , а можливо також й за іншими ділянками за вказаною вище адресою; 
		2) підтвердити факт втрати чинності державного акта на право власності на земельну ділянку 0,1124 га (власник ОСОБА_4 ) із кадастровим номером НОМЕР_1 , та повідомити правові підстави втрати чинності цього акта із зазначенням всіх необхідних реквізитів наявних у таких випадках документів; 
		3) перевірити і повідомити заявників про наявність документів із 
		земельно-кадастровими даними (зокрема, і у відділі Держгеокадастру у м. Львові), які подавались до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова за період 1996-2016 років (із виокремленням переданих даних за кожен рік окремо). У випадку їх наявності заявники просили звернути увагу на такі земельно-кадастрові дані, як: а) площі земельних ділянок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; б) їх цільове призначення (категорія земель); в) інформацію про власників (користувачів) цих ділянок, оскільки ці дані можуть не співпадати із даними документів, що наведені у листі відповідача від 20 липня 2016 року № КО-3717/0-0.21-2690/6-16. У випадку відсутності таких документів позивачі просили перевірити наявність і терміни зберігання такого типу документів; 
		4) перевірити і повідомити дані про власників земельних ділянок із кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 , які на даний час відображені в публічній електронній кадастровій карті України, і про те, чи вказані ділянки зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вказана заява була отримана адресатом 10 серпня 2016 року згідно копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
		У зв`язку з неотриманням відповіді на заяву від 07 серпня 2016 року позивачі повторно 19 вересня 2016 року направили голові Держгеокадастру заяву № 01/09 з аналогічними вимогами, наведеними в їх заяві від 07 серпня 2016 року № 02/08.
		У відповідь на заяву позивачів від 07 серпня 2016 року № 02/08 Держгеокадастр листом від 07 вересня 2016 року № Х-3717/1-0.21-3216/6-16 повідомив заявників про чинність державних актів на право власності на землю щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: № НОМЕР_1 , НОМЕР_1 , НОМЕР_1 та зазначив, що державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1 та НОМЕР_1 втратили чинність у зв`язку з об`єднанням зазначених земельних ділянок в одну і присвоєнням новоствореній земельній ділянці кадастрового номера НОМЕР_1 . На інші питання, порушені заявниками у зверненні, інформація була надана у попередній відповіді Держгеокадастру від 20 липня 2016 року № КО-3717/0-0.21-2690/6-16 із повідомленням, що для перегляду відомостей про земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 заявники можуть скористатись офіційним веб-сайтом Держгеокадастру.
		У відповідь на звернення позивачів від 19 вересня 2016 року № 01/09 відповідач листом від 20 жовтня 2016 року № КО-5256/0-0.21-3779/6-16 повідомив їх, що на аналогічне за змістом звернення Держгеокадастр листом від 07 вересня 2016 року № Х-3717/1-0.21-3216/6-16 вже надав заявникам вичерпну відповідь по суті поставлених питань.
		У березні 2017 року  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися за захистом своїх прав та інтересів до суду із цим адміністративним позовом, з підстав незаконних, на їх думку, дій відповідача під час розгляду їх заяв (звернень), оскільки позивачі отримали неповні та недостовірні (як вони вважали) відповіді щодо запитуваної інформації. Також у позові зазначили, що з боку різних суб`єктів владних повноважень (Львівської міської ради, Центру ДЗК, відділу Держземагентства у м. Львові, Державної фіскальної служби)протягом тривалого часу здійснюються дії щодо порушення прав позивачів на мирне володіння і вільне розпорядження належним їм майном шляхом фальсифікації земельно-кадастрових документів, у зв`язку з чим вони позбавлені можливості продати належне їм на праві власності нерухоме майно.
		Спірні правовідносини, що склалися між сторонами в частині оскарження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дій відповідача під час розгляду їх заяв (звернень), судами першої та апеляційної інстанцій розглянуті в порядку адміністративного судочинства по суті заявлених вимог відповідно до Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян». Прийняті в цій частині судові рішення позивачами в касаційному порядку оскаржені не були.
		До Великої Палати Верховного Суду справа передана для визначення предметної юрисдикції в частині оскарження  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судових рішень першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі щодо визнання чинності державних актів на земельні ділянки.
		Таким чином, Велика Палата Верховного Суду переглядає та встановлює дотримання судами попередніх інстанцій вимог процесуального закону лише в частині оскарження ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2018 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2018 року щодо закриття провадження стосовно позовних про встановлення чинності державних актів на земельні ділянки.
		Ухвалюючи судові рішення, які є предметом цього касаційного розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що спір в частині позовних вимог про встановлення чинності державних актів на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1 ; НОМЕР_1 , НОМЕР_1 не є публічно-правовим, оскільки не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а стосується захисту набутого права власності та розпорядження позивачами вказаними ділянками.
		Однак, у касаційній скарзі позивачі стверджували, що суди неправомірно розділили їх позовні вимоги, виділивши окремо вимогу про встановлення чинності державних актів на земельні ділянки, як таку, що належить розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки від вирішення вимог по суті порушень, допущених відповідачем під час розгляду звернень позивачів (ненадання повної інформації та надання суперечливої інформації), залежить і встановлення чинності державних актів на земельні ділянки. 
		Велика Палата Верховного Суду не приймає цю позицію позивачів з огляду на таке. 
		Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
		Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
		Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
		Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, що виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. 
		Разом з тим, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.
		Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		Таким чином, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що твердження скаржників про пов`язаність позовних вимог про встановлення чинності державних актів з іншими вимогами, розглянутими судами по суті в порядку адміністративного судочинства, не знайшли свого підтвердження під час перегляду судових рішень, оскільки вимоги, стосовно яких ухвалені рішення по суті в порядку адміністративного судочинства, стосувалися ненадання та неналежного надання відповідей на звернення позивачів згідно вимог Закону України «Про звернення громадян», що не впливає та не може впливати на майнові права позивачів на земельні ділянки, посвідчені актами на право власності, про визнання чинності яких позивачі ставлять вимогу. 
		Отже, у судів першої та апеляційної інстанцій не було правових підстав, передбачених чинним процесуальним законодавством, для розгляду цих позовних вимог в одному провадженні з огляду на їх різну юрисдикційну належність.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що як установлено матеріалами справи, позивачі звернулися до адміністративного суду з позовом до Держгеокадастру, зокрема з вимогою, направленою на встановлення чинності (дійсності) державних актів на земельні ділянки, стверджуючи про порушення їх права володіти та розпоряджатися землями, які належать їм на праві приватної власності.
		Тобто, оскаржуючи дії Держгеокадастру, позивачі фактично просять підтвердити набуте ними право власності на земельні ділянки шляхом встановлення чинності державних актів на ці земельні ділянки.
		За змістом ст. 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи ч. 1, 2 ст. 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
		Згідно із ч. 1 - 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
		Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення цього права. 
		Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (ст. 81 ЗК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
		За ч. 2 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
		Згідно із ч.1 ст. 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
		Адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об`єкти нерухомого майна.
		Механізм визнання права власності на той чи інший об`єкт за певним суб`єктом визначений ЦК України.
		Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
		За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…) або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Оскільки позовні вимоги щодо встановлення (визнання) чинності державних актів на земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявлено з метою захисту їх цивільного (речового права), а саме права володіти та розпоряджатися належним їм на праві власності майном, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
		Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду встановила правомірність висновків судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України в частині позовних вимог про встановлення (визнання) чинності державних актів на земельні ділянки, оскільки такі вимоги не є публічно-правовим, не належать до юрисдикції адміністративних судів, а тому мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА :
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду
		 
		 
		м. Києва від 22 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2018 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач  І. В. СаприкінаСудді:    Н. О. Антонюк С. В. Бакуліна В. В. Британчук Д. А. Гудима О. С. Золотніков В. С Князєв Л. М.  Лобойко  Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...