Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/277/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2019.
Дата набрання законної сили: 13.03.2019
Номер судового провадження: 12-300гс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		13 березня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 906/277/18
		Провадження № 12-300 гс 18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - Уркевича В. Ю.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
		розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «Альфа-Банк» (далі також - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) «Термінал» (далі також - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», на стороні відповідача - Шляніна Валерія Борисовича (далі також - позичальник), про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 114 317,15 доларів США
		за касаційною скаргою позичальника на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Огородніка К. М., Тимошенка О. М., Юрчука М. І.
		Учасники справи:
		        позивач: ПАТ «Альфа-Банк»,
		        відповідач: ТзОВ «Термінал»,
		        треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Шлянін В. Б.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.            У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просив звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок, позначений літерою «А», загальною площею 435,7 кв. м на вул. Ольжича, 7-А у місті Житомирі - у рахунок погашення заборгованості у сумі 114 317,15 доларів США за договором про іпотечний кредит № ф-456 від 10 серпня 2007 року (далі - кредитний договір) на користь позивача шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом).
		2.            Мотивував позов такими обставинами :
		2.1.       10 серпня 2007 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» уклало з позичальником кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав від банку для придбання нерухомості нежитлового призначення кредит у розмірі 140 000 доларів США з процентною ставкою 12 % річних і кінцевим терміном повернення - не пізніше 9 серпня 2022 року; погашення за кредитом мало здійснюватися щомісячно відповідно до визначеного договором графіку (пункти 2.1-2.5 цього договору);
		2.2.       10 серпня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» уклало з відповідачем договір іпотеки (далі - іпотечний договір), предметом якого є вищевказаний будинок;
		2.3.       17 грудня 2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» уклало з позивачем договір відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення, за яким відступило позивачеві, зокрема, права вимоги за кредитним та іпотечним договорами;
		2.4.       ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» обов`язок за кредитним договором виконало, надавши позичальнику кошти, а позичальник - належним чином не виконав. Станом на 31 грудня 2017 року наявна заборгованість за кредитом на суму 79 673,54 доларів США і за відсотками - 34 643,61 доларів США;
		2.5.       На виконання кредитного договору позивач надіслав відповідачеві та позичальнику повідомлення про усунення порушень, в яких просив у строк не пізніше 3 днів з моменту отримання вимоги погасити заборгованість, однак на момент звернення до суду ця вимога не була виконана.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.            26 липня 2018 року Господарський суд Житомирської області постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі.
		4.            Мотивував ухвалу тим, що справу не можна розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки кредитний договір був укладений з позичальником-фізичною особою, яка не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності, і спір стосується прав та обов`язків позичальника.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5.            14 вересня 2018 року Рівненський апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу суду першої інстанції скасував і передав до нього справу для продовження розгляду.
		6.            Мотивував постанову тим, що позивач правильно визначив наявність юрисдикції господарського суду з огляду на те, що позивач як іпотекодержатель реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить суб`єкту господарювання-відповідачеві на праві власності та використовується у його господарській діяльності. Тому такий спір за участю суб`єктів господарювання має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.            У вересні 2018 року позичальник подав касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2018 року, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 26 липня 2018 року залишити в силі.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		8.            27 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		9.            Обґрунтував ухвалу тим, що позичальник оскаржує постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2018 року з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		10.         Позичальник вважає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки спори щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечені кредитні зобов`язання фізичної особи без статусу суб`єкта підприємницької діяльності, стосуються прав такої фізичної особи, а тому розглядаються за правилами цивільного судочинства.
		(2) Позиції інших учасників справи
		11.         Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
		12.         Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
		13.         Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
		14.         Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Отже, для забезпечення виконання основного зобов`язання сторони можуть передбачати як визначені у статті 546 види забезпечення зобов`язань, так й інші, встановлені договором або законом.
		15.         Законодавство України не проводить різниці у видах забезпечення основного зобов`язання для визначення юрисдикції суду для розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання.
		16.         Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).Тобто, іпотека - це різновид такого виду забезпечення зобов`язання як застава. Іпотека регулюється, зокрема, ЦК України та Законом України «Про заставу».
		17.         Для цілей застосування Закону України «Про іпотеку» основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
		18.         Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
		19.         Законодавство України не передбачає солідарного обов`язку боржника (зокрема, позичальника за кредитним договором) та майнового поручителя, який відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 Закону України «Про іпотеку»). Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (див. висновок Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 159/4709/15-ц).
		20.         Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
		21.         Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (пункт 3 частини першої статті 512 ЦК України). У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (частина друга статті 11 Закону України «Про іпотеку»).
		22.         Тобто, за загальним правилом саме позичальник як боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати свій обов`язок перед кредитодавцем. Втім, якщо таке зобов`язання майновий поручитель забезпечив іпотекою, він може виконати обов`язок боржника, однак у межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки правовідносини з боржником за основним зобов`язанням не припиняються, оскільки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.
		23.         Позивачем у цій справі є юридична особа, до якої перейшли права вимоги за кредитним та іпотечними договорами і яка звернулася з позовом до юридичної особи-іпотекодавця (майнового поручителя), а фізична особа-позичальник має статус третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача.
		24.         ЦПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
		25.         Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (див. пункт 33 постанови від 1 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, пункт 34 постанови від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, постанову від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц). Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.
		26.         Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		27.         З огляду на вказаний припис учасниками господарського процесу можуть бути не лише юридичні особи та держава, але й фізичні особи у спорах, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, а також в інших спорах, вирішення яких прямо віднесене до юрисдикції господарського суду.
		28.         Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.
		29.         Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
		30.         До 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. Проте у цій справі позивач звернувся до суду у квітні 2018 року, тобто після набрання чинності новою редакцією ГПК України.
		31.         З дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 рокуспір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
		32.         Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання (див. пункти 52-53 постанови від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц).
		33.         З огляду на вказане до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
		34.         Пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 ЦПК України у системному зв`язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами акцесорного зобов`язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці).
		35.         Тобто, з 15 грудня 2017 року, якщо хоча би однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи-сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання.
		36.         Оскільки предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа-кредитодавець і фізична особа-позичальник, такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, незважаючи на те, що сторонами спору є юридичні особи-сторони іпотечного договору. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводом касаційної скарги про те, що спір не має розглядатися за правилами господарського судочинства, та вважає, що апеляційний суд з порушенням норм процесуального права скасував по суті правильне судове рішення суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		37.         Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити у силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		38.         Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		39.         З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. Суд першої інстанції ухвалив по суті правильне судове рішення, яке відповідає закону. Тому постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2018 року слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 26 липня 2018 року залишити в силі.
		(3) Висновки щодо застосування норм права
		40.         Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		41.         Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.
		42.         Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.
		43.         Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
		44.         Пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 ЦПК України у системному зв`язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами акцесорного зобов`язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці).
		45.         З 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року -спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
		46.         З вказаної дати, якщо хоча би однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи-сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання.
		Керуючись частиною першою статті 300, пунктом 4 частини першої статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.    Касаційну скаргу Шляніна Валерія Борисовича задовольнити.
		2.    Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2018 року скасувати, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 26 липня 2018 року залишити в силі.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Судді:Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна О. Р. КібенкоО. М. Ситнік В. С. КнязєвО. С. Ткачук  О. Г. ЯновськаВідповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформили судді Гудима Д. А. та Лященко Н. П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...