Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 343/2271/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2019.
Дата набрання законної сили: 08.05.2019
Номер судового провадження: 61-32ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		08 травня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 343/2271/16-ц
		 
		провадження № 61-32св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		відповідач -  ОСОБА_4 ,
		представник відповідача - ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну         скаргу  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,  касаційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_6 на рішення Долинського районного суду Iвано-Франкiвської області від 27 червня 2018 року у складі судді Керніцького І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2016 року  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 відповідно до договору дарування від 19 листопада 2004 року є власником 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за законом, виданими державним нотаріусом Долинської міської державної нотаріальної контори від 12 грудня 2011 року, є власниками по 1/6 частині вказаного домоволодіння, а інші 1/6 частини домоволодіння належить на праві власності ОСОБА_4 
		Домоволодіння складається з житлового дерев`яного будинку загальною площею 75,32 кв. м.
		Вказували, що вони та ОСОБА_4 мають неприязні стосунки, частка останньої у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі. ОСОБА_4 у спірному житловому будинку не проживає, тому на підставі статті 365 ЦК України  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07 червня 2018 року, просили суд припинити право спільної часткової власності ОСОБА_4 на 1/6 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 та визнати за ними право власності на цю              1/6 частини домоволодіння.
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до              ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 17 травня 2010 року її батько - ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким, серед іншого,заповів їй 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 .
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 домоволодіння по АДРЕСА_1 .
		В установлений законом строк із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися вона, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 
		ОСОБА_2 оспорила заповіт, складений ОСОБА_3 , до суду, однак рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня         2014 року у задоволенні її позову про визнання заповіту недійсним відмовлено.
		Незважаючи на те, що заповіт, складений її батьком, є чинним, в установленому законом порядку не скасований, державний нотаріус Долинської міської державної нотаріальної контори відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та безпідставно видала  ОСОБА_2 і ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 грудня 2011 року № 2244 і № 2248.
		На підставі вказаного, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсними свідоцтва про право на спадщинуза законом, видані державним нотаріусом Долинської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 і           ОСОБА_9 12 грудня 2011 року № 2244 і № 2248 відповідно.
		 
		Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області                      від 28 лютого 2017 року справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними об`єднані в одне провадження.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Долинського районного суду Iвано-Франкiвської області                       від 27 червня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
		Припинено право власності ОСОБА_4 на 1/6 частини домоволодіння,           яке складається з житлового будинку та господарських споруд по                     АДРЕСА_1 , що належало їй на праві приватної власності згідно зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 грудня 2011 року з виплатою грошової компенсації у розмірі 49 260,66 грн.
		Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності на 1/6 частини домоволодіння, яке складається з житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_4 на праві приватної власності згідно зі свідоцтва про право на спадщину за законом                           від 12 грудня 2011 року.
		Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмір 4 000,00 грн, судовий збір у розмірі 580,00 грн та витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у розмірі 4 952,00 грн.
		У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частка відповідача у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування спірним житловим будинком неможливе, відповідач у цьому будинку не проживає, має у користуванні інше житло, що відповідно до статті 365 ЦК України є підставою для припинення права відповідача на частку у спільному майні з виплатою їй грошової вартості цієї частки, яка попередньо була внесена позивачами на депозитний рахунок суду.
		У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, оскільки позивач не надала суду доказів на підтвердження обставин, які згідно зі статтею 1301 ЦК України є підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, зокрема, того, що особи, які отримали оспорювані свідоцтва, не мали право на спадкування.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 листопада            2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
		Рішення Долинського районного суду Iвано-Франкiвської області                    від 27 червня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		 
		Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду                     від 06 грудня 2018 року рішення Долинського районного суду від 27 червня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмір 4 000,00 грн, судового збору у розмірі 580,00 грн і витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, у розмірі 4 952,00 грн, скасовано.
		Зобов`язано Територіальне управління державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області повернути ОСОБА_2 53 092,83 грн, внесені нею на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області згідно з заявами на переказ готівки від 09 грудня 2016 року № 119, від 13 грудня 2017 року          № 15 і від 07 червня 2018 року № 30.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. 
		Належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 має інше житло, окрім частини спірного житлового будинку, суду не надано. Отже, припинення її права власності на частку у цьому майні завдає їй істотної шкоди.
		Оскільки заповіт, складений ОСОБА_3 та посвідчений головним лікарем Долинської центральної лікарні, у порушення вимог пункту 2.5 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, не був зареєстрований у Спадковому реєстрі, то підстав для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих  ОСОБА_2 і ОСОБА_9 , немає, а сторони прийняли спадщину і отримали свідоцтва про право на спадщину у порядку спадкування за законом після смерті батька.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову і додаткову постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду          від 05 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду          від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року справу за позовом  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні їх позовних вимог про припинення права власності на частку у спільному майні, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що частка  ОСОБА_4 у спільному майні є незначною і згідно з висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 03 листопада 2017 року            № 51 не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_4 , оскільки вона у спірному будинку не проживає, постійно проживає в іншому населеному пункті. Крім того, ними на депозитний рахунок суду була попередньо внесена грошова компенсація за належну відповідачу частку у спільному майні, що з урахуванням вищевказаних обставин відповідно до статті 365 ЦК України є підставою для припинення права ОСОБА_4 на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників (позивачів у справі).
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні її позовних вимог про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними з тих підстав, що заповіт, складений її батьком - ОСОБА_3 , згідно з яким 1/2 частини спірного житлового будинку та земельної ділянки  АДРЕСА_1 , у порушення вимог пункту 2.5 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України  від 07 липня 2011 року № 1810/5, не був зареєстрований у Спадковому реєстрі, апеляційний суд не звернув увагу не те, що вказаний заповіт був посвідчений головним лікарем Долинської центральної лікарні 17 травня 2010 року. З урахуванням вказаного, вимоги Положення про Спадковий реєстр не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки це положення було затверджено 07 липня 2011 року. Крім того, зміни до статті 1247 ЦК України щодо необхідності державної реєстрації у Спадковому реєстрі заповітів, посвідчених особами, зазначеними у частині третій цієї статті, були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з ратифікацією Конвенції про запровадження системи реєстрації заповітів» від 21 вересня 2010 року           № 2527-VI, який набрав чинності 19 квітня 2011 року, тобто після посвідчення заповіту, складеного її батьком.
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Згідно з договором дарування від 19 листопада 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Долинської міської державної нотаріальної контори, ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_1 . 1/2 частини домоволодіння, яке складається з житлового дерев`яного будинку житловою площею 28,24 кв. м, загальною площею 75,32 кв. м та господарських споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
		 
		17 травня 2010 року головним лікарем Долинської центральної лікарні Івано-Франківської області був посвідчений заповіт, згідно з яким              ОСОБА_3 належну йому на підставі договору дарування від 19 листопада 2004 року на праві власності 1/2 частину домоволодіння по                                  АДРЕСА_1 заповів  ОСОБА_4 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
		 
		Із заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 звернулися його діти:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня                2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_3 , недійсним.
		 
		22 грудня 2011 року державним нотаріусом Долинської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 і ОСОБА_3 видані свідоцтва про право на спадщину за законом № 2244 і № 2248, згідно з якими останні набули           у власність по 1/6 частині домоволодіння по  АДРЕСА_1 .
		 
		ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом не отримала.
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційні скарги  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 підлягають залишенню без задоволення.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до частини другої статті 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		 
		Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
		Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
		 
		Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. 
		Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
		 
		Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.
		 
		Втручання у право власності може бути виправданим згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і буде відповідати усталеній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
		 
		Встановивши, що іншого житла, окрім спірного домоволодіння по                       АДРЕСА_1 ,           ОСОБА_4 не має, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що припинення права власності на частку у спільному майні завдасть їй істотної шкоди, що згідно зі статтею 365 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 
		Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 постійно проживає у м. Івано-Франківську, позивачі у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України суду не надали, тому доводи касаційної скарги у цій частині правильність висновків апеляційного суду не спростовують.
		 
		Згідно з частиною першою статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		 
		Частиною першою статті 1252 ЦК України визначено, що заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.
		 
		Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
		 
		Судом установлено, що 17 травня 2010 року головним лікарем Долинської центральної лікарні Івано-Франківської області був посвідчений заповіт, згідно з яким ОСОБА_3 належну йому на праві власності 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 заповів  ОСОБА_4 .
		 
		У пункті 2.5 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, передбачено, що заповіти, посвідчені нотаріусами, консульськими установами, посадовими і службовими особами, які зазначені в статтях 1251 і 1252 ЦК України, статті 37 і частині першій статті 40 Закону України «Про нотаріат», до створення та введення в дію програмного забезпечення Спадкового реєстру підлягають обов`язковій державній реєстрації в зазначеному реєстрі.
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що апеляційним судом безпідставно до спірних правовідносин, які виникли у травні 2010 року, застосовано вимоги пункту 2.5 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня              2011 року № 1810/5, є обґрунтованими. Однак, помилкове застосування судом положень вказаного нормативно-правового акта не вплинуло на правильність вирішення спору, а тому згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Закону України «Про нотаріат» (у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до нотаріально посвідчених заповітів (крім секретних) прирівнюються заповіти осіб, які перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також осіб, які проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров`я, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів.
		Посадові особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, зобов`язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів у державний нотаріальний архів за місцем проживання заповідача.
		Посвідчення заповітів і довіреностей посадовими особами, зазначеними в цій статті, проводиться з дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів.
		 
		Відповідно до пункту 171 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року N 20/5 (була чинною на момент посвідчення заповіту, складеного ОСОБА_10 ), заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів, спадкових договорів та спадкових справ у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр заповітів, спадкових договорів та спадкових справ.
		 
		Пунктом 5 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 714/4935 установлено, що всі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину з 01 грудня 2000 року підлягають обов`язковій реєстрації у Спадковому реєстрі.
		 
		У частині першій статті 1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
		 
		Аналіз положень вказаної статті свідчить про те, що відсутність інформації про державну реєстрацію заповіту у Спадковому реєстрі не є підставою для недійсності цього заповіту, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4 і визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , немає. 
		 
		Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4  ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Долинського районного суду Iвано-Франкiвської області                        від 27 червня 2018 року в нескасованій частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   О. В. Білоконь   Б. І. Гулько   Є. В. Синельников   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...