Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1609/10810/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2019.
Дата набрання законної сили: 24.04.2019
Номер судового провадження: 14-15цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 квітня 2019року
		м. Київ
		 
		Справа № 1609/10810/12
		Провадження № 14-15цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва  В. С. , Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Саприкіної І. В. , Ткачука О. С. , Уркевича В . Ю., Яновської  О . Г., 
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_9 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ фірма «Консоль ЛТД»),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ фірми «Консоль ЛТД» 
		 
		на рішення Київського районного суду міста Полтави від 23 січня 2013 року у складі судді Кузіної Є. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів Гальонкіна С. А., Абрамова П. С., Лобова О. А., 
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ТОВ фірми «Консоль ЛТД» про визнання права власності на квартиру, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2012 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 81,70 кв. м.
		 
		На обґрунтування вказаних позовних вимог  ОСОБА_9 зазначила, що 06 липня 2009 року вона та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» уклали договір пайової участі у фінансуванні будівництва житлового комплексу на АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого вона зобов`язалася внести грошові кошти, тобто пай у розмірі 85 034,17 доларів США, а відповідач зобов`язався після закінчення будівництва об`єкта виділити їй частку в натурі у вигляді трикімнатної квартири АДРЕСА_1 у цьому будинку , загальною площею 81,70 кв. м. 
		 
		Свої зобов`язання за договором позивачка виконала належним чином.
		 
		Однак відповідач не виконав умов договору щодо оформлення документів на квартиру відповідно до вимог чинного законодавства. 
		 
		Позивачка була змушена самостійно звертатися до Приватного підприємства Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» (далі - ПП ПБТІ «Інвентаризатор») для оформлення права власності на квартиру. Рішенням ПП ПБТІ «Інвентаризатор» від 06 грудня 2012 року їй відмовлено у реєстрації права власності на квартиру та рекомендовано звертатися до суду для визнання права власності.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 23 січня 2013 року позов ОСОБА_9 задоволено. Визнано за ОСОБА_9 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 81,70 кв. м. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов ОСОБА_9 , суд першої інстанції керувався тим, що оскільки позивачка виконала умови договору повністю, її право на отримання спірної квартири у власність та реєстрацію права власності є порушеним та підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ фірми «Консоль ЛТД» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни відхилено. Рішення Київського районного суду міста Полтави від 23 січня 2013 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті вирішеного спору та вважав доводи апеляційної скарги такими, що не впливають на правильність висновків суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У квітні 2017 року ТОВ фірма «Консоль ЛТД» звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та постановити нову ухвалу про закриття провадження у справі.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд прийняв від позивача нові докази, які не подавалися до суду першої інстанції. Про поважність причин неподання таких доказів позивачка не повідомляла суд. 
		 
		Крім того, суди порушили норми процесуального права щодо визначення питання юрисдикційності цього спору, залишивши поза увагою, що ТОВ фірма «Консоль ЛТД» визнано банкрутом та призначено арбітражного керуючого, у зв`язку з чим справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
		 
		Суди неправильно оцінили зміст правовідносин, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного договору. Зокрема, позивачка не набула права власності на спірну квартиру, а набула лише право на пайову участь у будівництві житлового будинку, що згідно зі статтями 331, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виключає правові підстави для визнання права власності на спірне нерухоме майно у судовому порядку.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві (запереченнях) на касаційну скаргу ОСОБА_10 , яка діє в інтересах ОСОБА_9 , зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими, всі висновки судів відповідають установленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні. Зокрема, вказала, що справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції справ і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 05 грудня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Суди установили, що 06 липня 2009 року ОСОБА_9 уклала з ТОВ фірмою «Консоль ЛТД» договір № 1715/369-119(р) про пайову участь у будівництві квартир у будинку      АДРЕСА_1. 
		 
		Згідно з пунктом 3.6.1 вказаного договору пайовику за закінченням будівництва «об`єкта» із створеної учасниками спільної часткової власності виділяється його частка в натурі, яка називається «часткою пайовика», у вигляді 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1 на 5-му поверсі , загальною площею 81,70 кв. м. Факт розподілу учасниками спільної часткової власності та передачі пайовику виділеної в натурі «частки пайовика» оформлюється підписаним сторонами «актом про виконання договору», який є невід`ємним додатком до цього договору і відповідно до статті 654 ЦК України не потребує нотаріального посвідчення.
		 
		За змістом пункту 3.7 договору після виділення пайовику «частки пайовика» в натурі за «актом про виконання договору» відповідно до пункту 3.6 цього договору, право спільної часткової власності припиняється і учасники володіють, користуються і розпоряджаються отриманим майном на праві приватної власності.
		 
		Пунктом 9.10 зазначеного договору установлено, що документи для оформлення права власності пайовика на «частку пайовика» направляються в реєстраційний орган фірмою, а витрати, пов`язані з отриманням свідоцтва про право власності на «частку пайовика», несе пайовик. Пайовик зобов`язаний підписати та передати фірмі всі необхідні для реєстрації права власності документи (в тому числі: заява пайовика про реєстрацію права власності на відповідну організацію, яка здійснює реєстрацію права власності, копію паспорту, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довіреність (якщо вона потрібна).
		 
		У пункті 9.11 договору передбачено, що оформлення документів про право власності на «частку пайовика» здійснюється після повного внесення паю в найбільш прийнятному для учасників та передбаченому чинним законодавством України порядку зі сплатою пайовиком вартості державної реєстрації. Строки оформлення документів відповідають особливостям чинного законодавства.
		 
		Додатковоюугодою від 23 квітня 2012 року № 1 сторони внесли зміни до умов цього договору.
		 
		Пунктом 3.1 додаткової угоди передбачено, що внесена сума паю в розмірі 85 034,17 доларів США зараховується як пайовий внесок за договором від 23 квітня 2012 року № 0214/369-131.
		 
		25 вересня 2012 року ОСОБА_9 та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» підписали акт приймання-передачі, відповідно до якого фірма надала позивачці 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 на 5-му поверсі на АДРЕСА_1 , загальною площею 81,70 кв.м.
		 
		Довідкою ТОВ фірми «Консоль ЛТД» від 02 жовтня 2012 року № 112 підтверджується, що ОСОБА_9 сплатила всю вартість паю у вигляді 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1 на 5-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,70 кв. м, у розмірі 458 648,80 грн, що складає еквівалент 85 034,14 доларів США на момент зарахування.
		 
		Рішенням ПП ПБТІ «Інвентаризатор» від 06 грудня 2012 року № 14858 відмовлено ОСОБА_9 у реєстрації права власності на спірну квартиру.
		 
		Установлено, що позивачка повністю сплатила передбачені договором кошти у розмірі 85 034,14 доларів США, однак відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо оформлення документів на квартиру.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Стосовно посилання у касаційній скарзі на те, що ця справа повинна розглядатися Господарським судом Київської області, який порушив провадження про банкрутство стосовно ТОВ фірми «Консоль ЛТД», необхідно зазначити таке.
		 
		У частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, та у частині третій статті 3 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Юрисдикційність справи визначається при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.
		 
		Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Не змінилися такі вимоги і в ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Відповідно до статей 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) господарським судам підвідомчі справи про банкрутство, розгляд яких здійснюється у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Господарським судам також підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		 
		На час розгляду справи визначення юрисдикції справи щодо юридичної особи, стосовно якої порушено провадження про банкрутство, було урегульовано у статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та пункті 7 статті 12 ГПК України.
		 
		Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.
		 
		У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 4212-VI), Закон № 2343-XII викладено в новій редакції. 
		 
		Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
		 
		Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
		 
		Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
		 
		Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції спорів фізичної особи з майновими вимогами до боржника і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
		 
		Аналогічний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.
		 
		У справі, що розглядається, позовна заява подана до суду у грудні 2012 року, тобто до набрання чинності Закону № 4212-VI, тому справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
		 
		Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
		 
		Спільною метою укладеного між сторонами у справі договору визначено отримання правовстановлюючих документів, проектування, будівництво, та введення в експлуатацію багатоквартирного жилого будинку на АДРЕСА_1 (пункт 1.1 договору).
		 
		Запланований строк виділення «частки в натурі» - ІІ квартал 2012 року (пункт 1.2 договору).
		 
		Запланований строк закінчення будівництва - ІІ квартал 2012 року (пункт 1.3 договору).
		 
		Ведення спільних справ учасників договору за їх домовленістю покладається на фірму (пункт 2.1 договору).
		 
		За умовами цього договору фірма взяла на себе зобов`язання щодо оформлення документів про право власності на «частку пайщика», яке повинно відбутися після повного внесення паю, що, як установили суди на підставі зібраних у справі доказів, позивачка здійснила у повному обсязі.
		 
		У справі на а. с. 16, 17, т. 1 знаходиться технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , виготовлений 30 жовтня 2012 року ПП ПБТІ «Інвентаризатор».
		 
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		 
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		 
		За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
		 
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. 
		 
		Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
		 
		Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи містобудування» реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади АРК та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація неприйнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється. 
		 
		До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у порядку, встановленому законодавством (стаття 14 цього Закону).
		 
		За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
		 
		Згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, які були чинними у відповідних редакціях на час звернення до суду з цим позовом, державній реєстрації підлягало право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.
		 
		Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2011 року № 127 (далі - Інструкція), технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. 
		 
		У пункті 6 указаної Інструкції зазначено, що технічну інвентаризацію проводять у таких випадках:
		1) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт;
		2) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт;
		3) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об`єднання або виділення частки шляхом реконструкції завершений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію;
		4) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, зазначених у пункті 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		 
		Разом з тим відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		 
		Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). 
		 
		Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		 
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено право на справедливий суд.
		 
		З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства.
		 
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		 
		Згідно з матеріалами справи сторони вчинили дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права власності на об`єкт, - певну квартиру, визначену індивідуальними ознаками, яка є річчю у розумінні статті 179 ЦК України та щодо якої можуть виникати цивільні права й обов`язки.
		 
		Разом з тим документи, на підставі яких позивачка могла б здійснити реєстрацію права власності на квартиру, відповідач їй не надав, у державній реєстрації відмовлено. 
		 
		Оскільки відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за укладеним з позивачкою договором, що у свою чергу створює перешкоди для оформлення за позивачкою у встановленому законом порядку права власності на спірну квартиру, пайові внески по якій вона сплатила у повному обсязі, то суди зробили обґрунтовані висновки про задоволення позову та визнання за позивачкою права власності на квартиру.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки судів по суті вирішеного спору. 
		 
		За встановлених судами обставин справи, визнання за позивачкою права власності на спірне нерухоме майно є ефективним способом захисту її порушених прав.
		 
		Висновки судів по суті вирішеного спору узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19) у тотожних правовідносинах.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди неправильно оцінили зміст правовідносин, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного договору, спростовуються матеріалами справи.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.
		 
		Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, не впливають на правильність висновків судів по суті вирішеного спору.
		 
		Згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
		 
		У справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
		 
		У даному випадку особа, яка подала апеляційну скаргу, оскаржила рішення суду першої інстанції майже через чотири роки після його ухвалення.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		У такому випадку розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Консоль ЛТД» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Київського районного суду міста Полтави від 23 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                    О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                         Н. П. Лященко 
		С. В. Бакуліна                                          О. Б. Прокопенко  
		Д. А. Гудима                                            І .  В. Саприкіна
		В .  І. Данішевська                                  О . С . 
		Ткачук О. С . Золотніков В. Ю . Уркевич
		В. С. Князєв                                            О. Г. Яновська
		                                              Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...