Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 558/535/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2019.
Дата набрання законної сили: 15.05.2019
Номер судового провадження: 51-8553км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		15 травня 2019 року
		м. Київ
		справа № 558/535/14
		провадження № 51-8553км18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		виправданого ОСОБА_6 ,
		захисника ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2018 року у кримінальному провадженні №220131900000000084 за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Рогізне Демидівського району Рівненської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України та виправдано.
		Органами досудового розслідування, ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що працюючи на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення Демидівської районної державної адміністрації Рівненської області, яка відноситься до шостої категорії посад державних службовців, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, виконуючи організаційно - розпорядчі та адміністративно - господарські обов`язки, встановлені відповідно до його посадової інструкції, до яких входило: забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту; здійснення керівництва управлінням; видача у межах своїх повноважень наказів, організація контролю за їх виконанням, діючи умисно, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним» від 02 серпня 2000року №1192, «Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги» від 19 вересня 2006 року № 345, діючи з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, виконав усі дії, які вважав за необхідне для одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_8 за неприпинення виплат останньому та близькій йому особі по догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу, та невжиття заходів щодо повернення виплачених в якості соціальної допомоги коштів, однак злочин не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі.
		Так, ОСОБА_6 під час виконання своїх службових обов`язків начальника управління праці та соціального захисту населення Демидівської районної державної адміністрації, стало відомо про здійснення виплат ОСОБА_9 по догляду за ОСОБА_8 , як інвалідом ІІ групи, внаслідок психічного розладу. Знаючи, що такий працює листоношею в Демидівському відділенні «Укрпошти», та одночасно, його мати отримує соціальну виплату по догляду за ним, ОСОБА_6 , вирішив скористатись психічним захворюванням ОСОБА_8 та створив для нього умови, необхідні для одержання для себе неправомірної вигоди.
		З цією метою, 19 червня 2013 року близько 18 год. ОСОБА_6 зустрівся із ОСОБА_8 за місцем проживання останнього, за адресою: АДРЕСА_2 та повідомив, що здійснюючи свої службові повноваження виявив, що ОСОБА_8 незаконно отримує допомогу по догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу і вказав, що у випадку не передачі йому грошових коштів у сумі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн, особисто підпише розпорядження про припинення виплат вказаної допомоги та вживатиме заходів щодо стягнення з нього незаконно одержаних коштів за весь період нарахування вказаної допомоги. В цей час, ОСОБА_8 , знаючи про службове положення ОСОБА_6 , а саме про те, що останній є начальником управління праці та соціального захисту населення Демидівської районної державної адміністрації, при цьому, усвідомлюючи реальність виконання дій з боку ОСОБА_6 , вимушено погодився на передачу останньому неправомірної вигоди.
		Наступного дня, 20 червня 2013 року в ранковий час, ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_6 в АДРЕСА_3 , передав, а ОСОБА_6 отримав грошові кошти в сумі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн за неприпинення виплат останньому та близькій йому особі по догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу та невжиття заходів щодо повернення виплачених в якості соціальної допомоги коштів. Однак згодом, у цей же день, частина вказаних грошових коштів у сумі 500 (п`ятсот) доларів США та 21червня 2013 року в сумі 450 (чотириста п`ятдесят) грн ОСОБА_6 повернуті ОСОБА_8 на прохання останнього.
		В подальшому, ОСОБА_6 , маючи єдиний умисел на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_8 , продовжував вчиняти дії, які спонукали останнього до передачі неправомірної вигоди службовій особі за не вчинення у майбутньому дій із використанням свого службового становища.
		Так, наприкінці червня 2013 року (точний час та місце не встановлене) ОСОБА_6 в ході спілкування з головним лікарем Демидівської ЦРЛ ОСОБА_10 , переконавши останнього у неправомірності отримання ОСОБА_8 соціальної допомоги, домовився про направлення ОСОБА_10 на адресу управління соціального захисту населення Демидівської районної державної адміністрації листа щодо призупинення виплат соціальної допомоги ОСОБА_8 , з метою направлення його на повторне медичне обстеження на предмет вирішення питання про необхідність подальшого постійного стороннього догляду за ним.
		Усвідомлюючи реальність неправомірних дій з боку ОСОБА_6 по припиненню виплати соціальної допомоги, 29 червня 2013 року ОСОБА_8 звернувся до ОСОБА_6 за місцем проживання останнього за адресою АДРЕСА_3 , з проханням не припиняти здійснення законних виплат щодо нього, на що останній відповів, що про вирішення цього питання повідомить 01 липня 2013 року.
		В цей час, ОСОБА_8 усвідомлюючи протиправність дій ОСОБА_6 , щодо надання йому неправомірної вигоди, з метою недопущення порушень своїх прав та законних інтересів, вимушено погодився на протиправні дії ОСОБА_6 , однак звернувся із відповідної заявою до правоохоронних органів.
		01 липня 2013 року о 20:50 год. ОСОБА_6 двічі телефонував на мобільний телефон ОСОБА_8 . Під час першої розмови висловив погрозу виконання ним дій з використанням свого службового становища, а в другий раз домовився про їх зустріч.
		В цей же день, на виконання попередньої домовленості, близько 21:13 год., знаходячись поблизу пожежної частини в смт Демидівка, що за адресою  смт Демидівка, вул.17 Вересня, 82, ОСОБА_6 , продовжуючи свої умисні дії, спрямовані на отримання для себе неправомірної вигоди, неодноразово висловлював ОСОБА_8 вимогу про передачу йому в строк до 02 липня 2013 року неправомірної вигоди, збільшеної до 5900 (п`яти тисяч дев`ятсот) грн.
		02 липня 2013 року близько 16:19 год. на виконання попередньої домовленості про передачу неправомірної вигоди, ОСОБА_8 зателефонував зі свого мобільного телефону до ОСОБА_6 та домовився про зустріч з останнім на вул. 17-го Вересня, 4, поблизу Демидівського районного відділення Ощадбанку. Однак, ОСОБА_6 свій намір отримати неправомірну вигоду від ОСОБА_8 не довів до кінця, з причин що не залежали від його волі, оскільки помітив спостереження за ним працівниками УСБУ в Рівненській області.
		При ухваленні виправдувального вироку, судом зазначено, що проаналізувавши наявні в матеріалах кримінального провадження докази суд дійшов висновку, що пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення за ч. 2 ст.15, ч. 3 ст.368 КК України ґрунтується лише на припущеннях, а ОСОБА_6 не є суб`єктом інкримінованого йому складу злочину передбаченого ст. 368 КК України.
		Поряд з цим, першої інстанції дійшов висновку про те, що обвинувачення ОСОБА_6 за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України не знайшло свого підтвердження, переконливих доказів винуватості ОСОБА_6 не надано, а доводи сторони обвинувачення стосовно його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину є сумнівними.
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2018 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
		При цьому зазначено, що судом першої інстанції правильно встановлено, що у кримінальному провадженні не наведено доказів, які б підтверджували, що у діях ОСОБА_6 є склад інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		В обґрунтування наведеного вказує, що в діях ОСОБА_6 є склад злочину, передбачений ч.2 ст.15 ч.3 ст.368 КК України.
		Апеляційним судом не надано належного обґрунтування свого висновку про те, що ОСОБА_6 не є суб`єктом даного кримінального правопорушення, у зв`язку із відсутністю покладених на нього організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій щодо прийняття рішення про призначення та припинення соціальних виплат.
		Також, відсутні обґрунтування апеляційного суду щодо доводів прокурора щодо безпідставного висновку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 звернувся із заявою до правоохоронного органу про вимагання неправомірної вигоди у нього з метою ухилення від відповідальності безпідставно отриманих коштів у якості допомоги. 
		Вважає, що залишились не перевірені доводи прокурора про те, що згідно досліджених у справі доказів, обвинувачений ОСОБА_6 вступив у позаслужбові стосунки зі свідком ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що останній є психічно-хворою людиною, скористався його станом з метою одержання для себе неправомірної вигоди.
		Стверджує, що судом апеляційної інстанції не було враховано доводів прокурора, що згідно показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (працівників департаменту соціального захисту населення Рівненської ОДА та Дубровицької РДА) підтверджується можливість ОСОБА_6 за посадою вжити заходів щодо припинення соціальної виплати ОСОБА_8 . 
		Зазначає, що апеляційним судом не обґрунтовано свій висновок щодо неналежної оцінки судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_10 , який в судовому засіданні показав, що ним, на прохання ОСОБА_6 був підготовлений лист щодо призупинення виплат ОСОБА_8 . 
		Також вказує, що судом апеляційної інстанції зроблено необґрунтований висновок, що стороною обвинувачення не надано докази підтвердження фактичного проведення щодо ОСОБА_6 негласної слідчої (розшукової) дії  спостереження за особою із застосуванням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних записів для спостереження. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції визнавши недопустимою постанову прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій  контроль за вчиненням злочину, не обґрунтував своє рішення щодо її недопустимості відповідно до вимог ст. 87 КПК України.
		На думку прокурора, відсутність у провадженні постанови про призначення ОСОБА_17 процесуальним керівником не є порушенням вимог КПК України та не тягне за собою визнання доказів недопустимими, оскільки згідно відомостей в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі  ЄРДР) ОСОБА_17 було призначено процесуальним керівником у даному провадженні та він погоджував клопотання слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
		Крім того, у мотивувальній частині вироку суд зазначив, що ОСОБА_6 підлягає виправданню в зв`язку із не підтвердженням йому обвинувачення за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 368 КК України, проте в резолютивній частині вироку суд виправдовує ОСОБА_6 у зв`язку із не доведенням вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 368 КК України. Вказані висновки суду є суперечливими та перешкоджали ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення.
		Також вважає, що було порушено вимоги ч. 3 ст. 318, 371 КПК України.
		Всупереч вимог ч.1 ст. 405, ч. 3 ст. 404 КПК України апеляційним судом відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про дослідження доказів, які не були безпосередньо та повністю досліджені судом першої інстанції.
		В запереченнях, поданих на касаційну скаргу захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6  просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без зміни, як законну і обґрунтовану. 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
		У судовому засіданні виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечили проти касаційної скарги прокурора та просили в її задоволенні відмовити, зазначивши, що ОСОБА_6 не є суб`єктом даного злочину.
		Мотиви суду
		Відповідно до ст.438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, окрім іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч.1 ст.412КПК України).
		Згідно з положеннями ч.1 ст.433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		У відповідності з вимогами ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
		Положеннями п.2 ч. 3 ст. 87 КПК України передбачено, що недопустимими є також докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Згідно ч.1 ст.37 КПК України, прокурор який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.
		Згідно з приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при її постановленні, а також положення закону, яким він керувався. Резолютивна частина ухвали має містити рішення по суті вимог апеляційної скарги, яке б відповідало висновкам, викладеним у мотивувальній частині ухвали.
		У відповідності з вимогами ч.2 ст.433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування згідно обвинувального акту кваліфіковано за ч.2 ст.15 ч.3 ст.368 КК України, як закінчений замах на одержання службовою особою неправомірної вигоди за не вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, вчиненої службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди.
		Міським судом постановлено виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6  у зв`язку з недоведеністю, що в його діях міститься склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст.368 КК України. Вирок залишено без зміни ухвалою апеляційного суду.
		Рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими й вмотивованими, з огляду на положення статей 370, 373 КПК України та містять належні, достатні мотиви й підстави їх ухвалення, а доводи прокурора в касаційній скарзі про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, є безпідставними. 
		Висновок суду про виправдання ОСОБА_6 ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості та відповідно достатності.
		Суд першої інстанції належним чином проаналізував докази та цілком обґрунтовано дійшов висновку про те, що обвинувачення ОСОБА_6 за ч.2 ст.15 ч.3 ст.368 КК України не знайшло свого підтвердження, переконливих доказів винуватості ОСОБА_6 не надано, а доводи сторони обвинувачення стосовно його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину є сумнівними.
		Так, з огляду на рішення Конституційного суду України у справі N 1-31/2011 за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 року, місцевий суд правильно визнав недопустимим доказом запис, виконаний ОСОБА_8 за допомогою цифрового диктофону «OLYMPUS DIGITAL VOICE RECORDER VN-8600PC», який, згідно з показаннями останнього він здійснив на диктофон, який йому надав працівник СБУ, але до внесення відомостей про злочин до ЄРДР і без процесуального оформлення відповідної слідчої дії.
		Крім того, місцевим судом було встановлено, що сторона обвинувачення не надала суду докази підтвердження фактичного проведення щодо ОСОБА_6 негласної слідчої дії  спостереження за особою із застосуванням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних записів для спостереження (абз.7 арк.7 вироку).
		Судом першої інстанції також визнано недопустимими доказами фактичні дані, що містяться у протоколі результатів негласної слідчої дії контролю за вчиненням злочину від 22 липня 2013 року, оскільки досліджена в судовому засіданні постанова від 01 липня 2013року про проведення негласної слідчої дії  контролю за вчиненням злочину винесена особою, яка не мала процесуальних прав визначених ст.36 КПК України у даному кримінальному провадженні. (абз. 3, 4 арк. 8 вироку).
		Зокрема, у матеріалах кримінального провадження, у тому числі й на час касаційного розгляду, відсутня будь-яка постанова про визначення прокурора чи групи прокурорів, які здійснюють повноваження прокурора в кримінальному провадженні, станом від 01 липня 2013 року. Водночас є постанова заступника прокурора області від 03 липня 2013 року щодо призначення у кримінальному провадженні №2201319000000084 прокурором, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_18 (а.с. 99, 106 т.4) і відомості щодо призначення прокурора внесено до ЄРДР. Отже, процесуальний статус ОСОБА_17 як прокурора у вказаному провадженні за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України, з огляду на положення статей 36, 37 КПК України наявними у матеріалах судової справи доказами не підтверджено та під час касаційного розгляду прокурором не надано.
		У будь-якому разі результати цієї та інших негласних слідчих (розшукових) дій, здійснених у межах даного кримінального провадження слід вважати недопустимими з огляду на те, що стороною обвинувачення ні під час, ні після завершення досудового розслідування не були відкриті документи, які були підставою для їх проведення, в порядку статті 290 КПК України, не дивлячись на те, що сторона захисту під час досудового розслідування неодноразово подавала клопотання про надання доступу до цих матеріалів.
		Більше того, під час досудового розслідування та судового розгляду сторонами не заперечувалася та обставина, що ОСОБА_6 02 липня 2013 року відмовився від зустрічі з ОСОБА_8 і не отримував від останнього неправомірну вигоду в будь-якій формі. 
		У зв`язку з цим Верховний Суд зауважує, що версію сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_6 відмовився від цієї зустрічі з причин, що не залежали від його волі, оскільки він помітив спостереження за ним працівниками СБУ, з огляду на відсутність будь-яких належних і допустимих доказів (див. викладені вище висновки щодо недопустимості доказів), які б могли її об`єктивно підтвердити, слід вважати лише припущенням, яке не може бути покладено в основу обвинувального вироку в силу ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України. 
		Крім того, навіть виходячи виключно з фабули обвинувачення дії ОСОБА_6 не можна кваліфікувати як закінчений замах, оскільки стороною обвинувачення не зазначено, що він вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі та в чому саме вони полягали.
		Також місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_6 такої кваліфікуючої ознаки як вимагання, оскільки ОСОБА_8 , згідно діючого законодавства не мав права на отримання такої допомоги. Такий висновок узгоджується з усталеною судовою практикою вищих судових органів України щодо можливості кваліфікації за цією ознакою. 
		Наведених висновків достатньо для того, щоб констатувати відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 368 КК України, а стороною обвинувачення не надано жодних допустимих доказів, які б доводили поза розумним сумнівом винуватість останнього у вчиненому. 
		Разом із тим, місцевий суд дійшов передчасного висновку про відсутність у ОСОБА_6 (начальника управління соціального захисту населення) обов`язків щодо здійснення організаційно-розпорядчих чи адміністративно  господарських функцій в частині прийняття рішень про призначення та припинення виплат соціальної допомоги, відповідно не належність останнього до суб`єктів злочинів, передбачених ч.2 ст.15 ч.3 ст.368 КК України.
		Зокрема, з установлених судами обставин слідує, що ОСОБА_6 , будучи начальником управління соціального захисту населення Демидівської РДА, як керівник органу державної влади відповідно до своєї посадової інструкції, наділений організаційно-розпорядчими функціями, у тому числі на виконання повноважень відповідно до вимог чинного законодавства та інструкцій щодо припинення виплат соціальної допомоги, в тому числі і допомоги щодо догляду за психічно хворою особою І-ІІ групи інвалідності. Зокрема, він щонайменше міг ініціювати це питання та забезпечити підготовку необхідних документів для прийняття такого рішення.
		Утім, не дивлячись на цей передчасний висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 не є суб`єктом злочину, матеріали провадження містять інші, наведені вище підстави для виправдання останнього. А тому цей помилковий висновок у цілому не вплинув на правильність рішення щодо виправдання ОСОБА_6 . 
		Враховуючи викладене, правильним у цілому є також рішення суду апеляційної інстанції, який залишив вирок місцевого суду без зміни
		Доводи апеляційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком у цілому погоджується Верховний Суд з викладених вище мотивів.
		Порушення принципу безпосередності дослідження доказів судом апеляційної інстанції не встановлено. Порушень вимог ч. 3 ст.404 КПК під час розгляду провадження в апеляційному порядку не вбачається, оскільки повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, необхідне тільки за умови, якщо судом першої інстанції відповідні докази досліджені судом не повністю або з порушеннями.
		Не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги прокурора про порушення вимог ч. 3 ст. 318, 371 КПК України щодо порушення порядку апеляційного розгляду справи та ухвалення судового рішення, про невідповідність рішення вимогам ст. 370 КПК України.
		Таким чином, у касаційній скарзі прокурора не зазначено жодної, передбаченої ст.438КПК України обставини, яка б свідчила про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодили б суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу. 
		Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.419КПК України.
		Враховуючи встановлені судом фактичні обставини провадження, на підставі дослідження всіх представлених у провадженні матеріалів, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 є законною і обґрунтованою, у зв`язку з чим касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
		Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставою для скасування судового рішення, Верховний Суд не вбачає. 
		Враховуючи наведене та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2018року  без зміни. 
		З цих підстав Суд постановив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
		Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...