Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-483/09 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2010. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   Справа 2- 483/2009р 
		Справа ( 2- 2374-08 рік)   
		      
		  Р І Ш Е Н Н Я 
		 І М Е Н Е М                   У К Р А Ї Н И 
		 
		«24».12.2009 року       Алуштнський міський суд АР Крим у складі: судді Хотянової В.В. 
		при секретарі Брюхові Д.А.  розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Алушти цивільну справу за позовом  
		 ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності, про поділ майна подружжя, про вселення, 
		 за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою власністю, про поділ майна подружжя, 
		 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа : Алуштинський МВ ГУ МВС України в АР Крим про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації,            
		  В С Т А Н О В И В: 
		 21.10.2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, зазначив , що 21.03.1998 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , проживав з нею в шлюбі до травня 2007 року.  
		Під час спільного проживання ,   29 березня 2001 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка була зареєстрована за відповідачкою. 
		Посилаючись на те, що квартира була придбана в період знаходження сторін у шлюбі, за спільні кошти, позивач, посилаючись на вимоги ст.. 22 КпШС України, просив визнати, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, так як ОСОБА_3 чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні квартири, зазначає, що вона є власницею квартири, не пускає його в квартиру. Так як квартира зареєстрована тільки за ОСОБА_3 , то просив визнати за ним право спільної сумісної власності разом з ОСОБА_3 на зазначену квартиру. 
		Крім того зазначив, що в період шлюбу з 1998 по 2007 рік за спільні кошти сторони придбали : телевізор «LG “, вартістю 1200 грн, телевізор «SUPRA» вартістю 1200 грн, холодильник «REINFORD» 1800 грн, газову пічку 200 грн, електричний бойлер 400 грн, пральну машинку 300 грн, діван-ліжко 400 грн, стіл 200 грн, тумбу під телевізор 100 грн, два коври 200 грн. , а всього на суму 6000 грн, також накопили особисті кошти у розмірі 8000 грн. Просив проділити зазначене майно, виділити йому побутову техніку та меблі на суму 3000 грн, та зобов*язати відповідачку виплатити ? частину накоплених коштів на загальну суму 4000 грн. 
		Після розірвання шлюбу відповідачка чинить всякого роду перешкоди в користуванні квартирою, змінила замки на вхідних дверях, в квартиру його не пускає, заявляє, що квартира є її особистою власністю. Посилаючись на вимоги ст.. 383, 391 ЦК України, як співвласник квартири просить зобов*язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні квартирою, видати йому дублікати ключів , та вселити в квартиру АДРЕСА_1. 
		 22.09.2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа Алуштинський МВ ГУ МВС України в Ар Крим про усунення перешкод у користуванні квартирою., шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстрації по вказаній адресі, посилаючись на вимоги статей 57, 59 СК України,так як квартира є її особистою приватною власністю та на свій розсуд бажає розпорядитися квартирою, а реєстрацію ОСОБА_2 у квартирі є перешкодою цьому. 
		Крім того з початку 2007 року ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає, залишив квартиру добровільно, мешкає з іншою жінкою, що було причиною розірвання шлюбу, тобто ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_2 втратив право користування житловим приміщенням, не є власником квартири, добровільно не виписується. 
		 Ухвалою Алуштинського міського суду від 09.12.2008 року зазначені позови об*єднані в одне провадження ( а.с.22). 
		17.02.2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом про визнання майна - квартири особистою приватною власністю ОСОБА_3, про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, який був посвідчений 29 березня 2001 року за номером 1-74, державним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу Павловською О.В. 
		Під час укладання  договору купівлі-продажу квартири  перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, з яким було досягнута домовленість проте, що квартира є роздільною власністю одного з подружжя, так як квартиру хоча і придбала під час шлюбу, але за кошти, отримані після продажу нею квартири, що належала їй до шлюбу. Зазначені обставини підтверджуються тим, що ОСОБА_2 власноручно в розписці написав, що коштів на придбання вказаної квартири не вносив, квартира придбана на власні кошти ОСОБА_3 які вона отримала від продажу іншої квартири, що належала їй на праві приватної власності, 
		На підставі рішення Алуштинського міського суду від 07.07.2007 року шлюб сторони розірвали, 26.07.2007 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про розірвання шлюбу. 
		Під час шлюбу сторони придбали побутову техніку, меблі, грошові збереження 8000 грн , тому ОСОБА_3 просить поділити майно подружжя, не заперечує виплатити ОСОБА_2 половину грошових збережень. 
		 В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги підтримали, проти позову ОСОБА_3 заперечують. ОСОБА_2 просить визнати  за ним право спільної сумісної власності разом з ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, так як квартира була придбана подружжям під час шлюбу, за спільні кошти. Позовні вимоги про поділ квартири, визнання за ним права власності на частину квартиру у суді не заявляв. 
		Посилаючись на вимоги ст. 22 КпШС України, статті 60, 63, 65, 68, 70, 71 С К України , просить провести поділ майна подружжя, виділити йому у власність телевізор вартість 1200 грн, холодильник 1800 грн, зобов*язати ОСОБА_3 виплатити йому ? частину спільних коштів у розмірі 4000 грн , посилаючись на вимоги ст..383, 391 ЦК України просить зобов*язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, видати дублікати ключів від вхідних дверей та вселити в квартиру.  
		 ОСОБА_3 та її представник проти позову ОСОБА_2 в частині визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя заперечують ? посилаючись на вимоги ст.. 22,28, 29 КпШС України в редакції 1969 року, ст.. 57 СК України просять визнати квартиру особистою приватною власністю ОСОБА_3, так як при покупці квартири сторони досягли угоди про те, що квартира є роздільною власністю дружини, так як придбала її ОСОБА_3 тільки за свої особисті кошти.  
		Так як ОСОБА_2 не є власником квартири, в квартирі довгий час не проживає, то ОСОБА_3, як власник квартири просить усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні квартирою АДРЕСА_1, шляхом зняття відповідача з реєстрації по вказаній адресі. 
		Також просить провести поділ майна подружжя, яким ж побутова техніка , меблі, спільні кошти, виділити її телевізор вартістю 1200 грн, холодильник вартістю 1800 грн, газову пічку 200 грн, стіл 200 грн, тумбочку під телевізор 100 грн, дві шерстяних ковдри 200 грн, всього на суму 3700 грн, а ОСОБА_2 виділити телевізор вартістю 1200 грн, електричний бойлер 400 грн, пральну машину 300 грн, діван - ліжко 400 грн, всього на 2300 грн. Згодна виплатити ОСОБА_2 компенсацію вартості майна у розмірі 700 грн, та ? частину грошових заощаджень у розмірі 4000 грн. 
		  Вислухавши пояснення сторін, їх представників дослідивши письмові докази, подані сторонами документи та матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимого ОСОБА_2 та позовні вимоги ОСОБА_3  підлягають задоволенню частково. 
		Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.  
		Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.  
		Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. 
		Обовязок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  
		Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому їх дослідженні.  
		На підставі наданих суду доказів встановлено, що   21.03.1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану м.Алушти АР Крим, актовий запис № 45 та проживали разом до травня 2007 року . 
		На підставі рішення Алуштинського міського суду від 07.06.2007 року сторони шлюб розірвали, але під час розірвання шлюбу питання про поділ майна подружжя сторони не вирішили. 
		Відповідно до вимог ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.  
		Разом з тим, згідно з п.3 ч.1 ст. 57 СК України майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, є особистою приватною власністю чоловіка ( дружини). Відповідно до п.7 цієї самої статті якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. 
		Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Це означає, що СК України не може поширюватися на відносини, які виникли до 1 січня 2004 року, тобто до набрання ним чинності. 
		Визнаючи за ОСОБА_3 право особистої власності на спірну квартиру , суд керується вимогами ст..ст, 22, 24, 29 КпШС України, які діяли на час придбання спірного майна, нині ці положення регулюються ст.. 67 СК України. 
		Матеріалами справи встановлено, що на час укладання шлюбу ОСОБА_3  на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності, 
		Після укладання шлюбу ОСОБА_2 вселився до ОСОБА_3 в квартиру як член сім*ї, 05.01.1999 року зі згоди ОСОБА_3 був зареєстрований за зазначеною адресою (а.с.81). 
		29 березня 2001 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу за власні кошти, які вона отримала від продажу квартири 88 по вул..Сімферопольська , в будинку 22 в місті Алушті , що належала їй на праві приватної власності від 22.02.2001 року (а.с.92), придбала квартиру АДРЕСА_1, продаж квартири вчинено за 26000 грн (а.с.91). А квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3 отримала на підставі договору міни від 23.01.1997 року, обміняла належну її викуплену кооперативну квартиру АДРЕСА_3 на зазначену квартиру (а.с.89). 
		Під час придбання квартири АДРЕСА_1 сторони досягли домовленості, що зазначена квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_3, так як вона придбана за кошти, що ОСОБА_3 отримала до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 Після продажу квартири по вул. Сімферопольська та придбання квартири по вул..Ювілейна , зі згоди ОСОБА_3 - ОСОБА_2 був перереєстрований за новою адресою як чоловік ОСОБА_3 (а.с.78). 
		В підтвердження цього, при укладанні угоди купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 письмово підтвердили, що зазначена квартира придбана тільки за особисті кошти ОСОБА_3, а він ніяких коштів на придбання зазначеної квартири не давав ( а. 115). 
		В судовому засіданні ОСОБА_2 заявив, що зазначену розписку він не писав, але ці доводи спростовуються висновками судової почеркознавської експертизи , із висновків якої убачається, що рукописний текст в записці та підпис на зворотній стороні виконані ОСОБА_2(а.с.118-122). 
		 Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2, який раніше проживав в м.Запоріжжя, поселився в квартирі ОСОБА_3 та був зареєстрований як чоловік. Свою квартири , де він раніше проживав у місті Запоріжжя та належала ОСОБА_2 на праві приватної власності , залишив своїм дітям. 
		 В судовому засіданні встановлено, та не оспорюється сторонами, що під час шлюбу сторони набули наступне майно : телевізор «LG “, вартістю 1200 грн, телевізор «SUPRA» вартістю 1200 грн, холодильник «REINFORD» 1800 грн, газову пічку 200 грн, електричний бойлер 400 грн, пральну машинку 300 грн, діван-ліжко 400 грн, стіл 200 грн, тумбу під телевізор 100 грн, дві ковдри 200 грн., загальною вартістю 6000 грн, особисті заощадження 8 ооо грн. Зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами, його вартість визначена сторонами за взаємною згодою. 
		Відповідно до вимог статті 71 СК України майно, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. 
		Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. 
		З урахуванням наданих доказів сторін , суд вважає, що спірна квартира є приватною особистою («роздільною власніст*ю», як зазначено в КпШС в редакції 1969 року) власністю ОСОБА_3, так як придбала за власні кошти ОСОБА_3, отримані від продажу квартири, що належала її до шлюбу, зі згоди ОСОБА_2, що регулюється ст.. 22, 24, 29 КпШС України , та поширювались на відносини, які виникли до 1 січня 2004 року. 
		Крім того суд вважає справедливим поділити майно наступним чином: 
		ОСОБА_2 виділити у власність: телевізор «SUPRA» вартістю 1200 грн, холодильник «REINFORD» 1800 грн, а всього на суму 3000 грн. 
		ОСОБА_3 виділити у власність газову пічку 200 грн, електричний бойлер 400 грн, пральну машинку 300 грн, діван-ліжко 400 грн, стіл 200 грн, тумбу під телевізор 100 грн, дві ковдри 200 грн., телевізор «LG “, вартістю 1200 грн, а всього на суму 3000 грн. 
		Розділити грошові заощадження подружжя у розмірі 8000 грн, які знаходяться на зберіганні у ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4000 грн.  
		Вартість майна визначена сторонами добровільно, за згодою сторін. 
		    ОСОБА_3 просить усунути перешкоди у здійснені права власності, шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2, так як ОСОБА_2 порушує її права як власника квартири. Свої вимоги мотивувала тим, що відповідач після розлучення з ОСОБА_3 в квартирі не проживає комунальні послуги не платить, примушує її продавати частку квартири та віддавати йому частку коштів. Приходить до квартири, коли її немає вдома, ламає замки, її доводиться за власні кошти міняти замки,тобто ОСОБА_2 створює неможливі для проживання умови, не є співвласником квартири. При цьому він перешкоджає її у користуванні квартирою, порушує право власності щодо володіння та розпорядження майном, втратив право користування квартирою. Просила зобов*язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації, та захистити її право права власності. 
		   За правилами ст.156 ЖК України члени сім*ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.  
		  Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сімї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди власника. 
		  В розумінні цього Закону право члена сімї власника квартири користуватися його житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. 
		  Із зазначеного слід дійти до висновку, що виникнення права членів сімї власника квартири на користування житлом та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника квартири права власності на неї. А тому  припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів її сім*ї на користування нею. 
		    ОСОБА_2 вселився в квартиру як член сімї власника квартири, власник квартири не змінився, іншої угоди при вселенні сторони не заключали, тому право на проживання в спірній квартирі згідно із ст.156 ЖК України за ним передбачено. 
		  Статтею 319 ЦК України встановлені загальні підстави здійснення власником права власності, відповідно до яких останній володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. 
		  Статтею 321 ЦК України встановлений принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. 
		  Статтею 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім*ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. 
		  Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.    
		  Аналіз зазначених норм свідчить про те, що для захисту порушених прав необхідна наявність факту такого порушення внаслідок дії, або бездіяльності відповідача, які вчинені в межах процедури володіння або користування майном, що належить на праві власності, або обмежує можливість щодо цих повноважень. 
		  Але надані ОСОБА_3 докази не свідчать про те, що ОСОБА_2 чинить будь-які перешкоди в користуванні власністю. Сам по собі факт реєстрації не може бути перешкодою у користуванні та розпорядженні майном, оскільки для таких перешкод необхідна наявність ускладнення здійснення цих право можливостей.  
		  З урахуванням матеріально-правових підстав передбачених визначеними статтями рішення по справі може бути ухвалено лише в разі доведеності відповідно до вимог ч.3 с.10 ЦПК України факту створення ОСОБА_2. перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб. 
		  Обставини справи свідчать про те, що між сторонами склалися правовідносини, регламентовані тими нормами матеріального права, якими врегульовані права члена сім*ї власника квартири стосовно права користування цим житлом. 
		  За наявних підстав захист порушених прав власника житла можливий за умови застосування спеціальних норм цивільного або житлового законодавства, якими передбачені відповідні правові умови припинення таких прав. Але з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності судового процесу суд обмежений в можливості на власний розсуд застосовувати норми матеріального права, якщо у позовних вимогах позивач не посилається на такі норми. 
		  Сам факт неприязних стосунків між сторонами та неможливість сумісного проживання не може бути підставою для визнання реєстрації ОСОБА_2 за місцем проживання недійсною. 
		   З урахуванням зазначених підстав суд не може погодитись з вимогою ОСОБА_3  про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за вказаною адресою. 
		  Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ( № 1382-1У від 11.12.2003 року)  передбачені підстави для зняття з реєстрації місця проживання, згідно яких це проводиться на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду ( про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням ) , або свідоцтво про смерть . 
		  Враховуючи наведене суд вважає, що відносно встановлених правовідносин покладання такого обов*язку можливо саме внаслідок позбавлення особи права користування житловим приміщенням, яке може мати місце на підставі відповідних норм цивільного або житлового законодавства, однак відповідних вимог позивач не заявляв, крім того в судовому засідання встановлено, що ніяких санкцій за порушення правил співжиття, які застосовуються як крайній захід у разі, коли попередження та заходи впливу є безрезультатними до ОСОБА_2 не застосовувалось. 
		   В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 дійсно поміняла замки на вхідних дверях квартири , внаслідок чого ОСОБА_2 не може потрапити до квартири та користуватися нею. Тому позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселенні в квартиру АДРЕСА_1  суд задовольняє, та зобов*язує ОСОБА_3 надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей квартири. 
		На підставі наведеного, та керуючись ст. 10,11,61,209,212,214-215,218 ЦПК України, ст. 22, 24, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім*ю України, ст..ст. 57, 60, 63, 65, 68 , 69, 70, 71  СК України, ст..ст.  383, 391 ЦК України, суд  
		 ВИРИШИВ: 
		 Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. 
		Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.  
		Розділити майно подружжя, виділивши ОСОБА_2 у власність: телевізор «SUPRA» вартістю 1200 грн, холодильник «REINFORD» 1800 грн, а всього на суму 3000 грн. 
		ОСОБА_3 виділити у власність газову пічку 200 грн, електричний бойлер 400 грн, пральну машинку 300 грн, діван-ліжко 400 грн, стіл 200 грн, тумбу під телевізор 100 грн, дві ковдри 200 грн., телевізор «LG “, вартістю 1200 грн, а всього на суму 3000 грн. 
		Розділити грошові заощадження подружжя у розмірі 8000 грн, які знаходяться на зберіганні у ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4000 грн.  
		 Визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3. 
		 Зобов*язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою 9 в будинку 32 по вул..Ювілейна у м.Алушті та видати ОСОБА_2 дублікати ключів від вхідних дверей. 
		Вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1, щр належить на праві приватної власності ОСОБА_3 
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. 
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити. 
		Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави 279 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду 90 грн. 
		Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави 19 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду 90 грн. 
		Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Алуштинський міський суд в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України. 
		  Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...