Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 635/6846/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про стягнення аліментів.
Надіслано для оприлюднення: 29.05.2019. Зареєстровано: 30.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2019.
Дата набрання законної сили: 28.05.2019
Номер судового провадження: 22-ц/818/2391/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		«28» травня 2019 року
		 
		м. Харків
		 
		справа № 635/6846/18-ц
		 
		провадження № 22ц/818/2391/19
		 
		 
		 
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		 
		 
		 
		головуючого -         Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
		 
		суддів -         Бровченка І.О., Колтунової А.І.
		 
		учасники справи: 
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		 
		відповідач - ОСОБА_2
		 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 січня 2019 року в складі судді Савченка Д.М.
		в с т а н о в и в:
		У вересні 2018 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, стягнення додаткових витрат на дітей та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 після розлучення з ОСОБА_2 з 16 листопада 2011 року самостійно виховує спільних з відповідачем дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що має статус дитини з інвалідністю до 18 років, а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце проживання дітей разом з матір`ю визначено рішенням суду. 
		 
		Вказала, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2013 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі 1/5 частини від усіх видів заробітку щомісяця, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 липня 2012 року і до досягнення ними повноліття.
		 
		Зазначила, що вищевказане рішення суду виконується у примусовому порядку, однак, аліменти сплачуються відповідачем нерегулярно, що підтверджується довідками-розрахунками виконавчої служби, тоді, як вона тривалий час самостійно несе усі витрати на утримання дітей.
		 
		Вказала, що відповідач весь цей час накопичував заборгованість за аліментами, хоча й працював директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-центр «Голос Свободи» із заробітною платою 12 000,00 грн. на місяць.
		 
		Зазначила, що заборгованість за аліментами, яка утворилась з 2012 по 2018 рік, становила 81 590,00 грн., та була погашена відповідачем трьома частинами протягом календарного місяця на початку 2018 року, а саме 08 лютого 2018 року, 20 лютого 2018 року та 28 лютого 2018 року, що свідчить про наявність у нього такої суми кошти та можливості регулярно сплачувати аліменти на дітей.
		 
		Крім того, у березні 2018 року відповідач сплатив також заборгованість за аліментами у розмірі 165 000,00 грн. у іншому виконавчому провадженні на користь ОСОБА_5 на утримання дочки ОСОБА_6 , що свідчить про наявність у нього доходів, достатніх для регулярної сплати аліментів.
		 
		Вказала, що має право на стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 81 590,00 грн. за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2018 року до дня, коли заборгованість погашено у повному обсязі, згідно доданого до позовної заяви розрахунку. 
		 
		Зазначила, що з метою приховування свого доходу відповідачем надано державному виконавцю довідку щодо того, що йому не виплачується заробітна плата на підприємстві, де він сам є керівником та засновником, у той же час ним придбано автомобіль та отримано кредит.
		 
		Вказала, що на підставі зазначеної довідки державним виконавцем розраховано заборгованість за аліментами, виходячи з середньої заробітної плати працівника для місцевості, що підтверджує нестійкий та мінливий характер доходів та виплати аліментів відповідачем.
		 
		Зазначила, що відповідач має стійке фінансове становище, що підтверджується наявністю у його власності нерухомого майна, зокрема, двох квартир та земельної ділянки, транспортних засобів та корпоративних прав. Відповідач перебуває у працездатному віці та має можливість працювати і отримувати заробітну плату.
		 
		Вказала, що її заробітна плата становить в середньому близько 6500,00 грн., що не дає їй можливості в повній мірі забезпечити потреби дітей, які за останній час, як і ціни на продукти, а також встановлений законом прожитковий мінімум, значно зросли. 
		 
		Зазначила, що мінливий характер погашення зобов`язань за аліментами та приховування відповідачем своїх доходів змусило її звернутись до суду з цим позовом про зміну способу стягнення аліментів з частки від доходу на тверду грошову суму у розмірі 2500,00 грн. на кожну дитину до досягнення нею повноліття.
		 
		Вказала, що намагалась домовитися з відповідачем про вирішення спору мирним шляхом, але він проігнорував її звернення, допомоги у вихованні дітей, догляді та витратах на їх навчання, духовний розвиток, лікування, оздоровлення не надає, дарує лише подарунки на день народження.
		 
		Крім того, зазначила, що потребує додаткових витрат на дітей, оскільки їхня з відповідачем дочка ОСОБА_3 має статус дитини з інвалідністю та потребує посиленої профілактики і оздоровлення, а також навчається на комп`ютерних курсах.
		 
		Вказала, що з відповідача підлягають стягненню понесені нею додаткові витрати на дітей у розмірі 20 806,56 грн., що складаються з витрат: на оздоровлення дітей у 2016 році у ДЗОВ «Чайка» у розмірі 7500,00 грн.; на навчання ОСОБА_3 на комп`ютерних курсах у навчальному центрі «Гранд» у розмірі 1500,00 грн.; на медичні обстеження дітей у розмірі 493,00 грн.; на оздоровлення дітей з 15 серпня 2015 року по 28 серпня 2015 року у ЗУОВ «Ромашка» у розмірі 5656,00 грн., на оздоровлення дітей у туристичному комплексі «Сонячна долина» у розмірі 1300,00 грн.; на дозвілля та всебічний розвиток дітей, а саме прокат туристичного обладнання для сплаву на байдарках по річці С.Донець у розмірі 4357,56 грн.
		 
		Просила змінити раніше встановлений спосіб стягнення аліментів у частці від доходів на стягнення аліментів на кожну дитину у твердій грошовій сумі; стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти у розмірі 2500,00 грн. з можливістю подальшої індексації на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 2500,00 грн. з можливістю подальшої індексації на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення ними повноліття, починаючи з дати відкриття провадження по справі; стягнути з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 81 590,00 грн. та додаткові витрати на дітей у розмірі 20 806, 56 грн. 
		 
		У відповіді на відзив вказала, що з урахуванням надання доказів оплати навчання ОСОБА_3 на комп`ютерних курсах у навчальному центрі «Гранд» ці додаткові витрати складають 2600,00 грн., а всього 21 905, 78 грн.
		 
		Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 29 січня 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково; змінено спосіб стягнення аліментів та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 2027,00 грн. на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 25 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття; змінено спосіб стягнення аліментів та стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 2027,00 грн. на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 25 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття; визначено, що розмір аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону, та рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню; стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 67 857,39 грн. та додаткові витрати на дитину у розмірі 1820,00 грн.; стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 2142,63 грн.
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
		 
		Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що заборгованість за аліментами в нього відсутня; що він є батьком шести неповнолітніх дітей, перед кожним з яких має зобов`язання щодо їх утримання; що на його утриманні також перебуває мати, яка належить до категорії внутрішньо переміщених осіб; що ухвалюючи рішення про стягнення аліментів у розмірі прожиткового мінімуму для дитини суд не врахував, що батьки несуть рівний обов`язок з утримання дітей; що стягнення пені за несплату аліментів є необґрунтованим, оскільки у виникненні заборгованості немає його вини, а несвоєчасна сплата аліментів обумовлена неодноразовою передачею виконавчого провадження до різних служб за заявою стягувача; що розрахунок пені є необґрунтованим; що резолютивна частина рішення суду не містить вказівки про те, на користь якої дитини стягнуто додаткові витрати та у мотивувальній частині не обґрунтовано, які саме додаткові витрати підлягають стягненню; що витрати на комп`ютерні курси не відносяться до додаткових витрат, пов`язаних з розвитком здібностей дитини; що він купував одяг, техніку для дітей, брав участь у витратах на відпочинок тощо.
		 
		22 квітня 2019 року та 26 квітня 2019 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в яких вона просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Вказала, що доводи відповідача щодо наявності у нього на утриманні інших дітей та матері не підтверджуються належними доказами; що нею доведено наявність у відповідача цінного рухомого та нерухомого майна, корпоративних прав; що відповідачем не спростовано презумпцію вини у несплаті аліментів та виникненні заборгованості; що розмір додаткових витрат є обґрунтованим; що доказів надання відповідачем добровільної матеріальної допомоги на утримання дітей не надано.
		 
		Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
		 
		Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		 
		Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
		 
		Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено наявність підстав для зміни способу стягнення аліментів, які необхідно стягувати у твердій грошовій сумі у мінімально рекомендованому розмірі, а саме прожиткового мінімуму для дитини; що з відповідача підлягає стягненню пеня за несплату аліментів у розмірі, визначеному, виходячи з розрахунку позивача, за винятком періоду, у який відповідачу не сплачувалась заробітна плата, а також додаткові витрати за оплату навчання дочки на комп`ютерних курсах у розмірі 70% з урахуванням того, що позивач несе більшу частину витрат на дітей та відповідач тривалий час мав заборгованість за аліментами.
		 
		Проте, з таким висновком суду повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.
		 
		Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 14 жовтня 2007 року по 16 вересня 2011 року.
		 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Як вбачається з копії посвідчення НОМЕР_1 ОСОБА_3 є дитиною-інвалідом до 18 років та згідно довідки ВКК № 14 потребує постійного домашнього догляду.
		 
		Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 29 грудня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 квітня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року, визначено місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю - ОСОБА_1 (а. с. 26-28, 32, том 1).
		 
		Згідно довідки виконавчого комітету Пісочинської селищної ради від 12 вересня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом із матір`ю - ОСОБА_1 (а. с. 16, том 1). 
		 
		З довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої за місцем роботи - Пісочинською селищною радою 12 вересня 2018 року №262 вбачається, що загальна сума її доходу з лютого 2018 року по серпень 2018 року склала 53 859,09 грн. 
		 
		Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в розмірі 1/5 частини від усіх видів заробітку щомісяця, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 липня 2012 року і до досягнення дітьми повноліття (а. с. 29-31, том 1).
		 
		15 жовтня 2013 року на підставі вказаного судового рішення видано виконавчий лист №635/5965/13-ц (а. с. 53, том 1).
		 
		З довідок державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м. Києва від 14 травня 2014 року та 31 липня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 не отримувала аліментів від ОСОБА_2 згідно з виконавчим листом від 15 жовтня 2013 року за періоди з 07 березня 2014 року по 14 травня 2014 року, з 15 березня 2014 року по 08 липня 2014 року.
		 
		Згідно з довідками органів Державної виконавчої служби, заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на підставі виконавчого листа Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року складала станом на 01 жовтня 2014 року - 16 805,77 грн. (а. с. 42, том 1), станом на 01 листопада 2015 року - 31 908,06 грн. (а. с. 44, том 1), станом на 31 січня 2016 року - 39 108,06 грн. (а. с. 45, том 1), станом на 16 листопада 2017 року - 76 102,83 грн. (а. с. 50-51, том 1); станом на 01 грудня 2017 року - 77 222,83 грн. (а. с. 47, 48, том 1), станом на 01 вересня 2018 року - 2048,43 грн. (а. с. 49, том 1).
		 
		При цьому, як вбачається з перерахунку заборгованості по стягненню аліментів з 01 листопада 2015 року по 01 грудня 2017 року Відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Головного управління юстиції у Харківській області, а також з довідки-розрахунку заборгованості по стягненню аліментів з 01 березня 2018 року по 01 вересня 2018 року Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області розрахунок аліментів проводиться, виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати Харківського району Харківської області за даними ГУС в Харківській області, оскільки заробітна плата боржнику не виплачувалась (а. с. 47-49, том 1).
		 
		Станом на 06 лютого 2018 року відомості про ОСОБА_2 внесено до Єдиного реєстру боржників.
		 
		З виписки по картці/рахунку ОСОБА_1 вбачається, що на її банківську картку у рахунок погашення заборгованості за аліментами 08 лютого 2018 року зараховано 9950,00 грн., 20 лютого 2018 року - 19 900 грн. та 28 лютого 2018 року -51 740,00 грн., а всього - 81 590,00 грн. (а. с. 54-55, том 1).
		 
		Листом начальника Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 17 жовтня 2018 року на ім`я відповідача підтверджено відсутність заборгованості по аліментах на користь ОСОБА_1 станом на 01 жовтня 2018 року (а. с. 174, 175, том 1).
		 
		З довідки-розрахунку заборгованості по стягненню аліментів з 01 вересня 2018 року по 30 листопада 2018 року Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 30 листопада 2018 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 станом на 30 листопада 2018 року складає 3164,89 грн. Враховуючи, що боржник надав довідку від 18 червня 2018 року, згідно якої заробітна плата йому не виплачувалась, розрахунок заборгованості проводився, виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати Харківського району Харківської області за даними ГУС в Харківській області (а. с. 236, том 1). 
		 
		Як вбачається з листа начальника Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області станом на 31 грудня 2018 року заборгованість по аліментах у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсутня (а. с. 8, том 2).
		 
		З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_2 є засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-центр «Голос Свободи», кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукаштур» (а. с. 34-39, том 1).
		 
		Згідно з довідками Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-центр «Голос Свободи» від 06 жовтня 2015 року та 18 червня 2018 року ОСОБА_2 дійсно працює на посаді директора підприємства з 01 вересня 2015 року, заробітна плата за місяць складає 12 000,00 грн., проте заробітна плата не виплачується з 01 жовтня 2016 року у зв`язку з тимчасовим призупиненням фінансово-господарської діяльності підприємства (а. с. 57, 58, том 1).
		 
		Із заяви ОСОБА_2 від 19 грудня 2017 року старшому державному виконавцю Нагорній К.В. вбачається, що заборгованість за аліментами за 2016-2017 роки утворена внаслідок невиплати нарахованої заробітної плати (а. с. 59, том 1).
		 
		Як вбачається з довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-Центр «Голос Свободи» від 13 листопада 2018 року, ОСОБА_2 працює на посаді директора вказаного підприємства, заробітна плата за 2018 рік становить 12 000,00 грн. на місяць, за період з березня 2018 року по жовтень 2018 року нараховано 96 000,00 грн. (а. с. 173, том 1).
		 
		Згідно з даними Регіонального сервісного центру МВС у Харківській області, відповідач є власником мотоцикла «HARLEY - DAVIDSON» та автомобіля «MITSUBISHI» L 200; з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та даних Головного управління ДФС у Харківській області вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки за межами населених пунктів на території Люботинської міської ради (а. с. 80-88, том 1, а. с. 17-19, 25, том 2).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
		 
		Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька.
		 
		Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		 
		У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		 
		Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		 
		Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		 
		Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
		 
		Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
		 
		Із роз`яснень, які містяться в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. 
		 
		Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:  стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
		 
		Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
		 
		Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
		 
		Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
		 
		Згідно частин 1 та 2 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
		 
		Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
		 
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VІІІ від 17 травня 2017 року, який набрав чинності 08 липня 2017 року, збільшений мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і відповідно внесені зміни до частини 2 статті 182 Сімейного кодексу України.
		 
		Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити  їх розмір на одну дитину менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у статтю 182 СК України - 30%).
		 
		Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027,00 грн., з 01 липня - 2118,00 грн., з 01 грудня - 2218,00 грн., тобто розмір аліментів на одну дитину, визначений у частці від доходу платника аліментів не може бути меншим з 01 січня 2019 року 1013,50 грн., з 01 липня 1059,00 грн., з 01 грудня 1109,00 грн. 
		 
		Відповідно до частини 1 статті 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		 
		У статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.
		 
		Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
		 
		Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий визначено законом. Визначаючи розмір аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначено законом (частина друга статті 182 СК України).
		 
		Як зазначено в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині 2 статті 182 Сімейного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
		 
		Таким чином, збільшення мінімального розміру аліментів на одну дитину, який визначено законом, не є підставою для пред`явлення позову про зміну розміру аліментів.
		 
		Такий правовий висновок викладно у Постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №536/1557/17, провадження №61-7584св18.
		 
		Разом з тим, враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
		 
		Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.
		 
		Сімейний Кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		 
		Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
		 
		З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
		 
		Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
		 
		Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.
		 
		Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.
		 
		Таким чином, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.
		 
		Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
		 
		Згідно вимог статті 192 СК України розмір аліментів може бути змінений за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		 
		Доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі, і шляхом зміни способу їх стягнення.
		 
		Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не має стійкого офіційного доходу. У зв`язку з тимчасовим призупиненням фінансово-господарської діяльності підприємства заробітна плата йому не виплачується з 01 жовтня 2016 року.
		 
		У зв`язку з чим державним виконавцем проводився розрахунок заборгованості по аліментам, виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати Харківського району Харківської області за даними ГУС в Харківській області.
		 
		Відомостей щодо іншого місця роботи, де відповідач мав би стабільний дохід, або щодо інших джерел заробітку матеріали справи не містять. Розмір доходу від викладацької діяльності, проведення лекцій, на що посилалась позивач, не підтверджено належними доказами.
		 
		За таких умов судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення аліментів у твердій грошовій сумі у мінімально рекомендованому розмірі, а саме, прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з індексацією.
		 
		Доводи ОСОБА_2 щодо того, що він є батьком шести неповнолітніх дітей, перед кожним з яких має зобов`язання щодо їх утримання, не можуть бути взяті до уваги, оскільки доказів на підтвердження наявності інших утриманців, крім ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та дочки від попереднього шлюбу, що не заперечується позивачем, не надано. 
		 
		Посилання відповідача щодо того, що на його утриманні також перебуває мати, яка належить до категорії внутрішньо переміщених осіб, є необґрунтованими, оскільки з довідки від 18 листопада 2014 року 33007001532 вбачається, що ОСОБА_7 взята на облік як внутрішньо переміщена особа (а. с. 176, том 1), однак доказів того, що вона перебуває на утриманні ОСОБА_2 та потребує утримання, не надано. 
		 
		У 2015 році нею набуто у власність земельні ділянки та житловий будинок у м. Люботин Харківської області (а. с. 238-254, том 1), доказів щодо її скрутного матеріального стану матеріали справи не містять.
		 
		Посилання ОСОБА_2 щодо того, що ухвалюючи рішення про стягнення аліментів у розмірі прожиткового мінімуму для дитини суд не врахував, що батьки несуть рівний обов`язок з утримання дітей, є безпідставними, оскільки чинним законодавством передбачено як мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, що не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, так і мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину, що становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів та не є порушенням принципу рівної участі батьків у вихованні та утриманні дитини. При цьому суд першої інстанції спирався на наявні матеріали справи, з яких вбачається, що 1/5 частина аліментів, яка підлягала сплаті, коливалась від 272, 90 грн. до 3858, 30 грн., що свідчить про можливість ОСОБА_1 сплачувати аліменти на утримання дітей в розмірі по 2027,00 грн. на кожну дитину.
		 
		Ухвалюючи рішення в цій частині, суд першої інстанції дослідив на надав належну оцінку поданим позивачем доказам, з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що суттєве значення для правильного вирішення спору та дійшов обгрунтованого висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей в розмірі по 2027,00 грн. на кожну дитину.
		 
		Щодо стягнення з відповідача пені за несплату заборгованості за аліментами судова колегія виходить з наступного.
		 
		 Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
		 
		Відповідно до частини 3 статті 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.
		 
		Згідно частини 1 статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
		 
		Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.
		 
		У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
		 
		Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
		 
		Отже, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:
		 
		p=(A1 х 1% х Q1)+(A2 х 1% х Q2)+……….(An х 1% х Qn ), де:
		 
		p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
		A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
		Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
		A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
		Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
		An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
		Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
		 
		Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
		 
		Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
		 
		Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі №572/1762/15-ц.
		 
		Визначаючи період, за який стягується пеня за прострочення сплати аліментів, суд виходить з того, що відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		ОСОБА_1 заявила вимоги про стягнення пені за несплату аліментів згідно розрахунку за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2018 року.
		 
		Як вбачається з розрахунку пені за вказаний період, наданого позивачем, він не відповідає вимогам закону.
		 
		Так, у свій розрахунок загальної суми пені позивач неправильно включила заборгованість зі сплати аліментів, що утворилась станом на 01 листопада 2015 року, оскільки вона не просила стягувати пеню за цей проміжок часу, обмеживши період прострочення строком з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2018 року. Заборгованість зі сплати аліментів за спірний період, як вже зазначалось вище, при обчисленні пені має братись, виходячи із несплаченої (недоплаченої) суми щомісячного розміру аліментів (2400,00 грн. при відсутності сплати за місяць або менше цієї суми при частковій сплаті аліментів) і всього періоду прострочення аж до погашення цієї заборгованості. 
		 
		Натомість, позивачем для початку розрахунку заборгованості використана не тільки нарахована сума аліментів за перший місяць, тобто листопад 2015 року, а сума у розмірі 31 908,06 грн., що включає в себе заборгованість за попередній період до 01 листопада 2015 року.
		 
		З урахуванням того, що пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, позивач не позбавлена можливості звернутися з позовом про стягнення пені на заборгованість за аліментами за період до 01 листопада 2015 року, обрахувавши її за кожний день прострочення, однак включення загальної суми заборгованості за аліментами станом на 01 листопада 2015 року у розрахунок пені як початкової суми у даному разі є безпідставним.
		 
		Разом з тим, позивачем обчислено пеню за кожний місяць, виходячи з суми аліментів наростаючим підсумком та кількості днів у місяці, проте, згідно закону для обрахування пені за основу мало бути взято нараховану суму аліментів за кожен місяць та кількість днів з дня виникнення прострочення сплати до дня погашення заборгованості.
		 
		Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. 
		 
		На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
		 
		Тобто, відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає в усіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.
		 
		Як вбачається з довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-центр «Голос Свободи» від 18 червня 2018 року заробітна плата ОСОБА_2 не виплачується з 01 жовтня 2016 року.
		 
		За таких умов з 01 жовтня 2016 року на відповідача не може бути покладено обов`язок зі сплати пені, оскільки заборгованість за аліментами зумовлена невиплатою йому заробітної плати.
		 
		Отже, розрахунок пені має бути проведено таким чином:
		 
		З 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року кількість днів прострочення складає 820.
		З 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року - 789 днів.
		З 01 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року - 758 днів.
		З 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року - 729 днів.
		З 01 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року - 698 днів.
		З 01 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року - 668 днів.
		З 01 червня 2016 року по 28 лютого 2018 року - 637 днів.
		З 01 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року - 607 днів.
		З 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року - 576 днів.
		З 01 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року - 545 днів.
		3 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року - 515 днів.
		 
		У березні, квітні, червні-серпні 2016 року відповідачем частково сплачувались аліменти, отже для визначення розміру нарахованої суми аліментів необхідно враховувати ці платежі. Для цього застосовуються дані, наведені державним виконавцем у довідці-розрахунку заборгованості з аліментів за період з 02 березня 2016 року по 16 листопада 2017 року (а. с. 50, том 1).
		 
		За таких умов розрахунок пені з 01 листопада 2015 року по 30 вересня 2016 року включно складає:
		 
		листопад 2015 року (2400,00 грн. х 1% х 820 днів) + 
		грудень 2015 року (2400,00 грн. х 1% х 789 днів) + 
		січень 2016 року (2400,00 грн. х 1% х 758 днів) + 
		лютий 2016 року (2400,00 грн. х 1% х 729 днів) + 
		березень 2016 року (0 грн. х 1% х 698 днів) + 
		квітень 2016 року (477,66 грн. х 1% х 668 днів) + 
		травень 2016 року (2400,00 грн. х 1% х 637 днів) + 
		червень 2016 року (0 грн. х 1% х 607 днів) + 
		липень 2016 року (477,66 грн. х 1% х 576 днів) + 
		серпень 2016 року (477,66 грн. х 1% х 545 днів) + 
		вересень 2016 року (2400,00 грн. х 1% х 515 днів) = 
		= 19 680,00 + 18 936,00 + 18 192,00 + 17,496,00 + 0 + 3193,04 + 15288,00 + 0 + 2753,28 + 2605,10 + 12360,00 = 110 503, 42 грн.
		 
		Однак, частиною 1 статті 196 СК України безальтернативно встановлено обмеження розміру стягнення судом неустойки (пені) - не більше 100 відсотків заборгованості за аліментами.
		 
		Заборгованість за аліментами за цей період, як вбачається з розрахунку державного виконавця, складає 2400,00 + 2400,00 + 2400,00 + 2400,00 + 477,66 + 2400,00 + 477,66 + 477,66 + 2400,00 = 15 832, 98 грн.
		 
		Оскільки неустойка не може перевищувати розмір заборгованості, з відповідача підлягає стягненню сума пені за період з 01 листопада 2015 року по 30 вересня 2016 року у розмірі 15 832, 98 грн.
		 
		Доводи ОСОБА_2 щодо того, що у виникненні заборгованості немає його вини, оскільки несвоєчасна сплата аліментів обумовлена неодноразовою передачею виконавчого провадження до різних служб за заявою стягувача є необґрунтованими. 
		 
		Дійсно, виконавче провадження щодо стягнення зі ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 перебувало на виконанні у декількох органах Державної виконавчої служби, а саме: відділі Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м. Києва, Київському відділі державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції в м. Києві, Міськрайонному відділі державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Відділі державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Головного управління юстиції у Харківській області.
		 
		При цьому, у період, за який позивач просила стягнути пеню за несплату аліментів, ОСОБА_2 було відомо про рішення суду щодо стягнення з нього аліментів та відповідне виконавче провадження, що, зокрема, підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-центр «Голос свободи» від 06 жовтня 2015 року на запит державного виконавця, згідно якої товариство просило надати реквізити для виплати аліментів та повну суму заборгованості (а. с. 57, том 1).
		 
		Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).
		 
		Відсутність гарантії виконання судового рішення є порушенням у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачені гарантії, надані сторонам - справедливий, відкритий і швидкий розгляд.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		 
		За аналогією із цивільним законодавством слід виходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов`язання. У зв`язку з цим на неї покладається тягар доведення протилежного, однак відповідач не спростував належним чином обставин позову, передбачених статтею 196 СК України, які є підставою для покладення відповідальності зі сплати відповідної неустойки.
		 
		Крім того, обов`язок надавати дитині допомогу (аліменти) батько несе не лише на підставі рішення суду, а й з факту народження дитини згідно з вимогами СК України.
		 
		Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року (справа № 359/9950/16-ц, провадження № 61-29146св18); Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року (справа № 572/1689/16-ц, провадження № 61-311 св 17).
		 
		У зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає зміні, а розмір стягнутої пені зменшенню з 67 857, 39 грн. до 15 832, 98 грн.
		 
		Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення додаткових витрат, виходячи з наступного. 
		 
		У позові ОСОБА_1 посилалась на те, що діти потребують додаткових витрат, оскільки їхня з відповідачем дочка ОСОБА_3 має статус дитини з інвалідністю та потребує посиленої профілактики і оздоровлення, крім того, навчається на комп`ютерних курсах, а також обидві дитини займаються спортом.
		 
		Вказала, що нею понесені додаткові витрати на дітей у розмірі 20 806,56 грн., що складаються з витрат: на оздоровлення дітей у 2016 році у ДЗОВ «Чайка» у розмірі 7500,00 грн.; на навчання ОСОБА_3 на комп`ютерних курсах у навчальному центрі «Гранд» у розмірі 1500,00 грн.; на медичні обстеження дітей у розмірі 493,00 грн.; на оздоровлення дітей з 15 серпня 2015 року по 28 серпня 2015 року у ЗУОВ «Ромашка» у розмірі 5656,00 грн., на оздоровлення дітей у туристичному комплексі «Сонячна долина» у розмірі 1300,00 грн.; на дозвілля та всебічний розвиток дітей, а саме прокат туристичного обладнання для сплаву на байдарках по річці С.Донець у розмірі 4357,56 грн.
		 
		У відповіді на відзив вказала, що з урахуванням надання доказів оплати навчання ОСОБА_3 на комп`ютерних курсах у навчальному центрі «Гранд» ці додаткові витрати складають 2600,00 грн., а всього 21 905, 78 грн.
		 
		Згідно з довідкою Навчального центру «Гранд» від 20 вересня 2018 року №14 ОСОБА_3 з квітня 2018 року навчається на комп`ютерних курсах, щомісячна оплата становить 500,00 грн. (а. с. 73, том 1).
		 
		Платіжними дорученнями від 20 вересня 2018 року, 12 травня 2018 року, 05 вересня 2018 року, 24 жовтня 2018 року та 28 листопада 2018 року підтверджується оплата ОСОБА_1 по 500,00 грн., 500,00 грн., 500,00 грн., 550,00 грн. та 550,00 грн. відповідно за навчання ОСОБА_3 на комп`ютерних курсах школи «Грант» (а. с. 75-77, 160, 181, том 1). 
		 
		З довідки Навчального центру «Гранд» вбачається, що розмір оплати до вересня 2018 року становить 500,00 грн. на місяць, з жовтня 2018 року - 550,00 грн. за місяць та підтверджується відсутність заборгованості за навчання ОСОБА_3 станом на 29 жовтня 2018 року (а. с. 168, том 1). 
		 
		З 01 серпня 2014 року по 07 серпня 2014 року ОСОБА_1 з дітьми перебували в туристичному комплексі «Сонячна Долина» ПП «Родничок Тревел», вартість проживання згідно квитанції №215 - 3939,00 грн. (а. с. 102, том 1).
		 
		З 15 серпня 2015 року по 28 серпня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в установі оздоровлення та відпочинку «Ромашка», вартість кожної путівки 2828,00 грн., що сплачені ОСОБА_1 . згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №2612 від 06 серпня 2015 року (а. с. 99-101).
		 
		Дублікатами квитанцій від 08 квітня 2016 року та 04 липня 2016 року підтверджується сплата ОСОБА_1 за дитячі путівки у ДЗОВ «Чайка» у розмірі 2000,00 грн., 2750,00 грн. та 2750,00 грн., а також перебування дітей у закладі підтверджується зворотними талонами до путівок №286 та 287 (а. с. 92-95).
		 
		Квитанціями Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотест+» від 20 травня 2016 року та 21 травня 2016 року підтверджується сплата за проведення аналізів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 115,00 грн., 80,00 грн., 148,00 грн., 80,00 грн., 70,00 грн. (а. с. 97-98, том 1).
		 
		За прокат туристичного обладнання та сплав по річці ОСОБА_1 сплачено 20 серпня 2014 року - 900,00 грн., 26 червня 2016 року - 1356,78 грн., 19 серпня 2018 року - 2100,00 грн. (а. с. 103, 106, 107 том 1).
		 
		Згідно з частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
		 
		Сімейний Кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
		 
		Згідно роз`яснень, викладених у пункті 18 постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», до передбаченої статтею 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
		 
		Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними доказами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу та документами про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, довідками, розрахунковими та проїзними документами тощо). 
		 
		Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
		 
		Аналізуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що вартість поїздок у будинки відпочинку, сплаву по річці, проведених аналізів, щодо яких відсутні призначення лікарів, не є особливими обставинами, які потребують додаткових витрат з боку іншого з батьків.
		 
		Як вбачається з копії посвідчення ААГ № 041028 ОСОБА_3 є дитиною-інвалідом до 18 років та згідно довідки ВКК № 14 потребує постійного домашнього догляду.
		 
		Однак, медичної документації, яка б підтверджувала необхідність додаткових витрат, що пов`язані саме з хворобою дитини, не надано.
		 
		Разом з тим, відвідування комп`ютерних курсів пов`язано з розвитком здібностей дитини та відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на її утримання.
		 
		Позивачем підтверджено належними доказами сплату за навчання ОСОБА_3 на комп`ютерних курсах у розмірі 2600,00 грн., 70% від якої становить 1820,00 грн., що обґрунтовано стягнуто з відповідача, враховуючи тривалий строк існування у нього заборгованості за аліментами.
		 
		Інші ж витрати, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, не є додатковими витратами у розумінні статті 185 СК України та повинні покриватися за рахунок аліментів, які стягуються з відповідача.
		 
		 
		 
		Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Виходячи з ціни позову - 132 396,56 грн. (2500,00 х 6 + 2500,00 х 6 + 81590,00 + 20806,56) до суду першої інстанції за подачу позову необхідно було б сплатити судовий збір у розмірі 1% від цієї суми, а саме: 1323,97 грн. 
		 
		150% від цієї суми за подачу апеляційної скарги складає 1985,96 грн. 
		 
		На підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору. 
		 
		Враховуючи, що позов задоволено частково, на 31,7 %, за подачу позову з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 419, 70 грн.
		Проте, враховуючи, що апеляційну скаргу також задоволено частково, та за її подачу відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3213,00 грн., підстав для стягнення з нього судового збору в рахунок держави немає.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
		 
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 - задовольнити частково.
		Рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 січня 2019 року -змінити в частині суми стягнутої неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
		Суму стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів зменшити з 67 857, 39 грн. до 15 832, 98 грн.
		В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                         І.В. Бурлака
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді                                                                  І.О. Бровченко 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		А.І. Колтунова
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складено 28 травня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...