Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/15882/14-Ц : Окремі процесуальні питання; Заява про ухвалення додаткового рішення.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2019.
Дата набрання законної сили: 15.05.2019
Номер судового провадження: 61-45981ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем України
		15 травня 2019 року 
		м. Київ
		справа № 520/15882/14-ц
		провадження № 61-45981св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), 
		учасники справи:
		позивач:  ОСОБА_1 , 
		відповідач:  ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Єнчева Олена Олександрівна, на постанову Апеляційного суду Одеської області                         від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Калараша А. А., Погорєлової С. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визначення порядку користування, вселення, стягнення коштів.
		Позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2000 року між                          ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2015 року розірваний. Від шлюбу у сторін є малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Під час шлюбу із ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка є спільною власністю подружжя, проте відповідач чинить перешкоди ОСОБА_1 у розпорядженні та користуванні спільним майном. Також позивач зазначив, що під час шлюбу сторони спільно накопичили грошові кошти, які                  ОСОБА_2 добровільно поділити відмовляється.
		На підставі вищевикладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , визначити порядок користування вказаною квартирою шляхом виділення в користування позивачеві кімнати площею 15 кв. м та прилеглої до неї лоджії (балкону), в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кімнату площею 18 кв. м, підсобні приміщення: кухню - 20 кв. м, коридор - 12 кв. м, туалет, ванну кімнату залишити в загальному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення позивача в спірну квартиру, стягнути із ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 457 234,50 грн та еквівалент 27 122,00 дол. США у гривні за курсом Національного банку України на момент ухвалення рішення суду.
		У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою власністю, стягнення грошових коштів.
		Зустрічна позовна заява мотивована тим, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , отримані нею від своїх батьків,                            тому не є спільною власністю подружжя. Крім того, зазначила, що відповідач належним чином не виконував покладені на нього обов`язки зі сплати аліментів, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.
		На підставі вищевикладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_2 ; встановити порядок виконання рішення шляхом зобов`язання ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 33 419,85 грн після отримання гарантованого відшкодування за вкладом в АТ «Імексбанк» від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 07 травня 2018 року                  (у складі судді  Огренич І. В.) позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру  АДРЕСА_1 .
		У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано право власності ОСОБА_1 на 1/3 частину квартири  АДРЕСА_1 . 
		У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано право власності ОСОБА_2 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира відповідно до статті 60 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя і належить їм у рівних частках.
		При визначенні часток суд виходив із того, що за судовим рішенням визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , крім того, визначений судом розмір аліментів та додаткових витрат на дитину є недостатніми для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування, кошти ОСОБА_1 не сплачує, у зв`язку з чим виникла заборгованість, отже, наявні правові підстави для збільшення частки майна дружини.
		Вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування спірною квартирою задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів неможливість поділу цієї квартири в натурі.
		Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами підтвердження факту придбання спірної квартири за свої особисті кошти, тому  спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін у справі. 
		Крім того, виходячи з наведених обставин, суд першої інстанції не мав процесуальних повноважень вирішувати питання щодо зобов`язання ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_1 грошові кошти після отримання гарантованого відшкодування за банківським вкладом від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, приймати рішення на майбутнє.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		Постановою Апеляційного суду Одеської області від 11 вересня 2018 року рішення місцевого суду в частині поділу ідеальних часток у праві власності на квартиру, відмови у задоволенні вимог про визначення порядку користування квартирою та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення у квартиру скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
		У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
		У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
		Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділено:
		- у користування ОСОБА_1 кімнату площею 15 кв. м та прилеглу до неї лоджію (балкон);
		- у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 2005 року народження, кімнату -18 кв. м;
		- підсобні приміщення: кухню - 20 кв. м, коридор - 12 кв. м, туалет, ванну кімнату - залишено в загальному користуванні ОСОБА_1 ,                  ОСОБА_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2005 року народження.
		Усунуто перешкоди у користуванні власністю та вселено ОСОБА_1                  у квартиру  АДРЕСА_1 .
		Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів залишено без змін.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі        3 291,70 грн. 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сама по собі наявність дітей не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, якщо цього вимагають інтереси виховання і утримання дитини, оскільки обидва з подружжя зобов`язані виховувати і утримувати дітей. Відступивши від рівності часток майна подружжя, місцевий суд будь-яких належних мотивів та висновків щодо цього не навів, фактично спростувавши презумпцію рівності часток у спільному майні подружжя, передбачену статтею 70 СК України.
		Визначаючи порядок користування спірною квартирою між її співвласниками, апеляційний суд, установивши, що співвласники добровільно не встановили порядок користування нею, жилі кімнати є окремими ізольованими приміщеннями, розмір житлової площі, що припадає на одну особу, не менше встановленого для надання одній особі та максимально відповідає частці кожного, врахував інтереси обох співвласників і дитини, погодився із запропонованим позивачем варіантом визначення порядку користування квартирою та виділив йому в користування кімнату площею 15 кв. м та прилеглу до неї лоджію (балкон), з виділенням в користування ОСОБА_2 із сином кімнати площею                           18 кв. м. 
		Крім того, оскільки, ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у користуванні житлом, апеляційний суд дійшов висновку, що порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом усунення йому перешкод у користуванні спірною квартирою та вселення до неї, оскільки відповідач не  визнає прававласності  ОСОБА_1 на 1/2  частину майна та права користування спірною квартирою.
		Рішення місцевого суду переглядалось апеляційним судом в частині первісних позовних вимог щодо поділу спільної сумісної власності подружжя, визначення порядку користування квартирою та вселення позивача у квартиру. А в частині первісних позовних вимог               ОСОБА_1  про стягнення грошових коштів та зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання квартири особистою власністю, стягнення грошових коштів рішення в апеляційному порядку не переглядалося.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду,                   ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Єнчева О. О., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою наведені ОСОБА_2 обставини, а саме: недостатній розмір аліментів, перебування сина на її утриманні та його проживання разом із нею є достатніми підставами для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.
		Апеляційний суд не врахував, що предметом заявленого                       ОСОБА_1 . позову є вимога про визначення порядку користування житловим приміщенням, питання щодо виділу чи поділу нерухомого майна апеляційний суд не повинен був вирішувати, оскільки передбачені законом підстави для перерозподілу часток у праві власності на спірне майно відсутні.
		Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що  ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав для можливості поділу квартири в натурі. 
		Щодо відсутності правових підстав для усунення перешкод у користуванні власністю та вселення ОСОБА_1 у квартиру, відповідач за первісним позовом зазначає, що позивач не надав суду жодних доказів того, що вона створювала якісь перешкоди у користуванні спірною квартирою, в тому числі здійснила заміну замків, доводи ОСОБА_1 ґрунтуються на його припущеннях.
		Крім того, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Єнчева О. О., також звернулася із клопотанням про зупинення дії постанови Апеляційного суду Одеської області від 11 вересня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, яке обґрунтовано неможливістю сумісного проживання сторін разом з огляду на конфліктні відносини, що між ними склалися. Зазначала, що виконання постанови апеляційного суду може призвести до порушення інтересів малолітньої дитини сторін у справі.
		Доводи інших учасників справи
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		Рух справи  в суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                      від 23 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу. 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У грудні 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                      від 22 квітня 2019 року справу призначено до розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 25 листопада 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який рішенням Київського  районного суду м. Одеси від 28 квітня 2015 року розірваний.
		Від шлюбу у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		ОСОБА_2 із сином ОСОБА_3  з квітня 2012 року, а ОСОБА_1                  із серпня 2013 року проживають в Україні. До цього часу сторони проживали в Російській Федерації.
		Сторони визнали, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені                     з 05 жовтня 2014 року.
		Відповідно до свідоцтва про право власності з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 січня 2014 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2016 року визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_2 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 844,50 грн щомісяця, починаючи з дати подання позову до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на неповнолітнього сина у розмірі 2 873,60 грн. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 щомісячних додаткових витрат у розмірі                         650 грн.
		Установлено, що на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій існує заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини. 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
		Частиною першою статті 70 СК України та абзацом 1 частини другої статті 372 ЦК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
		Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
		Відповідно до частин другої, третьої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
		Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. 
		Установлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю колишнього  подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , проте сторони не домовилися про порядок поділу майна, у зв`язку з чим звернулися до суду за захистом своїх порушених прав.
		Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку, що наведені ОСОБА_2 обставини, а саме: незначний розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 за рішенням суду, перебування сина на її утриманні та його проживання разом із нею, не є достатніми підставами для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності, з підстав, передбачених статтею 70 СК України, та дійшов обґрунтованого висновку про рівність часток подружжя. 
		Отже, доводи касаційної скарги про те, що  ОСОБА_1 не піклується про дитину, не виховує сина та не дбає про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не спростовують висновків апеляційного суду в цій частині. 
		Стосовно доводів касаційної скарги в частині первісних позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні власністю та вселення                          ОСОБА_1 у  спірну квартиру Верховний Суд виходить з такого.
		Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання,                      а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно з частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 не визнає права власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири і те, що ОСОБА_1 ключів від вхідних дверей не має, позбавлений доступу до квартири, однак є зареєстрованим у вказаній квартирі, чим відповідач за первісним позовом позбавляє ОСОБА_1 можливості користуватися квартирою, зробив обґрунтований висновок про те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру.
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не подав до суду належних та допустимих доказів, створення ОСОБА_2 перешкод                     у користуванні квартирою, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивач довів та надав належні докази порушення його прав як власника квартири, зокрема, що ОСОБА_1 не має змоги користуватись спірною квартирою.
		Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 має квартиру площею 46,2 кв. м у Російській Федерації, згідно з доданою довідкою від 14 грудня 2012 року, що, на думку відповідача, підтверджує наявність  у позивача іншого житла, не заслуговують на увагу, оскільки наявність іншого житла у позивача не має правового значення, тому що право власності є непорушним і ніхто не може бути обмежений у володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном.
		Верховний Суд з урахуванням встановлених обставин справи, які підтверджено її матеріалами, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про вселення, оскільки він має право на проживання у спірній квартирі, відповідач чинить йому перешкоди у користуванні власністю, а відмова у задоволенні вказаних вимог призведе до порушення права на житло позивача, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Щодо розгляду доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Єнчева О, О., в частині визначення порядку користування квартирою необхідно зазначити таке.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Згідно з частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є                        у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
		Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня                 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», з відповідними змінами, судам роз`яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
		Позивач уточнив позовні вимоги під час розгляду справи та просив встановити порядок користування квартирою, виділивши йому                                      в користування  кімнату площею 15 кв. м.
		Установлено, що спірна квартира знаходиться у багатоквартирному будинку з чітко визначеною площею та кількістю приміщень, що входять до її складу, а саме дві жилі кімнати, коридор, кухня, ванна кімната, туалет.
		Визначаючи порядок користування спірною квартирою між її співвласниками, суд апеляційної інстанції, установивши, що між сторонами склалися конфліктні відносини, позивачу створюються перешкоди                                 у проживанні й користуванні вказаним житловим приміщенням, отже, співвласники добровільно не встановили порядок користування нею, жилі кімнати є окремими ізольованими приміщеннями, розмір житлової площі, що припадає на одну особу, не менше встановленого для надання одній особі та максимально відповідає частці кожного, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для встановлення такого порядку користування спірною квартирою.
		Крім того, слід зазначити, що фактично квартира знаходиться у власності сторін спору (колишнього подружжя). Син не є співвласником квартири. Відповідно до встановлених рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2016 року у справі про визначення місця проживання дитини обставин справи неповнолітньому ОСОБА_3 визначено місце проживання з матір`ю - ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, встановлення порядку користування квартирою не порушує прав неповнолітнього  ОСОБА_3 
		Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції в частині порядку поділу спільної сумісної власності подружжя стосовно визнання права власності ОСОБА_1 ,                      ОСОБА_2 по 1/2 частині вказаної квартири за кожним, вселення та визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 .
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		Щодо розгляду доводів клопотання скаржника ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Єнчева О. О., про зупинення дії постанови Апеляційного суду Одеської області від 11 вересня 2018 року необхідно зазначити таке.
		Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.
		Суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала (частини перта та друга статті 436 ЦПК України).
		При вирішенні клопотання про зупинення дії постанови апеляційного суду Верховний Суд керується статтею 11 ЦПК України, відповідно до якої, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, особливості предмета спору та  забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами.
		Оскільки наведені у клопотанні ОСОБА_2 доводи щодо неможливості  сумісного проживання сторін разом з огляду на конфліктні відносини, що між ними склалися, не можуть бути підставою для висновку про необхідність зупинення дії судового рішення до закінчення його перегляду у касаційному порядку, у задоволенні клопотання слід відмовити.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд           у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Єнчева Олена Олександрівна, залишити без задоволення.
		Постанову Апеляційного суду Одеської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.
		У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Єнчева Олена Олександрівна, про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 11 вересня 2018 року відмовити.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                     В. С. Висоцька
		Судді                                                                                                 А. О. Лесько
		В. В. Пророк
		В. М. Сімоненко
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...