Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/12063/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2019.
Дата набрання законної сили: 22.05.2019
Номер судового провадження: 61-38879ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 травня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/12063/17
		 
		провадження № 61-38879св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідачі: публічне акціонерне товариства «Родовід Банк», ОСОБА_3 ,
		представник публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - ОСОБА_4 ,
		представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко Віталій Володимирович,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_6 , яка діє через представника ОСОБА_2 , на постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів:          Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Кулікової С. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2017 року  ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк»), ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко В. В., про визнання договору іпотеки недійсним та зобов`язання вчинити дії.
		 
		Позовна заява мотивована тим, щоу період з 07 травня 1995 року                  до 21 липня 1999 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з             ОСОБА_3 За час шлюбу ними на підставі договору купівлі-продажу           від 19 вересня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піщенко Т. Г., зареєстрованого у реєстрі за         № 3-3418, було придбано квартиру АДРЕСА_1 та на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київського державної нотаріальної        контори Румянцевою І. А., зареєстровано у реєстрі за № 24-2857, придбано         квартиру АДРЕСА_2 .
		Право власності на вказані квартири було зареєстровано за чоловіком - ОСОБА_3 
		У березні 2017 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 05 липня 2005 року уклав з відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», кредитний договір, за умовами якого отримав кредит у розмірі 1 000 000,00 дол. США.
		06 жовтня 2005 року з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_3 уклав із ВАТ «Родовід Банк» договір іпотеки, за умовами якого передав в іпотеку банку квартири  АДРЕСА_1 .
		Вказувала, що згоди на передачу майна, придбаного за час шлюбу, в іпотеку банку вона не давала, тому просила суд визнати недійсними: договір іпотеки від 06 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_3 і ВАТ «Родовід Банк», посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В. В. 06 жовтня 2005 року, зареєстрований в реєстрі за № 4061, договір про внесення змін і доповнень до договору іпотеки від 06 жовтня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В. В. 30 листопада    2010 року, зареєстрований у реєстрі за № 1544; та зняти заборони відчуження та інші заборони з квартир АДРЕСА_1 , накладені нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В. В., зареєстровані у реєстрі 06 жовтня 2005 рокуза № 4869.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року у складі судді Піхур О. В. у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у тому разі, якщо буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. 
		У пункті 1.4 оспорюваного договору іпотеки визначено, що іпотекодавець гарантує, що предмет іпотеки на момент укладення договору нікому іншому не відчужено, під забороною (арештом), у тому числі податковою, не перебуває, а також прав у третіх осіб як в Україні та і за її межами на це майно немає.
		Вказане свідчить про те, що на час укладення договору іпотеки іпотекодержатель не знав, що майно, передане в іпотеку, було придбане за час шлюбу та є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_3 Отже, підстав для задоволення позову ОСОБА_6 немає.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_2 задоволено частково.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено з інших правових підстав.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстави для відмови в позові, викладені судом першої інстанції, є невірними. Шлюб між           ОСОБА_6 і ОСОБА_3 було розірвано у 1999 році, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 21 липня 1999 року, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КпШС України. 
		У частині третій статті 29 КпШС України визначено, що для вимоги про  поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. 
		Оскільки шлюб між подружжям Щербань було розірвано у 1999 році, а оспорюваний договір іпотеки укладено ОСОБА_3 у 2005 році, тому відсутні підстави вважати майно, передане в іпотеку, спільною сумісною власністю подружжя, так як з вимогою про поділ спільного майна подружжя позивач могла звернутися лише протягом трьох років з моменту розірвання шлюбу.
		Крім того, на момент укладення оспорюваного договору іпотеки,       ОСОБА_3 перебував в іншому зареєстрованому шлюбі, що також спростовує необхідність отримання згоди ОСОБА_6 на укладення цього правочину.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду          від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2019 року справу за позовом  ОСОБА_6 до ПАТ «Родовід Банк», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко В. В., про визнання договору іпотеки недійсним, зняття заборон з майна призначено до розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року зупинено касаційне провадження у справі № 761/12063/17 (провадження № 61-38879св18) за позовом  ОСОБА_6 до ПАТ «Родовід Банк», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко В. В., про визнання договору іпотеки недійсним, зняття заборон з майна, за касаційною скаргою  ОСОБА_6 , яка діє через представника          ОСОБА_2 . , на постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 травня        2018 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 757/27188/13-ц (провадження                      № 61-40907св18) за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11 , акціонерного товариства «Реверта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_12 , про визнання договору іпотеки недійсним та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою акціонерного товариства «Реверта» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року. 
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2019 року справу № 757/27188/13-ц за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11. , Акціонерного товариства «Реверта», третя особа - ОСОБА_12 , про визнання договору іпотеки недійсним та зобов`язання вчинити дії повернуто колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом  ОСОБА_6 до ПАТ «Родовід Банк», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко В. В., про визнання договору іпотеки недійсним, зняття заборон з майна, за касаційною скаргою  ОСОБА_6 , яка діє через представника ОСОБА_2 . , на постанову Апеляційного суду м. Києва         від 21 травня 2018 року.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень цивільного законодавства, оскільки в такому випадку презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діє. Таким чином, висновок апеляційного суду про втрату позивачем права спільної сумісної власності на майно, яке було передано в іпотеку, у зв`язку з пропуском строку позовної давності, є безпідставним.
		Статтею 578 ЦК України встановлено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.
		Вказане свідчить, що укладення відповідачем договору іпотеки без згоди позивача, є підставою для визнання цього правочину недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У серпні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в яком зазначив, що підтримує касаційну скаргу ОСОБА_6 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		07 травня 1995 року Донецьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 (актовий запис № 250) (а. с. 8).
		 
		19 вересня 1997 року між ОСОБА_15 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піщенко Т. Г., зареєстрований у реєстрі за № 3-3418, за умовами якого ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 6).
		11 листопада 1997 року право власності на вказану квартиру було зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 
		 
		05 листопада 1997 року між ОСОБА_17 і                   ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом Першої київського державної нотаріальної контори Румянцевою І. А., зареєстрований у реєстрі за                    № 24-2857, за умовами якого ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 7).
		26 травня 1999 року право власності на вказану квартиру було зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 
		 
		21 липня 1999 року шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 розірвано, про що Київським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька зроблено запис за № 324 (а. с. 9).
		 
		05 липня 2005 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є       ПАТ «Родовід Банк», і ОСОБА_3 було кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1 000 000,00 дол. США.
		 
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 06 жовтня 2005 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», і ОСОБА_3 було укладено договір         іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В. В., зареєстрований у реєстрі за № 4061,           за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку квартири  АДРЕСА_1 .
		 
		2. Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_6 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
		 
		Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
		 
		За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
		 
		Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
		 
		Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		 
		У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
		 
		Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
		 
		Судом установлено, що квартири  АДРЕСА_1 , які згідно з оспорюваного правочину є предметом іпотеки,були придбані відповідачем за час шлюбу з позивачем. 
		 
		За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		 
		У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
		 
		Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		 
		Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
		 
		Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. 
		Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оспорити договір з підстав його недійсності. 
		При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
		 
		Судом установлено, що договір іпотеки від 06 жовтня 2005 року щодо передачі спільного сумісного майна в іпотеку укладено ОСОБА_3 без згоди іншого співвласника цього майна - ОСОБА_6 
		 
		Разом з тим, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_6 , оскільки вважав, що шлюб між подружжям Щербань було розірвано у            1999 році, а оспорюваний договір іпотеки укладено у 2005 році, тому відсутні підстави вважати майно, передане в іпотеку, спільною сумісною власністю подружжя, оскільки згідно з частиною третьою статті 29 КпШС України з вимогою про поділ спільного майна подружжя позивач могла звернутися лише протягом трьох років з моменту розірвання шлюбу.
		 
		З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
		 
		Згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.
		 
		Частиною третьою статі 29 КпШС України передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. 
		 
		Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. 
		 
		Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України.
		 
		Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. 
		 
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.
		 
		 
		Вказане свідчить, що вважаючи, що перебіг строку позовної давності почався з часу розірвання шлюбу, апеляційний суд не врахував того, що стаття 60 СК України і стаття 22 КпШС України містять аналогічні вимоги щодо порядку набуття спільного сумісного майна подружжя, а вимоги статей 11, 29 КпШС України, статей 72, 76 СК України і статті 261 ЦК України визначають порядок перебігу строку позовної давності у таких правовідносинах, згідно з яким він розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а не з часу розірвання шлюбу.
		 
		Таким чином, апеляційний суд неправильно визначив початок перебігу строку позовної давності, оскільки не встановив, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права і усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду неможливо. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_6 , яка діє через представника ОСОБА_2 , задовольнити.
		 
		Постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   О. В. Білоконь   Б. І. Гулько   Є. В. Синельников   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...