Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/2016/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність; Спори про припинення права власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2019.
Дата набрання законної сили: 22.05.2019
Номер судового провадження: 61-7512ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		22 травня 2019 року 
		м. Київ
		справа № 363/2016/17
		провадження № 61-7512св18
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Олійник А. С. (суддя - доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах Лебедівської сільської ради,
		відповідач - Вишгородська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		особа, яка подала касаційну скаргу - Перший заступник прокурора Київської області,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Лівінського С. В. 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельних ділянок.
		Позов обгрунтовано тим, що Києво-Святошинською місцевою прокуратурою за результатами звернення Лебедівської сільської ради №75/02-10 від 14 лютого 2017 року встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації №455 від 07 липня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок трьом громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Три Ленд».
		Вказаним розпорядженням передано безоплатно у власність земельні ділянки громадянам загальною площею 5.4466 га для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
		Водночас передача земельних ділянок відбулася з порушенням законодавства, а саме вимог земельного законодавства та Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Землі, які належать до резервного фонду, передані відповідачам, які не є членами колективного сільськогосподарського підприємства, не проживають у населеному пункті та не стосуються соціальної сфери життя села.
		Просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 07 липня 2008 року № 455 «Про передачу земельних ділянок у власність трьом громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області»; визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністраціївід 14 жовтня 2009 року № 1591 «Про зміну функціонального використання земельних ділянок гр.  ОСОБА_1 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 ; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 5,4467 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва, виданий  ОСОБА_1 ; витребувати на користь Лебедівської сільської ради Вишгородського району з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,4467 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером НОМЕР_1 , вартістю 1 083 722, 82 грн, яка розташована в межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 06 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 07 липня 2008 року №455 «Про передачу земельних ділянок у власність трьом громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області».
		Визнано незнаним та скасовано розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 14 жовтня 2009 року № 1591 «Про зміну функціонального використання земельних ділянок гр.  ОСОБА_1 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 .
		Визнано недійсним виданий  ОСОБА_1 державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 5,4467 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва.
		Витребувано на користь Лебедівської сільської ради Вишгородського району з незаконного володіння  ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,9985 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером НОМЕР_1 , вартістю 1 083 722, 88 грн, яка розташована в межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
		Стягнуто судовий збір у рівних частках з Вишгородської районної державної адміністрації та  ОСОБА_1 у сумі по 9 727, 92 грн на користь прокуратури Київської області.
		Рішення обгрунтовано тим, що воля держави, як власника, може виражатися лише в тих діях органу держаної влади, які відповідають вимогам закону та інтересам держави. Земельні ділянки вибули з власності держави незаконно та без волі власника, а тому підлягають поверненню до державної власності.
		Оскільки земельні ділянки, які перебували у державній власності, вибули з власності держави на підставі незаконних рішень органу виконавчої влади, тому видані державні акти про право власності на земельні ділянки видано з порушенням законодавства, а отже, право власності у перших власників набуто на не законних підставах.
		Державний акт про право власності на земельну ділянку на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації видано ОСОБА_1 з порушенням вимог закону, а тому набуття нею права власності на земельну ділянку здійснено не на законних підставах.
		Вибуття у приватну власність земельної ділянки з порушенням земельного законодавства порушує права та інтереси держави на розпорядження, володіння і користування спірною земельною ділянкою.
		Прийняттям Вишгородської районної державної адміністрації розпорядження та виданням оспорюваних державних актів на право власності на земельну ділянку порушено інтереси держави, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки, які не могли бути передані у власність, оскільки є землями резервного фонду, і в цьому випадку надання таких земель у власність суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні.
		Суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску строку позовної давності і вважав, що порушене право підлягає захисту, посилаючись на те, що відповідачі у справі із заявами про застосування строків позовної давності до суду не зверталися, та оскільки прокурор є самостійним учасником процесу і наділений усіма правами сторони процесу, тому строк позовної давності обчислюється з моменту, коли йому стало відомо про допущені порушення вимог законодавства.
		Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанцій
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задоволено. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 06 вересня 2017 рокускасовано і ухвалено нове рішення про відмову в позові. 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про поважність пропуску прокурором позовної давності, оскільки перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли про порушення дізнався або мав дізнатися орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій, а не прокурор, суд не з`ясовував, коли про порушення свого права дізналася Лебедівська сільська рада і жодним чином не мотивував цих обставин. Суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що перебіг строку позовної давності почався з часу прийняття розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації у 2008 році. Як позивач, так і Лебедівська сільська Рада, як суб`єкти владних повноважень, в силу своїх повноважень знали про зазначене розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації або могли довідатися ще у 2008 році про порушення прав і законних інтересів, а саме про передачу земельних ділянок у власність громадянам.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У листопаді 2017 року Перший заступник прокурора Київської областізвернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		15 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області.
		У березні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Оскільки справа розглядається у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження, клопотання заступника Генерального прокурора про участь прокурора в судовому засіданні не підлягає задоволенню. 
		Аргументи учасників справи 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові з підстав пропуску позовної давності, не спростував доводи прокурора про незаконність надання у власність спірних земельних ділянок за рахунок резервного фонду.
		Судом апеляційної інстанції не мотивовано висновок щодо відсутності в діях органу виконавчої влади порушень приписів статей 20, 22, 23 ЗК України, Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб.
		Безпідставно застосовано наслідки спливу позовної давності, обгрунтовуючи неможливістю ОСОБА_1 . подати до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Суд апеляційної інстанції, застосовуючи наслідки спливу позовної давності за заявою ОСОБА_1 , поданою на стадії апеляційного провадження, розглянув матеріально - правову вимогу, яка не була предметом розгляду в суді першої інстанції. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		У березні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
		Судом апеляційної інстанції правомірно встановлено, що у Лебедівської сільської пради були всі можливості довідатися про порушення своїх прав, оскільки вибуття спірних земельних ділянок відбулося у 2008 році, з якого минуло більше дев`яти років.
		 Суд апеляційної інстанції дійшов  правильного висновку про відсутність поважних причин пропуску позовної давності прокурором та Лебедівською сільською радою.
		Суд апеляційної інстанції правомірно застосував позовну давність на стадії апеляційного розгляду, оскільки відповідач протиправно позбавлена можливості подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення рішення судом першої інстанції.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини самі по собі порушення, допущені органом при визначенні умов та порядку приватизації майна не можуть слугувати підставою для витребування майна в особи, яка покладається на легітимність дій органу влади.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 07 липня 2008 року № 455 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок трьом громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, загальною площею 5,4466 га.
		Згідно з додатком до розпорядження від 07 липня 2008 року № 455 визначено список громадян, яким надається у власність земельні ділянки, а саме    ОСОБА_2 , який мешкає за адресою:  АДРЕСА_1 , надано у власність земельну ділянку площею 1,4469 для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області,  ОСОБА_5 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , надано у власність земельну ділянку площею 1,9998 для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_4 , який мешкає за адресою:  АДРЕСА_2 , надано у власність земельну ділянку площею 1,9999 для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (а. с. 7).
		На підставі вищезазначеного розпорядження, 22 серпня 2008 року відповідачам видано державні акти:
		- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 22 серпня 2008 року на ім`я   ОСОБА_4  на земельну ділянку площею 1,9999 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_4 , який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010834200532 (а. с.9);
		- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 22 лютого 2008 року на ім`я   ОСОБА_2  на земельну ділянку площею 1,4469 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_6 , який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010834200527 (а. с.10);
		- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 від 22 серпня 2008 року на ім`я   ОСОБА_5  на земельну ділянку площею 1,9998 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_8 , який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010834200528 (а.с. 11).
		Вказані земельні ділянки були відчуженні на користь  ОСОБА_1 та об`єднанні в одну земельну ділянку площею 5,4466 га для ведення особистого селянського господарства, на яку було визначено кадастровий номер НОМЕР_1 і видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_9 від 02 вересня 2009 року (а.с. 13.)
		Розпорядженням Вишгородської районної адміністрації Київської області від 14 жовтня 2009 року №1591 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельних ділянок гр.   ОСОБА_1 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області та видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 .
		Згідно із листом Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 14 лютого 2017 року №75/02-10 на сьогодні  на обліку в сільській раді перебуває 20 чоловік, які за період з 2008 року по час надання інформації не отримали земельні ділянку у власність, як працівники соціальної сфери села (а. с. 14).
		Відповідно до листа Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 03 квітня 2017 року №164 громадяни   ОСОБА_5 ,     ОСОБА_4  та   ОСОБА_2 , які на території Лебедівської сільської ради із земель резервного фонду отримали земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, не були членами СВК імені Шолуденка, не були зайняті у соціальній сфері села Лебедівка та не проживали на території Лебедівської сільської ради (а. с. 15).
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) місцева державна  адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. 
		Згідно із пунктом 7 частини першої статті 13 Закону до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і  законами України, належить вирішення питань: використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
		Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами (частина перша статті 14 Закону).
		Відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України ( у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) ( далі - ЗК України) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у  приватну власність,  та земель, зазначених в абзаці третьому цього  пункту) в межах населених  пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. 
		Статтею 116 ЗК України установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності  та права  користування  емельними  ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів  виконавчої  влади або органів місцевого самоврядування в межах їх  повноважень, визначених цим  Кодексом  або  за  результатами аукціону.
		Згідно із Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року  N 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного  товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу,   товариства, відповідно до списку,  що додається до державного акта на  право колективної власності на землю.
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
		Стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді, захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України 2004 року. 
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи, права якої порушено.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, провадження № 14-460цс18 зазначено, що як у висновках, викладених у постановах Верховного Суду України, так і у висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, сформульовано, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Такі висновки ґрунтуються на аналізі норм статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з відповідним позовом).
		Тобто обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		Переглядаючи законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції про порушене право Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Верховний Суд виходить з того, що апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про порушення права Лебедівської сільської ради.
		Суд апеляційний інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та  відмовляючи у позові, застосував позовну давність за заявою відповідача ОСОБА_1 з тих підстав, що про порушення інтересів суб`єкта владних повноважень - Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, останній було відомо ще у 2008 році, оскільки оспорюваними розпорядженнями у власність громадянам передані земельні ділянки, які знаходяться на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами села, проте остання протягом дев`яти років не зверталася самостійно за захистом порушеного права. У Лебедівської сільської ради, як і прокурора були всі можливості довідатися про порушення прав сільської ради та особу, що їх порушила, оскільки Закони України «Про доступ до публічної інформації», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» надають всі можливості щодо отримання інформації, яка на сьогоднішній день зазначена в позовній заяві як підстава позову.
		Доводи касаційної скарги щодо безпідставного застосування судом апеляційної інстанції наслідків спливу позовної давності та неможливістю ОСОБА_1 . подати до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності спростовуються матеріалами справи та з огляду поважності причин неподання такої заяви до суду першої інстанції. 
		Верховний Суд бере до уваги, що згідно з матеріалами справи відповідач  ОСОБА_1 жодного разу не брала участі у судових засіданнях у суді першої інстанції, відсутні докази, що ця особа повідомлена про відкриття провадження у справі, у якій вона є відповідачем.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
		Апеляйційний суд виходив з того, що позовна заява Києво-Святошинської місцевої прокуратури надійшла до суду 25 травня 2017 року, 29 червня 2017 року  відкрито провадження у справі і призначено справу до розгляду на 17 серпня 2017 року. Незважаючи на такий тривалий часОСОБА_1  не була належним чином повідомлена про розгляд справи (а. с. 39). Крім того, у матеріалах справи є інформація щодо місця її проживання, однак суд за цією адресою не повідомляв її про розгляд справи 06 вересня 2017 року, а обмежився лише оголошенням в газеті «Урядовий курєр» і ухвалив рішення 06 вересня 2017 року. ОСОБА_1 не було відомо про розгляд справи і нею не було отримано позовної заяви. Судом першої інстанції не дотримано норми процесуального права щодо надання ОСОБА_1 можливості реалізувати право в суді першої інстанції подати заяву про застосування строку позовної давності.
		Верховний Суд виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (справа «Белеш та інші проти Чеської Республіки», (Beles and others v. the Czech Republic), рішення від 12 листопада 2002 року). 
		Верховний Суд виходить з того, що оголошення про виклик ОСОБА_1 у друкованому органі про час та місце слухання справи не можна вважати належним повідомленням за вказаних обставин, тому не можна говорити про справедливий судовий розгляд, який включає право на змагальне провадження.
		Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (справа «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів», («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands»), рішення від 27 жовтня 1993 року).
		Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив її права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
		Верховний Суд виходить з того, що за змістом  пункту  6  частини  третьої  статті 295,  частини другої  статті  303  та пункту 1 частини  першої  статті  309  ЦПК України 2004 року апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо  їх  наявність  підтверджується новими доказами, що мають значення  для справи (з  урахуванням  положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції  з  поважних  причин, доведених нею, або  які неправомірно не були цим судом прийняті  та  досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.
		Тому суд апеляційної інстанції, за наслідками розгляду апеляційної скарги та відсутністю підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з повноважень суду апеляційної інстанції (статті 300, 307 ЦПК України 2004 року) дійшов обгрунтованого висновкупро відмову у задоволенні позову через пропуск позовної давності, у межах якої прокурор чи Лебедівська сільська рада могли звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу.
		Доводи касаційної скарги, що у Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області виникло право оскаржити будь-які дії щодо земельних ділянок на її території саме з дати ухвалення рішення Вишгородської районної ради від 02 червня 2016 року № 107-09-VII, яким затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці с. Лебедівка Вишгородського району Київської області, із вказаної дати спірні земельні ділянки увійшли в межі населеного пункту с. Лебедівка є необгрунтованими з огляду на встановлені судами обставини та зазначене законодавство, оскільки у розпорядженні Вишгородської районної державної адміністрації від 07 липня 2008 року № 455 зазначено, що спірні земельні ділянки знаходяться на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району (а. с. 7). 
		У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Верховний Суд виходить з того, що позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника. 
		Висновок апеляційного суду про пропуск строку звернення до суду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах Лебедівської сільської ради відповідає встановленим обставинам та положенням ЦК України, які регулюють застосування судом позовної давності.
		Верховний Суд зазначає, що правові висновки у цій справі узгоджуються із висновками у справі № 363/2046/17, провадження 61-27078 св18. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а також процесуального права як підстави для скасування судового рішення.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржуванесудове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.
		Рішення Апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                             А. С. Олійник
		                                                                                                                        В. О. Кузнєцов
		                                                                                                                        Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...