Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/9144/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2019.
Дата набрання законної сили: 15.05.2019
Номер судового провадження: 14-26цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 травня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 554/9144/17
		Провадження № 14-26цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П ., Прокопенка О. Б ., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (далі - ПАТ «Банк Михайлівський», уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 
		 
		на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів Триголова В. М., Обідіної О. І., Лобова О. А.
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Михайлівський» в особі уповноваженої особи Фонду Волкова О. Ю. про визнання права та зобов'язання подати інформацію про включення до переліку вкладників, і 
		 
		 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2017 року  ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право на отримання грошових коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком №  НОМЕР_1 у розмірі 62 294,86 грн, зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за вищевказаним рахунком.
		 
		Вимоги мотивував тим, що 26 квітня 2016 року між ним та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», за яким йому відкрито рахунок №  НОМЕР_1 . 26 квітня 2016 року він уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитно-інвестиційний центр» (далі - ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр») договір позики № 980-024-000228225, за яким передав товариству у тимчасове користування за плату грошові кошти у сумі 61 300 грн, які позичальник зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування ними на його поточний рахунок №  НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський». 19 травня 2016 року ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» перерахувало на його поточний рахунок позичені кошти у розмірі 62 294,86 грн.
		 
		Зазначав, що після запровадження 23 травня 2016 року у ПАТ «Банк Михайлівський» тимчасової адміністрації та початку 13 липня 2016 року процедури ліквідації банку йому не повернуто усіх коштів, що підлягають відшкодуванню Фондом у межах граничного розміру відшкодування коштів. У задоволенні його заяви про включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, уповноваженою особою Фонду відмовлено з посиланням на нікчемність правочину (транзакцію), здійсненого ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» на суму 62 294,86 грн. Вважав, що уповноваженою особою Фонду порушено гарантоване законом право виплати за вкладом.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2018 року позов  ОСОБА_3 задоволено. Визнано право ОСОБА_3 на отримання відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) відшкодування грошових коштів за рахунок Фонду за рахунком №  НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» на суму 62 294,86 грн. Зобов`язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, за вищевказаним рахунком на суму 62 294,86 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти, які надійшли на поточний рахунок ОСОБА_3 у ПАТ «Банк Михайлівський», є вкладом у розумінні Закону № 4452-VI, тому у відповідача виник обов`язок щодо відшкодування позивачу зазначених грошових коштів за рахунок Фонду. Доказів на підтвердження нікчемності транзакцій ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» щодо перерахування коштів на рахунок №  НОМЕР_1 не надано. Оскільки  ОСОБА_3 не був включений до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, з посиланням на нікчемність переказу грошових коштів на його поточний рахунок, що не знайшло свого підтвердження, його порушені права підлягають відновленню. Зважаючи на те, що спір між сторонами виник з цивільно-правової угоди банківського вкладу, він підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2018 року скасовано. Провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки Фонд є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, наділений управлінськими функціями, а тому є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що Фонд є учасником цивільних відносин, які виникають з договорів банківського вкладу, банківського рахунку, та є гарантом виконання зобов`язань банку за такими договорами. У таких відносинах не вбачається ознак адміністративного або іншого владного підпорядкування однієї сторони другій стороні, а відтак ці відносини не можуть бути віднесені до публічно-правових. Владну управлінську функцію Фонд здійснює виключно у правовідносинах з банками, а не з клієнтами банків. При цьому посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, у якій зазначено, що участь у спорі суб'єкта владних повноважень як сторони справи ще не означає, що такий спір є публічно-правовим. При визначенні виду судочинства необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Крім того, при розгляді цієї справи слід врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі     № 6-2309цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2735цс16, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1521цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 6-1094цс17, від 10 липня 2017 року у справі № 6-1096цс17, від 12 липня 2017 року у справі № 6-1096цс17, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-782цс17, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1114цс17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/9656/15 та від 24 квітня 2018 року у справі № 755/1700/16-ц. Зазначено, що цей спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки його треба вирішувати за правилами цивільної юрисдикції.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У серпні 2018 року уповноважена особа Фонду подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, відтак спір є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 804/15159/15.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 12 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Суди установили, що 26 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», відповідно до якого банк відкрив позивачу поточний рахунок № №  НОМЕР_1 .
		 
		26 квітня 2016 року ОСОБА_3 уклав із ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» договір позики № 980-024-000228225, за яким передав товариству у тимчасове користування за плату грошові кошти у сумі 61 300 грн, які позичальник зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування ними у розмірі 33,54 % річних на його поточний рахунок №  НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський».
		 
		19 травня 2016 року ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» перерахувало на рахунок №  НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» кошти на суму 62 294,86 грн згідно з договором № 980-024-000228225.
		 
		На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський», згідно з яким з 23 травня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду.
		 
		На підставі постанови Правління НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатору банку», згідно з яким з 13 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації банку.
		 
		ОСОБА_3 звертався до відповідача із заявою про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, на що отримав відмову у зв`язку із тим, що переказ коштів, здійснений ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» на його поточний рахунок у ПАТ «Банк Михайлівський», є нікчемним.
		 
		Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція. 
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. 
		 
		Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)компетенція адміністративних судів поширювалася, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.
		 
		У пунктах 1, 5 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		 
		Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)).
		 
		Аналогічне визначення міститься у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 
		 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. 
		 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		 
		Основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.
		 
		Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року). 
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом до ПАТ «Банк Михайлівський», ОСОБА_3 зазначив, що уповноваженою особою Фонду його не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Банк Михайлівський». Просив визнати за ним право на отримання грошових коштів за вкладами за рахунок Фонду на суму 62 294,86 грн і зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.
		 
		Отже, підставою позову є відмова уповноваженої особи Фонду у включенні позивача до переліку вкладників.
		 
		Разом з тим вимоги заявлені до ПАТ «Банк Михайлівський» і не заявлені до Фонду.
		 
		Правовідносини між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк Михайлівський» виникли з договору банківського вкладу.
		 
		Оскільки у ПАТ «Банк Михайлівський» з 23 травня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 4452-VI. 
		 
		Відповідно до статті 1 Закону № 4452-VI цим Законом установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		 
		Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
		 
		За частиною другою статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
		 
		З аналізу статті 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, здійснюючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень НБУ, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України», так і повноваження, які не можна віднести до владних, оскільки здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків та організація відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку (пункт 8 частини 2 статті 4 Закону № 4452-VI).
		 
		Зазначений висновок підтверджується положеннями частин третьої та п`ятої статті 34 та частини 1 статті 36 Закону № 4452-VI, відповідно до яких з початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку, а Фонд набуває усі права органів управління та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Такі повноваження Фонд делегує уповноваженій особі Фонду.
		 
		Аналогічні повноваження Фонду та його уповноваженої особи зазначені у статтях 47?48 Закону № 4452-VI.
		 
		Отже, функції Фонду при тимчасовій адміністрації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як органів управління цього банку та власних функцій як ліквідатора банку і гаранта за цивільно-правовими зобов`язаннями банку відповідно до статті 26 Закону № 4452-VI.
		 
		Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		 
		Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
		 
		У статті 47 Закону № 4452-VI зазначено, що уповноважена особа Фонду визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов`язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.
		 
		Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 35 Закону № 4452-VI Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду. 
		 
		Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (частина восьма статті 35 Закону). 
		 
		Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду (частина третя статті 37 Закону).
		 
		Частиною третьою статті 34Закону № 4452-VI визначено, що здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
		 
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації повноважень Фонду щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження, та повноваження Фонду при реалізації повноважень Фонду, пов`язаних з ліквідацією неплатоспроможного банку, одним із яких є формування реєстру акцептованих вимог кредиторів.
		 
		Оскільки уповноважена особа Фонду у правовідносинах з іншими особами виступає або як представник Фонду, або як представник банку, який представляє Фонд у межах делегованих Фондом повноважень, така уповноважена особа не може бути стороною у справі.
		 
		Спір у справі, що розглядається, є спором про наявність чи відсутність цивільного права визнаватися вкладником банку і отримати відшкодування за вкладом. Однак відповідачем у спорі зазначено ПАТ «Банк Михайлівський», який є юридичною особою приватного права і не наділений владними повноваженнями, а тому спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.
		 
		Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку?боржника.
		 
		Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.
		 
		Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.
		 
		З початком процедури ліквідації банку його зобов`язання перед вкладниками припинено, а вимога позивача стосується виплати, здійснення якої належить до компетенції Фонду.
		 
		Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року). Аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 13 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі (у справах позовного провадження) є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
		 
		Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина третя статті 58 ЦПК України).
		 
		Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
		 
		Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц.
		 
		Оскільки уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду, така особа у цивільному процесі за позовом до банку може виступати представником банку та не має самостійної процесуальної дієздатності (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 84-93 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц, а також у пунктах 56-63 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 383/2/17). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що до уповноваженої особи Фонду вимоги позивача звернені бути не можуть.
		 
		Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог.
		 
		Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц.
		 
		У справі, що розглядається, позов пред`явлено не до Фонду, а до ПАТ «Банк Михайлівський», від імені якого діє уповноважена особа Фонду, яка при цьому виконує повноваження органу управління банку, що виключає адміністративну юрисдикцію у справі за таким складом учасників справи.
		 
		За таких обставин апеляційний суд помилково закрив провадження у справі.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                                     О. М. Ситнік
		 
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                          Л. М. Лобойко
		С. В. Бакуліна                                           О. Б. Прокопенко
		В. В. Британчук                                        Л. І. Рогач
		Д. А . Гудима І. В . Саприкіна
		О . С . Золотніков                                     В. Ю. Уркевич          
		В. С. Князєв                                             О. Г. Яновська
		Н. П. Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...