Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/2424/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2019.
Дата набрання законної сили: 15.05.2019
Номер судового провадження: 14-34цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 травня 2019року
		м. Київ
		 
		Справа № 363/2424/15-ц
		Провадження № 14-34цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Вишгородська міська рада Київської області (далі - Вишгородська міськрада), Вишгородська районна рада Київської області (далі - Вишгородська райрада), Фонд комунального майна Вишгородського районуКиївської області (далі - Фонд комунального майна), Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради (далі - КПВишгородської міськради), Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» (далі - Вишгородське РКП «Вишгородтепломережа»),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 
		 
		на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року в складі колегії суддів Антоненко В. І., Кулішенка Ю. М., Поліщука М. А. 
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міськради, Вишгородської райради, Фонду комунального майна, КП Вишгородської міськради, Вишгородського РКП «Вишгородтепломережа»про визнання незаконними рішень, витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії і  
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишгородської міськради, Вишгородської райради, у якому просив визнати незаконними: рішення виконавчого комітету Вишгородської міськради від 31 липня 2003 року № 341 «Про прийняття у комунальну власність міста та передачу на баланс експлуатуючим організаціям мереж в будинку по АДРЕСА_1 » (далі - рішення Вишгородської міськради № 341), рішення Вишгородської міськради від 29 вересня 2011 року № 6/7 «Про передачу до спільної комунальної власності територіальної громади м. Вишгорода» (далі - рішення Вишгородської міськради № 6/7) з моменту їх прийняття, рішення Вишгородської райради від 02 вересня 2011 року № 130-10-VI «Про погодження прийняття до спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району об'єктів майна комунальної власності територіальної громади м. Вишгорода» (далі - рішення Вишгородської райради № 130-10-VI) та витребувати це майно; зобов'язати вчинити дії.
		 
		Вимоги мотивував тим, що 03 вересня 2002 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Домобудівний комбінат № 4» (далі - ВАТ «Домобудівний комбінат № 4») в особі Акціонерного комерційного банку «Аркада» (далі - АКБ «Аркада») укладено інвестиційний контракт № 34929, за яким останній зобов`язався своїми силами і засобами, за рахунок коштів довірителя, збудувати і передати довірителю конкретну квартиру (об`єкт інвестування), а довіритель зобов`язався забезпечити відповідне інвестування та прийняти його у свою власність.
		 
		Вказував, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 вересня 2003 року йому належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 . У цьому будинку всі 162 квартири належать власникам на підставі отриманих ними свідоцтв про право власності. Частка загальнодержавної чи комунальної власності у балансовій вартості будинку відсутня.
		 
		На його думку, Вишгородською міськрадою незаконно відчужено право спільної сумісної власності власників багатоповерхівки та передано до комунальної власності міста будинок, а до комунальної власності району - дахову котельню.
		 
		Так, рішенням Вишгородської міськради № 341 від 31 липня 2003 року вирішено прийняти безоплатно у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода вказаний житловий будинок.
		 
		02 вересня 2011 року Вишгородська райрада рішенням № 130-10-VІ погодила  прийняття до спільної комунальної власності об`єктів майна комунальної власності територіальної громади м. Вишгорода.
		 
		29 вересня 2011 року Вишгородська міськрада рішенням № 6/7 передала безоплатно з комунальної власності територіальної громади м. Вишгорода у спільну комунальну власність територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району об`єкт нерухомого майна - дахову котельню, яка розташована на житловому будинку на АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з актом приймання-передачі від 14 жовтня 2011 року КП Вишгородської міськради передало, а Вишгородське РКП «Вишгородтепломережа» прийняло дахову котельню у АДРЕСА_1. Вважав, що відбулось протизаконне відчуження дахової котельні на користь Вишгородського РКП «Вишгородтепломережа».
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року до участі у справі залучено співвідповідачів: Фонд комунального майна, КП Вишгородської міськради, Вишгородське РКП «Вишгородтепломережа» (т. 1, а. с. 68 - 69).
		 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 лютого 2016 року позов задоволено частково: визнано незаконними рішення Вишгородської міськради № 341 та № 6/7, рішення Вишгородської райради № 130-10-VІ.
		 
		Суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги є доведеними, а правовідносини, які виникли між сторонами, є цивільно-правовими.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу РКП «Вишгородтепломережа» задоволено частково: рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 лютого 2016 року скасовано у частині визнання незаконними рішень Вишгородської міськради № 341, № 6/7 та рішення Вишгородської райради № 130-10-VІ , закрито в цій частині провадження у справі. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		 
		Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними рішень, апеляційний суд керувався тим, що спір виник із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
		 
		У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Тобто ухвала апеляційного суду відповідно до положень статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підлягає перегляду у частині закриття провадження у справі.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що цей позов слід розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки правовідносини стосуються захисту цивільного права - спільної власності.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		РКП «Вишгородтепломережа» подано відзив, у якому підприємство вважає, що ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі, ухвалою від 20 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Суди установили, що 03 вересня 2002 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Домобудівний комбінат № 4» в особі АКБ «Аркада» укладено інвестиційний контракт № 34929, за яким останній зобов`язався своїми силами і засобами, за рахунок коштів довірителя, збудувати і передати довірителю конкретну квартиру (об`єкт інвестування), а довіритель зобов`язався забезпечити відповідне інвестування та прийняти його у свою власність.
		 
		Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 вересня 2003 року позивачу належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 . 
		 
		Власником будинку був забудовник, у цьому випадку ВАТ «Домобудівний комбінат № 4» (т. 1, а. с. 9 - 13).
		 
		Рішенням Вишгородської міськради № 341 вирішено прийняти безоплатно у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода вказаний житловий будинок.
		 
		Вишгородська міськрада рішенням № 6/7 передала безоплатно з комунальної власності територіальної громади м. Вишгорода у спільну комунальну власність територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району об`єкт нерухомого майна - дахову котельню, яка розташована на житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Вишгородська райрада рішенням № 130-10-VI погодила прийняття до спільної комунальної власності об`єктів майна комунальної власності територіальної громади м. Вишгорода.
		 
		Згідно з актом приймання-передачі від 14 жовтня 2011 року КП Вишгородської міськради передало, а Вишгородське РКП «Вишгородтепломережа» прийняло дахову котельню у АДРЕСА_1.
		 
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України (у вказаній редакції): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 
		 
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни). 
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
		 
		Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 
		 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. 
		 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		 
		Основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.
		 
		Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
		 
		Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що оскаржуваними рішеннями Вишгородської міськради № 341 та № 6/7, Вишгородської райради № 130-10-VI порушуються його право спільної сумісної власності та права інших співвласників житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вони своєї згоди на передачу будинку зі спільної сумісної власності до комунальної власності міста, а також на передачу дахової котельні до комунальної власності району не надавали.
		 
		Статтею 25 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - Закон № 280/97-ВР у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень міської та районної рад) передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. 
		 
		Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга статті 60 Закону № 280/97-ВР).
		 
		Відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність» (тут і далі - Закон № 697-ХІІ у редакції, чинній на час прийняття Вишгородською міськрадою рішення № 341) право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
		 
		Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту (частини четверта, п'ята статті 2 Закону  № 697-ХІІ).
		 
		Статтею 35 Закону № 697-ХІІ передбачено об'єкти права комунальної власності, зокрема, майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий Фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.
		 
		Згідно з частиною другою цієї статті у комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.
		 
		Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено (абзац перший статті 57 Закону № 697-ХІІ).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 386 Цивільного кодексу України (тут і далі - ЦК України у редакції, чинній на час прийняття рішень Вишгородською міськрадою та райрадою у 2011 році) держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		 
		Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
		 
		Частинами першою та другою статті 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладочки, сараї та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають (пункт 2 статті 10 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ).
		 
		Відповідно до пункту 1 рішення Конституційного Суду України у справі № 1-22/2011 від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
		 
		Тобто змістом позовних вимог у цій справі є захист права власності або речового права. Позивач не вступав з Вишгородською міськрадою та Вишгородською райрадою в адміністративні правовідносини.
		 
		Оскарження відповідних актів і дій Вишгородської міськради і Вишгородської райради не має на меті захист прав позивача як учасника адміністративних правовідносинах, оскільки у цьому випадку немає владного підпорядкування однієї сторони іншій стороні. Звернення ОСОБА_1 до суду стосується захисту його речового права, тобто між сторонами існує спір про право цивільне.
		 
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства заявлені одночасно з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити дії і вимоги про визнання незаконними рішень Вишгородської міськради і райради, які, на думку позивача, протиправно позбавили його права спільної сумісної власності на житловий будинок, у якому він є власником квартири, та на внутрішньобудинкове обладнання і мережі.
		 
		Враховуючи, що позивач звернувся до суду за захистом, на його думку, права спільної сумісної власності на житловий будинок та дахову котельню, апеляційний суд помилково закрив провадження у справі в частині вимог про визнання незаконними рішень Вишгородських міськради і райради, оскільки правовідносини у цій справі є приватноправовими, розгляд яких повинен здійснюватися у порядку цивільного судочинства. А тому немає правових підстав для віднесення цієї справи до справ адміністративної юрисдикції.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		За таких обставин ухвала Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року у частині закриття провадження у справі не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з направленням справи у цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Враховуючи, що розгляд справи не закінчено, розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року у частині закриття провадження у справі скасувати, справу у цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                                     О. М. Ситнік
		 
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                          Л. М. Лобойко
		С. В. Бакуліна                                           О. Б. Прокопенко
		В. В. Британчук                                        Л. І. Рогач
		Д. А. Гудима                                            І. В. Саприкіна
		О. С. Золотніков                                     В. Ю. Уркевич          
		В. С. Князєв                                             О. Г. Яновська
		Н. П. Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...