Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/17274/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2019.
Дата набрання законної сили: 14.05.2019
Номер судового провадження: 12-291гс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		14 травня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 910/17274/17
		Провадження № 12-291гс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., 
		Кібенко O. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., 
		Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
		учасники справи:
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінком» (представник - адвокат Танцюра К. Л.),
		відповідачі - Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (представник - не з`явився), Фонд державного майна України (представник - не з`явився), Міністерство аграрної політики та продовольства України (представник - Григорян О. О.),
		розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 910/17274/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінком» про визнання права власності за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінком» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2018 року (головуючий суддя Пономаренко Є. Ю., судді Дідиченко М. А., Руденко М. А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 11 травня 2018 року (суддя Літвінова М. Є.).
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.    У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінком» (далі - ТОВ «Компанія «Укрінком») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця»), Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство) про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: склад склотари площею 183,4 кв. м, складське приміщення площею 679,0 кв. м, теплицю площею 280,0 кв. м, які розташовані на земельній ділянці площею 2532,99 кв. м за адресою: місто Київ, вулиця Кадетський Гай, 6/1.
		2.    Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «Компанія «Укрінком» відкрито та безперервно користувалося спірним нерухомим майном, яке на підставі договору міни від 09 квітня 1999 року (далі - договір міни) було передано Радгоспом «Совки» Товариству з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» (далі - ТОВ «Аста ЛТД»), яке в подальшому передало це майно позивачу в порядку розрахунків за договором підряду на виконання будівельно-ремонтних робіт від 30 березня 1999 року. Право володіння та користування спірним нерухомим майном ніким не оспорюється, а відтак позивач заявляє про давність володіння майном і вважає, що в нього є законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		3.    Між Радгоспом «Совки» (орендодавець) та ТОВ «Аста ЛТД» (орендар) 20 березня 1995 року було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу консервного цеху (далі - договір оренди), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає строком на 50 років у платне володіння і користування цілісний майновий комплекс Радгоспу «Совки» в м. Києві на вул. П. Радченка, 27, який включає консервний цех, склади та допоміжні споруди.
		4.    23 грудня 1995 року між Радгоспом «Совки» (замовник) та ТОВ «Аста ЛТД» (підрядник) було укладено договір підряду № 30-1, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується на власний ризик виконати відповідно до умов цього договору роботу, а замовник зобов`язується прийняти цю роботу, а також провести авансовий розрахунок з підрядником у вигляді передачі в оренду на 50 років без оплати, згідно із чинним законодавством України приміщень та споруд за адресою: вул. П. Радченка, 27.
		5.    Предметом підряду є консервний цех, який знаходиться за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, з правом підрядника виконувати реконструкцію вказаної споруди та її зміни (пункт 3.1 договору підряду № 30-1).
		6.    30 березня 1999 року між ТОВ «Аста ЛТД» (замовник) та ТОВ «Компанія «Укрінком» (підрядник) укладено договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати роботи з демонтажу наземної частини теплиць у кількості 10 штук, демонтажу вагової автомобіля, демонтажу огороджень та наземних комунікацій, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. П. Радченка, 27 ( вул. Кадетський Гай, 6/1 ) та є власністю замовника, а замовник приймає за актом приймання-передачі та здійснює розрахунок за виконані роботи. Пунктом 3.1 договору встановлено, що загальна вартість робіт складає 14 788,00 грн.
		7.    09 квітня 1999 року між Радгоспом «Совки» (сторона 1) та ТОВ «Аста ЛТД» (сторона 2) укладено договір міни, відповідно до пункту 1 якого між сторонами здійснюється обмін такими об`єктами: консервний цех з допоміжними спорудами, складами та приміщеннями, який розташований за адресою: м. Київ, вул. П. Радченко, 27 , власником якого є сторона 1, обладнання, матеріали та монтажні і пусконалагоджувальні роботи з реконструкції консервного цеху за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, власником якого є 
		сторона 2.
		8.    Згідно з пунктом 5 цього договору міни право власності на предмети обміну виникає у сторін, які виступають як покупці, з моменту приймання вищевказаного майна, що оформлюється актами приймання-передачі, підписаними повноважними представниками сторін.
		9.    27 квітня 1999 року між ТОВ «Аста ЛТД» та ТОВ «Компанія «Укрінком» складено акт приймання-передачі виконаних робіт до договору підряду б/н від 30 березня 1999 року, згідно з яким ТОВ «Компанія «Укрінком» виконало такі роботи: демонтаж наземної частини теплиць у кількості 10 штук, демонтаж вагової автомобіля у кількості 1 штуки, демонтаж огороджень та наземних комунікацій у кількості 294 м.п. загальною вартістю 14 788,00 грн.
		10.  Між сторонами вказаного договору 29 квітня 1999 року укладено додаткову угоду № 1 до договору підряду, відповідно до пункту 1 якої сторони домовились, що ТОВ «Аста ЛТД» у рахунок взаєморозрахунків за виконані роботи з демонтажу згідно з актом виконаних робіт від 25 лютого 1999 року передає у власність АТЗТ «Укрінком» (правонаступником якої є ТОВ «Компанія «Укрінком») нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кадетський Гай, 6/1, а саме: склад склотари площею 183,4 кв. м., складське приміщення площею 672,2 кв. м., теплицю площею 280 кв. м.
		11. Згідно з пунктом 2 додаткової угоди обов`язок з переоформлення прав власності на нерухоме майно на АТЗТ «Укрінком», а в разі необхідності й нотаріальне їх посвідчення та реєстрація у БТІ покладаються на ТОВ «Аста ЛТД». Строк виконання цих зобов`язань - не пізніше 01 листопада 2005 року. 
		12. Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства агропромислового комплексу України від 13 травня 1999 року № 193 «Про реорганізацію радгоспів «Совки» та «Музичанський» Києво-Святошинського району Київської області» було реорганізовано державні підприємства радгоспи «Совки» та «Музичанський» Києво-Святошинського району Київської області шляхом приєднання їх на правах структурних підрозділів до Державного підприємства агрокомбінату «Пуща-Водиця».
		13. Акт приймання-передачі основних і обігових фондів, грошових коштів, земельних ресурсів та кадрових документів Радгоспу «Совки» Державному підприємству агрокомбінат «Пуща-Водиця» складено 15 липня 1999 року.
		14. Пунктом 1.1 Статуту ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця», затвердженого наказом Міністерства від 26 листопада 2013 року № 687, передбачено, що ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» утворене на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і підзвітне йому.
		15. Пунктом 1.2 цього статуту передбачено, що ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» є правонаступником всіх прав і обов`язків Державного підприємства агрокомбінату «Пуща-Водиця» до якого приєднані на правах структурних підрозділів у зв`язку з реорганізацією радгоспи «Совки» та «Музичанський».
		16. Суди встановили, що ТОВ «Аста ЛТД» не виконало свого обов`язку з переоформлення права власності на спірне нерухоме майно, а ліквідація вказаного товариства унеможливлює державну реєстрацію позивачем свого права власності на нерухоме майно без судового рішення.
		17. Ураховуючи наведені обставини, позивач звернувся до суду із цим позовом (з урахуванням заяви від 13 лютого 2018 року про зменшення розміру позовних вимог) про визнання за ним права власності за набувальною давністю на складські приміщення (літ. «А») по вул. Кадетський Гай, 6/1 у м. Києві загальною площею 183,4 кв. м. та на складські приміщення (літ. «Б») по вул. Кадетський Гай, 6/1 у м. Києві загальною площею 679,2 кв. м.
		18. Крім цього, суди встановили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08 жовтня 2003 року у справі № 4/273, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 05 квітня 2004 року, визнано недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР договір міни, укладений між Радгоспом «Совки» та ТОВ «Аста ЛТД», з моменту його укладення.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		19. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 травня 2018 року, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
		20. Рішення та постанова мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08 жовтня 2003 року у справі № 4/273, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 05 квітня 2004 року, визнано недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР договір міни, укладений між Радгоспом «Совки» та ТОВ «Аста ЛТД», з моменту його укладення.
		21. Також суди зазначили, що ТОВ «Аста ЛТД» не мало правових підстав для передачі спірного майна як розрахунок за роботи, виконані за договором підряду, на який посилається позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про визнання права власності за набувальною давністю, тому укладений між ТОВ «Аста ЛТД» та АТЗТ «Укрінком», правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Укрінком», договір підряду з демонтажу наземної частини теплиць не може мати правових наслідків у вигляді переходу права власності на реконструйоване майно.
		22. За твердженням судів першої й апеляційної інстанцій, позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності в нього правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності добросовісності такого володіння. Оскільки договір міни укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства про приватизацію державного майна і без належного погодження з Кабінетом Міністрів України, то відповідно ТОВ «Аста ЛТД» не мало правових підстав для передачі спірного майна позивачу як розрахунку за роботи, виконані за договором підряду, тобто договір міни в силу закону був неможливим, позивач це повинен знати (повинен був знати), і в цьому випадку добросовісності бути не може, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		23. У жовтні 2018 року ТОВ «Компанія «Укрінком» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2018 року, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		24. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 344 Цивільного кодексу України, не взяли до уваги те, що позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника й завжди знає, хто є власником. Крім цього, скаржник вважає, що недодержання порядку укладення договору міни не має впливати на добросовісність набувача.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		25. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження, призначив справу до розгляду у судовому засіданні та встановив учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, а ухвалою від 04 грудня 2018 року передав справу разом з поданою ТОВ «Компанія «Укрінком» касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від викладеного у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 344 Цивільного кодексу України.
		26. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що в указаній постанові Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння (адже за висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності). При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
		27. Проте, за твердженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, видається суперечливою одночасна необхідність установити володіння чужим майном без будь-якої правової підстави (безтитульність) та одночасно той факт, що особа не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Як визначено у наведеній постанові Верховного Суду, безтитульність також передбачає володіння чужим майном. Натомість добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.
		28. За твердженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, незнання і неможливість особи знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності не є умовою набуття цією особою права власності за набувальною давністю. Поняття «добросовісний набувач права власності на майно» і «особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном» у цивільному праві не є тотожними. У контексті частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісністю є невчинення особою перешкод власнику майна у реалізації ним свого права власності на майно протягом строку, визначеного у цій нормі. На забезпечення можливості власника бути обізнаним про те, що інша особа володіє його майном, і реалізувати своє право власності, покликана умова про відкритість володіння.
		29. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, справа № 910/17274/17 на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України прийнята та призначена до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		30. ТОВ «Компанія «Укрінком» зазначає, що воно отримало спірне майно за додатковою угодою до договору підряду від ТОВ «Аста ЛТД» у рахунок взаємозаліку за виконані роботи і не знало й не могло знати про порушення процедури відчуження спірного майна Радгоспом «Совки» та про відсутність у нього підстав для набуття права власності на це майно, оскільки обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.
		31. Скаржник зазначає, що недодержання порядку укладення договору міни між Радгоспом «Совки» та ТОВ «Аста ЛТД» не має впливати на добросовісність набувача.
		32. Крім цього, суд не взяв до уваги те, що позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника й завжди знає, хто є власником. Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Особою, яка володіє чужим майном за наявності обставин, визначених статтею 344 Цивільного кодексу України, у всіх випадках не може бути власник, до того ж власник ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння.
		33. Позивач наголошує, що ніколи не приховував факт перебування майна в його володінні, вважає цілком доведеним факт безперервного володіння майном протягом шістнадцяти років, оскільки таке володіння не переривалось протягом усього строку набувальної давності, що підтверджується договорами оренди спірних нежитлових приміщень.
		34. У судовому засіданні представник особи, яка подала касаційну скаргу, надав усні пояснення по суті справи, наведені в касаційній скарзі доводи підтримав, зазначивши при цьому, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили зібрані у справі докази та не встановили фактичних обставин, які мають значення для вирішення спору, оскільки позивач є фактичним безперервним (протягом шістнадцяти років) володільцем спірного майна, добросовісно набутого ним на підставі договору підряду та проведених розрахунків за цим договором, тому є всі законні підстави для набуття права власності ТОВ «Компанія «Укрінком» на це майно.
		Позиція відповідача - Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»
		35. ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, оскільки договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт з демонтажу наземної частини теплиць не може мати правових наслідків у вигляді переходу права власності на реконструйоване майно.
		36. Відповідач зазначає, що норми статті 344 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім цього, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має припинятися.
		37. ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» додатково наголошує на тому, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав щодо володіння спірним майном, а відповідно й наявності у нього добросовісності такого володіння, водночас ТОВ «Компанія «Укрінком» у касаційній скарзі намагається на власний розсуд трактувати положення статей 344, 388 Цивільного кодексу України без прив`язки до фактичних обставин справи.
		Позиція відповідача - Міністерства аграрної політики та продовольства України
		38. Міністерство у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що, за змістом договору оренди, майно, що передається в оренду, належить до державної власності та передача його в оренду не спричиняє перехід права власності на нього.
		39. Крім цього, вказує, що, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що майно було передане йому як розрахунок за роботи, виконані на підставі договору підряду з додатковою угодою до нього № 1 від 29 квітня 1999 року. Однак, не будучи власником спірного майна, ТОВ «Аста ЛТД» не мало правових підстав для передачі цього майна.
		40. У судовому засіданні представник відповідача (Міністерства) надав усні пояснення по суті справи, проти задоволення касаційної скарги заперечив і зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		41. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		42. Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
		43. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
		44. Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		45. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
		46. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
		47. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
		48. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
		49. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
		50. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
		51. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
		52. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
		53. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
		54. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
		55. У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
		56. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
		57. У цій справі суди першої й апеляційної інстанцій мотивували судові рішення про відмову в задоволенні позову тим, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у нього добросовісності такого володіння. Суди вказали, що оскільки договір міни укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства про приватизацію державного майна і без належного погодження з Кабінетом Міністрів України, то відповідно ТОВ «Аста ЛТД» не мало правових підстав для передачі спірного майна позивачу як розрахунку за роботи, виконані за договором підряду, тобто договір міни в силу закону був неможливим, позивач це повинен знати (повинен був знати), і в цьому випадку про добросовісність не йдеться, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності.
		58. Велика Палата Верховного Суду вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими та додатково зазначає, що ТОВ «Компанія «Укрінком» не може вважатися володільцем, який добросовісно заволодів спірним майном, оскільки на підставі договору підряду від 30 березня 1999 року, укладеного між ТОВ «Аста ЛТД» та ТОВ «Компанія «Укрінком», пунктом 1 додаткової угоди № 1 від 29 квітня 1999 року до якого сторони погодили, що ТОВ «Аста ЛТД» як розрахунок за виконані роботи з демонтажу згідно з актом виконаних робіт від 25 лютого 1999 року передає у власність АТЗТ «Укрінком» (яке є правонаступником ТОВ «Компанія «Укрінком») нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кадетський Гай, 6/1, а саме: склад склотари площею 183,4 кв. м, складське приміщення площею 672,2 кв. м, теплицю площею 280 кв. м, тобто позивач отримав це майно не у володіння (володіння та користування), а саме у власність. Передача цього майна від ТОВ «Аста ЛТД» до ТОВ «Компанія «Укрінком» відбулася згідно з актом від 30 квітня 1999 року приймання-передачі до договору підряду б/н від 30 березня 1999 року (а.с. 146, т. 1).
		59. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.
		60. З огляду на викладене рішення судів першої й апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а касаційна скарга ТОВ «Компанія «Укрінком» є необґрунтованою.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		61.  За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		62. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		63. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ «Компанія «Укрінком» слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		64. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
		65. Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишила касаційну скаргу ТОВ «Компанія «Укрінком» без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
		Висновок щодо застосування норм права
		66. Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
		67. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
		Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінком» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 травня 2018 року у справі № 910/17274/18 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач В. Ю. УркевичСудді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В. Саприкіна О. Р. КібенкоО. М. Ситнік Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...