Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 11/129-09 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2010. Забезпечено надання загального доступу: 22.03.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
			 
			23 грудня 2009 р. № 11/129-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: 
			головуючого, суддіОстапенка М.І., 
			суддівГончарука П.А., Стратієнко Л.В., 
			розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" 
			нарішення господарського суду Вінницької області від 2 липня 2009 року і постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2009 року 
			у справі№ 11/129-09 
			за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Де Люкс" 
			довідкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" в особі філії Вінницьке регіональне управління 
			проспонукання до вчинення дій і стягнення збитків
			за участю представників сторін: 
			від позивача –Карнаух Л.А., Врублевська В.І.
			відповідача –Куцевич О.П.
			 
			ВСТАНОВИВ:
			У травні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Де Люкс" звернулось до господарського суду із позовом до відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" в особі філії Вінницьке регіональне управління про спонукання виконати платіжні доручення на загальну суму 359 000,00 грн. і стягнення збитків у розмірі 130 464,98 грн., в тому числі 23 251,61 грн. інфляційних втрат, 33 750,40 грн. пені, 4 216,77 грн. трьох відсотків річних, 66 200,00 грн. збитків від курсової різниці, 2 617,00 грн. комісії банку та 429,20 грн. пені, нарахованої по податковій вимозі від 10.04.2009 року.
			Рішенням господарського суду Вінницької області від 2 липня 2009 року (суддя –В.Матвійчук), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2009 року (головуючий –Т.Філіпова, судді –Н.Горшкова, Г.Майор), позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача здійснити банківські операції з переказу грошових коштів з поточного рахунку позивача у розмірі 284 000,00 грн. на поточний рахунок Вінницької митниці; зобов'язано відповідача здійснити банківську операцію з переказу грошових коштів у сумі 75 000,00 грн. з поточного рахунку позивача на поточний рахунок Держбюджету м. Вінниця; стягнено з відповідача на користь позивача 66 200,00 грн. збитків, що виразилися в курсовій різниці; 33 734,14 грн. пені та судові витрати. В частині стягнення 23 251,61 грн. інфляційних втрат, 4 216,77 грн. трьох відсотків річних, 16,26 грн. пені та пені (штрафних санкцій) в розмірі 429,20 грн. по податковій вимозі від 10.04.2009р. відмовлено.
			У касаційній скарзі, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв’язку з їх невідповідністю нормам матеріального і процесуального права.
			Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
			Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 19 листопада 2001 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Де Люкс" та акціонерним комерційним банком "Надра" було укладено договори на відкриття та здійснення розрахунково-касового обслуговування рахунку в національній валюті та іноземній валюті (а.с.18-20) і відкриті позивачу розрахункові рахунки із валютою – гривня і швейцарський франк.
			Відповідно до умов договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування в іноземній валюті клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами, що містяться на його рахунку відповідно до чинного законодавства України та вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків і виконання інших послуг, передбачених даним договором, а банк приймає на себе зобов'язання вчасно здійснювати розрахункові операції, дотримуючи вимог діючого законодавства України (п.п.2.2.1, 2.2.3, 2.3.2 договору).
			За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина 1 статті 1066 ЦК України).
			Згідно з частиною 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
			Відповідно до статті 8.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов’язаний виконати доручення клієнтів, що містяться в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку в день його надходження. Банки та клієнти мають право передбачати в договорах інші строки виконання.
			13.01.2009 р. ТОВ "Де Люкс" для здійснення оплати за отриманий товар по ГТД №401000004/8/014992 від 11.12.2008р. була придбана валюта в розмірі 57 тисяч швейцарських франків на суму 456 000,00 грн. по курсу 8 грн. за 1 швейцарський франк. Валюта була придбана згідно із заявкою клієнта №1 від 13.01.2009 р. (а.с.41). В той же день, у відповідності з п.2.2.1 договору банку було надано платіжне доручення №1 від 13.01.2009р. (а.с.42) на переказ даної суми згідно з контрактом № 0205/04 від 15.02.2007р., укладеного з компанією Laura Star S.A. (а.с.56-59).
			Судом першої інстанції встановлено, що вказана сума коштів на користь компанії Laura Star S.A. перерахована не була.
			З метою недопущення пропущення строків сплати по контракту №0205/04 від 
				15.02.2007р. з компанією Laura Star S.A., грошові кошти за контрактом були переведені для оплати до Ексімбанку м. Вінниці (а.с.60), а не перераховані своєчасно грошові кошти за заявою позивача №1 від 13.01.2009р. були виставлені банком для продажу.
			
			Так, 28.01.2009р. банк продав 4 тисячі швейцарських франків по курсу 7,35 грн., а 06.02.2009р. –53 тисячі швейцарських франків по курсу 6,80 грн. за 1 швейцарський франк на суму 389800,00 грн.
			Комісійні банку, тобто витрати на продаж валюти склали відповідно 1 176,00 грн. та 1 441,00грн., загалом –2617,00 грн. та були оплачені позивачем.
			Даний факт відповідачем не заперечується.
			09.02.2009р. позивачем надано до банку платіжні доручення №№72,73,74,75 від 09.02.2009р. на суму по 71 000,00 грн. одержувач - Вінницька митниця (призначення платежу: передоплата за митне оформлення ВМД без ПДВ) та №76 від 09.02.2009р. на суму 75 000,00 грн. одержувач - Держбюджет м. Вінниця (призначення платежу: ПДВ - податок на додану вартість).
			Однак, дані платіжні доручення банком виконані не були.
			З відповіді Управління Національного банку України у Вінницькій області від 11.02.2009р. за №18-023/597 на листи позивача вбачається, що з 10.02.2009р. згідно з постановою Правління Нацбанку України від 10.02.2009р. №59 у ВАТ КБ "Надра" призначена тимчасова адміністрація строком на один рік. З метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку введений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців - з 10.02.2009р. до 10.08.2009р.
			Стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає мораторій як зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (визначення терміну статті 2 у редакції Закону України від 12.12.2008 р. № 661-VI).
			Відповідно до ч.2 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у вищевказаній редакції, що діяла на час виникнення спору та розгляду справи у суді першої інстанції, мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. 
			При системному тлумаченні вказаних правових норм вбачається, що мораторій передбачає зупинення банком виконання зобов`язань лише майнового характеру.
			В той же час, правовідносини, що виникли і тривають на підставі укладеного між сторонами договору, відповідно до яких відповідач надає товариству відповідні банківські послуги стосовно грошових коштів, власником яких залишається позивач, свідчать про те, що вони мають немайновий характер, а відтак, дія мораторію на них поширюватись не може.
			В порядку статей 33, 34, 36 ГПК України відповідачем не було надано доказів зупинення тимчасовим адміністратором ані розрахунково-касової операції із виконання платіжного доручення відповідача, ані зупинення таких операцій у банку в цілому.
			Враховуючи викладене, господарські суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача виконати згадувані платіжні доручення на загальну суму 359 000,00 грн.
			Із цих же мотивів не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з банку інфляційних втрат і суми трьох відсотків річних, оскільки вони можуть бути нараховані лише у випадку заявлення майнового позову, предметом якого є грошові вимоги.
			Що стосується стягнення з відповідача збитків, касаційна інстанція виходить із такого.
			Відповідно до частини 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим порушенням збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. 
			Під збитками в розумінні частини 2 вказаної статті є витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
			Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, суду необхідно з’ясувати наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.
			При ухваленні оскаржуваного судового рішення, місцевим господарським судом не було вказано у чому полягає причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача і настанням шкідливих наслідків для позивача.
			Натомість, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що причинно-наслідковим зв’язком між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками є те, що внаслідок невиконання банком поданого товариством платіжного доручення №1 від 13.01.2009 р., в силу положення статті 5 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" і пункту 4 розділу ІІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 10.08.2005р. №281, позивач був позбавлений можливості використати іноземну валюту за призначенням (для проведення розрахунків з нерезидентом) та змушений був продати її за нижчим курсом, ніж придбав, що призвело до заподіяння йому збитків.
			Однак, до такого висновку апеляційний господарський суд дійшов при неправильному тлумаченні вказаних правових норм.
			Так, згідно зі статтею 5 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" у разі порушення резидентами строків, установлених Національним банком України відповідно до статті 3 цього Закону, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом п'яти робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
			В свою чергу, статтею 3 цього Закону визначено, що Національний банк України має право встановлювати строк, протягом якого куплена резидентом на міжбанківському валютному ринку України іноземна валюта для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентом має бути використана за призначенням, і порядок її продажу в разі недотримання резидентом цього строку.
			Пунктом 3 розділу ІІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 10.08.2005р. №281 визначено, що клієнт - резидент зобов'язаний використати іноземну валюту, що куплена (або обміняна згідно з пунктом 19 розділу І цього Положення) у встановленому порядку через суб'єкта ринку, не пізніше ніж за десять робочих днів після дня її зарахування на його поточний рахунок на потреби, зазначені в заяві про купівлю іноземної валюти.
			У заяві про купівлю іноземної валюти резидент зобов'язаний доручити суб'єкту ринку продати куплену, обміняну іноземну валюту, що не буде перерахована за призначенням у вищезазначений строк. 
			Пунктом 6 розділу ІІІ Положення встановлено, що суб'єкт ринку зобов'язаний продати протягом п'яти робочих днів куплену (або обміняну згідно з пунктом 19 розділу I цього Положення) іноземну валюту в разі порушення клієнтами-резидентами строків, передбачених в абзаці першому пункту 3 цього розділу. Позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щокварталу перераховується до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
			Зі змісту наведених норм вбачається, що на клієнта-резидента покладається обов`язок використати куплену іноземну валюту у десятиденний строк з дня її зарахування на його поточний рахунок. Водночас, у випадку порушення клієнтом даного строку, обов`язок продати іноземну валюту несе вже банк, за наявності відповідного доручення клієнта. При цьому, банк сам визначає на яких умовах буде здійснюватись продаж іноземної валюти, аби уникнути негативної курсової різниці. Крім того, необхідною умовою для виникнення обов`язку банківської установи продати іноземну валюту є порушення клієнтами-резидентами строків її використання.
			Із наведеного випливає, що після спливу десятиденного строку, обов`язок з продажу 57 000,00 швейцарських франків на міжбанківській валютній біржі був покладений не на товариство, а на банк, на підставі доручення клієнта, яке міститься у згаданій заві товариства на купівлю іноземної валюти від 13.01.2009 р., за його умовами, за тим курсом, який би дозволив уникнути збитків позивача.
			За таких обставин, подавши заяву про продаж іноземної валюти (а.с. 119-129), позивач сам визначив умови її продажу, погодившись зі збитками від курсової різниці. 
			Викладене свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою банку і збитками позивача від курсової різниці і витрат на винагороду банку за здійснену ним операцію з продажу іноземної валюти клієнта.
			Відтак, рішення господарських судів, в частині стягнення з відповідача 66 200,00 грн. збитків, що виразилися в курсовій різниці є незаконним і підлягає скасуванню.
			Незаконним є рішення судів і в частині стягнення з банку пені, оскільки згідно з пунктом 2 частини 2 статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
			Тому, підлягають скасуванню рішення судів і в частині стягнення з відповідача 33 734,14 грн. пені
			На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд 
			ПОСТАНОВИВ:
			касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" задовольнити частково. 
			Рішення господарського суду Вінницької області від 2 липня 2009 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2009 року в частині стягнення з відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" в особі філії Вінницьке регіональне управління 66 200,00 грн. збитків, що виразилися в курсовій різниці, і 33 734,14 грн. пені скасувати і в позові в цій частині відмовити.
			В решті судові залишити без змін.
			Доручити господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.
			 
				 
				Головуючий, суддяМ.Остапенко 
				 Суддя
				П.Гончарук 
				 Суддя
				Л.Стратієнко

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...