Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 713/2039/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.06.2019. Зареєстровано: 05.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2019.
Дата набрання законної сили: 31.05.2019
Номер судового провадження: К/9901/36683/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		31 травня 2019 року 
		Київ
		справа №713/2039/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/36683/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Вижницькому районі Чернівецької області про визнання рішення неправомірним та зобов`язання провести перерахунок пенсії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України у Вижницькому районі Чернівецької області на постанову Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 січня 2017 року (головуючий суддя Кибич І.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року (у складі колегії : головуючого судді Матохнюк Д.Б., суддів Боровицького О.А., Сапальової Т.В.),
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту : ОСОБА_1 або позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Вижницькому районі Чернівецької області (далі по тексту : УПФ України у Вижницькому районі або відповідач) про визнання неправомірною відмову відповідача від 20 грудня 2016 року у проведенні розрахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року звернення, а саме за 2013-2015 роки та зобов`язання відповідача провести розрахунок призначеної позивачу пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року звернення, а саме за 2013-2015 роки, здійснивши виплату недорахованих сум пенсій із врахуванням проведених виплат, починаючи з 22 серпня 2016 року.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова відповідача у призначенні йому пенсії за віком з посиланням на те, що він вже отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), тобто використав своє право на призначення пенсії, є незаконною. Вказані дії відповідача вважає неправомірними, так як Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначені види пенсій, перелік яких є остаточним та розширеному тлумаченню не підлягає. В цьому переліку немає такого виду пенсії як пенсія за вислугу років. Таким чином, при досягненні громадянином пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, у разі звернення за призначенням пенсії за віком, слід враховувати, що за нормами Закону № 1058-IV таке звернення є первинним, а тому не підлягають застосування положення статті 45 вказаного Закону.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, позов задоволено. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із неправомірності застосування відповідачем до спірних правовідносин норми частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV, оскільки позивач звернулася до відповідача за призначенням пенсії за віком вперше, а тому, відповідач при обчисленні пенсії повинен був застосований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як передбачено статтею 40 Закону № 1058-IV.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано 3 квітня 2017 року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 713/2039/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 травня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.
		Верховний Суд ухвалою від 28 травня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 713/2039/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 30 травня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 31 травня 2019 року.
		При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до трудової книжки встановлено, що ОСОБА_1 1 серпня 1977 року прийнята на посаду медсестри Чернівецького онкологічного диспансера; 30 січня 1978 року - переведена на посаду операційної медсестри; 11 вересня 1978 року прийнята на посаду медсестри Вижницької РЛ; 29 січня 1979 року переведена на посаду медсестри поліклініки Вижницької РЛ; 31 травня 1980 року - переведена на посаду медсестри стерилізаційної Вижницької РЛ; 07 липня 1983 року переведена медсестрою терапевтичного відділення Вижницької РЛ; 30 вересня 1985 року переведена операційною медсестрою; 01 листопада 1990 року переведена старшою операційною медсестрою; 01 жовтня 2002 року звільнена з роботи за ст.38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років; 11 листопада 2002 року прийнята на роботу на посаду старшої операційної медсестри хірургічного відділення.
		Також, згідно довідки КУ «Вижницька ЦРЛ» №167 від 12 грудня 2016 року встановлено, що позивач працює у КУ «Вижницька ЦРЛ» на 1,0 ставки посади старшої операційної медичної сестри хірургічного відділення (наказ № 51 від 11.11.2002 року).
		Позивач звернулась із заявою до УПФ України у Вижницькому районі про призначення-перерахунку пенсії за віком, проте листом №23/П-11 від 20 грудня 2016 року УПФ України у Вижницькому районі відмовлено в застосуванні середньої заробітної плати за 2015 рік при переході за вислугу років на пенсію за віком, при розрахунку розміру пенсії за віком позивачу застосовано середню заробітну плату за 2007 рік (1197,91 грн.).
		Позивач вважає дії відповідача неправомірними, оскільки призначення їй пенсії у 2002 році не може бути підставою для відмови в обчисленні пенсії з врахуванням середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
		Зазначила, що 01.10.2002 року їй була призначена пенсія за вислугу років, як особі, яка відповідно до п. «е» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» мала на це право. Після призначення пенсії за вислугу років вона знову повернулась на роботу, працювала більше 13-ти років та сплачувала у встановленому законом страхові внески на загальнообов`язкове пенсійне страхування.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Крім того відповідач зазначає, що оскільки позивач була отримувачем пенсії за вислугу років, то при її переведенні на пенсію за віком за положеннями частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV правомірно застосовано показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV.
		У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 січня 2017 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 46 Конституцій України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
		1) пенсія за віком;
		2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
		3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
		Отже, Законом № 1058-IV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років.
		Разом з цим, статтею 2 Закону № 1788-ХІІ передбачено призначення пенсії за вислугу років.
		Згідно з частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
		Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV визначено порядок переведення з одного виду пенсії на інший, відповідно до абзацу 2 якої, при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
		Тобто, частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом. Показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
		При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника), на інший. Показник середньої заробітної плати при переведення на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
		Так, позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії.
		За призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-IV позивач звернулася вперше.
		Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15), що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV. Вказана правова позиція Верховного Суду України підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.
		Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що оспорюване рішення управління Пенсійного фонду України у Вижницькому районі Чернівецької прийняте з недотриманням встановлених законом вимог.
		Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи позов дійшли правильного висновку, що показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років, яку отримував позивач.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
		У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Вижницькому районі Чернівецької області -  залишити без задоволення.
		Постанову Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 січня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року  - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                 Я.О. Берназюк
		Судді:                                                                                                     І.В. Желєзний
		                                                                                                    Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...