Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/4221/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 05.06.2019. Зареєстровано: 05.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2019.
Дата набрання законної сили: 08.07.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		05 червня 2019 року                                                      № 640/4221/19
		 
		за позовом           ОСОБА_1 
		 
		до          Служби безпеки України 
		 
		про          визнання протиправним та нечинним рішення                                              
		                                                                                       Суддя - Вовк П.В.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Служби безпеки України (далі також - СБУ, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та нечинною «Інструкцію про порядок тримання осіб у спеціально відведених місцях для тимчасового тримання (ізоляторах тимчасового тримання) Служби безпеки України», затверджену наказом відповідача № 589 від 26 липня 2008 року (із наступними змінами та доповненнями).
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про відсутність у відповідача передбаченого законом повноваження на прийняття такого нормативного акту, оскільки СБУ законодавчо не уповноважене на регулювання діяльності установ попереднього ув`язнення.
		Крім того, на думку позивача, оскаржувана інструкція протиправно регулює можливість роботи ізоляторів тимчасового тримання у режимі слідчого ізолятора, оскільки передбачає можливість тримання у ній осіб не лише у зв`язку з потребою у проведенні слідчих дій.
		На адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на відповідність положень оскаржуваної інструкції вимогам законодавства.
		У відповідності до вимог ч. 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 28 травня 2019 року судом було вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, наказом СБУ № 589 від 26 липня 2008 року було затверджено Інструкцію про порядок тримання осіб у спеціально відведених місцях для тимчасового тримання (ізоляторах тимчасового тримання) Служби безпеки України (далі також - Інструкція № 589). 22 жовтня 2008 року вказану інструкцію було зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1013/15704.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
		Як зазначає позивач, СБУ не уповноважена мати у своїй структурі установи для тримання осіб, яким обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. З цього приводу суд звертає увагу на наступне.
		Відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
		Порядок і термін тримання осіб, взятих під варту, в ізоляторі тимчасового тримання, на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України визначаються законодавством України.
		Отже, тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт може здійснюватись не лише в слідчих ізоляторях Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахтах Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, а й у ізоляторах тимчасового тримання, проте виключно у разі наявності потреби в проведенні слідчих дій.
		При цьому, що стосується порядку і термінів тримання осіб, взятих під варту, зокрема в ізоляторі тимчасового тримання, передбачається, що вони визначаються законодавством України.
		Водночас, п. 7 ч. 1 статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» передбачає, що підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього місцях: 
		-          осіб, підозрюваних у підготовці чи проведенні розвідувально-підривної, терористичної діяльності та вчиненні інших злочинів, розслідування яких віднесено до компетенції органів Служби безпеки України, - на строки і в порядку, що передбачені законами України; 
		-          осіб, які проникли на об`єкти та у місця, що охороняються органами і підрозділами Служби безпеки України, - на строк до трьох годин, а у разі нагальної необхідності запобігання злочинові чи його припинення та з метою встановлення особи - до сімдесяти двох годин з повідомленням про це суду протягом 24 годин з моменту затримання для перевірки обгрунтованості цього запобіжного заходу.
		Системний аналіз наведених положень дає суду підстави для висновку, що з огляду на наявне у відповідача повноваження щодо тримання у спеціально відведених для цього місцях, в тому числі, осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, розслідування яких віднесено до компетенції органів Служби безпеки України, та беручи до уваги бланкетну норму статті 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», СБУ є органом, який наділений правом визначення порядку тримання осіб, взятих під варту, в ізоляторі тимчасового тримання.
		До такого висновку суд приходить, в тому числі, з урахуванням того, що наказом СБУ від 26 січня 2015 року № 40/ДСК було затверджено Положення про спеціально відведені місця для тимчасового тримання (ізолятори тимчасового тримання) Служби безпеки України, який наразі є чинним та положення якого узгоджуються з приписами оскаржуваної Інструкції № 589.
		Таким чином, на думку суду, безпідставними є протилежні доводи позивача.
		Також ОСОБА_1 посилається на те, що Інструкція № 589 безпідставно регулює порядок попереднього ув`язнення осіб, тобто поширює свою дію на осіб, яким як запобіжний захід обрано тримання під вартою. В той же час, сама конструкція наведеної вище статті 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення» передбачає можливість утримання у ізоляторах тимчасового тримання осіб, щодо яких, зокрема, як запобіжний захід обрано тримання під вартою.
		Щодо доводів позивача про те, що системний аналіз Інструкції № 589 свідчить про регулювання нею тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, не лише у випадках наявної потреби в проведенні слідчих дій, суд зазначає наступне.
		Як було вказано вище, стаття 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення» передбачає, що в ізоляторі тимчасового тримання особа може утримуватись виключно в окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій.
		Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 589, підставами для прийняття до спеціально відведених місць для тимчасового тримання (ізоляторів тимчасового тримання) та тримання в них затриманих і осіб, які тримаються під вартою, є: 
		ухвала слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного, обвинуваченого відповідно до статті 190 Кримінального процесуального кодексу України;
		протокол затримання уповноваженою службовою особою підозрюваного у вчиненні злочину відповідно до статті 208 Кримінального процесуального кодексу України;
		ухвала слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до статті 183 Кримінального процесуального кодексу України;
		ухвала слідчого судді про продовження строку тримання під вартою відповідно до статті 199 Кримінального процесуального кодексу України;
		постанова слідчого, прокурора, ухвала слідчого судді, суду про застосування заходу безпеки відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»;
		В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, переведення взятих під варту осіб, які тримаються в установах для попереднього ув`язнення, до слідчого ізолятора (ізоляторів тимчасового тримання) здійснюється на підставі постанови слідчого, який проводить досудове розслідування, скріпленої гербовою печаткою, та за наявності документа, що є підставою для тримання під вартою;
		вирок суду, що набрав законної сили, про засудження, позбавлення волі особи, яка не перебувала під вартою до набрання вироком законної сили.
		При цьому, відповідно до вимог ч. 8 статті 223 Кримінального процесуального кодексу України, слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених частиною третьою статті 333 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 3 статті 333 Кримінального процесуального кодексу України, у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії.
		Водночас, згідно з вимогами Глави 31 Кримінального процесуального кодексу України, апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції, включно з можливістю суду апеляційної інстанції доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії.
		Тобто, наявність серед підстав прийняття до спеціально відведених місць для тимчасового тримання (ізоляторів тимчасового тримання) та тримання в них затриманих і осіб такої підстави як вирок суду, що набрав законної сили, не свідчить про те, що особи в ізоляторах тимчасового тримання можуть утримуватись не для проведення слідчих дій, оскільки вони можуть, крім іншого, бути ініційовані до проведення на стадії апеляційного перегляду судового рішення. Відповідно, необґрунтованими є протилежні доводи ОСОБА_1 .
		Посилання ж позивача на положення п.п. 4.4, 5.1, 7.7, 9.1, 10.2, 11.24 Інструкції №589 (визначають порядок прийняття осіб до місць тимчасового тримання, їх утримання, в тому числі вжиття до них заходів заохочення та стягнення, підстави для звільнення з-під варти) в якості доводу можливого довготривалого утримання осіб у спеціально відведених місцях для тимчасового тримання (ізоляторах тимчасового тримання) Служби безпеки України, що, на думку позивача, не може мати місце у зв`язку з закріпленим на рівні закону їх тимчасовим (на період проведення слідчих дій) перебування в таких закладах, суд оцінює критично з огляду на наступне.
		Глава 20 Кримінального процесуального кодексу України визначає різновиди слідчих (розшукових) дій, такі як: допит, пред`явлення особи для впізнання, пред`явлення для впізнання, проникнення до житла чи іншого володіння особи, обшук, огляд, слідчий експеримент, освідування особи, проведення експертизи.
		Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України не визначено конкретних строків здійснення слідчих (розшукових) дій. Кодекс визначає окремі застереження щодо тривалості проведення, наприклад, такої слідчої дії як допит (не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день; ч. 2 статті 224 Кримінального процесуального кодексу України), разом з тим, загальний строк проведення такої дії нормативно не визначений. При цьому необхідно враховувати, що проведення таких слідчих дій як проведення експертизи, слідчого експерименту, тощо, може займати досить тривалий проміжок часу у зв`язку, зокрема, із необхідністю залучення до участі їх проведення сторонніх осіб, які безпосередньо не здійснюють розслідування кримінальної справи (спеціаліст, експерт, експертна установа, підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник, тощо). 
		А оскільки, як вже зазначалось, слідчі (розшукові) дії можуть проводитися протягом всього строку досудового розслідування та навіть на стадії судового розгляду, в тому числі в суді апеляційної інстанції, враховуючи невизначеність на рівні положень процесуального законодавства строків проведення слідчих дій, суд визнає необґрунтованими наведені вище доводи позивача.
		Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
		1)          чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		2)          чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. 
		Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.
		 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 257-262 КАС України суд, -
		В И Р І Ш И В :
		 
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, 33; код ЄДРПОУ 00034074) про визнання протиправним та нечинним рішення - відмовити.
		 
		Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
		 
		Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в  редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		 
		 
		Суддя                                                                                                                   П.В. Вовк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...