Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 448/613/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про видачу і продовження обмежувального припису.
Надіслано для оприлюднення: 06.06.2019. Зареєстровано: 07.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2019.

Номер судового провадження: 2-о/448/26/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер: 448/613/19 
		Провадження № 2-о/448/26/19
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І м е н е м У к р а ї н и
		 
		05.06.2019 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:
		головуючого судді Кічака Ю.В.,
		при секретарі судового засідання Тхір О.Т.,
		з участю заявниці - ОСОБА_1 ,
		представника заявниці - адвоката Федькович Г.В.,
		заінтересованої особи ОСОБА_2 
		представника заінтересованої особи - адвоката Кубари М.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
		В обґрунтування заяви ОСОБА_1 покликається на те, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та чоловіком ОСОБА_2 , заінтересованою особою по справі. Стверджує, що протягом багатьох років потерпає від насильства з боку ОСОБА_2 , останній зловживає алкоголем, а перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, поводить себе агресивно, влаштовує за місцем їх спільного проживання скандали, ображає та принижує її (заявницю) та їх дочку ОСОБА_3 , такий неодноразово в присутності їхньої малолітньої дитини погрожував їй (заявниці) фізичною розправою та застосовував до неї фізичне насильство. 
		Зазначає, що така поведінка ОСОБА_2 . призвела до розпаду їхньої сім`ї, з вересня 2018р. вона (заявниця) не веде з ОСОБА_2 спільного господарства, між ними відсутні взаємоповага та взаєморозуміння, у зв`язку з чим звернулася до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу. 
		Вказує, що постановою судді Мостиського районного суду Львівської області від 11.12.2018р. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні домашнього насильства. Крім того, мало місце застосування ОСОБА_2 домашнього насильства щодо неї (заявниці) 02.04.2019р., зокрема в зазначений день останній вчиняв умисні дії психологічного характеру: висловлювання в її (заявниці) сторону нецензурною лайкою, погрози фізичною розправою. 
		Стверджує, що у 2019 році неодноразово, зокрема 03.04.2019р., 10.04.2019р., 11.04.2019р. та 19.04.2019р., зверталася у поліцію із заявами про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення домашнього насильства, в тому числі економічного насильства, зокрема з приводу викрадення її (заявниці) особистих коштів. Крім того, зверталася до Мостиського ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області із заявою про притягнення останнього до кримінальної відповідальності за ст.126-1 КК України. Також неодноразово повідомляла поліцію про те, що ОСОБА_2 кидав у її сторону ножем, ломом та іншими предметами, які можуть спричинити шкоду їй (заявниці) та дитині, душив її (заявницю) в лютому та березні 2019р. і припинив це тільки тоді, коли прибігла дитина; такий неодноразово залякував та погрожував їй.
		Покликається заявниця на те, що вжиті нею заходи не дали жодного результату, оскільки ОСОБА_2 продовжує вчиняти насильство щодо неї (заявниці) в присутності їхньої малолітньої дитини, що негативно впливає на її емоційний стан та розвиток. Через алкогольну залежність, агресивність та протиправну поведінку ОСОБА_2 вона (заявниця) та її донька після чергових конфліктів не можуть повернутися додому, бо відчувають небезпеку для свого життя і здоров`я.
		З огляду на наведене, просить суд видати обмежувальний припис, яким вжити до ОСОБА_2 заходи тимчасового обмеження його прав, зокрема заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами - з нею ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300м до місця проживання постраждалих осіб - її ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
		Заявниця ОСОБА_1  та її представник - адвокат Федькович Г.В. в судовому засіданні підтримали вимоги про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 з підстав, що наведені у заяві. Ствердили, що заявниця неодноразово зверталася до поліції за захистом від насильства з боку ОСОБА_2 , однак не отримала ефективного захисту, попередні вжиті державою заходи виявилися неефективними. Крім того, зазначили, що ймовірність настання тяжких наслідків для здоров`я заявниці та здоров`я їх малолітньої дитини, а відповідно і оцінка ризиків вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства повторно є високою, оскільки останній після подання заявницею заяви про видачу обмежувального припису в черговий раз застосував фізичне насильство щодо неї та по цьому факту розпочато кримінальне провадження. Також покликалися на те, що останній вчинив відносно заявниці економічне насильство - викрав у неї грошові кошти в сумі 10000 доларів США, чинить перешкоди у користуванні спільною власністю подружжя - квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
		Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник - адвокат Кубара М.М. в судовому засіданні заперечили щодо задоволення заяви ОСОБА_1 та щодо видачі відносно ОСОБА_2 обмежувального припису з тих підстав, що відсутні докази притягнення його до адміністративної чи до кримінальної відповідальності за фактами вчинення нібито ним домашнього насильства щодо дружини (заявниці ОСОБА_1 ). ОСОБА_2 підтвердив факт того, що між заявницею та ним існує майновий спір, через який між ними виникають конфлікти. Заперечив факт вживання ним спиртних напоїв у зв`язку з незадовільним станом здоров`я - гіпертонічною хворобою 2 ступеня, гіпертензивне серце, а також заперечив факти заподіяння заявниці тілесних ушкодження і вчинення щодо неї (заявниці) дій, пов`язаних із домашнім насильством у будь-яких формах. Ствердив, що заявниця сама провокує його на скандали. Щодо події, яка мала місце 22.05.2019р., пояснив, що в зазначений день конфлікту між ним та заявницею не було, а був лише його (ОСОБА_2) невдалий жарт з приводу того, що він відбере у заявниці мобільний телефон, намагався «жартома» забрати такий з її рук, однак не мав наміру та не наносив останній будь-яких тілесних ушкоджень. 
		Допитана в якості свідка ОСОБА_4 пояснила суду, що є сестрою заявниці ОСОБА_1 .. Вказала, що між заявницею ОСОБА_1 та заінтересованою особою ОСОБА_2 часто виникають конфлікти, очевидцем яких вона (свідок) була неодноразово. Про обставини інших конфліктів між сторонами їй (свідку) відомо як зі слів самої заявниці ОСОБА_1 , так і зі слів малолітньої ОСОБА_3 . Ствердила, що ініціатором таких конфліктів та сварок є ОСОБА_2 , який в стані алкогольного сп`яніння стає агресивним, що відповідно викликає почуття страху у ОСОБА_1 та у малолітньої ОСОБА_3 Вказала, що неодноразово особисто бачила ОСОБА_2 в стані алкогольного сп`яніння і такий ображав її (свідка) та заявницю нецензурними словами. Стверджує, що конфлікти між заявницею та ОСОБА_2 останнім часом «загострились», такі відбуваються у присутності їхньої малолітньої дочки, заявниця із дочкою втікають із будинку, бо бояться за своє життя і здоров`я. Останній конфлікт між сторонами мав місце 22.05.2019р., коли ОСОБА_2 забирав у заявниці мобільний телефон та наніс їй тілесні ушкодження, підтвердженням чого є відповідні синці. Зазначила, що неодноразово рекомендувала заявниці та ОСОБА_2 , щоб вони розлучилися, розділили майно та залишили одне одного «в спокої».
		Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 повідомив суду, що є сином заявниці ОСОБА_1 та заінтересованої особи ОСОБА_2 .. Вказав, що за час спільного проживання був очевидцем того, що батько з матір`ю сварились, батько ОСОБА_2 вживав спиртні напої, але не часто і у невеликих кількостях, однак останніх два роки він проживає із своєю сім`єю окремо у м.Львові та приїжджає до батьків час від часу на вихідні дні, щоб допомогти по господарству. Зазначив, що між батьками інколи виникають конфлікти, а саме з вересня 2018р., матір постійно ініціює з батьком ОСОБА_2 скандали, вимагає у батька повернути їй грошові кошти, а також виганяє його (свідка) із квартири, яка належить ОСОБА_2 та в якій він ( ОСОБА_5 ) разом із своєю сім`єю проживає в м.Львові.
		Заслухавши пояснення сторін та показання свідків, з`ясувавши всі обставини справи і перевіривши їх належними доказами, суд приходить до наступного висновку.
		Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України,  заява про видачу обмежувального припису може бути подана:
		1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству";
		2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";
		3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";
		4) опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".
		За ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" або Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", на строк від одного до шести місяців. Обмежувальний припис, виданий судом стосовно особи, яка на момент винесення рішення суду не досягла вісімнадцятирічного віку, не може обмежувати право проживання (перебування) цієї особи у місці свого постійного проживання (перебування). Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
		1) дитина-кривдник - особа, яка не досягла 18 років та вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;
		2) дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства;
		3) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
		4) економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
		5) запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;
		6) кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;
		7) обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;
		8) особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;
		9) оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи;
		10) програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків;
		11) програма для постраждалої особи - комплекс заходів, спрямованих на позбавлення емоційної залежності, невпевненості у собі та формування у постраждалої особи здатності відстоювати власну гідність, захищати свої права у приватних стосунках, у тому числі за допомогою уповноважених органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
		12) протидія домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки;
		13) профілактичний облік - здійснення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України організаційно-практичних заходів щодо контролю за поведінкою кривдника з метою недопущення повторного вчинення домашнього насильства, за дотриманням ним тимчасових обмежень його прав та виконанням обов`язків, покладених на нього у зв`язку із вчиненням домашнього насильства;
		14) психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;
		15) сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
		16) терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства;
		17) фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
		Згідно ст.2 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству складається з Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо недопущення насильства.
		За ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
		Відповідно до ст.4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується на таких засадах:
		1) гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини;
		2) належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
		3) врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих, дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
		4) визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства;
		5) повага та неупереджене і небайдуже ставлення до постраждалих осіб з боку суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
		6) конфіденційність інформації про постраждалих осіб та осіб, які повідомили про вчинення домашнього насильства;
		7) добровільність отримання допомоги постраждалими особами, крім дітей та недієздатних осіб;
		8) врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку;
		9) ефективна взаємодія суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з громадськими об`єднаннями, неурядовими організаціями, засобами масової інформації та іншими заінтересованими особами.
		У разі якщо постраждалою особою є дитина, будь-які дії, що вчиняються щодо неї, базуються на принципах, визначених Конвенцією ООН про права дитини, Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей та законодавчими актами України у сфері захисту прав дитини. Заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству здійснюються без дискримінації за будь-якою ознакою. Звичаї, релігійні переконання, віросповідання, традиції не можуть розглядатися як виправдання будь-яких форм домашнього насильства, передбачених цим Законом, або бути підставою для звільнення кривдника від відповідальності.
		За ст.5 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»,  державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства, надання всебічної допомоги постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних стосунків. Основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є:
		1) запобігання домашньому насильству;
		2) ефективне реагування на факти домашнього насильства шляхом запровадження механізму взаємодії суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
		3) надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством;
		4) належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки.
		Відповідно до ст.18 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до завдань у сфері запобігання домашньому насильству належать:
		1) визначення стану, причин і передумов поширення домашнього насильства;
		2) підвищення рівня поінформованості населення про форми, прояви, причини і наслідки домашнього насильства;
		3) сприяння розумінню суспільством природи домашнього насильства, його непропорційного впливу на жінок і чоловіків, зокрема на осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку;
		4) формування в суспільстві нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед постраждалих дітей, усвідомлення домашнього насильства як порушення прав людини;
		5) викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;
		6) заохочення всіх членів суспільства, насамперед чоловіків і хлопців, до активного сприяння запобіганню домашньому насильству.
		Згідно ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:
		1) постраждала особа або її представник;
		2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;
		3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
		Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
		1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
		2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
		3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
		4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
		5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
		6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
		Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. За заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті. Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи. Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису. Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім`ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством. У разі порушення кримінального провадження у зв`язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
		Верховний Суд у постановах від 13.02.2019р. у справі № 462/2318/18 та у постанові від 24.04.2019р. у справі №359/7771/18 зазначив, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
		Крім цього, з практики ЄСПЛ, що стосується розгляду справ з аналогічними правовідносинами вбачається таке:
		«42. Суд нагадує, що жорстоке поводження має досягати мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка цього рівня жорстокості має відносний характер і залежить від сукупності обставин справи, таких, як: характер і контекст звернення, спосіб і метод його реалізації, тривалість звернення, його фізичні та психічні наслідки і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого (див. Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 30, Серія A № 247 C і Кудла проти Польщі [БП], № 30210/96, § 91, ЄСПЛ 2000 XI).
		43. Надалі, Суд нагадує, що в силу взятих разом положень статей 1 і 3, держави повинні приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке звернення з боку приватних осіб (див. A. проти Сполученого Королівства від 23 вересня 1998 року, § 22, Звіти постанов і рішень 1998 VI і вищенаведене рішення у справі Опуз, § 159). В зобов`язання влади, крім іншого, входило зробити все, що можна було розумно очікувати від них, щоб уникнути безпосередньої і прямої загрози для життя встановленої особи або осіб від кримінально-забороненого діяння з боку третіх осіб, про який вони знали або повинні були знати (див ., серед багатьох інших, Осман проти Сполученого Королівства від 28 жовтня 1998 року, § 116, Звіти 1998 VIII; E. та інші проти Сполученого Королівства, № 33218/96, § 88, 26 листопада 2002 роки; і Й.Л. проти Латвії, № 23893/06, § 64, 17 квітня 2012 року).
		44. У роль Суду не входить субституція собою національних органів влади при виборі можливих запобіжних заходів, які слід було призначити для забезпечення виконання позитивних зобов`язань, взятих на підставі статті 3 Конвенції (див., Серед багатьох інших, Беваква і С. проти Болгарії, № 71127 / 01, § 82, 12 червня 2008 року). У той же час, на підставі статті 19 Конвенції та відповідно до принципу, що полягає в тому, щоб не теоретично або ілюзорно, а практично гарантувати ефективні права, Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов`язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в його юрисдикції (див . Ніколова і Величкова проти Болгарії, № 7888/03, § 61, 20 грудня 2007 року).
		45. Надалі, стаття 3 зобов`язує Держави приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке поводження з боку приватних осіб (див. MC проти Болгарії, № 39272/98, § 151, ЄСПЛ 2003 XII, і Денис Васильєв проти Росії, № 32704/04, §§ 98-99, 17 грудня 2009 року). Для того щоб розслідування могло вважатися "ефективним", воно повинно, в принципі, бути здатне забезпечити з`ясування фактів, встановлення особистості та покарання винних у вчиненні злочину осіб. Зобов`язання розслідувати - це "не зобов`язання отримати результат, а зобов`язання вжити заходів". У справах, які зачіпають статті 2 і 3 Конвенції, в яких ставилося під сумнів ефективність офіційного розслідування, Суд часто оцінював, чи реагували влади на скарги невідкладно. Надавалося значення порушенню кримінальної справи, затримкам отримання показань і тривалості початкового розслідування (див. Вищенаведене постанову по справі Денис Васильєв , § 100 з подальшими посиланнями; і Стойка проти Румунії, № 42722/02, § 67, 4 березня 2008 року).
		46. Втручання влади в приватне або сімейне життя може стати необхідним для охорони здоров`я і захисту прав особи або з метою попередження незаконних дій при певних обставинах (див. Вищенаведене справу Опуз, § 144). У підсумку, Держава повинна мати у своєму розпорядженні відповідну законодавчу базу і застосовувати її для надання захисту від жорстокого поводження з боку приватних осіб (див. X і Y проти Голландії від 26 березня 1985 року, § 22 і 23, Серія A № 91; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; Д.П. і Ж.С. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; вищенаведене справу MC проти Болгарії, § § 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; вищенаведене справу Беваква, § 65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05, § 45, 5 березня 2009 року ).»
		«55. Також, Суд зазначив, що перша заявниця спробувала отримати захист від можливого жорстокого поводження до неї, заступаючись про виселення В.Б. з їх загальної квартири. Проте, в своєму рішенні від 20 травня 2009 року Вища судова палата відхилила її вимоги, прийшовши до висновку, що метою поданої скарги, швидше за все, було право В.Б. на користування квартирою, а не захист першої заявниці від передбачуваної неминучої загрози. Також, Вища судова палата встановила, не достатню кількість доказів, які б свідчили про те, що він систематично порушував правила спільного проживання, не дивлячись на те, що стосовно В.Б. було порушено шість адміністративних справ, в результаті його насильницької поведінки по відношенню до першої заявниці (див. вищенаведений § 14).
		56. Надалі, судові інстанції посилалися на рішення від 20 травня 2009 року як підставу для відхилення скарги заявниці, тоді, коли вона клопотала про тимчасове виселення В.Б. з їх загальної квартири після нападу від 21 серпня 2011 року (див. вищенаведений § 17). Суд вважає, що національні судові інстанції повинні були взяти до уваги фактичні події, які мали місце після винесення рішення від 20 травня 2009 року, а саме ті два додаткових напади В .Б. (Див. Вищенаведений § 16).
		57. Не оспорювався і той факт, що В.Б. неодноразово нападав на першу заявницю в їх спільній квартирі. Це стало причиною для винесення судовою інстанцією захисного припису 1 вересня 2011 року (див. Вищенаведений § 18). Незважаючи на кілька вжитих заходів, метою яких було перешкодити будь-якому зв`язку В.Б. з першою заявницею, включаючи заборону наближатися до місця її знаходження, місця роботи або зв`язуватися з нею будь-якими засобами, - В .Б. дозволили проживати в їх спільній квартирі. Суд згоден з доводом першої заявниці, який вона також привела перед Апеляційною палатою Кишинеу (див. Вищенаведений § 19) про те, що дозволивши В.Б. проживати в одній квартирі з жертвою, інші заходи, про які розпорядилися в захисному приписі, були неефективними і піддали її загрозі можливого жорстокого поводження.
		58. Також, схоже, що саме спільне проживання зі своїм агресором у своїй власній квартирі піддало першу заявницю постійного відчуття страху перед можливим жорстоким поводженням, беручи до уваги кількість попередніх нападок. Цей страх був досить серйозним, щоб спровокувати страждання і занепокоєння першої заявниці, склавши нелюдське поводження за змістом статті 3 Конвенції.
		59. Суд не може прийняти аргумент влади про те, що перша заявниця не була піддана загрозі можливого жорстокого поводження і що вона мала на меті отримання видалення В .Б. від права на загальну квартиру, тим більше що вона клопотала в 2011 році про його тимчасове виселення і ясно клопотала перед судовими інстанціями про те, щоб вони не приймали рішення про спосіб розпорядження правом власності над майном (див. вищенаведений § 17). Це б дозволило національним судовим інстанціям дотримати обидва права, гарантованих Конвенцією (право заявниці не наражатися на жорстокому поводженню і право В.Б. користуватися квартирою), надавши реальний захист першої заявниці і в той же час не позбавивши В .Б. свого майна. Також, судові інстанції могли б оцінити важливість твердження першої заявниці, що ґрунтувалось на статті 102 Житлового кодексу (див. Вищенаведений § 22). Проте, судові інстанції не зробили цього.
		60. Беручи до уваги вищевикладене, Суд приходить до висновку про те, що влада не виконала належним чином свої позитивні обов`язки, взяті на підставі статті 3 Конвенції для того, щоб захистити першу заявницю від жорстокого поводження.»
		«69. Суд повторює, що в той час як основним предметом статті 8 Конвенції є захист особи від самовільних дій органів державної влади, додатково можуть існувати і невіддільні позитивні зобов`язання по "поваги" приватного життя і сім`ї. Ці зобов`язання тягнуть за собою прийняття деяких заходів у сфері відносин між приватними особами. Особливо діти та інші вразливі особи мають право на ефективний захист (див. X і Y проти Голландії від 26 березня 1985 року, §§ 23-24 і 27, Серія A № 91, і рішення по справі Огаст проти Сполученого Королівства, № 36505 / 02, 21 січня 2003 року).
		70. Що стосується поваги приватного життя, Суд раніше стверджував в різних контекстах, що поняття приватного життя включає фізичну і психологічну цілісність особи, і зобов`язанням Держави є захистити його, навіть якщо небезпека відбувається в результаті дій інших осіб. У цьому напрямку, Держави повинні мати у своєму розпорядженні і застосовувати на практиці відповідну законодавчу базу, яка надає захист проти насильницьких дій з боку приватних осіб (див. Вищенаведене рішення у справі X та Y проти Голландії, §§ 22 і 23; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства, 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; DP і Ж.C. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; MC проти Болгарії, № 39272/98, §§ 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; A. проти Хорватії, № 55164/08, § 60, 14 жовтня 2010 року; і вищенаведене справу Хаждуова, § 46). В даному контексті Суд зазначає, що особлива вразливість жертв домашнього насильства і необхідність активного втручання держави щодо їх захисту підкреслені в різних міжнародних документах (наприклад, див. Вищенаведене справу Беваква, §§ 64-65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05 , §§ 44-45, 5 березня 2009 року).»
		«71. У цій справі, Суд зазначив, що фізична і моральна цілісність заявниці, складова предмет поняття приватного життя (див. X і Y проти Нідерландів, 26 березня 1985 року, § 23, серія A № 91), була порушена періодичними зловживаннями з боку В .Б . У цьому сенсі, Суд посилається на свої констатування з вищенаведених параграфів 54-58 стосовно страждання і занепокоєння, перенесених першої заявниці в її власній квартирі, коли вона стикалася з реальною загрозою жорстокого поводження.
		72. Більш того, влада знала про ці обставини, оскільки ці обставини були розглянуті органами поліції та національними судовими інстанціями. На думку Суду, це повинно було спонукати владу діяти в силу своїх позитивних зобов`язань, взятих на підставі статті 8 Конвенції.
		73. У роль Суду не входить підміна собою національних органів влади, однак Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов`язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в її юрисдикції. Тому, Суд вивчить, чи державні органи, особливо судові інстанції, при розгляді справи порушили своє позитивне зобов`язання, взяте на підставі статті 8 Конвенції (див. Вищенаведене справу Сандра Янкович, § 46).
		74. У цьому сенсі, Суд зазначив, що 20 травня 2009 року Вища судова палата, скасувавши рішення судів нижчої інстанції, не вважала достатніми доказами шість адміністративних справ щодо В .Б. , що з упевненістю свідчать про жорстоке поводження з боку В .Б. до першої заявниці. У цивільному процесі, що мав місце в 2011 році, судові інстанції зробили посилання на рішення від 20 травня 2009 року для того, щоб підтвердити право В .Б. не бути виселеним з квартири, не взявши до уваги жорстоке поводження, застосоване ним в 2010 і 2011 роках. Судові інстанції навіть не спробували оцінити, чи право В .Б . користуватися квартирою в деякій мірі порушує права першої заявниці, гарантовані положеннями статті 8 Конвенції та статті 102 Житлового кодексу (див. вищенаведений § 22).
		75. За таких обставин, Суд приходить до висновку, що органи національної влади не дотримали свої позитивні зобов`язання, взяті на підставі статті 8 Конвенції. Таким чином, вони піддали першу заявницю постійній загрозі жорстокого поводження або того, щоб вона покинула свій будинок.
		Тому, було допущено порушення вимог статті 8 Конвенції.»
		Вказане є цитатами рішення ЄСПЛ від 16 липня 2013 року «Б. проти Республіки Молдова» (скарга № 61382/09).
		Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (заінтересована особа) перебувають у зареєстрованому шлюбі з вересня 1991року. Від подружнього життя у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який досяг уже повноліття та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 
		Заявниця ОСОБА_1  разом із чоловіком та дочкою ОСОБА_3  проживають за адресою:  АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому будинку осіб №726 від 07.05.2019р., виданою Гостинцівською сільською радою Мостиського району Львівської області.
		Учасниками справи підтверджено, що син ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 значиться лише формально зареєстрованим за вказаною адресою та фактично проживає у квартирі за іншою адресою: АДРЕСА_2 , яка є у власності ОСОБА_2 (заінтересованої особи).
		Окрім наведеного, матеріалами справи достеменно встановлено вчинення протягом тривалого часу заінтересованою особою домашнього насильства стосовно заявниці.
		Факти вчинення насильства у формі образ, погроз, залякувань, нанесення тілесних ушкоджень, що спричинили емоційну невпевненість у заявниці, викликали побоювання за свою безпеку те безпеку дитини, у період другої половини 2018р. - першої половини 2019р. заінтересованою особою ОСОБА_2 стосовно заявниці ОСОБА_1 , а саме 10.09.2018 року, 02.04.2019 року о 16.00 год., 02.04.2019 року о 22.40 год., 10.04.2019 року, 19.04.2019 року, 04.05.2019р. та 22.05.2019р. підтверджуються такими доказами:
		- протоколом про адміністративне правопорушення серії ГП №045885 від 10.09.2018р. стосовно ОСОБА_2 щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КпАП України, з якого, зокрема, вбачається те, що 10.09.2019р. о 04.57 год. ОСОБА_2 , знаходячись за місцем свого проживання, що за адресою:  АДРЕСА_1 , вчинив насильство в сім`ї психологічного характеру щодо дружини  ОСОБА_1 , в ході якого ображав її нецензурними словами, чим міг спричинити шкоду психічному здоров`ю та постановою судді Мостиського районного суду Львівської області від 11.12.2018р., якою ОСОБА_2  визнано винниму вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КпАП України;
		- протоколом про адміністративне правопорушення серії ГП №099924 від 03.04.2019р., з якого відомо, що 02.04.2019р. біля 16:00 год. ОСОБА_2 , знаходячись за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , вчинив насильство в сім`ї відносно своєї дружини ОСОБА_1 , а саме умисні дії психологічного характеру, що виразилися у нецензурній лайці, що могло завдати шкоди психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_1 ;
		- протоколом про адміністративне правопорушення серії ГП №099855 від 03.04.2019р., з якого відомо, що 02.04.2019р. біля 22:40 год. ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та знаходячись за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , вчинив насильство в сім`ї відносно своєї дружини ОСОБА_1 , а саме умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні в її сторону нецензурними словами та погрозами фізичної розправи, в результаті чого могла бути завдана шкода її психічному здоров`ю;
		- листом Мостиського відділу поліції Яворівського ВП ГУНП у Львівській області№2159/55/05-19 від 17.04.2019 року про факт звернення ОСОБА_1 10.04.2019 року стосовно неправомірних дій ОСОБА_2 , з якого вбачається, що вказаний факт не містив ознак кримінального правопорушення, однак, також зазначено і про складення протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 (очевидно суд вбачає, що йдеться про події 10.04.2019 року);
		- довідкою Мостиського відділу поліції Яворівського ВП ГУНП у Львівській області №2389/55/02 від 23.04.2019 року про факт звернення ОСОБА_1 19.04.2019 року стосовно неправомірних дій, зокрема, ОСОБА_2 , що внесено в ЄРДР за №12019140230000186 від 20.04.2019р. за ч.3 ст.185 КК України; 
		- копіями талонів-повідомлення №93 від 19.04.2019р. та №96 від 23.04.2019р., які підтверджують факти звернення ОСОБА_1 до Мостиського відділу поліції Яворівського ВП ГУНП у Львівській області з зверненнями про вчинені кримінальні правопорушення та інші події; 
		- листом Мостиського відділу поліції Яворівського ВП ГУНП у Львівській області№1958/55/05 від 15.05.2019 року про факт звернення ОСОБА_1 04.05.2019 року та 07.05.2019р. стосовно неправомірних дій ОСОБА_2 ; 
		- фактом звернення ОСОБА_1 07.05.2019р. до Мостиського відділу поліції Яворівського ВП ГУНП у Львівській області з заявою про винесення термінового заборонного припису;
		- копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, з якого відомо, що 25.05.2019р. до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 24.05.2019р. внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, щодо ОСОБА_2 , який 22.05.2019р. біля 18:00год. в с АДРЕСА_1 , в приміщенні будинку, побив свою дружину ОСОБА_1 , чим спричинив їй тілесні ушкодження. 
		Окрім цього, факт конфліктних ситуацій у вказані дні не заперечив і сам ОСОБА_2 , однак вважає, що такі конфлікти фактично ініціювала та провокувала заявниця ОСОБА_1 , він фактично участі у них не брав. Щодо події, яка мала місце 22.05.2019р., пояснив, що в зазначений день конфлікту між ним та заявницею не було, а був лише його ( ОСОБА_2 ) невдалий жарт з приводу того, що він відбере у заявниці мобільний телефон, намагався «жартома» забрати такий з її рук, однак не мав наміру та не наносив останній будь-яких тілесних ушкоджень. Вважає, що напружена обстановка і конфлікти між ними мають місце з приводу питань користування спільним майном подружжя та права власності на таке.
		Із показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вбачається, що сварки та конфлікти в сім`ї сторін тривають тривалий час та такі конфлікти переростають у насильницькі дії з боку ОСОБА_2 як психологічного (образи, погрози, висловлювання нецензурними словами, тощо), так і фізичного (заподіяння тілесних ушкоджень) характеру.
		Про серйозність сприйняття фактів домашнього насильства, переживання з приводу можливих повторень таких, важкі наслідки спричинені цим та бажання заявниці ОСОБА_1 попередити такі та захистити від таких себе та дитину свідчить і звернення заявниці до суду із позовами (заявами), пов`язаних з питаннями шлюбу та сім`ї учасників справи (про розірвання шлюбу, стягнення аліментів), звернення до лікарів (невролога та невропатолога) з приводу погіршення стану здоров`я, а також довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА, видана 
		ОСОБА_1 на те, що заінтересована особа жодного разу не був притягнутий до адміністративної чи кримінальної відповідальності стосовно вчинення насильства в сім`ї, суд вважає, що вказані докази в своїй сукупності підтверджують факт тривалого психологічного насильства в сім`ї та хоч окремі епізоди насильства і не досягали такого рівня, що свідчив про необхідність притягнення ОСОБА_2 до адміністративної чи кримінальної відповідальності, однак, зважаючи на неодноразовість вчинення протиправної поведінки; її до певної міри систематичність, а також збільшення загрози насильницьких дій, що в своїх останніх проявах підпадає також під ознаки кримінального правопорушення, - суд вважає, що вказані докази, показання свідка ОСОБА_4 , а також пояснення заявниці ОСОБА_1 , якою такі докази більш деталізовано, свідчать про те, що вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства в сім`ї щодо заявниці має місце тривалий час, а також про те, що на час ухвалення рішення судом існують і надалі ризики можливого продовження таких дій ОСОБА_2 , а також можливої ескалації такого насильства.
		Про вказане, а саме наявність таких ризиків, свідчать, як згадані докази, а також і заперечення самої заінтересованої особи - ОСОБА_2 своїх дій; не усвідомлення всієї серйозності таких; небажання врегулювати існуючу напружену ситуацію та змінити свою поведінку. Про це додатково свідчить і факт звернення заявниці в органи поліції щодо насильницьких дій з боку ОСОБА_2 і після звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису, а саме в травні 2019 року (чого учасники справи не заперечили).
		Таким чином, суд вважає, що наявні підстави для вжиття заходів тимчасового обмеження прав для ОСОБА_2 стосовно заявниці ОСОБА_1 , що є необхідним зважаючи на вчинення ним насильства.
		Крім цього, суд приходить до висновку про доцільність вжиття заходу тимчасового обмеження для ОСОБА_2 стосовно дитини сторін - малолітньої ОСОБА_3 Вжиття такого заходу зумовлене тим, що, на переконання суду, мало місце заподіяння насильства щодо дитини і у випадках застосування такого щодо матері в її (дитини) присутності, що слід вважати очевидним, зважаючи на малолітній вік дитини та її вразливість.
		Такі заходи, як вбачається із наведених вище норм закону та практики ЄСПЛ є виправданими, оскільки будь-яких своїх прав заінтересована особа ОСОБА_2 не позбавляється, а такі лише законно тимчасово обмежуються з метою забезпечення реалізації та захисту прав потерпілих осіб, а саме прав на життя, здоров`я, безпеку, житло, тощо, що слід вважати мають у даному випадку пріоритет.
		Окрім цього, судом враховується, що заінтересована особа ОСОБА_2 має у власності окрім житлового будинку по АДРЕСА_1 ще інше житло - квартиру АДРЕСА_3 . 
		Такі заходи відповідно є законними, переслідують законну мету та слід вважати є пропорційними до мети, що переслідується, а також є необхідними в демократичному суспільстві з метою виховання особи в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття та запобігання вчиненню нових правопорушень.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
		Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що з метою запобігання ризиків повторного вчинення насильства у сім`ї, слід видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким визначити ряд заходів тимчасового обмеження його прав у виді: заборони перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_3 - у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також заборони наближатися на відстань 300 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 
		При цьому, суд вважає за доцільне встановити строк дії обмежувального припису - три місяці. Саме такий строк дії обмежувального припису, на переконання суду, в повній мірі відповідає характеру обставин, про які йшлося, та такий строк в повній мірі забезпечить заявницю та дитину сторін від потенційних проявів насильства збоку заінтересованої особи, а також матиме належний ефект стосовно самої заінтересованої особи з метою усвідомлення ним негативної поведінки та унеможливлення такої в майбутньому.
		В силу ч.3 ст.350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, слід віднести на рахунок держави.
		Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 268, 350-1 - 350-8 ЦПК України, суд,-
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - задовольнити частково.
		Видати обмежувальний припис, яким визначити такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 :
		- заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме у будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 300 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Встановити строк дії обмежувального припису - 3 (три) місяці.
		Судові витрати віднести на рахунок держави.
		Копію рішення направити в Мостиський відділ поліції Яворівського ВП ГУНП у Львівській області для взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік, а також в Гостинцівську сільську раду Мостиського району Львівської області.
		Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст судового рішення складено 06.06.2019р.
		Відомості про учасників справи:
		Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
		Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Суддя підпис                 Ю.В.Кічак
		 
		З оригіналом згідно:
		 
		Суддя                 Ю.В.Кічак
		 
		Рішення набрало законної сили «___» ______________ 20 р.
		 
		Суддя                 Ю.В.Кічак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...