Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 452/2028/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2019.
Дата набрання законної сили: 30.05.2019
Номер судового провадження: 51-7998км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		30 травня 2019 року
		м. Київ
		справа № 522/17642/17
		провадження № 51-7998 км 18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника  ОСОБА_6 ,
		засудженого  ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2018 року у кримінальному провадженні № 12015140290000193 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_8 140000 грн. та ОСОБА_9 150000 грн.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни.
		 
		За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 05 березня 2015 року о 16:40 год., керуючи автомобілем ВАЗ-2101 та рухаючись автодорогою між с. Корналовичі та с. Калинів, порушив вимоги п.п. 1.2, 1.5, 1.10, 2.3 д, 10.1, 11.3, 34 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до зміни дорожньої обстановки з моменту виявлення небезпеки для руху, побачивши велосипедиста ОСОБА_10 , який рухався у зустрічному напрямку, пересік суцільну лінію дорожньої розмітки, виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив наїзд на вказаного велосипедиста. В результаті дорожньо-транспортної пригоди останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження внаслідок відсутності в діянні його підзахисного складу кримінального правопорушення. Захисник зазначає, що в суді не доведено наявність у діях засудженого складу злочину, суд не перевірив можливість останнього вчасно побачити потерпілого, не врахував наявність у діях потерпілого порушень ПДР, що і стали, на думку захисника, причиною ДТП; стверджує, що суд безпідставно поклав в основу вироку недопустимі докази  протокол слідчого експерименту з ОСОБА_7 , який на той час мав статус свідка, та висновки експертиз, зроблені на основі даних цього слідчого експерименту. Крім того, захисник вказує на суворість призначеного покарання та надмірно великий розмір відшкодування моральної шкоди потерпілим.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		На касаційну скаргу надійшло заперечення від прокурора, який стверджує про допустимість доказів та обґрунтованість судових рішень і просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
		 
		Захисник у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив закрити кримінальне провадження.
		Засуджений підтримав доводи захисника і просив задовольнити касаційну скаргу.
		Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
		 
		Мотиви суду
		Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		 
		Посилання у касаційній скарзі захисника на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. При розгляді доводів, наведених захисником, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами.
		 
		Твердження захисника про те, що судом не доведено наявність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому злочину, є безпідставними.
		 
		Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 т. 286 КК України, ґрунтується на об`єктивно з`ясованих судом обставинах, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
		 
		Зокрема, такий висновок ґрунтується на даних протоколу огляду місця події зі схемою, де зафіксовано місце наїзда автомобіля на велосипедиста, протоколу огляду транспортних засобів (автомобіля та велосипеда) із зазначенням виявлених пошкоджень, висновку судово-медичної експертизи щодо причин смерті велосипедиста ОСОБА_10 , висновках транспортно-трасологічної експертизи щодо місця вчинення ДТП та її механізму, а також комплексної транспортно-трасологічної, автотехнічної та відеотехнічної експертизи, де з урахуванням даних відеореєстратора встановлено місце наїзду та механізм ДТП. 
		 
		Ці докази є послідовними, узгоджуються між собою та з іншими наведеними у вироку об`єктивними доказами, а саме: висновком судової автотехнічної експертизи від 25 травня 2015 року, згідно якої, водій ОСОБА_7 мав технічну можливість зупинити свій автомобіль до місця наїзду з моменту, коли він зрозумів, що велосипедист рухається по зустрічній для себе стороні проїзної частини. Згідно висновку судової автотехнічної експертизи для уникнення даної ДТП водієві ОСОБА_7 необхідно (і достатньо) було вести свій автомобіль своєю стороною проїзної частини, належним чином оцінюючи дорожню ситуацію, і з технічної точки зору не було необхідності у виїзді його автомобіля на зустрічну смугу руху. В судовому засіданні експерт ОСОБА_11 підтвердив зазначені висновки та пояснив, що дії як ОСОБА_7 так і ОСОБА_10 не відповідали вимогам ПДР, при цьому ОСОБА_7 мав можливість зупинитись або рухатись по своїй полосі, що було б достатньо для уникнення наїзду, крім того вказав, що в даній конкретній ситуації не має значення хто першим порушив ПДР.
		 
		Щодо не врахування судами наявності у діях потерпілого порушень ПДР, слід зазначити наступне.
		У випадках, коли передбачені ст. 286 КК України суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з`ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.
		Судами, на підставі доказів, чітко встановлено, що суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху виключно водієм ОСОБА_7 . Велосипедист ОСОБА_10 хоча і допустив порушення ПДР, однак аварійної ситуації не створив, ці порушення не стоять у причинному зв`язку із наслідками ДТП. ОСОБА_7 мав можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків, натомість ОСОБА_10 такої можливості не мав. 
		Ретельно дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази та оцінивши їх з точки зору належності, достовірності, допустимості, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов правильного висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		 
		Крім того, доводи, викладені у касаційній скарзі захисника, є аналогічними за змістом доводам, наведеним у його апеляційній скарзі, ретельно перевірялися судом апеляційної інстанції та були спростовані, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви на його обґрунтування. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції та не вбачає підстав для закриття кримінального провадження.
		 
		Доводи сторони захисту про безпідставне визнання належними й допустимими доказами протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_7 та висновків експертиз, зроблених на основі даних цього слідчого експерименту з тих підстав, що вказані докази були отримані з його показань як свідка, є необґрунтованими.
		 
		Так п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України передбачає, що суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
		 
		Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
		 
		Вирішуючи питання, чи були відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_7 як свідком під час проведення слідчого експерименту від 09 квітня 2015 року з його участю, такими, що отримані внаслідок вчинення слідчим діянь, які б мали ознаки істотного порушення права особи на мовчання та свободи від самовикриття, слід звернути увагу на таке.
		 
		Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що відомості про ДТП до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені за фактом кримінального правопорушення, а не щодо ОСОБА_7 . Останній, викладаючи власну версію щодо обставин ДТП, твердив про відсутність своєї винуватості у її наслідках, про дотримання ним правил дорожнього руху. Такі його твердження слідчий, відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КПК України, зобов`язаний був всебічно, повно і неупереджено дослідити та у разі їх підтвердження прийняти процесуальне рішення про закриття цього кримінального провадження за реабілітуючими обставинами. Саме з метою перевірки й уточнення наданих ОСОБА_7 відомостей щодо обставин ДТП за його згодою та за участю захисника був проведений слідчий експеримент. Його проведенню передувало розяснення ОСОБА_7 права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень прав ОСОБА_7 при проведенні вказаної слідчої дії чи після її проведення стороною захисту не висловлювалося. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_7 була надана можливість висловити свою власну точку зору причин травмування велосипедиста ОСОБА_10 і в такий спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права.
		 
		У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_7 , або слідчий у будь-якій формі примушував його до визнання своєї винуватості у ДТП. Не було у слідчого на той час і достатніх підстав вважати, що надалі ОСОБА_7 буде визнано підозрюваним. Тільки після проведення відповідних експертиз, згідно яких встановлено наявність у діях останнього порушення правил дорожнього руху та причинно-наслідковий зв`язок між цими порушеннями і настанням ДТП, йому було оголошено про підозру.
		 
		Отже, підстав вважати протокол слідчого експерименту недопустимим доказом немає. Той факт, що ОСОБА_7 у подальшому написав заяву від 27 липня 2016 року про відмову від цього слідчого експерименту, тобто після проведення усіх слідчих дій та повідомлення його про підозру, суд обґрунтовано визнав позицією захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності. 
		 
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		 
		Відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева» недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Ця доктрина передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими, тобто надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Тим не менше ЄСПЛ виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен в подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто, якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то і отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними (рішення ЄСПЛ у справі «Хан проти Сполученого Королівства»). 
		 
		Таким чином, посилання захисника на недопустимість таких доказів, як висновки вищезазначених експертиз, тільки з тих підстав, що вони були зроблені на підставі даних, отриманих під час слідчого експерименту, який захисник вважає недопустимим доказом, є безпідставним.
		 
		Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд оцінив усі докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 належними і допустимими доказами.
		 
		Так само безпідставним є і твердження захисника про суворість призначеного засудженому покарання та надмірно великий розмір відшкодування моральної шкоди потерпілим.
		 
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		 
		Так, при призначені покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, суд урахував ряд обставин, а саме: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких злочинів з необережною формою вини, дані про особу засудженого, зокрема його позитивні характеристики за місцем проживання та проходження військової служби, що він вперше притягується до відповідальності, при цьому обґрунтовано взято до уваги порушення правил безпеки дорожнього руху потерпілим велосипедистом ОСОБА_10 . Крім того судом враховано думку потерпілої, яка наполягала на призначенні винному покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 покарання у межах, наближених до мінімальних, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
		 
		Касаційний суд вважає, що призначене покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
		 
		Цивільний позов вирішено відповідно до вимог закону. Рішення суду про розмір відшкодування потерпілим моральної шкоди винесено з урахуванням характеру протиправних дій, глибини та тривалості моральних страждань потерпілих у зв`язку із втратою рідної людини, виходячи з принципу розумності та справедливості.
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2     ОСОБА_12

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...