Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/1796/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 10.06.2019. Зареєстровано: 11.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2019.
Дата набрання законної сили: 23.10.2019 (частково)
Результат оскарження 23.10.2019 Другий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково і ухвалено нове судове рішення у відповідній частині
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		10 червня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1796/19
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -
		          
		В С Т А Н О В И В:
		 
		21 травня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якій просить суд:
		визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 3399-СГ від 16 травня 2019 року про відмову в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту;
		зобов`язати відповідача винести наказ про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту. 
		В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
		04 березня 2019 року до суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на правомірність свого рішення. Зазначав, що безпосередньою підставою для винесення спірного наказу стало перебування обраної позивачем для відведення земельної ділянки у колективній власності, що підтверджується державним актом на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 03 березня 1995 року. 
		Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
		Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
		Судом встановлено, що 21 червня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту. До вказаної заяви позивачем приєднано копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з кадастрової картки (плану)) /а.с. 29/.
		За результатами розгляду вказаного клопотання відповідач листом від 25 червня 2018 року №  5356/0/26-18 повідомив позивача про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області. Інформація про перелік таких земельних ділянок оприлюднена на офіційному сайті відповідача /а.с. 31/.
		Позивач, не погодившись з бездіяльністю Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся до суду з позовом.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у справі №  1640/3309/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області; зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту з урахуванням правової оцінки спірного рішення, наданої судом /а.с. 15-18/.
		На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 1640/3309/18 відповідач розглянув заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту.
		За результатами розгляду вищевказаної заяви Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області наказом від 16 травня 2019 року № 3399-СГ відмовило у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, посилаючись на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів /а.с. 13/.
		Не погоджуючись з правомірністю наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 16 травня 2018 року № 3399-СГ, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
		Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.
		Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
		Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га. 
		Матеріалами справи підтверджено, що позивач, звертаючись до Головного управління Держземагенства у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту, приєднав до них графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера. 
		Таким чином позивачем в заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів, що не спростовується відповідачем. 
		За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. 
		У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). 
		У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. 
		Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
		Зі змісту спірного наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 16 травня 2019 року № 3399-СГ судом встановлено, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
		Надаючи оцінку викладеним в спірному наказі мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з такого.
		Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Однак, спірний наказ містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у спірному наказі не зазначено, у чому саме полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам.
		Аналіз спірного наказу дає підстави вважати, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана ним земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону. 
		За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена наказом від 16 травня 2019 року № 3399-СГ, не ґрунтується на вимогах закону, відтак останній підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
		Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача винести наказ про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту, суд зазначає наступне.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що спірна земельна ділянка належить до земель колективної власності згідно державного акта на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 03 березня 1995 року, що виключає наявність у відповідача повноважень щодо розпорядження вищевказаною земельною ділянкою. 
		Надаючи правову оцінку вказаним доводам, суд виходить з такого. 
		Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.
		Відтак, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.
		Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
		Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що запланована позивачем до відведення земельна ділянка належить до земель, які передані у колективну власність КСП ім. Кірова, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 03 березня 1995 року /а.с. 35-37/. 
		Слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази визнання протиправним або скасування вказаного Державного акту на право колективної власності на землю.
		Пунктом 1 Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (надалі - Указ № 720/95) установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
		Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
		Відповідно до пункту 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		Аналіз викладеного дає підстави вважати, що у разі якщо землі колективної власності не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності.
		З прийняттям Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, законодавець виключив із форм власності на землю окремі форми, правовий режим яких встановлювався попередньою редакцією Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ, таких як колективна власність.
		При цьому, в процесі реформування земельного законодавства законодавцем не передбачено жодних перехідних положень щодо права колективної власності осіб, які набули таке право до набрання чинності Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, а саме: не врегульовано питання процесу припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність, не встановлений орган, уповноважений приймати рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність тощо.
		Відсутність будь-якого законодавчого врегулювання цього питання не дозволяє дійти висновку, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність, як на тому наполягає позивач.
		Водночас відсутність регулювання та визначеності на законодавчому рівні не може бути перешкодою для реалізації права власності на підставі чинного державного акта.
		Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
		Частиною першою статті 155 Земельного кодексу України врегульовано, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
		З аналізу вищевикладеного вбачається, що Державний акт на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 03 березня 1995 року, є належним доказом, що підтверджує право колективної власності на обрану позивачем земельну ділянку, а відтак остання не належить до земель державної власності.
		Враховуючи, що спірна земельна ділянка наразі належить до колективної власності, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні повноваження розпоряджатись такою земельною ділянкою, в тому числі і надавати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення частини зазначеної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
		Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (втратив чинність згідно із Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. 
		Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені у статті 28 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року та у статті 140 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року. Ці підстави є вичерпними.
		Доказів, які б підтверджували припинення права власності на землю на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 03 березня 1995 року, суду не надано.
		При цьому пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, встановлено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
		Таким чином, зміни, що відбулись у земельному законодавстві після видачі Державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю.
		Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 816/1618/17 (номер в ЄДРСР 74550313).
		З 01 січня 2019 року набрав чинності Закон України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (Закон № 2498-VIII), яким Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" доповнено статтею 14-1, яка регулює особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства. 
		Крім того, вищевказаним Законом № 2498-VIII розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 21 такого змісту: "Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".
		Отже, зважаючи на те, що запланована позивачем до відведення земельна ділянка належить до земель колективної власності, а у відповідача відсутні повноваження розпоряджатися такою земельною ділянкою, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача винести наказ про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту.
		Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню. 
		Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		За викладених обставин, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 384,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, - 
		          
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. 
		Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 3399-СГ від 16 травня 2019 року про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Горбівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту. 
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок. 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
		Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		          
		Суддя    А.О. Чеснокова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...