Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/1605/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 10.06.2019. Зареєстровано: 11.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2019.
Дата набрання законної сили: 03.06.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03.06.2019 м.Дніпро Справа № 908/1605/18
		 
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач), 
		суддів Широбокової Л.П., Кощеєва І.М., 
		секретар судового засідання: Абадей М.О., 
		представники сторін: 
		від прокуратури: Комаров М.Д., довіреність №05/2-936вих19 від 03.05.2019, прокурор відділу;
		від позивача: Нікогосян Л.В., довіреність №-8-0.62-2/62-19 від 02.01.2019, представник;
		від відповідача: Норочевський О.О., ордер ДП №364/036 від 15.01.2019, адвокат;
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Надія на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.12.2018 у справі №908/1605/18 (суддя Корсун В.Л., повний текст рішення складений 29.12.2018) 
		за позовом: керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області, м. Запоріжжя
		в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, м. Запоріжжя 
		до відповідача: Фермерського господарства Надія, с. Новосергіївка, Запорізький район, Запорізька область
		про витребування земельної ділянки із незаконного володіння, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		У серпні 2018 року керівник Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про витребування із незаконного володіння Фермерського господарства Надія (надалі  ФГ Надія) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 49,5 га, яка розташована на території Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області та була надана ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ) на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 № 000381, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №82, який втратив чинність зі смертю ОСОБА_1 .
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.12.2018 у справі №908/1605/18 (суддя Корсун В.Л.) позов задоволено; із незаконного володіння ФГ Надія на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області витребувано земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 49,5 га, яка розташована на території Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області та була надана ОСОБА_1 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 №000381, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №82; з ФГ Надія на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури №2 стягнуто 27 907 грн. 89 коп. судового збору. 
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ФГ Надія подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить Центральний апеляційний господарський суд його скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Апелянт зазначає, що:
		- судом першої інстанції при вирішенні спору безпідставно не застосовані положення ст.ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство;
		- місцевим господарським судом проігноровані висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постановах від 13.03.2018 року у справі №348/992/16-ц та від 20.06.2018 року у справі № 317/2520/15-ц;
		- з моменту утворення фермерського господарства земельна ділянка, яка надана засновникові, автоматично переходить у користування вже до господарства; з цього часу саме фермерське господарство, а не його засновник несе всі права та обов`язки землекористувача; 
		- суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що спірна земельна ділянка з моменту державної реєстрації ФГ Надія використовувалася саме вказаним господарством, а не громадянином ОСОБА_1 ;
		- діюче земельне законодавство України не містить граничних строків переоформлення речових прав на земельні ділянки.
		Запорізькою місцевою прокуратурою №2 наданий відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що:
		- право користування земельною ділянкою припинилося зі смертю громадянина Звірька ОСОБА_2 .;
		- юридична особа та її учасники є самостійними суб`єктами та учасниками правовідносин, які не є тотожними;
		- майно фермерського господарства може спадкуватися лише в порядку і на підставах, встановлених законом, при цьому речові права на нерухоме майно, що входить до спадкової маси, мають бути зареєстровані у встановленому порядку;
		- до складу земель ФГ Надія не входила і не могла входити земельна ділянка, що надана у довічне успадковуване володіння (постійне користування);
		- спірна земельна ділянка не передавалася у власність та/або орендне користування ФГ Надія у встановленому порядку.
		Прокуратурою Запорізької області наданий відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що:
		- право користування земельною ділянкою припинилося зі смертю громадянина ОСОБА_1 .;
		- спірна земельна ділянка не входила до складу майна ФГ Надія та не могла спадкуватися згідно приписів чинного законодавства України.
		Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджується, що:
		- громадяни, яким надане державою право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками зберігають таке право до моменту оформлення права власності або права користування земельною ділянкою відповідно до закону, а відтак користувачі земельних ділянок, у тому числі постійні користувачі не мають повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, зокрема щодо передачі таких ділянок у користування будь-яким іншим особам;
		- спірна земельна ділянка не була і не могла бути передана у користування ФГ Надія за чинним законодавством України;
		- до складу спадщини входять лише зареєстровані у встановленому порядку речові права, які не припинилися внаслідок смерті фізичної особи;
		- право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не є таким, що передається у спадщину за нормами діючого законодавства України.
		Заслухавши суддю-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		З матеріалів справи вбачається, що на підставі Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 року №000381 Звірьку В. ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 50 га, що розташована на території Мар`ївської сільської ради Запорізького району Запорізької області (станом на теперішній час Біленьківської об`єднаної територіальної громади Запорізького району Запорізької області). Вказана земельна ділянка надана для створення і ведення фермерського господарства.
		Вказаний державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 82.
		Згідно п. 1.2. статуту ФГ Надія господарство створене за рішенням Запорізького районної ради народних депутатів від 19.03.1992 року № 4. Державний акт № 82 від 07.12.1992 року на право довічного успадковуваного володіння землею, в розмірі 50 га землі відповідно до плану землекористування за адресою: с. Ново-Сергіївка Мар`ївської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Україна.
		У відповідності до актового запису про смерть № 199 від 07.03.2014 року  ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті-гостра коронарна недостатність.
		З часу смерті ОСОБА_1 ФГ Надія продовжує утримувати та використовувати земельну ділянку площею 49,5 га, у т.ч. для вирощування сільгоспкультур, що підтверджується податковими деклараціями, поданими фермерським господарством до уповноважених державних органів, а також інформацією, наданою органом місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання Звірьку В.А. Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 року №000381) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
		За змістом ч. ч. 1, 2, 4 ст.2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на момент державної реєстрації ФГ Надія) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією; головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником; на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності; з ним укладається договір на користування землею на умовах оренди, складаються також й інші документи відповідно до законодавства України.
		Згідно ст.7 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час надання ОСОБА_1 права довічного успадковуваного володіння землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку; у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
		Частиною 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час надання ОСОБА_1 права довічного успадковуваного володіння землею) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
		За змістом ст. 8 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент державної реєстрації ФГ Надія) після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування; після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону; сільська, селищна Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, надану господарству земельну ділянку.
		Отже фермерським господарством за законом, що діяв станом на момент державної реєстрації ФГ Надія, визнавалася форма підприємницької діяльності громадян, яка після набуття у власність або користування земельної ділянки та державної реєстрації набувала статусу юридичної особи, при цьому земельні ділянки надавалися у користування безпосередньо громадянам, а не господарствам як юридичним особам.
		Із 01.08.2003 року набрав чинності Закон України Про фермерське господарство, за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
		Згідно ст. 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
		Статтею 7 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
		Згідно п. а ч. 3 ст.22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.
		За змістом ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.
		Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).
		У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, п. 6 розд. Х Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
		Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.
		Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч.1 ст. 125 Земельного кодексу України).
		У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
		- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;
		- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
		- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
		- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
		Відповідно до статей 13, 14, п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.
		Згідно з підпунктом 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення:
		- пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавства, організаційного та фінансового забезпечення;
		- пункту 6 постанови Верховної ради України Про земельну реформу від 18.12.1990 № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;
		- положення пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельною кодексу України та пункту 6 постанови Верховної Ради України Про земельну реформу.
		Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, рівно як і у довічне успадковуване володіння, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність або користування на праві оренди, без обмеження відповідних прав будь-яким строком (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 18.03.2019 року у справі №922/3312/17).
		Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту с. Мар`ївка Запорізького району Запорізької області, то в силу підпункту г п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності вона перебуває у державній власності.
		Згідно ст. 122 Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, надання у власність або у користування для всіх потреб віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.
		Відповідно до положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 року № 18, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
		Відтак, з 03.03.2015 року розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Запорізької області є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області.
		Отже, недотримання встановленого законом порядку набуття прав на землю, яка перебуває у державній власності, порушує майнові інтереси держави щодо володіння та розпорядження цією землею.
		Відповідно до ч. 3 ст. 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.
		Аналогічна норма викладена також і у ч. 3 ст. 102-1 Земельного кодексу України.
		Орім того, за змістом ст. 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам  членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
		Аналогічні положення наведено у ст. 12 Закону України Про фермерське господарство.
		Проте за наявними у справі матеріалами не вбачається, що за ФГ Надія було зареєстроване право власності чи користування спільною земельною ділянкою.
		При цьому згідно ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
		Відповідно до ст. 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
		Згідно ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
		Частиною. 2 ст. 407 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 102-1 Земельного кодексу України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, яка прямо забороняє передавати (відчужувати) право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності.
		Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Оскільки законодавство України, чинне на момент смерті ОСОБА_1 , не містило положень щодо можливості спадкування права довічного володіння (постійного користування) землею (земельною ділянкою), відповідне право ОСОБА_1 припинилося внаслідок його смерті, а отже  не увійшло до складу спадщини останнього.
		Згідно ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.
		Положеннями ст. 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Таким чином, оскільки підстава, з якої ФГ Надія набуло спірну земельну ділянку, відпала у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про необхідність витребувати спірну земельну ділянку із незаконного володіння ФГ Надія.
		Посилання апелянта на судові рішення Великої Палати Верховного Суду колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що у згаданих апелянтом постановах від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц та від 20.06.2018 року у справі №317/2520/15-ц аналізувалися правовідносини, пов`язані із орендою земельних ділянок, а не спадкуванням (передачею до складу майна фермерського господарства) землі, наданої у довічне успадковуване володіння.
		Окрім того, у вищезгаданих постановах розглядались питання використання земельних ділянок в ході аналізу дотримання правил підсудності відповідних спорів, де важливим критерієм є те, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, передумовою виникнення якої є отримання речових прав на земельні ділянки.
		Згідно з приписами ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову, внаслідок чого оскаржуване рішення, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, слід залишити без змін, апеляційну скаргу  без задоволення.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, пов`язані з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, покладаються на ФГ Надія.
		З огляду на викладене та керуючись ст. 129, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Фермерського господарства Надія залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.12.2018 у справі №908/1605/18 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту до Верховного Суду. 
		 
		Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна
		 
		Суддя Л.П. Широбокова 
		 
		Суддя І.М. Кощеєв
		 
		(Повний текст постанови складено 10.06.2019).

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...