Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/17125/17 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2019.
Дата набрання законної сили: 05.06.2019
Номер судового провадження: 14-255цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		          
		05 червня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 638/17125/17
		Провадження № 14-255цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р . , Князєва В. С . , Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І . , Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року (в складі колегії суддів Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання права та включення до переліку вкладників,
		ВСТАНОВИЛА:
		У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання права та включення до переліку вкладників.
		ОСОБА_2 зазначив, що 21 грудня 2015 року між ним та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено договір банківського рахунку та відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 для безготівкових зарахувань та повернення коштів з депозитних рахунків, який надалі використовувався для поповнення та зняття готівкових коштів через касу банку.
		07 квітня 2016 року між ним як позикодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитно-інвестиційний центр» (далі - ТОВ «КІЦ») як позичальником було укладено договір, на виконання умов якого позивач перерахував 10 тис. грн на рахунок ТОВ «КІЦ», які останнє зобов`язався повернути йому на рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський», а також сплатити проценти за їх використання.
		19 травня 2016 року на поточний рахунок позивача ТОВ «КІЦ» перерахувало кошти на виконання вказаного договору у загальному розмірі 10 тис. 088 грн 53 коп.
		З 23 травня 2016 року на підставі рішення Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року № 14/БТ виконавчою дирекцією Фонду запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський», а з 13 липня 2016 року - розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський».
		Станом на день запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» у ОСОБА_2 на поточному рахунку №  НОМЕР_1 залишок коштів становив 100 тис. 366 грн 16 коп.
		У грудні 2016 року позивач отримав відшкодування від Фонду у розмірі 90 тис. 277 грн 45 коп., проте решта коштів, а саме перерахованих від ТОВ «КІЦ» на поточний рахунок позивача №  НОМЕР_1 у розмірі 10 тис. 088 грн 53 коп., виплачено так і не було.
		Переказ коштів у розмірі 10 тис. 088 грн 53 коп. на поточний рахунок позивача визнано нікчемним правочином на підставі положень статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
		Посилаючись на те, що відповідачами не визнається його право володіти, користуватися та розпоряджатися коштами, які обліковуються банком на поточному рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 10 тис. 088 грн 53 коп., позивач просив визнати за собою право на отримання відповідно до Закону № 4452-VI відшкодування за рахунком №  НОМЕР_1 на вказану суму, зобов`язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком №  НОМЕР_1 на суму 10 тис. 088 грн 53 коп.; зобов`язати Фонд вчинити усі необхідні дії у межах наданих законом повноважень на здійснення виплати відшкодування коштів у межах гарантованої суми позивачу як вкладнику неплатоспроможного банку - ПАТ «Банк Михайлівський».
		Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано право ОСОБА_2 на отримання відповідно до Закону № 4452-VI відшкодування за рахунком №  НОМЕР_1 на суму 10 тис. 088 грн 53 коп. Зобов`язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, зокрема за рахунком №  НОМЕР_1 на суму 10 тис. 088 грн 53 коп.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» щодо відмови у включенні позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, є неправомірними.
		Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 травня 2018 року заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
		Постановою Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.
		Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
		У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов`язані з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконанням її умов, а тому спір не є публічно-правовим та має розглядатись у порядку цивільного судочинства.
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 11 березня 2019 року справу призначено до розгляду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 27 березня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_2 оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції (частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК України).
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку  із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). 
		Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 вказаного Кодексу). 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. 
		Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом № 4452-VI.
		Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VIтимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
		Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 
		Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VIє спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
		Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
		Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
		Законом№ 4452-VI установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1 Закону № 4452-VI).
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку.Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.
		Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
		Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
		Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, якимнеобхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків. 
		Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та інших.
		Оскільки спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, то він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Керуючись статтями 400, 402 - 404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко  Судді:     Н. О. Антонюк     О. Р. Кібенко    С. В. Бакуліна   В. С. Князєв    В. В. Британчук   О. Б. Прокопенко      Ю. Л. Власов     В. В. Пророк      М. І. Гриців     Л. І. Рогач      В. І. Данішевська     О. М. Ситнік    Ж. М. Єленіна   О. С. Ткачук    О. С. Золотніков     В. Ю. Уркевич      Л. М. Лобойко     О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...