Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/7554/18-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2019.
Дата набрання законної сили: 29.05.2019
Номер судового провадження: 14-135цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		29 травня 2019року
		м. Київ
		 
		Справа № 755/7554/18
		Провадження № 14-135цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Київський національний університет імені Тараса Шевченка (далі - Університет),
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_2  
		 
		на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 липня 2018 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів Кулішенка Ю. М., Приходька К. П., Олійника В. І.
		 
		у цивільній справі за позовом Університету до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2018 року Університет звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 100 536,90 грн на відшкодування майнової шкоди.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що наказом ректора Університету від 22 жовтня 2013 року № 607-34 ОСОБА_1 зараховано з 01 листопада 2013 року до аспірантури економічного факультету Університету на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням за спеціальністю 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)».
		 
		На виконання пункту 17 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року № 309 (далі - Положення), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, 01 листопада 2013 року між відповідачкою та Університетом укладено угоду про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва за рахунок державного замовлення.
		 
		У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 індивідуального навчального плану вченою радою економічного факультету Університету (протокол від 02 червня 2015 року № 8) прийнято рішення про її відрахування. 
		 
		Наказом Університету від 18 червня 2015 року № 336-34 відповідачку відраховано зі складу аспірантів економічного факультету з 31 травня 2015 року. 
		 
		Посилаючись на те, що на підготовку ОСОБА_1 в аспірантурі витрачені бюджетні кошти, однак остання не виконала взяті на себе зобов`язання, позивач, просив позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 липня 2018 року позов Університету задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Університету 100 536,90 грн на відшкодування майнової шкоди та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 762,00 грн. 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 липня 2018 року залишено без змін.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що відповідачкою порушено зобов`язання за угодою про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення, внаслідок чого її було відраховано зі складу аспірантів у зв`язку із невиконанням без поважних причин індивідуального плану роботи. Отже остання зобов`язана відшкодувати позивачу вартість навчання.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У січні 2019 року представник  ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що законодавством не передбачено обов`язковості відшкодування вартості навчання. Необхідною умовою відшкодування до державного бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівця, є намір особи повторно здобути освіту за державним замовленням, однак, такого наміру відповідачка не мала.
		 
		Також зазначав, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули вказану справу у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки позивач здійснює освітню діяльність на підставі ліцензії, виданої Міністерством освіти і науки України як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, яке фактично делегувало вищому навчальному закладу свої повноваження щодо надання освітніх послуг, пов`язаних зі здобуттям вищої освіти, тобто у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Університет є суб`єктом владних повноважень. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 11 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв`язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		У пунктах 1,2 частини першої статті 4 КАС України вказано, що  адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		 
		Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої зазначеної статті).
		 
		Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
		1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
		2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
		3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
		4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
		5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;
		6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
		7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
		8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
		9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
		10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
		11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
		12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;
		13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
		 
		Частиною п`ятою статті 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
		 
		Аналіз наведених норм ЦПК України та КАС України дає підстави для висновку, що в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої виключно суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
		 
		Крім того, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		 
		Суди встановили, що 01 листопада 2013 року між сторонами укладено угоду про підготовку аспіранта, за умовами якої Університет зобов`язався, зокрема, забезпечити якісну наукову підготовку аспіранта згідно з програмою та індивідуальним планом за науковою спеціальністю 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)», а відповідачка в свою чергу зобов`язалася, в тому числі виконувати індивідуальний план, а в разі відрахування за його невиконання без поважних причин відшкодувати вартість навчання згідно з чинним законодавством.
		 
		Наказом виконуючого обов`язки проректора з наукової роботи Університету від 18 червня 2015 року № 366-34 відповідачку - аспірантку другого року навчання з відривом від виробництва відраховано з 31 травня 2015 року зі складу аспірантів економічного факультету, у зв`язку з невиконанням індивідуального плану роботи аспіранта без поважних причин.
		 
		Пунктом 1 Положення (чинного на момент початку підготовки ОСОБА_1 в аспірантурі) визначено, що аспірантура є формою підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації, яка відкривається при вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну, експериментальну та матеріальну базу.
		 
		Пунктом 17 цього Положення зазначено, що взаємозобов`язання аспіранта або докторанта, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, та вищого навчального закладу, наукової установи визначаються в типовій угоді, якою передбачається своєчасне закінчення роботи над дисертацією, працевлаштування після закінчення аспірантури або докторантури, забезпечення відповідних умов праці, надання впорядкованого житла тощо, та відповідальність сторін у разі невиконання умов типової угоди. 
		 
		Із змісту позовних вимог убачається, що позов Університету стосується відшкодування завданої ОСОБА_1 майнової шкоди у вигляді вартості навчання за рахунок державного бюджету, не є адміністративним, оскільки Університет не має встановлених нормами КАС України ознак суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, а підтвердження, що зарахування відповідачки та проходження нею аспірантури за спеціальністю «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)» пов`язані з реалізацією позивачкою повноважень, пов`язаних з прийняттям, проходженням чи звільненням з публічної служби, матеріали справи не містять.
		 
		Отже, вимоги позивача пов`язані із захистом суб`єктивного майнового права та мають характер приватноправових відносин, які виникли між сторонами у справі як рівноправними учасниками у зобов`язанні.
		 
		Крім того, цей спір не може бути вирішено в порядку адміністративного судочинства, оскільки адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) факт дотримання/порушення сторонами умов договору, а також застосовувати передбачені цим договором або законом наслідки в разі встановлення, зокрема й обставин порушення зобов`язання, якщо ці питання не пов`язані із дослідженням та встановленням правомірності дій, рішень чи бездіяльності органу владних повноважень чи службовця або посадовця як сторони спору.
		 
		Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в даному випадку висновки щодо юрисдикції суду, який вирішує питання про стягнення вартості витрат на навчання не є аналогічними, зробленим у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 705/1664/17 (провадження № 14-31цс19), оскільки відсутній спір з приводу прийняття на публічну службу, її проходження і звільнення з публічної служби та спеціальний суб`єкт проходження публічної служби (курсант військового навчального закладу, службовець органів внутрішніх справ, тощо).
		 
		Таким чином, вимоги про відшкодування вартості навчання за підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення за своїм змістом, а також суб`єктним складом є цивільними, стосуються приватноправових відносин і згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
		 
		Суди першої й апеляційної інстанцій правильно визначили юрисдикційність цього спору.
		 
		Щодо вирішення справи по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		 
		Суди встановили, що 22 жовтня 2013 року наказом ректора Університету № 607-34 на підставі рішення приймальної комісії від 21 жовтня 2013 року ОСОБА_1 зараховано з 01 листопада 2013 року до аспірантури (ад`юнктури) економічного факультету Університету на навчання за спеціальністю 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)» з відривом від виробництва та призначено наукових керівників.
		 
		Згідно з умовами укладеної між сторонами угоди від 01 листопада 2013 року підготовка аспіранта здійснювалася за рахунок державного замовлення, змістом якої також встановлювалося, що аспірант зобов`язаний відшкодувати вартість навчання у разі відрахування з аспірантури, в тому числі і за невиконання індивідуального плану роботи.
		 
		Відповідно до витягу із протоколу № 8 від 02 червня 2015 року на засіданні вченої ради економічного факультету Університету прийнято рішення про відрахування за невиконання індивідуального плану роботи аспіранта без поважних причин ОСОБА_1 - аспірантку другого року навчання з відривом від виробництва.
		 
		Позивачем проведено розрахунок суми збитків з урахуванням встановлених середніх витрат на одного аспіранта, який навчається з відривом від виробництва, передбачених паспортами бюджетної програми Університету на кожен рік, зокрема на 2013-2015 роки, кожен з яких затверджений спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства фінансів України у розмірі 100 536,90 грн, де вартість підготовки відповідачки за кошти бюджету за 2 місяці у 2013 році становила 9 717,90 грн, у 2014 році - 62 107,60 грн і за 5 місяців у 2015 році - 28 711,40 грн.
		 
		Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Частиною першої статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		 
		Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
		 
		Згідно з частиною першою статті 46 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556-VII) в редакції, чинній на час відрахування відповідачки, підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; власне бажання; переведення до іншого навчального закладу; невиконання навчального плану; порушення умов договору (контракту), укладеного між вищим навчальним закладом та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; інші випадки, передбачені законом.
		 
		Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється за рахунок, зокрема, коштів Державного бюджету України - за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства (підпункт 1 пункту 4 Положення).
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 16 Положення аспіранти і докторанти зобов`язані виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією. Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності - додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика.
		 
		За змістом пункту 22 цього Положення аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення. Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи. Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.
		 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій, з`ясувавши, що відповідачка всупереч укладеній між сторонами угоді про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення не виконала індивідуального плану без поважних причин, у результаті чого останню відраховано з аспірантури Університету, рішень позивача, яким вирішено питання про відрахування її з аспірантури в установленому порядку не оскаржила, дійшли правильного висновку, що з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню вартість навчання згідно з умовами укладеної між сторонами угоди від 01 листопада 2013 року в розмірі, заявленому позивачем і, розрахованому, виходячи із встановленого бюджетною програмою за відповідний період суми середніх витрат на одного аспіранта, який навчається з відривом від виробництва, і який відповідачкою не спростовано.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, тому питання розподілу судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 406, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2  залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                    О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                         В. С. Князєв 
		С. В. Бакуліна                                          Л. М. Лобойко
		В. В. Британчук                                       Н. П. Лященко
		Ю. Л. Власов                                           О. Б. Прокопенко 
		М. І. Гриців                                               В. В. Пророк 
		Д. А. Гудима                                            Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                          В. Ю. Уркевич
		О. С. Золотніков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...