Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/9071/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано судом: 11.06.2019. Зареєстровано: 12.06.2019. Оприлюднено: 13.06.2019.

Номер судового провадження: 2/755/2202/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 755/9071/18
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"09" квітня 2019 р. м. Київ 
		 
		Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
		Головуючого судді         САВЛУК Т.В.,
		за участі секретарі Бурячек О.В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		представник позивача - адвокат Корзаченко В.Л., 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		представник відповідача - адвокат Іжевський Л.В., 
		відповідач - ОСОБА_3 , 
		третя особа - не з`явилась, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Шоста Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та усунення від спадкування, 
		       в с т а н о в и в: 
		 
		ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просила встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без укладення шлюбу починаючи з жовтня 2001 року і до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно; усунути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від права на спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві; усунути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від права на спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві, що є предметом позову. 
		09 липня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Шоста Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та усунення від спадкування, та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
		Згідно з частин 1-2 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. 
		Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
		30 липня 2018 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Іжевським Л.В. подано до суду відзив на позовну заяву, виклавши правове обґрунтування позиції сторони цивільного процесу з приводу предмету позову, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі в зв`язку з його безпідставністю. (а.с.97-104 т.1)
		30 липня 2018 року відповідача ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву, виклавши правове обґрунтування позиції сторони цивільного процесу з приводу предмету позову, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі в зв`язку з його безпідставністю. (а.с.93-95, 127-129 т.1)
		30 серпня 2018 року представник позивача - адвокат Корзаченко В.М. подав до суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 , просив доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву відхилити, а позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. (а.с.134-135 т.1)
		30 серпня 2018 року представник позивача - адвокат Корзаченко В.М. подав до суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 , просив доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву відхилити, а позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. (а.с.136-137 т.1)
		17 вересня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи для розгляду по суті в судовому засіданні. 
		Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити в повному обсязі, пояснила, що з 16 травня 1984 року перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. 31 липня 2001 року шлюб між сторонами розірвано, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу Відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського районного управління юстиції у місті Києві. Проте, незважаючи на офіційне припинення шлюбу, починаючи з жовтня 2001 року, позивач разом з колишнім чоловіком проживали разом в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилась спадщина до складу якої входить квартира АДРЕСА_2 гараж, розташований по АДРЕСА_3 та взуттєва АДРЕСА_4 розташована по АДРЕСА_5 . Після смерті спадкодавця його син - ОСОБА_2 , відповідач у справі, подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщину після смерті батька, також потенційним спадкоємцем є брат покійного - ОСОБА_3 . Позивач наголосила, що покійний чоловік в останній період свого життя тяжко хворів, йому важко було пересуватись, мав хронічні захворювання, потребував постійного догляду і сторонньої допомоги. Позивач самостійно здійснювала догляд за колишнім чоловіком, оскільки вони постійно проживали разом, як подружжя, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, підтримували одне одного, придбавали побутові речі, робили ремонт в квартирі. В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 - син спадкодавця, та відповідач ОСОБА_3 - рідний брат спадкодавця, будучи обізнаними про стан здоров`я померлого, не приймав ніякої участі у покращенні становища, не надавали йому допомоги, та своєю бездіяльністю по відношенню до померлого порушили не лише норми моралі, але й приписи закону, що дає підстави позивачу для звернення до суду з позовом про усунення відповідачів, як спадкоємців, від права на спадкування.
		Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та пояснень, наданих позивачем в судовому засіданні. 
		Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, які приєднано до справи (а.с.97-103, т.1), пояснив, що 31 липня 2001 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано. Колишнє подружжя здійснило поділ спільного набутого майна і роз`їхалися мешкати окремо один від одного. На момент розірвання шлюбу у ОСОБА_4 була інша жінка, з якою після розірвання шлюбу вони мешкали разом у його квартирі. ОСОБА_4 також мав рідного брата ОСОБА_3 який має інвалідність ІІІ-ої групи загального захворювання у зв`язку з хворобою опорно-рухової системи, тому підтримували братні стосунки на відстані. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилася спадщина, у отриманні якої дуже цікавилася позивач. До осені 2017 року батько відповідача не потребував допомоги, постійно працював та самостійно себе забезпечував. 12 листопада 2017 року у померлого по дорозі з роботи стався повторний інсульт, перехожі викликали швидку медичну допомогу, яка відвезла його до Київської міської клінічної лікарні №1, хтось із знайомих позивача побачив це і зателефонував їй. Відчуваючи, що скоро може з`явитися можливість отримати спадок колишнього чоловіка, розуміючи, що у нього це вже не перший інсульт, позивач не повідомила відповідачу про госпіталізацію батька та стала їздити до лікарні як дружна. Через два дні відповідач ОСОБА_2 , будучи стурбованим тим, що не може вийти на зв`язок з батьком, приїхав до його взуттєвої майстерні, та побачив, що листя біля кіоска батька не підметене, а сам кіоск вже кілька днів не відчинявся, почали розшукувати батька з дружиною по всіх лікарнях м. Києва. Відвідавши батька у лікарні, який був вже у свідомості, відповідач запитав його про те, чому він не повідомив його про госпіталізацію, на що почув відповідь, що прийшовши до тями не знайшов в телефонній книзі номерів телефонів сина та брата. Протягом всього часу перебування батька у лікарні, з 12 по ІНФОРМАЦІЯ_2, позивач намагалася ізолювати ОСОБА_4 від спілкуванні з сином. ІНФОРМАЦІЯ_2 батька мали виписувати з лікарні, в цей день в районі полудня його провідував син та брат, які повинні були підвезти хворого додому після виписки з лікарні, однак позивач самостійно забрала з лікарні ОСОБА_4 . Цього ж дня з 16 год. 00 хв. відповідач почав телефонувати батьку на домашній та на мобільний телефон, після декількох спроб зателефонувати до батька, взяла слухавку жінка і повідомила, що не може передати телефон батьку, так як у нього знаходиться лікар. Відповідач зателефонував 17 год 20 хв. на телефонний дзвінок відповів онук позивача, який повідомим про смерть батька, відповідач самостійно займався похованням батька та оплачував ритуальні послуги, на думку відповідача, цей позов є надуманим, позивач переслідує лише корисливі мотиви, маючи намір отримати у спадок все майно, яке належало спадкодавцю за життя, обмеживши право його сина на свою частку у спадщині. 
		Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, та пояснень, які надавались відповідачем в судовому засіданні. 
		Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, які приєднано до справи (а.с.93-95, т.1), пояснив, що після розлучення з дружиною - ОСОБА_1 , його брат проживав один у власній квартирі, мав недалеко від дому кіоск де займався ремонтом взуття, матеріальної допомоги не потребував, мав хвороби супутні його віку, однак на здоров`я не скаржився, за місяць до своєї смерті виходив кожного дня на роботу, сторонньої допомоги не потребував. ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач разом з сином брата вони провідували ОСОБА_4 в лікарні, його стан здоров`я був задовольнив, він не перебував у безпорадному стані, будь-яких прохань з боку померлого не надходило, крім того відповідач неодноразово запитував, чи не потребує ОСОБА_4 допомоги, проте брат повідомив, що він не потребує допомоги так, як сам всім забезпечений, в цей же день брата виписали з лікарні та його забрали додому, однак ввечері зателефонував син брата та повідомим про смерть ОСОБА_4 , всі витрати по організації похорону та всі матеріальні затрати взяв на себе син покійного, позивач, як колишня дружина, на похорони не прийшла, до цього часу на могилу покійного не приходила. 
		Представник третьої особи - Шостої Київської державної нотаріальної контори, в судове засідання не з`явився, до суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності представника третьої особи. 
		Вислухавши пояснення учасників справи, свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.
		Відповідно до ст. 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України, реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
		Правовий статус майна, як спільної сумісної власності подружжя, нажитого в період шлюбу, визначений статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, що кореспондується з положеннями ст. 16 Закону України «Про власність», який діяв в період з 15 квітня 1991 року та втратив чинність 20 червня 2007 року.
		Згідно із ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю  України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.24 Кодексу про шлюб та сім`ю України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
		Чинний до 01.01.2004 року Кодекс про шлюб та сім`ю в Україні не містив норми, яка б регламентувала спільну сумісну власність на майно чоловіка та жінки, що проживають однією сім`єю.
		Згідно п.1 Прикінцевих та перехідних положень СК України  цей Кодекс  набирає  чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, що відбулось 01.01.2004.
		Таким чином, виходячи із принципу незворотності дії у часі, встановленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, на правовідносини, що виникли раніше  дія вказаних нормативних актів не поширюється. 
		Як роз`яснено у п.11 Постанови Пленуму Верховного  Суду України  від 31.03.1995 року за №5 «Про судову практику в правах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5 ст.273 ЦПК  може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.
		Цивільний процесуальний кодекс в редакції 2004 року, п. 5 ст. 256 якого передбачено розгляд судом справ про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, вступив в законну силу лише з 01.09.2004 року.
		Відповідно до ст. 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України, реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
		Правовий статус майна, як спільної сумісної власності подружжя, нажитого в період шлюбу, визначений статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, що кореспондується з положеннями ст. 16 Закону України «Про власність», який діяв в період з 15 квітня 1991 року та втратив чинність 20 червня 2007 року.
		Чинний до 01.01.2004 року Кодекс про шлюб та сім`ю в Україні не містив норми, яка б регламентувала спільну сумісну власність на майно чоловіка та жінки, що проживають однією сім`єю.
		Судом встановлено, що 16 травня 1984 року було укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження Серія НОМЕР_1 видане Дніпровським РАЦС у м. Києві. (а.с.7)
		31 липня 2001 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_2 видане Відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 507. (а.с.8)
		Згідно з ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. 
		Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.
		В силу ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
		Статтею 57 СК України  передбачено , що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України . 
		Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
		Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
		З огляду на вимоги ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, для встановлення факту проживання жінки та чоловіки без шлюбу та визнання їх сім`єю необхідне встановлення фактів їх спільного проживання, ведення ними спільного побуту та наявність взаємних прав та обов`язків даних осіб. 
		Звертаючись з позовом до суду, позивач ОСОБА_1 просить встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з жовтня 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_2, мотивуючи тим, що встановлення даного факту має юридичне значення, оскільки доведення факту проживання позивача та колишнього чоловіка, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, тягне за собою виникнення у позивача права на майно за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 .
		Виходячи з предмету спору та норм чинного законодавства, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами спору, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про встановлення факту проживання з ОСОБА_4 з жовтня 2001 року по 01 вересня 2004 року  підпадають під застосування Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції 1969 р.), нормами якого чітко визначено реєстрація шлюбу у державних органах реєстрації актів громадянського стану, при цьому, зазначений Кодекс не передбачав право встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. 
		Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
		У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. ( ст. 1261 Цивільного кодексу України ) 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, яке видане Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 23 листопада 2017 року(актовий запис № 1955). (а.с.7)
		Відповідно до ч. 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 
		Як з`ясовано судом, визнано сторонами спору, після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, за життя спадкодавець не залишив заповіту, спадкоємцями майна померлого спадкодавця першої черги за законом є син ОСОБА_2 , а другої черги - рідний брат ОСОБА_3 .
		Відповідач ОСОБА_2 , син спадкодавця, в межах шестимісячного строку заявив про намір прийняти спадщину та подав до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, брат покійного - ОСОБА_3 не скористався правом подати заяву про прийняття спадщини, не має права на обов`язку частку у спадщині. 
		Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла ( спадкодавця), до інших осіб ( спадкоємців).
		Вирішення питання щодо усунення права на спадкування з підстав, передбачених ст.1224 ЦК України, можливо за умови , якщо таке право на спадкування існує.
		Статтею 1224 ЦК України визначено коло осіб, які позбавляються суб`єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування - призначення спадкоємцями у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого строку.
		З аналізу норм ст.1224 ЦК України вбачається, що законодавець визначив дві групи негідних спадкоємців - осіб, які усуваються від права на спадкування. 
		До першої належать особи, які не вправі спадкувати ні за заповітом, ні за законом (частини 1-2 ст.1224 ЦК України). 
		До другої групи (ч.ч.3-5 ст.1224 ЦК України) належать спадкоємці, чиї проступки не становлять настільки великої суспільної небезпеки, як правопорушення осіб, зазначених у частинах 1,2 даної статті. Тому ці особі усуваються тільки від спадкування за законом, а право призначити їх спадкоємцями у тексті заповіту у спадкоємця зберігається.
		Виходячи з положень частини 3 статті 1224 Цивільного кодексу України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітті діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялись від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
		Як роз`яснено у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої  особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання  допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом   обов`язку. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
		Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, принципове значення має питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
		Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)
		Відповідно до ч.2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
		Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
		Звертаючись з позовом до суду, позивач посилається як на підставу усунення відповідачів від права на спадкування на наявність обставин, визначених у ч. 3 ст. 1224 Цивільного кодексу України, мотивує тим, що відповідач ОСОБА_2 проживав окремо від батька, життям та здоров`ям батька не цікавився, будучи обізнаним про стан здоров`я батька, який перебував в тяжкому стані, не виконував своїх обов`язків, передбачених Сімейним кодексом України, що дає підстави для усунення відповідача від права на спадкування майна після смерті батька. Відповідач ОСОБА_3 , рідний брат померлого, не приймав участі в житі брата та не цікавився його особистим життям та здоров`ям, не опікувався братом, коли він занедужав та потребував сторонньої допомоги, тому за наведених обставин, на думку позивача, наявні підстави для усунення потенційних спадкоємців від права на спадкування. 
		Як убачається з наявних у справі доказів, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва та отримував пенсію за віком в розмірі 1215,09 грн. (а.с.19 т.1), у зв`язку з встановленими діагнозами, які зафіксовано в амбулаторній карті хворого ОСОБА_4 (а.с.50-71 т.1), група інвалідності не встановлювалась, відсутні записи лікарів стосовно необхідності здійснювати сторонній догляд за хворим та його стан, що унеможливлює (обмежує) пересування хворого.
		Згідно медичних документі, долучених позивачем до позову, в травні 2017 року ОСОБА_4 проходив медичне обстеження, в період з 12 листопада по ІНФОРМАЦІЯ_2 перебував на стаціонарному лікування в Київській міській клінічній лікарі №1, з діагнозом: повторне гостре порушення мозкового кровообігу (2008р, 12.11.17) по типу ішемії правому каротидному басейні на фоні гіпертонічної хвороби ІІІ ст., цукрового діабету, тип ІІ, ст. декомпенсації. Виражений лівобічний геміпарез. Прогресуюча дисциркуляторна енцефалопатія ІІст. З вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, вираженим церебрастенічним синдромом, виражений вестибулярний синдром, порушенням функції тазових органів по центральному типу, за рекомендацією лікарів (на момент виписки з лікарні) - потребував постійного догляду. (а.с.24 т.1)
		В той же час, інших медичних документів, які мали підтвердити, що за життя ОСОБА_4 в силу свого віку та діагностованих лікарями захворювання потребував постійного стороннього догляду та/або наявність у нього інших вад, які впливали на загальний стан здоров`я, обмежували працездатність та впливали на соціальну адаптацію у загальному житті, суду надано не було. 
		Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. (ст.90 Цивільного процесуального кодексу України)
		На підтвердження заявлених позовних вимог щодо підстав для усунення відповідачів від спадкування, позивач посилається, як доказ, покази свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,, ОСОБА_14 , які навали пояснення в судовому засіданні, пояснили, що позивача перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , після припинення шлюбу, через певний проміжок часу, колишнє подружжя продовжувало проживати разом, постійно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , позивач вела себе як господиня, вела господарство, вони разом їздили на дачу, з кожним роком стан здоров`я ОСОБА_4 погіршувався, позивач доглядала за хворим, придбала медичні препарати за призначенням лікарів, однак незважаючи на стан здоров`я ОСОБА_4 продовжував працювати у взуттєвій майстерні, яка розташована поряд з будинку, де він проживав, в свою чергу рідний син та його брат не спілкувались з покійним, не навідувались до нього.
		Однак допитані свідки не були обізнані про матеріальний стан позивача та ОСОБА_4 , та не повідомили суд про відомі їм обставини, які потребують доказування щодо спільного проживання позивача з ОСОБА_4 , ведення ними спільного господарства, придбання побутових речей, проведення ремонту в квартирі за рахунок спільних коштів, наявність взаємних прав та обов`язків, що є характеризуючими ознаками сім`ї, покази свідків зведено до констатації факту, що колишнє подружжя спілкувалось між собою, позивач навідувалась до свого колишнього чоловіка, допомагала в побуті, також свідки не змогли підтвердити той факт, що покійний потребував сторонньої допомоги та перебував у безпорадному стані, що він звертався до сина з вимогою надати матеріальну допомогу, яку потребував внаслідок погіршення стану здоров`я, не мав змоги отримати належне медичне забезпечення та необхідні медичні препарати. 
		В свою чергу, суд критично відносить до показів свідків, які допитані в судовому засіданні зі сторони відповідача - ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , оскільки свідки не обізнані щодо взаємовідносин батька та сина, про наявність інших родичів покійного, особисто не знайомі з позивачем, свідкам невідомі обставини особистого життя покійного, його матеріальний стан, стан здоров`я, їх спілкування мало епізодичний характер, тому такі свідчення свідків не можуть прийняти судом як належні докази у справі, оскільки ґрунтуються на припущеннях.
		Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя при цьому, укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов`язковою умовою для створення їхньої сім`ї. Сім`я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		І хоча проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя, але між особами, які проживають однією сім`єю без шлюбу виникають певні сімейні права та сімейні обов`язки, які в деяких випадках прирівнюються до прав та обов`язків подружжя. Зокрема, згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт спільного сумісного проживання з ОСОБА_4 до його смерті, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ці обставини не підтверджено належними та допустимими доказами, які беззаперечно мали свідчити про їх спільне проживання, ведення господарства, спільного побуту та наявність взаємних прав та обов`язків, що є характеризуючими ознаками сім`ї.
		Оцінивши наявні у справі докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_18 про встановлення факту ухилення від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця та усунення від права на спадкування є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено наявність підстав для застосування до відповідачів - сина ОСОБА_2 та його рідного брата ОСОБА_3 , наслідків, передбачених ч.3 ст.1224 Цивільного кодексу України, а саме, відсутні докази, які мали підтвердити той факт, що спадкодавець дійсно потребував матеріальної допомоги (наприклад, рішення суду щодо стягнення аліментів з сина на користь батька), також не найшло свого підтвердження те, що спадкодавець через хворобу перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги внаслідок наявних хронічних захворювань, не отримував медичної допомоги, що призвело до його смерті, ці обставини не були спростовані допитаними в судовому засіданнями свідками як з боку позивача, так і відповідача по справі. 
		Крім того, судом приймається до уваги відсутність заповіту з боку померлого, оскільки спадкодавець мав нагоду самостійно розпорядитися своїм майном та позбавити відповідачів права на спадщину, проте, спадкодавцем такі дії вчинено не було.
		Також, зі сторони позивача не надано доказів, які мали підтвердити майновий стан спадкодавця, розмір отриманої пенсії та інших доходів, що мало слугувати належним доказом того, що загальний розмір доходів спадкодавця значно перевищував його потреби, пов`язанні з додатковими витратами на лікування та придбання медичних препаратів, з цього приводу клопотаннь про надання доказів або їх витребування на підтвердження заявлених позовних вимог, які стосуються предмету доказування щодо майнового стану спадкодавця, стороною позивача не заявлялось. 
		При цьому, суд критично відносить до пояснень позивача ОСОБА_1 ., яка в судовому засіданні лише підтвердила, що ОСОБА_4 тривалий час хворів, потребував стороннього догляду, оскільки ці обставини мають бути доведені належними та допустимими доказами, в даному випадку медичними документами хворого, а факт надання матеріальної допомоги особі, яка її потребує, підлягає доказуванню шляхом надання відповідних письмових доказів про передачу (отримання) коштів, понесення інших витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом хворого, тому їх доведення не може ґрунтуватись на поясненнях сторони цивільного процесу, в той же час в силу положень ч.6 ст.81 Цивільного процесуально кодексу України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. 
		Таким чином за відсутності заповідального волевиявлення спадкодавця, право на спадкування здійснюється за законом, в той же час як позивач не є спадкоємцем майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивач не отримує право спадкування за законом майна спадкодавця, в межах даного спору в цій частині в позові судом відмовлено, в той же час намір прийняти спадщину виявив спадкоємець першої черги за законом - син спадкодавця ОСОБА_3 , який в межах шестимісячного строку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, інших спадкоємців у померлого не має.
		Відповідач ОСОБА_3 , брат спадкодавця, не звертався до нотаріальної контори та не прийняв спадщину, права на обов`язку частку у спадщині не має, тому не отримує право спадкування за законом майна спадкодавця за наявності спадкоємця першої черги за законом, а в розрізі даного спору суд вважає вимоги позивача до відповідача ОСОБА_3 безпідставними, оскільки в даному випадку позов пред`явлено до неналежного відповідача, враховуючи характер спірних відносин позивач просить усунути від спадкування особу, яка не є спадкоємцем, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України)
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5  Цивільного процесуального кодексу України) 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.  (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України)
		Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Шоста Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та усунення від спадкування,   є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
		У відповідності до ст.141 ЦПК України суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 34, 68 Конституції України, ст.ст. 15, 23, 94, 302, 1167 ЦК України, ст.ст. 2-5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, - 
		у х в а л и в:
		 
		Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Шоста Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та усунення від спадкування. 
		 
		Відповідно до положень ч.1та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
		 
		 
		С у д д я:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...