Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/23070/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 11.06.2019. Зареєстровано: 12.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2019.
Дата набрання законної сили: 13.08.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		28.05.2019Справа №  910/23070/17
		За позовомПриватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат"доПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк "за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національного банку Українипростягнення 8 146 840,00 грн. Суддя Ващенко Т.М. 
		Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
		Представники сторін:
		від позивача:Колосовський Ю.О.від відповідача:Бауліна В.О.від третьої особи:Колосюк С.Л.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - "Товариство") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - "Приватбанк") про стягнення заборгованості за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 у розмірі 8 146 840,00 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі Договору застави №32 від 24.03.2015 виконав зобов`язання Приватбанку за кредитним договором №19 від 24.10.2008 в межах забезпеченої заставою частини в розмірі 8 146 840,00 грн., внаслідок чого до Товариства перейшли всі права кредитора за кредитним договором №19 від 24.10.2008 в частині виконаного зобов`язання.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2018 (яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018) позов задоволено повністю.
		Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 вказані постанову та рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Протоколом автоматизованого розподілу справу №910/23070/17 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 прийнято справу №910/23070/17 до провадження та призначено проведення підготовчого засідання на 09.04.2019.
		08.04.2019 через відділ діловодства суду представником позивача було подано пояснення, відповідно до якого з урахуванням постанови Верховного Суду від 05.03.2019 вказував на те, що: внаслідок виконання Товариством свого акцесорного зобов`язання за договором застави №32, яким було забезпечено основне зобов`язання за кредитним договором №19 від 24.10.2008, до позивача перейшло право вимоги до Приватбанку в тому обсязі, в якому ним було виконано свій обов`язок перед кредитором, тобто, в сумі 8 146 840,00 грн., яке є регрес ним; зобов`язання Товариства перед НБУ за договором застави №32 від 24.03.2015 припинене виконанням, проведеним належним чином, адже виконання заставодавцем зобов`язання за договором застави шляхом сплати на користь заставодержателя вартості предмета застави в рахунок часткового погашення забезпеченого заставою зобов`язання є альтернативним способом виконання обов`язку за договором застави, який передбачений ст. 26 Закону України "Про заставу", і який виключає звернення стягнення на предмет застави. Відносно поданих відповідачем висновків вказував на те, що положення приписів ст.ст. 20, 26 Закону України "Про заставу" та ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та наведені в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 висновки щодо їх застосування спростовують висновки, зроблені у висновку експерта у галузі права від 05.04.2018, відповідно і висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 17.04.2018 №002/18 щодо підтвердження заборгованості Приватбанку перед Товариством, який базується на висновку експерта у галузі права, є так само помилковим та не може бути прийнятий до уваги судом при новому розгляді справи.
		08.04.2019 через відділ діловодства суду представником третьої особи було подано письмові пояснення по суті спору, за змістом яких вказував на те, що оскільки станом на сьогоднішній день заборгованість Приватбанку за кредитним договором №19 від 24.10.2008 у повному обсязі не погашена, то основне зобов`язання не припинено, що виключає можливість висновку про припинення правовідносин застави за договором застави №32 від 24.03.2015, оскільки сплата Товариством лише частини заборгованості Приватбанку перед НБУ не призвела до припинення майнового поручительства.
		09.04.2019 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано письмові пояснення з урахуванням викладеного у постанові Верховного Суду від 05.03.2019, у відповідності до яких вказував на те, що: заявлена в поданому до суду позові вимога до Приватбанку ґрунтується на тих підставах, що ним було набуто прав кредитора (тобто, в порядку суброгації), а не на зворотній вимозі (регресу), що унеможливлює її задоволення; сплативши в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №19 від 24.10.2008 грошові кошти у розмірі 8 146 840,00 грн. позивач виконав лише частину основного зобов`язання Приватбанку, що унеможливлює висновок про припинення застави, оскільки останньою було забезпечено повне виконання зобов`язань боржника. Також, вказував на те, що заборгованість Приватбанку перед Товариством у розмірі 8 146 840,00 грн. документально та нормативно не підтверджується, про що свідчить висновок експерта, наданий Приватбанком.
		09.04.2019 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 14.05.2019, в якому, без виходу до нарадчої кімнати, судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.05.2019, в якому було оголошено перерву до 28.05.2019.
		В судове засідання 28.05.2019 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а відповідач та третя особа проти позовних вимог заперечують та просять відмовити у задоволенні позову.
		В судовому засіданні 28.05.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		24.10.2008 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк" (позичальник) було укладено кредитний договір №19 (надалі - "Кредитний договір"), відповідно до умов якого кредитор відкрив позичальнику кредитну лінію на суму 3  410  000  000,00 грн. на строк до 23.10.2009 з оплатою 15% річних. В ході виконання Кредитного договору сторонами було укладено додаткові договори про внесення змін та доповнень до вказаного кредитного договору (додаткові договори №№ 1 - № 34).
		21.02.2014 між сторонами укладено додатковий договір №18 до Кредитного договору, яким внесено зміни до п. 1.2 кредитного договору щодо строку користування кредитними коштами - з 24.10.2008 по 23.12.2016.
		З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання, 24.03.2015 між Національним банком України (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) було укладено договір застави №32 (надалі - "Договір застави").
		Відповідно до п. 1.1 Договору застави заставою за цим договором забезпечуються кожна та всі з вимог заставодержателя, що випливають з Кредитного договору із майбутніми змінами та доповненнями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним, проценти за користування кредитом та продовжують строк користування кредитом, укладеного між заставодержателем та Приватбанком: по поверненню стабілізаційного кредиту, наданого для підтримки ліквідності, в сумі 3 400 000 000,00 грн. зі строком повернення кредиту до 23.12.2016, відповідно до п. 1.2 Кредитного договору та графіку погашення заборгованості відповідно до п.  2.4 Кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 21,5% річних за частиною, наданою до 21.02.2014, 29,25% процентів річних за частиною, наданою після 21.02.2014 (ставки є фіксованими до 10.06.2015) відповідно до п. 1.2 Кредитного договору; а також по сплаті всіх інших платежів, в тому числі неустойки (пені, штрафи), в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором та/або цим договором.
		Пунктом 1.2 Договору застави встановлено, що заставою за цим договором також забезпечуються вимоги заставодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави; витрат, пов`язаних з доставкою предмету застави до місця зберігання (при переході майна в заклад); витрат на утримання і збереження предмету застави; збитків, завданих порушенням умов цього договору; збитків, завданих порушенням зобов`язань за кредитним договором.
		Згідно із п. 1.3 Договору застави в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором заставодавець надає в заставу рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу згідно опису, що міститься у додатку № 1 до договору, у відповідності до якого заставодавець передав заставодержателю у заставу: Тепловоз ЧМЕ 2-236, заводський № 1944, інвентарний № 5024, модель 6С310ДР, маневровий, виробництва ЧКД Прага, Чехословаччина, 1963 р.в., ринковою вартістю 3 727 790 грн. та Тепловоз ЧМЕ 3, заводський № 371812014, інвентарний № 005029, модель К6С310ДР, маневровий, виробництва ЧКД Прага, Чехословаччина, 1981 р.в., ринковою вартістю 4 419 050 грн.
		Вартість предмету застави складає 8  146 840,00 грн., що не вище оціночної вартості (п. 1.4 Договору застави).
		Відповідно до п. 2.1.8.1 Договору застави заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
		Згідно із п. 2.1.10 Договору застави у разі звернення стягнення на предмет застави за умовами цього договору заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета застави, а також на здійснення забезпечених заставою вимог.
		Положеннями п. 4.1 Договору застави погоджено, що термін дії договору - до повного виконання Приватбанком зобов`язань за Кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього.
		21.08.2017 Національним банком України було направлено на адресу позивача вимогу №41-0009/58320 щодо усунення порушень за Кредитним договором, в якій, вказуючи на невиконання позичальником кредитних зобов`язань, вимагав в тридцятиденний строк погасити кредитну заборгованість за боржника, яка на момент направлення вимоги становила 2 603 952 426,02 грн. прострочення за основним зобов`язанням та 56 143 005,20 грн. прострочення по сплаті відсотків.
		Як вказує позивач, з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави, ним 24.10.2017 на виконання умов Договору застави було перераховано на користь Національного банку України грошові кошти у розмірі 8 146 840,00 грн. в якості погашення заборгованості Приватбанку в обсязі забезпечених зобов`язань по Договору застави, що підтверджується платіжним дорученням №383 від 24.10.2017. 
		Листом №2057 від 13.11.2017 позивач повідомив відповідача про сплату ним на користь Національного банку України коштів у розмірі 8 146 840,00 грн. в рахунок виконання зобов`язань Приватбанку за Кредитним договором, у зв`язку з чим вказував на перехід до нього прав кредитора у Кредитному договорі в частині виконаного зобов`язання, а тому вимагав погасити заборгованість перед ним у вказаному розмірі.
		Спір у справі стосується наявності правових підстав для стягнення з Приватбанку на користь Товариства коштів у розмірі 8 146 840,00 грн., сплачених останнім як майновим  поручителем згідно Договору застави в рахунок погашення заборгованості Приватбанку за Кредитним договором.
		Згідно приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Згідно зі  статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Оскільки між учасниками даної справи внаслідок укладення кредитного договору та договору застави склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
		Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України  до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
		Частиною першою статті 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
		До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин також застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
		Згідно із частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Відповідно до частини першої статті 1 та частини першої статті 3 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
		В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України).
		Аналогічні положення містяться в частині 2 статті 1 Закону України "Про заставу".
		Згідно з частиною 1 статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
		Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання (частина 3 статті 3 Закону України "Про заставу").
		Правова природа застави полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
		При цьому, в правовідносинах застави майновий поручитель за договором застави вступає у правовідносини безпосередньо з кредитором (заставодержателем) але не від імені боржника, а від власного.
		Однією із ознак застави є те, що вона являє собою додаткове (акцесорне) зобов`язання, що не може існувати автономно і самостійно. Воно завжди викликано наявністю іншого зобов`язання, яке потребує забезпечення свого виконання. Акцесорність застави означає, що припинення основного зобов`язання або недійсність договору, забезпеченого заставою, тягне за собою неможливість існування і застави.
		Відповідно до статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
		Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який є спеціальним законом, що визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором.
		Отже, конкретний обсяг відповідальності майнового поручителя перед кредитором визначається договором застави. Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником, у межах вартості предмета застави. Тобто, у правовідносинах застави на майнового поручителя покладається додатковий (акцесорний) обов`язок виконати зобов`язання за боржника в межах вартості предмета застави, яка може покривати вартість основного зобов`язання як повністю, так і частково.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №617/1544/15-ц (провадження №61-3117св18); від 11.04.2018 у справі №756/2765/15-ц (провадження №61-630св17); постанові Верховного Суду України від 17.09.2017 у справі №6-109цс14.
		Більш того, в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у даній справі судом касаційної інстанції було вказано на правомірність такого висновку судів першої та апеляційної інстанції при первісному розгляді справи.
		Відтак, посилання відповідача та третьої особи на те, що позивач з укладенням Договору застави взяв на себе обов`язок відповідати перед кредитором в повному обсязі заборгованості за Кредитним договором є безпідставними, адже, така відповідальність обмежена вартістю предмета застави, на що в т.ч. вказано Верховним Судом у даній справі.
		В даному випадку, позивач, як майновий поручитель за Договором застави, на виконання пред`явленої йому заставодержателем - Національним банком України вимоги про усунення порушень за Кредитним договором та погашення кредитної заборгованості боржника в розмірі 2  603 952 426,02 грн. боргу за основним зобов`язанням та 56 143 005,20 грн. боргу по сплаті відсотків перерахував на користь Національного банку України в рахунок виконання зобов`язань боржника грошові кошти в сумі 8 146 840,00 грн., що відповідає визначеній в Договорі застави вартості предмету застави.
		Отже, враховуючи відсутність в положеннях Договору застави будь-якої встановленої сторонами заборони на виконання заставодавцем взятого на себе зобов`язання щодо забезпечення вимог третьої особи за Кредитним договором шляхом сплати грошових коштів на користь останньої в межах вартості предмету застави, зазначені положення чинного законодавства України та висновки Верховного Суду суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було реалізоване своє право на виконання взятих на себе згідно Договору застави зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідача перед третьою особою за Кредитним договором шляхом сплати останньому коштів в розмірі вартості переданого в заставу майна, адже саме відповідною вартістю обмежуються його зобов`язання щодо такого забезпечення.
		Тобто, позивач у межах визначеної договором вартості предмета застави виконав лише частину основного зобов`язання боржника, яке було ним забезпечене.
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 26 Закону України "Про заставу" заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов`язання. Якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов`язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов`язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.
		Подібна норма закріплена також і у статті 28 спеціального Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до якої звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може бути припинене боржником або третьою особою шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або тієї частини цього зобов`язання, виконання якої було прострочене, разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги та/або звернення стягнення.
		Згідно з частиною 5 статті 20 Закону України "Про заставу" до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.
		Аналіз наведених норм Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та Закону України "Про заставу" свідчить про те, що правовим наслідком добровільного виконання майновим поручителем забезпеченого ним обов`язку боржника (основного зобов`язання) в повному обсязі або частково (якщо визначена сторонами в договорі застави вартість предмета застави забезпечує основне зобов`язання лише частково) і за умови, що не відбулося звернення стягнення на предмет застави, майновий поручитель набуває права вимагати у боржника відшкодування сплаченої ним суми заставодержателю суми грошових коштів. Право, яке виникає у заставодавця в такому випадку за своєю правовою природою є регресним. Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов`язання, що стосовно регресного може бути основним. Зміст регресного зобов`язання становлять права і обов`язки сторін. У регресному зобов`язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов`язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов`язання є стягнення сплаченого. Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов`язанні. Отже, регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання.
		Разом з цим, у пункті 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
		Отже, у наведеній нормі закріплений окремий випадок (підстава) суброгації, суть якої полягає в тому, що майновий поручитель або третя особа (пункт 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України), виконавши зобов`язання замість боржника, стає кредитором та набуває права вимагати від боржника виконання зобов`язання на свою користь.
		Умовами суброгації прав кредитора до майнового поручителя є такі:
		1) основне зобов`язання має бути дійсним;
		2) застава, якою забезпечується основне зобов`язання, має бути дійсною;
		3) поручитель має виконати обов`язок боржника перед кредитором.
		У виконанні обов`язку боржника перед кредитором, як умови для настання суброгації, слід розрізняти виконання майновим поручителем обов`язку боржника за основним зобов`язанням і виконання майновим поручителем свого обов`язку за договором застави.
		Виконання майновим поручителем обов`язку боржника (основного зобов`язання) буде мати місце лише у випадку його виконання в повному обсязі, зокрема у випадку повного погашення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета застави. В іншому випадку, тобто у разі виконання майновим поручителем основного зобов`язання лише частково за рахунок повної вартості предмета застави, визначеної в договорі застави, виконання обов`язку боржника перед кредитором не відбудеться, а матиме місце лише часткове виконання обов`язку боржника за кредитним договором та виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання. У разі часткового виконання основного зобов`язання суброгація не виникає, оскільки заставодавець (майновий поручитель) виконує не обов`язок боржника, а свій обов`язок.
		При цьому, як зазначалося вище у випадку часткового виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання, до майнового поручителя переходить право вимоги до боржника в тому обсязі, в якому ним виконано свій обов`язок перед кредитором відповідно до умов договору застави. Основне зобов`язання, яке було частково забезпечене заставою, не припинається і кредитор має право звернутися з вимогою до боржника щодо стягнення решти суми боргу.
		З огляду на викладене та враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 05.03.2019 при направленні даної справи на новий розгляд, суд приходить до висновку, що за наслідками виконання позивачем у визначеному законодавством порядку взятого на себе зобов`язання перед третьою особою за Договором застави шляхом перерахування на користь останнього грошових коштів у розмірі 8 146 840,00 грн. в силу наведених положень чинного законодавства України до позивача перейшло право зворотної вимоги до боржника щодо відшкодування сплаченої суми у відповідному обсязі, що за своєю правовою природою створює правовідносини регресу.
		Заперечуючи проти позову, боржник у забезпеченому зобов`язанні - відповідач по справі, посилався на висновок експерта у галузі права, підготовлений 05.04.2018 доктором юридичних наук, професором, член-кореспондентом Національної академії правових наук України, професором кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дзерою О.В.
		Відповідно до ч. 1 ст. 108 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. 
		Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. (ч. 2 ст. 108 Господарського процесуального кодексу України).
		Зі змісту та суті вищевказаного висновку експерта у галузі права суд зазначає, що цей висновок є приватним замовленням відповідача, яке виконано з урахуванням обставин та документів, повідомлених і наданих лише відповідачем. Отже, вказаний висновок за своєю суттю є письмовою думкою певних фахівців у галузі права стосовно спірних правовідносин, яку ці фахівці сформували на виконання замовлення відповідача. 
		Надаючи оцінку вищевказаному висновку експерта в галузі права суд не може прийняти до уваги думку представника відповідача щодо допустимості зазначеного документу в якості доказу, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 109 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. З урахуванням вищевикладеного суд не приймає вищевказаний висновок експерта в галузі права при вирішенні обґрунтованості позовних вимог.
		Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 в якості підстави для скасування судових рішень зазначив, що судами на порушення норм процесуального права взагалі не надано оцінки висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 17.04.2018 №002/18, не зазначено про подання цього доказу відповідачем та не вказано мотивів його відхилення або прийняття.
		Так, у матеріалах справи міститься висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 17.04.2018 №002/18, складений судовим експертом Чередніченком А.П., на замовлення ТОВ "Астерс Консалт".
		З мотивувальної та резолютивної частини зазначеного висновку експерта вбачається, що його прийнято з урахуванням висновку експерта у галузі права від 05.04.2018, що в свою чергу є порушенням абз. 2 ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого, предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
		З огляду на вищевикладене, висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 17.04.2018 №002/18 не є належним та допустимим доказом у даній справі та судом до уваги не приймається.
		Більш того, суд враховує, що за змістом наведеного висновку відбувся фактичний аналіз бухгалтерської документації саме відповідача в розрізі встановлення підтвердження нею існування його обов`язку перед позивачем по сплаті спірної суми коштів.
		Однак, в даному випадку перерахунок спірної суми коштів (виконання обов`язку боржника перед кредитором) мало місце саме на рахунок Національного банку України, яким будь-яких заперечень щодо сплати відповідної суми коштів, призначенням якої було визначено погашення заборгованості Приватбанк перед НБУ за Кредитним договором, не заявлялося.
		До того ж, у випадку неправомірного (безпідставного) перерахування позивачем спірної суми коштів на рахунок Національного банку України в якості погашення заборгованості Приватбанку за Кредитним договором, Національний банк України вправі був повернути такі кошти позивачу як безпідставно перераховані, доказів чого матеріали справи не містять.
		Відтак, слід дійти висновку про існування фактичного погодження правомірності виконання позивачем обов`язку Приватбанк за Кредитним договором перед Національним банком України в межах визначених Договором застави обсягах.
		Також, з метою виконання вказівок Верховного Суду в постанові від 05.03.2019 суд вважає за необхідне дослідити наслідки виконання позивачем відповідного обов`язку згідно ДОговор застави шляхом сплати коштів у визначеному обсязі.
		Так, згідно із ст. 28 Закону України "Про заставу" застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.
		Аналогічні умови було викладено в п. 4.2 Договору застави.
		У відповідності до ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		За змістом вказаних норм вбачається, що виконання заставодавцем (майновим поручителем) забезпеченого предметом застави зобов`язання шляхом сплати коштів на користь кредитора (заставодержателя) у розмірі вартості предмету застави свідчить про припинення відповідної застави, адже відповідальність майнового поручителя перед заставодержателем обмежена виключно вартістю відповідного предмета застави, і в силу приписів ст. 26 Закону України "Про заставу", ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" така сплата коштів є по своїй суті реалізацією заставодержателем прав за Договором застави з метою задоволення своїх інтересів.
		Тобто, реалізація заставодавцем визначених Законом прав та оплата в рахунок погашення забезпеченого зобов`язання коштів у розмірі вартості предмету застави з метою припинення можливості звернення стягнення на нього може бути ототожнена з реалізацією предмета застави в рахунок погашення забезпечених нею вимог заставодержателя, що безумовно вказує на існування визначених як чинним законодавством України, так і положеннями Договору застави підстав вважати відповідну заставу припиненою.
		Отже, за встановлених судом обставин сплати позивачем на користь третьої особи грошових коштів у розмірі вартості предмету застави за Договором застави в якості погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором, стосовного чого Національним банком України не було висунуто жодних заперечень, як і не було здійснено повернення сплаченої суми коштів, має місце припинення між сторонами спірних правовідносин застави, а відтак, і дії самого Договору застави.
		Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
		За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача простроченого грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача заборгованості у розмірі 8 146 840,00 грн. внаслідок виконання останнім взятих на себе зобов`язань за Договором застави щодо задоволення вимог Національного банку України за Кредитним договором в межах визначених спірною заставою обсягів.
		Дані обставини не спростовано відповідачем і доказів погашення відповідної заборгованості на рахунок позивача не надано.
		Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з Приватбанку на користь Товариства суми заборгованості у розмірі 8 146 840,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. Більш того, суд звертає увагу на відсутність правових підстав для внесення до складу судових витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, вартості наданих відповідачем висновків, адже останні відхилені в т.ч. з підстав відсутності можливості їх прийняття як належних доказів по справі.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" (11114, Житомирська обл., Овруцький район, смт. Першотравневе, вул. Залізнична, буд. 9; ідентифікаційний код 01056244) заборгованість у розмірі 8 146 840 (вісім мільйонів сто сорок шість тисяч вісімсот сорок) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 122 202 (сто двадцять дві тисячі двісті дві) грн. 60 коп.
		3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.
		 
		Повне рішення складено 11.06.2019.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                        Т.М. Ващенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...