Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/24815/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано судом: 12.06.2019. Зареєстровано: 13.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2019.
Дата набрання законної сили: 04.06.2020
Результат оскарження 04.06.2020 Верховний Суд: скасовано судове рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі судове рішення суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		12 червня 2019 року                                                                              № 826/24815/15
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
		за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс»
		до                   Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного  
		                      управління Державної фіскальної служби у місті Києві
		про                 визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до  Державної податкової інспекції у Печерському  районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
		На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що висновки Акту перевірки від 16.10.2015 №439/26-55-22-06/38522323 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Фім-Транс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Востокторгсервіс-Групп" та ТОВ "Мікас Плюс" за період діяльності з 01.03.2013 по 31.12.2013 є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами.
		Так, на думку позивача, останній правомірно і правильно визначив податкові зобов`язання за операціями з контрагентами ТОВ "Востокторгсервіс-Групп" і ТОВ "Мікас Плюс", оскільки відповідно до укладених з контрагентами договорів здійснювалися господарські операції, які мали реальний характер, що підтверджується відповідними документами, що оформлені згідно з вимогами чинного законодавства України.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю  "Фім-Транс" відмовлено повністю (а.с. 138-142 Том 5).
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року скасовано  постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року  та прийнято нову постанову, якою позов задоволено (а.с. 241-245 Том 5).
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2016 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року залишено без змін (а.с. 60-64 Том 6).
		Постановою Верховного Суду України  від 18 липня 2017 року заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2016 року скасовано, а справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 233-236 Том 6).
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року без змін.
		Постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Направляючи справу до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ту обставину, що обидва спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта перевірки від 29 липня 2015 року             №     236/26-55-22-08/30723648. Цей акт перевірки не був предметом судового дослідження, що доводить ту обставину, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, а саме без дослідження акта перевірки, покладеного в основу їх прийняття.
		Також, Верховний Суд зазначив, що клопотання позивача про призначення судово-економічної експертизи, залишилося не розглянутим судом апеляційної інстанції.
		Разом з тим, Верховний Суд вказав, що при здійсненні нового судового розгляду судами слід враховувати, що витрати для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року адміністративну справу №826/24815/15 прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року зобов`язано Державну податкову інспекцію у Печерському  районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві надати суду протягом 10-ти днів з дня отримання даної ухвали належним чином засвідчену копію акта перевірки від 29 липня 2015 року №236/26-55-22-08/30723648 разом з доказами його вручення/надіслання позивачу.
		Відповідач подав до суду заяву про неможливість виконання вимог ухвали суду від 28 вересня 2018 року, в якій зазначив, що за результатами перевірки був складений акт від 16 жовтня 2015 року №439/26-55-22-06/38522323. На підставі вказаного акту перевірки були винесенні податкові повідомлення-рішення від 30 жовтня 2015 року №70226552206 та №70126552206. Помилкове зазначення у спірних податкових повідомлення-рішеннях акта перевірки з іншим номер є опискою та не може бути підставою для скасування оскаржуваних рішень.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2018 року зупинено провадження в адміністративній справі №826/24815/15 до перегляду Шостим апеляційним адміністративним судом заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року в адміністративній справі №826/24815/15.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 05 березня 2019 року.
		20 лютого 2019 року позивачем надано до суду висновок експерта від 11 лютого 2019 року №152/02-19 за результатами проведення економічної експертизи (а.с.153-237 Том 30). 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 02 квітня 2019 року.
		У судовому засіданні 02 квітня 2019 року представник позивача не підтримав клопотання про призначення судово-економічної експертизи (а.с.13-15, Том 7), подане до суду апеляційної інстанції, зазначивши, що на даний час вказане клопотання не являється актуальним.
		Суд у відповідному судовому засіданні продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
		Як встановлено судами, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фім-Транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» та ТОВ «Мікас Плюс» за період діяльності з 01.03.2013 по 31.12.2013, за результатом якої складно акт від 16.10.2015 №439/26-55-22-06/38522323.    
		У зазначеному акті встановлені наступні порушення позивачем:
		пп. 4 п. 5 ст. 135, пп. 14.1.23, пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 1 595 453 грн за 2013 рік;
		п. 14.1.36, пп. 14.1.23, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст.44, ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 193.1 ст. 193, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет у розмірі 1 679 424 грн.
		На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 30.10.2015 року №70226552206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 519 137 грн. (за основним платежем 1 679 425 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 839 712 грн. та №70126552206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 994 316 грн. (за основним платежем 1 595 453 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 398 863 грн.
		Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд зазначає наступне.
		Підпунктом 14.1.36  пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
		Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.  
		Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.
		Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. 
		Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. 
		Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
		При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.        
		Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
		Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.
		Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами  для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх  формальних реквізитів таких документів.
		Відповідно, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних,  якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.
		З наведених норм вбачається, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
		Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
		З матеріалів справи вбачається, що основним видом господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (код КВЕД - 52.29 згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).
		Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 №1955-IV визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
		У вступній частині Закону визначено коло учасників транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
		Також, відповідно до частини третьої статті 8 цього Закону експедитори за дорученням клієнтів, зокрема, забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об`єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов`язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об`єктів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог.
		Згідно з статтею 9 Закону за договором транспортної експедиції одна сторона (експедитор) зобов`язалася за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Виходячи з аналізу наведених вище норм, транспортно-експедиторські послуги надаються на підставі укладених між експедиторами і клієнтами договорів транспортної експедиції.
		Частинами одинадцятою, тринадцятою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
		Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
		При цьому за змістом частини шостої цієї статті та абзацу шостого ст.1 зазначеного Закону, в якому розкрито поняття перевізника як учасника транспортно-експедиторської діяльності, в транспортному документі на перевезення вантажів експедитор виступає як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач, а цей документ регулює відносини між експедитором та перевізником.
		Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.
		Крім того, Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» не обмежує перелік послуг, які можуть бути надані в рамках договору транспортної експедиції.
		З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Мікас Плюс» укладено договір від 15 березня 2013 року №20/03 (а.с.39, Том 1), предметом якого є надання послуг по організації виконання ТЕП, пов`язаних з перевозкою вантажів «Клієнтом» по лініям залізничних доріг України.
		Відповідно до п.1.2 зазначеного  Договору експедитор зобов`язується по письмовому запиту «Клієнта» здійснювати діяльність по забезпеченню залізничних перевезень вантажів  у відповідності з умовами та вимогами внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень, включаючи Угоду про міжнародне вантажне залізнично-дорожнє сполучення, Уставу залізничних доріг України.
		Експедитор також зобов`язується здійснювати виконання додаткових ТЕП, зв`язаних з цим перевезенням за додатковою угодою (п.1. 3 Договору).
		Вартість ціни послуг по договору визначається сторонами на договірній основі згідно протоколів узгодження договірної ціни, які є невід`ємною частиною договору. Оплата послуг здійснюється у гривні шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок ТОВ «Мікас Плюс».
		Відповідно до зазначеного вище договору ТОВ «Мікас Плюс» за період з 01 березня 2013 року по 31 грудня 2013 року надавало ТОВ «Фім-Транс» наступні послуги:
		- подача та прибирання вагонів;
		- організація відбору зразків для виконання експертизи та оформлення сертифікатів карантинних, хлібних, ветеринарних);
		- тарування та брутування вагонів;
		- контроль якості та маси зернових культур при завантаженні;
		- опломбування вагонів запірно-пломбувальними пристроями); 
		- оформлення сертифікатів.
		На підтвердження реальності вчинення господарських операцій за договором позивачем надано суду наступні документи: акти звіряння розрахунків за період 2013 року між позивачем та ТОВ «Мікас Плюс»; Протоколи погодження ціни за відвантаження вагонів; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); докази передплати за залізничні послуги; податкові накладні; виписки по банківським рахункам (а.с.42-138, Том 1); заявки-довіреності від 15.03.2013 №1, від 29.03.2013 №3, від 14.05.2013 №4, від 10.06.2013 №5, від 29.07.2013 №6, від 01.08.2013 №7, від 30.08.2013 №8, від 18.10.2013 №9 та від 12.12.2013 №10 (Том2).
		ТОВ «Мікас Плюс» були виписані на адресу ТОВ ««Фім-Транс» податкові накладні, які від імені ТОВ «Мікас Плюс» підписані директором Смоголь Ларисою Степанівною.
		Водночас, в матеріалах справи наявний вирок Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2015 у справі №757/15070/15-к щодо засновника та керівника ТОВ «Мікас Плюс» ОСОБА_2, яким останню визнано винною у вчиненні злочину передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною другою статті 205 КК України та на підставі п. "є" ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнено від відбування призначеного покарання, згідно якого встановленим є факт що ТОВ «Мікас Плюс» придбано за грошову винагороду, без мети здійснення підприємницької діяльності.  Зазначений вирок набрав законної сили (а.с.108-112, Том 5).
		Податковий орган вказує, що оскільки під час розгляду зазначеної справи судом набрав законної сили вирок Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня  2015 року, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТОВ «Мікас Плюс»,  отже первинні документи, які виписані зазначеним контрагентом та стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених сум ПДВ до податкового кредиту та валових витрат є безпідставним.
		Щодо вказаного, суд зазначає наступне.
		Так, відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Крім того, необхідно зазначити, що сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили. Вироками у кримінальних справах, які набрали законної сили, встановлюється об`єктивна сторона складу злочинів посадових осіб контрагентів платника податків.
		Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу з`ясування обставин справи.
		Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року №808/1507/16.
		Відповідно до частини першої статті 205 Кримінального кодексу України, фіктивне підприємництво це створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
		У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 №3 роз`яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у статті 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.
		Правова оцінка доказам зібраним під час досудового слідства у кримінальному провадженні надається виключно судом під час судового розгляду кримінальної справи. 
		Так, вироком Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2015 року у справі №757/1570/15-к ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину передбаченого частиною п`ятою статті 27 та частиною першою статті 205 КК України.
		Зі змісту наявного в матеріалах справи вироку не вбачається, що останній стосується обставин господарських операцій контрагента з позивачем, не встановлено фіктивності документів, оформлених в результаті ведення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Мікас Плюс».
		Крім того, суд критично сприймає та не бере до уваги як докази у справі подані представником відповідача висновки експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 29 грудня 2016 року №16390ч16409/16-32 та за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27 вересня 2016 року №8497/14608/16-45 у кримінальному провадженні №32015100060000249 від 23 листопада 2015 року (а.с. 146-164, 165-180, Том 26) на підтвердження відсутності факту реальності здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Мікас Плюс» та з ТОВ «Востокторгсервіс-Групп», оскільки зазначені документи були зібрані в рамках кримінального провадження №32015100060000249 від 23 листопада 2015 року, відкритого вже після проведення перевірки позивача.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Відтак, надані відповідачем висновки експертів за результатами проведення судових експертиз у кримінальному провадженні відкритому вже після проведення перевірки позивача податковим органом, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення не можуть бути прийнятті судом. Зазначені докази не оцінювалися кримінальним судом, як того вимагає Кримінально-процесуальний кодекс України до цього часу відсутнє остаточне рішення (вирок) по кримінальній справі.
		Отже, як вже встановлено судом, на підтвердження факту реального виконання зазначеного договору в даній справі позивач надав копії протоколів узгодження ціни, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), довіреності, видані на експедиторів та звіти останніх за відвантаження вагонів, податкові накладні, копії яких долучено до матеріалів справи. Факт оплати послуг підтверджується копіями банківських виписок.
		На час здійснення зазначених вище господарських операцій ТОВ «Мікас Плюс»  було правоздатною та дієздатною юридичною особою, зареєстрованою у відповідності до вимог чинного законодавства України. Доказів того, що позивач знав або міг знати про недостовірність відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо вказаного контрагента відповідачем суду  не дано.
		Таким чином, надані ТОВ «Фім-Транс» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку в сукупності із іншими доказами (супровідні та інші документи, що свідчать  про поетапність та послідовність надання послуг; рішення судів, що набрали законної сили) є достатніми доказами фактичного виконання ТОВ «Мікас Плюс» господарських операцій, що дає підстав дійти висновку про їх товарність. 
		 
		Щодо правовідносин з ТОВ «Востокторгсервіс-Групп», судом встановлено наступне.
		З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» укладено договір про організацію перевезення вантажів від 24 вересня 2013 року №24/09-13, предметом якого є надання послуг по організації виконання ТЕП, пов`язаних з перевозкою вантажів «Клієнтом» по лініям залізничних доріг України. Також, сторонами укладено додаток до договору №1 від 26 вересня 2013 року відповідно до якого винагорода та інші витрати експедитора визначаються у кожному акті виконаних робіт окремо, відповідно до наданого звіту експедитора (а.с.142-144, Том 1).
		Відповідно до укладеного договору ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» за період з 01 березня 2013 року по 31 грудня 2013 року надавало позивачу наступні послуги:
		- подача та прибирання вагонів;
		- організація відбору зразків для виконання експертизи та оформлення сертифікатів (карантинних, хлібних, ветеринарних);
		- тарування та брутування вагонів;
		- контроль якості та маси зернових культур при завантаженні;
		- опломбування вагонів запірно - пломбувальними пристроями;
		- оформлення сертифікатів;
		- виїзд на станцію призначення, у випадку понаднормового розходження ваги та здійснення комісійного зважування.
		На підтвердження реальності вчинення господарських операцій за договором позивачем надано суду наступні документи: звіти експедитора за відвантаження вагонів; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); податкові накладні; виписки по банківським рахункам (а.с.145-251, Том 1); заявки-довіреності від 24.09.2013 №1, від 02.10.2013 №2, від 31.10.2013 №3, від 02.12.2013 №4 (Том2).
		Щодо посилання податкового органу в акті перевірки на той факт, що слідчим відділом фінансових розслідувань Ленінської ОДПІ у м. Луганську ГУ ДФС у Луганській області 04.04.2014 року відкрите кримінальне провадження № 32014130110000036 за фактом створення невстановленими особами  ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками складу злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України є недостатнім доказом стверджувати, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи (а.с.171, Том 29), кримінальне провадження № 32014130110000036 від 04 квітня 2014 року закрито 29 вересня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
		Так, відповідно до вказаної норми, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
		Висновок податкового органу про те, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Востокторгсервіс-Групп», не спричиняють реального настання правових наслідків (відсутність трудових та інших можливостей для надання транспортно-експедиторських послуг) ґрунтуються на інформації наявній в акті про неможливість проведення зустрічної звірки вказаного суб`єкта господарювання щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01 січня 2014 року по 28 лютого 2014 року, в той час як спірні господарські відносини мали місце у 2013 році.  
		Вказана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
		На підтвердження виконання зазначених договорів, як вже встановлено судом, позивач надав суду первинні документи.
		Також, на підтвердження перерахування коштів в рахунок оплати наданих робіт та послуг позивачем  надано банківські виписки; заявки-довіреності на експедиторів, вантажні накладні тощо.
		Аналіз наданих позивачем документів первісного бухгалтерського обліку дає можливості стверджувати  про реальність здійснення господарських операцій за зазначеним  договором укладеним між позивачем та контрагентом.
		Також,  на час здійснення спірних господарських операцій з позивачем, контрагент (ТОВ «Востокторгсервіс-Групп») останнього був правоздатною та дієздатною юридичною особою.
		Суд звертає увагу на закріплений статтею 61 Конституції України принцип індивідуалізації відповідальності, виходячи зі змісту якого, підприємство не несе відповідальності за свого контрагента та не позбавлене права на податковий кредит (формування валових витрат) у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту/валових витрат, що узгоджується з практикою Європейського суду, викладеною в рішенні від 22.01.2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії.
		Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
		Крім того, Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 30.01.2018 по справі №2а/1770/3360/12, від 19.06.2018 у справі №826/7704/16.
		Суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на аналізі господарської діяльності контрагентів та не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб позивача на ухилення від оподаткування.
		Отже, доводи відповідача щодо відсутності факту реальності здійснення господарських операцій, сприймаються судом критично та до уваги не беруться.
		Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків. 
		 
		Щодо наданого представником позивача висновку експерта від 11 лютого 2019 року №152/02-19 за результатами проведеної економічної експертизи, суд зазначає наступне.
		Відповідно до положень статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України
		- учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення (ч. 1).
		- у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (ч. 6).
		- експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду (ч. 7).
		Вимоги до висновку експерта наведені у статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.
		Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
		Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
		Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
		Отже, з аналізу вищенаведених правових норм, які регулюють адміністративний процес та є обов`язковими до виконання учасниками процесу вбачається, що на замовлення учасника справи може бути проведено експертне дослідження, предметом якого має бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Крім того, експерт повинен бути в обов`язковому порядку попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Результати вказаного експертного дослідження викладаються експертом у письмовому вигляді і називаються «Висновок експерта».
		Дослідивши наданий позивачем висновок експерта, судом встановлено, що вказаний висновок відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, а отже приймається судом до уваги та оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами встановленими статтею 90 вказаного Кодексу. 
		На вирішення експертизи були поставлені наступні питання:
		Чи підтверджуються документально, згідно наданих документів ТОВ «Фім-Транс» порушення вимог п.п.14.1.23, п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.п.139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України №2755-У1 від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями), заниження об`єкта оподаткування з податку на прибуток за період 2013 року у розмірі 1     595     453,00 грн ТОВ «Фім-Транс» при взаємовідносинах з ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс-Групп», яке викладено в акті перевірки ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві №439/26-55-22-06/38522323 від 16.10.2015?;
		Чи підтверджується документально, згідно наданих документів ТОВ «Фім-Транс» порушення вимог п.п.14.1.36, п.п.14.1.23, п.14.1, ст.14 п.44.1 ст.44, п.185.1 ст185, п.198.3 та 198.6 ст.198, п.193.1 ст.193, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України №2755-У1 від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями), заниження об`єкта оподаткування з податку на додану вартість за період березень-грудень 2013 року у розмірі 1 679 424,98 грн ТОВ «Фім-Транс» при взаємовідносинах з ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс-Групп», яке викладено в акті перевірки ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві №439/26-55-22-06/38522323 від 16.10.2015?
		За результатами проведеної експертизи експертом зроблено висновок, що в межах наданих документів ТОВ «Фім-Транс» документально не підтверджується невідповідність вимог п.п.14.1.23, п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.п.139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України №2755-У1 від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями), заниження об`єкта оподаткування з податку на прибуток за період 2013 року у розмірі 1 595 453,00 грн ТОВ «Фім-Транс» при взаємовідносинах з ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс-Групп», яке викладено в акті перевірки ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві №439/26-55-22-06/38522323 від 16.10.2015 та документально не підтверджується невідповідність вимог п.п.14.1.36, п.п.14.1.23, п.14.1, ст.14 п.44.1 ст.44, п.185.1 ст185, п.198.3 та 198.6 ст.198, п.193.1 ст.193, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України №2755-У1 від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями), заниження об`єкта оподаткування з податку на додану вартість за період березень-грудень 2013 року у розмірі 1 679 424,98 грн ТОВ «Фім-Транс» при взаємовідносинах з ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс-Групп», яке викладено в акті перевірки ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві №439/26-55-22-06/38522323 від 16.10.2015.
		Зокрема, у висновку експерта від 11 лютого 2019 року №152/02-19 зазначено, що надані на дослідження матеріали та встановлені ними обставини документально підтверджують про те, що всі сторони досліджуваних договорів належним чином виконали всі зобов`язання, які виникли на їх підставі.
		 
		Щодо доводів контролюючого органу про відсутність у ТОВ «Фім-Транс» потреби в отриманні вищезазначених послуг, так як ці послуги згідно договорів про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів та надання додаткових послуг, здійснює Укрзалізниця, суд зазначає наступне. 
		Перевезення вантажів залізничним транспортом організовується на договірних засадах. Форма договору про організацію перевезень вантажів встановлюється Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та затверджені в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 № 864/5085. Подача вагонів під навантаження здійснюється відповідно до планування згідно розділу III Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457.
		Порядок подавання вагонів під навантаження на від`їзні колії підприємств передбачається договорами про подачу та забирання вагонів (експлуатацію під`їзних колій, що укладається між залізницею і підприємствами  (відправниками) відповідно до Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.
		Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06,04.1998 № 457, визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
		Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.
		Згідно Правил планування перевезення вантажів у власних або орендованих вагонах здійснюється відправниками за окремими замовленнями (форма ГУ-12) незалежно від того, належать ці вагони відправникові, одержувачу чи оператору. Замовлення на перевезення вантажів у власних вагонах, що не належать відправнику, погоджуються з власником вагонів.
		Так, податковий орган зазначає, що відповідно до договору № Л/М/13/443/п від 12.03.2013 про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги між ТОВ «Фім-Транс» (замовник) та державним територіально-галузевим об`єднанням "Львівська залізниця" (залізниця),  Залізниця зобов`язується здійснювати перевезення та надавати додаткові послуги замовнику при умові попередньої оплати ним тарифу, зборів запланованих перевезень та послуг. Надавати платні послуги по підготовці та подачі вагонів, перевезення вантажів та інших додаткових зборів.
		Також, відповідно до договору №1355 від 06.03.2013 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів залізниця зобов`язується приймати до перевезення вантажі вантажовласника, для чого подавати під навантаження вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати вантажовласнику додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатку до цього договору.
		Однак, з аналізу змісту укладених позивачем договорів не вбачається, що ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» продубльовані послуги надані залізницею.
		Відповідачем не надано доказів, що послуги, які надає Укрзалізниця згідно договорів про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів та надання додаткових послуг є аналогічними за своїм змістом. 
		 
		Крім того, позивач як на підставу задоволення позовних вимог, посилається на відсутність законних підстав для проведення перевірки відповідачем, з приводу чого суд зазначає наступне.
		Підставою для призначення перевірки позивача згідно наказу від 17 вересня 2015 року №2205 є ненадання документального підтвердження взаємовідносин з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками на письмовий запит ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 27 серпня 2015 року №17127/10; перевірку призначено на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
		Відповідно до пп.78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
		Згідно п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
		Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.
		Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.
		Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб`єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.
		Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.
		Аналогічні підстави для направлення контролюючим органом платнику податків письмового запиту про подання інформації визначені також Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245 (далі по тексту - Порядок).
		Пунктом 9 Порядку встановлено, що органи державної податкової служби мають право звернутися до суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та документального підтвердження такої інформації. 
		Згідно пункту 10 Порядку запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.
		У відповідності до вимог пункту 16 Порядку у разі коли запит складено з порушенням вимог, визначених у пунктах 9 і 10 цього Порядку, суб`єкт інформаційних відносин звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.
		З аналізу наведених правових норм вбачається, що правовим наслідком складання та направлення податковим органом на адресу позивача письмового запиту про подання інформації є виникнення обов`язку в останнього подати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження.
		При цьому, у разі, якщо запит складено з порушенням вимог чинного законодавства, відповідний обов`язок щодо надання відповіді на нього у платника податків не виникає.
		З наявної в матеріалах справи копії запиту від 27 серпня 2015 року №17127/10 вбачається, що ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі аналізу податкової звітності, наданої платником податків, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, просить надати пояснення та їх документальне підтвердження (первинні, бухгалтерські та інші документи, що підтверджують фінансово-господарські відносини, вид, обсяг і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися) для зясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях (розрахунках, звітах тощо) результатів операцій по господарським відносинам з ТОВ «Востокторгсервіс-Груп» та ТОВ «Мікас Плюс» за період діяльності з 31 січня 2013 по 31 грудня 2013 року.
		Листом від 09 вересня 2015 року №090915-1 з відміткою про отримання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві 10 вересня 2015 року у зв`язку з відсутністю законних підстав для надання витребовуваних документів, позивачем відмовлено в їх наданні.
		При цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи запиту від 27 серпня 2015 року №17127/10 вбачається, що ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, вказаний запит складено з порушенням норм податкового законодавства, оскільки у запиті не конкретизовано суть встановлених порушень під час аналізу податкової звітності позивача. Крім того, на запиті не міститься печатка контролюючого органу.
		З урахуванням викладеного, у позивача були наявні підстави для відмови у наданні ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві запитуваних документів.
		Проте, незважаючи на неналежне оформлення запиту, на який позивачем надано письмову відмову у наданні документів, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі ненадання документального підтвердження взаємовідносин з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками на вказаний письмовий запит, винесено наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фім-Транс» від 17 вересня 2015 року №2205, на підставі якого проведено перевірку позивача та винесено спірні податкові повідомлення-рішення.
		Додатково суд зазначає, що висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податку на прибуток та ПДВ за рахунок фінансово-господарських операцій з його контрагентами ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів, про що йдеться у акті перевірки.
		Однак наявна у відповідача інформація щодо контрагентів позивача не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів та реальності господарських операцій за умови наявності первинних документів.
		Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов`язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).
		Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.
		У пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року Європейським судом з прав людини зазначено: «враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
		Оформлення договірних відносин між суб`єктами господарювання регламентується Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року зі змінами та доповненнями (далі -     ЦК).
		За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
		Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
		Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв`язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.
		В даному випадку, відповідачем не надано суду доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.
		Крім того, відповідачем не доведено того, що контрагенти позивача на момент укладення договорів не мали відповідної правосуб`єктності.
		Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
		Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.
		Також, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов`язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
		Окрім того, встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб`єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.
		Визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов`язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.
		Підтвердження зазначеного підходу знайшло, зокрема, відображення в постанові Верховного Суду України № 40/11 від 21 січня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
		Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань та фінансових ресурсів. Доказів протилежного відповідачем суду надано не було.
		Крім того, Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові          від 30.01.2018 р. по справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18).
		Суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на аналізі господарської діяльності контрагентів, та не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб позивача на ухилення від оподаткування.
		Отже, доводи відповідача щодо відсутності факту реальності здійснення господарських операцій, сприймаються судом критично та до уваги не беруться.
		За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Викладені відповідачем доводи та аргументи для збільшення позивачу податкового зобов`язання податку на прибуток та ПДВ у випадку, коли він виконав передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має усі необхідні документальні підтвердження розміру витрат є безпідставними та відхиляються судом.
		З урахуванням викладеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт реальності виконання господарських зобов`язань за договорами укладеними позивачем з  контрагентами та відсутність правових підстав для призначення перевірки, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Отже, виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів відповідача що, зазначені вище господарські операції позивача мали безтоварний характер, а отже і нарахування відповідачем податкових зобов`язань позивачу за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями є  неправомірним.
		 
		Представником позивача до суду подана заява про стягнення витрат на проведення судової економічної експертизи, в якій просить суд за результатами розгляду справи стягнути з відповідача на користь позивача витрати на проведення економічної експертизи в розмірі 15 015,00 грн. 
		Частиною першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно частини третьої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		До матеріалів справи представником позивача надано рахунок від 12 листопада 2018 року №12-11/01 (оплата за проведення економічної експертизи за заявою учасника справи відповідно листа від 12 листопада 2018 року, вартість складає: 14 300,00 грн + єдиний податок: 5 % (715,00 грн)) на суму 15 015,00 грн, акт від 11 лютого 2019 року №152/02-19 здачі-приймання висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи; дублікат квитанції від 12 листопада 2018 року, що підтверджує оплату послуг за рах. 12-11/01 від 12 листопада 2018 року на суму 14 900,00 грн та дублікат квитанції від 13 листопада 2018 року, що підтверджує оплату послуг за рах. 12-11/01 від 12 листопада 2018 року на суму 115,00 грн.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що надані представником позивача документи є достатніми докази на підтвердження сплати витрат на проведення економічної експертизи в сумі 15 015,00 грн, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.  
		Керуючись вимогами статей 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
		В И Р І Ш И В:
		1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» - задовольнити.
		2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 30 жовтня 2015 року №70226552206.
		3.  Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 30 жовтня 2015 року №70126552206.
		4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» (65013, м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 197, код ЄДРПОУ 38522323) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 4, код ЄДРПОУ 39669867) судові витрати за сплату судового збору в розмірі 67 706,60 грн (шістдесят сім тисяч сімсот шість гривень 60 копійок) та витрати на проведення економічної експертизи в розмірі 15 015,00 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятнадцять гривень).
		 
		Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		 Суддя                                                                                                                     В.В. Аверкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...