Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/14513/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано для оприлюднення: 11.06.2019. Зареєстровано: 13.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2019.
Дата набрання законної сили: 10.06.2019
Номер судового провадження: К/9901/30920/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		10 червня 2019 року 
		Київ
		справа №826/14513/16
		адміністративне провадження №К/9901/30920/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
		суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П., 
		розглянувши у порядку письмового провадження 
		касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2016 (головуючий суддя: Кобилянський К.М.)
		та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 (головуючий суддя: Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.)
		у справі № 826/14513/16
		за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві  
		про визнання протиправним та скасування  податкового повідомлення-рішення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулася до суду з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві  (далі - відповідач, ДПІ), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016 № 2201-1305 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку у сумі 52281,06 грн.
		 
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017, у задоволенні позову відмовлено.
		У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення норм підпункту 271.1.1 пункту 271.1 ст. 271, пункту 286.1 ст. 286, пункту 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст.ст. 9, 71, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. За доводами позивача судами не було дано оцінки його доводам про неправомірність здійсненого відповідачем розрахунку суми податку.
		 
		Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну, а судові рішення  - без змін.
		 
		Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності; є власником 36/100 від нежитлових приміщень в будинку площею 1710,2 кв.м., яке знаходиться у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та займається таким видом діяльності, як: здавання в оренду власного нерухомого майна.
		 
		У зв`язку із наявністю вказаного майна ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016 № 2201-1305 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку у сумі 52281,06 грн.
		 
		За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		 
		Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
		 
		Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 ст. 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
		 
		Відповідно до пункту 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Згідно з пунктом 287.8 ст. 287 ПК власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		 
		У частинах першій та другій ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		 
		За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом. 
		Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 № 21-775а17.
		Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
		 
		Зокрема, у розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого. 
		 
		Відповідно до пункту 291.3 ст. 291 ПК юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. 
		 
		За пунктом 291.2 ст. 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
		У пункті 269.2 ст. 269 ПК також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
		 
		За підпунктом 4 пункту 297.1 ст. 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
		 
		У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
		 
		Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена
		 
		За змістом вищевказаних норм ПК обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
		 
		Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.
		 
		Такий зміст правового регулювання відповідає правовому висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 24.11.2015 у справі № 21-2352а15 (№ 826/14703/13-а).
		 
		Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду України.
		Разом із тим, не можуть вважатися встановленими обставини щодо правомірності розрахунку суми податкового зобов`язання із земельного податку, так як оцінка доказів у справі зроблена без дотримання норм ст. 86 КАС України 
		Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).
		 
		Частиною першою ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів
		 
		Оскаржуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, позивач у своїй касаційній скарзі звертає увагу на те, що судами не було дано оцінки її доводам щодо неправомірності розрахунку суми податкового зобов`язання із земельного податку згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням. Позивач указує, що це питання взагалі не розглянуто при судовому розгляді, хоча вона звертала увагу на це як підставу позову як у суді першої, так і суді апеляційної інстанцій. Однак, такі доводи позивача є достовірними лише частково. Оскільки як свідчить позовна заява підставою позову було виключно доводи, що вона як платник єдиного податку, яка використовує нежиле приміщення для здійснення господарської діяльності, не є платником земельного податку. Поряд із цим доводи щодо неправомірності розрахованої суми податкового зобов`язання із податку на землю містяться в апеляційній скарзі позивача. Цим доводам позивача судом апеляційної інстанції не було дано оцінки, тоді як правильність визначеної суми податкового зобов`язання входить до предмету доказування у справі про скасування податкового повідомлення-рішення.
		 
		Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 ст. 271 ПК встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
		 
		Згідно з пунктом 271.2 цієї статті рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		 
		Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 ст. 274 ПК).
		 
		Відповідно до пункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386, Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.
		 
		Матеріали справи не містять інших доказів отримання ДПІ відомостей про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка знаходиться під нежилим приміщенням, яке належить позивачу.
		 
		Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).
		 
		Частиною 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017)  встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)
		Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Вищенаведені порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, перевірити належним чином доводи сторін щодо правомірності здійсненого контролюючим органом розрахунку суми податкового зобов`язання, нарахованого згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням. Для чого, у разі необхідності, зобов`язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з`ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України
		 
		Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017  скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
		 
		Головуючий суддя:І.А. Васильєва  Судді:          С.С. Пасічник  В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...