Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/756/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 12.06.2019. Зареєстровано: 13.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.06.2019.
Дата набрання законної сили: 12.06.2019
Номер судового провадження: 857/4463/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 червня 2019 рокуЛьвів№ 857/4463/19
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого судді Коваля Р.Й.,
		суддів Довгополова О.М., Шинкар Т.І.,
		з участю секретаря судового засідання Дідик Н.С.,
		представника прокуратури Шимін Н.М.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (прийняту у м. Луцьку суддею Волдінером Ф.А.) про повернення позовної заяви у справі № 140/756/19 за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Заступник прокурора Волинської області (далі  Прокурор) звернувся з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Виконавчого комітету Луцької міської ради (далі  Виконавчий комітет ЛМР, відповідач) про визнання протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету ЛМР від 18.12.2018 № 851-1 «Про затвердження проекту детального плану території в межах вулиць Даньшина та Олекси Ошуркевича у місті Луцьку».
		 
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року позовну заяву повернуто прокурору на підставі статтей 53, 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з тим, що ним не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.
		 
		Не погодившись із цією ухвалою, її оскаржив Прокурор, який вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права і за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Тому просив скасувати вказану ухвалу і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. 
		Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Виконавчий комітет Луцької міської ради та його діяльність щодо затвердження детальних планів території не є об`єктом здійснюваного Державного архітектурно-будівельною інспекцією України (далі - ДАБІ України) та її структурними підрозділами державного архітектурно-будівельного нагляду та контролю. За таких обставин ДАБІ України та її структурні підрозділи не є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Натомість Прокурор при зверненні із зазначеним позовом вірно визначив органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, саме Луцьку міську раду.
		 
		У судовому засіданні представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги; просить її задовольнити із зазначених вище підстав.
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
		 
		Відповідно до приписів статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
		Пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
		 
		Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до підпункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, отже виконавчий комітет Луцької міської ради (відповідач у цій справі) є органом, який уповноважений на здійснення контролюючих функцій у спірних правовідносинах.
		А в силу положень частини четвертої статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» з питань делегованих повноважень, передбачених підпунктом «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади - центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її структурні підрозділи).
		За таких обставин, на думку суду, саме ДАБІ України є органом державної влади до компетенції якого віднесені повноваження на здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил уповноваженими органами містобудування та архітектури, в тому числі виконавчим комітетом Луцької міської ради.
		На думку суду, прокурор не навів жодних доказів на підтвердження того, що ДАБІ України не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, як цього вимагає ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
		 
		Проте, на думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції є помилковими з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить, зокрема, затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території.
		Стаття 1 Закону України «Про основи містобудування» передбачає, що містобудування - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
		 
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України«Про місцеве самоврядування в Україні».
		 
		Згідно із підпунктом шостим пункту «а» частини першої статтею 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема такі як, підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.
		 
		Частиною третьою статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
		Відповідно до статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
		Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
		Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.
		 
		Відтак, виконавчий комітет Луцької міської ради при затвердженні детальних планів території здійснює власні повноваження у сфері містобудування.
		 
		Разом з тим, вказані повноваження не пов`язані із здійсненням контролюючих функцій, оскільки згідно частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
		Поняття «підготовчих та будівельних робіт» визначено п. 2 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466.
		Так, підготовчі роботи - це роботи з підготовки земельної ділянки, влаштування огородження будівельного майданчика та знесення будівель і споруд, порушення елементів благоустрою в межах відведеної земельної ділянки, вишукувальні роботи, роботи із спорудження тимчасових виробничих та побутових споруд, необхідних для організації і обслуговування будівництва, улаштування під`їзних шляхів, складування будівельних матеріалів, підведення тимчасових інженерних мереж, а також з винесення інженерних мереж та видалення зелених насаджень; будівельні роботи - це роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.
		 
		З урахуванням викладеного, перевірка рішень органів місцевого самоврядування щодо законності затвердження містобудівної документації не підпадає під поняття "державного архітектурно-будівельного контролю", а тому не є предметом контролю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, його структурних підрозділів та відповідних виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в межах делегованих повноважень згідно підпункту 7 пункту "б" частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		 
		Поряд з цим, статтею 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено поняття «державного архітектурно-будівельного нагляду» як сукупності заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.
		 
		Таким чином, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад не здійснюють державний архітектурно-будівельний нагляд, а є лише його об`єктами, повноваженнями щодо здійснення нагляду наділено Державну архітектурно-будівельну інспекцію України та її структурні підрозділи.
		 
		Згідно зі статтею 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.
		 
		А відповідно до нової редакції Положення про управління містобудування та архітектури Луцької міської ради, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 05.05.2011 № 9/82, управління є виконавчим органом Луцької міської ради та окремою юридичною особою. Метою діяльності вказаного управління є забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури, здійснення регулювання діяльності суб`єктів містобудування щодо комплексного розвитку територій, забудови міста, забезпечення прав населення, спрямованих на підвищення якості житлового середовища, соціально-побутового й комунального обслуговування, здійснення контролю за містобудівною діяльністю та будівництвом, організацією будівництва, ремонту та реконструкції житлових будинків, об`єктів соціально-побутового призначення.
		Частиною третьою статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать:
		1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 
		2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.
		 
		Згідно із Положенням про відділ державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради, затвердженого рішенням ЛМР № 80/14 від 28.10.2015, відділ є виконавчим органом Луцької міської ради, основним завданням якого є здійснення відповідно до закону державного архітектурно-будівельного контролю, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності.
		 
		Водночас, відповідно до частини першої статті 40 Статуту територіальної громади міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 23.08.2007 № 3, виконавчими органами міської ради є її виконавчий комітет, управління, відділи та інші утворені міською радою виконавчі органи.
		Найвищим виконавчим органом міської ради є її виконавчий комітет, який очолює міський голова, який координує діяльність інших виконавчих органів міської ради, має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому виконавчих органів міської ради, а також їх посадових осіб. Міська рада в межах затверджених нею структури і штатів може створювати департаменти, управління, відділи та інші виконавчі органи для здійснення повноважень виконавчих органів ради. Діяльність зазначених виконавчих органів ради здійснюється відповідно до Положень про управління, відділи та інші виконавчі органи, що їх затверджує міська рада. У той же час, виконавчі органи міської ради є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед міською громадою.
		 
		Тобто, об`єктами державного архітектурно-будівельного нагляду є окремі, створені Луцькою міською радою виконавчі органи - управління містобудування та архітектури Луцької міської ради (уповноважений орган містобудування та архітектури) та відділ державного архітектурно-будівельного контролю ЛМР, а не Виконавчий комітет ЛМР.
		 
		З урахуванням викладеного, Виконавчий комітет ЛМР та його діяльність щодо затвердження детальних планів території не є об`єктом здійснюваного ДАБІ України та її структурними підрозділами державного архітектурно-будівельного нагляду та контролю.
		 
		Колегія суддів зазначає, що законами України не віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування чи до компетенції центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду повноваження щодо здійснення нагляду за органом місцевого самоврядування при затвердженні ним містобудівної документації на місцевому рівні, а також не передбачено повноважень скасовувати, змінювати чи зупиняти рішення органів місцевого самоврядування про затвердження містобудівної документації на місцевому рівні.
		 
		Окрім того, відповідно до статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законом.
		 
		Законами України взагалі не визначається процедура нагляду за органами місцевого самоврядування при затвердженні ними містобудівної документації на місцевому рівні.
		 
		Вказане підтверджується також роз?ясненнями Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства Верховної Ради України, Мінрегіону.
		Зокрема, в роз?ясненні Мінрегіону від 06.03.2019 № 7/14.5/3826-19 зазначено, що відповідно до чинного законодавства ні Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, ні Державна архітектурно - будівельна інспекція не здійснюють державного нагляду за діяльністю органу місцевого самоврядування при затвердженні містобудівної документації на місцевому рівні.
		 
		За таких обставин ДАБІ України та її структурні підрозділи не є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Натомість прокурор при зверненні із цим позовом вірно визначив органом до компетенції якого віднесені відповідні повноваження саме Луцьку міську раду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
		Згідно зі статтею 18-1, частиною четвертою статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
		 
		Урішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 рокуу справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті19, статті144 Конституції України, статті25, частини чотирнадцятої статті46, частин першої, десятої статті59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) суд, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульованіКонституцією Українита іншими законами України, дійшов висновку, що зі змісту частини другоїстатті 144 Конституції Українитачастини десятої статті 59 Законувбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
		 
		Судом встановлено, що Луцька міська рада, усвідомлюючи порушення інтересів держави та територіальної громади, незважаючи на наявну можливість самостійного їх захисту, всупереч цим інтересам їх не захищає, що проявляється в пасивній усвідомленій поведінці останньої.
		Окрім цього, в межах тримісячного строку для звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду (з 18.12.2018 по 15.03.2019) позов Луцькою міською радою щодо оскарження спірного рішення виконавчого комітету не подавався.
		 
		Відтак, причиною бездіяльності Луцької міської ради є відмова останньої у скасуванні спірного рішення виконавчого комітету від 18.12.2018 № 851-1, що підтверджує «виключність випадку» наявності підстав для представництва.
		Таким чином, Луцька міська рада маючи відповідні повноваження для захисту інтересів держави та територіальної громади, але всупереч цим інтересам їх захист не здійснює, а фактично сприяє їх порушенню, у зв?язку з чим, прокуратурою області подано до суду цей позов саме в інтересах Луцької міської ради, а не будь якого іншого суб`єкта владних повноважень.
		 
		Колегія суддів зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі крім іншого, повинен обґрунтувати, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту.
		 
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 (далі - Рішення КСУ) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
		Також, у цьому рішенні Конституційний Суд України наголосив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15.
		 
		Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).
		 
		Щодо наявності порушеного інтересу держави у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке.
		 
		Позовні вимоги прокурора у цій справі мотивовано тим, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог містобудівного та земельного законодавства, оскільки детальний план території суперечить приписам діючого Генерального плану міста. Так, вказаним детальним планом передбачено будівництво багатоквартирних будинків на території, яка за Генеральним планом належить садибної забудови. Крім того, відповідно до планово-картографічних матеріалів діючого плану зонування територій міста Луцька на вказаній території знаходиться санітарно-захисна зона об`єктів транспорту.
		 
		Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
		 
		З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
		 
		Статтею 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що Генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування забудови та іншого використання території населеного пункту.
		Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (ч. 1 ст. 17 цього Закону).
		Відповідно до частини третьої цієї статті, Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		За змістом статті 5 цього Закону вимоги містобудівної документації, у тому числі Генерального плану населеного пункту, є обов?язковими для виконання всіма суб?єктами містобудування.
		Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів АРК, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (для міст Києва та Севастополя) щодо визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення Генерального плану населеного пункту.
		 
		Таким чином, генеральний план міста Луцька, який затверджено в інтересах мешканців міста, є обов?язковим для дотримання усіма особами з метою належної життєдіяльності територіальної громади міста.
		 
		Колегія суддів вертає увагу на те, що детальний план території не узгоджується та змінює по сутті положення чинного генерального плану міста.
		Наведене змінює стратегію розвитку міста, а відтак становить загрозу і порушує державні інтереси та інтереси територіальної громади міста Луцька.
		 
		Також, прийняття виконавчим комітетом Луцької міської ради спірного рішення порушує передбаченні Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» правові та організаційні основи містобудівної діяльності, а також порушує забезпечення сталого розвитку території з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		 
		Отже, прийняття спірного рішення всупереч вимог містобудівного та земельного законодавства свідчить про порушення інтересів держави, оскільки саме держава здійснює регулювання у сфері містобудування.
		 
		Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що в цьому випадку місцеві інтереси пов`язані із загальнодержавними і внаслідок порушення інтересів місцевого самоврядування порушуються також інтереси держави.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судому постанові від 02.10.2018 у справі № 4/166«Б».
		 
		На підставі вище зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що саме прокурор в цьому випадку мав не тільки законне право, а й обов"язок здійснити захист державних інтересів, які порушено, оскільки відповідний орган влади відсутній.
		 
		Згідно зі статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
		 
		Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена за невідповідності висновків суду обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, про відкриття провадження у справі, а тому ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 320, 321, 325 КАС України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області задовольнити.
		 
		Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року про повернення позовної заяви у справі № 140/756/19 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді О. М. Довгополов   Т. І. Шинкар  Повне судове рішення складено 12.06.19

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...