Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 804/4050/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.06.2019. Зареєстровано: 16.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2019.
Дата набрання законної сили: 13.06.2019
Номер судового провадження: К/9901/69388/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		13 червня 2019 року 
		Київ
		справа №804/4050/18
		адміністративне провадження №К/9901/69388/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Верби І.О. від 16 липня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Семененка Я.В., Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю. від 15 листопада 2018 року, 
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі, у якому просила: 
		- визнати дії Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 державної соціальної допомоги на дитину як одинокій матері - неправомірними;
		 
		- зобов`язати Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, починаючи з 06 листопада 2017 року призначити ОСОБА_1 допомогу на дитину одинокій матері.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона уклала шлюб з ОСОБА_2 шлюбі народилася донька ОСОБА_3 . Під час шлюбу чоловік не проживав разом з позивачем та дитиною. 13 травня 2015 року рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 2/205/1399/15) вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача  аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітньої дитини, починаючи з 26 березня 2015 року до досягнення нею повноліття. Згідно довідок розрахунку від 31 серпня 2017 року та від 09 вересня 2017 року Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра за виконавчим листом Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за № 2/205/1399/2015 від 28 травня 2015 року борг станом на 07 вересня 2017 року складає 27043,60 грн. Згідно висновку органу опіки та піклування Новокадацької районної у м. Дніпрі ради, комісія Управління - служба у справах дітей при органі опіки та піклування Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, вирішено за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 Відтак, на думку позивача вона має статус одинокої матері. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що допомога на дітей   одиноким   матерям  призначається  за наявності витягу  з  Державного  реєстру  актів  цивільного  стану громадян  про  державну  реєстрацію  народження  дитини,  виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану,  або довідки про  народження,  виданої виконавчим органом сільської,  селищної, міської  (крім  міст  обласного  значення)  ради,  із  зазначенням підстави  внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини  першої статті 135  Сімейного  кодексу України. Натомість у даній справі державна реєстрація народження доньки проведена відповідно до статті 133 Сімейного кодексу України, що позбавляє ОСОБА_1 на отримання допомоги відповідно до статті 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позов в повному обсязі.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано 30 грудня 2018 року.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Гімона М.М. 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі № 804/4050/18.
		 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 5 серпня 2014 року, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
		30 вересня 2014 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 ОСОБА_5 .
		У вказаному свідоцтві у графі батько зазначено: ОСОБА_2 , у графі мати зазначено: ОСОБА_1 
		Заочним рішенням від 30 вересня 2015 року у справі № 205/5241/15-ц (провадження № 2/205/2391/15), позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено; шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2  зареєстрований 5 серпня 2014 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 370, розірвано; ОСОБА_1 після розірвання шлюбу прізвище змінено на « ОСОБА_1 ».
		13 травня 2015 року рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (справа №2/205/1399/15) вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача  аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітньої дитини, починаючи з 26 березня 2015 року до досягнення нею повноліття.
		17 жовтня 2016 року вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська справа № 205/7156/16-к за частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
		04 жовтня 2017 року згідно висновку органу опіки та піклування Новокадацької районної у м. Дніпрі ради, комісія Управління - служба у справах дітей при органі опіки та піклування Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, вирішено позбавити ОСОБА_2 батьківських праві відносно його неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 .
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради із заявою про призначення допомоги, як одинокій матері. 
		Листом відповідача від 12 лютого 2018 року № М-74 у призначенні допомоги ОСОБА_1 було відмовлено, зазначивши, що ОСОБА_5 народжена у шлюбі і державна реєстрація народження дитини проведена відповідно до статті 133 Сімейного кодексу України, що позбавляє права ОСОБА_1 на отримання допомоги, як одинокій матері. 
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник вказує, що відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі). Зазначає, що Закон України «Про відпустки» визначає одиноку матір, як таку, що виховує дитину без батька. Крім того ОСОБА_1 наголошує, ОСОБА_2 на момент подання заяви про отримання грошової допомоги перебуває у місцях позбавлення волі, відтак, не допомагає у вихованні і матеріальному забезпеченні дитини. 
		Від Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних 
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.
		Частиною першою статті 46 Конституції України  встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням      складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлює   Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» № 2811-XII від 21 листопада 1992 року   (далі - Закон № 2811-XII).
		Відповідно до   статті 1 Закону № 2811-XII   громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти,      мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим    Законом   та іншими законами України.
		Відповідно до   Закону № 2811-XII   призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми:
		1) допомога у зв`язку з вагітністю та пологами;
		2) допомога      при народженні дитини;
		2-1) допомога при усиновленні дитини;
		4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;
		5) допомога на дітей одиноким матерям.
		Статтею 18-1 Закону № 2811-XII   встановлено, що право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні      про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації      актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
		Відповідно до   статті 18-2 Закону № 2811-XII   допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до частини      першої   статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.
		Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затверджений   постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27 грудня 2001 року, визначає умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім`ям з дітьми,      передбачених   Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми»   (далі - Порядок №1751).
		Пунктом 35 Порядку № 1751 визначено, що для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу соціального захисту населення подаються такі документи:
		1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
		2) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої   статті 135 Сімейного кодексу України, або документ про народження, виданий компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку;
		3) копія свідоцтва про народження дитини;
		4) довідка про реєстрацію місця проживання матері та дитини. У разі неможливості одержати таку довідку допомога призначається на підставі висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім`ї, наданого центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, із зазначенням факту проживання дитини з матір`ю. Якщо дитина навчається за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не перебуває на повному державному утриманні, подається довідка про реєстрацію місця проживання матері та довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування (навчання) дитини.
		Згідно зі статтею 133 Сімейного кодексу України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.
		Натомість, відповідно до абзацу першого частини першої   статті 135 Сімейного кодексу України   при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що вирішальним для визначення права особи на отримання допомоги на дітей одинокій матері є факт народження дитини не в шлюбі, який підтверджений витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини або довідкою про народження із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
		Таким чином, встановивши, що дитина позивачки народжена в шлюбі і державна реєстрація народження дитини проведена відповідно до статті 133 Сімейного кодексу України, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для зобов`язання Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради призначити Миргородській О . В. грошову допомогу для дитини одинокій матері.
		Суд відхиляє довід позивача стосовно того,  що в Законі України «Про відпустки» визначено одиноку матір, як таку, що виховує дитину без батька, оскільки зазначений Закон регулює трудові правовідносини пов`язані з правом на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я та не може бути застосований для правовідносин, що стосуються виплати допомоги на дітей одиноким матерям.
		Таким чином, лише зміни до статті 18-1 Закону № 2811-XII, можуть бути підставою для отримання права на виплату допомоги для дітей одиноким матерям, у випадку народження дитини у шлюбі.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
		У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Кечко проти України» (заява № 63134/00) суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплати з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство.
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                  М.М. Гімон                                                                              
		                                                                                                        Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...