Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/4806/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2019.
Дата набрання законної сили: 23.05.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		    03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а 
		 
		 
		Апеляційне провадження № 22-ц/824/197/2019                           
		                  
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ
		 
		            23 травня 2019 року                                                              м. Київ
		                                                                                                             Справа № 363/4806/17
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:   
		головуючого   судді-доповідача                            Ящук Т.І., 
		суддів                                                                        Немировської О.В.,  Чобіток А.О.,  
		за участю секретаря  судового засідання              Даценко М.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство», яка подана представником ОСОБА_1 , та Заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2018 року, постановлене у складі судді Котлярової І.Ю.,  
		у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах Кабінету Міністрів України, до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним рішень органу виконавчої влади та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,
		встановив:
		 
		У грудні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області, який діє в інтересах Кабінету Міністрів України звернувся до Вишгородського районного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , треті особи - Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним рішень органу виконавчої влади та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
		В обґрунтування своїх вимоги зазначив, що за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району прокуратурою Київської області виявлені порушення вимог законодавства при розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення, зміни їх цільового призначення та подальшу передачу у власність громадян. Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11.12.2013 року відведено у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 1,0439 га для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Розпорядженням Вишгородської РДА від 20.02.2014 року № 70 було змінено цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на індивідуальне садівництво. 
		24.01.2014 року на підставі договору купівлі-продажу № 24 ОСОБА_3 відчужила належну їй земельну ділянку площею 1,0439 га на користь ОСОБА_4 , який в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2014 року № 929 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2 
		Зазначив, що Головне управління Держземагентства у Київській області розпорядилося земельною ділянкою та змінило цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням передбачених законом повноважень, оскільки вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень, однак жодного рішення Кабінетом Міністрів України щодо даної спірної земельної ділянку не приймалося. 
		Оскільки оспорюваним наказом порушено інтереси держави, прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду та просив: 
		- визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду, 
		- визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11.12.2013 року за № КИ/3221884000:25:003/00010221 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»; 
		- визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 20.02.2014 року  № 70 прийняте на підставі зазначеного наказу; 
		- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,0439 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , загальною вартістю 207703 грн. 43 коп., яка розташована в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, а також стягнути з відповідачів на користь прокуратури судовий збір. 
		Уточнивши свої вимоги в частині витребування земельної ділянки просив  витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_3 , площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_4 , площею 0,1249 га з кадастровим номером НОМЕР_5 , площею 0,1136 га з кадастровим номером НОМЕР_6 , площею 0,1135 га з кадастровим номером НОМЕР_7 , площею 0,1136 га з кадастровим номером НОМЕР_8 , площею 0,1135 га з кадастровим номером НОМЕР_9 та площею 0,0898 га з кадастровим номером НОМЕР_10 , які розташовані в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Обґрунтовуючи  зазначені вимоги тим, що спірна земельна ділянка перенесена до архівного шару НКС «ДЗК» та відповідачем ОСОБА_2 здійснено її поділ.
		 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2018 року  в задоволенні позову відмовлено. 
		Заходи забезпечення позову, застосовані відповідно до ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 14.08.2018 року, а саме накладений арешт на земельні ділянки - скасовано.
		Не погоджуючись з рішенням суду, представник Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» - Кілічава Т.М. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
		Вказувала, що відведення у приватну власність земельної ділянки для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а саме для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам ст. 46, 84 ЗК України, ст. 7, 8 ЛК України та не відносилось до компетенції Головного управління Держземагентства у Київській області.
		Зазначала, що вилучення земельних лісових ділянок, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та з обов`язковим погодженням органу з питань лісового господарства. Спірна земельна ділянка набута відповідачами у приватну власність всупереч розпорядженню Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р.
		Крім того, перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту коли орган,  в інтересах якого звертається прокурор, довідався або міг довідатися про порушення своїх прав. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який мав відповідні повноваження щодо спірного майна, перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор. 
		Зазначала, що Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки наказ про передачу у власність земельної ділянки Головним управлінням  Держземагенства у Київській області від 11.12.2013 року приймався без його участі. Органами державного контролю своєчасно не виявлено вказані порушення у межах строку загальної позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України, тому Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався. 
		Водночас, інтереси держави було порушено внаслідок незаконного вилучення земель лісогосподарського призначення на підставі оскаржуваного наказу. Звертала увагу на те, що Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави відомо не було, інформація про відведені у власність земельної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення у загальнодоступних у базах даних була відсутня. Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, що підтверджують незаконне відведення у власність земель лісогосподарського призначення єдиним масивом поза волею їх власника. 
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду, Заступник прокурора Київської області  звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
		В апеляційній скарзі посилався на те, що вказане рішення суду першої інстанції в частині застосування наслідків спливу строків позовної давності прийняте за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права про позовну давність та порушено норми процесуального права.
		Вказував, що враховуючи повноваження безпосередньо Кабінету Міністрів України, як органу, що реалізує права власника спірних земель від імені держави, передбачені Законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Земельним Кодексом України, останній не знав та не міг дізнатись про порушення його прав до моменту проведення прокуратурою перевірки законності відведення спірних земельних ділянок та звернення прокурора до суду з даним позовом.
		Також, посилання суду першої інстанції на неможливість витребування спірних земель на користь Кабінету Міністрів України від ОСОБА_2 , оскільки останній є належним набувачем спірних земель, свідчить про неправильне застосування судом норм ст. 388 ЦК  України. Вказував, що судом установлено, що спірні земельні ділянки виділені за рахунок земель лісогосподарського призначення ДП «Вищедубечанське лісове господарство» за відсутності погодження постійного лісокористувача та рішення законного розпорядника - Кабінету Міністрів України. Тому вважає, що спірні земельні ділянки можуть бути витребувані на користь Кабінету Міністрів України навіть у добросовісного набувача, оскільки вибули з володіння власника поза його волею. При цьому судом першої інстанції не враховано, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права - витребування майна, не передбачає необхідності визнання недійсними правочинів щодо відчуження спірного майна, учасником яких їх законний власник не був.
		Вважає, що оскільки між набувачем земельних ділянок та Кабінетом Міністрів України не існувало жодних зобов`язально-правових відносин, вказаний орган виконавчої влади не може заявляти вимоги про повернення спірних земельних ділянок шляхом реституції за недійсними правочинами.
		Крім того, судом не враховано правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 19.06.2013 року у справі № 6-57цс13, в якій зазначено, що ст. 140 Земельного кодексу України встановлено перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку лише для випадків, коли право власності набуто в установленому законом порядку.
		 
		В судовому засіданні прокурор, представник Кабінету Міністрів України - Стовбчатий А.Ю. та представник ДП «Вищедубечанське лісове господарство» - Кілічава Т.М.  підтримали апеляційні скарги та просили задовольнити.
		Представник відповідача Вишгородської районної державної адміністрації  -Журавльова С.В. та представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 . вважали доводи апеляційних скарг необґрунтованими та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку,  а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу  за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372  ЦПК України. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги  підлягають задоволенню виходячи з наступного. 
		 
		Судом встановлено, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 грудня 2013 року № КИ/3221884000:25:003/00010221 відведено у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 1,0439 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (а.с. 21, т. 1).
		Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 20 лютого 2014 року № 70 було змінено цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на індивідуальне садівництво.
		Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24.01.2014 № 24 відчужила земельну ділянку площею 1,0439 га з кадастровим номером НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4 , який в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2014 № 929 відчужив дану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 (а.с. 22-26, т. 1).
		Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_2 було здійснено поділ спірної земельної ділянки на земельні ділянки площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_3 , площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_4 , площею 0,1249 га з кадастровим номером НОМЕР_5 , площею 0,1136 га з кадастровим номером НОМЕР_6 , площею 0,1135 га з кадастровим номером НОМЕР_7 , площею 0,1136 га з кадастровим номером НОМЕР_8 , площею 0,1135 га з кадастровим номером НОМЕР_9 та площею 0,0898 га з кадастровим номером НОМЕР_10 , які розташовані в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Право власності на вказані земельні ділянки було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 (а.с. 181-191, т. 1).
		Відповідно до листа Кабінету Міністрів України від 04.08.2017р. № 6977/0/2-17, рішення щодо вилучення та/або зміну цільового призначення земельних лісових ділянок з кадастровими номерами, зокрема НОМЕР_1 , що розташована в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району та які перебували у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», не приймалося (а.с. 46).
		На момент відведення земельної ділянки  у 2013 році, згідно листа ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 22.06.2017р. № 09-01/274 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 вилучена без відома та погодження з ДП «Вищедубечанське лісове господарство» (а.с. 27).
		Також, відповідно до листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 20.06.2017 року № 04-36/1202, відомості в управлінні щодо погодження вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки відсутні (а.с. 41).
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що  дійсно з матеріалів справи вбачається  порушення встановленого законом порядку виділення земельної ділянки лісогосподарського призначення. Проте на час звернення Першого заступника прокурора Київської області з вказаним позовом строк позовної давності сплив.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що  державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.  Тобто, Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатися про порушене право з моменту винесення Головним управлінням Держземагентсва у Київській області оспорюваного наказу - 11 грудня 2013 року.  
		Разом із тим, уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.
		Крім того, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав ті обставини, що ОСОБА_2 набув права власності на спірну земельну ділянку у 2014 році у законний спосіб, а саме уклавши нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу із особою, яка також придбала спірну земельну ділянку у законний спосіб на підставі договору купівлі-продажу в особи, якій було передано земельну ділянку у власність.
		У подальшому ОСОБА_2 вчинив дії щодо спірних ділянок, а саме, земельна ділянка була розділена на ділянки меншого розміру та зареєстрував право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що було винесено відповідне рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень.
		Правомірність набуття відповідачем права власності на земельні ділянки підтверджена належними правовстановлюючими документами, фактом державної реєстрації такого права. Крім того, відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки, оскільки набув право власності на підставі чинних і ніким не оспорених договорів купівлі-продажу на оплатній основі. Договори купівлі-продажу земельної ділянки ніким не оспорювалися та суду не надано доказів, щодо визнання вказаних договорі недійсними або нікчемними.
		За таких обставин, позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, на думку суду першої інстанції, буде мати ознаки непропорційного втручання держави у його право власності, оскільки вказана особа набула права власності на підставі оплатних договорів купівлі-продажу.
		Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що первісне безвідплатне відчуження майна здійснено державою шляхом прийняття рішень державним органом, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державної власністю. В подальшому майно набуто у власність за відплатними правочинами особами, які мали право на його відчуження, про що свідчить нотаріальний порядок укладання правочинів та їх визнання державними органами, про що свідчить державна реєстрація цих правочинів.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що в задоволені позову Першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах Кабінету Міністрів України про визнання недійсним рішень органу виконавчої влади та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, слід відмовити, застосувавши строки позовної давності. Крім того, слід врахувати, що відповідач набув права власності на земельну ділянку у встановлений законом спосіб, шляхом укладання правочину, який визнаний держаними органами, а тому є належним набувачем.
		 
		Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх зробленими з неправильним застосуванням норм матеріального права.
		            Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
		 Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).
		Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
		За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).   Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
		 До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
		 Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет : складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
		Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
		Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).
		Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
		Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
		Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
		Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
		Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
		Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.
		Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
		За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України).
		Частиною 5 ст. 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої сліди чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
		 
		Як встановлено з матеріалів справи, наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11.12.2013 № КИ/3221884000:25:003/00010221 відведено у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 1,0439 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
		Відповідно до пункту 2 оспорюваного наказу, земельна ділянка, загальною площею 1,0439 га ( кадастровий номер НОМЕР_1 ) для ведення особистого селянського господарства надається у власність ОСОБА_3 із земель сільськогосподарського призначення державної власності ( а.с. 21, т. 1).
		Проте матеріалами справи підтверджується, що відведена у приватну власність спірна земельна ділянка відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_11 від 2.09.1998 року  та матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» ( а.с. 28-40, 43-45, т. 1).
		Доводи представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на підтвердження факту віднесення земельної ділянки, площею 1,0439 га з кадастровим номером НОМЕР_12 до земель лісогосподарського призначення надано інформацію ВО «Укрдержліспроект» від 06.02.2017 року з графічними матеріалами, відповідно до яких спірна земельна ділянка знаходиться у кварталі 121 Ровжівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» ( за матеріалами лісовпорядкування 2003 року). Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року спірна земельна ділянка знаходиться у кварталі 406 Приморського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство».
		            Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
		 Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України ( висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
		В матеріалах справи знаходяться належним чином завірені матеріали лісовпорядкування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» та Протокол другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 року про погодження матеріалів лісовпорядкування Вищедубечанського лісгоспу, який погоджено державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджений начальником Київського обласного управління лісового господарства ( а.с. 32-40, т. 1).
		Крім того, відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 20.03.2018 року № 170 матеріали лісовпорядкування по ДП «Вищедубечанський лісгосп» 1993, 2003 років затверджувались в установленому порядку органами виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з органом виконавчої влади з питань  охорони навколишнього природного середовища. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 1993-2003 років відповідають вимогам, визначеним Інструкцією про порядок створення і розмноження лісових карт ( а.с. 138, т.1).
		Враховуючи викладене, наявні у справі матеріали лісовпорядкування ДП «Вищедубечанське лісове господарство», а також фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 121 і меж його таксаційних виділів Ровжівського лісництва ( матеріали лісовпорядкування 2003 року) та кварталу 406 і меж його таксаційних виділв Приморського лісництва ( матеріали лісовпорядкування 2014 року) та межами  земельної ділянки  НОМЕР_12 ( а.с. 42-45, т. 1),  є належними доказами підтвердження факту  належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.
		Розпорядження спірною ділянкою з таким статусом віднесено до повноважень  Кабінету Міністрів України, який відповідно до ст. 27 Лісового кодексу України передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.
		Однак, згідно з листом Кабінету Міністрів України від 04.08.2017р. № 6977/0/2-17, рішення щодо вилучення та/або зміну цільового призначення 3-х земельних лісових ділянок, до яких також належить земельна ділянка  з кадастровим номером  НОМЕР_1 , що розташована в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району та які перебували у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», не приймалося (а.с. 46, т. 1).
		Як вбачається з листа ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 22 червня 2017р. № 09-01/274 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 вилучена без відома та погодження з ДП «Вищедубечанське лісове господарство». Зазначені у даному листі 9 земельних ділянок становили єдиний лісовий масив (а.с. 27, т. 1).
		Також згідно ч. 4 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища та лісового господарства. Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду надавалася ОСОБА_3 для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства і використання лісових ресурсів, що фактично свідчить про зміну її цільового призначення, проект відведення мав бути погоджений органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
		Відповідно до листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 20 червня 2017 року № 04-36/1202,  управлінням не надавалось погодження на вилучення та зміну цільового призначення 9 земельних ділянок, серед яких земельна ділянка з кадастровим номером  НОМЕР_1 ( а.с. 41, т. 1).
		Таким чином, оспорюваним наказом Головного управління Держземагентства від 11.12.2013 року відведено у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 1,0439 га, яка знаходиться у 406 кварталі Приморського лісництва ДП «Вищедубечанське  лісове господарство» та використовувалась для ведення лісового господарства. При цьому вбачається, що у наказі безпідставно зазначено, що земля виділяється із земель  сільськогосподарського призначення.
		Таким чином, Головне управління Держземагентства у Київській області розпорядилось  земельною ділянкою та змінило цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням визначених законом повноважень.
		Жодних доказів тих обставин, що спірна земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення, відповідачем суду не надано.
		Отже, матеріалами справи підтверджені порушення вимог земельного та лісового законодавства, на які посилався прокурор, а саме - передача землі у власність фізичній особі для нелісогосподарських потреб без вилучення та припинення повноважним органом права користування попереднього землекористувача та без зміни у передбаченому законом порядку цільового призначення.
		З матеріалів справи встановлено, що на запит Прокуратури Київської області  Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області 22 червня 2017 року було надіслано завірену копію наказу від 11 грудня 2013 року та відповідний пакет документів, що слугували підставою для прийняття даного наказу ( а.с. 48-49, т. т1)
		Як вбачається з копій наданих документів ( а.с. 219-229, т.2), підставою для прийняття оспорюваного наказу стало клопотання ОСОБА_3 на ім`я начальника Головного управління Держземагентства у Київській області про передачу їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , площею 1,0439 га для ведення особистого селянського господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 03 грудня 2013 року.  
		Жодних документів до зазначеного клопотання не додано ( а.с. 226-227, т. 2).
		За повідомленням Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 31 березня 2017 року, документація із землеустрою щодо 33 земельних ділянок, серед яких земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 на зберігання до місцевого фонду документації не передавалась.  Також записи про реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки в Книгах записів  реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі - не обліковуються ( а.с. 221, т. 2).
		Згідно з положеннями частин 6-9 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності , зокрема,  для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.  У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.
		 
		Отже, з матеріалів справи встановлено, що спірна земельна ділянка, яка перебувала у державній власності та мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача ДП «Вищедубечанське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК України) повноважним органом не вилучалась та зміна цільового призначення не здійснювалась.
		При цьому  жодних належних доказів наявності проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, погодженого у встановленому статтею 186-1  ЗК України порядку,  який було затверджено оспорюваним наказом  від 11 грудня 2013 року, відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області  суду не надано.
		За повідомленням Державного агентства лісових ресурсів від 15 серпня 2017 року № 02-33/5996-17, Держлісагентство не погоджувало проектів землеустрою та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , що відведена у власність ОСОБА_3 ( а.с. 47, т. 1).
		За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
		Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року ( а.с. 45, т. 1) спірна земельна ділянка знаходиться у кварталі 406, виділ 1,2, 3 Приморського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство». Таким чином встановлено, що земельна ділянка, передана у приватну власність наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11.12.2013 року мала лісогосподарське призначення та вкрита лісами. 
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції  щодо порушення вимог закону при виділенні у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, оскільки  відведення у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а саме - для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам ст. 46,84 ЗК України, ст. 7,8 ЛК України та не відносилось до компетенції Головного управління Держземагентства у Київській області.  
		 
		Разом з тим, дійшовши правильних висновків про порушення встановленого законом порядку виділення земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про сплив позовної давності у даних правовідносинах та застосував наслідки спливу позовної давності, відмовивши у позові з цих підстав.
		            Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
		Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
		На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		 Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
		 
		Обґрунтовуючи дотримання строку позовної давності при зверненні до суду 21 листопада 2017 року,  прокурор вказував, що інтереси держави було порушено внаслідок незаконного вилучення земель лісогосподарського призначення на підставі оскаржуваного наказу, проте Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки наказ про передачу у власність земельної ділянки Головним управлінням Держземагентства Київської області від 11.12.2013 року приймався без його участі.
		            Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття наказу від 11.12.2013 року відомо не було, інформація про відведення у власність земельної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення у загальнодоступних базах даних була відсутня.
		            Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише в 2017 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме: листів ВО «Укрдержліспроект» від 06.02.2017 року № 50,  ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 22.06.2017 року № 09-01/274,  Київського обласного та по м. Києву лісового та мисливського господарства від 20.06.2017 року № 04-36/1202, Кабінету Міністрів України від 04.08.2017 року № 6077/0/2-17, Державного агентства лісових ресурсів України від 15.08.2017 року № 02-33/5996-17, що підтверджують незаконне відведення у власність земель лісогосподарського призначення поза волею їх власника.
		            Також у позовній заяві, підписаній 21 листопада 2017 року,  прокурор зазначив, що за фактами незаконного відведення у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення прокуратурою області 20.07.2017 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
		            У письмових поясненнях представник Кабінету Міністрів України зазначив, що про оскаржуване розпорядження  про передачу у власність спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення Кабінету Міністрів України стало відомо з моменту пред`явлення позову Першого заступника прокурора Київської області.  При цьому зазначав, що до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних відносин та відсутні повноваження щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації щодо користувачів земельних ділянок тощо. У даному випадку земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі Кабінету Міністрів України.
		            Також представник Кабінету Міністрів  України зазначав, що з оспорюваного наказу від 11 грудня 2013 року неможливо було безпосередньо встановити, що  спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. У зв`язку з цим порушення інтересів держави стало можливим виявити лише після проведення перевірки прокуратурою та витребування необхідної інформації  від різних органів виконавчої влади, державних підприємств.  Таким чином, про порушене  право Кабінету Міністрів України стало відомо  у листопаді 2017 року ( а.с. 128-131, т. 2).
		Будь-яких відомостей про те, що розпорядник земель державної власності дізнався про порушення вимог земельного законодавства раніше, матеріали справи не містять.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що звернення прокурора з позовом за захистом порушених прав держави, про що Кабінет Міністрів України раніше не знав, здійснено в межах строків позовної давності, передбачених статтею 256 ЦК України.
		Отже, висновки суду першої інстанції щодо спливу позовної давності на час звернення прокурора з даним позовом до суду є безпідставними.
		 
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку  про обґрунтованість доводів апеляційних скарг заступника Прокурора Київської області та представника ДП «Вищедубечанське лісове господарство», а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 11.12.2013 року за № КИ/3221884000:25:003/00010221 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 
		Оскільки наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 грудня 2013 року про виділення земельної ділянки ОСОБА_3 прийнято всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20,55, 56, 84, 116, 122, 141, 142, 149, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 7,8, 27, 57 Лісового кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10.04.2008 року, то на підставі ст. 21, 152 Земельного кодексу України, ст. 393 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
		З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 після отримання у 2013 році у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 відчужила земельну ділянку ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого  приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Сорокою В.О. 24 січня 2014 року за реєстровим № 24.
		Як вбачається зі змісту розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 70 від 20 лютого 2014 року, пунктом 2 зазначеного розпорядження змінено цільове призначення земельних ділянок, які належать на праві власності ОСОБА_4 , зокрема  і земельної ділянки площею 1,0439 за кадастровим номером НОМЕР_1 , з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва без права забудови ( а.с. 4, т. 3).
		Оскільки наказ Головного управління Держземагентства від 11 грудня 2013 року суперечить вимогам закону та підлягає визнанню недійсним, то прийняте у подальшому  розпорядження № 70 від 20 лютого 2014 року Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про зміну цільового призначення земельної ділянки також підлягає визнанню недійсним.
		В свою чергу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк -Федорук К.О. за реєстровим  № 929 відчужив дану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 (а.с. 22-26, т. 1).
		 
		Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.
		При цьому колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що оскільки договори купівлі-продажу земельної ділянки ніким не оспорювалися та суду не надано доказів, щодо визнання вказаних договорів недійсними або нікчемними, то у задоволенні позову прокурора про витребування земельної ділянки слід відмовити. 
		Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
		            Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду  від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц,  задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.  Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника.
		Оскільки з матеріалів справи встановлено, що   спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача ДП «Вищедубечанське лісове господарство» у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, а зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому колегія суддів вважає, що відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Кабінету Міністрів України - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.
		Таким чином, оскільки держава в особі Кабінету Міністрів України не розпоряджалася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб,  то спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення, отже  Головне управління Держземагентства здійснило відчуження земельної ділянки  без вираження на це волі власника.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що первісне безвідплатне відчуження майна здійснено державою шляхом прийняття рішень державним органом, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державної власністю.
		Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника ( висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12). Тому відсутність такого рішення держави в особі Кабінету Міністрів України як уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки відбулось без вираження волі власника.
		 
		Крім того, неможливо визнати правильним висновок суду першої інстанції про наявність ознак  непропорційного втручання держави у  право  власності ОСОБА_2 з огляду на набуття ним  права власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу, виходячи з наступного.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою ( рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		-    Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		-    Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
		            - Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно ( рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року , «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року ( заява № 43768/07).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи,  передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
		            Судом встановлено, що Головне управління Держземагентства у Київській області повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою не мало, остання вибула з володіння  власника поза його волею.
		Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом виконавчої влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
		            Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
		            В силу  зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).
		 З огляду на вищевикладене суспільний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес  ОСОБА_2  у збереженні земельної ділянки у власності.
		            Разом з тим, ОСОБА_2 , із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_4 , в якого він придбав цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Аналогічне право може реалізувати і ОСОБА_4 , пред`явивши відповідну вимогу до ОСОБА_3 як продавця земельної ділянки.  Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.
		Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, в тому числі за результатами перевірки заперечень відповідача проти позову, з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах заступника прокурора Київської області, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності». 
		 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що ОСОБА_2 було здійснено поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , внаслідок чого утворилися земельні ділянки : площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_3 , площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_4 , площею 0,1249 га з кадастровим номером НОМЕР_5 , площею 0,1136 га з кадастровим номером НОМЕР_6 , площею 0,1135 га з кадастровим номером НОМЕР_7 , площею 0,1136 га з кадастровим номером НОМЕР_8 , площею 0,1135 га з кадастровим номером НОМЕР_9 та площею 0,0898 га з кадастровим номером НОМЕР_10 , які розташовані в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Право власності на вказані земельні ділянки було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 .
		Таким чином, колегія суддів, встановивши  що спірна земельна ділянка, площею 1,0439 га, яка протиправно виключена зі складу земель лісового фонду через прийняття оскаржуваного наказу  поза межами  повноважень Головного управління Держземагентства у Київській області, належить до земель лісогосподарського призначення ,  на час прийняття наказу про її відчуження перебувала в державній власності та вибула з володіння власника поза його волею, дійшла висновку про наявність правових підстав для витребування вищезазначених земельних ділянок, що утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, площею 1,0439 га,  у відповідача ОСОБА_2   у власність держави в особі Кабінету Міністрів України.
		Враховуючи, що апеляційний суд вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, які зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права,  та вбачає наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі,  тому оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
		Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки прокуратурою Київської області було  понесено судові витрати у вигляді сплаченого судового збору при подачі позовної заяви - 6315 грн. 60 коп. та апеляційної скарги - 9473 грн. 40 коп., всього - 15 789 грн., то з кожного із відповідачів : Головного управління Держгеокадастру в Київській області, Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_2 на користь Прокуратури Київської області підлягають стягненню понесені судові витрати у розмірі: 15 789 грн. /3= 5263 грн.  
		Також третьою особою ДП «Вищедубечанське лісове господарство» було сплачено судовий збір при поданні апеляційної скарги у розмірі 9473 грн. 40 коп., а тому із кожного з відповідачів на користь скаржника підлягають стягненню судові витрати у розмірі : 9473 грн. 40 коп. /3= 3157 грн. 80 коп. 
		Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд
		 
		постановив:
		 
		Апеляційні скарги Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» та  Заступника прокурора Київської області - задовольнити.
		Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2018 року - скасувати та прийняти постанову :
		Позов Першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі  Кабінету Міністрів України, до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним рішень органу виконавчої влади та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння - задовольнити.
		Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11.12.2013 року за № КИ/3221884000:25:003/00010221 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 . 
		Визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 20 лютого 2014 року  № 70 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок приватної власності, цільове призначення яких змінюється з ведення особистого селянського господарства на індивідуальне садівництво загальною площею 2,0878 га на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області ( за межами населеного пункту) громадянину  України ОСОБА_4 ».
		Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки:
		- площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_2 ,
		- площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_3 , 
		- площею 0,125 га з кадастровим номером НОМЕР_4 , 
		- площею 0,1249 га з кадастровим номером НОМЕР_5 , 
		- площею 0,1136 га з кадастровим номером НОМЕР_6 , 
		- площею 0,1135 га з кадастровим номером НОМЕР_7 , 
		- площею 0,1136 га з кадастровим номером НОМЕР_8 ,
		-  площею 0,1135 га з кадастровим номером НОМЕР_9 
		-  площею 0,0898 га з кадастровим номером НОМЕР_10 , які розташовані в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. 
		Стягнути  з Головного управління Держгеокадастру у Київській області ( код ЄДРПОУ 39817550) на користь Прокуратури Київської області ( код ЄДРПОУ 02909996)  судові витрати по сплаті судового збору  - 5263 грн.,  на користь Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» ( код ЄДРПОУ 00992094) судові витрати по сплаті судового збору - 3157 грн. 80 коп.
		Стягнути з  Вишгородської районної державної адміністрації Київської області ( код ЄДРПОУ 23569369)  на користь Прокуратури Київської області судові витрати по сплаті судового збору  - 5263 грн.,  на користь Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» судові витрати по сплаті судового збору - 3157 грн. 80 коп.
		Стягнути з   ОСОБА_2   ( реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_13 ) на користь Прокуратури Київської області судові витрати по сплаті судового збору  - 5263 грн.,  на користь Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» судові витрати по сплаті судового збору - 3157 грн. 80 коп.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з  дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду  протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		            Повний текст постанови складено  14 червня 2019 року.
		 
		 
		    Суддя  - доповідач:                                                                    Ящук Т.І. 
		 
		                        Судді:                                                                      Немировська О.В.
		                                                                                                        
		                                                                                                         Чобіток А.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...