Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 510/456/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2019.
Дата набрання законної сили: 10.04.2019
Номер судового провадження: 14-1цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 квітня 2019року
		м. Київ
		 
		Справа № 510/456/17
		Провадження № 14-1цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		 
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю  «Лагуна-Рені» (далі - ТОВ «Лагуна-Рені»),
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Компанія «Бівен Інвестментс ЛТД» (далі - Компанія), Ренійська районна державна адміністрація Одеської області (далі - Ренійська РДА),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ «Лагуна-Рені»
		 
		на заочне рішення Ренійського районного суду Одеської області від 01 грудня 2017 року у складі судді Сорокіна К. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Калараша А. А., Заїкіна А. П. 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лагуна-Рені», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Компанія, Ренійська РДА, про поновлення на роботі та зобов'язання вчинити дії, і
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконним звільнення її з посади директора ТОВ «Лагуна-Рені» з 10 березня 2017 року та поновити її на цій посаді з 10 березня 2017 року; зобов`язати Ренійську РДА скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний реєстр) запис про зміну керівника юридичної особи, зміну складу підписантів стосовно ТОВ «Лагуна-Рені», зроблений юридичним департаментом Одеської міської ради.
		 
		Вимоги мотивувала тим, що протоколом зборів засновників ТОВ «Лагуна-Рені» від 01 серпня 2013 року її призначено на посаду директора товариства. 06 квітня 2017 року при моніторингу відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі, вона виявила інформацію про те, що з 10 березня 2017 року керівником цього товариства значиться ОСОБА_2 .
		 
		Зазначала, що до теперішнього часу вона виконує функції та обов'язки директора ТОВ «Лагуна-Рені». Ні від засновників підприємства, ні від будь-яких інших уповноважених осіб не отримувала повідомлення про своє звільнення з посади.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 01 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним звільнення  ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Лагуна-Рені» з 10 березня 2017 року та поновлено її на цій посаді з 10 березня 2017 року. Зобов`язано Ренійську РДА скасувати в Єдиному реєстрі запис про зміну керівника юридичної особи, зміну складу підписантів стосовно ТОВ «Лагуна-Рені», зроблений юридичним департаментом Одеської міської ради.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою звільнення з 10 березня 2017 року ОСОБА_1 з ініціативи власника або уповноваженого ним органу був протокол № 01-03/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Лагуна-Рені» від 28 березня 2017 року, тобто після звільнення позивачки і без зазначення підстав для розірвання трудового договору; рішення Компанії про звільнення позивачки, яке викладено у протоколі зборів ради директорів Компанії від 09 березня 2017 року, не пройшло процедуру легалізації, відтак відсутні підстави вважати, що звільнення відбулося відповідно до чинного законодавства України.
		 
		Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року заочне рішення Ренійського районного суду Одеської області від 01 грудня 2017 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що судове рішення є законним та обґрунтованим. Позовні вимоги в частині зобов`язання Ренійської РДА вчинити певні дії є похідними від вимог про визнання звільнення позивачки незаконним, відтак відсутні підстави для їх розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
		 
		У червні 2018 року ТОВ «Лагуна-Рені» звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди розглянули по суті справу, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та не врахували, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки спір у частині пред`явленої ОСОБА_1 вимоги до Ренійської РДА про зобов`язання скасувати в Єдиному реєстрі запису про зміну керівника юридичної особи, зміну складу підписантів стосовно ТОВ «Лагуна-Рені», зроблений юридичним департаментом Одеської міської ради, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Також зазначила, що суди порушили норми процесуального права щодо належного повідомлення про розгляд справи як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Компанію.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити без задоволення скаргу ТОВ «Лагуна-Рені», а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість наведених у касаційній скарзі доводів. При цьому вказала, що судами оглянуті та долучені до справи завірені копії документів, відповідно до яких ОСОБА_3   є також представником Компанії, відтак, на її думку, відсутні порушення норм процесуального права.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 05 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Суди установили, що з 01 серпня 2013 року ОСОБА_1 перебувала на посаді директора ТОВ «Лагуна-Рені», засновником якого є Компанія. З 10 березня 2017 року позивачку звільнено з роботи на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Лагуна-Рені» № 01-03/2017.
		 
		Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка вказувала, що у квітні 2017 року під час моніторингу відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі, вона виявила інформацію про те, що з 10 березня 2017 року керівником товариства значиться ОСОБА_2 . 
		 
		Позивачка просила визнати незаконним звільнення її з посади директора товариства з 10 березня 2017 року та поновити на цій посаді з 10 березня 2017 року; зобов`язати Ренійську РДА скасувати в Єдиному реєстрі запис про зміну керівника юридичної особи, зміну складу підписантів стосовно ТОВ «Лагуна-Рені», зроблений юридичним департаментом Одеської міської ради.
		 
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, у якій визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
		 
		По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		 
		Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції від 03 жовтня 2017 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. 
		 
		Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства. 
		 
		Також КАС України, як у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, так і в редакції від 03 жовтня 2017 року надає визначення публічно-правового спору, як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та пункт 1 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року), та адміністративного судочинства - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ у порядку, встановленому цим законом (пункт 4 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та пункт 5 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		У статті 17 КАС України (тут і далі - у редакції, що діяла на час звернення з позовом до суду) вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 
		 
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
		 
		Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		 
		Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
		 
		Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку із порушенням, на думку позивачки, її трудових прав під час виконання нею посадових обов`язків директора ТОВ «Лагуна-Рені», стосується правомірності її звільнення з посади, тобто має приватноправовий характер, а тому такий спір не може розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
		 
		Разом з тим стосовно юрисдикційності цього спору Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру засновником ТОВ «Лагуна-Рені» є Компанія (т. 1, а. с. 4 - 10).
		 
		Згідно з протоколом зборів ради директорів Компанії від 09 березня 2017 року вирішено затвердити зняття ОСОБА_1 з посади генерального директора ТОВ «Лагуна-Рені», призначення ОСОБА_2 на цю посаду (т. 1, а. с. 68).
		 
		28 березня 2017 року загальними зборами учасників ТОВ «Лагуна-Рені», які оформлені протоколом № 01-03/2017, вирішено звільнити з посади директора ТОВ «Лагуна-Рені» ОСОБА_1 з 09 березня 2017 року на підставі рішення зборів ради директорів Компанії від 09 березня 2017 року та призначити на цю посаду ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 66).
		 
		Не погодившись зі звільненням, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення прозову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що підставою звільнення 10 березня 2017 року ОСОБА_1 з ініціативи власника був протокол № 01-03/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Лагуна-Рені» від 28 березня 2017 року, тобто рішення про звільнення приймалося після звільнення позивачки і без зазначення підстав для розірвання трудового договору; рішення Компанії від 09 березня 2017 року не пройшло процедуру легалізації, відтак звільнення позивачки є незаконним.
		 
		Проте такі висновки судів не ґрунтуються на вимогах закону.
		 
		Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю урегульовано у низці нормативних актів, серед яких Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), Господарський кодекс України ( далі - ГК України), Закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-ХІІ).
		 
		Зазначені нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому Велика Палата Верховного Суду застосовує норми матеріального права на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 81 ГК України та частини першої статті 50 Закону № 1576-ХІІ товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
		 
		Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 
		 
		Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачено у статті 10 Закону № 1576-ХІІ 
		 
		Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97  ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього ( статті 23 Закону № 1576-ХІІ) .
		 
		Відповідно до статті 58 Закону № 1576-ХІІ вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
		 
		У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
		 
		Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону № 1576-ХІІ, яка також відсилає до статті 41 цього закону. Відповідно до зазначених норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині 3 статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення. 
		 
		Згідно статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору. 
		 
		За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
		 
		Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
		 
		Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
		 
		У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
		 
		Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
		 
		Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
		 
		Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
		 
		Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили  предметну юрисдикцію спору, розглянувши  справу в порядку цивільного судочинства.
		 
		У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
		 
		Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22  цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «Лагуна-Рені» підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.
		 
		На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити  ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
		 
		Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
		 
		Керуючись статтями 141, 255, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна-Рені» задовольнити частково.
		 
		Заочне рішення Ренійського районного суду Одеської області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року скасувати.
		 
		Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю  «Лагуна-Рені», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Компанія «Бівен Інвестментс ЛТД», Ренійська районна державна адміністрація Одеської області,
		 про поновлення на роботі та зобов'язання вчинити дії - закрити.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                      О. М. Ситнік
		Судді:                                     Н. О. Антонюк                                            Л. М. Лобойко
		С. В. Бакуліна                                             Н. П. Лященко
		В. В. Британчук                                          О. Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима                                               Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська                                      І. В. Саприкіна
		О. С. Золотніков                                       О. С. Ткачук    
		О. Р. Кібенко                                              В. Ю. Уркевич
		В. С. Князєв                                              О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...