Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/8496/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2019.
Дата набрання законної сили: 05.06.2019
Номер судового провадження: 14-154цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		05 червня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 461/8496/15-ц
		Провадження № 14-154цс19 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р . , Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4 ,
		відповідач - Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця»),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ДТГО «Львівська залізниця» 
		 
		на рішення Галицького районного суду міста Львова від 11 листопада 2016 року у складі судді Городецької Л. М. та ухвалу Апеляційногосуду Львівської області від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Шандри М. М., Копняк С. М.
		 
		у цивільній справі за позовом  ОСОБА_4 до ДТГО «Львівська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача 24 551,35 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, з яких: 2 217,25 грн - понесені ним витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу, 21 000,00 грн - неодержаний дохід від підприємницької діяльності згідно з укладеними договорами-замовленнями від 03 листопада 2014 року про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом (упущена вигода), 1 334,10 грн - витрати на придбання медикаментів у зв`язку з лікуванням, а також 20 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 листопада 2014 року на території вантажного пункту станції Скнилів електрокозловим краном ЕКК-10 № 51238, яким керував працівник відокремленого підрозділу «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» ДТГО «Львівська залізниця» ОСОБА_3, пошкоджено належний йому на праві власності автомобіль «Рено», реєстраційний номер  НОМЕР_1 , який він використовував у своїй підприємницькій діяльності.
		 
		Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, не відшкодував, ОСОБА_4 просив позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		 
		Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 11 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ДТГО «Львівська залізниця» на користь ОСОБА_4 2 217,25 грн на відшкодування майнової шкоди, 11 000,00 грн - упущеної вигоди, 445,51 грн - судових витрат, а всього - 13 662,76 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ДТГО «Львівська залізниця» як власник джерела підвищеної небезпеки зобов`язане відшкодувати ОСОБА_4 витрати, понесені на відновлювальний ремонт автомобіля. 
		 
		Також судом першої інстанції зазначено, що в період з 03 по 06 листопада 2014 року позивач був позбавлений можливості виконати договори на перевезення вантажу на загальну суму 11 000,00 грн. 
		 
		Крім того, вказано про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди та витрат, понесених на лікування (придбання медикаментів), оскільки не встановлено причинного зв`язку між пошкодженням належного позивачу транспортного засобу та перебуванням його на стаціонарному лікуванні. 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 11 листопада 2016 року залишено без змін.
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню на користь позивача завданої майнової шкоди внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу, а також упущеної вигоди у зв`язку з неможливістю виконання договорів із надання послуг з перевезення вантажу.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги
		 
		У квітні 2017 року ДТГО «Львівська залізниця» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 11 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що у спірних правовідносинах шкоду було завдано внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, у зв`язку з чим суди повинні були дати оцінку наявності або відсутності вини ДТГО «Львівська залізниця».
		 
		Також зазначив, що  ОСОБА_4 використовував належний йому автомобіль у підприємницькій діяльності (договори про надання послуг з перевезення вантажу укладені між позивачем як фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» (далі - ТОВ «Агролайф корми»), тому матеріально-правова вимога про відшкодування упущеної вигоди повинна розглядатися в порядку господарського судочинства. Позивачем не надано доказів того, що пошкодження транспортного засобу унеможливили його використання та експлуатацію.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У червні 2017 року  ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку. Справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами виникли деліктні (позадоговірні) правовідносини, за якими настає відповідальність за цивільним правом, пов`язана із заподіянням майнової шкоди внаслідок цивільного правопорушення. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до розгляду, ухвалою від 13 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв`язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб`єктною підсудністю.
		 
		Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, зокрема, щодо: 
		1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; 
		3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Суд установив, що  ОСОБА_4 є власником вантажного автомобіля марки Renault Premium, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
		 
		04 листопада 2014 року належний позивачу транспортний засіб перебував на території станції Скнилів для здійснення навантаження відсіву граніту, що знаходиться на вул. Авіаційній, 2 у м. Львові, де кран пошкодив зазначений автомобіль. Причиною пошкодження є самовільний рух крану ЕКК-10 від пориву вітру.
		 
		Звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути з ДТГО «Львівська залізниця», зокрема, упущену вигоду у розмірі 21 000,00 грн, яку він мав би отримати після виконання замовлення ТОВ «Агролайф корми»на перевезення вантажу згідно з укладеними останнім із ним як ФОП договорами замовленнями.
		 
		Основним наведеним у касаційній скарзі доводом зазначено ту обставину, що між позивачем як ФОП і ТОВ «Агролайф корми» склалися господарські відносини, тому вимога про стягнення упущеної вимоги повинна розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		 
		У позові ОСОБА_4 як фізична особа та власник пошкодженого рухомого майна просив стягнути із ДТГО «Лівівська залізниця» як винної особи та власника джерела підвищеної небезпеки суму збитків, зокрема, у вигляді упущеної вигоди за неможливість надання послуг по перевезенню вантажів у зв`язку із пошкодженням транспортного засобу.
		 
		Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців позивач зареєстрований як ФОП. Вид діяльності - вантажний автомобільний транспорт.
		 
		За загальним правилом, закріпленим у частинах першій та третій статті 15 ЦПК України, що діяла на час звернення до суду та розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Разом з тим ГПК України у редакції, що діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, передбачав, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
		 
		Тобто фізична особа могла звернутися з позовом до господарського суду лише у разі, якщо розгляд такого спору у господарському суді було прямо передбачено ГПК України та відповідним законом.
		 
		Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		 
		Частиною третьою статті 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		 
		Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
		 
		З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Особа, якій спричинено шкоду,  подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив  або  є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
		 
		Зі змісту позовної заяви убачається, що позивач саме як фізична особа - власник транспортного засобу, а не фізична особа - підприємець, звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав - відшкодування завданої майнової шкоди, включаючи упущену вигоду, заподіяної пошкодженням належного йому на праві власності рухомого майна (транспортного засобу).
		 
		Тобто позивач порушує питання як про відшкодування вартості пошкодженого майна, належного йому як фізичній особі, так і упущеної вигоди, що є складовими майнової шкоди, за рахунок суб`єкта деліктної відповідальності та безпосереднього заподіювача шкоди.
		 
		Стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо відшкодування майнової шкоди завданої юридичною особою фізичній особі.
		 
		ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої та апеляційній інстанціях не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу, одним із яких є фізична особа.
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення, що дотримано судами при розгляді вказаної справи.
		 
		Враховуючи вказане вище, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що необґрунтованими є наведені в касаційній скарзі ДТГО «Львівська залізниця» доводи про віднесення вказаної справи в частині вимог  ОСОБА_4 як ФОП про стягнення упущеної вигоди до юрисдикції господарського суду.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, з огляду на суб`єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин, що спір в цій частині правильно розглянуто за правилами цивільного судочинства.
		 
		Позивачем заявлено позов саме як фізичною особою, власником пошкодженого рухомого майна, до відповідача як суб`єкта деліктних зобов`язань, а не суб`єктом господарювання та перевізником до іншого суб`єкта господарювання.
		 
		Крім того, самі договори-замовлення від 04 листопада 2014 року, на підставі яких позивач просить стягнути суму упущеної вигоди, та які укладені ним як ФОП із ТОВ «Агролайф корми», не є предметом спору.
		 
		За таких обставин суди попередніх інстанцій, встановивши, що позов ОСОБА_4 стосується не підприємницької діяльності, а деліктних правовідносин, правильно розглянули справу в порядку цивільного судочинства.
		 
		Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій підтверджуються й ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14 березня 2016 року (провадження № 6-2034св16) у вказаній справі.
		 
		Що стосується висновків судів попередніх інстанцій в частині розгляду справи по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		 
		Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач зазначив, що пошкодження належного йому транспортного засобу відбулося на належній відповідачу території електрокозловим краном ЕКК-10 № 51238, яким керував працівник відокремленого підрозділу «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» ДТГО «Львівська залізниця». При спричиненні шкоди автомобіль позивача не перебував у русі. Тому суди обґрунтовано не застосували до спірних правовідносин статтю 1188 ЦК України.
		 
		ОСОБА_4 здійснено ремонт пошкодженого рухомого майна, у зв`язку із чим понесено витрати у розмірі 2 217,25 грн.
		 
		Крім того, позивачем понесені збитки у вигляді неотриманих доходів на суму 11 000,00 грн згідно з договорами-замовленнями від 03 листопада 2014 року.
		 
		Правило відшкодування шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки сформульоване у частині другій статті 1187 ЦК України. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		Зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки.
		З урахуванням вказаних вимог щодо визначення джерела підвищеної небезпеки, суди правильно застосували вказану норму, оскільки електрокозловий кран ЕКК-10 № 51238, є джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		Стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об`єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об`єктів.
		 
		У даному випадку суди встановили, що електрокозловий кран ЕКК-10 № 51238, належить відповідачу, який здійснює його фактичну експлуатацію.
		 
		Розмір завданої шкоди позивачем обґрунтовано, вказані обставини та докази, якими вони підтверджені, судами досліджено і їм надано відповідну правову оцінку.
		 
		Закон передбачає вичерпний перелік обставин, за яких володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК). 
		 
		Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що докази на підтвердження неправомірного перебування на території ДТГО «Львівська залізниця» належного позивачу транспортного засобу та існування обставин непереборної сили відсутні.
		 
		Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		 
		За змістом частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		 
		Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
		 
		Зазначений висновок узгоджується і з нормою частини першої статті 1172 ЦК України та частини другої статті 1187 ЦК України.
		 
		За змістом статей 22, 1166 ЦК України, вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно із частиною першою статті 61 згаданого Кодексу обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
		 
		Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином досліджених доказів, встановивши, що ДТГО «Львівська залізниця» не довела завдання шкоди позивачу та пошкодження краном належного  ОСОБА_4 транспортного засобу внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, оскільки сам відповідач не заперечував, що з поривом вітру неконтрольований кран, який знаходився на вантажній площадці станції Скнилів, почав самостійно рух, під час якого пошкодив тент належного позивачу автомобіля, який знаходився на цій території з метою проведення навантаження будматеріалу, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення на користь останнього суми збитків у розмірі реальної вартості втраченого майна,який відповідачем не спростовано.
		 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд правильно врахував, що ОСОБА_4 свої зобов`язання за договорами перевезення не виконані з причини пошкодження транспортного засобу з вини ДТГО «Львівська залізниця» та обґрунтовано стягнув на його користь упущену вигоду у вигляді неотриманої суми коштів як оплати за вантажні перевезення, що підтверджені відповідними документами та свідчать про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б його майну не було спричинено шкоду.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 406, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Галицького районного суду міста Львова від 11 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                    О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                         В. С. Князєв
		С. В. Бакуліна                                          Л. М. Лобойко
		В. В. Британчук                                       Н. П. Лященко
		Ю. Л. Власов                                           О. Б. Прокопенко
		М. І. Гриців                                               В. В. Пророк
		В. І. Данішевська                                  Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                          О. С. Ткачук
		О. С. Золотніков                                     В. Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко                                           О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...