Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2340/3833/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 18.06.2019. Зареєстровано: 19.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2019.
Дата набрання законної сили: 18.06.2019
Номер судового провадження: А/855/5668/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 2340/3833/18                                                          Суддя першої інстанції: В.А. Гайдаш
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  18 червня 2019 року                                                                                            м. Київ
		 
		          Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		судді-доповідача                    - Степанюка А.Г.,
		суддів                                        - Епель О.В., Шурка О.І.,
		при секретарі                              - Ліневській В.В.,  
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на проголошене о 12 годині 32 хвилини рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року, повний текст якого складено 18 січня 2019 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови, - 
		В С Т А Н О В И Л А:
		У вересні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Черкаській області (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування постанови від 06.06.2018 року №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД/-ФС-277 про накладення штрафу.
		Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 року у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що перевірка була проведена за наявності на те правових підстав, а саме - наказу «Про проведення інспекційного відвідування» та направлення на його проведення від 27.04.2018 року. Крім того, суд підкреслив, що фактичний допуск особи до роботи без оформлення трудового договору має наслідком притягнення до відповідальності згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, адже зміст укладених з ФОП ОСОБА_1 . договорів свідчить про існування між сторонами трудових, а не цивільно-правових відносин. Поряд з цим, суд зауважив, що за порушення законодавства про працю передбачені різні види юридичної відповідальності: адміністративна відповідно до ст. 41 КпАП України та фінансова згідно ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
		Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому зазначає, що суд не врахував, що Апелянт був двічі притягнутий до відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення. Наголошує, що судом залишено поза увагою постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області у справі №697/891/18, яка має преюдиційне значення для вирішення даної справи. Підкреслив, що при вирішенні справи суд першої інстанції послався на висновок, складений нелегітимною робочою групою з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення Канівської РДА Черкаської області. 
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
		У відзиві на апеляційну скаргу Управління Держпраці у Черкаській області просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування своєї позиції вказує на вмотивованість висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для прийняття оскаржуваної постанови. Стверджує, що Позивачем фактично допущено до роботи особу без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади про прийняття працівника на роботу. Зазначає, що укладені з ФОП ОСОБА_1 договори не відносяться до цивільно-правових, адже предметом таких договорів є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт (надання послуг), їх кінцевий результат, що має кількісну й якісну визначеність, що не було передбачено спірними договорами. Наголошує, що ФОП ОСОБА_1 притягнуто до різних видів юридичної відповідальності, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду. Звертає увагу, що згідно ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. 
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2019 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що 28.03.2018 року засобами телефонного зв`язку до Відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів звернулася особа, яка повідомила, що її мама працює в магазині с. Михайлівка Канівського району без оформлення трудових відносин. На підставі отриманої інформації головним держаним інспектором Корякіною Л.І. було складено службову записку (а.с. 40), в якій викладено суть телефонної розмови та прохання прийняти рішення щодо проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 . На підставі зазначеної службової записки 27.04.2018 року посадовою особою Управління Держпраці у Черкаській області видано наказ №386-Н (а.с. 41) та складено направлення на проведення інспекційного відвідування №754 (а.с. 42). У період з 11.05.2018 року по 14.05.2018 року було проведено перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю.
		У ході перевірки встановлено факт порушення Позивачем вимог чинного законодавства про працю, зокрема, у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» АДРЕСА_1, де здійснюють свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_7 із роздрібної торгівлі продуктами харчування та ФОП ОСОБА_1 із роздрібної торгівлі алкогольними напоями - допущено Позивачем до виконання робіт продавця ОСОБА_5 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України. Крім того, у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» АДРЕСА_2, де здійснюють свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_7 із роздрібної торгівлі продуктами харчування та ФОП ОСОБА_1 із роздрібної торгівлі алкогольними напоями - допущено Позивачем до виконання робіт продавця ОСОБА_6 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України.
		Результати перевірки зафіксовано в акті від 14.05.2018 року №ЧК-365/365/АВ (а.с. 43-47). На підставі викладених в акті перевірки висновків Управлінням Держпраці у Черкаській області винесено оскаржувану постанову від 06.06.2018 року №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-277 про накладення штрафу на Позивача у розмірі 223 380 грн. (а.с. 63).
		На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. 19 Конституції України, ст. ст. 21, 23, 24, 259, 265 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 837, 901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 9, 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 4 Закону України «Про охорону праці», а також низки підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що інспекційне відвідування проведене Відповідачем за наявності на те правових підстав у відповідності до вимог чинного законодавства, а встановлені у ході перевірки порушення Позивачем порядку прийняття працівників на роботу підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
		З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (п. 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96)).
		Згідно пп. 6 п. 4 вказаного Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
		Відповідно до п. 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
		На виконання вимог ст. 259 КЗпП України постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).
		При цьому судовою колегією враховується, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17  постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 визнано нечинною.
		Відповідно до ст. 325 КАС України   постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		Згідно ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
		Таким чином, постанова Уряду України від 29.04.2017 року № 295  втратила чинність 14.05.2019 року з моменту набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року. Отже, приписи Порядку №295 застосовуються судом до спірних правовідносин, оскільки він був чинний на момент проведення інспекційного відвідування Позивача.
		Пунктом 2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань.
		Відповідно до пп. 3 п. 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
		Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено раніше, інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 було здійснене працівниками Управління Держпраці у Чернігівській області у зв`язку з отриманням інформації про фактичний допуск Апелянтом працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) з джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, а саме - телефонного дзвінка. Відтак, інспекційне відвідування Позивача проведено за наявності на те правових підстав.
		Згідно п.п. 19-21 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
		Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.
		Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
		Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.
		Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, результати проведеного Управлінням Держпраці у Черкаській області інспекційного відвідування зафіксовані у відповідному акті від 13.05.2018 року №ЧК-365/365/АВ, в якому зазначені допущені Позивачем порушення норм законодавства про охорону праці.
		Таким чином, Відповідач провів інспекційне відвідування та зафіксував виявлені в ході перевірки факти порушень відповідно до вимог чинного на момент здійснення заходів контролю законодавства. 
		Доводи Апелянта про помилковість посилання судом першої інстанції на висновок робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості Канівської РДА Черкаської області колегією суддів сприймається критично, оскільки оскаржувана постанова винесена на підставі висновків акта інспекційного відвідування від 13.05.2018 року №ЧК-365/365/АВ, а не на підставі зазначеного висновку робочої групи, про що вірно наголосив суд першої інстанції.
		Щодо обґрунтованості притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності, з правомірністю якого погодився суд першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Зі змісту наведеної статті вбачається, що трудовий договір характеризується, зокрема, тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. У трудових договорах також визначається обов`язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов`язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.
		Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору - кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.
		Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.
		Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
		При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.
		За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.
		Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
		За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.
		Отже, основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		За трудовим договором працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі №200/9385/16 та від 28.02.2019 року у справі №824/766/16-а.
		Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
		При цьому за підрядним договором оплачується не процес праці, а її конкретні результати, на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.
		Наведений висновок щодо застосування вказаних норм права викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 року у справі № 587/1714/17.
		Аналіз змісту наявних у матеріалах справи укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 договорів від 01.05.2018 року №1 (а.с. 75) та від 05.05.2018 року №2 (а.с. 76) дають підстави для висновку, що останні перебувають поза межами правового регулювання цивільного законодавства, оскільки предметами останніх є: надання інформації відвідувачам місця здійснення підприємницької діяльності (роздрібної торгівлі товарами) з приводу якості, умов придатності, вартості товару, послуги з викладки і розстановки товару, послуги з прибирання та охорони торгівельного залу на час відсутності замовника у строк з 01.05.2018 року по 31.05.2018 року - тобто є процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки вищевказані фізичні особи систематично виконували певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. 
		Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що Позивачем не надані акти виконаних робіт із зазначенням обсягу виконаної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що є невід`ємною частиною цивільно-правового договору, а також було передбачено умовами спірних договорів.
		Таким чином, суд першої інстанції вірно наголосив, що укладені між Апелянтом та ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договори мають ознаки трудового договору. 
		Крім іншого, суд першої інстанції підкреслив, що в судовому засіданні Позивач зазначив, що ним не було подано звітності до податкового органу та не було сплачено відповідні податки по вищевказаним цивільно-правовим договорам.
		Посилання Апелянта на безпідставному неврахуванні останнім постанови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.08.2018 року у справі №697/891/18 судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.
		Як вбачається з матеріалів справи даною постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області (а.с. 7) закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю в діях ФОП ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 
		Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		Крім того, у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи (позивача) щодо правомірності такої поведінки із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Отже, правова оцінка, зроблена на підставі встановлених при розгляді справи обставин, не є преюдиційною.
		Крім іншого, висновки суду першої інстанції сформовані на підставі оцінених за своїм внутрішнім переконанням за результатом безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
		Таким чином, суд першої інстанції вірно залишив поза увагою висновки, що наведені в постанові Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.08.2018 року у справі №697/891/18.
		Щодо доводів Апелянта про притягнення його двічі до відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
		Згідно ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства.
		Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
		При цьому, у ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. 
		Згідно ч. 3 ст. 265 Кодексу законів про працю України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. 
		Приписи ч. 4 ст. 265 Кодексу законів про працю України встановлюють, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		За правилами ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України суб`єктами відповідальності за цією статтею є виключно юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю. Натомість суб`єктами адміністративної відповідальності за нормами Кодексу України про адміністративну відповідальність можуть бути осудні фізичні особи, що досягли 16 років, службові і посадові особи; батьки (за протиправні дії неповнолітніх, якщо вони вчинили адміністративний проступок у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років); і в окремих випадках - юридичні особи.
		Зі змісту аналізу вищезазначених норм вбачається, що накладення на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, штрафів відповідно до ст. 265 КЗпП України не можна ототожнювати із притягненням до адміністративної відповідальності. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №522/12566/18.
		Крім іншого, як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова Управління Держпраці у Черкаській області від 06.06.2018 року ухвалена раніше ніж постанова Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.08.2018 року.
		Таким чином, оскаржувана постанова не створила юридичного наслідку у вигляді подвійного притягнення Позивача до відповідальності за одне й те саме правопорушення.
		З урахуванням встановлених вище обставин судова колегія вважає обґрунтованим накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 223  380,00 грн., що вірно підкреслив і суд першої інстанції, висновки якого доводами апеляційної скарги спростовані не були.
		Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -  
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      А.Г. Степанюк 
		Судді                                                                                            О.В. Епель
		                                                                                          О.І. Шурко
		 
		Повний текст постанови складено «18» червня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...