Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9256/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2019. Зареєстровано: 19.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2019.
Дата набрання законної сили: 28.01.2020
Результат оскарження 28.01.2020 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		06.06.2019Справа №  910/9256/17
		За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕРМІНАЛ
		          ЛОГІСТІК";
		до          Національного банку України; 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача          Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"
		про                     визнання зобов`язань припиненими.
		                                                                                       Суддя Мандриченко О.В. 
		Секретар судового засідання Дюбко С.П. 
		Представники:
		Від позивача:        Ткаченко К.В., адвокат, ордер серії АА № 132965 від 28.03.2019 р.;
		Від відповідача:   Кузьменко Ю.С., представник, довіреність № 18-0014/16214 від 22.03.2019 р.;
		Від третьої особи: Бакуліна В.О., адвокат, довіреність № 384 від 14.03.2018 р.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про:
		- визнання припиненим зобов`язання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед Національним банком України за Кредитним договором №120 від 05 грудня 2014 року на суму 996 135 000,00 грн., виконаного ТОВ "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" згідно з платіжним дорученням №G1027L005G від 27.10.2016 на суму 714 000 000,00 грн. та платіжним дорученням №G1027L005H від 27.10.2016 на суму 282 135 000,00 грн.;
		- визнання припиненим зобов`язання ТОВ "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" за Іпотечним договором №121 від 08 грудня 2014 року в частині розміру забезпечення виконання зобов`язань перед Національним банком України за Кредитним договором №120 від 05 грудня 2014 року на суму 996 135 000,00 грн.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 позовні вимоги задоволено, визнано припиненим зобов`язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" перед Національним банком України за Кредитним договором №120 від 05 грудня 2014 року на суму 996 135 000,00 грн., виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" згідно з платіжним дорученням №G1027L005G від 27.10.2016 на суму 714 000 000,00 грн. та платіжним дорученням №G1027L005H від 27.10.2016 на суму 282 135 000,00 грн.; визнано припиненим зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" за Іпотечним договором №121 від 08 грудня 2014 року в частині розміру забезпечення виконання зобов`язань перед Національним банком України за Кредитним договором №120 від 05 грудня 2014 року на суму 996 135 000,00 грн.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 у справі №910/9256/17 залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 05.04.2018 касаційну скаргу Національного банку України задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі №910/9256/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд в постанові від 05.04.2018 зазначив, що судами не було визначено чи ТОВ "Агротермінал Логістік" шляхом перерахування Національному Банку України суми в розмірі 996135000,00грн. виконало свій забезпечувальний обов`язок як майновий поручитель чи здійснило виконання обв`язку боржника за основним зобов`язанням. Не надано належної правової оцінки вимозі ТОВ "Агротермінал Логістік" про визнання припиненим зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України за кредитним договором № 120 від 05.12.2014 на суму 996 135 000, 00 грн., тобто заявляючи таку вимогу чи діяло ТОВ "Агротермінал Логістік" як: 1) майновий поручитель, і в такому випадку чи не діяв позивач в інтересах іншої особи - ПАТ КБ "Приватбанк", а не з метою захисту своїх порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів, чи 2) як особа, яка виконала обов`язок боржника за основним зобов`язанням і відповідно набула права кредитора. Господарські суди не перевірили обставин справи щодо того, якими грошовими коштами було погашено зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України за кредитним договором № 120 від 05.12.2014 ТОВ "Агротермінал Логістік", тобто не було перевірено джерело походження таких коштів. Так, як стверджує скаржник 27.10.2016 між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Агротермінал Логістік" було укладено кредитний договір № DNHSLOK271016, відповідно до пункту А2 якого ПАТ КБ "Приватбанк" надало ТОВ "Агротермінал Логістік" кредит у сумі 996 135 000 000, 00 грн. Тобто, скаржник наполягає, що в даному випадку фактично відбулось погашення кредиту ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України за рахунок коштів самого боржника, які він передав в кредит майновому поручителеві.
		19.04.2018 матеріали справи №910/9256/17 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно з протоколом автоматизованого розподілу передані для розгляду судді Турчин С.О.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 суддею Турчин С.О. прийнято справу №910/9256/17 до свого провадження, розгляд справи №910/9256/17 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
		Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 02.07.2018 у зв`язку із закінченням терміну повноважень у судді Турчина С.О. було призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/9256/17, за результатом проведення якого справу передано для розгляду судді Васильченко Т.В.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 суддею Васильченко Т.В. прийнято справу №910/9256/17 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" про відвід судді Васильченко Т.В. від розгляду справи №910/9256/17 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 року відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" про відвід судді Васильченко Т.В. від участі у розгляді справи №910/9256/17.
		Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року № 05-23/105 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ" та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2019 року, справа № 910/9256/17 передана для розгляду судді Мандриченку О. В. у зв`язку з відрядженням судді Васильченко Т. В. для роботи у Національній школі суддів.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2019 року справу прийнято до свого провадження суддею Мандриченком О. В., підготовче засідання призначено на 26.02.2019 року.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/9256/17 до судового розгляду по суті на 12.03.2019 року.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 року відкладено розгляд справи по суті до 28.03.2019 р.
		Через відділ діловодства суду 28.03.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" було подано заяву про відвід судді Мандриченка О.В. у справі № 910/9256/17.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2019 року зупинено провадження у справі № 910/9256/17 до вирішення питання про відвід судді Мандриченка О.В., матеріали справи № 910/9256/17 передано уповноваженій особі для вирішення питання щодо визначення складу суду для розгляду заяви про відвід судді Мандриченка О.В.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 року у задоволенні заяви б/н від 28.03.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік. про відвід судді Мандриченка О.В. від участі у справі №910/9256/17 відмовлено.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2019 року поновлено провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 07.05.2019.
		В судовому засіданні 07.05.2019 оголошено переву до 28.05.2019 для підготовки учасників справи та їх представників до судових дебатів.
		В судовому засіданні 06.06.2019 р. представник позивача  позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях
		Представник відповідача та представник третьої особи у судовому засіданні 06.06.2019 проти позову заперечували, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях та поясненнях.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		ВСТАНОВИВ
		Між ПАТ КБ "Приватбанк" (позичальник) та Національним банком України (кредитор) укладено Кредитний договір № 120 від 05.12.2014.
		Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору № 120 кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання;
		Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору № 120 кредитор зобов`язується надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності в сумі 3 640 000 000, 00 грн до 02 грудня 2016 року. Видача кожного траншу кредиту оформляється додатковим договором до цього договору з відповідним графіком погашення Кредиту;
		Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору № 120 в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, кредитор укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді єдиного (цілісного) майнового комплексу, який належить на праві власності пов`язаній з власниками істотної участі в позичальника особі, за ринковою вартістю не менше ніж 5 536 000, 00 грн.
		Відповідно до пункту 3.2.5 кредитного договору № 120 кредитор має право у разі неможливості стягнення коштів з банківських рахунків, з дня виникнення простроченої заборгованості позичальника, вживати заходів щодо звернення стягнення, реалізації предмета застави і задоволення вимог за кредитом, процентами за користування ним, нарахованими штрафними санкціями за рахунок коштів від його продажу до повного погашення заборгованості. У разі неможливості реалізації предмета застави, залишити його за собою за його справедливою вартістю.
		До кредитного договору № 120 сторонами на підставі пункту 1.2 укладались додаткові угоди, якими визначались окремі транші кредиту з графіками їх погашення.
		Додатковим договором № 1 від 08.12.2014 до кредитного договору № 120 визначено транш кредиту в розмірі 850 000 000, 00 грн.
		Додатковим договором № 6 від 16.02.2015 до кредитного договору № 120 від 05.12.2014 визначено транш кредиту в розмірі 309 000 000, 00 грн.
		Факти одержання ПАТ КБ "Приватбанк" зазначених траншів та виникнення зобов`язань за ними ПАТ КБ "Приватбанк" та Національним банком України не заперечуються.
		З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідно до пункту 1.4 кредитного договору №120 між Національним банком України (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж" (іпотекодавець) 08.12.2014 укладено іпотечний договір № 121 (договір посвідчено 08.12.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстровано в реєстрі за № 5288).
		Відповідно до пункту 1 іпотечного договору № 121 цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 120 від 05.12.2014, із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним та продовжують строк користування кредитом, укладеного іпотекодержателем та ПАТ КБ "Приватбанк".
		Згідно з пунктом 5 іпотечного договору № 121 в забезпечення виконання ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язань за кредитним договором №120 іпотекодавець надав в іпотеку та заставу належне йому на праві власності нерухоме та рухоме майно, що входить до складу єдиного (цілісного майнового комплексу), згідно опису, що міститься в пункті 10.1 (перелік транспортних засобів), додатку №1 (опис нерухомого майна - морський перевантажувально-складський комплекс зернових вантажів з причалом, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №240096451227, адреса розташування: Одеська область, Комінтернівський район, Новобілярська селищна рада, комплекс будівель та споруд № 5), додатку №2 (перелік основних засобів та іншого рухомого майна) (далі - предмет іпотеки), які є невід`ємними частинами цього договору.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Відповідно до п.23.2 Іпотечного договору № 121 у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку правонаступництва, дана іпотека є дійсною для набувача предмету іпотеки, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. При цьому особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за цим договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		Згідно з наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкт нерухомого майна №240096451227 (морський перевантажувальний комплекс зернових вантажів з причалом за адресою: Одеська обл., Лиманський (Комінтернівський) р-н, селищна рада Новобілярська, комплекс будівель та споруд № 5, розташований на земельних ділянках: кадастровий номер 5122755400:02:001:0281 площею 2,1747 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0001 площею 6,45 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0002 площею 7,03 га) зареєстровано 27.09.2016 за ТОВ "Агротермінал Логістік".
		Факт належності позивачу предмету іпотеки та набуття ним статусу іпотекодавця також підтверджується Додатковим договором № 3 від 01.11.2016 до іпотечного договору № 121 (договір посвідчено 01.11.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстровано в реєстрі за №1516). При цьому, укладення Додаткового договору № 3 лише 01.11.2016 року не змінює того факту, що позивач набув статус іпотекодавця (майнового поручителя) саме 27.09.2016 в момент набуття ним права власності на нерухоме майно в силу положень частини 1 статті 27 Закону України «Про заставу», частин 1, 2 статті 23 Закону України «Про іпотеку», п.23.2 Іпотечного договору № 121, частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України.
		Згідно з Додатковим договором № 3 до Іпотечного договору № 121 викладено в новій редакції пункт 5, додаток 2, абз. 2, 3 підпункту 10.1 пункту 10 іпотечного договору, де зазначено, що предмет іпотеки належить ТОВ "Агротермінал Логістік" на праві власності на підставі протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "Боріваж" від 26.09.2016 № 26/09-2016, протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "Агротермінал Логістік" від 27.09.2016 № 1-27/09/16, акту прийому-передачі майна від 27.09.2016 № 1, акту прийому-передачі майна від 27.09.2016 № 2, акту прийому-передачі майна від 27.09.2016 № 3, укладених ТОВ "Боріваж" та ТОВ "Агротермінал Логістік". Право власності на морський перевантажувально-складський комплекс зернових вантажів з причалом зареєстроване за іпотекодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності 16602415, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 240096451227, що підтверджується відомостями із зазначеного реєстру. Морський перевантажувально-складський комплекс зернових вантажів з причалом зареєстрований у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об`єкт права власності.
		Положеннями іпотечного договору № 121 передбачено, що з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки (п. 15.8 - 15.10). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами цього договору, відповідно до ст.24 та розділу V Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про заставу", Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із п. 24 цього договору (п. 20). Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України (п. 21). Іпотекодавець має право до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за кредитним договором ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням всіх витрат та збитків, завданих іпотекодерждателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних (в т.ч. земельних) торгів тощо (п. 21.1). Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержавтеля може бути здійснено у позасудовому порядку відповідно до ст.36 Закону України "Про іпотеку" та/або ст.26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (п. 24).
		Згідно зі статтею 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Відповідно до частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		З викладених норм вбачається, що невиконання зобов`язань Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» за Кредитним договором № 120 від 05 грудня 2014 року перед Національним банком України дає останньому як кредитору та іпотекодержателю на підставі Іпотечного договору №121 від 08 грудня 2014 року право здійснити задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, який належить ТОВ «АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК» на праві власності. Отже, до моменту припинення основного зобов`язання за Кредитним договором № 120 від 05 грудня 2014 року ТОВ «АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК» несе триваючий ризик втрати права власності на предмет іпотеки в разі невиконання зобов`язання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» як боржником за основним зобов`язанням перед Національним банком України як кредитором.
		Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Таким чином, зазначені норми передбачають можливість часткового виконання та часткового припинення зобов`язання.
		Відповідно до частини 1 статті 316 ГПК України на виконання вказівок суду касаційної інстанції суд зазначає наступне.
		Пункт 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачає виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) як підставу заміни кредитора у зобов`язанні.
		Згідно з частиною 3 статті 528 Цивільного кодексу України інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про заставу» заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов`язання.
		Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України «Про заставу» якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов`язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов`язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.
		Відповідно до частини 1 статті 42 Закону України «Про іпотеку» боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов`язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними.
		Відповідно до частини 3 статті 42 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов`язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов`язаний прийняти таке виконання. Майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.
		Таким чином, зазначеними нормами встановлено, що не лише боржник, але і майновий поручитель має право виконати основне зобов`язання за боржника з передбаченими чинним законодавством наслідками.
		Реалізуючи своє право на виконання за ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язань за Кредитним договором № 120, ТОВ "Агротермінал Логістік", діючи як майновий поручитель з метою захисту свого інтересу, який полягає в недопущенні в майбутньому звернення стягнення на належне йому на праві власності нерухоме майно, здійснив часткове погашення основної заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України за Кредитним договором № 120 від 05.12.2014.
		Зазначені обставини підтверджуються платіжними дорученнями: G1027L005G від 27.10.2016 на суму 714 000 000, 00 грн з призначенням платежу "часткова сплата заборгованості за ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі ст. 528 ЦКУ за Дод.дог.№1 від 08.12.14 до Кред.дог.№120 від 05.12.14"; G1027L005H від 27.10.2016 на суму 282 135 000, 00 грн з призначенням платежу "часткова сплата заборгованості за ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі ст. 528 ЦКУ за Дод. дог. № 6 від 16.02.15 до Кред. дог. № 120 від 05.12.14".
		ПАТ КБ "Приватбанк" та Національний банк України не заперечують самих фактів здійснення позивачем зазначених платежів.
		Для перевірки належного проведення платежу ТОВ "Агротермінал Логістік" звернулося до Національного банку України з листами № 02-11/01 від 02.11.2016 та № 02-12/01 від 02.12.2016, в яких просив повідомити про стан виконання платіжних доручень та про зарахування перерахованих сум в рахунок часткового погашення кредиту за кредитним договором № 120.
		Листом від 29.12.2016 № 41-005/105271 Національний банк України повідомив, що кошти, отримані від ТОВ "Агротермінал Логістік" 27.10.2016 в загальній сумі 996135000,00 грн., направлені Національним банком України на погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України. Тобто, Національний банк України визнав факт отримання коштів від ТОВ "Агротермінал Логістік", проте не підтвердив, що відніс їх на погашення кредиту за кредитним договором № 120. При цьому згідно з електронним повідомленням Національного банку від 28.10.2016 № 41-0005/89464 кошти в сумі 996 135 000, 00 грн, які надійшли в погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором від 05.12.2014 № 120, зараховано Національним банком України на погашення простроченої основної суми заборгованості за кредитним договором від 20.02.2015 № 10.
		Часткове виконання ТОВ «АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК» основного зобов`язання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо повернення Національному банку України кредитних коштів на суму 996 135 000, 00 грн. за Кредитним договором № 120 від 05 грудня 2014 року відповідно до ст. ст. 598, 599 ЦК України є підставою для припинення у відповідній частині основного зобов`язання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» перед Національним банком України за Кредитним договором від 05.12.2014 № 120.
		Визнавши факт одержання 27.10.2016 коштів від ТОВ «АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК» в сумі 996 135 000, 00 грн., Національний банк України заперечує виконання ТОВ «АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК» таким платежем зобов`язань ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» перед Національним банком України за Кредитним договором №120, оскільки Національний банк України відніс платіж на погашення іншої заборгованості за Кредитним договором № 10, за яким позивач не є майновим поручителем, а відтак відповідач не визнає права позивача на часткове припинення шляхом виконання основного зобов`язання за Кредитним договором № 120.
		Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
		Суд вважає, що спрямувавши кошти не в погашення заборгованості за Кредитним договором №120, за яким позивач виступає майновим поручителем, а в погашення заборгованості за Кредитним договором № 10, до якого позивач не має жодного відношення, Національний банк України діяв недобросовісно.
		Крім того, такі дії відповідача не могли бути спрогнозовані позивачем перед здійсненням платежу, оскільки позивач не був жодним чином про це поінформований і таке повноваження відповідача не встановлене законом.
		Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк (Позивач) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
		Тобто, незважаючи на особливості функціонування відповідача, як банківської установи, останній є центральним органом державного управління.
		При цьому, відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування.
		За змістом ч. 1 ст. 15 цього ж Закону Правління Національного банку уповноважене приймати рішення щодо організації системи рефінансування (абз. 5 п. 1), видавати нормативно-правові акти Правління Національного банку України (п. 7 ч. 1) тощо.
		Отже, незважаючи не те, що Національний банк України, укладає з банками кредитні договори, що передбачені актами цивільного законодавства (і, відповідно, нормам якого притаманна рівність сторін у відносинах), Національний банк у цих відносинах зберігає свій статус та продовжує діяти як орган державної влади та управління (суб`єкт владних повноважень), оскільки (1) відповідно до ст. 7 згаданого профільного Закону, рефінансування банків є однією із функцій відповідача, як державного органу, (2) відповідач своїми власними рішеннями визначає систему рефінансування, тобто визначає правила кредитування, які є обов`язковими для банків та третіх осіб.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 8 Конституції України встановлено, що її норми є нормами прямої дії.
		Відтак, незважаючи на цивільно-правовий характер відносин, які виникають на підставі кредитного договору, Національний банк, як сторона кредитного договору, залишається органом державної влади і при виконання такого договору або пов`язаних з ним договорів, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Більш того, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Так, у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №            36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
		З огляду на викладені положення вбачається, що основоположними принципами виконання органом державної влади покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина, втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки. 
		Обставини свідчать про те, що Національний банк України в спірних правовідносинах не дотримався принципу належного урядування, а його дії не є справедливими по своїй суті по відношенню до позивача, оскільки не ґрунтуються на нормах закону та не враховують загальні засади цивільного законодавства і принцип верховенства права.
		При цьому, Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		Очевидно, що дії Національного банку України, який отримавши кошти від ТОВ "Агротермінал Логістік" з чітко визначеним їх призначенням не висловив жодних заперечень та прийняв їх, а при вирішенні спору про припинення зобов`язання, в рахунок виконання якого такі кошти було сплачено, заявляє свої заперечення проти можливості припинення такого зобов`язання з огляду на зарахування ним сплачених за іншими зобов`язаннями, суперечить його попередній поведінці (прийняттю платежу за визначеним призначенням), що не може змінюватися за волею отримувача коштів) і є недобросовісним.
		Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно частин 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, одним із яких є визнання права (п.1 ч.2 ст.16 ЦК України), припинення правовідношення (п.7 ч.2 ст.16 ЦК України), визнання наявності або відсутності прав (абз.2 ч.2 ст.20 ГК України), установлення, зміни і припинення господарських правовідносин (абз.11 ч.2 ст.20 ГК України).
		Згідно зі статтею 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
		Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Згідно положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		За висновком Верховного Суду у постанові від 07.02.2018 у справі № 923/970/16, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом (пункт 145 рішення ЄСПЛ у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" від 15.11.1996).
		Отже, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		Таким чином, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою. Відповідний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 914/873/17 та від 07.02.2018 у справі № 923/970/16.
		Враховуючи викладене, судом було з`ясовано характер спірних правовідносин: предмет - визнання припиненим зобовязання, виконаного ТОВ "Агротермінал Логістік"; підстави позову: захист майнових прав, порушених невизнанням відповідачем припинення зобовязання за наслідком виконанння його ТОВ "Агротермінал Логістік", та досліджено на предмет підтвердження існування таких підстав, за наслідками чого вбачається, що реалізуючи своє право на виконання за ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язань за Кредитним договором № 120, ТОВ "Агротермінал Логістік", діючи як майновий поручитель з метою захисту свого інтересу, який полягає в недопущенні в майбутньому звернення стягнення на належне йому на праві власності нерухоме майно, здійснив часткове погашення основної заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України за Кредитним договором № 120 від 05.12.2014, що свідчить про припинення такого зобовязання у відповідній частині, невизнання чого зумовило в т.ч. порушення прав позивача та породження охоронюваного інтересу позивача, який підлягає судовому захисту.
		Суд відзначає, що за звичайних умов звернення боржника з вимогою до суду про визнання припиненим грошового зобовязання перед кредитором за наслідком сплати йому коштів в якості його виконання обгрунтовано може бути розцінено як неефективний спосіб захисту, тобто, такий, що не презводить до реального захисту певіних інтересів та прав позивача.
		Однак, за умови коли фактичне виконання зобовязання здійснено третьою особою, який виступає майновим поручителем боржника, і таке виконання не визнається як кредитором, так і боржником, такий спосіб захисту порушених прав та інтересів набуває статусу чи не єдиного способу захисту майновим поручителем своїх існтересів, повязаних з правом власності на предмет застави (іпотеки) та перебігом відповдіних правовідносин, адже унеможливлює ситуацію за якої кредитор, отримавши кошти в якості часткового виконання забезпеченого майновим поручителем зобовязання, в послідуючому зверне стягнення на передане в заставу майно без врахування відповідного погашення заборгованості.
		Отже, за встановлених судом обставин справи вбачається існування реальної загрози охоронюваними інтересам позивача, які підлягають судовому захисту в межах даної справи саме в обраний ним спосіб - шляхом визнання припиненим зобовязання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед Національним банком України за Кредитним договором № 120 від 05.12.2014 на суму 996 135 000, 00 грн., виконаного ТОВ "Агротермінал Логістік" згідно з платіжним дорученням № G1027L005G від 27.10.2016 на суму 714 000 000, 00 грн. та платіжним дорученням № G1027L005H від 27.10.2016 на суму 282 135 000, 00 грн., що в повній мірі відповідатиме меті звернення позивача з даним позовом до суду, а відтак, і вказує на його ефективність.
		В підтвердження викладеного, з урахуванням такого основоположного елементу верховенства права при здійсненні правосуддя як правова визначеність, слід звернути увагу на аналогічне застосування відповідного способу захисту Верховним Судом в подібних спорах, що знайшло своє відображення, зокрема, в постановах від 27.03.2019 у справі №910/7347/18 та від 15.08.2018 у справі №910/19670/17, в яких касаційним судом було підтримано висновки судів першої та апеляційної інстанції про належність такого способу захисту як визнання припиненим зобовязання за кредитним договором у випадку невизнання цього відповідним кредитором, за наслідками отримання коштів, направлених на його виконання. 
		Одночасно з цим, щодо позовної вимоги про визнання припиненим зобов`язання ТОВ "Агротермінал Логістік" за Іпотечним договором № 121 від 08.12.2014 в частині розміру забезпечення виконання зобов`язання суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		Згідно статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.
		Відповідно до частини 1 статті 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.
		Згідно з абз. 2 ст. 28 Закону України "Про заставу" застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання.
		Таким чином, припинення основного зобов`язання за кредитним договором має своїм наслідком припинення забезпечувального зобов`язання за договором іпотеки.
		Чинне законодавство, яке регулює правовідносини іпотеки, застави, майнової поруки не передбачає можливості її припинення в частині розміру забезпечення.
		Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
		В даному випадку в разі реалізації Національним банкуом України як кредитором свого права на задоволення вимоги до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" як боржника за рахунок предмету іпотеки обсяг відповідальності ТОВ "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" як майнового поручителя завжди залежатиме від вартості предмету іпотеки та розміру невиконаного основого зобов`язання, і в будь-якому разі не перевищуватиме такого розміру на відповідну дату.
		При цьому факт погашення Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК» як майновим поручителем заборгованості ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» перед Національним банком України за Кредитним договором №120 від 05 грудня 2014 року в розмірі 996 135 000,00 грн. завжди підлягатиме обов`язковому врахуванню при визначенні обсягу такої відповідальності.
		Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		В контексті зазначеного, з огляду на встановлені у даній справі обставини та зважаючи на задоволення вимоги позивача стосовно визнання частково припиненим основного зобов`язання, суд вважає, що вимога про визнання припиненим акцесорного, похідного, забезпечувального, іпотечного зобов`язання майнового поручителя в частині розміру забезпечення не є ефективним засобом захисту прав в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а її задоволення не призведе до реальних змін у стані сторін в спірних правовідносинах.
		З огляду на зазначене, заявлена позивачем вимога про визнання припиненим зобов`язання ТОВ «АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК» за Іпотечним договором № 121 від 08 грудня 2014 року в частині розміру забезпечення не підлягає задоволенню.
		За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
		Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Керуючись ст. ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
		В И Р І Ш И В:
		1.          Позов задовольнити частково
		2.          Визнати припиненим зобов`язання Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д; код ЄДРПОУ 14360570) перед Національним банком України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9; код ЄДРПОУ 00032106) за Кредитним договором № 120 від 05 грудня 2014 року на суму 996 135 000, 00 грн., виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" згідно з платіжним дорученням № G1027L005G від 27.10.2016 на суму 714 000 000, 00 грн. та платіжним дорученням № G1027L005H від 27.10.2016 на суму 282 135 000, 00 грн.
		3.          Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9; код ЄДРПОУ 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" (69065, м. Запоріжжя, майдан Інженерний, 1, офіс 308; код ЄДРПОУ 39296647) судовий збір у розмірі 1      600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
		4.          У задоволенні іншої частини позову відмовити.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення складено 15.06.2019 р.
		 
		Суддя                                                                                                            О.В. Мандриченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...