Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/18093/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2019.
Дата набрання законної сили: 05.06.2019
Номер судового провадження: 61-27521ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		05 червня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/18093/15-ц
		провадження № 61-27521св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Віктор Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мішенін Іван Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у складі судді: Притули Н. Г., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року у складі суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко В. П., ОСОБА_2 , про визнання права власності у порядку спадкування.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_7 та його мамі ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданому 22 серпня 1995 року та на земельну ділянку, загальною площею 0,044 га, розташовану на території СТ «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого Старопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області, реєстровий запис № 286 від 06 серпня 1998 року.
		 
		Мати ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживала разом із ним. Після смерті матері ОСОБА_7 прийняв спадщину, а саме: Ѕ частину квартири   АДРЕСА_1 та постійно користувався зазначеною квартирою.
		 
		Батько позивача - ОСОБА_9 був чоловіком померлої ОСОБА_8 Померлий ОСОБА_7 був усиновлений ОСОБА_8 та її чоловіком ОСОБА_9 . 
		 
		Позивач зазначав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року ОСОБА_1 визнано такою, що прийняла спадщину та зазначено, що вона відноситься до другої черги спадкоємців, а ОСОБА_2 відноситься до четвертої черги спадкоємців.
		 
		Проте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко В. П. постановою від 21 листопада 2014 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на тій підставі, що не було надано оригіналів документів на майно.
		 
		Оскільки позивач прийняла спадщину, проте не може надати нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів, для захисту своїх прав позивач звернулась до суду із позовом.
		 
		ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_7 та його матері ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло видане 22 серпня 1995 року та на земельну ділянку загальною площею 0,044 га, розташовану на території СТ «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого Старопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області, реєстровий запис № 286 від 06 серпня 1998 року.
		 
		Під час розгляду справи були залучені як треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
		 
		У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мішенін І. С., про визнання недійсним правочину.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина за зазначену квартиру та земельну ділянку. Позивач звернулась із заявою про прийняття спадщини, проте постановою нотаріуса було відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки не було надано оригіналів правовстановлюючих документів.
		 
		На підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 січня 2015 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на майно та відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 .
		 
		Оскільки рішення суду на підставі якого було зареєстроване та відчужене спірне майно скасоване рішенням апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року, правочин щодо відчуження майна є недійсним.
		 
		Крім того ОСОБА_3 відчужив спірну квартиру ОСОБА_4 , а оскільки рішення на підставі якого у ОСОБА_2 виникло право власності на квартиру скасоване, договори купівлі-продажу є недійсними.
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року справи були об`єднані в одне провадження.
		 
		Після об`єднання справ позивач неодноразово збільшувала позовні вимоги та у заяві від 07 вересня 2016 року ОСОБА_1 просила:
		встановити факт прийняття спадщини спадкодавцем ОСОБА_7 , а саме: &frac12;  частини квартири АДРЕСА_1 ;
		визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мішеніним І. С. 24 квітня 2015 року та зареєстрований в реєстрі за № 179;
		визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. 01 жовтня 2015 року та зареєстрований в реєстрі за № 1434;
		визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_7 ,. та його матері ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло видане 22 серпня 1995 року та на земельну ділянку загальною площею 0,044 га, розташовану на території СТ «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого Старопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області, реєстровий запис № 286 від 06 серпня 1998 року.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2017 року та від 10 серпня 2017 року про виправлення описки, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинений 24 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мішеніним І. С. та зареєстрований в реєстрі за №179.
		 
		Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку загальною площею 0,044 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташованою на території СТ «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області.
		 
		У задоволенні позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що ОСОБА_7 є таким, що прийняв спадщину після смерті матері, що встановлено судовим рішенням. Позивачем доведено, що її батько усиновив ОСОБА_7 , а тому ОСОБА_1 є спадкоємцем другої черги за законом після смерті спадкодавця. Оскільки ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини, не відмовлялась від спадщини та відноситься до другої черги спадкоємців, постановою нотаріуса відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, водночас ОСОБА_2 відноситься до четвертої черги спадкоємців, то суди зробив висновок про те, що позивач має право в порядку спадкування отримати майно, яке входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_7 .
		 
		При задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд вказав, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 січня 2015 року, підставі якого ОСОБА_2 зареєструвала право власності на земельну ділянку та квартиру у м. Києві скасовано судом апеляційної інстанції 15 вересня 2015 року, а тому право власності нею набуто незаконно.
		 
		При відмові у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем ОСОБА_7 , суди вважали, що вказана обставина встановлена судовим рішення та доказуванню не підлягає.
		 
		При відмові у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2015 року квартири, укладеним між  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суди вказали, що він є нікчемним та не потребує визнання недійсним.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення і залишити позовну заяву без розгляду. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було надано оцінки тому, що Шевченківським районним судом м. Києва у черговий раз розглянуто позов ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно. У провадженні суду знаходилась справа: № 761/39231/14-ц, яка залишена без розгляду ухвалою від 23 червня 2015 року; №761/9324/13, де рішенням суду відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її зустрічної позовної заяви про визнання права власності на спадкове майно. ОСОБА_2 зазначала, що рішення у справі № 761/9324/13 залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.
		 
		Спадкодавець не є рідним братом позивача. Батько позивача ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ОСОБА_8 усиновила ОСОБА_7 одноосібно про що свідчить рішення № 576 від 22 травня 1978 року «Про усиновлення ОСОБА_10 » виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва, на підставі якого видано свідоцтво про усиновлення від 25 травня 1978 року серії НОМЕР_3 , а 02 липня 1978 року свідоцтво про народження НОМЕР_4 .
		 
		Позовна заява та рішення судів не містять обґрунтування збереження правового зв`язку, що дає право на спадкування у другій черзі, відсутні докази наявності родинних зв`язків, виконання будь-яких обов`язків щодо померлих членів сім`ї. Суди проігнорували, що усиновлені та усиновителі не віднесені в ЦК України до жодної черги спадкоємців. Вважає, що позивачем не доведено факт родинних відносин із спадкодавцем.
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у яких просить у задоволенні скарги відмовити.
		 
		Заперечення мотивовані тим, що факт родинних стосунків спадкодавця з позивачем підтверджено належними доказами, зокрема наданою МВ РАЦС ГУЮ у Херсонській області копії актового запису № 2441 від 27 серпня 1962 року про народження ОСОБА_7 із зазначенням прізвища усиновителів ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (запис про усиновлення № 27 від 30 вересня 1972 року, Шевченківський РАГС м. Києва). Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року ОСОБА_1 визнано такою, що прийняла спадщину, а тому за відсутності спору щодо спадкового майна вона можу реалізувати у повному обсязі свої права на отримання права власності на спадщину, як спадкоємець другої черги за законом, шляхом отримання свідоцтва про право власності на спадщину у нотаріуса. На підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 січня 2015 року, яке скасовано рішенням апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року, ОСОБА_2 продала спірну квартиру ОСОБА_3 , який в подальшому продав її ОСОБА_4 ОСОБА_1 вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
		 
		У травні 2018 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_6 подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення і передати справу на новий розгляд.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд у мотивувальній частині рішення встановив, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 01 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є нікчемним. При цьому судами першої та апеляційної інстанції не було застосовано жодних норм матеріального права, а лише зазначено, що він є нікчемним у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу спірної квартири вчинений 24 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є недійсним. Вказує, що судами не зазначено недодержання яких вимог статті 203 ЦК України є підставами доля визнання договору купівлі-продажу квартири від 24 квітня 2015 року і стаття 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.
		 
		У цьому випадку суди було застосовано статтю 392 ЦК України, що є помилковим, оскільки захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, що було відчужене третій особі, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача (добросовісного набувача), якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно. 
		 
		Аналіз змісту касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 свідчить, що судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем ОСОБА_7 у касаційному порядку не оскаржуються, тому у цій частині касаційним судом не переглядаються.
		 
		Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2018 року за касаційною скаргою ОСОБА_4 відкрито касаційне провадження у справі. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками зазначені: ОСОБА_9 - батько, ОСОБА_12 - мати.
		 
		Після реєстрації шлюбу 12 листопада 1974 року ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
		 
		Відповідно до повного витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження:
		27 серпня 1962 року було зареєстровано народження ОСОБА_14 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
		30 вересня 1972 року вчинено запис №27 про усиновлення та прізвище дитини « ОСОБА_15 » змінено на « ОСОБА_16 », по-батькові з « ОСОБА_17 » на « ОСОБА_18 ». Також змінено дані про батька з « ОСОБА_19 » на « ОСОБА_9 », ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
		01 червня 1978 року змінено дані про матір дитини з « ОСОБА_20 » на « ОСОБА_8 », ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка проживає в АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідні свідоцтва про народження видавались 27 серпня 1962 року (вперше після реєстрації народження), 07 грудня 1972 року (після усиновлення, змінено дані про батька), 01 червня 1978 року (після зміни даних про матір) та 02 липня 1978 року.
		 
		ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Згідно матеріалів спадкової справи із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_7 звернулись:
		28   вересня 2012 року ОСОБА_2 , як дружина;
		20   листопада 2012 року ОСОБА_1 , як рідна сестра;
		30 листопада 2012 року ОСОБА_5 , як тітка.
		 
		У подальшому із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину звертались ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яким нотаріус постановами від 15 жовтня 2014 року та 21 листопада 2014 року відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року у справі №761/9324/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2014 року, задоволено частково позов ОСОБА_2 , встановлено факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_7 з 1994 року по день його смерті - до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко В. П., про визнання права власності на спадкове майно відмовлено. 
		 
		У справі № 761/9324/13-ц встановлено такі обставини: 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла; після її смерті відкрилась спадщина у вигляді Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 ; на день смерті ОСОБА_8 у спірній квартирі був зареєстрований ОСОБА_7 , що підтверджується довідками, виданими КП «ЖЕК «Михайлівська» Шевченківського району № 683 від 05 жовтня 2012 року, №187 від 20 березня 2013 року; 
		свідоцтво про право на спадщину щодо майна померлої ОСОБА_8 не видавалось; таким чином, ОСОБА_7 є таким, що прийняв спадщину після смерті матері; 
		ОСОБА_7 був усиновлений ОСОБА_8 та батьком ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , що підтверджується записом акту про народження №2441 від 27 серпня 1962 року; 
		ОСОБА_1 є спадкоємцем другої черги за законом після смерті ОСОБА_7 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		 
		Суди встановили, що постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авдієнко В. П. від 21 листопада 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 на тій підставі, що не надано оригіналів правовстановлюючих документів.
		 
		Суди встановили, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 січня 2015 року у справі № 363/4828/14-ц визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,044 га, яка розташована на території с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, СТ «Колективна праця» та квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_2 зареєструвала право власності на квартиру 30 січня 2015 року, а на земельну ділянку - 24 квітня 2015 року.
		 
		В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
		 
		Тлумачення частини першої статті 1260 ЦК України свідчить, що у разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням, а тому вони спадкують один після одного.
		 
		Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		 
		У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 спадкоємцем другої черги за законом, відповідач ОСОБА_2 є позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не відмовлялася від спадщини, суди зробили правильний висновок, що вона вважається такою, що прийняла спадщину. Оскільки позивач протягом встановленого законом строку прийняла спадщину, але отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову та визнання за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,044 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташованою на території садового товариства «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області.
		 
		Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_8 усиновила ОСОБА_7 одноосібно про що свідчить рішення № 576 від 22 травня 1978, а батько позивача ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є необґрунтованими та спростовуються встановленими судами обставинами справи, а саме тим, що ще у 1972 році вчинено запис №27 про усиновлення та змінено дані про батька ОСОБА_7 на « ОСОБА_9 », ІНФОРМАЦІЯ_4 , а вже у 1978 році змінено дані про матір дитини.
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що рішенням від 27 лютого 2014 року у справі № 761/9324/13-ц позивачу вже було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно є необґрунтованим. Оскільки цей позов пред`явлено із інших підстав, а саме винесення нотаріусом постанови від 21 листопада 2014 року про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 у зв`язку із ненаданням оригіналів правовстановлюючих документів. Тоді як у справі № 761/9324/13-ц у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку із відсутністю правових підстав для звернення із позовом.
		 
		Суди встановили, що 24 квітня 2015 року за договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мішеніним І. С. та зареєстрований в реєстрі за № 179 ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .
		 
		Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
		 
		На підставі за договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1434, ОСОБА_3 продав зазначену квартиру ОСОБА_4 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
		 
		Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року рішення апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року, рішення суду першої інстанції скасовано повторно та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		При задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру, визнання недійним договору купівлі-продажу квартири від 24 квітня 2015 року суди зробили висновок, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 січня 2015 року, яким визнано за ОСОБА_22 право власності на спірне майно, скасовано.
		 
		Колегія суддів не погоджується з цим висновком судів з таких підстав.
		 
		Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що «згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена від імені ОСОБА_8 поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру».
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким».
		 
		У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
		 
		За таких обставин, ефективним способом захисту права ОСОБА_1 є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, а не позов про визнання права власності та про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири.
		 
		За цих обставин колегія суддів робить висновок, що судові рішення у частині позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинених 24 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнання права власності за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		 
		Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржені рішення у частині позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинених 24 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнання права власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права. 
		 
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково. Оскаржені рішення у частині позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинених 24 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнання права власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 
		 
		У частині визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку судові рішення слід залишити без змін. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року зупинено дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку. Оскільки касаційні скарги задоволені частково, а оскаржені рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку залишено без змін, то дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року у цій частині слід поновити. У іншій частині підстави для поновлення дії рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги  ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Віктор Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мішенін Іван Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинених 24 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_10 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнання права власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 скасувати.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Віктор Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мішенін Іван Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинених 24 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнання права власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 відмовити. 
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року у частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом права власності на земельну ділянку загальною площею 0,044 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташованою на території садового товариства «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області залишити без змін.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року в скасованій частині втрачають законну силу з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції.
		 
		Поновити дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом права власності на земельну ділянку загальною площею 0,044 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташованою на території садового товариства «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		В. І. Журавель
		 
		В. М. Коротун
		 
		В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...