Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/640/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу.
Надіслано для оприлюднення: 21.06.2019. Зареєстровано: 21.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2019.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		10.06.2019Справа №  910/640/19
		За позовомОСОБА_1 до:1. ОСОБА_2  2. ОСОБА_3  3. Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАУН АЛЬЯНС"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача         Приватного акціонерного товариства "АТЕК" провизнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперівСуддя Гумега О.В. 
		секретар судового засідання 
		Мухіна Я.І.
		Представники:
		від позивача:Шейгас М.В. на підставі ордеру серії КС № 418111 від 28.12.2018від відповідача-1:не з`явивсявід відповідача-2:Смирнова К.А. на підставі ордеру серії КС № 537101 від 07.03.2019від відповідача-3:не з`явився від третьої особи:не з`явився
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАУН АЛЬЯНС" (далі - відповідач-3, ТОВ "КРАУН АЛЬЯНС") про визнання недійсним Договору № БВ83/2-15 купівлі-продажу цінних паперів від 14.08.2015, укладеного відповідачами.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "АТЕК" (далі - ПрАТ "АТЕК") у кількості 1 шт., загальною номінальною вартістю 500,00 грн., що підтверджується Випискою ПАТ "Національний депозитарій України" від 04.11.2015 та Реєстром власників іменних цінних паперів від 30.11.2018.
		В ході підготовки до чергових зборів акціонерів ПрАТ "АТЕК" позивачеві стало відомо про те, що 14.08.2015 акціонер ОСОБА_2 в порушення вимог чинного законодавства, що діяло на вказану дату, здійснив відчуження належних йому акцій на користь сторонньої особи - ОСОБА_3 , уклавши з останнім та ТОВ "КРАУН АЛЬЯНС" 14.08.2015 Договір № БВ83/2-15 купівлі-продажу цінних паперів на виконання Договору доручення № БД83/1-15 від 14.08.2015 (далі - Договір або Договір № БВ83/2-15 купівлі-продажу цінних паперів від 14.08.2015). 
		Позивач зазначив, що укладення Договору відбулось всупереч дії судової заборони (ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.05.2015 у кримінальному провадженні № 1201411020003852 накладено арешт на акції ПрАТ "АТЕК", що знаходяться на рахунках, належних, зокрема, ОСОБА_2 ) та з порушенням норм діючого законодавства, що регламентує порядок відчуження акцій у акціонерному товаристві приватного типу. Позивач вважає, що даний правочин порушує його права як акціонера ПрАТ "АТЕК" з пріоритетним правом на першочерговий викуп цінних паперів товариства у випадку їх продажу, а відтак, Договір купівлі-продажу цінних паперів підлягає визнанню недійсним.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 постановлено звернутись до Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_2 та щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) вказаної фізичної особи.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 постановлено звернутись до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб виконавчого комітету Броварської міської ради із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_3 та щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) вказаної фізичної особи.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви та строк на усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення  даної ухвали суду.
		29.01.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява щодо усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 22.01.2019.
		31.01.2019 через відділ діловодства суду від Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації надійшла відповідь на запит суду.
		08.02.2019 через відділ діловодства суду від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб виконавчого комітету Броварської міської ради надійшла відповідь на запит суду.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі  на  11.03.2019 та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "АТЕК".
		11.03.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшла заява, якою представник відповідача-1 просив суд здійснювати розгляд справи № 910/640/19 без його участі. Також, від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого у вирішенні питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог покладався на розсуд суду.
		У підготовчому засіданні 11.03.2019 представник відповідача-2 подав відзив на позовну заяву, за змістом якого проти позову заперечував та вказував на: невірність обраного позивачем способу захисту; відсутність підстав для висновку про порушення вчиненням Договору встановленого судом обтяження, оскільки станом на сьогоднішній день спірні акції продовжують обліковуватися за Дмитрієнком О.В., а умовами Договору було передбачено їх передачу виключно після припинення відповідних обтяжень.
		Представник відповідача-3 у підготовчому засіданні 11.03.2019 подав заяву з додатком на виконання вимог ухвали суду від  13.02.2019 у справі № 910/640/19, відповідно до якої долучив належним чином засвідчену копію Договору доручення № БД83/1-15 від 14.08.2015.
		У підготовчому засіданні 11.03.2019 представник відповідача-3 звернувся до суду з заявою, якою просив відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та підготовки відзиву, в обґрунтування чого посилався на те, що ним не було отримано копії позовної заяви.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 відкладено підготовче засідання у справі на 25.03.2019.
		У підготовче засідання, призначене на 25.03.2019, з`явився представник відповідача-2. Представники позивача, відповідача-1,3  та третьої особи у підготовче засідання, призначене на 25.03.2019, не з`явились.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання у справі на 08.04.2019.
		08.04.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення у справі, за змістом яких вказував на те, що продовження існування станом на сьогоднішній день судового обтяження спірних акцій, накладеного в межах кримінального провадження, нівелює ефективність судового захисту порушених прав позивача у встановлений ч. 5 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" спосіб, адже унеможливлює фактичну можливість набуття позивачем у власність відповідних акцій, в той час як за наслідками розслідування відповідного кримінального провадження може бути взагалі унеможливлено в майбутньому набуття позивачем прав на спірні акції, оскільки предметом такого розслідування і є неправомірність заволодіння ними відповідачем-1.
		У підготовчому засіданні 08.04.2019 суд долучив до матеріалів справи пояснення позивача, а ухвалою від 08.04.2019 відклав підготовче засідання у справі на 27.05.2019.
		У підготовчому засіданні, призначеному на 27.05.2019, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 10.06.2019.
		У судове засідання, призначене на 10.06.2019, з`явилися представники позивача та відповідача-2.
		Представники відповідача-1, відповідача-3 та третьої особи в судове засідання 10.06.2019 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		Зважаючи на приписи ст. 202 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість здійснення розгляду справи у судовому засіданні 10.06.2019 за відсутності відповідача-1 (в т.ч. враховуючи його заяву про розгляд справи за його відсутності), відповідача-3 та третьої особи (їх представників).
		Представник відповідача-2 в судовому засіданні 10.06.2019 подав заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до якої просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заява залучена судом до матеріалів справи та передана до відділу діловодства суду для реєстрації.
		В судовому засіданні 10.06.2019 судом здійснювався розгляд справи по суті.
		Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
		При розгляді справи по суті в судовому засіданні 10.06.2019 судом заслухано вступне слово позивача та відповідача-2.
		Позивач повністю підтримав заявлені ним у позовній заяві вимоги.
		Відповідач-2 заперечив проти позову та просив суд відмовити позивачу в його задоволенні повністю.
		В судовому засіданні 10.06.2019 судом з`ясовано обставини справи та досліджено наявні в матеріалах справи докази.
		При цьому, під час дослідження доказів представником відповідача-2 було вказано на те, що проставлений в позовній заяві підпис навпроти прізвища позивача " ОСОБА_1 " не відповідає підпису цієї особи, звертаючи при цьому увагу на відмінність його з проставленим у договорі про надання юридичних послуг від 19.01.2016 підписом такої особи.
		Досліджуючи дані обставини суд враховує, що згідно укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Шейгас М.В. договору про надання юридичних послуг від 19.01.2016, в рамках виконання повноважень за яким останньою здійснювалося представництво інтересів довірителя в межах даної справи, їй було надано право в тому числі на підписання від імені довірителя позовних заяв без будь-яких обмежень, а тому підтримання таким адвокатом під час всього розгляду даної справи заявлених в поданому позові позовних вимог ОСОБА_1 виключає наявність сумнівів щодо дійсного існування волі останнього на звернення з таким позовом до суду, не в залежності від заявлених представником відповідача-2 обставин відмінності підписів, доведення чи спростування чого на даній стадії судового процесу є неможливим.
		В аспекті наведеного, судом з метою неухильного дотримання принципу верховенства права при здійсненні правосуддя, невід`ємним елементом якого є принцип правової визначеності, було також враховано висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №911/2666/15 правову позицію про те, що вирішуючи питання про залишення позову без розгляду з підстав підписання позову не уповноваженою особою, суд має спершу дати оцінку позиції позивача в особі його належного представника на час розгляду цього питання, у зв`язку з чим було вказано на неврахування судом першої інстанції того, що позивач в особі його належного представника на час вирішення питання про залишення позову без розгляду не звертався до суду з заявою ані про залишення позову без розгляду, ані про відмову від позову.
		Тобто, Великою Палатою Верховного Суду фактично було звернуто увагу на те, що право поставити під сумнів дійсність вираження волі певної особи при зверненні з позовом до суду належить саме такій особі, однак в даному випадку як позивачем, так і його повноважним представником не повідомлялося щодо відсутності дійсної волі на звернення з відповідними вимогами до суду.
		В судовому засіданні 10.06.2019 здійснювались судові дебати.
		Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 10.06.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
		Заслухавши учасників справи, з`ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували відповідні обставини, суд 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. 
		Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
		Згідно частин 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), визначено способи захисту прав та інтересів, одним з яких є визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси, зокрема, суб`єкта господарювання (ч. 2 ст. 20 ГК України).
		Згідно зі статтею 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
		Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України).
		Відповідно до статті 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Згідно положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		За висновком Верховного Суду у постанові від 07.02.2018 у справі № 923/970/16, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом (пункт 145 рішення ЄСПЛ у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" від 15.11.1996).
		Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАУН АЛЬЯНС", з вимогою про визнання недійсним Договору №БВ83/2-15 купівлі-продажу цінних паперів від 14.08.2015, укладеного між відповідачами (далі - Договір), відповідно до умов якого ОСОБА_2, як продавець, зобов`язався передати, а ОСОБА_3, як покупець, зобов`язався прийняти та оплатити цінні папери - прості іменні акцій ПрАТ "АТЕК" (код ЄДРПОУ 00240112) у бездокументарній формі, міжнародний ідентифікаційний номер - UA4000178149, у кількості 1     521 штук, номінальною вартістю 500,00 грн. за одну акцію, договірною вартістю - 100,00 грн. за одну акцію.
		Позивач, як акціонер ПрАТ "АТЕК", вважає порушеним своє переважне право на придбання відчужених за оскаржуваним договором акцій, гарантоване останньому положеннями ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" та п.п. 5.2.5 п 5.2 Статуту ПрАТ "АТЕК" від 25.04.2014, оскільки продавцем не було повідомлено чи запропоновано до викупу спірні акції.
		Також, позивач стверджує, що відчуження спірних акцій за Договором було здійснено під час дії накладеного на них арешту згідно ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 07.05.2015 в межах кримінального провадження №1201411020003852, що, на його думку, є безумовною підставою для визнання Договору недійсним.
		Відповідач 2 позовні вимоги заперечує та стверджує, що: порушення переважного права акціонера на придбання акцій може бути захищено виключно заявленням вимоги про переведення на нього прав за відповідним договором купівлі-продажу, а не вимоги про визнання такого договору недійсним; за умовами Договору сторони передбачили переоформлення прав на відчужені акції лише після зняття обтяжень, а тому посилання позивача на порушення встановленого судовим арештом обтяження є безпідставним, оскільки не має місце фактично передання в розпорядження покупцю таких акцій.
		Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Згідно із ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Положеннями ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
		За змістом ст.ст. 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Вирішуючи спір по суті, судом встановлено наступне.
		14.08.2019 між ОСОБА_2 (продавець, відповідач-1), ОСОБА_3 (покупець, відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "KPАУН АЛЬЯНС" (повірений, що діє зі сторони покупця на підставі Договору доручення № БД 83/1-15 від 14.08.2015, відповідач-3) укладено Договір №БВ83/2-15 купівлі-продажу цінних паперів на виконання Договору доручення № БД 83/1-15 від 14.08.2015 (далі - Договір).
		Відповідно до п. 1.1 Договору  продавець (ОСОБА_2) зобов`язався передати, а покупець (ОСОБА_3) зобов`язався прийняти та оплатити цінні папери (далі - ЦП) в порядку, строки та на умовах, передбачених цим Договором.
		Згідно п. 1.2 Договору предметом купівлі-продажу є цінні папери з наступними реквізитами:
		Вид/тип/різновид/найменування ЦП - Акція 
		Форма випуску ЦП - Іменні
		Форма існування ЦП - Бездокументарна
		Емітент ЦП - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "АТЕК"
		Код ЄДРПОУ Емітента - 00240112
		Міжнародний ідентифікаційний номер ЦП (ISIN) - UА4000178149 (заблокований) 
		Кількість цінних паперів, штук - 1 521 шт.
		Номінальна вартість 1 (одного) ЦП, гривень - 500,00 грн.
		Договірна вартість 1 (одного) ЦП, гривень - 100,00 грн.
		Загальна номінальна вартість ЦП, гривень - 760 500,00 грн.
		Загальна договірна вартість ЦП, гривень - 152 100,00 грн.
		Місце укладення договору на виконання - Поза фондовою біржею.
		Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
		Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
		Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем в поданому позові обставин належить до предмету доказування у даній справі.
		Щодо посилань позивача на вчинення спірного правочину за наявності накладеного ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07.05.2015 в межах кримінального провадження №1201411020003852 арешту на спірні акції.
		Частиною 1 ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент вчинення оспорюваного правочину, далі - КПК України) встановлено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		За змістом ст.ст. 131, 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження, зокрема, є: арешт майна. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
		Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його. Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову.
		З огляду на викладені положення вбачається, що з моменту надання майну статусу речового доказу в кримінальному провадженні та застосування до нього таких заходів забезпечення як накладення арешту будь-яка можливість подальшого розпорядження ним, зокрема, шляхом відчуження, до скасування арешту майна у встановленому у визначеному законодавством порядку, обумовлюється наданням згоди на це ухвалою слідчого судді або суду.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що закріплена в наведених положеннях суть забезпечення кримінального провадження шляхом арешту майна, не в залежності від прийняття чи ні рішення щодо передання його на зберігання уповноваженій особі, не лише позбавляє власника чи особу, у володінні якої фактично знаходиться таке майно, можливості розпорядження ним, а фактично блокує будь-яку можливість впливу на нього, в т.ч. шляхом обтяження певними зобов`язаннями на майбутнє, адже при здійсненні таких дій за відсутності погодження слідчого судді або суду існує ймовірність втрати мети накладення такого арешту, наприклад, задоволення за рахунок відповідного майна цивільного позову.
		Як вбачається із мотивувальної частини долученої до позову ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 13.02.2018 у справі №761/3298/17 та не заперечується сторонами, набуття відповідачем 1 у власність спірних акцій за договором купівлі-продажу цінних паперів №41-1-БВ від 04.07.2014, який в п. Б Преамбули Договору зазначено як підтвердження перебування їх у власності останнього, можливо було наслідком вчинення кримінального правопорушення, розслідування якого і є предметом кримінального провадження №1201411020003852, з метою збереження яких як речових доказів і було вжито відповідних заходів забезпечення.
		Тобто, обґрунтованим є посилання представника позивача на те, що станом на час вирішення спору питання правомірності набуття відповідачем 1 прав власності на акції є фактичним предметом розгляду кримінальної справи, за наслідками якої може бути встановлено незаконність такого набуття, а відтак, і неможливість подальшого розпорядження ними відповідачем 1.
		Наведене, в свою чергу, безумовно вказує на існування матеріально-правового інтересу у зацікавлених осіб та правоохоронних органів щодо продовження дії такого арешту, що і було підтверджено ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.02.2018 у справі №761/3298/17.
		Отже, з постановленням ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 07.05.2015 в межах кримінального провадження №1201411020003852 відповідач 1 був позбавлений можливості вчиняти дії відносно спірних акцій, в т.ч. спрямовані на їх відчуження чи обтяження.
		При цьому, судом не досліджується питання обізнаності відповідача 1 про вжиті заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту спірних акцій, адже учасниками справи не спростовується та не заперечується така обізнаність про існування арешту на спірні акції з моменту його накладення.
		З огляду на викладене вбачається, що вчинення оспорюваного Договору було здійснено за наявності встановленого судом (слідчим суддею) обтяження спірних акцій шляхом їх арешту з метою забезпечення кримінального провадження, відкритого за фактом незаконного заволодіння такими акціями.
		Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент вчинення оскаржуваного правочину) судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.
		Частиною 2 ст. 21 КПК України визначено, що вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов`язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
		Відтак, відчуження спірних акцій на користь відповідача-2 за Договором було здійснено всупереч накладеного ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07.05.2015 в межах кримінального провадження №1201411020003852 арешту, за відсутності погодження слідчого судді або суду, у визначеному законодавством порядку, що є порушенням приписів ст. 41, ч. 5 ст. 124 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент вчинення оспорюваного правочину), ст.ст. 21, 130, 131, 170 КПК України та свідчить про наявність згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України правових підстав для визнання такого Договору недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
		Щодо посилань відповідача-2 на те, що за умовами Договору не було здійснено фактичного відчуження спірних акцій, оскільки сторони передбачали таку можливість лише після зняття обтяжень на них, а відтак, і відсутність можливості для висновку про порушення накладеного арешту, суд відзначає наступне.
		Як вбачається із приписів п.п. В, Г, Д Преамбули та п. 3.1 Договору його сторонами було погоджено, що фактичне передання прав на спірні акції за ним було обумовлено зняттям обтяження, яке полягало у зупиненні рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1597 від 25.11.2014 внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, емітованих ПрАТ "АТЕК".
		Тобто, укладаючи Договір сторонами було погоджено, що фактичний перехід до відповідача-2 права власності на спірні акції буде здійснено лише після зняття відповідного обтяження, що фактично підтверджується тим, що станом на сьогоднішній день спірні акції продовжують обліковуватися за відповідачем-1.
		В той же час, наведені умови переходу до відповідача-2 прав власності на спірні акції не можуть свідчити про відсутність порушення відповідачем-1 встановленого судовим арештом обтяження реалізації правомочностей власника щодо них, адже саме по собі волевиявлення останнього на їх відчуження, вчинення Договору, взяття на себе зобов`язання під певною умовою щодо перереєстрації спірних акцій на відповідача-2 та отримання коштів від останнього в якості оплати їх вартості свідчить про виникнення у відповідача-2 обґрунтованих майнових прав на отримання таких акцій у власність, чим обтяжується можливість відповідача-1 їх відчужити чи розпоряджатися ними будь-яким іншим шляхом, окрім як передачі їх у власність відповідачу-2.
		Отже, укладення Договору, навіть з огляду на визначені в ньому умови перереєстрації прав на акції, є нічим іншим як реалізацією прав власника на розпорядження своїм майном, що в даному випадку було обтяжено накладеним судом арештом, а тому відповідні заперечення відповідача-2 не спростовують обставин укладення Договору всупереч існуючої заборони на реалізацію відповідачем-1 своїх прав власності щодо спірних акцій, встановленої у вигляді накладеного судом арешту, доказів втрати чинності яким як станом на час укладення Договору, так і станом на час вирішення даного спору суду не надано.
		Щодо укладення Договору з порушенням переважного права позивача на придбання спірних акцій.
		Положенням частин 1-4 статті 7 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, яка діяла на момент вчинення Договору) акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів товариства. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право його акціонерів на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження третій особі. У разі якщо статутом приватного акціонерного товариства передбачено переважне право його акціонерів на купівлю акцій, що пропонуються їх власником до продажу третій особі, таке переважне право реалізовується відповідно до частин третьої - шостої цієї статті. Порядок реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій приватного акціонерного товариства, що пропонуються їх власником до відчуження (крім продажу) третій особі, встановлюється статутом такого товариства. Акціонери приватного акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них. Переважне право акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, діє протягом двох місяців з дня отримання товариством повідомлення акціонера про намір продати акції, якщо коротший строк не передбачено статутом товариства. Строк переважного права, передбачений статутом товариства, не може бути меншим ніж 20 днів з дня отримання товариством відповідного повідомлення. Строк переважного права припиняється у разі, якщо до його спливу від усіх акціонерів товариства отримані письмові заяви про використання або про відмову від використання переважного права на купівлю акцій. Акціонер приватного акціонерного товариства, який має намір продати свої акції третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це решту акціонерів товариства із зазначенням ціни та інших умов продажу акцій. Повідомлення акціонерів товариства здійснюється через товариство. Після отримання письмового повідомлення від акціонера, який має намір продати свої акції третій особі, товариство зобов`язане протягом двох робочих днів направити копії повідомлення всім іншим акціонерам товариства. Якщо інше не передбачено статутом товариства, повідомлення акціонерів товариства здійснюється за рахунок акціонера, який має намір продати свої акції. Якщо акціонери приватного акціонерного товариства не скористаються переважним правом на придбання всіх акцій, що пропонуються для продажу, протягом строку, встановленого цим Законом або статутом акціонерного товариства, акції можуть бути продані третій особі за ціною та на умовах, що повідомлені акціонерам товариства.
		Згідно із п. 5.1 Статуту ПрАТ "АТЕК", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства "АТЕК", оформленим протоколом №01/2014 від 25.04.2014 (далі - Статут), особи, які набули право власності на акції Товариства, набувають статусу акціонерів (учасників) Товариства. Акціонерами Товариства визнаються особи, які є власниками принаймні однієї або більше акцій Товариства.
		Відповідно п.п. 5.2.5 п. 5.2 Статуту кожна проста акція надає акціонеру (її власнику) однакову сукупність прав, включаючи право на переважне придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства.
		Наявними в матеріалах справи документами (випискою ПАТ "Національний депозитарій України" від 04.11.2015 та реєстром власників іменних цінних паперів від 30.11.2018) підтверджується, що позивач - ОСОБА_1 , на момент укладення Договору був власником простих іменних акцій ПрАТ "АТЕК".
		В той же час, доказів повідомлення позивача відповідачем-1 про свій намір здійснити відчуження спірних акцій на користь інших осіб останнім надано не було, що свідчить про порушення ним закріпленого в ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" порядку відчуження спірних акцій та, відповідно, прав позивача на їх переважне придбання.
		У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Отже, обґрунтованими є посилання позивача на те, що відчуження відповідачем-1 на користь відповідача-2 спірних акцій за Договором було здійснено з порушенням закріпленого в ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" його переважного права як акціонера на їх придбання, що не спростовано відповідачами, а тому суд констатує наявність охоронюваного інтересу позивача щодо заявленого предмету спору.
		Щодо обраного способу захисту.
		З аналізу статей 13, 15, 16 Цивільного кодексу України слідує таке.
		Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав. Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її          практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		У пункті 75 Рішення ЄСПЛ від 05.04.2015 у справі "Афанасьєв проти України" суд зазначив, що засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
		Отже, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції.
		Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		Таким чином, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою. Відповідний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 914/873/17 та від 07.02.2018 у справі № 923/970/16.
		У постанові від 07.02.2018 у справі № 923/970/16 Верховний Суд також вказав, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. 
		Враховуючи викладене, судом було з`ясовано характер спірних правовідносин: предмет позову  -  оскарження Договору; підстави позову: фактичне порушення публічного порядку за наслідками вчинення Договору щодо відчуження спірних акцій, на які було накладено судовий арешт; порушення прав позивача, як акціонера ПрАТ "АТЕК", та досліджено на предмет підтвердження існування таких підстав, за наслідками чого вбачається, що спірний Договір було укладено з порушенням ст. 41, ч. 5 ст. 124 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент вчинення оскаржуваного правочину), ст.ст. 21, 130, 131, 170 КПК України та ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства", чим зумовлено порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивача, який підлягає судовому захисту.
		В положеннях ч. 5 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" було визначено, що у разі порушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства має право протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення, вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов`язків покупця акцій.
		Суд відзначає, що за звичайних умов встановлений наведеною нормою спосіб захисту порушених прав акціонера на першочергове придбання акцій товариства у випадку їх відчуження іншим акціонером спрямований саме на захист його порушених прав, адже за наявності реальної волі на придбання відчужуваних акцій такий спосіб найефективніше здійснює її захист, одночасно захищаючи інших учасників відповідних відносин від недобросовісності такого акціонера.
		Однак, за умови, коли фактичне переведення прав покупця відчужених акцій є неможливим, наприклад у випадку накладення обтяжень на відповідні акції, такий спосіб захисту порушених прав втрачає свою ефективність та раціональність, адже створюватиме ситуацію за якої акціонер, звернувшись до суду з метою захисту свого переважного права на придбання відчужених акцій шляхом переведення прав покупця за відповідним договором, сплативши кошти в якості оплати їх вартості (за приписами чинного законодавства має здійснюватися при зверненні до суду шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок суду) та отримавши відповідне рішення суду, буде позбавлений відповідних коштів, однак не зможе реалізувати отримані майнові права на акції за час дії відповідних обтяжень.
		Тобто, такий спосіб захисту права стає неефективним у розумінні статті 13 Конвенції, оскільки не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин (забезпечити можливість набуття акціонером відчужених з порушенням його переважного права акцій).
		В аспекті наведеного суд враховує, що станом на час вирішення спору питання правомірності набуття відповідачем-1 прав власності на акції є фактичним предметом розгляду кримінальної справи, за наслідками якої може бути встановлено незаконність такого набуття, а відтак, і неможливість подальшого розпорядження ними відповідачем-1.
		За таких обставин, обґрунтованими зауваженнями позивача є посилання на відсутність реальної можливості захистити свої порушені права на спірні акції шляхом переведення прав покупця за Договором, адже застосування такого способу за наведених обставин не надає жодних гарантій набуття в майбутньому у власність відповідних акцій, в той час як може завдати збитків позивачу у вигляді необхідності понесення додаткових витрат (судових та на правову допомогу) з метою повернення грошових коштів, які підлягають обов`язковій сплаті при обранні такого способу захисту та зверненні з відповідним позовом до суду, що не тільки не відповідає закріпленому в положеннях ст. 13 Конвенції принципу ефективності судового захисту, а й взагалі не ґрунтується на засадах здійснення судочинства в цілому. 
		Отже, за встановлених судом обставин справи вбачається існування реальної загрози охоронюваним інтересам позивача, які підлягають судовому захисту в межах даної справи саме в обраний ним спосіб - шляхом визнання недійсним Договору, в той час як застосування встановленого ч. 5 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" механізму захисту порушених прав позивача, як акціонера ПрАТ "АТЕК", в силу існування судового арешту на спірні акції не зумовить досягнення мети звернення з даним позовом до суду, тобто, не матиме ознак ефективності.
		Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.  Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що оспорюваний Договір було укладено з порушенням ст. 41, ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст.ст. 21, 130, 131, 170 КПК України та ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції Конституції, КПК України та Закону, які діяли на момент вчинення оспорюваного правочину), що свідчить про наявність згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України правових підстав для визнання такого Договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України. Встановлене, в свою чергу, свідчить про порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивача.
		Щодо строку позовної давності.
		Представником відповідача-2 у поданій в судовому засіданні 10.06.2019 заяві було заявлено про застосування строку позовної давності до вимоги позивача про визнання недійсним Договору.
		Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
		Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. 
		Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
		Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 у справі №     575/476/16-ц та міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2018 у справі №     910/7394/17, від 14.08.2018 у справі №     9/057-09/6/13, від 18.07.2018 у справі №     910/24346/16, від 17.07.2018 у справі №     910/10056/17 та від 10.07.2018 у справі №     922/1898/17.
		Судом встановлено порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		Подана представником відповідача-2 заява про застосування строку позовної давності мотивована тим, що оскаржуваний Договір було укладено 14.08.2015, а тому встановлений законодавством строк позовної давності сплив 14.08.2018, а тому, на його думку, звернення з даним позовом до суду 18.01.2019 є підставою для відмови в позові.
		В той же час, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
		Тому, суд вважає передчасним висновок відповідача-2 про пропуск позивачем трирічного строку на звернення з даним позовом до суду, здійснений виключно виходячи з фактичної дати укладення Договору, адже в даному випадку позивач не був учасником спірного Договору, а судом встановлено порушення відповідачем-1 приписів ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" щодо неповідомлення інших акціонерів ПрАТ "АТЕК" про свій намір відчужити спірні акції, що за відсутності доказів протилежного виключає можливість для висновку щодо обізнаності позивача про укладення Договору з фактичної дати його вчинення.
		Відтак, неухильно дотримуючись таких засад господарського судочинства як: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність, суд вважає за доцільне вирішити питання застосування строку позовної давності в межах даної справи виключно через призму доказовості, тобто, за наслідками реалізації учасниками справи своїх прав на підтвердження власних доводів чи заперечень належними доказами.
		При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), про те, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
		Однак, в розрізі процесуальних прав та обов`язків учасників даного судового спору реалізація відповідачем 2 права на свій захист шляхом заявлення про пропуск позовної давності у випадку відсутності чіткої визначеності щодо моменту обізнаності позивача про порушення свого права не є безумовною та має доводитися належними доказами на рівні з будь-якими іншими запереченнями щодо заявлених позовних вимог.
		Підтвердженням даного висновку слугують приписи ст. 261 ЦК України, які регламентують обов`язковість дослідження питання наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача як основоположного елементу здійснення судового захисту, що безумовно здійснюється через призму доказування позивачем належними доказами своїх доводів та спростування заперечень відповідачів, тому і на останніх покладається обов`язок щодо доведення факту пропуску строків позовної давності позивачем за відсутності чіткої визначеності щодо моменту обізнаності позивача про порушення свого права, на захист якого подано відповідний позов.
		Із тексту позовної заяви вбачається, що позивачу стало відомо про існування оскаржуваного Договору при підготовці до чергових зборів акціонерів ПрАТ "АТЕК", тобто, вказано на те, що про порушення своїх прав позивач дійсно дізнався після фактичного моменту вчинення Договору.
		В той же час, зазначаючи у поданій до суду заяві про застосування строку позовної давності про необхідність його обчислення саме з моменту фактичного вчинення Договору відповідачем-2 як жодним чином не спростовується зазначеного позивачем в позові моменту обізнаності з порушенням своїх прав за наслідками укладення Договору, так і не надається жодних доказів на підтвердження своїх доводів.
		Таким чином, підстав вважати доведеними відповідачем-2 обставин звернення позивача з даним позовом до суду зі спливом трьох років з моменту обізнаності ним про порушення його прав з вчиненням Договору, - матеріали справи не містять, а відповідачем-2 такі обставини не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України.
		З огляду на викладене, правові підстави для застосування строку позовної давності до заявлених ОСОБА_1 вимог про визнання недійсним Договору відсутні, адже з огляду на сукупність зазначених судом обставин не вбачається звернення позивача з таким позовом зі спливом трирічного строку з моменту обізнаності позивача про порушення своїх прав з вчиненням Договору, що не спростовано учасниками спору (в т.ч. відповідачем-2).
		За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору, укладеного між відповідачем 1, відповідачем 2 та відповідачем 3, підлягають задоволенню повністю.
		Стосовно розподілу судових витрат.
		Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 
		Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. 
		Позивачем безпосередньо у позовній заяві зазначено, що він не планує понести інших судових витрат, окрім сплати судового збору. Матеріали справи містять докази сплати позивачем судового збору в сумі 1921,00 грн. за подання до Господарського суду міста Києва даного позову, а саме квитанцію № 0.0.1229489361.1 від 03.01.2019.
		Відповідачем-2 безпосередньо у відзиві на позовну заяву зазначено, що відповідач-2 не поніс та не очікує понести судових витрат у зв`язку з розглядом справи.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З огляду наведені приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та задоволення позову повністю, сплачений позивачем судовий збір в сумі 1921,00 грн. покладається в рівних частинах на відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3.  
		 
		Керуючись ст.ст. 4, 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
		 
		                                                                           ВИРІШИВ:
		 
		1.          Позов задовольнити повністю.
		2.          Визнати недійсним Договір №БВ83/2-15 купівлі-продажу цінних паперів від 14.08.2015, укладений між ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "KPАУН АЛЬЯНС" (01133, м.Київ, бульвар ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 34, кімната 431; ідентифікаційний код 37412569).
		3.          Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 640,33 грн. (шістсот сорок гривень 33 коп.).
		4.          Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 640,33 грн. (шістсот сорок гривень 33 коп.).
		5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАУН АЛЬЯНС" (01133, м.Київ, бульвар ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 34, кімната 431; ідентифікаційний код 37412569) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 640,33 грн. (шістсот сорок гривень 33 коп.).
		6.          Після набрання рішенням законної сили видати накази.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
		 
		Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
		 
		Повне рішення складено 20.06.2019.
		 
		Суддя                                                                                                                    Гумега О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...