Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 229/2246/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано судом: 25.06.2019. Зареєстровано: 25.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2019.
Дата набрання законної сили: 05.11.2019
Результат оскарження 05.11.2019 Донецький апеляційний суд: скасовано рішення повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/229/87/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Номер провадження 2/229/87/2019 
		Справа № 229/2246/18 
		 
		14 червня 2019 року Дружківський міський суд Донецької області 
		у складі:
		головуючого судді Лебеженка В.О.
		за участю: секретаря
		судового засідання Слободкіної Т.І. 
		позивача ОСОБА_1 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» про стягнення заробітної плати за час перебування в полоні унезаконних збройних угрупувань, -
		 
		 В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач 04 червня 2018 року звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» про стягнення заробітної плати за час перебування в полоні у незаконних збройних угрупувань.
		В позові зазначила, що вона наказом головного лікаря Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» №1/о від 02.01.2015 року була призначена на посаду заступника головного лікаря з медичної допомоги. Також одночасно я працювала і на 0,5 ставки лікаря-терапевта вищої категорії. Свої обов`язки виконувала відповідально, у повному обсязі, жодного зауваження по роботі не мала.
		13 листопада 2015 року під час перетину КПП «Красний партизан», вона була затримана співробітниками незаконних збройних угрупувань так званої ДНР за обвинуваченням у перевезенні з території України до ДНР вибухонебезпечних речовин та детонаторів до вибухівки.
		Після затримання була примусово переміщена до окупованого Донецька та понад два роки утримувалась під вартою у слідчому ізоляторі так званого Міністерства державної безпеки ДНР та засуджена судами ДНР до позбавлення волі на 5 років 6 місяців.
		27 грудня 2017 року завдяки зусиллям України позивач була визволена з бандитського полону шляхом обміну полоненими і змогла повернутися на Україну з іншими 73 українськими бранцями.
		З 28 грудня 2017 року по 27 січня 2018 року перебувала на стаціонарному лікуванні та реабілітації у медичному закладі м. Києва.
		Після закінчення лікування 28 січня 2018 року повернулася до смт. Очеретине та приступила до виконання посадових обов`язків заступника головного лікаря з ЕТН Комунального закладу ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області».
		29 січня 2018 року позивач звернулася до головного лікаря Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» Рябухи Т.В. з заявою щодо виплати їй не отриманої заробітної плати за період перебування в полоні у незаконних збройних формувань ДНР, на яку 23.04.2018 року отримала відповідь з відмовою.
		Втрачена позивачем заробітна плата за час перебування її у полоні з 14.11.2015 по 27.12.2017 року склала 185 907,74 грн.
		Лікарняні за період з 28.12.2017 року по 27.01.2018 року позивачу було сплачено за рахунок коштів Фонду соціального страхування України в Донецькій області виходячи з мінімальної заробітної плати.
		Позивач вважає, що її відсутність на роботі понад два роки фактично є вимушеним прогулом, що передбачає виплату належної їй заробітної плати згідно з нормами Кодексу законів про працю України.
		Просить стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час перебування у полоні з 14.11.2015 по 27.12.2017 року в сумі 185 907,74 грн.
		 
		11 червня 2018 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду відкрито спрощене позовне провадження та призначено перше судове засідання.
		25 червня 2018 року судом постановлено задовольнити заяву представника відповідача, розглядати справу в порядку загального позовного провадження, замінити судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим. 
		11 липня 2018 року ухвалено судом за клопотанням позивача витребувати з Дружківського ВП Краматорського ВП ГУНП України в Донецькій області із матеріалів кримінального провадження №12018050260000237 табелі виходу на роботу та відомості про нарахування та виплату заробітної плати за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, які були видані на заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення.
		21 серпня 2018 року до суду надійшов рапорт Слідчого СВ Дружківського ВП Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області про неможливість виконати ухвалу суду від 11 липня 2018 року, оскільки по кримінальному провадженню ним було призначено судово-економічну експертизу з наданням кримінального провадження до Донецького науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення відповідних досліджень.
		19 січня 2019 року витребувані письмові докази були надані суду для огляду.
		17 січня 2019 року ухвалою суду зупинялося провадження у справі у зв`язку із хворобою позивача.
		12 березня 2019 року провадження у справі поновлено.
		17 травня 2019 року ухвалою суду цивільну справу було прийнято до свого провадження.
		05 червня 2019 року ухвалою суду підготовче провадження у цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду.
		 
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав викладених у ній.
		В судове засідання представник відповідача не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи сповіщений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами у справі та без участі представника. При цьому, в матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву. 
		20 червня 2018 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги не визнав та в обґрунтування зазначив, що відповідно до ст. 235 КЗпП України, середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачується в разі поновлення на роботі працівника, звільненого без законної підстави, та за період не більш як за один рік. Однак ОСОБА_1 звільнена з роботи не була, наказу про її звільнення не існує, адміністрація закладу її права на труд не порушувала. 
		Разом із тим, вважає посилання позивача на вимоги ст. 119 КЗпП України безпідставними, оскільки до теперішнього часу вона не надала адміністрації закладу жодного доказу про те, що в період з 13 листопада 2015 року по 28 грудня 2017 року знаходилась в полоні.
		Та зазначають, що середній заробіток таким працівникам здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Заперечують проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Просять розглядати справу за правилами загального позовного провадження та відмовити в задоволенні позову.
		На поштову адресу суду відзив надійшов 25 червня 2018 року.
		 
		10 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, в якому не погоджується із доводами представника відповідача, вказавши наступне. Звертаючись до суду з позовною заявою, вона просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час перебування в заручниках у незаконних збройних формуваннях так званої «ДНР», як гарантійну виплату, яка виплачується працівникові у разі невиконання ним з поважних причин своєї трудової функції.
		У полон до бандитів вона потрапила не за своїм бажанням, а завдяки безпосередній участі та активного сприяння її безпосередньої начальниці ОСОБА_2 , яка, перебуваючи на посаді головного лікаря українського державного медичного закладу. особисто їздила на окуповану територію до Донецька свідчила проти позивача в так зване «Міністерство державної безпеки ДНР». 
		Впевнено сподіваючись, що позивач вже ніколи не повернеться до роботи, було сфабриковано від імені позивача заяву від 18.11.2015 г. про надання відпустки без збереження оплати на час проведення АТО та на підставі цієї заяви видано відповідний наказ. За цим фактом у теперішній час Національною поліцією порушено кримінальну справу за ч.І ст. 366 КК України та проводяться слідчі дії. Висновком експерта підтверджено, що ніякої заяви вона не писала.
		У полоні позивач зазнала не лише моральних знущань, а й численних нелюдських фізичних тортур, у тому числі електричним струмом. І вижила лише завдяки вірі у свою батьківщину - Україну і в те, що вона не залишить її, визволить з полону та поверне до нормального життя.
		Щодо твердження представника відповідача у відзиві про не надання позивачем довідки про перебування у заручниках наголошує, що це не відповідає дійсності та є зухвалою спробою ввести суд в оману, оскільки 29.01.2018 року вона особисто звернулася до головного лікаря Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» Рябухи Т.В. з заявою щодо виплати їй не отриманої заробітної плати за час її перебування в полоні у незаконних збройних формувань ДНР. Разом із заявою надала копію довідки про її перебування у полоні.
		Того ж дня вона особисто порадила їй звернутися до суду з даним позовом та сказала, що вона не заперечує проти виплати їй грошей, але не знає, як це зробити позасудовим способом.
		Враховуючи нестандартність ситуації, в позові посилалась на ст. 119 Кодексу законів про працю України, яка регламентує гарантії для працівників на час виконання ними державних або громадських обов`язків, та гарантує збереження місця роботи, посади та середнього заробітку також і для осіб, що потрапили в полон, до їхнього звільнення з полону.
		Оскільки на теперішній час в законодавстві держави відсутні законодавчі норми, які регулюють соціальний захист цивільних осіб, які потрапили до полону незаконних збройних формувань та потребують захисту своїх порушених прав та інтересів, в т.ч. і трудових, звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час її перебування в полоні, вважає, що при вирішенні цього питання, виходячи з аналогії закону, підлягає застосуванню саме ст. 119 Кодексу законів про працю України, яка регламентує подібні відносини.
		Відповідач у відзиві зазначає, що середній заробіток таким працівникам здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Однак, слід звернути увагу суду, що до 01.01.2016 року витрати на збереження середньомісячного заробітку дійсно компенсували із державного бюджету у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 105. Стаття 119 Кодексу законів про працю України у редакції від 24.12.2015 № 911-УІІ (діє з 1 січня 2016 р.) компенсацій із бюджету вже не передбачає. Середній заробіток зберігається за рахунок коштів підприємства, установи, організації.
		Таким чином, на підставі вищевикладеного, вважає, що заперечення на позовні вимоги не є вмотивованими, зазначені у ньому аргументи не відповідають обставинам справи і не підтверджуються жодними доказами та просить суд задовольнити позов.
		Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши та перевіривши надані сторонами докази, суд дійшов до наступних висновків. 
		Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. 
		Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		В судовому засіданні визнано сторонами та підтверджено матеріалами справи той факт, що станом на 13 листопада 2015 року позивачка працювала в Комунальному закладі «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» на посаді заступника головного лікаря з медичної допомоги (а.с.7-12).
		13 листопада 2015 року позивач була позбавлена волі незаконними збройними формуваннями в районі проведення антитерористичної операції в м.Донецьк та перебувала в полоні до 27.12.2017 року (а.с.13).
		Судом встановлено, що під час перебування позивача у полоні останній відповідачем не виплачено заробітну плату, що підтверджено довідками про заробітну плату за 2015 р.,2016 р., 2017 р., які видані відповідачем, індивідуальними відомостями з Пенсійного фонду України про застраховану особу (Форма ОК-5) та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів (а.с.80-82, 99-101,102).
		Згідно інформаційних довідок про заробітну плату по посаді заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення № 211 від 03.04.2018 року та лікаря-терапевта вищої категорії (0,5 ставки) № 212 від 03.04.2018 року, виданих відповідачем втрачена позивачем заробітна плата за час перебування у полоні з 14.11.2015 по 27.12.2017 року склала 185 907,74 грн.(а.с.15-16).
		Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, та у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до ст.12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
		Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною 1 статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Як встановлено в судовому засіданні у період з 13.11.2015 року по 27.12.2017 року відповідачка знаходилася у трудових відносинах з Комунальним закладом «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» та не виконувала своїх трудових обов`язків з поважних причин і незалежно від її волі, у зв`язку з позбаленням свободи та насильницьким утриманням у місцях позбавлення волі незаконними збройними формуваннями.
		Будь-яких соціальних гарантій з боку держави у випадку відсутності працівника на робочому місті по незалежним від нього причинам, у зв`язку з захопленням у полон представниками незаконних збройних формувань, чинне законодавство не містить.
		Поміж тим, відповідно до вимог ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
		Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08.07.2014 р. № 7302/3/14-14/13 «З метою недопущення звільнення власником або уповноваженим ним органом підприємства, установи, організації громадян, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції або залишаються у таких районах, Мінсоцполітики звертає увагу на наступне. Працівники, які не виходять на роботу у зв`язку з переміщенням із районів проведення антитерористичної операції або ті, що залишаються у таких районах під час проведення антитерористичної операції і не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя та здоров`я, не можуть бути звільнені за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України на підставі «прогул». Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя і здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається відсутністю на роботі з поважних причин. У такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посади.
		Таким чином, з аналізу вищевказаних нормативних актів вбачається, що державою частково врегульоване питання забезпечення збереження робочого місця за працівником при неможливості останнього продовжувати роботу в районах проведення антитерористичної операції у зв`язку з небезпекою для життя та здоров`я, тобто така відсутність на робочому місці визнана поважною причиною.
		Поміж тим, питання щодо будь-яких гарантій працівникам, які не є військовослужбовцями, але потрапили у полон незаконних збройних формувань по обвинуваченню у розвідувальній діяльності в інтересах держави Україна, чинним законодавством не врегульовано.
		Згідно з ч.9 ст.10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).
		Таким чином, в даному конкретному випадку суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, а саме застосувати до спірних правовідносин вимоги ч.ч. 3, 4 ст.119 КЗпП України на підставі наступних чинників:
		 з огляду на обов`язок держави захищати права працівників, які не здійснюють трудову діяльність у зв`язку з ризиком для життя та здоров`я, а також по незалежним від їх волі причинам, у зв`язку з перебуванням у полоні незаконних збройних формувань;
		 відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;
		 позивачка перебувала у полоні незаконних збройних формувань;
		 під час тримання у полоні позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем;
		 відносини щодо гарантій для працівників, які є цивільними особами, однак утримувались у полоні незаконних збройних формувань під час перебування у трудових відносинах з роботодавцем не врегульовано конкретними нормами права;
		 в змісті законодавства відсутня правова норма, яка прямо регулює спірні правовідношення;
		 частинами 3 та 4 статті 119 КЗпП України врегульовані подібні відносини між робітником та роботодавцем.
		Суд не бере до уваги пояснення відповідача що позивачкою надана заява про надання їй відпустки без збереження заробітної плати на період проведення АТО від 18.11.2015 року, оскільки за висновком експертизи проведеної Донецьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром текст вказаної вище заяви та підпис від імені позивача виконані іншою особою (а.с.95). 20 лютого 2018 року слідчим відділенням Дружківського ВП Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018050260000237, за ч.1 ст.366 КК України за заявою ОСОБА_1 щодо підроблення заяви про її довгострокову відпустку без збереження заробітної плати (а.с.78,79).
		Як встановлено в судовому засіданні, позивачка не виконувала свої посадові обов`язки з поважних причин, поза її волею, у зв`язку з насильницьким утриманням в полоні незаконними збройними формуваннями.
		На підставі наведеного суд приходить до висновку про збереження середнього заробітку за ОСОБА_1 під час її перебування в полоні, у зв`язку з чим зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час перебування у полоні з 13.11.2015 року по 27.12.2017 року включно з врахуванням фактичних виплат, які були зроблені підприємством позивачці у цей період.
		Згідно рішення Ясинуватської районної ради Донецької області №173/46-VI комунальний заклад «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» реорганізовано (перетворено) в комунальне некомерційне підприємство ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради». 
		Відповідно до п.5 цього рішення комунальне некомерційне підприємство ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» є правонаступником комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області».
		Тому суд вважає, необхідним стягнути на користь позивача заробітну плату за час перебування її в полоні необхідно з комунального некомерційного підприємства ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради», за період з 14 листопада 2015 року по 27 грудня 2017 року. 
		Беручи до уваги те, що позивачка на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, враховуючи, що судом позовні вимоги задоволені повністю, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1859,07 грн.
		Керуючись ст.ст. 10-13, 76 -79, 81, 141, 259, 263  265 ЦПК України, ст.ст. 94, 119 КЗпП України, суд, - 
		 
		 У Х В А Л И В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; мешкає: АДРЕСА_2 ) до Комунального некомерційного підприємства ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» (ЄДРПОУ 37544435, 86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт.Очеретине, вул. Заводська,1) про стягнення заробітної плати за час перебування в полоні у незаконних збройних угрупувань - задовольнити повністю .
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» (ЄДРПОУ 37544435, 86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт.Очеретине, вул. Заводська,1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; мешкає: АДРЕСА_2 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку з перебуванням у полоні за період з 14 листопада 2015 року по 27 грудня 2017 року в розмірі 185 907 (сто вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот сім) грн. 74 коп.
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» (ЄДРПОУ 37544435, 86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт.Очеретине, вул. Заводська,1) на користь держави судовий збір у сумі 1859 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 07 коп.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області.
		Вступна та резолютивна частини рішення складені в нарадчій кімнаті 14 червня 2019 року.
		Повний текст рішення складено 21 червня 2019 року.
		 
		 
		 Суддя: В.О.Лебеженко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...