Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5020-4/125-1/060-6/108-3/378 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Орендні правовідносини; Оренда земельної ділянки.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.03.2010. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
		 Іменем України
		РІШЕННЯ
		 
		"25" грудня 2009 р. справа № 5020-4/125-1/060-6/108-3/378  
			 
		
		За позовом                    Севастопольської міської Ради
		(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)
		до                              Товариства з обмеженою відповідальністю “В.А.Л.”
		(99001, м. Севастополь, вул. Дзержинського, 53, офіс 39)
		за участю                     Прокурора міста Севастополя
		(99011, м. Севастополь, вул. Павліченко, 1)
		про розірвання договору оренди земельної ділянки,
		Суддя Головко В.О.,
		 За участю представників:
		позивач (Севастопольська міська Рада) –не з’явився;
		відповідач (ТОВ "В.А.Л.") –Степанова Н.М., представник, довіреність б/н від 01.12.2008;
		прокурор (Прокуратура м. Севастополя) –Шаблін Є.І., прокурор, посвідчення № 490 від 21.03.2007.
		 СУТЬ СПОРУ:
		 09.04.2008 Севастопольська міська Рада звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.А.Л." про розірвання договору оренди земельної ділянки.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" та стверджує, що відповідачем не виконані умови договору оренди земельної ділянки в частині здачі в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта в строк, встановлений цим договором.
		Рішенням господарського суду м. Севастополя від 21.04.2008 позов задоволений повністю (т.1, арк.с.40-42). Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 це рішення скасовано, прийнято нове рішення –у задоволенні позову відмовлено (т.1, арк.с.148-155).
		Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2008 постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 скасована, а рішення господарського суду м. Севастополя від 21.04.2008 залишено без змін (т.1, арк.с.194-200).
		Постановою Верховного Суду України від 28.10.2008 постанову Вищого господарського суду України від 15.07.2008, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 та рішення господарського суду міста Севастополя від 21.04.2008 скасовано, справу №5020-4/125 передано на новий розгляд (т.1, арк.с.268-270).
		При новому розгляді рішенням господарського суду м. Севастополя від 14.01.2009 в задоволенні позову відмовлено (т.2, арк.с.79-85). Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 це рішення скасовано, прийнято нове рішення –позов задоволений повністю (т.3, арк.с.35-44).
		Постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2009 постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 та рішення господарського суду м. Севастополя від 14.01.2009 скасовані, справу направлено на новий розгляд (т.3, арк.с.66-71).
		В своїй постанові колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджений проект будівництва спірного готельного комплексу. Зокрема, не з’ясовані обставини щодо скасування чи втрати чинності затвердженого проекту будівництва, щодо якого видавався дозвіл на виконання будівельних робіт 02.08.2005; затвердження в установленому порядку нової проектної документації або ухилення позивача чи відповідача від її розробки, затвердження і реалізації; встановлення нового нормативного терміну будівництва тощо.
		Також суд касаційної інстанції зауважив, що місцевий господарський суд залишив поза увагою обставини щодо вчинення позивачем певних дій, спрямованих на передачу спірної земельної ділянки іншим особам, чинності відповідних рішень з цього приводу, а відтак наявності або відсутності прав відповідних осіб, яких може стосуватися даний спір.
		Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вказала на те, що суд апеляційної інстанції ухилився від дослідження обставин наявності чи відсутності вини відповідача в порушенні покладеного на нього обов’язку.
		Відповідно до статті 111№І Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
		Ухвалою від 03.08.2009 справу прийнято до провадження суддею Лазаревим С.Г., справі присвоєно №5020-4/125-1/060-6/108.
		Ухвалою від 08.10.2009 провадження у справі №5020-4/125-1/060-6/108 зупинено до розгляду господарським судом м. Севастополя справи №5020-1/109 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В.А.Л." до Севастопольської міської Ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.
		Не погодившись із винесеною ухвалою, прокурор міста Севастополя (який вступив у справу на стадії апеляційного провадження згідно із заявою від 10.03.2009 №05/360, т. 2, арк.с.137), звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просив ухвалу суду від 08.10.2009 скасувати.
		Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 апеляційне подання прокурора міста Севастополя задоволено; ухвалу господарського суду м. Севастополя від 08.10.2009 скасовано; справу передано до господарського суду м. Севастополя для розгляду по суті заявлених вимог.
		01.12.2009 справа надійшла до господарського суду міста Севастополя.
		Розпорядженням голови господарського суду м. Севастополя №137 від 04.12.2009, справа №5020-4/125-1/060-6/108 передана до провадження судді Головко В.О. (т.3, арк.с.147).
		Ухвалою від 09.12.2009 справу прийнято до провадження суддею Головко В.О., справі присвоєно №5020-4/125-1/060-6/108-3/378, розгляд справи призначений у судовому засіданні на 17.12.2009.
		Ухвалою суду від 17.12.2009 через нез’явлення у судове засідання представників сторін розгляд справи відкладений на 24.12.2009.
		У судове засідання 24.12.2009 позивач явку уповноважених представників знову не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання сповіщений заздалегідь та належним чином –рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення (т.4, арк.с.15), про причини неявки не повідомив.
		Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
		З метою забезпечення принципу вирішення спору протягом розумного строку, зважаючи на приписи статті 69 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
		29.12.2008 відповідач надав письмові пояснення по суті спору, в яких вважає вимоги позивача необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. При цьому відповідач посилається на неправомірність дій Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Севастополі щодо видачі дозволу на будівництво готельного комплексу, який складається з однієї 5-поверхової та двох 2-поверхових будівель, на необґрунтовано короткий термін –5 місяців (з 02.08.2005 по 31.12.2005). В той же час відповідач зазначає, що у встановленому порядку погодив новий проект будівництва, який передбачає введення в експлуатацію 16-поверхового готельного комплексу, у зв’язку з чим строк здачі в експлуатацію перенесений до 03.04.2011. Такі зміни у характеристиці об’єкта будівництва, за твердженням відповідача, пов’язані зі зміною концепції забудови міста Севастополя. Крім того, на думку відповідача, порушення умов договору оренди землі щодо граничного строку будівництва відповідного об’єкта на орендованій земельній ділянці не є істотним порушенням, а відтак не може бути підставою для його розірвання (т.2, арк.с.28-30).
		В письмових поясненнях від 10.03.2009 відповідач зазначив, що крім певних будівельних робіт на орендованій земельній ділянці за первісним проектом (будівництво одного з двох 2-поверхових корпусів, готовність якого становить 70%), ним виконаний новий проект, який відповідає Генеральному плану забудови міста. При цьому на проектування 16-поверхової будівлі готельного комплексу з елементами благоустрою витрачено 1584450,76 грн., а на проектування громадського пляжу, набережної та влаштування спуску до моря –ще 177000,00 грн. (т.2, арк.с.127-129).
		24.12.2009, під час нового розгляду справи відповідач надав додаткові пояснення по суті спору, з огляду на постанову Вищого господарського суду України від 08.07.2009, відповідно до яких з позовними вимогами не погоджується, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свої заперечення проти позову відповідач мотивує тим, що 2006 року під час звернення до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Севастополі з приводу отримання нового дозволу на виконання будівельних робіт він був повідомлений про необхідність підготовки нового проекту будівництва готельного комплексу із підвищеною поверховістю (не менше 10 поверхів), у зв’язку зі зміною концепції забудови міста Севастополя. Через наведені обставини відповідачу було рекомендовано не отримувати новий дозвіл до затвердження нового проекту. Враховуючи зазначене, відповідач зупинив будівельні роботи на орендованій земельній ділянці і приступив до переробки проектної документації. В результаті –згідно з рішенням Містобудівної Ради від 31.01.2007 (протокол №1) до первісного проекту були внесені відповідні зміни. На думку відповідача, новий проект –це затверджений раніше проект із внесеними змінами. Також відповідач вважає, що на вимогу однієї зі сторін договір може бути розірвано лише у випадку істотного порушення договору іншою стороною. При цьому відповідач, посилаючись на статтю 651 ЦК України, зазначає, що істотним порушенням договору вважається таке порушення, яке має наслідком неможливість для іншої сторони досягнути мети договору. Відповідач стверджує, що істотні умови спірного договору ним не порушувались, тому позовні вимоги є необґрунтованими. Крім того, відповідач пояснив, що рішення Севастопольської міської Ради №3507 від 12.12.2007, яким спірна земельна ділянка була передана в оренду ТОВ "Оксі", скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2009 (справа №32/97-21/111). Дана постанова не оскаржувалась і набрала законної сили. Будь-які інші претенденти на спірну земельну ділянку відсутні (т.4, арк.с.20-21).
		У судовому засіданні 24.12.2009 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України була оголошена перерва до 25.12.2009.
		В судовому засіданні 24-25.12.2009 прокурор підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, викладених в позові Севастопольської міської Ради та письмових поясненнях, наданих під час розгляду справи (т.2, арк.с.8-12, 41).
		Представник відповідача просив в позові відмовити з підстав, викладених у письмових поясненнях по суті спору (т.2, арк.с.28-30, 127-129, т.4, арк.с.20-21).
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, дослідивши надані докази, суд –
		ВСТАНОВИВ:
		Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		Рішенням Севастопольської міської Ради №995 від 18.12.2001 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "В.А.Л" Товариству з обмеженою відповідальністю "В.А.Л." передається в оренду строком до 01.01.2027 земельна ділянка площею 0,40 га по вул. Катерній (бухта Карантинна) у місті Севастополі (далі –Земельна ділянка) для будівництва готельного комплексу з віднесенням цих земель до земель населених пунктів, наданих для іншої комерційної діяльності, згідно з пунктом 1.11.6 Українського класифікатора цільового використання землі (т. 1, арк.с.9-10).
		За умовами цього рішення ТОВ "В.А.Л." зобов’язано, зокрема, здійснювати будівництво на даній земельній ділянці тільки на підставі затвердженої Управлінням містобудівництва та архітектури проектної документації, яка пройшла комплексну державну експертизу, після отримання дозволу в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (пункт 2.3 рішення); здійснити будівництво об’єкта протягом не більше п’яти років (пункт 2.6 рішення).
		Відповідно до частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		Таким законом є Закон України "Про оренду землі" від 06.10.1998 №161-ХІV в редакції Закону України від 02.10.2003 №1211-ІV (з наступними змінами і доповненнями).
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		Договір оренди землі –це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").
		11.04.2002 між Севастопольською міською Радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "В.А.Л." (Орендар) на підставі зазначеного рішення Севастопольської міської Ради укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,40 га по вул. Катерній (бухта Карантинна) у м. Севастополі (далі –Договір оренди землі, т.1, арк.с.11-12, т.2, арк.с.33-35) строком до 01.01.2027 для будівництва готельного комплексу (пункти 1.4, 1.5 Договору).
		За правилами статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Водночас, в силу статей 18, 20 цього Закону, договір оренди землі підлягає державній реєстрації і набирає чинності після такої реєстрації.
		Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди земельної ділянки площею 0,40 га, розташованої в Ленінському районі м. Севастополя по вул. Катерній (бухта Карантинна), посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойком І.Д. 11.04.2002, зареєстрований в реєстрі за №3272 та у Севастопольській міській державній адміністрації в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 29.04.2002 за №84, про що на примірнику договору зроблено відповідну відмітку (т.1, арк.с.12, зворотний бік).
		Отже, спірний договір оренди землі від 11.04.2002 набрав чинності 29.04.2002.
		Згідно з Планом зовнішніх меж тимчасового користування, який є невід’ємною частиною договору оренди (т.1, арк.с.13, т.2, арк.с.35), цільове призначення ділянки –"будівництво готельного комплексу по вул. Катерна (бухта Карантинна)".
		Відповідно до підпунктів "а", "б", "д" пункту 3.1.1 Договору Орендодавець має право вимагати від Орендаря використання земельної ділянки суворо за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування, державних стандартів, норм та правил, проектних рішень; освоєння наданої земельної ділянки протягом нормативного терміну будівництва, що встановлений проектом будівництва готельного комплексу.
		Пунктом 3.2.2 Договору визначені обов’язки Орендаря, зокрема, виконувати обов’язки відповідно до умов цього договору, Земельного кодексу України та Плану зовнішніх меж тимчасового землекористування (підпункт "б"); здійснювати реконструкцію і будівництво на орендованій земельній ділянці згідно з п. 1.4 Договору відповідно до проектної документації, яка пройшла комплексну державну експертизу та затверджена Управлінням архітектури та містобудування, і дозволу на здійснення будівельних робіт Інспекції архітектурно-будівельного контролю (підпункт "є"); здати в експлуатацію закінчений будівництвом готельний комплекс державній приймальній комісії в нормативний термін, що встановлений проектом будівництва, але не пізніше 01.05.2007 (підпункт "з").
		Виходячи зі змісту підпункту "д" пункту 3.1.1 Договору та підпункту "з" пункту 3.2.2 Договору, нормативний термін будівництва –це термін, що встановлений проектом будівництва готельного комплексу.
		Пункт 6.1 Договору визначає випадки припинення його дії, одним з яких є розірвання договору оренди згідно із розділом 8 Договору або статті 28 Закону України "Про оренду землі".
		Відповідно до розділу 8 Договору, договір оренди земельної ділянки може бути розірваний за взаємною згодою сторін (пункт 8.1 Договору). На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути розірвано достроково на підставі рішення суду, у випадку невиконання сторонами (однією зі сторін) своїх обов’язків, що передбачені статтями 22, 23 Закону України "Про оренду землі" та цим Договором, а також на підставах, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами України (пункт 8.2 Договору).
		На виконання умов Договору оренди землі Територіальною проектною організацією по регіону міста Севастополя "КримНДОпроект" 2003 року розроблений робочий проект будівництва готельного комплексу по вул. Катерній в м. Севастополі (шифр: 0210238) (т.2, арк.с.59-69).
		Дослідивши даний проект, суд встановив наступне.
		Робочий проект готельного комплексу складається з трьох стоячих окремо корпусів. Корпус 1 –5-поверхова будівля із розвинутим адміністративно-побутовим набором приміщень та готельними номерами. Корпуси 2 і 3 –жилі корпуси підвищеної комфортності з номерами типу "люкс". Будівництво комплексу поділяється на 3 черги. До першої черги будівництва входить корпус 2 –2-поверхова з підвальним поверхом будівля складної форми, розміщується в центрі ділянки. До другої черги –5-поверхова будівля готелю (корпус 1). До третьої черги –друга 2-поверхова будівля (корпус 3).
		Нормативний термін будівництва готельного комплексу по вул. Катерній в м. Севастополі (корпус ІІ) становить 2 роки (т.2, арк.с.68).
		02.08.2005 Товариству з обмеженою відповідальністю "В.А.Л." видано дозвіл №251/661 на виконання будівельних робіт з будівництва готельного комплексу по вул. Катерній, корпус 2 (перша черга будівництва) зі строком дії до 31.12.2005 (т.1, арк.с.21).
		З письмових пояснень Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Севастополі (лист за вих. №02 від 13.01.2009) вбачається, що при зверненні відповідача у 2006 році з приводу отримання нового дозволу на виконання будівельних робіт до відома його директора було доведено, що в районі наданої йому в оренду земельної ділянки планується висотна забудова, та рекомендовано розробити новий проект, який передбачає будівництво готельного комплексу висотністю не менше 10 поверхів, і не отримувати нового дозволу до затвердження такого проекту (т.2, арк.с.54-55).
		По інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Севастополі ТОВ "В.А.Л." був розроблений новий проект будівництва готелю висотністю 16 поверхів.
		За твердженням позивача, викладеним ним в позовній заяві, будівництво об’єкта, передбаченого договором оренди, через відсутність фінансування не здійснюється протягом тривалого часу; якість робіт, що виконані, не відповідає вимогам ДБН В.1.1-12-2006 "Будівництво в сейсмічних районах України"; об’єкт незавершеного будівництва перебуває у вкрай незадовільному стані (т.1, арк.с.3). На доказ зазначеного, позивачем наданий лист Управління міського будівництва і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації за вих. №1834 від 07.09.2007 (т.1, арк.с.22) та Висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи №755 від 22.09.2008 (т.2, арк.с.16-21).
		В листі Управління міського будівництва і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації від 30.08.2007 №1834 на адресу Севастопольської міської Ради вказано, що об’єкт будівництва готельного комплексу по вул. Катерній, корпус 2 (І черга будівництва) –в експлуатацію не вводився (т.1, арк.с.20).
		Згідно з листом Управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Севастополі від 15.01.2008 №57, цим управлінням було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства на земельній ділянці, наданій в оренду ТОВ "В.А.Л." (т.1, арк.с.23).
		Під час перевірки встановлено, що на земельній ділянці площею 0,4 га знаходиться недобудована будівля (орієнтовна площа забудови –0,02 га). Решта частини земельної ділянки не освоєна, парканом не огороджена; на момент огляду будь-які будівельні або інші роботи не ведуться.
		Відповідач не заперечує факту зупинення будівельних робіт, починаючи з 2006 року, та обґрунтовує це необхідністю переробки первісного проекту відповідно до вимог нової (висотної) концепції забудови міста Севастополя, зокрема, прибережної зони Карантинної бухти (східний берег в районі вулиці Катерної).
		Водночас відповідач зазначає, що на засіданні Містобудівної Ради при головному архітекторі міста був розглянутий наданий ТОВ "В.А.Л." варіант 16-поверхового готелю по об’єкту "Готельний комплекс по вул. Катерній" (протокол №1 від 31.01.2007) та прийнято рішення: рекомендувати його для подальшої розробки з урахуванням висловлених на містРаді застережень (виписка з протоколу – т.1, арк.с.75).
		Згідно з довідкою Головного інженеру проекту (Назаренко В.М., Приватне підприємство "Дунайстройпроект") станом на 01.09.2007 по об’єкту "Проект готельного комплексу з прибережною смугою" ПП "Дунайстройпроект" виконаний наступний обсяг робіт:
		–          Стадію "Ескізний проект готельного комплексу з прибережною смугою" вартістю 440000,00 грн. виконано на 100%;
		–          Стадію "Проект готельного комплексу" виконано на 50% (сплачено 50% - 840603,00 грн.), в тому числі виконані: архітектурні рішення –на 70%, конструкції залізобетонні –на 30%.
		Орієнтовний строк здачі проекту на експертизу –ІV квартал 2007 року (т.1, арк.с.67).
		На виконання вказівок Верховного Суду України та Вищого господарського суду України ухвалами господарського суду м. Севастополя від 08.12.2008 (т.2, арк.с.1-2), від 03.08.2009 (т.3, арк.с.76-77), від 10.09.2009 (т.3, арк.с.83), від 24.09.2009 (т.3, арк.с.89), від 09.12.2009 (т.3, арк.с.148-150), від 17.12.2009 (т.4, арк.с.11-13) суд зобов’язував відповідача надати проект будівництва готельного комплексу на спірній земельній ділянці.
		Втім, відповідачем був наданий лише ескізний проект "Готельний комплекс по вул. Катерній в м. Севастополі" (шифр: 0610) 2007 року, розроблений ПП "Дунайстройпроект" (т.2, арк.с.36-38).
		Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору на підставі доказів.
		За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Отже, обов’язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
		Всупереч наведеним нормам відповідач не надав суду проектну документацію на об’єкт "Готельний комплекс по вул. Катерній в м. Севастополі", що пройшла комплексу державну експертизу та затверджена Управлінням містобудівництва і архітектури, як це передбачено підпунктом "є" пункту 3.2.2 Договору оренди землі.
		Дослідивши ескізний проект, суд встановив, що даним проектом передбачається будівництво 16-поверхового готельного корпусу із технічними поверхами у верхній та нижній (підвальній) частинах будинку із 2-ярусним паркінгом у північній частині ділянки (на площі 0,25 га). Водночас, в пояснювальній записці до ескізного проекту щодо існуючого стану ділянки зазначено про те, що відповідно до раніше затвердженого проекту в південній частині ділянки здійснюється будівництво 2-поверхового готельного корпусу. Нормативний строк будівництва ескізним проектом не встановлений (т.2, арк.с.36 –зворотній бік).
		Також відповідачем наданий дозвіл на виконання будівельних робіт №160 від 21.04.2008 зі строком дії до 30.11.2008, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі на виконання будівельних робіт з перекладання існуючих і прокладення нових інженерних мереж, огородження будівельного майданчика, з будівництва готельного комплексу по вул. Катерна, корпус 1 (т.2, арк.с.39).
		Суд дослідив зміст дозволів №251/661 від 02.08.2005 (т.1, арк.с.21) та №160 від 21.04.2008 (т.2, арк.с.39) і зазначає наступне.
		Відповідно до статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 №1699-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями) дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю на підставі:
		-          проектної документації;
		-          документа, що засвідчує право власності чи користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою;
		-          угоди про право забудови земельної ділянки;
		-          рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування;
		-          комплексного висновку державної інвестиційної експертизи;
		-          документа про призначення відповідальних виконавців робіт.
		Видача та реєстрація дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється протягом одного місяця з дня подання заяви.
		Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на нормативний строк будівництва об'єкта або на строк дії договору (контракту) підряду на будівництво об'єкта.
		Тобто законодавець визначає строк дії дозволу на виконання будівельних робіт залежно від нормативного строку будівництва або строку дії договору будівельного підряду. І цей перелік обставин є вичерпним, отже розширеному тлумаченню не підлягає.
		Зі змісту дозволу №251/661 від 02.08.2005 вбачається, що цей дозвіл видано на строк 5 місяців (без одного дня): з 02.08.2005 по 31.12.2005; найменування забудовника (замовника) –ТОВ "В.А.Л."; найменування робіт, найменування об’єкта, адреса його розташування –будівництво готельного комплексу по вул. Катерній. Корпус 2 (І черга будівництва); найменування місцевого органу по справах містобудування й архітектури, яким затверджено проектну документацію –висновок Управління містобудування й архітектури від 27.07.2005 №С-135/05; найменування генпідрядника –ПП "Югра"; найменування проектної організації –ЗАТ "КримНДОпроект"; основні етапи робіт –відповідно до проекту (шифр 0210238).
		Судом достеменно встановлено, що нормативний строк будівництва об’єкта "Готельний комплекс по вул. Катерна. Корпус 2 (І черга будівництва)" –2 роки.
		Зважаючи на термін дії дозволу, в контексті наведених положень статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" суд приходить до висновку, що цей строк (майже 5 місяців –до 31.12.2005) був встановлений відповідно до строку дії договору будівельного підряду, укладеного із ПП "Югра".
		Цією ж статтею 29 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачена можливість продовження дії дозволу за зверненням замовника на строк не більше одного року. У разі якщо право на будівництво об'єкта містобудування передано іншому замовнику або змінено будівельну організацію (генпідрядника), дозвіл на виконання будівельних робіт підлягає перереєстрації.
		Перереєстрація дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється у порядку отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
		Зі змісту дозволу №160 від 21.04.2008 вбачається, що цей дозвіл видано на строк 7 місяців 9 днів (з 21.04.2008 по 30.11.2008); забудовник (замовник) –ТОВ "В.А.Л."; найменування робіт, найменування об’єкта, адреса його розташування –перекладання існуючих і прокладення нових інженерних мереж, огородження будівельного майданчику, будівництво готельного комплексу по вул. Катерній, корпус 1; проектну документацію затверджено наказом ТОВ "В.А.Л." №10 від 03.04.2008; найменування генпідрядника –ПП "Глобус-плюс"; найменування проектної організації –ЗАТ "КримНДОпроект"; основні етапи робіт –згідно з проектом (шифр 0705-ОС).
		Аналіз змісту обох дозволів дозволяє дійти висновків про те що, по-перше, у зв’язку зі зміною генерального підрядника відповідачу перереєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт та в загальному порядку видано новий дозвіл; по-друге, дозвіл №160 від 21.04.2008 видано щодо іншого проекту –шифр 0705-ОС, який затверджено і зареєстровано в установленому порядку; по-третє, неподання документів, необхідних для прийняття рішення про надання дозволу на виконання будівельних робіт; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах є підставами для відмови у наданні такого дозволу. Отже, всі необхідні документи під час звернення до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі відповідачем надавалися.
		Здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством (стаття 29 Закону України "Про планування і забудову територій").
		Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідач не здійснював будівництво готельного комплексу до 02.08.2005 (дата видачі первісного дозволу на виконання будівельних робіт) і протягом 2006-2008 років.
		Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
		Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод). Також цивільні права і обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства та інших нормативно-правових актів.
		Судом встановлено, що 11.04.2002 сторони уклали договір оренди земельної ділянки площею 0,40 га по вул. Катерній (бухта Карантинна) у м. Севастополі (т.1, арк.с.11-14, т.2, арк.с.33-35), яким передбачені певні обов’язки для кожної зі сторін Договору.
		Частиною першою статті 14 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
		Із наведеною нормою узгоджуються стаття 193 Господарського кодексу України та статті 525, 526 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		В силу положень статей 4, 5 Земельного кодексу України, одним із принципів та завдань земельного законодавства є забезпечення раціонального використання та охорони земель. До того ж обов'язок землекористувача приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі закріплений у статті 25 Закону України "Про оренду землі" і його невиконання може бути підставою для розірвання відповідного договору згідно з положеннями статті 32 цього закону.
		Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
		Підпунктом "з" пункту 3.2.2 Договору оренди землі встановлений строк для виконання Орендарем (ТОВ "В.А.Л.") обов’язку здати державній приймальній комісії в експлуатацію закінчений будівництвом об’єкт –готельний комплекс –в нормативний термін, що встановлений проектом будівництва, але не пізніше 01.05.2007.
		Враховуючи набрання чинності договором оренди земельної ділянки від 11.04.2002 з моменту його державної реєстрації (29.04.2002), визначений сторонами в Договорі оренди термін здачі закінченого будівництвом готельного комплексу в експлуатацію (01.05.2007) повністю узгоджується з пунктом 2.6 рішення Севастопольської міської Ради від 18.12.2001 №995 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "В.А.Л.", відповідно до якого відповідач був зобов’язаний здійснити будівництво об’єкта протягом не більше п’яти років, та в 2,5 рази перевищує нормативний строк будівництва, визначений відповідною проектною документацією (т.1, арк.с.9-10).
		Цей строк (строк здачі готельного комплексу в експлуатацію) у встановленому чинним законодавством порядку не змінений.
		Так, на звернення ТОВ "В.А.Л." з проханням продовжити строк будівництва готельного комплексу та підписати угоду про внесення змін до договору оренди від 29.04.2002 №84, Севастопольська міська Рада листом від 26.03.2008 №03-15/1291 відповіла, що умовами договору оренди продовження строку будівництва об’єкта на земельній ділянці не передбачено (т.1, арк.с.129).
		Судом встановлено, що всупереч умовам Договору оренди землі відповідач у встановлений строк (01.05.2007) підпункт "з" пункту 3.2.2 не виконав: закінчений будівництвом готельний комплекс в експлуатацію державній приймальній комісії не здав.
		Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
		Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов’язання внаслідок розірвання договору.
		Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
		З аналізу статті 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом.
		Абзацом 3 пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" питання про дострокове припинення користування землею на умовах оренди вирішується шляхом пред'явлення позову про розірвання договору.
		Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірвано на вимогу однієї із сторін достроково з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.
		Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
		Листом від 22.02.2008 за вих. №03-15/772 Севастопольська міська Рада звернулась до ТОВ "В.А.Л." з пропозицією розірвати Договір оренди земельної ділянки у зв’язку з невиконанням орендарем договірних зобов’язань, в якому попередила відповідача, що у разі неотримання відповіді про розгляд даної пропозиції у 20-денний строк, спір буде переданий орендодавцем на вирішення суду (т.1, арк.с.24-25). Отримання даного листа уповноваженою особою відповідача 03.03.2008 підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1, арк.с.26).
		Із наведеною нормою узгоджується частина перша статті 651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом щодо спірних правовідносин, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
		Отже, виходячи зі змісту частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" перелік передбачених статтями 24 і 25 цього Закону обов’язків, невиконання яких сторонами може бути підставою для дострокового розірвання договору оренди землі за рішенням суду, не є вичерпним та може бути доповнений за згодою сторін договором оренди. Наведене кореспондується з положенням статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Частиною другою статті 25 Закону України "Про оренду землі" закріплений обов’язок орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.
		Зважаючи на це, навіть виконання відповідачем всіх зобов’язань, покладених на нього наведеною нормою, жодним чином не виключає наявності підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки від 11.04.2002 з причин невиконання орендарем своїх зобов'язань, передбачених пунктом 3.2.2 Договору. Адже, згідно з підпунктом "з" пункту 3.2.2 чітко передбачено обов’язок відповідача здати закінчений будівництвом готельний комплекс державній приймальній комісії в нормативний термін, що встановлений проектом будівництва, але не пізніше 01.05.2007 року.
		За правилами статті 111 Земельного кодексу України, право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором, зокрема, шляхом встановлення умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків.
		Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.
		З аналізу змісту Договору оренди землі від 11.03.2002 вбачається, що право ТОВ "В.А.Л." на орендне користування земельною ділянкою обмежено договором (підпункт "з" пункту 3.2.2 Договору).
		Таким чином, невиконання такого обмеження в контексті статей 25 і 32 Закону України "Про оренду землі" є підставою для дострокового розірвання Договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку.
		Окрім того, що можливість розірвання договору оренди випливає безпосередньо із вимог Закону України "Про оренду землі", в пункті 8.2 Договору оренди земельної ділянки сторони додатково передбачили, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути розірвано достроково на підставі рішення суду, у випадку невиконання сторонами (однією із сторін) своїх обов'язків, що передбачені цим договором.
		Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Тобто, крім "інших випадків, встановлених договором або законом", про які йшла мова вище, підставою для розірвання договору в судовому порядку може бути також істотне порушення стороною умов договору.
		У письмових поясненнях по суті спору Севастопольська міська Рада наводить доводи використання відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, що завдає шкоду законним правам орендодавця на ефективне використання земельної ділянки, на отримання екологічного та соціального ефектів, оскільки метою Договору оренди землі є будівництво та обслуговування готельного комплексу (підпункт "з" пункту 3.2.2 Договору), а також внесок коштів в розмірі 10,89% від кошторисної вартості будівництва в розвиток інженерних комунікацій міста (пункт 4.1 Договору) та здійснення благоустрою прилеглої території громадського пляжу біля берегової межі (пункт 4.2 Договору) (т.2, арк.с.8-12, 41).
		Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" встановлені умови договору оренди землі. Зокрема, пунктом 5 частини першої 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, є істотними умовами договору оренди землі.
		Виходячи з фактичних обставин справи, позивач як орендодавець земельної ділянки цілком обґрунтовано розраховував на наявність з 01.05.2007 об’єкта (готельного комплексу), який використовуватиметься згідно з його призначенням.
		Втім, з вини відповідача, орендодавець (Севастопольська міська Рада) не отримав того, на що він розраховував, оскільки готельний комплекс до теперішнього часу в експлуатацію не введений.
		На думку ТОВ "В.А.Л.", метою Договору для Позивача є отримання орендної плати.
		Суд не може погодитися із даним доводом, оскільки мета оренди спірної земельної ділянки вбачається зі змісту рішення Севастопольської міської Ради від 18.12.2001 №995 (пункти 1, 2.3-2.6), змісту Договору оренди (пункти 1.1, 3.2.2, розділ 4) та чітко визначена у пункті 1.4 Договору –це "будівництво готельного комплексу".
		Відповідно до статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.
		Стаття 143 Земельного кодексу України визначає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку. Зокрема, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
		Судом з врахуванням норм земельного і цивільного законодавства і законодавства в сфері містобудування та на підставі ретельної правової оцінки умов укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 11.04.2002 та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено факт тривалого (понад три роки) невикористання відповідачем земельної ділянки за цільовим призначенням –для будівництва готельного комплексу, та відсутності введення останнього в експлуатацію у встановлений договором граничний термін (не пізніше 01.05.2007), що є істотним порушенням умов договору оренди та достатньою підставою для його дострокового розірвання згідно зі статтею 32 Закону України "Про оренду землі".
		Щодо наявності чи відсутності обставин, які впливають на міру відповідальності боржника за порушення зобов’язання, суд зазначає наступне.
		Як зазначено вище, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
		Судом встановлено, що відповідач не виконав свого обов’язку здати закінчений будівництвом готельний комплекс в нормативний строк будівництва, але не пізніше 01.05.2007 (підпункт "з" пункту 3.2.2 Договору).
		Частинами першою та четвертою статті 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Проте прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
		Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
		Під час розгляду даної справи суд не встановив жодних обставин, які б свідчили про прострочення кредитора (Севастопольської міської Ради).
		Стаття 614 Цивільного кодексу України передбачає відповідальність особи, яка порушила зобов'язання, за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання
		Крім того, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
		Суд вважає, що в порушенні зобов’язання безпосередньо винен відповідач, оскільки він не вжив належних заходів, спрямованих на безумовне виконання своїх зобов’язань за Договором оренди землі.
		Так само посилання на відсутність фінансування, про яке йде мова у листі від 07.09.2007 №1834 Управління містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, не звільняє забудовника від відповідальності за порушення зобов'язання, в тому числі у вигляді розірвання договору оренди, як це передбачено пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України.
		Отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "В.А.Л." дозволу на виконання будівельних робіт №160 від 21.04.2008 зі строком дії до 30.11.2008 не може служити на користь правової позиції відповідача, оскільки зазначений дозвіл отримано після порушення провадження у справі.
		Підсумовуючи викладене, суд ще раз наголошує, що відповідно до підпункту "з" пункту 3.2.2 Договору оренди землі від 11.04.2002 Орендар (відповідач) прийняв на себе обов’язок здати в експлуатацію закінчений будівництвом об’єкт (готельний комплекс) державній приймальній комісії у нормативний строк, що встановлений проектом будівництва, але не пізніше 01.05.2007.
		Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (стаття 30 Закону України "Про оренду землі").
		Сторони не надали суду доказів укладення додаткової угоди до Договору оренди про продовження строку введення в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта. Проект рішення Севастопольської міської Ради (т.1, арк.с.187, 191) також не є належним доказом, оскільки це рішення не прийнято, тобто не має юридичної сили.
		Доводи відповідача щодо встановлення нового нормативного строку будівництва –03.04.2011 –так само не підтверджені документально.
		Тому суд вважає будівництво об’єкта в більш тривалий строк ніж зазначено у Договорі оренди землі від 11.04.2002 та рішенні Севастопольської міської Ради про №995 від 18.12.2001 щодо передачі в оренду земельної ділянки Товариству за обмеженою відповідальністю "В.А.Л." достатньою підставою для розірвання цього договору.
		Викладене свідчить про обґрунтованість позовних вимог, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
		Щодо наявності або відсутності прав відповідних осіб, яких може стосуватися даний спір, зокрема Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі", суд зазначає наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, а саме договору підряду №20/04-07 від 20.04.2007, укладеного між ТОВ "Компанія розвитку будівництва" та ТОВ "В.А.Л.", кадастровий номер земельної ділянки, наданої відповідачу для забудови, –85366000.01.001.006 (т.1, арк.с.131-138).
		Згідно з поясненнями позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "В.А.Л." до Верховного Суду України та наданими ним планом земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Катерна, буд. 49/2, загальною площею 1,4000 га, в т.ч. 50-метрова захисна смуга Чорного Моря –1,1077 га; актом визначення меж даної земельної ділянки в натурі (на місцевості) –кадастровий номер вказаної земельної ділянки 8536600000:01:001:0057. Земельна ділянка, надана в оренду ТОВ "Оксі", є суміжною відносно спірної земельної ділянки (т.1, арк.с.250-256).
		Тому суд вважає, що права ТОВ "Оксі" в даному судовому процесі не зачіпаються.
		Частиною третьою статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
		За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України в разі задоволення позову судові витрати (державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) покладаються на відповідача.
		Під час розгляду справи позивач поніс такі витрати: державне мито –85,00 грн. (платіжне доручення №147 від 25.03.2008 –т.1, арк.с.7), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118,00 грн. (платіжне доручення №148 від 25.03.2008 –т.1, арк.с.8) –сплачені при подачі позову; державне мито в сумі 42,50 грн. (квитанція №18661 від 11.06.2008 –т.1, арк.с.172) –сплачено при подачі касаційної скарги на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2008; державне мито в сумі 42,50 грн. (квитанція №1269.19.4 від 03.02.2009 –т.2, арк.с.105) –сплачено при подачі апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Севастополя від 14.01.2009.
		Водночас матеріалами справи, а саме постановою про закінчення виконавчого провадження від 02.04.2009 (т.3, арк.с.73) підтверджено повне фактичне виконання рішення господарського суду м. Севастополя від 21.04.2008 та постанови Вищого господарського суду України від 15.07.2008 на підставі наказу господарського суду м. Севастополя від 04.09.2008, про стягнення з ТОВ "В.А.Л." на користь Севастопольської міської Ради державного мита в сумі 85,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн., а разом –202,00 грн.
		Будь-яких рішень про поворот виконання зазначених судових актів не приймалося.
		Отже, в силу статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "В.А.Л." на користь Севастопольської міської Ради підлягають судові витрати, пов’язані із подачею касаційної та апеляційної скарг – державне мито в загальній сумі 85,00 грн. (42,50 грн. + 42,50 грн.).
		На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –
		В И Р І Ш И В:
		1.          Позов задовольнити повністю.
		2.          Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 0,40 га, по вул. Катерна (бухта Карантинна) міста Севастополя для будівництва готельного комплексу від 11.04.2002, укладений між Севастопольською міською Радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "В.А.Л.", зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі під №84 від 29.04.2002, з дати набрання рішенням у справі законної сили.
		3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "В.А.Л." (вул. Дзержинського, 53, офіс 39, місто Севастополь, 99001, ідентифікаційний код 31331406, відомості про рахунки в установах банків в матеріалах справи відсутні) на користь Севастопольської міської Ради (вул. Леніна, 3, місто Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 24872845, відомості про рахунки в установах банків в матеріалах справи відсутні) витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн.
		                    Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		 Суддя                                                                                                              В.О. Головко
		 Рішення оформлено
		згідно з вимогами
		ст. 84 ГПК України
		та підписано
		12.01.2010.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...