Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/77/18-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів); реалізації публічної житлової політики, у тому числі:; праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів).
Надіслано для оприлюднення: 24.06.2019. Зареєстровано: 26.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2019.
Дата набрання законної сили: 24.06.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа №  824/77/18-а 
		Головуючий у 1-й інстанції:  Брезіна Т.М. 
		          Суддя-доповідач:  Франовська К.С. 
		 
		24 червня 2019 року
		м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді:  Франовської К.С. 
		суддів:  Іваненко Т.В.  Кузьменко Л.В. 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу  представника позивача - адвоката Дрищенюка М.М.  на  рішення   Чернівецького окружного адміністративного суду  від  01 березня 2019 року (час ухвалення рішення та дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - не зазначено, місце ухвалення рішення - м.Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про  скасування рішень, 
		В С Т А Н О В И В :
		В січні 2018 року фізична особа- підприємець ОСОБА_1  звернулась в суд з позовом, в якому просила скасувати постанови Управління Держпраці у Чернівецькій області про накладення штрафу  №24-11-39/443/008,  №24-11-39/443/009 та  №24-11-39/443/010  від 04 січня 2018 року, за порушення трудового законодавства.
		 
		Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Не погодившись з  рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
		Скаржник  вимоги мотивує тим, що відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме порушення, а оскільки Позивача вже було притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП за те саме порушення, то це виключає притягнення його до відповідальності за абз.1 ч.2 ст.265 КЗпП України.
		Звертає увагу суду на те, що підстави для притягнення до відповідальності за невиплату індексації заробітної плати працівників та невиплати компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_2 відсутні.
		 
		Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та мотивованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права. Відповідач вважає, що наведені  у апеляційній скарзі підстави та обставини для скасування оскаржуваного рішення суду є надуманими, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
		Відповідно до ч. 4  ст. 229 КАС України  за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача,  перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2013 року №390, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за №1291/21603, затверджено Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (далі - Порядок №390).
		Пунктом 2 Порядку №390 передбачено, що право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.
		За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства - пункт 7 Порядку №390
		Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою   статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок № 509).
		Відповідно до п. 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
		Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Управлінням Держпраці у Чернівецькій області з 15.12.2017 р. по 18.12.2017 р., на підставі наказу від 14.12.2017 р. №511, інформації  ГУ ПФУ у Чернівецькій області  від 17.11.2017 р. №22304/03, направлення  на проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування  від 14.12.2017 р. №04-252, проведено інспекційне відвідування щодо додержання ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування. 
		 
		При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що з`ясовуючи дотримання процедури проведення інспекційного відвідування в аспекті спірних правовідносин слід зважити на те, що інспекційне відвідування  проведено в присутності позивача, яка за наявності підстав вважати порушеним порядок проведення інспекційного відвідування, в тому числі відсутності підстав для проведення такого, не була позбавлений можливості реалізувати своє право на захист шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до інспекційного відвідування. Допуск до інспекційного відвідування нівелює правові наслідки правових порушень, допущених при призначенні такої.
		З врахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при проведенні інспекційного відвідування відповідачем дотримано положення Порядку №295 та Закону №877-V щодо порядку проведення такого.
		За результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № 24-11-39/443 від 18.12.2017 року, з яким позивач ознайомилась і зауважень не подала.
		 
		Проведеною перевіркою  встановлено порушення позивачем, зокрема:
		- вимог абз.1 п.п.1 постанови КМ України від 17.07.2003 р. №1078 щодо порядку проведення індексації грошових доходів населення в частині ненарахування помісячно індексації заробітної плати працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 впродовж з липня 2015 та січня-грудня 2016 р., а здійснено нарахування одноразово в грудні 2017 р.;
		- вимог пп.6 ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України в частині допуску працівників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому КМ України;
		- вимог ч.1 ст.116,ст.83 КЗпП - звільненій з 21.11.2016 р. ОСОБА_2 , зарплату   виплачено 29.11.2016 та не нараховано компенсацію за невикористану відпустку.
		 
		18.12.2017 р. відповідачем складено  припис №24-11-39/259, в якому вимагається: звільненій з 21.11.2016 р. ОСОБА_2 нарахувати компенсацію за невикористану відпустку, строк до 30.12.2017 р.; 
		при звільнені працівників виплату всіх належних сум проводити в день їх звільнення;
		вжити заходи по виплаті нарахованої індексації заробітної плати працівників, в строк до 30.12.2017 року. 
		Також в приписі зазначено, що в строк до 18.01.2017 р. позивачу слід письмово інформувати Управління Держпраці у Чернівецькій області про виконання вимог припису. (том 2 а.с. 63, 64).
		 
		20.12.2017 р. відповідачем складено протокол №24-11-39/249 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , в якому зафіксовано допуск позивачем до роботи в магазині працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за цивільно-правовими угодами, в той час як мали місце трудові відносини. (том 1 а.с. 35-36). Зазначений протокол направлений на розгляд до Вижницького районного суду та 23.03.2018 р. було винесено судом постанову про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 41 ч. 3 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. (том 2 а.с. 69-70).
		 
		04.01.2018 р. відповідачем прийнято постанову №24-11-39/443/008 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 192000 грн за безпідставно укладені цивільно-правові договори з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які мають ознаки трудових договорів. Штраф накладено відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. (том 1 а.с. 39-40).
		Також, 04.01.2018 р. відповідачем прийнято постанову №24-11-39/443/009 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 9600 грн за не нарахування впродовж липня 2015 р.  та січня - грудня 2016 р. помісячно індексації заробітної плати працівників. Штраф накладено відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. (том 1 а.с. 41).
		 
		Крім того, 04.01.2018 р. відповідачем прийнято постанову №24-11-39/443/010 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 3200 грн. за порушення строку розрахунку при звільненні з працівником ОСОБА_2 та за несвоєчасне нарахування вказаному працівнику компенсації за невикористану відпустку. Штраф накладено відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. (том 1 а.с. 42).
		 
		12.01.2018 р. ФОП ОСОБА_1 надіслала відповідачу повідомлення про виконання вимог припису №24-11-39/259 від 18.12.2017 р., в якому повідомила про проведення донарахування індексації працівникам та компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_2 в сумі 1150 грн. На підтвердження вказаного було надано відомість на виплату грошей №25 за грудень 2017 р. та платіжну квитанцію. (том 2 а.с. 65-67).
		 
		Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
		Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем правопорушень трудового законодавства, зазначених у акті інспекційного відвідування, є доведеним.
		 
		З таким висновком погоджується і суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
		 
		1. Щодо порушень та відповідальності визначеної у постанові відповідача про накладення штрафу №24-11-39/443/008  від 04.01.2018 р. в розмірі 192000 грн. за безпідставно укладені позивачем цивільно-правові договори з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які мають ознаки трудових договорів, суд зазначає наступне.
		Частина 1 ст.24 КЗпП України містить перелік випадків коли трудовий договір з працівником укладається у письмовій формі. Відповідно до частини 3 цієї статті працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України.
		 
		Згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.
		 
		Із змісту наведеного слідує, що підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України.
		 
		Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.
		 
		Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але для цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
		 
		Ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		 
		Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором
		 
		Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату, послуги. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		 
		За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Натомість, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.
		 
		Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами ЦК України.
		 
		З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.
		 
		Висновки аналогічного змісту також викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та від 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17. 
		 
		Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		 
		Відтак, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт».
		 
		Отже, суд дійшов правильних висновку, що цивільно-правові договори між позивачем та фізичними особами не укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці, крім того, укладені угоди містять обов`язок підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.
		 
		З аналізу досліджених судом цивільно-правових договорів, укладених між ФОП ОСОБА_1 з   ОСОБА_6 01.07.2017 р. та ОСОБА_5 01.06.2017 р., дають підстави для висновку,  що укладені позивачем цивільно - правові договори містять ознаки трудового договору.
		Суд встановив, що у період з червня, липня 2017 р. по грудень 2017 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 виконували функції продавця замість штатних продавців ФОП ОСОБА_1 , яким надано було вихідні та святкові дні, які перебували у відпустці та лікарняному.  
		Встановлені судом порядок та режим роботи працівників, оплати праці свідчить про перебування   ОСОБА_6 та ОСОБА_5  у трудових відносинах з позивачем.
		Крім того, об`єм  роботи вказаних працівників передбачає виконання функцій, властивих саме найманому працівнику згідно класифікатора професій, а саме «продавець» та спрямований не на досягнення кінцевого результату, а на процес виконання функцій.
		Отже, наведене дає підстави вважати, що   ОСОБА_6 та ОСОБА_5 виконували роботу продавця, та виконувала визначену трудову функцію в діяльності суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 .
		Мотиви та доводи наведені у апеляційній скарзі, висновки суду першої інстанції не спростовують і є безпідставними.
		2. Щодо порушень та відповідальності визначеної у постанові відповідача про накладення штрафу №24-11-39/443/009  від 04.01.2018 р. в розмірі 9600 грн за не нарахування впродовж липня 2015 р.  та січня - грудня 2016 р. помісячно індексації заробітної плати працівників, суд зазначає наступне.
		 
		Згідно з ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
		 
		Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
		 
		Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р.
		 
		Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що індексації підлягає, серед іншого, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
		 
		Разом з цим, відповідно до ч.2 ст.3-1 Закону України «Про оплату праці» при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.
		 
		Аналіз наведених положень свідчить про те, що до розміру мінімальної заробітної плати повинні враховуватись всі інші складові заробітної плати, які не перелічені в ч.2 ст.3-1 вказаного Закону, у тому числі і сума індексації.
		 
		Відтак, індексація грошових доходів населення є невід`ємною частиною мінімальної заробітної плати, яка, у свою чергу, є державною мінімальною та державною соціальною гарантією, що відповідає приписам ст.95 КЗпП України та ст.3 Закону України «Про оплату праці».
		 
		Відповідно до ч.6 ст.95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
		 
		Згідно ст.33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
		Так, відповідно до абз.2, 3 п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
		 
		Пунктом 1 додатку 1 до вказаного Порядку передбачено, що Індекс споживчих цін для визначення порогу індексації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України № 491-IV від 06.02.2003р.
		 
		Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
		 
		Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 впродовж липня 2015 р. та січня - грудня 2016 р.  не нараховувала помісячно індексації заробітної плати працівників. Вказане нарахування відбулось після проведення відповідачем у грудні 2017 р. інспекційного відвідування та пред`явлення припису для усунення виявлених порушень трудового законодавства, що підтверджено відомістю №25 виплачених коштів у грудня 2017 року, а також листом ФОП ОСОБА_1 від 12.01.2018 р. про виконання вимог.
		 
		Згідно з абз. 3 ст. 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
		 
		На підставі вказаного суд дійшов правомірного висновку про законність та обґрунтованість постанови відповідача про накладення штрафу №24-11-39/443/009  від 04.01.2018 р. в розмірі 9600 грн. за не нарахування впродовж липня 2015 р.  та січня - грудня 2016 р. помісячно індексації заробітної плати працівників.
		 
		3. Щодо порушень та відповідальності визначеної у постанові відповідача №24-11-39/443/010 від 04.01.2018 р. про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 в розмірі 3200 грн за порушення строку розрахунку при звільненні з працівником ОСОБА_2 та за ненарахування вказаному працівнику компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.
		 
		Відповідно до положень ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
		 
		Таким чином, суд наголошує, що днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала у ФОП ОСОБА_1 з 05.01.2016 р. по 21.11.2016 р. на посаді продавця магазину. Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 20.11.2016 р., наказу ФОП ОСОБА_1  №5/3-16 від 21.11.2016 р. та запису у трудовій книжці ОСОБА_2 встановлено, що з 21.11.2016 р. припинено трудовий договір з ОСОБА_2 . Згідно табелю робочого часу за листопад 2016 р. ОСОБА_2 21.11.2016 р. відпрацювала в магазині позивача 4 години. (том 1 а.с. 116).
		 
		Таким чином, розрахунок з ОСОБА_2 при звільненні повинен був бути проведений в  останній день роботи, що одночасно є днем її звільнення - 21.11.2016 року.
		Однак, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України позивачем розрахунок з ОСОБА_2 проведено 29.11.2016 р. та 15.12.2016 р., що підтверджується відомістю на виплату грошей №11/1 та 11/2. (том 1 а.с. 129, 130).
		 
		На підставі наведеного, суд дійшов правильного висновку про правомірність висновків Управління  Держпраці та  наявності підстав накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 постановою №24-11-39/443/010 від 04.01.2018 р. за порушення строку розрахунку при звільненні з працівником ОСОБА_2 .
		 
		Крім того, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 04.07.2016 р. та наказу ФОП ОСОБА_1 №5-2/16 від 04.07.2016 р. ОСОБА_2 надано відпустку за період роботи з 05.01.2016 р. по 05.01.2017 р. тривалістю 24 календарні дні з 04.07.2016 р. по 27.07.2016 року. В той же час, під час проведення управлінням Держпраці у Чернівецькій області з 15.12.2017 р. по 18.12.2017 р. інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 та дослідження відомостей виплаченої заробітної плати, відповідачем встановлено, що ОСОБА_2 не перебувала у щорічній відпустці, а заробітна плата їй у липні 2016 р. виплачена як за відпрацьований місяць. У зв`язку із вказаним, відповідачем у приписі від 18.12.2017 р. №24-11-39/259 приписано позивачу: звільненій з 21.11.2016 р. ОСОБА_2 нарахувати компенсацію за невикористану відпустку. Вказаний припис було виконано позивачем добровільно 12.01.2018 р., що підтверджено відомістю на виплату №7/1 та №7/2 за липень 2016 р. 
		 
		На підставі вказаного суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність висновків  Управління Держпраці та наявності підстав для накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 постановою №24-11-39/443/010 від 04.01.2018 р. за ненарахування ОСОБА_2 при звільненні компенсації за невикористану відпустку.
		 
		4. Щодо повторного притягнення позивача до відповідальності за одне й те саме правопорушення суд зазначає наступне.
		 
		Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
		 
		Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		 
		За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
		 
		Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		 
		Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
		 
		Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
		 
		Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28 грудня 2014 року.
		 
		Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.
		 
		Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
		 
		Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин
		 
		Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
		 
		Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
		 
		Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду.
		 
		Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України.
		 
		Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги:
		 
		(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;
		 
		(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;
		 
		(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;
		 
		(г) суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;
		 
		(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.
		 
		Водночас положення абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.
		 
		Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб`єкта приватного права, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність
		 
		Застосовуючи ці підходи суд звертає увагу, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору підприємця ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності і матеріали надіслані для розгляду до Вижницького районного суду Чернівецької області ( справа №713/2233/17).
		 
		Стосовно тверджень відповідача з приводу того, що постановою Вижницького районного суду Чернівецької області від 09.02.2018 провадження у справі №713/2233/17 щодо ОСОБА_1 закрито і позивача до адміністративної відповідальності не притягнуто, колегія суддів звертає увагу, що складаючи протокол про адміністративне правопорушення та направляючи його до суду, відповідач  реалізував своє право на притягнення особи до відповідальності за порушення трудового законодавства.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №814/2156/16 (адміністративне провадження № К/9901/17864/18).
		Накладення на ОСОБА_1 штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Чернівецькій області про накладення штрафу    №24-11-39/443/008 від 04.01.2018 р. є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів  вважає, що постанова Управління Держпраці у Чернівецькій області про накладення штрафу №24-11-39/443/008 від 04.01.2018  року щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню.
		 
		Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, через що оскаржуване рішення в означеній частині підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Дрищенюка М.М. задовольнити  частково.
		 
		Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року в частині  відмови у позові про визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Чернівецькій області від 04 січня 2018 року № 24-11-39/443/008,- скасувати.
		 
		Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Чернівецькій області від 04 січня 2018 року №24-11-39/443/008 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.265 КЗпП України у вигляді штрафу в сумі 192.000 грн.
		 
		В решті рішення залишити без змін.
		 
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. 
		 
		Постанова суду складена в повному обсязі 24.06.19.
		 
		 
		Головуючий  Франовська К.С.    Судді    Іваненко Т.В.    Кузьменко Л.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...