Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/11084/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2019. Зареєстровано: 26.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2019.
Дата набрання законної сили: 26.07.2019
Номер судового провадження: 2/752/5257/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 752/11084/19
		Провадження № 2/752/5257/19
		Р І Ш Е Н Н Я
		Іменем України
		25.06.2019 року Голосіївський районний суд міста Києва 
		у складі головуючого по справі судді - Шкірай М.І.
		за участю секретаря - Бондар І.Ю.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, суд -
		Встановив:
		ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив відшкодувати моральну шкоду, завдану йому внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України.
		Позов обґрунтовує тим, що у результаті військової агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалась наприкінці лютого - на початку березня 2014 року, були окуповані Автономна Республіка Крим, частина Донецької та Луганської областей України. Починаючи з лютого 2014 року засоби масової інформації щоденно повідомляють про загибель і поранення людей, зниклих безвісті, обстріли і вибухи, руйнування будівель і об`єктів інфраструктури, а також про захоплення і катування заручників на окупованій частині території України. Загальна кількість жертв, пов`язаних із конфліктом в Україні, за період із 14.04.2014 р. до 15.02.2019 р. становить близько 43 тисяч осіб (з них 13 тисяч загиблих і 30 тисяч поранених). Більше ніж півтора мільйони мешканців Криму та Донбасу стали вимушеними переселенцями. Внаслідок бойових дій на Сході та окупації частини території України значно погіршилася економічна ситуація в державі, що призвело до зростання цін на продукти харчування, медичні препарати, паливо та комунальні послуги.
		Як зазначає позивач, наведені вище негативні обставини викликали у нього, як громадянина України, значні душевні страждання. Зокрема, після початку збройної агресії Російської Федерації проти України він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків.
		Позивач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території України йому було завдано істотної шкоди, в зв`язку з чим просить стягнути з держави Російська Федерація на його користь в якості відшкодування 100 000 грн. моральної шкоди, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складало 3 342 Євро.
		Зазначив, що 20.02.2014 р. були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань для блокування українських військових частин. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України.
		Зауважив, що починаючи з лютого 2014 року позивач щоденно дивиться новини, в яких повідомляється про загибель і поранення людей, обстріли, вибухи, руйнування будівель, захоплення і катування заручників у зоні бойових дій на Сході України. У ОСОБА_1 є друзі і знайомі, родичі яких загинули або були поранені на фронті. Позивач все частіше зустрічає у громадському транспорті і на вулицях інвалідів. Часто мимоволі стає свідком поховальних процесій за загиблими захисниками України.
		З письмових пояснень позивача, вбачається, що у нього викликає обурення не лише факти порушення прав мешканців окупованих територій, де залишилось шість мільйонів українців, але й більш ніж півтора мільйонів переселенців з Криму і Донбасу , які були змушені покинути свої домівки, і, наразі, знаходяться у вкрай скрутному становищі.
		Позивачу болісно усвідомлювати, що економіка Донбасу повністю зруйнована, устаткування більшості заводів вивезено до РФ, а ситуація із затопленими шахтами загрожує потужною екологічною катастрофою, наслідки якої можуть поширитися на решту території України, що поставить під загрозу здоров`я позивача та інших людей, які проживають в Україні.
		Як і мільйони громадян України, позивач щоденно відчуває на собі наслідки погіршення економічної ситуації в нашій державі, обумовлені окупацією частини території України.
		Зважаючи на те, що Російська Федерація концентрує на кордонах нашої держави величезні збройні угруповання, позивача не полишає відчуття невизначеності і небезпеки через постійну загрозу ескалації конфлікту.
		Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.06.2019 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
		Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі разом із доданими до неї документами була направлена відповідачу та прийнята уповноваженою особою відповідача 07.06.2019.
		Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
		Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Первомайськ, Миколаївської обл. і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 . Позивач постійно проживає на території України.
		Також судом встановлено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території України, починаючи з лютого 2014 року ОСОБА_1 відчуває значні душевні страждання, що викликали у нього зниження життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття, негативно вплинули на стосунки позивача з оточуючими і призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим позивачу завдано моральної шкоди.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		Відповідно до положень статей 1 - 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
		За змістом ст. 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», тимчасово окупованими визнаються частини території Донецької та Луганської областей України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.
		Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-VIII, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Обставини збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України є загальновідомими і, за правилом ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування.
		Згідно з приписами ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
		Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 року, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН. Пункт 120 згаданої Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву. Пункт 122 Резолюції 60/1 підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.
		Статтею 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
		Відповідно до статті 30 Загальної декларації прав людини, ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
		Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016 р.).
		Отже, вчинивши збройну агресію проти України та окупувавши частину її території, Російська Федерація порушила право позивача жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку, а також право на соціальний і міжнародний порядок, при якому можуть бути повністю здійснені права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Пунктом 9 ч. 2 ст.16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		За правилом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Судом встановлено, що результатом збройної агресії Російської Федерації та окупації частини території України особисто для ОСОБА_1 стали значні душевні страждання, які викликали у нього зниження життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття, негативно вплинули на стосунки позивача з оточуючими і призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків.
		Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
		У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Значна тривалість і суттєвий обсяг порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 підтверджуються матеріалами справи.
		Крім цього, ОСОБА_1 зазначиє, що протягом останніх п`яти років він вимушений прилаштовуватися до нових умов життя, викликаних збройною агресією Російської Федерації проти України. Позивач не має повноцінного відпочинку, оскільки постійно думає про жахіття війни, відчуває безпорадність через небезпеку, створену збройною агресією Російської Федерації, та розчарування внаслідок тривалого порушення його прав. Суттєву частку серед загиблих і поранених на Сході України становлять діти і підлітки, що вкрай негативно впливає на психічний та емоційний стан ОСОБА_1 . Ситуація з затопленими гірничо видобувними шахтами на Донбасі загрожує потужною екологічною катастрофою, що поставить під загрозу здоров`я позивача. Щодня позивач дивиться по телевізору новини про бойові дії на Сході України, внаслідок яких загинули або були поранені українські бійці та цивільні особи. У нього є друзі і знайомі, родичі які загинули або були поранені на фронті. Позивач часто зустрічає у громадському транспорті і на вулицях інвалідів. Крім цього він мимоволі стає свідком поховальних процесій за загиблими захисниками України. У зв`язку з тим, що Російська Федерація концентрує на кордонах України величезні збройні угруповання, позивач реально сприймає загрозу ескалації конфлікту.
		Отже, враховуючи множинний і триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього.
		Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду, суд виходить із середнього розміру задоволених вимог заявників по спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих ОСОБА_1 моральних страждань, істотність порушень його прав, умисний характер дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він роками відчуває через небезпеку, створену збройною агресією Російської Федерації і окупацією частини території України, суд вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 100 000 грн., яка на день пред`явлення позовної вимоги до суду за офіційним курсом НБУ є еквівалентом в 3342 Євро.
		Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, суд виходить із положень ст. 141 ЦПК України, згідно з якою у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
		Керуючись ст. ст. 3, 55 Конституції України, ст. 28 Загальної декларації прав людини, ст. ст. 11, 16, 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 46, 47, 76-82, 209, 229, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
		Вирішив:
		Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України - задовольнити.
		Стягнути з держави Російська Федерація (місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 (сто тисяч) грн., що на день пред`явлення позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України складає 3342 (три тисячі триста сорок два) Євро.
		Стягнути з держави Російська Федерація (місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) судовий збір в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири гривні) 20 коп. на користь держави Україна.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...