Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/17431/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2019. Зареєстровано: 26.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2019.

Номер судового провадження: 2-а/522/168/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Провадження № 2-а/522/489/18
		Справа № 522/17431/17
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 червня 2019 року  м. Одеса
		Приморський районний суд м. Одеси у складі:
		Головуючого судді Домусчі Л.В.,
		за участю секретаря  Вадуцкої В.І.
		розглянувши в судовому засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, за участю третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету позову - Комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», третіх осіб на боці позивача без самостійних вимог щодо предмету позову - Міністерство оборони України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Державної авіаційної Служби України, військової частини НОМЕР_1 , за участю прокурора Військової прокуратури Південного регіону України, про визнання незаконним та скасування рішення, та за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третіх особи без самостійних вимог щодо предмета спору на боці відповідача : Комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», Комунальне підприємство «Одесміськелектротранс», Комунальне підприємство «Міські дороги», Комунальне підприємство «Міськзелентрест», третіх особи без самостійних вимог щодо предмета спору на боці позивача Міністерство оборони України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Державна авіаційна служба України, Військова частина НОМЕР_1 , Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, за участю прокурора Військової прокуратури Південного регіону України, про визнання рішень незаконними та їх скасування,
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 18 вересня 2017 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до Одеської міськоїради, за участю третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету позову  Комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 15.03.2017 р. № 1828-VII «Про надання дозволу комунальному підприємству «Міське капітальне будівництво» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 30,0000 га за адресою: АДРЕСА_1 Чапаєвської дивізії, біля будинку № 13/2, цільове призначення  для будівництва та обслуговування інших будівель, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів загальноміського та районного значення та благоустрою території для повсякденного відпочинку населення».
		Ухвалою суду від 19.09.2017 р. відкрито провадження по справі №522/17431/17 та призначено справу до судового розгляду на 17 жовтня 2017 року.
		17.10.2017 року розгляд справи був відкладений на 13.11.2017 року у зв`язку з неявкою відповідача та третьої особи.
		До суду 13.11.2017 року представником відповідача до суду надано письмові заперечення на адміністративний позов (т.1, а.с.30а-38), згідно яких просили відмовити у задоволенні позову. 
		13.11.2017 р. суд протокольно, не виходячи до нарадчої кімнати, відмовив у задоволенні клопотання Одеської міської ради про залучення до участі у справі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
		Ухвалою суду від 13.11.2017 року за клопотанням представника позивача провадження у справі було зупинено до 18 січня 2018 року.
		Відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII Кодекс адміністративного судочинства України викладено у новій редакції, який набрав чинності з 15.12.2017р. .
		Згідно п. 10 ч.1 Перехідних Положень (розділ VІІ) КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;
		У зв`язку з чим у подальшому розгляд справи проводився за правилами КАС України в редакції від 15.12.2017 року.
		18 січня 2019 року позивачем до суду надано відповідь на відзив (заперечення) відповідача (в порядку ст. 163 КАС України) (т.1, а.с.72-80).
		18.01.2019 року за клопотанням сторін з урахуванням ст. 164, згідно ст. 173, 180-181 КАС України розгляд справи був відкладений на 08.02.2018 року.
		01.02.2018 року до суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив від представника Одеської міської ради (т.1, а.с.86-97).
		08.02.2018 року представником третьої особи до суду були надані письмові пояснення щодо позову та відзиву (т.1, а.с.121-123), згідно яких проти задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити. 
		У судовому засіданні 08.02.2018 року суд протокольно задовольнив клопотання представника позивача та залучив до участі у справі в якості третіх осіб на боці позивача без самостійних вимог щодо предмету позову - Міністерство оборони України, Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Державну авіаційну Службу України. Розгляд справи був відкладений на 14.03.2018 року.
		14.03.2018 року та 11.04.2018 року до суду надійшли пояснення щодо позову аналогічні за змістом від представника Державної авіаційної служби України (т.1, а.с.139-141).
		14.03.2018 року розгляд справи був відкладений на 18.04.2018 року.
		22.03.2018 року до суду були надані письмові пояснення від представника КП «Міське капітальне будівництво» (т.1, а.с.173-186), згідно яких просили відмовити у задоволенні позову.
		18.04.2018 року до суду надійшли пояснення від представника Міністерства оборони України (т.1, а.с.200-201).
		18.04.2018 року суд протокольно залучив до участі у справі в якості третьої особи на боці позивача без самостійних вимог щодо предмету позову  військову частині НОМЕР_1 .
		Ухвалою суду від 18.04.2018 р. відмовлено у клопотанні відповідача про повернення позову та задоволено заяву позивача і прийнято до розгляду заяву від 14.03.2018р. (т.1, а.с.226-236) про прийняття змін підстав позову шляхом доповнення фактичної та правової підстави.
		26.04.2018 року до суду надійшли письмові пояснення представника військової частини (т.1, а.с.291-296). 
		Ухвалою суду від 26.04.2018 р. заяву позивача від 14.03.2018 р. про прийняття змін підстав позову шляхом доповнення фактичної та правової підстави залишено без руху. 
		 
		Також ОСОБА_1 30 жовтня 2017 року звернувся до Приморського районного суду м.Одеси із позовом до Одеської міськоїради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», Комунальне підприємство «Одесміськелектротранс», Комунальне підприємство «Міські дороги», Комунальне підприємство «Міськзелентрест», про визнання незаконними та скасування рішень Одеської міської ради: від 26.04.2017 р. № 2095-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 20,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1 Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 13/1, цільове призначення  для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання  для проектування, будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків, супутніх об`єктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення та благоустрою території для повсякденного відпочинку населення»; від 26.04.2017 р. № 2096-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 17,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 11/7, цільове призначення  для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання  для розміщення адміністративно  соціально  побутових об`єктів обслуговування»; від 26.04.2017 р. № 2098-VII «Про надання дозволу Комунальному підприємству «Міськзелентрест» на розробку проекту землеустрою щодо відведенняземельної ділянки, орієнтовною площею 18,0000 га, за адресою: м.Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 11/7, цільове призначення  для цілей підрозділів 03.01-03.15 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду, вид використання  для організації парку районного значення та супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення»; від 26.04.2017 р. № 2078-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «МІСЬКІ ДОРОГИ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1,5000 га, за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення  для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, вид використання  для експлуатації та обслуговування будівель та споруд адміністративного типу»; від 26.04.2017 р. № 2097-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 8,5000 га, за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 15а, цільове призначення  для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання  для розміщення комунальних об`єктів загальноміського та районного значення» (т.2, а.с.2-25). 
		Ухвалою суду (с. ОСОБА_2 ) від 03.11.2017 р. відкрито провадження по справі №522/20270/17 та призначено справу до судового розгляду.
		Ухвалою суду від 11.01.2018 р. встановлено загальний порядок розгляду справи. та справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 15.02.2018 року.
		30 січня 2018 року представником Одеської міської ради до суду надано відзив на адміністративний позов (т.2, а.с.64-124).
		15.02.2018 року надійшли пояснення від представників Комунального підприємства «Міськзелентрест» та Комунального підприємства «Міське капітальне будівництво» (т.2, а.с.130148, а.с.199-202).
		Ухвалою суду від 05.03.2018 р. до участі у справі залучено Міністерство оборони України, Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Державну авіаційну службу України, Військову частину НОМЕР_1 та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
		Ухвалою суду від 27.03.2018 р. залишено без руху заяву ОСОБА_1 про зміну підстав адміністративного позову (шляхом доповнення фактичної та правової підстави) (в порядку ст.44, ст.47 КАС України) від 05.03.2018 р.
		27.03.2018 року до суду надійшли письмові пояснення від представника Міністерства оборони України (т.3, а.с.57-59)
		10.04.2018 р. до суду надійшла уточнена заява позивача про зміну підстав адміністративного позову (шляхом доповнення фактичної та правової підстави) (в порядку ст.44, ст.47 КАС України) (т.3, а.с.60-74).
		11.04.2018 року Державною авіаційною службою України надані до суду відповідні пояснення (т.3, а.с.81-85).
		Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 27.03.2018 р. №901/0/15-18 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку, на підставі службової записки помічника судді ОСОБА_2  ОСОБА_3 , з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, згідно розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м.Одеси було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.
		Ухвалою суду від 23.04.2018 р. справа №522/20270/17 прийнята до провадження судді Приморського районного суду м. Одеси Домусчі Л.В.. Справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначення підготовчого засідання на 11.06.2018 року. 
		11.06.2018 року розгляд справи за клопотанням сторін був відкладений на 18.06.2018 року.
		Комунальне підприємство «Міськзелентрест» вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у наданих суду поясненнях. Зокрема, зазначає, що міською радою прийнято оскаржуване у справі рішення від 26.04.2017 р. № 2098-VII «Про надання дозволу Комунальному підприємству «Міськзелентрест» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 18,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1 Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 11/7, цільове призначення  для цілей підрозділів 03.01-03.15 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду, вид використання  для організації парку районного значення та супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення». Вважає, що це рішення не порушує права позивача, що виключає підстави для його скасування. Стверджує, що це рішення є актом індивідуальної дії, адресований підприємству, а не позивачу, і не передбачає виникнення у позивача будь-яких прав та обов`язків. КП«Міськзелентрест» вказує, що рішення від 26.04.2017 р. № 2098-VII вже виконано, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підприємству вже розроблений та затверджений рішенням Одеської міської ради від 26.07.2017 р. № 2330-VII й у виконання останнього (п.п.3.2. зазначеного рішення) КП «Міськзелентрест» зареєструвало право постійного користування визначеною земельною ділянкою відповідно чинному законодавству. Посилання позивача щодо порушень Закону України «Про доступ до публічної інформації» вказана третя особа вважає надуманими, а доводи відповідача з цього приводу обґрунтованими. Підприємство посилається на те, що вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, безпідставними та такими, що грубо порушують права КП «Міськзелентрест» як законного користувача земельною ділянкою, гарантовані Конституцією України, ЗК України та іншими нормами чинного законодавства.
		Комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво» вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у наданих суду поясненнях. Зокрема, зазначає, що міською радою прийняті оскаржувані у справі рішення міської ради від 26.04.2017 р. №2095-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 20,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 13/1, цільове призначення  для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання  для проектування, будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків, супутніх об`єктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення та благоустрою території для повсякденного відпочинку населення» та від 26.04.2017 р. № 2096-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 17,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 11/7, цільове призначення  для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання  для розміщення адміністративно  соціально  побутових об`єктів обслуговування». КП «Міське капітальне будівництво» відповідно до Статуту його засновником є Одеська міська рада; підприємство створене для здійснення під керівництвом Одеської міської ради комплексної забудови міста відповідно до генерального плану, здійснення координації робіт з інвестування капітального будівництва, реконструкції та проведення капітального ремонту об`єктів, тобто організація єдиного безперервного комплексного процесу для створення готової будівельної продукції; предметом діяльності підприємства є виконання функцій замовника будівництва та генерального підрядника з: капітального будівництва та ремонту об`єктів житла, культури, охорони здоров`я, соціальної сфери, освіти, зв`язку, транспорту, торгівлі, громадського харчування, комунального господарства, об`єктів культурно-побутового призначення та інших; реставрація та капітальний ремонт об`єктів історико-культурної спадщини з метою збереження історичної забудови міста; реконструкції та реставрації ветхих і аварійних об`єктів житлово-комунального господарства. Вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, адже позивачем не доведено наявності у нього порушеного права, яке вимагає його поновлення шляхом скасування відповідного рішення міської ради.
		Державна авіаційна служба України надала суду пояснення, у яких просить суд здійснити розгляд справи без них та прийняти відповідне рішення на підставі чинного законодавства. Зокрема, зазначає, що адреси, зазначені в оскаржуваних рішеннях, відносяться до приаеродромної території комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Одеса». Також Державна авіаційна служба України зауважила, що відповідно до частини другої статті 69 Повітряного кодексу України на приаеродромній території запроваджується особливий порядок здійснення діяльності, яка може вплинути на безпеку авіації та створити перешкоди для роботи наземних засобів зв`язку, навігації та спостереження. До такої діяльності належать: 1) будівництво, вибухові роботи; 2) діяльність, що сприяє скупченню птахів; 3) установлення радіовипромінювальних пристроїв; 4) роботи, пов`язані з використанням лазерних пристроїв, що можуть випромінювати у повітряний простір; 5)роботи, пов`язані із запуском ракет, метеорологічних радіозондів та куль-пілотів; 6) діяльність, пов`язана з польотами літальних апаратів, з викидами диму та газів, що можуть погіршувати видимість у районі аеродрому; 7)будівництво високовольтних повітряних ліній, висадка та вирощування дерев або зелених насаджень. Вказує, що частиною третьою статті 69 Повітряного кодексу України передбачено, що визначення умов забудови, використання землі і споруд та здійснення діяльності, зазначеної в частині другій цієї статті, на приаеродромній території здійснюється органами місцевого самоврядування згідно із законом за погодженням з експлуатантом аеродрому та уповноваженим органом з питань цивільної авіації; частиною другою статті 72 ЗК України встановлено, що на при аеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель.
		З посиланням на ст. 79 Повітряного кодексу України, ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Державна авіаційна служба України зазначає, що визначення умов забудови, використання землі і споруд та здійснення, зокрема, будівництва та приаеродромній території здійснюється органами місцевого самоврядування згідно із законом за погодженням з експлуатантом аеродрому та уповноваженим органом з питань цивільної авіації.
		 
		Ухвалою суду від 18.06.2018 р. адміністративну справу №522/20270/17 об`єднано в одне провадження з адміністративною справою №522/17431/17, та присвоєно справі номер №522/17431/17 (т.3, а.с.136-137). Розгляд справи було відкладено на 18.07.2018 року.
		18.07.2018 р. суд протокольно прийняв заяву ОСОБА_1 від 10.04.2018 р. про зміну підстав позову та відмовив у задоволенні заяви представника Одеської міської ради про залишення без розгляду вказаної заяви позивача. Також відмовлено у задоволенні у клопотанні представника Одеської міської ради про виключення з числа доказів копії наказу №061 від 02.06.1986 року. Розгляд справи був відкладений на 21.09.2018 року з встановленням строку  3 тижні для подання відповідачем відзиву та строку  2 тижні для надання сторонами відзиву, заперечень на відзив та пояснень по справі. 
		10.08.2018 року до суду представником відповідача надано відзив на позов (т.3, а.с.219-277). 
		Ухвалою суду від 21.09.2018 року було частково задоволено клопотання представника позивача та витребувано з Державного підприємства «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (м. Одеса, вул. Космонавтів. 34) належним чином завірені копії матеріалів Технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального управління КЕУ МО України, що знаходиться в користуванні військового містечка № НОМЕР_2 (ґрунтовий аеродром 3 класу «Одеса-Шкілький») за адресою: АДРЕСА_3 , містить в собі Акт визначення меж земельної ділянки аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 214,5383 га. 
		Розгляд справи було відкладено на 09.11.2018 року.
		08.10.2018 року на виконання ухвали суду від 21.09.2018 року суду було надано копію Технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального управління КЕУ МО України, що знаходиться в користуванні військового містечка № НОМЕР_2 (ґрунтовий аеродром 3 класу «Одеса-Шкілький») за адресою: АДРЕСА_3 , містить в собі Акт визначення меж земельної ділянки аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 214,5383 га (т.4, а.с.8-41).
		09.11.2018 року суд протокольно згідно ч.3 ст. 53 КАС України задовольнив клопотання та залучив Військову прокуратуру Південного регіону України до участі у справі з метою захисту інтересів держави в особі МОУ. Розгляд справи був відкладений на 07.12.2018 року. 
		07.12.2018 року до суду надійшли письмові пояснення від представника військової прокуратури (т.4, а.с.70-78). Також надійшли письмові пояснення від представника Одеської міської ради (т.4, а.с.80-94). 
		Позивач у підготовчому судовому засіданні від 07.12.2018 р. підтримав вимоги позовної заяви та зазначив, що всі докази з його сторони надані суду. Представник відповідача у підготовче судове засідання з`явився, заперечував проти задоволення позовних вимог. Інші учасники справи також не заперечувала щодо того, що висловили свої думки по даній справі та з їх сторони надані всі докази.
		Ухвалою суду від 07.12.2018 р. по справі закрито підготовче провадження та призначено справу розгляду по суті на 01.02.2019 року.
		01.02.2019 року в судовому засідання надали свої пояснення по суті позовних вимог позивач ОСОБА_1 , який повністю підтримав позо, який повністю підтримав позовні вимоги
		В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням змін підстав позовів, ОСОБА_1 зазначає, що він як громадянин України та член територіальної громади міста Одеси вважає рішення Одеської міської ради від 15.03.2017 р. №1828-VII, від 26.04.2017 р. № 2078-VII, від 26.04.2017 р. № 2096-VII, від 26.04.2017 р. № 2098-VII, від 26.04.2017 р. № 2095-VII, від 26.04.2017 р. №2097-VII незаконними, адже їх проекти в порушення ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не оприлюднені не пізніше ніж за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття, чим порушено право та законний інтерес позивача щодо належного здійснення Одеською міською радою повноважень, прийняття законних рішень від його імені як громадянина України та члена територіальної громади міста Одеси. Позивач стверджує, що неоприлюдненням проектів оскаржуваних рішень за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття порушено процедуру порядку підготовки питань до розгляду сесії, що призвело до незаконних рішень, зокрема було порушено правопозивача насвоєчасне таповне отриманняпублічної інформації, право подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів актів, тобто право «бути заслуханим» щодо адміністративного акту, вказуючи також, що проекти рішень, які оспорюються ним, підлягають громадському обговоренню та стосовно них могли бути подані відповідні зауваження та пропозиції.
		Позивач також зазначає, що земельні ділянки, стосовно яких прийняті оскаржувані рішення, вже є сформованими та ним присвоєні відповідні кадастрові номери, у той час як ці земельні ділянки є землями під аеродромом «Шкільний» у м. Одесі.
		З посиланням на спільний наказМіністерства оборониУкраїни таДержавної авіаційноїслужби Українивід 08.08.2016р.№ 412/639позивач зазначає,що аеродромдержавної авіації«Одеса-Шкільний»визнано аеродромомспільного використаннядержавною тацивільною авіацієюУкраїни,виходячи зцього визначаючи Державну авіаційну службу України користувачем земельних ділянок, стосовно яких прийнято оскаржувані рішення.
		Крім того, з посиланням на рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 р. № 021 «Про відновлення прав 5-ї ПА на користування земельними ділянками на площі: Одеса, центральний аеродром  308,2 га та Одеса-Шкільний аеродром  326,7 га», положення Земельного кодексу України, Закону України «Про використання земель оборони», рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 ОСОБА_1 зазначає, що Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 ,Квартирно-експлуатаційнийвідділ м.Одеси є належними користувачами земельних ділянок під аеродромом «Шкільний» площею 289,6 га.
		Також з посиланням на наказ начальника військ Краснознаменного ордену Трудового Червоного прапору БРСР Західного прикордонного округу КДБ СРСР від 02.06.1986 р. № 061 ОСОБА_1 вказує, що вказана територія використовується Державною прикордонною службою України.
		У підставах позовних вимог позивач зазначає, що земельні ділянки, стосовно яких прийняті оскаржувані рішення, є сформованими за рахунок земель, що знаходяться у спільному користуванні Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної авіаційної служби України в межах території аеродрому «Шкільний», проте всупереч ст. 123 ЗК України оскаржувані рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок прийняті без письмової згоди вищевказаних землекористувачів земельних ділянок, засвідченої нотаріально.
		 
		Представник Одеської міської ради Віннюков В.М. в судовому засіданні 01.02.2019р. проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у поданих суду запереченнях, відзиві, поясненнях.
		Зокрема, в обґрунтування заперечень проти позовних вимоги, з посиланням на ст. 142 Конституції України, ст.ст. 12, 20, 80, 83, 92, 122, 123 ЗК України, ст.26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» зазначила, що оскаржувані рішення прийняті виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
		Крім того, міська рада вважає, що оскаржуваними у справі рішеннями жодним чином не порушуються права позивача, що виключає підстави для скасування рішень та задоволення позовних вимог. З посиланням на положення КАС України відповідач вказує, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами має довести саме позивач.
		Міська рада, заперечуючи проти задоволення позовних вимог також зазначає, що територіальна громада відповідного населеного пункту може розраховувати на належне виконання відповідного обов`язку з боку органів місцевого самоврядування, втім, лише сам факт можливого порушення вимог законодавства під час прийняття рішення органу місцевого самоврядування, який безпосередньо не впливає на правове становище певної особи (сукупність його суб`єктивних прав, свобод чи інтересів та/або обов`язків), не може розглядатися як те саме право, що і підлягає захисту у судовому порядку шляхом скасування відповідного рішення. Порушення вимог законодавства України під час прийняття акта органу місцевого самоврядування може виступати лише підставою звернення до суду з метою обґрунтування необхідності захисту його порушених прав, що, втім, не звільняє позивача від обов`язку довести, що таке порушення вимог законодавства з боку суб`єкту владних повноважень має безпосередній вплив на його правове становище, тобто довести наявність права на позов у матеріальному розумінні, захист якого буде забезпечено саме шляхом скасування відповідних актів органу місцевого самоврядування.
		Міська рада також посилається на те, що згідно із рішеннями від 26.07.2017 р. № 2326-VII, від 26.07.2017 р. № 2355-VII, від 26.07.2017 р. №2330-VII, від 26.07.2017 р. № 2340-VII, від 26.07.2017 р. №2329-VII, від 26.07.2017 р. № 2328-VII, зокрема, затверджені проекти землеустрою, дозволи на розробку яких надані згідно із оскаржуваними у цій справі рішеннями, а за третіми особами  комунальними підприємствами  вже зареєстровано право постійного користування відповідними земельними ділянками, а саме: за комунальним підприємством «Міське капітальне будівництво» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 20 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 13-Д, кадастровий номер: 5110136900:51:001:0083; за комунальним підприємством «Міське капітальне будівництво» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 17 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 11-Ж, кадастровий номер: 5110136900:51:002:0030; за комунальним підприємством «Одесміськелектротранс» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 8,5 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 15-В, кадастровий номер: 5110136900:51:001:0084; за комунальним підприємством «Міськзелентрест» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею площею 18 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 11-Е, кадастровий номер: 5110136900:51:001:0085; за комунальним підприємством «Міські дороги» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею площею 1,3728 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 7а, кадастровий номер: 5110137300:70:001:0136; за комунальним підприємством «Міське капітальне будівництво» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 30 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 13-Г, кадастровий номер 5110136900:51:001:0082.
		Відповідач також зазначає, що оскаржувані рішення міської ради є актами індивідуальної дії одноразового застосування, за положеннями яких виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктами цих правовідносин певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Ці акти адресовані іншим аніж позивач особам та не передбачають виникнення у позивача будь-яких прав та обов`язків, вони вичерпали свою дію, такі акти не можуть бути ним оскаржені, що виключає підстави для задоволення заявлених позовних вимог про скасування відповідних актів органу місцевого самоврядування. За доводами міської ради, будь-якого земельного спору між ОСОБА_1 та Одеською міською радою щодо спірних земельних ділянок не існує, позивач не заявляє своїх особистих майнових прав на ці земельні ділянки.
		Відповідач стверджує, що оскаржувані рішення не можуть порушувати чиїсь права та інтереси, адже згідно із ним ще не виникають речові права на земельну ділянку. Також зазначає, що декілька осіб не можуть бути землекористувачами однієї і тієї ж земельної ділянки.
		На думку міської ради спірні рішення міської ради вичерпали свою дію фактами їх виконання, зокрема, наданням згоди на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які вже розроблені та затверджені, право постійного користування земельними ділянками зареєстровано у встановленому законом порядку і правовідносини набули цивільно-правового характеру, заснованого вже на цьому праві користування відповідною земельними ділянками, оспорення виникнення у комунальних підприємств прав користування вищезгаданими земельними ділянками повинно відбуватися із застосуванням інших правових засобів захисту.
		Відповідач з посиланням на положення Повітряного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», Закону України «Про Державний земельний кадастр», Закону України «Про використання земель оборони», наказу Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483, вважає недоведеними підстави позову про те, що земельні ділянки, які вказані в оскаржуваних рішеннях, віднесені до земель аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 », є землями оборони.
		Відповідач стверджує, що ні позивачем, ні третіми особами на його стороні не надано жодного доказу, який би підтверджував право постійного користування земельною ділянкою державними органами та/або установами чи її статус, зокрема, як земель оборони. Також зауважує, що не надано жодних доказів відведення земельної ділянки, що може бути віднесена до земель аеродрому, її формування, визначення її площі та меж у встановленому порядку. Вважає, що матеріали справи не містять жодних доказів визначення у встановленому порядку меж земель аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та того, що земельні ділянки, вказані в оскаржуваних рішеннях, віднесені до земель аеродрому.
		Відповідач заперечує стосовно того, що належними землекористувачами земельних ділянок, які вказані в оскаржуваних рішеннях, є Міністерство оборони України, квартирно-експлуатаційнийвідділ м.Одеси та військова частина НОМЕР_1 . Відповідач зазначає, що з положень ЗК УСРР від 29.11.1922 р. виходить, що рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 р. № 021 не є документом, який складений землевпорядною установою і виданий після земельної реєстрації учаснику землеустрою, та не може вважатися документом, який підтверджує здійснення державної земельної реєстрації й виникнення права користування землею. Із наданих позивачем та третіми особами документів, за доводами відповідача також не вбачається, що Одеською міською Радою народних депутатів був виданий державний акт про право постійного користування землею, зокрема, на спірну земельну ділянку. Вважає, що до набрання чинності ЗК України від 25.10.2001 р. не виникло правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів позивача щодо постійного користування відповідною земельною ділянкою.
		Враховуючи, що не було проведено реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, в той час як обов`язкова реєстрація права землекористування була передбачена ще з моменту введення в дію Земельного кодексу УСРР 1922 р., відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідне право постійного користування не може вважатися ані дійсним, ані «збереженим».
		Одеська міська рада зазначає, що відсутні будь-які дані про те, що з 1948 р. по 2017 рік по землях, вказаних у рішенні звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 р. № 021, взагалі вирішувалися питання їх узаконення і оформлення користування у відповідності з чинним на відповідні періоди часу законодавством. Не надано жодних доказів чинності цього рішення і його виконання у встановленому законодавством порядку.
		Відповідач стверджує, що зі змісту наведеного рішення звуженого виконкомуОдеської міськоїради депутатівтрудящих невбачається,що мовау цьомурішенні йдесаме проті земельніділянки,щодо якихприйнято оскаржуванірішення. На думку міської ради зміст цього рішення також не дозволяє ідентифікувати ані місцезнаходження, ані адреси аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ані території, ані його меж, ані координат, ані будь-які інші ознаки цього аеродрому. Вважає, що з рішення не вбачається, про які саме землі йдеться, їх характеристики, навіть приблизне розташування, неможливо встановити дійсну, реальну та фактичну площу земельної ділянки, її місцезнаходження та межі. Зазначає, що рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 р. № 021 не є належним, допустимим, достовірним доказом наявності у Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси та військової частини НОМЕР_1 права користування спірними земельними ділянками. Вказує, що жодних належних та допустимих доказів і того, що Міністерство оборони України, квартирно-експлуатаційнийвідділ м.Одеси або військова частина НОМЕР_1 є правонаступниками 5-ї Повітряної армії, про яку йдеться у вищенаведеному рішення, а це рішення стосується їх прав та обов`язків. Зазначає, що відсутні документи, які підтверджують правовий статус 5-ї Повітряної армії. Зауважує, що рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 р. № 021 підлягало затвердженню виконкомом Одеської облради, жодних доказів здійснення чого не надано, що, на думку міської ради, вказує на недоведеність чинності такого рішення.
		Міська рада заперечує підстави позову про те, що належним землекористувачем земельних ділянок, які вказані в оскаржуваних рішеннях, є Адміністрація Державної прикордонної служби України згідно з наказом начальникавійськ Краснознаменногоордену ТрудовогоЧервоного прапоруБРСР Західногоприкордонного округуКДБ СРСРвід 02.06.1986р.№ 061,копія якогонадана позивачемсуду.Вказує,що наданийдокумент єне повністюрозбірливим, цейнаказ немістить жодноївказівки тажодного згадуванняяк щодовищенаведених земельнихділянок інавіть взагалібудь-якихземель,так істосовно Державноїприкордонної службиУкраїни,а йдетьсялише проформування 24-їокремої авіаційноїескадрильї ускладі військКраснознаменного Західногоприкордонного округуКДБ СРСРз дислокацієюу містіОдесі УкраїнськоїРСР,навіть безвизначення адресита безжодних ознак,які бдозволили ідентифікуватимісце такоїдислокації (території,місця знаходження,адреси,меж тощо).Стверджує,що зцього документунеможливо встановитидійсну,реальну тафактичну площухоча бякоїсь земельноїділянки,її місцезнаходженнята межі.Вважає,що такий документ не є належним, допустимим, достовірним доказом наявності у Адміністрації Державної прикордонноїслужби України прав користування спірними земельними ділянками та взагалі не є правовстановлюючим документом згідно з положеннями чинного на той час земельного законодавства, і не може підміняти його.
		Крім того, міська рада вказує, що оскаржуваними рішеннями жодним чином не зачіпаються права та інтереси Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка вже реалізувало своє право щодо оформлення земельної ділянки, відмінної від спірних у даній справі, згідно з рішеннями міської ради від 07.12.2016 р. № 1524-VII, від 25.04.2018 р. № 3235-VII (кадастровий номер 5110136900:51:001:0086).
		Міська рада також зазначає, що підстави позовупро те,що проектирішень,що оскаржуються,підлягають громадськомуобговоренню тастосовно нихмогли бутиподані зауваженнята пропозиції,не ґрунтуютьсяна приписахчинного законодавства,фактично єлише припущеннямиПозивача,у тойчас яквиходячи зположень КАСУкраїни доказуванняне можеґрунтуватися наприпущеннях,на чомунаголошувалося вище. Зауважує також, що чинне законодавство не передбачає вжиття вищенаведених заходів щодо відповідних проектів рішень  індивідуальних актів, зокрема, проведення громадського обговорення або громадських слухань.
		З посиланням на ст.ст. 3, 5, 15, 17, 23, 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач зазначає, що у випадку невиконання розпорядником публічної інформації обов`язку оприлюднювати проекти рішень, які підлягають обговоренню, оскарженню підлягає не рішення, прийняте відповідним органом за таким проектом, а безпосередньо дії особи, відповідальної за таке оприлюднення. На думку відповідача, скасування рішення, прийнятого без попереднього оприлюднення його проекту, жодним чином не сприятиме поновленню прав осіб на доступ до публічної інформації, адже не призведе до забезпечення доступу позивача до публічної інформації, а відтак, не виконуватиме завдання адміністративного судочинства, що полягає у захисті порушених прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З огляду на це, відповідач вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права.
		Також відповідач стверджує, що оскаржувані рішення Одеської міської ради винесені на її розгляд постійною комісією з питань землеустрою та земельних правовідносин, яка відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом ради, що обирається з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету. Проте, вказує, що постійна комісія міської ради не є органом владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення якого є обов`язковими для виконання, у зв`язку з чим не є розпорядником інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», зазначаючи про відсутність умов для застосування положень ч. 3 ст. 15 цього Закону. Також вказує, що відповідно до змісту п. 2 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оприлюдненню розпорядниками інформації підлягають проекти рішень, що підлягають обговоренню, тоді як оскаржувані у справі рішення не відносяться до категорії актів, які відповідно до вимог законодавства підлягають громадським обговоренням.
		На питання прокурора, представник відповідача зазначив, що на цих земельних ділянках не має об`єктів комунальної власності.
		По справі оголошено перерву на 15.02.2019р..в якому позивач та представник відповідача продовжили свої пояснення на питання учасників процесу.
		Крім того надав свої пояснення представник Міністерства оборони України- як третьої особи на боці позивача без самостійних вимог щодо предмету спору. Міністерство оборони України підтримує позов повністю з підстав, викладених у поясненнях. Зокрема, зазначає, що згідно з рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 р. № 021 воно є належним користувачем земельної ділянки під аеродромом «Шкільний» площею 289,6 га, оскільки після набрання законної сили новим ЗК України, який є чинним і несьогоднішній день та не передбачає такого титулу як право постійного користування земельною ділянкою, віднесеною до земель оборони. Вважає, що вказані землі згідно з ч. 2 ст. 77 та п. в) ч. 4 ст. 84 ЗК України можуть перебувати лише в державній власності, а відповідно до ч. 2 ст. 117 ЗК України не можуть передаватися у комунальну власність. З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005, ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» вказує, що земельна ділянка площею 289,6 га використовується на праві постійного користування до моменту переоформлення її на право власності. Також Міністерство оборониУкраїни зазначає,що земельні ділянки, щодо яких прийняті оскаржувані рішення, є сформованими за рахунок земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної авіаційної служби України. Зауважує, що до Міністерства оборони України та до Адміністрації Державної прикордонної служби України будь-які фізичні чи юридичні особи щодо відведення земельних ділянок не зверталися, будь-яких погоджень, зокрема щодо спірних земельних ділянок не надавалося. Відтак не надавалися і погодження щодо наданих дозволів на розробку проектів землеустрою. Отже, Міністерство оборони України вважає, що не було дотримано вимогу ст. 123 ЗК України щодо надання письмової згоди землекористувачів земельної ділянки, засвідчених нотаріально. Вказана третя особа стверджує, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства надано дозвіл на розробку проекту землеустрою без отримання письмової згоди землекористувачів земельної ділянки, засвідчених нотаріально  Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України та Державної авіаційної служби України, на підставі чого у подальшому було сформовані земельні ділянки з присвоєнням кадастрових номерів у межах території аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який знаходиться у спільному користуванні вищевказаних осіб. Вважає що ці землі відносяться до земель оборони, на якій розташований аеродром і ці рішення зачіпають саме їх права та інтереси. Ще з 2007р. надано приблизно 214 га земельної ділянки під використання в/ч та експлуатації Шкільного аеродрому і в межах цієї ділянки проводилась інвентаризація земель. Ще з Радянських часів на цій території діяла в/ч і аеродром, та є особливий порядок користування при аеродромної території. При цьому вважають, що розпорядником інформації є відповідний структурний підрозділ ОМР, який і відповідає за публікацію проекті рішень ОМР. Зазначив що оригінал рішення 1948р. є в архіві МОУ. Просив позов задовольнити.
		По справі оголошено перерву до 21.03.2019р., та у зв`язку з неявкою позивача перерва до 31.05.2019р.
		В судовомузасіданні 31.05.2019р.та 13.06.2019р. представникМОУ,позивач,представник відповідачанадали судудодаткові пояснення. Прокурор Військової прокуратури Південного регіону України позов підтримала та просила задовольнити, надавши до суду відповідні пояснення. Зокрема, зазначив, що рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 р. № 021 підтверджено належність оборонному відомству УРСР земельної ділянки аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військове містечко № НОМЕР_2 , розташоване у АДРЕСА_4 ). Також зазначив, що згідно із цим рішенням право 5-й Повітряної армії на землі аеродрому «Шкільний» поновлюється, і таким чином вказане право до 1948 р. вже існувало та було визнаним, а наведене рішення  поновленим. З посиланням на ЗК УРСР 1922 р. вказав, що оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала права землекористування у зв`язку із поновленням раніше наданих прав, слід вважати, що вищезазначене рішення було достатньою підставою для виникнення права постійного землекористування у 5-ї Повітряної армії. Вважає, що відсутність правовстановлюючих документів не є підставою для втрати права постійного користування земельною ділянкою. Зауважує, що згідно з наказом начальника Одеського гарнізону від 31.10.2008 р. № 36 «Про закріплення казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин Одеського гарнізону» нерухоме майно та земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_2 (аеродром « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») закріплено за військовою частиною НОМЕР_1 . Також зазначає, що крім розміщення військової частини НОМЕР_1 , землі аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 » використовуються також Одеською авіаційною ескадрильєю Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України для розміщення та обслуговування повітряних суден з метою забезпечення патрулювання виключної економічної морської зони України. З посиланням на ст.ст. 77, 78, 84 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони» землі аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відносяться за формою власності до земель державної власності, за цільовим призначенням  до земель оборони та перебувають на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України. Вважає, що належність земельної ділянки аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до земель оборони також підтверджується «Технічним звітом по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального управління КЕУ МО України, що знаходиться в користуванні військового містечка № НОМЕР_2 (ґрунтовий аеродром 3 класу « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») за адресою: АДРЕСА_3 », складеним у 2007 році державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Прокурор Військовоїпрокуратури Південногорегіону України стверджує, що Одеською міською радою на порушення ст.ст. 77, 84, 90, 140 ЗК України, ст.ст. 1, 2, 4 Закону України «Про використання земель оборони» не враховано, що власником (яким є держава в особі Кабінету Міністрів України) та землекористувачами земель оборони (Міністерством оборони України та КЕВ м. Одеси) будь-які рішення про відмову від права власності на землі аеродрому Шкільний загальною площею 93,5 га не приймались, а тому Одеська міська рада не могла будь-яким чином розпоряджатись землями військового містечка № 10. Вважаючи, що земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_2 відноситься за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності  до державної власності, прокурор Військовоїпрокуратури Південногорегіону Українивважає,що приймаючиоскаржувані рішенняОдеською міськоюрадою невраховано правовінорми ст.142ЗК України,відповідно доякої існуєпевний передбаченийзаконодавством порядокприпинення правапостійного користуванняземлями оборониу зв`язкуіз добровільноювідмовою відних землекористувача.Зауважує,що КабінетМіністрів Українивідповідну згодуна припиненняправа користуванняземлями аеродрому«Шкільний» таїї вилученняна користьорганів місцевогосамоврядування ненадавав,Міністерство оборониУкраїни,КЕВ м.Одеси жодноїзаяви продобровільну відмовувід належногойому правана вказануземельну ділянкувласнику Кабінету МіністрівУкраїни неадресували,будь-якихрішень щодорозпорядження земельноюділянкою аеродрому« ІНФОРМАЦІЯ_1 »,зокрема,щодо припиненняправа користуваннянаведеною земельноюділянкою КабінетМіністрів України,Одеська обласнадержавна адміністраціяне приймали.Прокурор Військовоїпрокуратури Південногорегіону Українизазначає,що такимчином порядокприпинення правакористування земельноюділянкою аеродрому« ІНФОРМАЦІЯ_1 » дотриманоне було,а відтаку міськоїради буливідсутні правовіпідстави дляприйняття оскаржуванихрішень.На думку прокурора Військовоїпрокуратури Південногорегіону України,приймаючі оскаржуванірішення Одеськаміська радаперевищила межінаданих їйповноважень,що полягаєу незаконномурозпорядженні землямиаеродрому «Шкільний»,чим порушилаправо власностідержави вособі КабінетуМіністрів Українита правопостійного користуванняМіністерства оборониУкраїни,КЕВ м.Одеси навказані землі.   
		Військова частина НОМЕР_1 підтримує позов та просить його задовольнити, надавши до суду відповідні пояснення. Зокрема, зазначає, що згідно зі спільним наказом Міністерства оборони України та Державної авіаційної служби України від 08.08.2016 р. № 412/639 аеродром державної авіації «Одеса-Шкільний» визнано аеродромом спільного використання державною та цивільною авіацією України. Крім того, вказує, що згідно з рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 р. № 021 5-й Повітряній армії було надано право на користування земельною ділянкою загальною площею 326,7 га на аеродромі «Одеса-Шкільний», зазначаючи, що на даній земельній ділянці на теперішній час розташоване військове містечко № НОМЕР_2 та використовується Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 як авіаційний військовий аеродром. Також наказом начальника Одеського гарнізона від 18.06.2012 р. № 32 «Про закріплення казарменно-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин Одеського гарнізону» військове містечко № НОМЕР_2 (м. Одеса, вул. Небесної Сотні) (Шкільний аеродром) закріплено за командиром військової частини НОМЕР_1 , та земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_2 (м. Одеса, вул. Небесної Сотні) (Шкільний аеродром) перебуває на оперативному обліку КЕВ м. Одеси та передана для утримання та експлуатації військової частини НОМЕР_1 . Зазначає, що згідно Свідоцтва про реєстрацію аеродрому № АДА-МОУ 25 аеродром « ІНФОРМАЦІЯ_1 » державної авіації України занесений до Державного реєстру аеродромів державної авіації України, який належить Міністерству оборони України, в якому вказується, що експлуатант аеродрому військова частина НОМЕР_1 . З посиланням на рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948р. № 021, а також положення ч. 2 ст. 77, п. в) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 117 ЗК України військова частина НОМЕР_1 вказує, що вона є належним землекористувачем земельної ділянки на аеродромі « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». З посиланням на наказ начальника військ Краснознаменного ордену Трудового Червоного прапору БРСР Західного прикордонного округу КДБ СРСР від 02.06.1986 р. № 061, військова частина НОМЕР_1 також зауважує, що вказана територія використовується Державною прикордонною службою України. Одночасно з цим, зауважує, що до військової частини НОМЕР_1 (аеродром « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») будь-які фізичні чи юридичні особи щодо відведення земельних ділянок не зверталися, будь-яких погоджень, зокрема, щодо спірних земельних ділянок не надавалося. Вважає, що серед іншого не було дотримано вимогу ст.123 ЗК України щодо надання письмової згоди землекористувачів земельної ділянки, засвідчених нотаріально. Водночас, також зазначає, що військова частина НОМЕР_1 перебуває на балансі КЕВ м. Одеси, тому будь-які правочини стосовно цієї земельної ділянки без погодження КЕВ м. Одеси, військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України взагалі неможливі.
		Комунальне підприємство «Одесміськелектротранс», Комунальне підприємство «Міські дороги», Адміністрація Державної прикордонної служби України, КЕВ м. Одеси письмові пояснення до суду не надавали.
		У судовому засіданні 13.06.2019 р. ОСОБА_1 , представник Міністерства оборони України, представник КЕВ м. Одеси, прокурор Військової прокуратури Південного регіону України наполягали на задоволенні позовних вимог, просили їх задовольнити. Представник Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міськзелентрест» проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у їх задоволенні.
		Інші учасники справи до судового засідання не прибули, належним чином сповіщені про розгляд справи. Державна авіаційна служба України, Комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво» просили справу розглядати за їх відсутності. Інші учасники про причини неявки суду не повідомили.
		Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що Одеською міською радою прийнято наступні рішення, проекти яких не було опубліковано за 20 днів до сесії:
		- від 15.03.2017 р. № 1828-VII «Про надання дозволу комунальному підприємству «Міське капітальне будівництво» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 30,0000га за адресою: АДРЕСА_1 Чапаєвської дивізії, біля будинку №13/2, цільове призначення  для будівництва та обслуговування інших будівель, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів загальноміського та районного значення та благоустрою території для повсякденного відпочинку населення»;
		- від 26.04.2017 р. № 2095-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 20,0000 га, за адресою: АДРЕСА_1 Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 13/1, цільове призначення  для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання  для проектування, будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирних житлових будинків, супутніх об`єктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення та благоустрою території для повсякденного відпочинку населення»;
		- від 26.04.2017 р. № 2096-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 17,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 11/7, цільове призначення  для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання  для розміщення адміністративно  соціально  побутових об`єктів обслуговування»;
		- від 26.04.2017 р. № 2098-VII «Про надання дозволу Комунальному підприємству «Міськзелентрест» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 18,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 11/7, цільове призначення  для цілей підрозділів 03.01-03.15 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду, вид використання  для організації парку районного значення та супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення»;
		- від 26.04.2017 р. № 2078-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «МІСЬКІ ДОРОГИ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1,5000 га, за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення  для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, вид використання  для експлуатації та обслуговування будівель та споруд адміністративного типу»;
		- від 26.04.2017 р. № 2097-VII «Про надання дозволу КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 8,5000 га, за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 15а, цільове призначення  для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання  для розміщення комунальних об`єктів загальноміського та районного значення».
		Також судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 14.06.2017 р. № 2188 внесено зміни до рішення від 15.03.2017 р. № 1828-VII, згідно із якими: змінено в назві рішення слова «для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови» словами «для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку»; змінено у пункті 1 рішення слова та цифри «В.03.15  для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови» словами та цифрами «В 02.03  для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку».
		При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.
		Підставою для прийняття таких рішень були:
		Клопотання КП «Міське капітальне будівництво», та протокол засідання постійної комісії з питань землевпорядкування та земельних правовідносин від 14.03.2017р. (а.с.40-50) за підписом голови комісії Бриндака О.Б, та секретаря Данилко Н.І. При цьому згідно протоколу комісії вбачається, що по питанню 3 розглядалось питання проектів рішень про дачу згоди на розробку землевпорядної документації по передачі в оренду земельних ділянок суб`єктам господарювання:юридичним особам, фізичним особам та комісія прийняла рішення:- рекомендувати винести даний проект рішення на розгляд сесії Одеської міської ради та рекомендувати його підтримати та доповнити блок питання №6 порядку денного пленарного засідання наступної сесії ОМР. Саме на цей протокол посилається Одеська міська рада у своїх запереченнях та відзиву.
		 
		Підставою для прийняття Одеською міською радою рішень від 26.04.2017 р. №2095- VII № 2096- VII, № 2097-VII , № 2078-VII, № 2098-VII стали клопотання КП«МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕБУДІВНИЦТВО»,КП «Міськзелентрест»,КП «МІСЬКІДОРОГИ»,КП «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС»(f/c/161-163т.2)та протокол засідання постійної комісії з питань землевпорядкування та земельних правовідносин, зазначене підтверджується листом секретаря Одеської міської ради Потапським А.Ю. від 15.02.2018р. про те що проекти рішень виносились на розгляд сесії постійної комісії з питань землевпорядкування та земельних правовідносин (а.с.271 т.3).
		Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. 
		Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки. 
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація  це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Стаття 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» закріплює, що право на доступ до публічної інформації гарантується: 1)обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
		Статтею 12Закону N2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
		Аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону N 2939-VI, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях:
		інформація, пов`язана з виконанням особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої статті 13 Закону N 2939-VI);
		інша інформація,що становитьсуспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону N 2939-VI).
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.
		Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
		Згідно із ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
		Суд виходить з того, що у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено вид інформації, яка підлягає оприлюдненню, тоді як у частинах 2 та 3 цієї статті унормовані строки оприлюднення такої інформації, що передбачає її невідкладне оприлюднення, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа (ч. 2 ст. 15), а для проектів нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, що підлягають обговоренню, передбачений спеціальний строк, що дорівнює 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття (ч. 3 ст. 15).
		Суд виходить з того, що законодавство України не передбачає проведення громадських обговорень та/або громадських слухань стосовно проекту рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		З оглядуна це,суд вважаєбезпідставними доводипозивача про обмеження його права «бути заслуханим» щодо проектів рішень, які оскаржуються у справі, з посиланням на те, що ці проекти рішень підлягають громадському обговоренню та стосовно них могли бути подані зауваження та пропозиції, адже такі підстави позову не ґрунтуються на законі.
		Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
		З наведеного вбачається, що проекти рішень органів місцевого самоврядування мають оприлюднюватися їх розробниками у випадку, якщо розробник є розпорядником інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Згідно з листом секретаря Одеської міської ради від 15.02.2018 р. №106/1-мр, наданим на запит юридичного департаменту Одеської міської ради від 14.02.2018 р. № 358 вих, оскаржувані рішення Одеської міської ради винесені на розгляд міської ради постійною комісією з питань землеустрою та земельних правовідносин.
		Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
		Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
		Згідно із ч. 10 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» за результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно доЗакону України «Про доступ до публічної інформації».
		Відповідно до ч. 11 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи з залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів.
		Згідно з ч. 13 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян.
		Вирішуючи спір суд враховує, що сторонами визнається, що проекти оскаржуванихактів органумісцевого самоврядуванняне булиоприлюднені згідноз ч.3ст.15Закону України«Про доступдо публічноїінформації», а-постійна комісія з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради, виступаючи розробником проектів оскаржуваних рішень, не є розпорядником інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Таким чином суд вважає що саме Одеська міська рада є розпорядником інформації відповідно до ч.1 ст.13 Закону та саме за нею закріплено обов`язок з визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє і оприлюднення проектів актів органу місцевого самоврядування, визначений у ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», за якою проекти рішень органів місцевого самоврядування оприлюднюються розпорядниками, які є їх розробниками, не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
		Водночас, суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що у даному випадку він був позбавлений прийняти участь у їх обговоренні та надання пропозицій, оскільки будь-яких доказів в підтвердження порушення його прав або законних інтересів суду не надано, він не подавав заяви відносно вказаних спірних земельних ділянок з проханням щодо їх відведення. При цьому порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Суд також погоджується з позицією відповідача що не має правового значення лист Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики від 14.03.2017 р. №04-32/20-119 в обґрунтування позовних вимог, адже наведені у ньому роз`яснення не мають статусу офіційного тлумачення згідно зі ст. 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» та, з урахуванням вищевикладеного, не можуть розглядатися судом як докази порушення відповідачем положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» та протиправності оскаржуваних рішень.
		Суд звертає увагу, що скасування рішення, прийнятого без попереднього оприлюднення його проекту, не сприятиме поновленню права особи на доступ до публічної інформації, адже не призведе до забезпечення доступу до публічної інформації, а відтак, не виконуватиме завдання адміністративного судочинства, передбаченого ст. 2 КАС України.
		 
		Щодо інших посилань позивача :
		Згідно із частинами першою і другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. Згідно зі ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
		Згідно зі ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Відповідно до ст. 13 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління.
		Згідно зі статтею 77 ЗК України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
		Згідно із ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Згідно із ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Судом встановлено, що звуженим виконкомом Одеської міської ради депутатів трудящих було прийнято рішення від 10.12.1948 р. № 021 «Про відновлення прав 5-ї ПА на користування земельними ділянками на площі: Одеса, центральний аеродром  308,2 га та Одеса-Шкільний аеродром  326,7 га», згідно із яким вирішено:
		- відновити право користування земельними ділянками 5 ПА на площі 308,2 га  під центральний аеродром Одеса, на площі 286,9 га під Шкільний аеродром Одеса, у фактично існуючих межах, вказаних на кресленні, що додається, враховуючи, що відновленням права користування 5 ПА земельних ділянок на площі: 1) 308,2 га та 2) 289,6 га не порушується користування колгоспами землею, закріпленою за ними за держактами (п. 1);
		- масив землі на площі 39,8 га, розташований в районі присадибного центру колгоспу ім. 51-ї Перекопської дивізії не може бути наданий в користування 5 ПА, так як генеральним планом міста в даному масиві передбачено житлове будівництво (п. 2);
		- просити Виконком Одеської Облради депутатів трудящих затвердити дане рішення (п. 3). 
		 
		Станом на дату прийняття рішення від 10.12.1948 р. № 021 земельні відносини були врегульовані Земельним кодексом УРСР, прийнятим 3 сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VI скликання 16.10.1922р. та затвердженим в остаточній редакції Президією ВУЦВК 29.11.1922 р., згідно з яким усі землі перебували у власності держави. При цьому, цей Кодекс передбачав, що набуття прав на землю передбачало, зокрема, оформлення та затвердження проекту землеустрою та земельну реєстрацію (ст.ст. 168-173, ст. 180, ст.ст. 191-196, ст. 200-201), доказів чого й стосовно земель, вказаних у рішенні, матеріали справи не містять.
		При цьому, згідно зі ст. 193 ЗК УРСР від 29.11.1922 р. за остаточним затвердженням проектів землеустрою землевпорядними установами складаються і, після державного запису утворених землекористувань (земельної реєстрації), видаються учасникам землеустрою належно засвідчені документи. У названих документах повинні бути означені межі, місце розташування, простір і склад землекористувань, а також показані їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підстава, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою.
		У відповідності із положеннямиЗКУРСР від 1922 р. особа, якій земельна ділянка була відведена в період дії даного Кодексу, може вважатися її законним землекористувачем лише з моменту настаннях обставин визначених в ст.ст. 180, 193 даного Кодексу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 р. у справі №910/23064/16.
		Суд також звертає увагу, що військовою частиною НОМЕР_3 01.03.2018р. надано суду довідку (а.с.7 т.3) про те, що у 1994р. 5-а Повітряної Армії згідно Директиви Міністра оборони України від 02.03.1994р. №Д-115/1/0120 була реорганізована у 5-і авіаційний корпус. Йому як і раніше підпорядковувались авіаційні дивізії, до складу яких входили авіаційні полки, бази, а також підрозділи забезпечення та зв`язку. На підставі Директиви Міністерства оборони України від 10.11.2004р. №Д-312/1/027 у зв`язку з створенням нового виду Збройних Сил 5-1 авіаційний корпус та 60- корпус ППО були розформовані та створена військова частина НОМЕР_3 (управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 »). Управлінню оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » підпорядковані з`єднання та військові частини, які раніше входили до складу 5-гоАавіаційний корпусу, правонаступника 5-ї Повітряної армії та 60-го корпусу Протиповітряної оборони.
		При цьому не надано доказів того, що саме це рішення 10.12.1948 р. № 021 затверджене Виконком Одеської Облради депутатів трудящих на виконання його пункту 3 (що впливає на питання його чинності).
		Отже, рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 р. № 021 не є правовстановлюючим документом на земельні ділянки.
		Таким чином, суду не надано належного та допустимого доказу, який би підтверджував право власності чи право постійного користування земельними ділянками, щодо яких прийнято оскаржувані рішенні, .
		У свою чергу витребуваний судом та залучений до матеріалів справи копія Технічного звіту від 05.06.2007 р. по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального управління КЕУ МО України, що знаходиться в користуванні військового містечка № 10 (ґрунтовий аеродром 3 класу «Одеса-Шкільний») за адресою: АДРЕСА_3 , безспосередньо не свідчить про належне оформлення прав на спірні земельні ділянки.
		Відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на дату складання Технічного звіту від 05.06.2007 р.) інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на дату складання Технічного звіту від 05.06.2007 р.) види робіт із землеустрою  обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою; діяльність у сфері землеустрою  наукова, технічна, виробнича та управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, що здійснюється при землеустрої; документація із землеустрою  затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; заходи із землеустрою  передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об`єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості ґрунтів; землеустрій  сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
		Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на дату складання Технічного звіту від 05.06.2007 р.) документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.
		Згідно зіст.29Закону України«Про землеустрій»(уредакції,чинній надату складанняТехнічного звіту від 05.06.2007 р.) документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.
		Відповідно до ст. 30 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на дату складання Технічного звіту від 05.06.2007 р.) погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.
		Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на дату складання Технічного звіту від 05.06.2007 р.) лише заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов`язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.
		Судом встановлено, що Технічний звіт від 05.06.2007р. не містить відомостей та позначень щодо його погодження та затвердження саме як документації із землеустрою в порядку, передбаченому законодавством. Не містять таких відомостей і матеріали справи.
		Проте, як вбачається з наданої копії Технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального КЕУ МОУ України, що знаходиться в користуванні військового містечка №10 (ґрунтовий аеродром 3 класу «Одеса-Шкільний») за адресою : АДРЕСА_3 а ДП «Одеський науково-досліднийцький та проектний інститут землеустрою», який зроблено за клопотанням Південного територіального КЕУ МОУ України та доручення Одеського міського управління земельних ресурсів від 22.12.2006р. щодо проведення інвентаризації військового містечка №10, і встановлення меж земельної ділянки військового містечка №10 виконанні в присутності представника начальника Одеського міського управління земельних ресурсів, Південного територіального КЕУ МОУ України. Встановлена загальна площа земельної ділянки військового містечка №10214,5383 га забудованих земель оборони. Також складено Акт від 11.06.2007р. інвентаризації земельної ділянки та який підписано в тому числі і суміжними землекористувачами.; та каталог координат, в якому вказано землекористувач  аеродром «Шкільний», схема розташування ґрунтового аеродрому, де по сусідству розташований також і територія міжнародного аеропорту «Одеса-Центральний», план землекористування,, опис меж, суміжні землекористувачі, на якому вказано від А до А- землі військової частини А-4022, ситуаційна схема графічні матеріали, а також супровідний лист з Державного архіву області від 02.03.2007р. №122/01 про надсилання копії рішення та викопировки земельної ділянки у районі аеродромів Центральна та Шкільний Звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящихся від 10.12.1948р. №021 (а.с.9-40 т.4).
		При цьому суду не надано доказів щодо затвердження вказаного звіту у встановленому законом порядку.
		Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дозволяє зробити висновок, що наданий суду Технічний звіт від 05.06.2007 р. не є документацію із землеустрою згідно з законом.
		Проте суд вважає доведеним факт існування на спірних ділянках аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та його використання з призначенням для забезпечення несення бойового чергування з протиповітряної оборони України по прийманню та стоянці літаків транспортної авіації Збройних Сил України для забезпечення життєдіяльності та бойової готовності військових частин ЗС України з початку незалежності України.
		Таким чином суд вважає що спірні рішення можуть зачіпати права та інтереси саме третіх осіб на боці позивача, проте останні не пред`являли позовних вимог в рамках даної справи.
		 
		Вирішуючи справу суд також виходить з того, що згідно зі ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.
		Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою  це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
		Згідно із ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). 
		Згідно із ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. 
		У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. 
		Згідно із ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Відповідно до ч. 6 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
		Згідно із ч. 10 ст. 123 ЗК України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюється затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка  це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. 
		Згідно зі ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
		Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
		Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
		Крім того судом встановлено, що Одеською міською радою прийняті рішення про затвердження відповідних проектів землеустрою, дозвіл на розробку яких надано оскаржуваними рішеннями, а саме:
		- від 26.07.2017 р. № 2326-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 20,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі біля будинку номер 13/1 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 13/1), та надання її в постійне користування комунальному підприємству «Міське капітальне будівництво»;
		- від 26.07.2017 р. № 2355-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 17,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі біля будинку номер 11/7 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 11/7), та надання її в постійне користування комунальному підприємству «Міське капітальне будівництво»;
		- від 26.07.2017 р. № 2330-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 18,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі біля будинку номер 11/7 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 11/7), та надання її в постійне користування комунальному підприємству «Міськзелентрест»;
		- від 26.07.2017 р. № 2340-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,3728 га, за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 7 а (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 7 а), та надання її в постійне користування комунальному підприємству «Міські дороги»;
		- від 26.07.2017 р. № 2329-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 8,5000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі біля будинку номер 15а (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 15а), та надання її в постійне користування комунальному підприємству «Одесміськелектротранс»;
		- від 26.07.2017 р. № 2328-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 30,0000 та, за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі біля будинку номер 13/2 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, біля будинку номер 13/2), та надання її в постійне користування комунальному підприємству «Міське капітальне будівництво».
		Вказані рішення міської ради є чинними та не оскаржуються.
		Також встановлено, що у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно за третіми особами без самостійних вимог щодо предмета спору на боці відповідача зареєстровані права постійного користування відповідними земельними ділянками, а саме:
		- за комунальним підприємством «Міське капітальне будівництво» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 20га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 13-Д, кадастровий номер: 5110136900:51:001:0083;
		- за комунальним підприємством «Міське капітальне будівництво» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 17га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 11-Ж, кадастровий номер: 5110136900:51:002:0030;
		- за комунальним підприємством «Одесміськелектротранс» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 8,5 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 15-В, кадастровий номер: 5110136900:51:001:0084;
		- за комунальним підприємством «Міськзелентрест» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 18 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 11-Е, кадастровий номер: 5110136900:51:001:0085;
		- за комунальним підприємством «Міські дороги» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 1,3728 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 7а, кадастровий номер: 5110137300:70:001:0136;
		- за комунальним підприємством «Міське капітальне будівництво» зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку площею 30 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, земельна ділянка 13-Г, кадастровий номер 5110136900:51:001:0082.
		Таким чином, згідно із оскаржуваними у справі рішеннями не вирішувалося питань щодо формування земельних ділянок, що спростовує підстави позовних вимог про те, що саме згідно із цими рішеннями відповідні земельні ділянки є сформованими за рахунок земель, що знаходяться у спільному користуванні Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної авіаційної служби України в межах території аеродрому «Шкільний». 
		Враховуючи наведене вище, а також те, що оскаржуваними рішеннями не вирішувалося питань про вилучення земельних ділянок у третіх осіб на боці позивача, суд вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 про порушення міською радою ч. 2 ст. 123 ЗК України при прийнятті рішень в частині відсутності письмової згоди вищевказаних осіб, засвідченої нотаріально.
		Відповідно до ч. 1 ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Суд також враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що спірні земельні ділянки передавалися з державної власності у комунальну власність чи навпаки.
		Крім того, суд приймає до уваги, що Одеською міською радою прийнято рішення від 07.12.2016 р. № 1524-VII «Про надання дозволу Адміністрації Державної прикордонної служби України на розробку проекту землеустрою, орієнтовною площею 12,5000 га, за адресою: м. Одеса, в районі аеродрому «Шкільний», для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби». Крім того, рішенням Одеської міської ради від 25.04.2018 р. № 3235-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення Адміністрації Державної прикордонної служби України земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:51:001:0086), площею 11,4812 га (категорія земель за основним цільовим призначенням  землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), за адресою: м.Одеса, в районі аеродрому «Шкільний», цільове призначення  J.15.03 для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України, а також присвоєно цій земельній ділянці нову адресу: АДРЕСА_5 . Зазначена земельна ділянка є сформованою та є відмінною від земельних ділянок, відведених комунальним підприємствам.
		Суд також не приймає до уваги копію наказу начальника військ Краснознаменного ордену Трудового Червоного прапору БРСР Західного прикордонного округу КДБ СРСР від 02.06.1986 р. № 061 у якості належного, допустимого, достатнього та достовірного доказу того, що Державна прикордоннаслужба Україниє землекористувачемземельних ділянок,щодо якихприйнято оскаржуванірішення,адже під час дослідження доказів встановлено, що зміст цього документу є нерозбірливим, а інших доказів на підтвердження цих обставин не надано.
		Під час вирішення справи враховано те, що Державна авіаційна служба України позовні вимоги фактично не підтримала, лише просила розглядати справу у їх відсутності. При цьому, надаючи оцінку змісту спільного наказу Міністерства оборони України та Державної авіаційної служби України від 08.08.2016 р. № 412/639, на який посилається позивач в обґрунтування того, що Державна авіаційнаслужба Україниє належнимземлекористувачем, суд виходить з такого.
		Згідно зі спільним наказом Міністерства оборони України та Державної авіаційної служби України від 08.08.2016 р. № 412/639, аеродром державної авіації «Одеса-Шкільний», який належить Збройним Силам України, визначено аеродромом спільного використання державною та цивільною авіацією України. Пунктом 2 цього наказу передбачено здійснювати використання аеродрому державної авіації «Одеса-Шкільний» як аеродрому спільного використання державною та цивільною авіацією України повітряними суднами цивільної авіації після його реєстрації в Державному реєстрі цивільних аеродромів України та сертифікації відповідно до Правил реєстрації цивільних аеродромів України, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 25 жовтня 2005 року № 795, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2005 року за № 1356/11636, та Правил сертифікації цивільних аеродромів України, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 25 жовтня 2005 року № 796, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10листопада 2005 року за № 1357/11637.
		Так суд погоджується з позицією відповідача, що цей документ не є правовстановлюючим документом на земельні ділянки згідно з земельним законодавством, а в розумінні ч. 2 ст. 63 Повітряного кодексу України, на який міститься посилання у наказі, він є рішенням про спільне використання аеродрому, що носить організаційно-розпорядчий характер. Інших доказів на підтвердження підстав позовних вимог з цього питання матеріали справи не містять.
		Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Вирішуючи справу, судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.12.2018 р. у справі № 32/563, від 03.04.2019 р. у справі №509/4722/16-а, від 17.04.2019 р. у справі № 461/8315/17, від 25.04.2019 р. у справі № 816/1292/18 зробила висновок, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може предметом передачі.
		При цьому, визначаючись із юридичною природою оскаржуваних актів органу місцевого самоврядування, суд виходить з такого.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 01.12.2009р. у справі № 09/236 вбачається, що юридична наука визначає, нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
		Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
		З`ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
		Відповідно до ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		 
		Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення Одеської міської ради за своєю правовою природою є актами індивідуальної дії одноразового застосування, за положеннями яких виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктами цих правовідносин певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Наведені вище рішення встановлюють конкретні приписи, звернені до окремих юридичних осіб (КП «Міське капітальне будівництво», КП «Міськзелентрест», КП «Одесміськелектротранс», КП «Міські дороги» відповідно), які застосовуються одноразово, і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. 
		Таким чином, спірні рішення Одеської міської ради як індивідуальні акти стосуються вищевказаних комунальних підприємств та створюють правові наслідки лише для них. При цьому обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами має довести саме позивач.
		 
		Суд наголошує, що враховуючи, що спірні рішення міської ради вичерпали свою дію фактами їх виконання, зокрема, наданням згоди на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які вже розроблені та затверджені, право постійного користування земельними ділянками зареєстровано у встановленому законом порядку і правовідносини набули цивільно-правового характеру, заснованого вже на цьому праві користування відповідною земельними ділянками, оспорення зацікавленими особами виникнення у комунальних підприємств прав користування вищезгаданими земельними ділянками повинно відбуватися із застосуванням цивільно-правових засобів захисту, що перебуває поза межами адміністративного судочинства. 
		Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 р.; п. 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 р.; та п. 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 р.).
		У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 р. Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Отже системнетлумачення ст.55Конституції Українидозволяє дійтивисновку,що ч.2цієї статтігарантує «кожному»захист «своїхправ»,які булипорушені органамидержавної влади,місцевого самоврядування,посадовими іслужбовими особами.Саме втакому значеннісформульовано ч.3,5та 6ст.55Конституції України. 
		Частина 1 ст. 6 КАС України у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 до суду, визначала, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		15.12.2017 р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», згідно із яким викладено у новій редакції КАС України.
		Згідно із п. 10 розділу VII «Перехідні положення» чинної редакції КАС України установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Частина 1 ст. 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Верховний Суд, серед інших, у постановах від 12.02.2019 р. у справі №826/7806/17, від 19.06.2018 р. у справі № 805/2979/17-а, вказав, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
		У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
		Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
		Враховуючи вимоги КАС України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
		Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
		Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішеннях від 01.02.2018 р. у справі № 800/502/17 (800/659/16) та від08.02.2018р. у справі №800/191/17, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		У наведених рішеннях Верховний Суд також зауважив, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
		Крім того, у постанові від28.02.2019р.у справі№ 522/3665/17Верховний Суд зробив висновок, що заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. 
		У цій постанові Верховний Суд також зазначив, що законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:
		а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або
		б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або
		в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або
		г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
		Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Також, проаналізувавши позицію Європейського суду з прав людини у справах Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії (№ 47848/08, п. 101, від 07.07.2014 р.), Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10.03.2004 р.), Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15.12.2012 р., Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29.04.2008 р.) тощо, Верховний Суд сформулював наступні ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:
		а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
		б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обгрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
		в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
		г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
		Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.
		При цьому, Верховний Суд зробив висновок, щовстановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
		З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
		Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 р. у справі №363/3414/13-атакож зробиввисновок,що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача (як то наприклад права власності чи права користування спірною земельною ділянкою) з боку відповідача, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
		Судом встановлено, що позивач не є суб`єктом правовідносин, які склались в результаті прийняття оскаржуваних рішень відповідачем, відповідно і дані рішення не можуть порушувати прав, свобод чи інтересів позивача. Відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості була встановлені лише під час судового розгляду справи.Крім того ці рішення вже вичерпали свою дію.
		З урахуванням наведеного суд прийшов до висновку, що із зазначеними позовними вимогами звернулася не та особа,якій належить право вимоги. Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги(неналежнийпозивач),єпідставоюдля відмови у задоволенні такого позову, оскільки права,свободичи інтереси цієї особи у сферіпублічно-правових відносин не порушено.
		При цьому, суд враховує, що ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердив, що він звернувся до суду з позовними вимогами в інтересах інших осіб, зокрема, Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси, військової частини НОМЕР_1 , які самостійних вимог у справі не заявили, у той час як за доводами позивача оскаржуваними рішеннями порушуються права у тому числі цих осіб як землекористувачів земельних ділянки, щодо яких прийняті такі рішення.
		Згідно із ч. 1 ст. 53 КАС України лише у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. Проте матеріали справи не містять доказів, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення ОСОБА_1 до суду в інтересах вищезазначених третіх осіб.
		Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
		При цьому, суд зауважує, що відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 р., серія А, №303-А, п.29).
		На підставі викладеного та керуючись ст.19,55 Конституції України, ст.ст.28,42,43,59 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст.3,5,15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст.ст.42,77,84,117, ч.2 ст.123 Земельного кодексу України,Закон України «Про використання земель оборони», ст.ст.2,5-15,19,20,22,43,44,47,49,54,72-77,79,90,94,99, ч.1 ст.205,241-246,250КАС України, суд -
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні ОСОБА_1 до Одеської міської ради, за участю третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету позову - Комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», третіх осіб на боці позивача без самостійних вимог щодо предмету позову - Міністерство оборони України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Державної авіаційної Служби України, військової частини НОМЕР_1 , за участю прокурора Військової прокуратури Південного регіону України, про визнання незаконним та скасування рішення, та за позовом ОСОБА_1 до Одеськоїміськоїради,третіхособибез самостійнихвимогщодопредмета спорунабоцівідповідача:Комунальнепідприємство«Міське капітальнебудівництво»,Комунальне підприємство«Одесміськелектротранс»,Комунальне підприємство«Міські дороги»,Комунальнепідприємство«Міськзелентрест»,третіхособибез самостійнихвимог щодопредметаспоруна боціпозивачаМіністерствооборони України,Адміністрація ДержавноїприкордонноїслужбиУкраїни,Державнаавіаційнаслужба України,Військова частина НОМЕР_1 ,Квартирно-експлуатаційнийвідділм.Одеси,заучастю прокурораВійськової прокуратуриПівденногорегіону України,провизнаннярішень незаконнимита їхскасування,- відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк після складання судом повного тексту рішення суду (ст.295 КАС України).
		Повний текст рішення суду складено 24.06.2019 р.
		 
		Суддя:                                 Домусчі Л.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...