Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/16451/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2019. Зареєстровано: 26.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2019.

Номер судового провадження: 2/523/661/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 523/16451/18
		Провадження №2/523/661/19
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"24" червня 2019 р.         м.Одеса    
		Суворовський районний суд м. Одеси в складі 
		головуючого судді  Аліна С.С.,
		при секретарі  Вовкович І.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, 
		 
		встановив:
		 
		До суду надійшов позов ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України у розмірі 1 132 176,50 грн, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 35 000 евро.
		Свої вимоги обґрунтувала тим, що в квітні 2014 року, після незаконної анексії Автономної Республіки Крим, та на момент початку збройної агресії Російської Федерації по відношенню до України, а саме, на території Луганської та Донецької областей України, вона - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Сніжне Донецької області, була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка у лютому 2015 року у звязку з агресією Російської Федерації проти України, тимчасовою окупацією території України,з була вимушена переміститися до підконтрольної Україні території - міста Одеса Одеської області.
		ОСОБА_2 , зверталася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 05.06.2018 року у цивільній справі №523/5495/18, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 лютому 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федераціє частини території Донецької області України.
		Внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації проти України, були порушені права позивачки, передбачені розділом II Конституцією України, Європейські конвенцією, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 19 року, іншими міжнародними актами, зокрема, такі як: право на життя, право на повагу честі та гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватне і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.
		В судове засіданні позивач не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином, надала до суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутність. 
		Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив. 
		У зв`язку з викладеним, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача, який був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280-282 ЦПК України. 
		Вивчивши матеріали справи, суд вважає, про те, що позов є обґрунтованим, є доказаним, тому підлягає задоволенню з таких підстав.
		Позивач стверджує, що в квітні 2014 року після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України, позивач був зареєстрований та проживав за адресою: ОСОБА_3 . Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, та повсюдні прояви насильства на тимчасово окупованій території України, порушення прав людини, призвели до неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території м. Донецьк (Україна) та його вимушеного переселення у жовтні 2014 року до підконтрольної Україні території - м. Сніжне.
		Додатково позивач пояснила, що Збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України було завдано позивачу істотної моральної шкоди. До початку збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини території Донецької області позивач був повноправним громадянином України- держави, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Проживаючи на території міста Донецьк (Україна), позивач мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя.
		З метою захисту своїх порушених прав, свобод та інтересів у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
		ОСОБА_2 , зверталася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 05.06.2018 року у цивільній справі №523/5495/18, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 лютому 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федераціє частини території Донецької області України.
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).
		Отже, дані обставини доводять факт вимушеного переселення.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку міст, які визнані цією постановою окупованими входить також і м. Горлівка.
		Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Згідно ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		При вирішенні вимог позивачів про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Туреччини (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Туреччина зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.
		В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території ОСОБА_4 , де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
		Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
		Враховуючи тривалість порушень прав та законних інтересів позивачів, а саме більше чотирьох років, та з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану матеріальну та моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно них.
		Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральної шкоди, суд виходить із тривалості порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідків для позивача, які до цього часу не може повноцінно влаштувати свій побут (не має свого власного житла, сталого місця проживання тощо), вік позивачки, для якої такі кардинальні зміни їх життя є складними та обтяжливими.
		Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, які полягають у порушенні налагодженого способу життя та змушення їх докладати зусиль для досягнення звичного життя, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду у сумі, яку визначив позивач в позовній заяві  1132176,50 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 35 000 Євро.
		У відповідності з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому суд доходить до висновку про відсутність у неї судового імунітету.
		Враховуючи те, що позивачем наведені обґрунтовані правові докази вини відповідача, а відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів позивача, суд приходить до висновку, що є всі правові підстави для задоволення позовних вимог.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
		Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Таким чином, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази в межах заявлених вимог, з урахуванням того, що вимушене переселення позивача з постійного місця проживання відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації й призвело до порушення його прав та нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження попереднього способу життя, порушення стосунків з оточуючими, потягло довготривале перебування його в стані стресу й негативно відобразилося на фізичному та психологічному стані, внаслідок чого йому завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню за рахунок винної у цьому держави Російська Федерація, крім того, враховуючи судову практику, в тому числі Європейського суду з прав людини в аналогічних справах, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 8810,00 грн.
		Керуючись ст. ст. 3-5, 7-13, 19, 43, 49, 76-81, 89, 110, 134, 141, 258, 259, 263-265, 268, 353-354 ЦПК України; ст.ст. 16, 22, 23, 386, 1166, 1167, 1168 ЦК України, ст. 5 Закону України «Про 
		 
		забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд,
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України - задовольнити.
		Стягнути з Російської Федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду в розмірі 1132176,50 гривень.
		Стягнути з держави Російська Федерація в дохід держави України судовий збір в розмірі 8810,00 грн.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Дата складення повного судового рішення 24.06.2019 року.
		 
		Суддя                                 Аліна С.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...