Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/21140/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2019. Зареєстровано: 26.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2019.

Номер судового провадження: 2/520/1020/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		_____________________________________________________________________________________________________________________
		Справа № 520/21140/18
		Провадження № 2/520/1020/19
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		21.06.2019 року
		 
		Київський районний суд м. Одеси в складі:
		       головуючого - судді        Калініченко Л.В.
		       за участю секретаря Кирикової О.О.
		за участю:
		позивача  ОСОБА_1 ,
		представника позивача ОСОБА_1  ОСОБА_2 ,
		представника відповідача Державного підприємства «Адміністрація Морських Портів України»  Перейма Дениса Олександровича,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою 
		ОСОБА_1 
		до Державного підприємства «Адміністрація Морських Портів України»,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 
		Національне агентство з питань запобігання корупції, 
		про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,
		стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач  ОСОБА_1 27 грудня 2018 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Державного підприємства «Адміністрація Морських Портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача  Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому позивач просить суд:
		- визнати незаконним та скасувати Наказ в.о. Голови Державного підприємства«Адміністрація морськихпортів України» №478-к від 30.11.2018 року «Про звільнення»;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»;
		- стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 сумусереднього заробітку за час вимушеного прогулуз дня звільнення (30.11.2018 року) до дня поновлення на роботі, виходячи із суми середньоденної заробітної плати у розмірі 4037,48 грн.;
		- зобов`язати Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» надати Соколовському ОСОБА_3 Станіславовичу невикористану щорічну відпустку тривалістю 64 дні та 6 днів щорічної відпустки, що додатково нараховуються під час перебування у ній, та оплатити ці дні у встановленому законом порядку;
		- стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у виді матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою в розмірі його посадового окладу - 52000 грн.;
		- стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 неправомірно утриману суму із заробітної плати у розмірі 116905,07 грн.;
		- стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» суму середнього заробіткуза весь час затримкирозрахунку при звільненніпо день фактичного розрахунку, виходячи з суми середньоденної заробітної плати у розмірі 4037,48 грн.;
		- стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він - ОСОБА_1 . був працівником державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (ДП «АМПУ») та працював на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ» з 27.11.2015 року та до 30.11.2018 року, що підтверджується копією трудової книжки.
		Наказом ДП «АМПУ» від 13.02.2017 № 54 «Про затвердження організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ» з 13 лютого 2017 року було затверджено та введено в дію нову редакцію організаційної структури апарату управління державного підприємства «Адміністрація морських портів України».
		Наказом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року (Наказ №309-к) посаду «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд», яку обіймавпозивач ОСОБА_1 , виключено зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ».
		11.05.2017 року позивача було попереджено, що його посада виключена зі штатного розпису ДП «АМПУ» з 12.07.2017 року, запропоновано зайняти одну з вакантних посад в іншій місцевості і жодної у м. Одесі (інженер-гідротехнік відділу гідротехнічних споруд інженерної служби Миколаївської філії ДП «АМПУ» або інженер з технагляду служби капітального будівництва та експлуатації філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ») та повідомлено, що у разі відмови від вищевказаних посад трудовий договір буде припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 12.07.2017 року. 
		На той момент, як стверджує позивач, до штатного розділу не введено посад та підрозділів Служби наземної інфраструктури апарату управління ДП «АМПУ» та/або Відділу каналів та акваторій апарату управління ДП «АМПУ», які передбачені організаційною структурою від 13.02.2017 та на які міг претендувати позивач відповідно до своєї освіти, кваліфікації та досвіду роботи у зв`язку зі зміною організаційної структури.
		У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», в якому, зокрема, просив визнати незаконним та скасувати Наказ Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року в частині виключення посади «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд» зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ»; визнати незаконним та скасувати Попередження ОСОБА_1 від 11.05.2017 року про виключення його посади зі штатного розпису.
		Ухвалою від 06.06.2017 року (зі змінами від 22.08.2017 року) Київський районний суд м. Одеси зупинив дію наказу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 в частині виключення посади позивача зі штатного розпису ДП «АМПУ» (Наказ №309-к) в якості забезпечення позову у цивільній справі № 520/6343/17; при цьому у клопотанні зупинити дію Попередження ОСОБА_1 від 11.05.2017 року про виключення його посади зі штатного розпису судом відмовлено.
		Попри наявність вказаної ухвали, ДП «АМПУ» Соколовському В.С. листом від 06.07.2017 року вручене додаткове попередження про можливе звільнення із пропонуванням двох інших вакантних посад інженера у м. Миколаїв та коменданта у м. Одесі.
		Станом на 12.07.2017 року, дату виключення посади зі штатного розпису, ОСОБА_1 так і не був звільнений.
		Наказом ДП «АМПУ» від 22.08.2017 року № 929-к «По особовому складу» дія Наказу № 309-к зупинена в частині виключення зі штатного розпису посади «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд» на виконання ухвали від 06.06.2017 року Київського районного суду м. Одеси у цивільній справі № 520/6343/17 (зі змінами від 22.08.2017 року).
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року у цивільній справі № 520/6343/17 (зі змінами, внесеними ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2017 року) частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1  зокрема, визнано незаконним та скасовано Наказ Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року в частині виключення посади «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд» зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ».
		Постановою апеляційного суду Одеської області від 04.04.2018 року у цивільній справі № 520/6343/17 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Крім того, постановою Апеляційного суду Одеської області від 04.09.2018 року у цивільній справі №520/6343/17 скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06.06.2017 року про вжиття заходів забезпечення позову.
		Наказом ДП «АМПУ» від 25.09.2018 року №391-к визнано Наказ № 929-к від 22.08.2017 року таким, що втратив чинність, змінено редакцію п. 1 Наказу №309-к, згідно з якою вирішено з 30.11.2018 року скоротити посаду начальника служби підводних гідротехнічних споруд.
		27.09.2018 року ОСОБА_1 було вручене попередження про припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 30.11.2018 року у разі його відмови від переведення на одну із вакантних посад згідно переліку. 
		Листами від 10.10.2018 року, 17.10.2018 року, 24.10.2018 року, 30.10.2018 року, 06.11.2018 року, від 13.11.2018 року, від 16.11.2018 року, 19.11.2018 року, 27.11.2018 року ОСОБА_1 додатково надавалися пропозиції іншої роботи. 
		Наказом в.о. Голови ДП «АМПУ» №478-к від 30.11.2018 року «Про звільнення» ОСОБА_1 , начальник служби підводних гідротехнічних споруд, був звільнений із займаної посади 30 листопада 2018 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України  у зв`язку зі скороченням штату.
		Позивач вважає, що його звільнення є незаконним, з наступних підстав.
		По-перше, як зазначено позивачем, Наказ в.о. Голови ДП «АМПУ» №478-к від 30.11.2018 року порушує гарантії законодавства про протидію корупції України (позивач звільнений у зв`язку з його повідомленням про корупцію посадових осіб ДП «АМПУ всупереч приписів ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції», Антикорупційної програми ДП «АМПУ» на 2017 рік»).
		Так, згідно з п. 1 ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції» особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.
		Виходячи зі змісту п. 2 Розділу Х Антикорупційної програмиДП «АМПУ»на 2017рік, викривачем є працівник, який повідомив про ознаки порушення вимог Антикорупційної програми, виявлення ознак корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення.
		Наказом №22 від 30.01.2018 року «Про превентивні антикорупційні заходи у ДП «АМПУ» у 2018 році затверджений план антикорупційних заходів у ДП «АМПУ» на 2018 рік, пунктом 5 розділу 3 якого передбачено посадовим особам та працівникам АУ/філій повідомляти наявність потенційного або реального конфлікту інтересів, а також виявлені факти (ознаки) корупційного чи пов`язаного із корупцією правопорушення, конфлікту інтересів й порушень спеціальних обмежень з боку інших осіб безпосереднього керівника або Уповноваженого АУ/філій(додаток №24). 
		У лютому-березні 2017 року позивачеві стали відомі обставини та факти, які містять ознаки корупційних ризиків та корупційних правопорушень в ДП «АМПУ».
		Позивачем надавалися усні повідомлення щодо корупційних ризиків при закупівлі та виконанні робіт з будівництва каналів та акваторій на виробничих нарадах під головуванням В.о.Голови ДП «АМПУ» Р.Вецкаганса перед початком та в ході закупівель щодо днопоглиблювальних робіт на об`єктах будівництва ДП «АМПУ», а саме у Южненській філії ДП «АМПУ» (лютий-березень 2017 року).
		На нарадах повідомлення позивача щодо корупційних ризиків були проігноровані.
		У зв`язку з цими повідомленнями до нього почалися застосовуватися негативні заходи впливу. Керівники ДП «АМПУ» не стали його запрошувати на наради та почали перешкоджати у здійсненні обов`язків.
		Після заяв на виробничих нарадах ОСОБА_1 , як керівнику служби підводних гідротехнічних споруд (надалі за текстом  СПГС) - структурного підрозділу апарату управління за напрямком днопоглиблення - не надавались на візування завдання на проведення процедури закупівель днопоглиблювальних робіт та послуг, а також проекти витратних договорів відокремлених підрозділів ДП «АМПУ», які оформлювались у лютому-березні 2017 року, що створило корупційні ризики та у сукупності з іншими обставинами призвело до необґрунтованого витрачання коштів ДП «АМПУ» та завищення вартості робіт з будівництва каналів та акваторій. Зазначене підтверджується відсутністю у системі документообігу ДП «АМПУ» за період лютий-березень 2017 та протягом 2017-2018 років даних про те, що ОСОБА_1 , як керівнику структурного підрозділу апарату управління за напрямком днопоглиблення (СПГС) надавались на візування вищевказані документи.
		Процедура візування керівником структурно підрозділу за напрямком передбачена наказами ДП «АМПУ» (від 31.01.2017 №39, 08.02.2017 №47, 15.03.2017 №82, 09.06.2017 №179) та наступними, які видавалися протягом 2017-2018 років).
		Позивач звертався письмово до адміністрації підприємства (рапорти від 23.10.2017 вх№1609-р, від 06.11.2017вх№1709-р, від 04.04.2018 вх№631-р,від 13.04.2018 вх№703-р, від 04.05.2018 вх№853-р, від 10.05.2018 вх№894-р, від 11.05.2018 вх№907-р, від 11.06.2018 вх№1138-р, Повідомлення про корупцію від 12.09.2018 №1656-р на ім`я ОСОБА_4 .Голови Р.Вецкаганса, Повідомлення про корупцію від 12.09.2018 №126 на ім`я інспектора із запобігання та протидії корупції ОСОБА_5 ).
		Листом від 18.06.2018 року №01-08/75, інспектор із запобігання та протидії корупції ДП «АМПУ» повідомив, що інформація за рапортом Соколовського В.С. зареєстрована в реєстрі повідомлень про корупцію за №4, вирішується питання про призначення антикорупційного внутрішнього розслідування (підготовлено наказ, який проходить стадію візування).
		Разом з тим, наскільки відомо позивачу, жодних наказів такого змісту не було видано, службові розслідування або перевірки за фактами, викладеними у повідомленнях ОСОБА_1 , на підприємстві не були проведені.
		У листі від 18.09.2018 року №01/08-93, інспектор із запобігання та протидії корупції ДП «АМПУ» зазначає про відсутність підстав для проведення службової перевірки набито через відсутність у ОСОБА_1 обґрунтованого переконання про те, що інформація є достовірною.
		Позивач вважає, що адміністрація підприємства зумисне не вводила посади згідно з організаційною структурою від 13.02.2017 року з посадовими обов`язками, аналогічними обов`язкам начальника СПГС, аби звільнити позивача без надання належної вакансії/посади з 12.07.2017 року. Після введення таких посад, позивачу також було відмовлено у їх зайнятті або переведення на них.
		Позивач, в обґрунтування викладених обставин також посилається на те, що листом Міністерства інфраструктури України від 06.11.2018 року №10/15417-18, на підставі якого Наказом ДП «АМПУ» від 04.12.2018 року №326/10 затверджено та введено в дію нову організаційну структуру апарату управління ДП «АМПУ», після його звільнення 30.11.2018 року.
		Звільнення ОСОБА_1 було здійснено 30.11.2018 без надання йому невикористаної частини відпустки у кількості 64 календарних дня, яку він просив надати заявою від 13.11.2018 у разі прийняття ДП «АМПУ» рішення щодо його звільнення, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки». 
		Таким чином, через два робочі дні після звільнення ОСОБА_1 ДП «АМПУ» була введена нова організаційна структура (04.12.2018, наказ №326/10), разом з якою повинні з`явитися вакансії, які б позивач мав право отримувати як працівник ДП «АМПУ», якщо б знаходився у відпустці (невикористана частина відпустки), яка мала тривати 64 календарних дня з відліком від 30.11.2018. 
		Вичерпавши всі можливості на рівні підприємства, як стверджує ОСОБА_1 , він звернувся з повідомленням про корупцію до Національного агентства з питань запобігання корупції України (НАЗК), у тому числі з питанням щодо захисту осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції. За результатами його повідомлення про корупцію, яке зареєстровано у НАЗК 12.10.2018, від НАЗК отримана відповідь від 18.10.2018 №20-16/47609/18. 
		У листі НАЗК підтверджено отримання повідомлення ОСОБА_1 та зазначено, що чинним законодавством не передбачено спеціальної процедури надання статусу викривача, органу, уповноваженого на надання такого статусу та документу, який його підтверджує. Також зазначено, що особа є викривачем з моменту повідомлення про порушення Закону України «Про запобігання корупції» та те, що особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. Оскільки НАКЗ підтвердило отримання повідомлення ОСОБА_1 про корупцію. Цим листом НАЗК також офіційно підтвердило статус ОСОБА_1 як викривача корупції та додатково інформувало його про те, що НАЗК у листі до ДП «АМПУ» вказало на необхідність безумовного дотримання законодавства та недопущення порушення його прав.
		Крім того, Слідчим управлінням Головного управління національної поліції у м. Києві розпочато досудове розслідування (провадження зареєстровано в ЄРДР №42018100000001107 від 16.11.2018) на підставі заяв ОСОБА_1 щодо вчинення злочину за фактами його повідомлень про корупцію в ДП «АМПУ», як особи, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції та перебуває під захистом держави. 
		ОСОБА_1 також подано заяву про вчинення корупційного злочину до Одеського територіального Управління Національного антикорупційного бюро України. 
		Листом за підписом Директора Одеського територіального Управління НАБУ Деуліна В.Ю. №22-1888/44463 від 28.11.2018 року ОСОБА_6 С повідомлено, що його заява прийнята та проводиться перевірка фактів, викладених у ній.
		Таким чином, позивач ОСОБА_1 вважає, що він є викривачем відповідно до статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» з моменту його повідомлення про корупцію, існує прямий причинний зв`язок між його антикорупційною діяльністю та його звільненням за ініціативою роботодавця, отже його - ОСОБА_1 звільнення порушує гарантії ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції» та п. 3 Розділу Х Антикорупційної програми ДП «АМПУ» на 2017 рік. 
		По-друге, як факт незаконного звільнення, позивач посилається на те, що Наказ в.о. голови ДП «АМПУ» №478-к від 30.11.2018 року є незаконним, оскільки у порушення ст. 43, 247 КЗпП, ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та додатково ст. 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», роботодавець здійснив звільнення ОСОБА_1 без згоди профспілки.
		Так, з 11.04.2017 року до 18.09.2018 року ОСОБА_1 входив до складу Первинної профспілкової організації ДП «АМПУ», ідентифікаційний код юридичної особи 39197523 (ППО), про що свідчить лист від 12.04.2017 №23, яким ППО повідомляє ДП «АМПУ» про членство ОСОБА_1 у ППО.
		До ППО надійшло подання від 15.06.2017 року №вих 3589 від ДП «АМПУ» про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з 12.07.2017 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
		Листом від 23.06.2017 № 34 ППО повідомило ДП «АМПУ» про те, що на засіданні профспілкового комітету ППО 21.06.2017 року було розглянуто подання від 15.06.2017 року №вих 3589 та прийнято обґрунтоване рішення  не надавати згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд за п. 1 ст. 40 КЗпП України, в якому були наведені доводи та міркування з посиланням на норми законодавства.
		З 18.09.2018 року по теперішній час ОСОБА_1 є членом Первинної профспілки працівників ДП «АМПУ», а також входить до складу виборного органу, профспілкового комітету, Первинної профспілки працівників ДП «АМПУ». При цьому ОСОБА_1 не входить до складу будь-яких інших профспілкових організацій, що підтверджується що підтверджується листом ППП від 18.09.2018 року №1/15.
		Так, як зазначено позивачем, ППП ДП «АМПУ» створена та функціонує відповідно до Кодексу законів про працю України, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та Статуту ППП ДП «АМПУ», зареєстрована у встановлену законом порядку як профспілка за організаційно-правовою формою, ідентифікаційний код юридичної особи  42475615.
		14.11.2018 року Первинною профспілкою працівників ДП «АМПУ» отримано подання за підписом в.о. Голови ДП «АМПУ» Р. Вецкаганса та начальника відділу кадрів О.А. Кузьміної від 13.11.2018 року № 7720/3302/10-03-06/Вих про надання згоди на звільнення 30.11.2018 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України  скорочення чисельності або штату ОСОБА_1 , який обіймає посаду начальника служби підводних гідротехнічних споруд.
		Листом №8/15 від 26.11.2018 року ППП поінформувала ДП «АМПУ»(лист отриманий 27.11.2018 року, вхідний № 8007/8243/10/Вх, додаток №55) про те, що подання було уважно розглянуто на засіданні профспілкового комітету ППП ДП «АМПУ» 26.11.2018 року. На засіданні були присутні члени профспілкового комітету у повному кількісному складі. При наявності кворуму за результатами розгляду подання відкритим голосуванням було ухвалено одностайне рішення - не надавати згоду на звільнення ОСОБА_1 , начальника служби підводних гідротехнічних споруд, з 30.11.2018 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України (протокол засідання профспілкового комітету ППП ДП «АМПУ» №3/13 від 26.11.2018 року).
		Як вказано у листі ППП №8/15 від 26.11.2018 року, подання від 13.11.2018 року № 7720/3302/10-03-06/Вих про надання згоди на звільнення 30.11.2018 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України  скорочення чисельності або штату ОСОБА_1 - не є обґрунтованим у розумінні ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». 
		ППП обґрунтовано вважає, що ДП «АМПУ» виключенням посади та звільненням ОСОБА_1 порушує приписи та вимоги, встановлені: пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (звільняє працівника за відсутності фактичних змін в організації виробництва і праці), ст. 49-2 КЗпП України (подало до профспілки подання про згоду на звільнення до встановленого законодавством строку на прийняття рішення працівником про надання згоди на зайняття однієї з вакантних посад; не запропонувало усіх наявних вакансій попередженням від 11.05.2017 року), ч. 2 ст. 40 КЗпП України (не перевело працівника на вакантні посади, на зайняття яких він надавав згоду), ст..ст. 248, 251 КЗпП України, ст. 22, 28 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", пунктами 2.2.2, 2.2.3, 8.1.15 Колективного договору ДП «АМПУ», статтею 53 Закону України «Про запобігання корупції», Антикорупційною програмою ДП «АМПУ» на 2017 рік.
		У листі ППП також зазначено, подання ДП «АМПУ» не містить спростування доводів ОСОБА_1 про незаконність його звільнення, викладених у його рапорті від 01.10.2018 року №1700-р, рапорті від 29.10.2018 року вх№1795-р, що надавалися адміністрації підприємства. 
		Окрім іншого, рішення ППП про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 за поданням ДП «АМПУ» від 14.11.2018 року було обґрунтовано тим, що ППП не була правомочною станом на 14.11.2018 року ухвалювати рішення про надання чи ненадання згоди на звільнення з наступних міркувань.
		Соколовському В ОСОБА_7 роботодавцем було вручено два попередження про наступне звільнення: Попередження ОСОБА_1 від 11.05.2017 року про виключення його посади зі штатного розпису з 12.07.2017 року та звільнення у разі відмови від запропонованих посад; Попередження Соколовського В.С. від 27.09.2018 про припинення з ним трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 30.11.2018 року у разі його відмови від переведення на одну із вакантних посад згідно переліку.
		ППП ДП «АМПУ» станом на 14.11.2018 (день отримання подання) та станом на 26.11.2018 року (день засідання профспілкового комітету в межах встановленого 15-денного строку для розгляду подання) не мала прав та повноважень впливати на прийняття такого рішення працівником та схиляти його будь-якого з рішень. У зв`язку з цим до моменту відмови ОСОБА_1 від запропонованих посад або спливу строку на надання ним згоди на зайняття вакантних посад, ППП не була правомочною ухвалювати рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 Лише з настанням вказаного моменту фактично виникають правовідносини, пов`язані з безпосереднім звільненням працівника, та правові підстави для розгляду профспілкою подання роботодавця про звільнення. Отже, подання ДП «АМПУ» від 14.11.2018 року було передчасним.
		Таким чином, ДП «АМПУ» двічі отримало обґрунтовану відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1  від ППП ДП «АМПУ», членом якої був позивач з 11.04.2017 по 18.09.2018, та від ППП ДП «АМПУ», членом якої він є з 18.09.2018 року.
		Згідно з п. 15 Постанови ПленумуВерховного Суду Українивід 6 листопада 1992 року № 9 (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43(1) КЗпП. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
		У зв`язку з чим, позивач вважає, що відповідачем було порушено порядок його звільнення. 
		По-третє,як стверджуєпозивач,Наказ в.о.Голови ДП«АМПУ» №478-квід 30.11.2018року єнезаконним,оскільки підприємством порушено розумні строки для попередження про звільнення та звільнення після попередження.
		 
		Наказом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року посаду «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд», планувалося виключити з 12.07.2017 року, про що ОСОБА_1 був повідомлений попередженням від 11.05.2017 року.
		Станом на 12.07.2017 року ОСОБА_1 так і не був звільнений, його посада не була виключена.
		У наказі №309-к була вказана конкретна гранична дата його виконання (у частині виключення посади начальника СПГС)  12.07.2017, після настання якої положення про виключення посади начальника СПГС втрачає юридичну силу та не може бути застосоване без додаткового розпорядчого документу про продовження дії. 
		Додатковий розпорядчий документ про продовження дії наказу №309-К в межах ДП «АМПУ» не складався, отже після 12.07.2017 року застосування цього розпорядчого документу в частині виключення посади начальника СПГС є недійсним.
		Не дивлячись на зупинення дії Наказу №309-к, ухвалою суду від 06.06.2017 року, ДП «АМПУ» ухвали не виконувало, 06.07.2017 року надало ОСОБА_1 додаткове попередження про звільнення.
		А більше, ніж через місяць після запланованої дати звільнення, 12.07.2017 року, Наказом від 22.08.2017 року № 929-к дія Наказу № 309-к зупинена, проте дія Попередження від 11.05.2017 року підприємством не скасована.
		Таким чином, як стверджує позивач, він - ОСОБА_1 працював понад три місяці після попередження про звільнення від 11.05.2017 року. З 12.07.2018 року по 22.08.2017 року його правовий статус як у відносинах з ДП «АМПУ» був не визначений, але він продовжував виконувати свої посадові обов`язки, оскільки у цей період підприємство його не звільнило, як і не виконувало ували суду від 06.06.2017 року (про що свідчить відсутність наказу про її виконання на підприємстві до 22.08.2017), а тому слід вважати, що ОСОБА_1 продовжив працювати у ДП «АМПУ» на постійній основі. 
		Відтак, позивач вважає, що ДП «АМПУ» порушило розумний строк попередження про звільнення з роботи у розумінні Європейської соціальної хартії та не може посилатися на Наказ №309-к від 05.04.2017 року, як законну підставу для звільнення ОСОБА_1 з 30.11.2018 року.
		По-четверте, як стверджує позивач, наказ в.о. Голови ДП «АМПУ» №478-к від 30.11.2018 року є незаконним, оскільки роботодавець порушив вимоги ст. 49-2 КЗпП України, ч. 2 ст. 40 КЗпП України та п. 2.2.3 Колективного договору ДП «АМПУ».
		Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
		Пунктом 2.2.3 Колективного договору ДП «АМПУ» регламентовано, що Адміністрація зобов`язана вживати заходів із збереження існуючих та створення нових робочих місць, заповнення вакансій Працівниками, які мають необхідну кваліфікацію або пройшли перепідготовку.
		Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		Так, у липні-серпні 2017 року до штатного розпису АУ ДП «АМПУ» були введені посади у інженерній службі АУ ДП «АМПУ»: 
		- заступник начальника служби (Наказ від 17.08.2017 № 891-к), 
		- провідний інженер (Наказ від 27.07.2017 № 796-к), 
		- посади в секторах технічного обслуговування та виробничої діяльності та секторі експлуатації та будівництва підводних гідротехнічних споруд, 
		- у грудні 2017 року введенні Наказом від 07.12.2017 № 1306-к до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» посади у Службі наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ» та Відділі каналів та акваторій АУ ДП «АМПУ».
		Позивач посилається на те, що про вказані посади його не було проінформовано та не пропонувалися.
		З моменту попередження про звільнення від 11.05.2017 року, ОСОБА_1 неодноразово надавав свою згоду на зайняття ряду вакантних посадах у межах підприємства, а саме посади заступника Голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури, посад у Службі наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ», Відділі каналів та акваторій АУ ДП «АМПУ» (рапорти від 25.05.2017 №657-р, від 11.12.2017 №1922-р, від 13.12.2017 від №1951-р, заява ОСОБА_1 від 08.12.2017 щодо переведення на посаду начальника Відділу каналів та акваторій АУ ДП «АМПУ»). 
		Не відповідаючи на численні звернення працівника, як стверджує позивач, підприємство грубо порушило вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України, не перевівши його на вакантні посади, на зайняття яких він надавав згоду протягом усього цього періоду. 
		Всупереч вимогам п. 2.2.3 Колективного договору щодо заповнення вакансій працівниками підприємства, які мають необхідну кваліфікацію, до яких належи позивач, ДП «АМПУ» приймало на роботу інших осіб, які не працювали в ДП «АМПУ».
		Так, у липні 2017 року до Інженерної служби АУ ДП «АМПУ» була введена посада провідного інженера, яку зайняв ОСОБА_8 , який раніше не працював у ДП «АМПУ» та не має досвіду щодо технічної експлуатації гідротехнічних споруд. 
		У серпні 2017 року до Інженерної служби АУ ДП «АМПУ» була введена посада заступника начальника служби, яку зайняв ОСОБА_9 , який раніше не працював у ДП «АМПУ», не має профільної освіти та досвіду щодо технічної експлуатації гідротехнічних споруд. 
		У грудні 2017 року начальником Служби наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ» було призначено ОСОБА_10 , який раніше не працював у ДП «АМПУ», не має профільної освіти та досвіду щодо технічної експлуатації гідротехнічних споруд. 
		В подальшому вказані особи були переведені на інші посади - Начальником сектору капітального будівництва Служби наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ» було призначено ОСОБА_9 , який до серпня 2017 року не працював у ДП «АМПУ», не має профільної освіти та досвіду щодо технічної експлуатації гідротехнічних споруд. 
		Начальником Відділу каналів та акваторій АУ ДП «АМПУ» було призначено ОСОБА_11 , який до квітня 2017 року не працював у апараті управління ДП «АМПУ», не має профільної освіти та досвіду щодо технічної експлуатації гідротехнічних споруд. 
		Заступником начальником Відділу каналів та акваторій АУ ДП «АМПУ» було призначено ОСОБА_8 , який до липня-серпня 2017 року не працював у апараті управління ДП «АМПУ», не має досвіду щодо технічної експлуатації гідротехнічних споруд.
		Доказами про введення до штатного розпису підприємства вищезазначених посад та призначення на ці посади осіб не з числа працівників ДП «АМПУ» є відповідні розпорядчі документи (накази) та особові справи.
		У поданні від 13.11.2018 року № 7720/3302/10-03-06/Вих про надання згоди на звільнення 30.11.2018 року ОСОБА_1 відповідач зазначає, що порядок вивільнення працівників не застосовувався до позивача на період дії ухвали Київського районного суду м. Одеси від 06.06.2017 року у цивільній справі № 520/6343/17.
		Разом з тим, у справі наявні докази, що після винесення ухвали, порядок вивільнення до ОСОБА_1 застосовувався - по-перше, 06.07.2018 року позивачеві було надане додаткове попередження про звільнення; по-друге, наказ №929-к на виконання ухвали суду був виданий на підприємстві лише 22.08.2018 року.
		Позивач стверджує, що за умов зацікавленості у збереженні робочих місць за працівниками підприємства, дотриманні законних прав ОСОБА_1 , вирішенні та вичерпанні конфлікту, ДП «АМПУ» у період з 11.05.2017 року по 30.11.2018 року, включаючи термін дії ухвали суду з 06.06.2017 року по 04.09.2018 року, мало право та можливість зарахувати позивача на одну із вакантних посад, які з`являлися у цей період, на які позивач неодноразово надавав згоду, проявляючи свою власну ініціативу, та мав більшу кваліфікацію для цих посад порівняно з іншими працівниками.
		Таким чином, як у зв`язку з Попередженням від 11.05.2017 року про звільнення ОСОБА_1 , так із Попередженням від 27.09.2018 року ДП «АМПУ» не запропонувало всіх вакантних посад, які позивач мав право отримувати до дня звільнення. 
		Крім того, як стверджує позивач, він має та мав на момент видання наказу №309-к та на момент звільнення необхідну кваліфікацію та підготовку для зайняття посади заступника Голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури, посад у Службі наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ», Відділі каналів та акваторій АУ ДП «АМПУ», а також у Інженерній службі ДП «АМПУ». 
		Висока кваліфікація, продуктивність праці та освіта ОСОБА_1 підтверджується безперервним стажем роботи 22 роки на підприємстві морської галузі за напрямком будівництва та технічної експлуатації об`єктів портової інфраструктури, у тому числі гідротехнічних споруд. 
		Його кваліфікація також підтверджена дипломом ПВ №754089, реєстраційний №28310 за спеціальністю «Гідротехнічне будівництво водних шляхів і портів» з присвоєною кваліфікацією «інженер-гідротехнік з правом виконання загально будівельних робіт». Його кваліфікація та продуктивність дозволяє, що підтверджено дипломом та записами у трудовій книжці щодо займаних посад, виконувати роботу щодо технічної експлуатації та будівництва споруд різного призначення, споруд, які входять до компетенції Відділу каналів та акваторій АУ ДП «АМПУ», Служби наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ», заступника Голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури, та які входили протягом 2017 року до компетенції Інженерної служби АУ ДП «АМПУ». 
		Його висока кваліфікація та продуктивність праці підтверджена тривалою безперервною роботою у підрозділах технічної експлуатації та будівництва на підприємствах морської галузі, постійним переведенням за пропозиціями керівництва ДП «АМПУ» у новостворені підрозділи підприємства за різними видами об`єктів портової інфраструктури, які визначені у Статті 1 Закону України «Про морські порти України» (рапорт від 25.05.2017 №657-р). 
		Висока кваліфікація ОСОБА_1 підтверджена кваліфікаційним сертифікатом інженера технічного нагляду за категорією «Провідний інженер технічного нагляду (будівництво)», серія НОМЕР_1 , зареєстрований у реєстрі атестованих осіб 07.07.2017 за № 6251. 
		ОСОБА_1 пройшов у 2017 році підвищення кваліфікації за напрямком професійної атестації інженерів технічного нагляду за відповідними програмами за напрямком атестації «Технічний нагляд за будівництвом будівель та споруд», затвердженими Атестаційною архітектурно-будівельною комісією Всеукраїнської громадської організації «Гільдія інженерів технічного нагляду за будівництвом об`єктів архітектури», що підтверджено Свідоцтвом від 17.03.2017 №39.
		Для підвищення кваліфікації з питань щодо технічної експлуатації підводних гідротехнічних споруд позивачем пройдено InternationalSeminaronDredgingtechnologies, organizedinAntwerpfrom 13.06.2016 till 24.06.2016 (Міжнародний семінар «Днопоглиблювальні технології», організований в Антверпені з 13.06.2016 по 24.06.2016, Королівство Бельгія). 
		Таким чином, позивач вважає, що він мав та має необхідну кваліфікацію та досвід роботи, а також перевагу щодо заповнення наявних вакансій в ДП «АМПУ», порівняно із особами, які раніше не працювали в ДП «АМПУ», але були прийняті на роботу, а також особами, які працювали у ДП «АМПУ», але могли претендувати на заповнення вакансій тільки після їх пропонування ОСОБА_1 та його відмови від їх зайняття.
		На підставі вищевикладеного, з урахуванням вищевикладених порушень допущених відповідачем під час проведення процедури звільнення позивача, останній вважає, що слід визнати незаконним та скасувати Наказ в.о. Голови Державного підприємства«Адміністрація морськихпортів України» №478-к від 30.11.2018 року «Про звільнення», а також поновити ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».
		Позивач також стверджує, що його середньоденна заробітна плата складає 4037,48 грн., у зв`язку з чим розмір виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати 4037,48 грн. на кількість днів вимушеного прогулу до моменту поновлення на роботі.
		Також, позивач просить суд зобов`язати Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» надати Соколовському ОСОБА_3 Станіславовичу невикористану щорічну відпустку тривалістю 64 дні та 6 днів щорічної відпустки, що додатково нараховуються під час перебування у ній, та оплатити ці дні у встановленому законом порядку, з огляду на те, що ДП «АМПУ» не було розглядунто його заяву від 13.11.2018 року про надання відпуски, подану ОСОБА_1 більше, ніж за 14 днів до запланованого дня звільнення, що підтверджується підписом про її отримання 13.11.2018 о 17:20 заступником начальника відділу кадрів ДП «АМПУ» В.С. Кардашем.
		Крім того, такі дії ДП «АМПУ», на думку ОСОБА_1 , порушили також його право на зарахування часу відпустки у трудовий стаж та позбавило його виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, передбаченої п. 3.3.4.Колективного договору ДП «АМПУ» та Додатком 6 до Колективного договору ДП «АМПУ», у зв`язку з чим слід стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у виді матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою в розмірі його посадового окладу - 52000 грн.
		Проміж викладене, позивач зазначає, що до суми неповного розрахунку із ним при звільненні також належить заробітна плата, незаконно утримана з позивача підприємством протягом вересня-листопада 2017 року.
		Так, протягом вересня-листопада 2017 року відповідачем були здійснені незаконні відрахування з заробітної плати ОСОБА_1 у сумі 116905,07 грн.
		Позивач в обґрунтування цієї вимоги, посилався на те, що відрахування з заробітної плати у сумі 102976,50 грн. з позначкою «-» зазначені у розрахунковому листі по заробітній платі ОСОБА_1 за вересень 2017 року, у графі «оплата відпустки». Ця сума 102976,50грн відраховувалася з заробітної плати позивача протягом трьох місяців (вересень  листопад 2017 року), а саме: 
		- за вересень 2017 року у сумі 9285,71 грн. (1857,14 грн. + 7428,57 грн.);
		- за жовтень 2017 року у сумі 69642,86 грн. (52000,00 грн.+13000,00 грн. + 4642,86 грн.);
		- за листопад 2017 року у сумі 37976,5 грн. (102976,50 грн.  9285,71 грн. - 69642,86 грн.).
		Відрахування з заробітної плати у сумі 13928,57 грн. розраховуються з декількох сум, які зазначені у розрахунковому листі по заробітній платі ОСОБА_1 за листопад 2017 року, у графі «Оклад по дням Октябрь 17» та графі «Доплата за вислугу років ОСОБА_12 17», з позначкою « - » та аналогічних графах без позначок. Розрахунок відрахування у сумі 13928,57 грн. виглядає наступним чином: 40857,14 грн.  52000,00 грн. + 10214,29 грн. - 13000,00 грн. = 13928,57 грн.
		Позивач стверджує, що рішення щодо утримання із заробітної плати ОСОБА_1 було прийнято ДП «АМПУ» в односторонньому порядку без згоди працівника.
		Власником не було видано наказу про відрахування з заробітної плати позивача в сумі 102976,50 грн. та в сумі 13928,57 грн. у строки, передбачені ст.127 КЗпП України. 
		Таким чином ДП «АМПУ» протягом вересня-листопада 2017 року здійснило відрахування з заробітної плати позивача у сумі 116905,07 грн. (102976,50 грн. + 13928,57 грн.) та порушило приписи ст. 127 КЗпП, ст. 128 КЗпП України.
		У зв`язку з порушенням відповідачем права позивача на відпустку перед звільненням, невиплатою йому матеріальної допомоги у зв`язку з відпусткою, невиплатою належних йому сум за 6 додаткових календарних днів відпустки, неправомірним утриманням сум із заробітної плати протягом вересня-листопада 2017 року та відповідно невиплатою цих сум при звільненні (неповним розрахунком), роботодавець порушив вимоги ст. 117 КЗпП України щодо виплати належних працівникові сум та повинен виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток (з розрахунку середньоденної заробітної плати) за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.
		З урахуванням вищевикладених обставин, позивач був вимушений звернутись до суду з цим позовом.
		Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
		Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 04.02.2019 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.
		Одночасно з позовною заявою, позивачем надано до суду клопотання про витребування доказів.
		Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 05.02.2019 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів  задоволено частково. Зобов`язано Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» надати до суду для огляду, у наступне судове засідання призначене на 25 лютого 2019 року о 11 годині 00 хвилин в приміщенні Київського районного суду міста Одеси, оригінал оскаржуваного наказу в.о. голови державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №478-к від 30.11.2018 року «Про звільнення».
		21 лютого 2019 року до суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1  ОСОБА_13 про витребування доказів.
		Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25.02.2019 року клопотання представника позивача ОСОБА_1  ОСОБА_13 про витребування доказів - задоволено. 
		Витребувано з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» належним чином завірені копії наступної документації:
		- довідки щодо усіх вакансій, які з`являлися в апараті управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 05 квітня 2017 року по 30 листопада 2018 року поденно;
		- розпорядчих документів, якими до штатного розпису Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» вводилися усі посади до Інженерної служби апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» протягом 2017 року; 
		- розпорядчих документів, якими до штатного розпису Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» вводилася Служба наземної інфраструктури апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», а також усі посади у вищеназваному структурному підрозділі відповідно до організаційної структури, затвердженої Наказом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №54 від 13 лютого 2017 року;
		- розпорядчих документів, якими до штатного розпису Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» вводилася Відділ каналів та акваторій апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», а також усі посади у вищеназваному структурному підрозділі відповідно до організаційної структури, затвердженої Наказом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №54 від 13 лютого 2017 року;
		- положення про Інженерну службу апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та посадові інструкції її працівників станом на 2017 рік;
		- положення про Службу наземної інфраструктури апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та посадові інструкції її працівників;
		- положення про Відділ каналів та акваторій апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та посадові інструкції її працівників;
		- особову справу працівника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Мельцова Геннадія Івановича; 
		- особову справу працівника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Гільдєєва Дениса Олександровича;
		- особову справу працівника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Гладуна Сергія Анатолійовича; 
		- особову справу працівника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Попова Олександра Миколайовича;
		- наказу про звільнення начальника сектору з обліку кадрів відділу кадрів АУ Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Мелеш Наталі Михайлівни у жовтні 2018 року.
		25.02.2019 року в судовому засіданні також було встановлено, що судом було відкрито провадження по справі, яка не належним чином сплачена судовим збором, у зв`язку з чим, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25.02.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу  залишено без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків поданої заяви  п`ять днів з дня отримання копії ухвали. Роз`яснено позивачеві, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк виправить недоліки, суд продовжує розгляд справи. Якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк позивач не виправить недоліки, позовна заява підлягає залишенню без розгляду у відповідності до п.8 ч.1 ст.257 ЦПК України.
		06.03.2019 року позивачем на виконання вказаної ухвали суду додані оригінали квитанцій на підтвердження доплати судового збору в належному розмірі, на підставі чого, судом було встановлено, що ОСОБА_1 усунуті недоліки поданої заяви у відповідності до ухвали Київського районного суду міста Одеси від 25.02.2019 року.
		27.02.2019 року та 28.02.2019 року до суду надійшли від відповідача по справі ДП «АМПУ» документи на виконання ухвали Київського районного суду міста Одеси від 25.02.2019 року про витребування доказів.
		26.02.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ДП «АМПУ», в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на те, що вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
		Щодо доводів позивача про порушення приписів ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції», антикорупційної програми ДП «АМПУ» на 2017 рік, представник відповідача зазначив, що необхідною умовою для розповсюдження гарантій викривача, є наявність причинно-наслідкового зв`язку між повідомленням ОСОБА_1 про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» та скороченням його посади.
		Скорочення посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд, яку займає ОСОБА_1 проводилась на підставі наказу ДП «АМПУ» від № 309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» (із змінами, внесеними наказом від 25.09.2018 № 391- к).
		Рішення про скорочення посади ОСОБА_1 було прийнято ДП «АМПУ» у зв`язку з затвердженням нової редакції організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ» (наказ ДП «АМПУ» від 13.02.2017 № 54), а тому між повідомленням ОСОБА_1 від 29.10.2018 вх. № 1795-р про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» та скороченням посади відсутній причинно-наслідковий зв`язок.
		Також, представник відповідача стверджує, що рішення керівника про нову організаційну структури було прийнято до подій, які описує у позові позивач, оскільки ДП «АМПУ» листом від 08.02.2017 № 787 подало до Міністерства інфраструктури України на погодження організаційну структури апарату управління ДП «АМПУ».
		13.02.2017 року Міністром інфраструктури України В.В. Омеляном була погоджена організаційна структура апарату управління ДП «АМПУ».
		З 01.02.2017 - 07.02.2017 рік ОСОБА_1 перебував на лікарняному, та з`явився на роботі 08.02.2017 року.
		Крім того, з 12.01.2017 року була затверджена та введена в дію організаційна структура апарату управління ДП «АМПУ» в якій вже була відсутня служба підводних гідротехнічних споруд (Наказ ДП «АМПУ» від 12.01.2017 №9).
		Також, у протоколах нарад з керівництвом у період лютий - березень 2017 року відсутня будь-яка інформація стосовно повідомлення ОСОБА_1 про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції».
		Перший раз ОСОБА_1 зазначав про те, що він є викривачем, лише у рапорті від 23.10.2017 року (вхідний номер 1609-р).
		У листі Голови первинної профспілкової організації ДП «АМПУ» Щурікова М.О. від 23.06.2017 № 34 про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 взагалі не йде мова, що ОСОБА_1 є викривачем, більш того відсутні будь-які посилання щодо описаних позивачем подій, що він у лютому - березні повідомляв керівника ДП «АМПУ» про корупційні ризики, а також, що позивач знаходиться під гарантією передбаченою ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції».
		У зв`язку з викладеним представник відповідача стверджує, що звільнення позивача відбулось у зв`язку зі змінами в організаційній структурі та штатному розписі підприємства, а не у зв`язку з повідомлення про корупційні ризики, посилання позивача, що ДП «АМПУ» при його звільненні були порушені вимоги ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції», є безпідставними та не доведеними.
		Щодо доводів позивача, про те, що Наказ ДП «АМПУ» від 30.11.2018 № 478- к суперечить приписам чинного трудового законодавства України (звільнення відбулося без згоди профспілки у порушення вимог ст.ст. 43, 247,252 КЗпП України, ст. 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»), представник відповідача зазначив, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
		Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
		ДП «АМПУ» вважає, що рішення первинної профспілки працівників ДП «АМПУ» про не надання згоди на звільнення ОСОБА_1 (лист від 26.11.2018 № 8/15) є необґрунтованим.
		Щодо доводів позивача про порушення приписів ст. 49-2 КЗпП України та ч. 2 ст. 40 КЗпП України, представник відповідача послався на те, що ДП «АМПУ» просить суд врахувати виконанім вимог ст. 49-2 КЗпП України щодо наступних періодів: з 11.05.2017 року - 06.07.2017 року.
		Дотримання ДП «АМПУ» вимог ст. 49-2 КЗпП України підтверджено висновком апеляційного суду Одеської області у постанові від 04.04.2018, в якому колегія суддів пришла до висновку, що ДП «АМПУ» дотримані всі вимоги законодавства при проведенні скорочення чисельності та штату працівників та, зокрема, позивача, тому доводи останнього про те, що ДП «АМПУ» недотримало вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, не здійснило належного добору вакансій та не запропонувало їх при винесенні попередження 11.05.2017 року є безпідставні та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
		Також відповідачем зазначено, що період з 07.07.2017 року - 26.09.2018 рік, ОСОБА_1 періодично перебував у відпустці і на лікарняному, а з 22.08.2017 діяли заходи забезпечення позову, якими зупинено скорочення посади начальник служби підводних гідротехнічних споруд.
		Згідно з наказом ДП «АМПУ» від 03.05.2017 № 469-к «Про попередження щодо скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» посада начальника служби підводних гідротехнічних споруд, яку обіймав позивач, скорочується з 12.07.2017 року.
		Листом від 23.06.2017 року № 34 Голова первинної профспілкової організації ДП «АМПУ» Щуріков М ОСОБА_14 повідомив про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .
		Відповідно до ч. 8 ст. 43 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
		Таким чином, з об`єктивних причин ДП «АМПУ» не могло завершити процедуру скорочення посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд.
		Щодо періоду з 27.09.2018 року - 30.11.2018 року.
		Постановою апеляційного суду Одеської області від 04 вересня 2018 року по справі №520/6343/17, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2017 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_15 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
		Після чого ДП «АМПУ» наказом від 25.09.2018 № 391-к було визнано таким, що втратив чинність наказ №929-к (яким зупинено дію п. 1 Наказу № 309-к в частині виключення посади начальника служби підводних та гідротехнічних споруд) та викладено п. 1 Наказу № 309-к в такій редакції: «З 12.07.2017 року виключити зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого та введеного в дію наказом ДП «АМПУ» від 25.10.2016 № 428-к (зі змінами та доповненнями), службу підводних гідротехнічних споруд як самостійний підрозділ, підпорядкований першому заступнику Голови ДП «АМПУ», та посаду заступника начальника служби підводних гідротехнічних споруд - 1 штатна одиниця з посадовим окладом 41900 грн. З 30.11.2018 скоротити зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» посаду начальника служби підводних гідротехнічних споруд - 1 штатна одиниця з посадовим окладом 52 000 грн.».
		Враховуючи той фат, що процедуру скорочення посади начальника підводних гідротехнічних споруд не було завершено з об`єктивних причин, ДП «АМПУ» повторно розпочало процедуру скорочення посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд з вручення повідомлення від 27.09.2017 про скорочення його посади з 30.11.2018 та запропоновано вакантні посади в ДП «АМПУ».
		В подальшому 10.10.2018, 17.10.2018, 24.10.2018, 30.10.2018, 06.11.2018, 13.11.2018, 16.11.2018, 19.11.2018, 27.11.2018 Соколовському надавались пропозиції щодо працевлаштування у ДП «АМПУ» на вакантні посади.
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.
		Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		Зазначена правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі № 6-491цс15, від 01.04.2015 року у справі № 6-40цс15, від 25.05.2016 року у справі № 6-3048цс15.
		Представник відповідача стверджує, що ДП «АМПУ» виконало свій обов`язок щодо по працевлаштуванню працівника, однак згоди на переведення на вакантні посади позивач не надав.
		Щодо доводів позивача про порушення приписів п. 2.2.3 Колективного договору ДП «АМПУ», представник відповідача зазначив, що відповідно до п. 2.2.3 Колективного Договору трудового колективу апарату управління державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на 2016-2018 роки, зареєстрованого в Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації в місті Києві 30.03.2016 № 88 (зі змінами), у питаннях зайнятості та формування фінансового плану Адміністрація зобов`язується вживати заходів із збереження існуючих та створення нових робочих місць, заповнення вакансій працівниками підприємства, які мають необхідну кваліфікації або пройшли перепідготовку.
		В порядку скорочення посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд ДП «АМПУ» неодноразово пропонувало позивачу зайняти одну із вакантних посад, однак згоди позивач не надав.
		Більш того, враховуючи досвід та кваліфікацію, у позивача була можливість зайняти одну із вакантних посад, які по-справжньому є достойними, як приклад, посада головного інженера у Миколаївській філії ДП «АМПУ».
		Таким чином, представник відповідача вважає, що доводи позивача про порушення приписів п. 2.2.3 Колективного договору є безпідставними.
		Щодо доводів позивача про порушення порядку звільнення, не надання належної працівникові перед звільненням відпустки (ч.1 ст. 3 Закону України «Про відпустки»), представник відповідача зазначив, що відповідно до заяви ОСОБА_1 від 13.11.2018 року, позивач попросив у разі прийняття рішення про припинення з ним трудового договору та/або видання наказу про його звільнення:
		- надати невикористану відпустку з дня, визначеного підприємством як день його звільнення, тривалістю календарних днів у кількості всіх невикористаних днів щорічних основних та додаткових відпусток (включаючи додаткові дні щорічної відпустки, нараховані під час перебування у ній) із подальшим звільненням в останній день відпустки;
		- здійснити виплату у порядку та у строки, передбачені ст. 21 Закону України «Про відпустки»,
		- здійснити виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.
		Представник ДП «АМПУ» повідомив, що дана заява ОСОБА_1 від 13.11.2018 року в тій формі та того змісту не могла бути задоволена, та залишилась без розгляду, з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
		Згідно з п. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
		Статтею 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України «Про відпустки» передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком,- узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. 
		Відповідно до службової записки начальника підводних гідротехнічних споруд ОСОБА_1 від 13.11.2017 року №02-05-06/69 була надана пропозиція надати позивачу щорічну відпустку з 17.01.2018 року.
		Зазначена пропозиція була задоволена та включено в графік відпусток на 2018 рік.
		Повідомленням від 28.12.2017 року №01-03/692 позивача було повідомлено про дату відпустки та попросили надати відповідну заяву для оформлення відпустки.
		Заявою від 28.12.2017 року, позивач поросив роботодавця перенести його відпустку на 02.07.2018 року.
		03.01.2018 року ДП «АМПУ» було внесено зміни до графіку відпусток працівників апарату управління ДП «АМПУ», відповідно до яких позивачу надавалась відпустка з 02.07.2018 року.
		Відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 05.05.2018 року № 322 ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку.
		Таким чином, представник відповідача вважає, що позивачу було надано щорічну відпустку відповідно до графіку відпусток та виплачено відпускні, а також матеріальна допомога на оздоровлення. Будь-яких інших змін графіку відпусток працівників апарату управління ДП «АМПУ» щодо надання відпустки позивачу у 2018 році не вносилось.
		Крім того, відповідач зазначав, що заява ОСОБА_1 від 13.11.2018 року не містить конкретизації щодо дати відпустки, виду відпустки та кількість днів відпустки, а тому роботодавець може приймати самостійно рішення щодо початку відпустки та кількості днів відпустки.
		Разом з цим, ДП «АМПУ» має обов`язок щодо повідомлення працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні, а рішення про звільнення було прийнято 30.11.2018 року.
		Таким чином, надавши позивачу відпустку 30.11.2018 року без повідомлення за два тижні є прямим порушенням закону.
		У зв`язку з чим, ДП «АМПУ» вважає, що в діях підприємства відсутні будь-які порушення в частинні не надання позивачу перед звільненням відпустки.
		На підставі викладеного представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача про визнання незаконним та скасування Наказу в.о. Голови Державного підприємства«Адміністрація морськихпортів України» №478-к від 30.11.2018 року «Про звільнення»; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України». Оскільки решта позовних вимог позивача є вихідними від первісним вимог, які задоволенню не підлягають, представник відповідача також просить суд відмовити у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 
		26 лютого 2019 року до суду надійшли пояснення від представника третьої особи  Національного агентства з питань запобігання корупції, в яких останній повідомив, що ОСОБА_1 звернувся до національного агентства з повідомленнями від 11.10.2018 року та 06.12.2018 року щодо можливих порушень вимог частини 3 ст.53 Закону України «Про запобігання корупції» посадовими особами ДП «АМПУ», в яких зазначалось, що 11.06.2018 року ОСОБА_1 повідомив особу, відповідальну за реалізацію антикорупційної програми ДП «АМПУ», про неефективне використання коштів ДП «АМПУ», зокрема про завищення вартості робіт за договором від 06.04.2018 року за №89-В-ЮЖФ-18, що може містити ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 191 КК України. На підставі зазначених повідомлень, з метою перевірки наданої до Національного агентства інформації, останнє звернулось до Міністерства інфраструктури та ДП «АМПУ».
		Також, Національне агентство у поясненнях зазначило, що з отриманої інформації про суть спору виниклого між ОСОБА_1 та ДП «АМПУ», наявність причинно-наслідкового зв`язку між повідомленнями ОСОБА_1 про порушення вимог Закону від 11 червня 2018 року та застосованими до нього негативними заходами впливу не встановлена.
		06 березня 2019 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, в якому позивач вважає доводи ДП «АМПУ» викладені в заперечення проти позову не обґрунтованими.
		В судовому засіданні призначеному на 21 червня 2019 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали, які просили суд задовольнити, з підстав викладених у позові та наданих до суду додаткових поясненнях.
		Представник відповідача Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в судовому засіданні 21 червня 2019 року заперечував проти задоволення позовних вимог, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, вважав оскаржуваний наказ виконуючого обов`язки голови Державного Підприємства «Адміністрація Морських Портів України» №478-к від 30.11.2018 року «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника служби підводних гідротехнічних споруд, із займаної посади 30 листопада 2018 року за п.1 чт.40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату, таким, що постановлено з дотриманням чинних норм законодавства та без порушення такого звільнення.
		Представник третьої особи Національного агентства з питань запобігання корупції в судове засідання 21 червня 2019 року не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак у письмових поясненнях на позовну заяву, поданих до суду 26.02.2019 року, зазначив, що просить суд розгляд справи провести за відсутності представника Національного агентства.
		Судом, з урахуванням думки позивача та представників сторін по справі, було ухвалено провести розгляд справи за відсутності представника Національного агентства з питань запобігання корупції.
		Заслухавши пояснення позивача, представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.
		Судом встановлено, що позивач  ОСОБА_1 працює на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі за текстом  ДП «АМПУ») з 18.11.2015 року, що підтверджується записом в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 та підтверджено поясненнями сторін по справі.
		12.01.2017 року ДП «АМПУ» винесено наказ №9 «Про затвердження організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ», яким затверджено та введено в дію з 12.01.2017 року нову редакцію організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ». Організаційну структуру апарату управління ДП «АМПУ», затверджену 24.06.2016 року, наказано вважати, такою, що втратила чинність. (а.с.23, V том).
		08.02.2017 року ДП «АМПУ» звернулось з листом до Міністерства інфраструктури України за вих. №787 про погодження організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ».
		13.02.2017 року ДП «АМПУ» видано наказ за №54 «Про затвердження організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ», яким було вирішено затвердити та ввести в дію з 13.02.2017 року нову редакцію адміністративної структури апарату управління ДП «АМПУ», а організаційну структуру, затверджену наказом від 12.01.2017 року за №9 вважати такою, що втратила чинність. (а.с.25, V том).
		Затверджена Наказом №54 організаційна структура апарату управління ДП «АМПУ» погоджена Міністром інфраструктури України ОСОБА_16 В. від 13.02.2017 року.
		24.02.2017 року ДП «АМПУ» видано наказ №142-к «Про персональне повідомлення працівників апарату управління ДП «АМПУ» про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати».
		06.03.2017 року позивача було ознайомлено зі змістом Повідомлення про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати щодо встановлення посадового окладу по посаді «начальник служби підводних гідротехнічних споруд» у розмірі 49400 грн. на місяць з 06.05.2017 року.
		05.04.2017 року ДП «АМПУ» видано наказ №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», яким наказано з 12.07.2017 року виключити зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого та введеного в дію наказом ДП «АМПУ» від 25.10.2016 року за №428-к (зі змінами та доповненнями) службу підводних та гідротехнічних споруд, як самостійний підрозділ, підпорядкований першому заступнику Голови ДП «АМПУ», та наступні посади зокрема посаду «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд», яку обіймає позивач, виключено зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ». (а.с.27, V том).
		06.04.2017 року ДП «АПМУ» надіслало листа за вих. №2121 голові первинної профспілкової організації працівників ДП «АМПУ», яким на виконання ч.2 ст.49-4 КЗпП України та ч.3 ст.22 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 року за №1045-ХІV повідомлено, про те, що у зв`язку з прийнятим рішенням щодо зміни організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ» планується скорочення чисельності штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», а саме виключення зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» зокрема посаду «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд», яку обіймає позивач. (а.с.28, V том).
		11.04.2017 ОСОБА_1 вступає до Первинної профспілкової організації ДП «АМПУ», яка відповідно до протоколу від 11.09.2018 року була реорганізована в Первинну профспілку працівників ДП «АМПУ» (надалі  ППП ДП«АМПУ»).
		12.04.2017 року ППП ДП«АМПУ» надіслало листа до ДП «АМПУ» за №23, яким повідомило останнього, що ОСОБА_1 увійшов до складу ППО  11.04.2017 року (а.с.198, ІІ том).
		21.04.2017 року ДП «АМПУ» направило листа на адресу ППО ДП «АМПУ» за вих. №2415, знов повідомлено про те, що у зв`язку з прийнятим рішенням щодо зміни організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ» планується скорочення чисельності штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», а саме виключення зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» зокрема посаду «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд», яку обіймає позивач. Додатково повідомлено, що працівникам, які підлягатимуть вивільненню, згідно з чинним законодавством України буде запропонована інша роботу відповідно до вакантних посад, що є у штатному розписі ДП «АМПУ» за відповідною професією чи спеціальністю, на зайняття яких можуть претендувати дані працівники. (а.с.29, V том).
		03.05.2017 року ДП «АМПУ» винесено наказ №469-к «Про попередження щодо скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ».
		11.05.2017 року ДП «АМПУ» винесено попередження, яким ознайомлено ОСОБА_1 . про наказ №309-к від 05.04.2017 року «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», а також у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України запропоновано працевлаштування в ДП «АМПУ», а саме  зайняту одну з вакантних посад відповідно до його професії/кваліфікації: інженер  гідротехнік відділу гідротехнічних споруд інженерної служби Миколаївської філії ДП «АМПУ» з посадовим окладом  8020 грн.; інженер з технагляду служби капітального будівництва та експлуатації філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ» з посадовим окладом  5760 грн. (а.с.30, V том).
		З вказаним попередженням ОСОБА_1 ознайомлений 11.05.2017 року, про що свідчить підпис останнього на попередженні.
		25.05.2017 року ОСОБА_1 надіслав рапорт на адресу ДП «АМПУ» за вх. №657-р, яким повідомив ДП «АМПУ» про порушення його трудових прав та про свою згоду на зайняття посад у підрозділах, передбачених новою організаційною структурою в Апараті управління ДП «АМПУ». (а.с.1-8, ІІ том).
		31.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Адміністрація морських портів України» №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року в частині виключення посади «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд» зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ»; визнати незаконним та скасувати Попередження Соколовського В.С. від 11.05.2017 року про виключення його посади зі штатного розпису; визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Адміністрація морських портів України» №132-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» від 22.02.2017 року в частині встановлення окладу за посадою «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд» у розмірі 49400 грн. на місяць; зобов`язати ДП «Адміністрація морських портів України» скасувати наказ від 24.02.2017 року №142-к «Про персональне повідомлення працівників апарату управління ДП «АМПУ» про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників  зменшення заробітної плати» в частині повідомлення, начальника служби підводних гідротехнічних споруд, про встановлення посадового окладу у розмірі 49400 грн. на місяць; зобов`язати ДП «Адміністрація морських портів України» скасувати наказ від 28.04.2017 року №461-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівникам апарату управління ДП «АМПУ» - зменшення заробітної плати (справа №520/6343/17).
		В рамках розгляду вказаної справи, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06.06.2017 року, судом було вжито заходи забезпечення позову, а саме зупинено дію наказу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №390-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 в частині виключення посади позивача зі штатного розпису ДП «АМПУ». 
		15.06.2017року ДП«АМПУ» направилоподання завих.№3589до ППОДП«АМПУ» про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з 12.07.2017 року. (а.с.199-201, ІІ том).
		23.06.2017 року ППО ДП «АМПУ» надіслало листа до ДП «АМПУ» за вих. №34, яким повідомлено, що на засіданні профспілкового комітету ППО ДП «АМПУ» було прийнято рішення не надавати згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд (надалі - СПГС) за п.1ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.202-212, ІІ том). 
		06.07.2017 року ДП «АМПУ» надіслало листа ОСОБА_1 , яким повідомлено останнього, додатково до попередження від 11.05.2017 року про скорочення та виведення зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» з 12.07.2017 року посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд , та запропоновано зайняту одну з наступних вакантних посад відповідно до його професії/кваліфікації: інженер з технагляду служби з капітального будівництва та експлуатації філії «Дельта-лоциан» з посадовим окладом  6065 грн. з визначенням робочого місця за адресою м. Миколаїв; комендант відділу диспетчеризації та адміністративної роботи адміністративного сектору служби логістики та обробки автотранспорту Одеської філії ДП «АМПУ» з посадовим окладом  6461 грн. з визначенням робочого місяця за адресою м. Одеса. (а.с.52, І том).
		Зазначений лист ОСОБА_1 отримав 06.07.2017 року, що підтверджується його підписом на зазначеному листі. (а.с. 31, V том). 
		11.07.2017 року ОСОБА_1 відправлений до щорічної основної відпустки згідно графіку.
		11.07.2017 по 25.09.2017 - ОСОБА_1 перебуває у відпустці та частково на лікарняному.
		27.07.2017 року ДП «АМПУ» винесено наказ №796-к, яким введено зміни до штатного розпису АУ ДП «АМПУ» та введено посаду у інженерну службу АУ ДП «АМПУ», зокрема посаду провідний інженер.
		17.08.2017 рок ДП «АМПУ» винесено наказ №891-к, яким введено зміни до штатного розпису АУ ДП «АМПУ» та введено посаду у інженерну службу АУ ДП «АМПУ», зокрема посаду заступника начальника служби.
		22.08.2017 Київським районним судом міста Одеси в рамках розгляду цивільної справи №520/6343/17 постановлено ухвалу, якою внесено виправлення в ухвалу суду від 06.06.2017 року про забезпечення позову, а саме зупинено дію наказу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 в частині виключення посади позивача зі штатного розпису ДП «АМПУ». 
		22.08.2017 року ДП «АМПУ» винесено наказ №929-к «По особовому складу», яким зупинено дію п.1 наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» в частині виключення посади «начальник служби підводних та гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 49400 грн.» до скасування заходів забезпечення позову. (а.с.53, І том).
		08.09.2017 року по 23.09.2017 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком про непрацездатність серії НОМЕР_3 . (а.с. 248, V том).
		11.12.2017 року ОСОБА_1 надав до ДП «АМПУ» рапорт за вх. №1922-р, в якому повідомив, що йому стало відомо про введення нової посади до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», у зв`язку з чим, просить перевести його на посаду начальника Відділу каналів та акваторій апарату управління ДП «АМПУ» з посадовим окладом згідно штатного розпису з 11.12.2017 року, до якого надано відповідну заяву (а.с.9-12, ІІІ том).
		07.12.2017 року ДП «АМПУ» винесено наказ №1306-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», яким наказано скоротити з 15.03.2018 зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» інженерну службу у повному складі. Скорочено з 11.12.2017 зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» посаду радника Голови з питань розвитку портів Придунайського регіону сектору забезпечення роботи Голови апарату управління ДП «АМПУ» з посадовим окладом 30000 грн.  1 штатна одиниця, з визначенням робочого місяця за адресою в м. Одесі. Введено до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» службу наземної інфраструктури у наступному складі та підпорядкувати безпосередньо заступнику Голови з розвитку портової інфраструктури зокрема: 
		- начальник служби з посадовим окладом 65000 грн.  1 штатна одиниця, з визначенням робочого місяця за адресою в місті Одесі;
		- заступник начальника служби з посадовим окладом 55000 грн.  1 штатна одиниця, з визначенням робочого місяця за адресою в місті Одесі. (а.с.164-170, V том).
		11.12.2017 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено рішення за наслідком розгляду цивільної справи 520/6343/17, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «АМПУ» №132-К «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» від 22.02.3017р. в частині встановлення окладу за посадою «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд» у розмірі 49400 грн. на місяць. Зобов`язано ДП «АМПУ» скасувати наказ №142-К від 24.02.3017р. «Про персональне повідомлення працівників апарату управління ДП «АМПУ» про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників  зменшення заробітної плати» в частині повідомлення ОСОБА_1 , начальника служби підводних гідротехнічних споруд, про встановлення посадового окладу у розмірі 49400 грн. на місяць та наказ №461-К від 28.04.2017р. «Про зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівниками апарату управління ДП «АМПУ» - зменшення заробітної плати. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «АМПУ» №309-К «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 5.04.2017р. в частині виключення посади «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд» зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ». Рішення не набрало законної сили.
		13.12.2017 року ОСОБА_1 подав до ДП «АМПУ» рапорт за вх. №1951-р, в якому повідомив, що у разі його незаконного звільнення, він просить ДП «АМПУ» невідкладно надати йому невикористану відпустку у відповідності до ст. 3 ЗУ «Про відпустки». (а.с.13-14, ІІІ том). 
		18.12.2017 року ДП «АМПУ» надіслало повідомлення ОСОБА_1 про дату початку його відпустки у відповідності до графіку відпусток з 17.01.2018 року (а.с.174, V том).
		28.12.2017 року ОСОБА_1 , надав заяву до ДП «АМПУ», в якій просив ДП «АМПУ» внести зміни до графку відпусток та перенести його відпустку у відповідності до графіку відпусток з 17.01.2018 року на липень 2018 року (а.с.175, V том).
		04.01.2018 року ДП «АМПУ» внесено зміни до графіку відпусток в 2018 році, відповідно до якого відпустка начальника служби Соколовського В.С. запланована з 02.07.2018 року (а.с.176, V том).
		04.04.2018 року апеляційним судом Одеської області ухвалено постанову, якою рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.12.2017 року по цивільній справі №520/6343/17 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У вказаній постанові суду, апеляційний суд дійшов висновку, що ДП «АМПУ» повністю дотримані вимоги ст. 22 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та п.2.2.2. Колективного договору щодо повідомлення профспілки про заплановане звільнення працівників.
		02.07.2018  15.07.2018 року ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці терміном в 15 календарних днів та отримав матеріальну допомогу, що підтверджується наказом ДП «АМПУ» №322 про надання відпустки від 05.05.2018 року (а.с.244. V том).
		04.09.2018 року апеляційним судом Одеської області винесено постанову по справі №520/6343/17, якою скасовано ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 06.06.2017 року про вжиття заходів забезпечення позову, на підставі якої, в свою чергу 22.08.2017 року ДП «АМПУ» винесено наказ №929-к «По особовому складу», яким зупинено дію п.1 наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» в частині виключення посади «начальник служби підводних та гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 49400 грн.» до скасування заходів забезпечення позову.
		25.09.2018 року ДП «АМПУ», на підставі вказаної постанови апеляційного суду від 04.09.2018 року, винесено наказ №391-к «Про внесення змін до наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року за №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», яким наказано наказ ДП «АМПУ» від 22.08.2017 року №929-К «По особовому складу» вважати таким, що втратив чинність. Пункт 1 наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року за №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» викладено в новій редакції:
		«З 12.07.2017 року виключено зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого та веденого в дію наказом ДП «АМПУ» від 25.10.2016 року за №428-к (зі змінами та доповненнями), службу підводних гідротехнічних споруд як самостійний підрозділ, підпорядкований першому заступнику Голови ДП «АМПУ» та посаду заступника начальника служби підводних гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 41900. З 30.11.2018 року скоротити зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» посаду начальника служби підводних гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 52000грн». (а.с.54, І том).
		27.09.2018 року ДП «АМПУ» вручило ОСОБА_1 попередження про припинення з ним  ОСОБА_1 трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 30.11.2018 року у разі його відмови від переведення на одну із вакантних посад згідно переліку. (а.с.35-42, V том).
		27.09.2018, 10.10.2018, 17.10.2018, 24.10.2018, 30.10.2018, 06.11.2018, 13.11.2018, 16.11.2018, 19.11.2018, 27.11.2018 ОСОБА_1 запропоновувались з боку ДП «АМПУ» вакантні посади (а.с. 56-122, І том).
		01.10.2018 року ОСОБА_1 надіслав рапорт на адресу ДП «АМПУ», в якому повідомив, що просить ДП «АМПУ» припинити дії з незаконного його звільнення, а також запропонував, з метою недопущення завдання збитків підприємству та уникнення відповідальності посадових осіб за явно незаконне його звільнення, відкликати ДП «АМПУ» врученні йому попередження та припинити будь-які дії спрямовані на його звільнення. (а.с.72-82, ІІІ том). 
		12.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі  НАЗК), в якій повідомив про можливі порушення ЗУ «Про запобігання корупції» посадовими особами ДП «АМПУ».
		18.10.2018 року ОСОБА_1 отримав копію наказу ДП «АМПУ» від 25.09.2018 року за №391-к «Про внесення змін до наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року за №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», що підтверджується відповідним записом на копії наказу (а.с.33, V том).
		18.10.2018 року НАЗК надало відповідь ОСОБА_1 , в якому повідомило, що на підставі його заяви від 12.10.2018 року НАЗК направило відповідні запити до Міністерства інфраструктури України. Одночасно було повідомлено, що НАЗК здійснило направлення листа до ДП «АМПУ» в якому вказало останньому не необхідність безумовного дотримання законодавства та недопущення порушення його прав. (а.с.191-192, ІІ том).
		29.10.2018 року Верховним Судом ухвалено постанову, якою залишено в силі постанову апеляційного суду Одеської області від 04.04.2018 року по справі №520/6343/17, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		08.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Одеського територіального управління Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) з повідомленням про можливу розтрату окремими посадовими особами ДП «АМПУ» бюджетних коштів за обставин, викладених у заяві, та про перебування його під захистом держави відповідно до норм ЗУ «Про запобігання корупції» у зв`язку з її поданням. На яку, НАБУ 28.11.2018 року надало відповідь за вих. №22-188/44463, в якій повідомлено, що на підставі вказаної заяви від 08.11.2018 року детективами НАБУ направлено відповідні запити до ДП «АМПУ» та проводяться інші заходи щодо отримання об`єктивних даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та його кваліфікації. Одночасно повідомлено, що чинним законодавством України не передбачено окремої процедури надання статусу викривача, органу, уповноваженого на надання такого статусу, та документу, який його підтверджує. (а.с.196-197, ІІ том). 
		13.11.2018 року ДП «АМПУ» надіслало до ППП ДП «АМПУ» подання про надання згоди на звільнення 31.11.2018 року за п.1 ст.40 КЗпП України  скорочення чисельності або штату ОСОБА_1 , якій обіймає посаду начальника СПГС. (а.с.233. ІІ том).
		13.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до ДП «АМПУ», в якій зазначив, що 27.09.2018 року отримав попередження про припинення з ним трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 30.11.2018 року, у разі його відмови від переведення на одну із вакантних посад згідно переліку. 
		ОСОБА_1 у вказаній заяві зазначив, що вважає вказане попередження від 27.09.2018 року та усі дії ДП «АМПУ» спрямовані на його звільнення, незаконними. Також зазначив, що у разі прийняття рішення про припинення з ним трудового договору та/або видання наказу про звільнення, просить додатково надати йому невикористану відпустку з дня, визначеного підприємством як день його звільнення, тривалістю календарних днів у кількості всіх невикористаних днів щорічних основних та додаткових відпусток із подальшим звільненням в останній день відпустки, а також здійснити виплати у порядку та строки, передбачені ст. 21 ЗУ «Про відпустки». (а.с.189, ІІ том).
		Зазначений лист ДП «АМПУ» отримало 13.11.2018 року, що підтверджується відповідним записом на вказаній заяві.
		16.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в місті Києві з заявою про ознаки кримінального правопорушення з боку посадових осіб ДП «АМПУ», передбачених ч.5 ст.191 та ч.3 ст.367 КК України, на підставі якої у ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження за №42018100000001107, що підтверджується листом ГУНП в місті Києві від 26.12.2018 року та витягом з ЄРДР (а.с.193-195, ІІ том).
		16.11.2018 року ДП «АМПУ» надіслало листа на адресу ППП ДП «АМПУ» про повідомлення щодо дату і часу розгляду подання ДП «АМПУ» про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 від 13.11.2018 року. (а.с.137, V том).
		23.11.2018 року ППП ДП «АМПУ» надіслало лист за вих. №7/15 до ДП «АМПУ», в якому повідомило про необхідність додаткового часу для надання відповіді з розгляду подання ДП «АМПУ» про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 від 13.11.2018 року, а також заявлено вимогу про надання до ППО примірник нової організаційної структури АУ ДП «АМПУ», яка затверджена у листопаді 2018 року. (а.с.133-140, V том).
		26.11.2018 року ППП ДП «АМПУ» надіслало листа за вих. №8/15 до ДП «АМПУ», в якому повідомило останнього, що ППП ДП «АМПУ» не надає згоду на звільнення ОСОБА_1 Також у листі повідомлено, що ця відмова ухвалена у встановленому законом порядку на засідання профкому 26.11.2018 року, тому виходячи з умов ч.6 ст.39 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавець не має права звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. (а.с.234-252, ІІ том).
		27.11.2018 року ДП «АМПУ» отримало лист від ППП ДП «АМПУ» за вих. №8/15, що підтверджується відповідним записом на вказаному листі.
		30.11.2018 року ДП «АМПУ» винесено наказ №478-к «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника СПГС, із займаної посади 30.11.2018 року за п.1 ст.40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням штату. Наказано централізованій бухгалтерії виплатити грошову компенсацію за 64 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку. (а.с.123, І том).
		30.11.2018 року ОСОБА_1 було отримано копію вказаного наказу №478-к «Про звільнення», в якому ОСОБА_1 зазначив рукописно, що з наказом не згоден, його звільнено за відсутності згоди ППП ДП «АМПУ», відпустку йому не надано, що підтверджується відповідним записом ОСОБА_1 на примірнику наказу, наданого відповідачем по справі (а.с.58, ІІІ том).
		03.12.2018 року ОСОБА_1 надав до ДП «АМПУ» заяву, в якій повідомив, що отримав грошові кошти в якості розрахунку з ним від ДП «АМПУ» в сумі 224810 грн.58 коп. Позивач також зазначив, що просить повідомити його про нараховані суми, належні йому при звільнення, з метою їх перевірки (а.с.59, ІІІ том). 
		04.12.2018 року ДП «АМПУ» винесено наказ №326/10 «Про затвердження організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ», яким затверджено та введено в дію організаційну структуру апарату управління ДП «АМПУ». Наказано вважати таким, що втратив чинність наказ ДП «АМПУ» від 13.02.2017 року №54 «Про затвердження організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ». (а.с.187, ІІ том).
		Позивач будучи незгодним з його звільненням на підставі наказу ДП «АМПУ» від 30.11.2018 року №478-к «Про звільнення», з посади начальника СПГС, із займаної посади 30.11.2018 року за п.1 ст.40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням штату, звернувся до суду з цим позовом.
		Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Як слідує зіст.55 Конституції Українитаст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначеніст. 16 ЦК УкраїнитаКЗпП України.
		Відповідно дост.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений уст.5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також у збереженні роботи.
		Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті2,36,40,41 КЗпП України). Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
		Так, у відповідності до п.1ст.40КЗпП України,трудовий договір,укладений наневизначений строк,а такожстроковий трудовийдоговір дозакінчення строкуйого чинностіможуть бутирозірвані власникомабо уповноваженимним органомлише увипадках зокрема змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Статтею 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці  систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших  працівник повинен бути повідомлений ніж за два місяці. 
		У зв`язку з чим, суд зазначає, що зміною істотних умов праці є зміна: систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших.
		Згідно з аналізом з вказаної статті вбачається, що зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою допускається у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.
		Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ч. 1ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведеннянаіншуроботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
		Положеннями ч. 2ст. 40 КЗпП Українивизначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Порядок вивільнення працівників визначеност. 49-2 КЗпП України.
		Так, ч.3 цієї статті передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
		З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що при вирішенні питання про дотримання вимог законодавства власником або уповноваженим органом підприємства, установи, організації в цій частині підлягають з`ясуванню обставини, пов`язані з тим, чи була у відповідача інша робота (вакантні посади), яку міг виконувати (займати) працівник відносно якого вирішувалось питання про звільнення, чи пропонувалась йому така робота (посади) та чи надавав він згоду на переведення на іншу роботу.
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст.40, ч. 3 ст.49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		Щодо дослідження чи дійсно в ДП «АМПУ» мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності штатів та виключення посади «начальник служби підводних гідротехнічних споруд», яку обіймав позивач, суд зазначає наступне.
		Як вжесудом зазначалось, 05.04.2017 року ДП «АМПУ» видано наказ №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», яким наказано з 12.07.2017 року виключити зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого та введеного в дію наказом ДП «АМПУ» від 25.10.2016 року за №428-к (зі змінами та доповненнями) службу підводних та гідротехнічних споруд, як самостійний підрозділ, підпорядкований першому заступнику Голови ДП «АМПУ», та наступні посади зокрема посаду «Начальник служби підводних гідротехнічних споруд», яку обіймає позивач, виключено зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ». (а.с.27, V том).
		Також судом було встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа №520/6343/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії, за наслідком розгляду якої 04.04.2018 року апеляційним судом Одеської області було ухвалено постанову, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 29.10.2018 року.
		Сторони по справі під час розгляду справи не надали відповідні копії рішень/постанов по справі №520/6343/17, однак неодноразово повідомляли суд про наявність такої справи, посилались на факти встановлені судами під час її розгляду, про які також зроблені багато численні посилання у спірних документах.
		У зв`язку з чим, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, у відповідності до ст. 12 ЦПК України, якою встановлено, що суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість зокрема сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, судом було отримано з відкритого Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/, копії рішень та постанов по справі №№520/6343/17.
		Так, з отриманої судом копії вказаної постанови апеляційного суду Одеської області від 04.04.2018 року по справі №520/6343/17 вбачається, що судом було встановлено, що 21.02.2017 року на загальних зборах трудового колективу апарату управління ДП«АМПУ» (протокол № 1 від 21.02.2017) схвалені зміни до Додатку № 2 Колективного договору (Коефіцієнти граничних меж посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ») та встановлені нові коефіцієнти граничних меж посадових окладів заступників Голови та інших керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ».
		Зазначені зміни до Колективного договору погоджені ДП«АМПУ» та первинною профспілковою організацією працівників ДП «АМПУ».
		Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
		Таким чином, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а саме у зв`язку з рішенням трудового колективу про внесення змін до граничних меж посадових окладів працівників апарату управління ДП «АМПУ» шляхом внесення відповідних змін до Колективного договору, відбулися зміни істотних умов праці - посадових окладів.
		На підставі внесених загальними зборами трудового колективу апарату управління ДП «АМПУ» до Колективного договору змін щодо граничних меж посадових окладів працівників апарату управління ДП «АМПУ», наказом ДП «АМПУ» від 22.02.2017 року №132-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» внесено зміни до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого та введеного в дію наказом ДП «АМПУ» від 25.10.2016 №428-к (зі змінами), та, зокрема, встановлено посадовий оклад за посадою начальника служби підводних гідротехнічних споруд у розмірі 49400 грн. на місяць.
		Отже вказаний посадовий оклад за посадою начальника служби підводних гідротехнічних споруд був встановлений ДП «АМПУ» виключно на підставі Додатку 2 Колективного договору, до якого трудовим колективом на загальних зборах було внесено відповідні зміни та погоджено з первинною профспілковою організацією працівників ДП «АМПУ».
		Згідно ст. 103 КЗпП України, ст. 29 Закону України «Про оплату праці» про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
		24.02.2017 року ДП «АМПУ» видано наказ №142-к «Про персональне повідомлення працівників апарату управління ДП «АМПУ» про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати».
		06.03.2017 року позивача (Соколовського ОСОБА_17 ) було ознайомлено зі змістом Повідомлення про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати щодо встановлення посадового окладу по посаді «начальник служби підводних гідротехнічних споруд» у розмірі 49400 грн. на місяць з 06.05.2017 року.
		Вказаним повідомленням ОСОБА_1 було роз`яснено, що відповідно до положень чинного законодавства України, нові умови оплати праці - зменшення заробітної плати по посаді «начальник служби підводних гідротехнічних споруд», яку він обіймає, будуть запроваджені не раніше, ніж через два місяці з дати ознайомлення, тобто з 06.05.2017 року, також роз`яснено, що згідно зі ст. 32 КЗпП України у разі не згоди на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
		26.04.2017 року ОСОБА_1 надав згоду на зміну істотних умов праці - зміну розмірів оплати праці та встановлення посадового окладу на посаді «начальник служби підводних гідротехнічних споруд» у розмірі 49400 грн. на місяць з 06 травня 2017, що підтверджується його особистим підписом на Повідомленні.
		Також ОСОБА_1 ознайомлений з наказом ДП «АМПУ» від 28.04.2017 року №461-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівникам апарату управління ДП «АМПУ» - зменшення заробітної плати», яким позивачу встановлено посадовий оклад 49400 грн. у місяць з 06 травня 2017 року, про що свідчить також його підпис від 28.04.2017 року.
		Таким чином, всупереч доводів позовної заяви, апеляційний суд дійшов висновку, що зміна умов оплати праці була проведена ДП «АМПУ» з дотриманням норм трудового законодавства України, позивач погодився на вказані зміни. Доказів, які б спростовували встановлені обставини, позивачем не надано та матеріали справи не містять.
		У зв`язку із затвердженням нової редакції організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ», прийнятий наказ ДП «АМПУ» від 05.04.2017 №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», відповідно до якого з 12.07.2017 виключено зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» службу підводних гідротехнічних споруд, та відповідно посаду начальника підводних гідротехнічних споруд.
		Також Верховний Суд під час розгляду касаційної скарги на зазначену постанову в цій справі, також дійшов висновку, що апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що у відповідача відбулися зміни істотних умов праці  посадових окладів, з якими погодився позивач, ДП«Адміністрація морських портів України»дотримані всі вимоги законодавства при проведенні скорочення чисельності та штату працівників та, зокрема, позивача, дотримані вимоги статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та пункту 2.2.2 Колективного договору щодо повідомлення профспілки про заплановане звільнення працівників, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
		Відповідно до ч. 4, 5ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
		Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивнимиі об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
		Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
		З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертоїст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою апеляційного суду Одеської області від 04.04.2018 року по справі №520/6343/17, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка набрала законної сили, а відтак факт того, що в ДП «АМПУ» мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності штатів та виключення посади «начальник служби підводних гідротехнічних споруд», яку обіймав позивач, додатковому доказуванню не підлягає.
		Щодо того, чи попереджався ОСОБА_1 за два місяці про наступне вивільнення, суд зазначає наступне.
		Статтею 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці  систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших  працівник повинен бути повідомлений ніж за два місяці. 
		Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
		У постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року по справі №6-1264цс17 зазначено, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікацій досвіду тощо.
		Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		Так, під час ухвалення апеляційним судом Одеської області постанови від 04.04.2018 року по справі №520/6343/17, суд дійшов висновку, що ДП «АМПУ» дотримані всі вимоги законодавства при проведенні скорочення чисельності та штату працівників та, зокрема, ОСОБА_1 , тому доводи останнього про те, що ДП «АМПУ» недотримало вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, не здійснило належного добору вакансій та не запропонувало їх при винесенні Попередження 11.05.2017 року є безпідставні та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
		Також судом встановлено, що 11.05.2017 року ДП «АМПУ» винесено попередження, яким ознайомлено ОСОБА_1 про наказ №309-к від 05.04.2017 року «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», а також у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України запропоновано працевлаштування в ДП «АМПУ», а саме  зайняту одну з вакантних посад відповідно до його професії/кваліфікації: інженер  гідротехнік відділу гідротехнічних споруд інженерної служби Миколаївської філії ДП «АМПУ» з посадовим окладом  8020 грн.; інженер з технагляду служби капітального будівництва та експлуатації філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ» з посадовим окладом  5760 грн. (а.с.30, V том).
		З вказаним попередженням ОСОБА_1 ознайомлений 11.05.2017 року, про що свідчить підпис останнього на попередженні.
		У зв`язку з оскарженням ОСОБА_1 в судовому порядку вказаного наказу №309-к, та постановленої ухвали суду про забезпечення позову від 06.06.2017 року, з внесеними до неї виправленнями згідно з ухвалою суду від 22.08.2017 року, ДП «АМПУ» 22.08.2017 року винесено наказ №929-к «По особовому складу», яким зупинено дію п.1 наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» в частині виключення посади «начальник служби підводних та гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 49400 грн.» до скасування заходів забезпечення позову. (а.с.53, І том).
		Вказані заходи забезпечення позову по справі №520/6343/17 були скасовані постановою апеляційного суду Одеської області від 04.09.2018 року, на підставі чого ДП «АМПУ» 25.09.2018 року ДП «АМПУ» винесено наказ №391-к «Про внесення змін до наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року за №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», яким наказано наказ ДП «АМПУ» від 22.08.2017 року №929-К «По особовому складу» вважати таким, що втратив чинність. Пункт 1 наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року за №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» викладено в новій редакції:
		«З 12.07.2017 року виключено зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого та веденого в дію наказом ДП «АМПУ» від 25.10.2016 року за №428-к (зі змінами та доповненнями), службу підводних гідротехнічних споруд як самостійний підрозділ, підпорядкований першому заступнику Голови ДП «АМПУ» та посаду заступника начальника служби підводних гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 41900. З 30.11.2018 року скоротити зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» посаду начальника служби підводних гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 52000грн». (а.с.54, І том).
		27.09.2018 року ДП «АМПУ» вручило ОСОБА_1 попередження про припинення з ним  ОСОБА_1 трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 30.11.2018 року у разі його відмови від переведення на одну із вакантних посад згідно переліку. (а.с.35-42, V том).
		Зазначені обставини позивачем по справі не спростовувались, у зв`язку з чим, судом встановлено, що ДП «АМПУ» було належним чином у встановлені законом строки попереджено ОСОБА_1 про припинення з ним трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 30.11.2018 року у разі його відмови від переведення на одну із вакантних посад згідно переліку.
		Щодо виконання ДП «АМПУ» обов`язку надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві після ознайомлення позивача з попередженням про звільнення від 11.05.2017 року, і які існували на день його звільнення, судом встановлено наступне.
		Частиною 2ст.40 КЗпП Українивстановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Згідно з ч.ч.1, 3ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		До того ж, в постанові Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами) роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ч.1ст.40 КЗпП Українисуди зобов`язані з`ясувати, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці та про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. В усіх випадках звільнення за п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП Українипровадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-АКЗпП України.
		Як встановлено під час розгляду справи, ДП «АМПУ» своєчасно та належним чином повідомило ОСОБА_1 про наступне вивільнення.
		11.05.2017 року ДП «АМПУ» винесено попередження, яким ознайомлено ОСОБА_1 про наказ №309-к від 05.04.2017 року «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», а також у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України запропоновано працевлаштування в ДП «АМПУ», а саме  зайняту одну з вакантних посад відповідно до його професії/кваліфікації: 
		- інженер  гідротехнік відділу гідротехнічних споруд інженерної служби Миколаївської філії ДП «АМПУ» з посадовим окладом  8020 грн.; 
		- інженер з технагляду служби капітального будівництва та експлуатації філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ» з посадовим окладом  5760 грн. (а.с.30, V том).
		З вказаним попередженням ОСОБА_1 ознайомлений 11.05.2017 року, про що свідчить підпис останнього на попередженні.
		25.05.2017 року ОСОБА_1 надіслав рапорт на адресу ДП «АМПУ» за вх. №657-р, яким повідомив ДП «АМПУ» про порушення його трудових прав та про свою згоду на зайняття посад у підрозділах, передбачених новою організаційною структурою в Апараті управління ДП «АМПУ». (а.с.1-8, ІІ том).
		06.07.2017 року ДП «АМПУ» надіслало листа ОСОБА_1 , яким повідомлено останнього, додатково до попередження від 11.05.2017 року про скорочення та виведення зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» з 12.07.2017 року посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд, та запропоновано зайняту одну з наступних вакантних посад відповідно до його професії/кваліфікації: 
		- інженер з технагляду служби з капітального будівництва та експлуатації філії «Дельта-лоциан» з посадовим окладом  6065 грн. з визначенням робочого місця за адресою м. Миколаїв; 
		- комендант відділу диспетчеризації та адміністративної роботи адміністративного сектору служби логістики та обробки автотранспорту Одеської філії ДП «АМПУ» з посадовим окладом  6461 грн. з визначенням робочого місяця за адресою м. Одеса. (а.с.52, І том).
		Зазначений лист ОСОБА_1 отримав 06.07.2017 року, що підтверджується його підписом на зазначеному листі. (а.с. 31, V том). 
		Надалі після винесення 25.09.2018 року ДП «АМПУ» наказу №391-к «Про внесення змін до наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року за №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ», яким наказано наказ ДП «АМПУ» від 22.08.2017 року №929-К «По особовому складу» вважати таким, що втратив чинність. Пункт 1 наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року за №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» викладено в новій редакції:
		«З 12.07.2017 року виключено зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого та веденого в дію наказом ДП «АМПУ» від 25.10.2016 року за №428-к (зі змінами та доповненнями), службу підводних гідротехнічних споруд як самостійний підрозділ, підпорядкований першому заступнику Голови ДП «АМПУ» та посаду заступника начальника служби підводних гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 41900. З 30.11.2018 року скоротити зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» посаду начальника служби підводних гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 52000грн». (а.с.54, І том), 27.09.2018 року ДП «АМПУ» знов вручило ОСОБА_1 попередження про припинення з ним  ОСОБА_1 трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 30.11.2018 року у разі його відмови від переведення на одну із вакантних посад згідно переліку. (а.с.35-42, V том).
		27.09.2018, 10.10.2018, 17.10.2018, 24.10.2018, 30.10.2018, 06.11.2018, 13.11.2018, 16.11.2018, 19.11.2018, 27.11.2018 ОСОБА_1 запропоновувались з боку ДП «АМПУ» вакантні посади (а.с. 56-122, І том).
		Однак, як було підтверджено позивачем в судовому засіданні, що не спростовувалось відповідачем по справі, ОСОБА_1 не обрав жодної із запропонованих у вказаних рекомендаціях йому посад, з посиланням на те, що йому не були запропоновані усі вакантні посади на підприємстві, з урахуванням його кваліфікації та досвіду.
		Під час розгляду справи, судом були витребувані від ДП «АМПУ» докази, з яких встановлено, що:
		- 27.07.2017 року ДП «АМПУ» було введено до штатного розпису АУ ДП «АМПУ» посаду - провідного інженера інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ»;
		- 17.08.2017 року ДП «АМПУ» було введено до штатного розпису АУ ДП «АМПУ» посаду - заступника начальника інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ».
		18 серпня 2017 року ДП «АМПУ» було прийнято низьку наказів «По особовому складу», якими:
		- на посаду провідного інженера інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ» ДП «АМПУ» було призначено - ОСОБА_8 , на підставі наказу №901-к;
		- на посаду заступника начальника інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ» було призначено - ОСОБА_9 , на підставі наказу №900-к.
		Вищевказані посади, після їх введення, ДП «АМПУ» не запропоновувались позивачеві  ОСОБА_1 , що в свою чергу не оспорювалось відповідачем по справі.
		У судових засідань, по перше представником ДП «АМПУ» надавались пояснення, що вказані посади не запропоновувались ОСОБА_1 , з підстав того, що ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06.06.2017 року по справі №520/6343/17 було зупинено дію наказу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 в частині виключення посади позивача зі штатного розпису ДП «АМПУ». 
		Однак суд вважає вказані посилання щодо підстав для звільнення відповідача від обов`язку щодо не запропонування позивачеві новостворених вищевказаних вільних посад, не обґрунтованими з огляду на те, що, як судом встановлено вказаною ухвалою суду від 06.06.2017 року було зупинено дію наказу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №390-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 в частині виключення посади позивача зі штатного розпису ДП «АМПУ». 
		Надалі, 22.08.2017 Київським районним судом міста Одеси в рамках розгляду цивільної справи №520/6343/17 постановлено ухвалу, якою внесено виправлення в ухвалу суду від 06.06.2017 року про забезпечення позову, та вирішено вважати вірним: зупинення дії наказу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 в частині виключення посади позивача зі штатного розпису ДП «АМПУ». 
		На підставі зазначених виправлень, внесених 22.08.2017 року в ухвалу суду від 06.06.2017 року, ДП «АМПУ» 22.08.2017 року винесено наказ №929-к «По особовому складу», яким зупинено дію п.1 наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» в частині виключення посади «начальник служби підводних та гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 49400 грн.» до скасування заходів забезпечення позову. (а.с.53, І том).
		Отже, судом встановлено, що на час наявності вказаних вільних посад в ДП «АМПУ», наказ №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року, діяв.
		Надалі, під час розгляду справи, представник відповідача ДП «АМПУ» щодо того, що вказані посади не запропоновувались ОСОБА_1 , посилався на те, що ОСОБА_1 в цей період був відсутній на роботі, а саме перебував на лікарняних та у відпустці, однак суд вважає зазначені посилання також безпідставними з огляду на наступне.
		Так, з наданих до суду документів, судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 11 липня 2017 року по 25 вересня 2017 року дійсно безперервно перебував на лікарняних та у відпустках, що підтверджується наступними доказами:
		- з 11.07.2017 року по 27.07.2017 року призначено основну щорічну відпустку, на підставі розпорядження №451 про надання відпустки від 30.06.2017 року (а.с.22, VІ том);
		- з 28.07.2017 року по 08.08.2017 року призначено основну щорічну відпустку, на підставі розпорядження №452 про надання відпустки від 30.06.2017 року (а.с.20, VІ том);
		- з 09.08.2017 року по 10.08.2017 року призначено відпустку, перенесену у зв`язку з хворобою, на підставі розпорядження №505 про надання відпустки від 14.07.2017 року (а.с.15, VІ том);
		- з 17.07.2017 року по 02.08.2017 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДЖ №415736 від 05.08.2017 року (а.с.14, VІ том);
		- з 11.08.2017 року по 30.08.2017 року призначено відпустку, перенесену у зв`язку з хворобою, на підставі розпорядження №571 про надання відпустки від 07.08.2017 року (а.с.12, VІ том);
		- з 31.08.2017 року по 04.09.2017 року призначено щорічну додаткову відпустку, на підставі розпорядження №604 про надання відпустки від 15.08.2017 року (а.с.10, VІ том);
		- з 11.08.2017 року по 01.09.2017 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДШ №445325 від 02.09.2017 року (а.с.9, VІ том);
		- з 05.09.2017 року по 25.09.2017 року призначено відпустку, продовжену, у зв`язку з хворобою, на підставі розпорядження №657 про надання відпустки від 04.09.2017 року (а.с.7, VІ том).
		Також ОСОБА_1 перебував у відпустці 28.09.2017 року, що підтверджується розпорядженням №699 про надання відпустки від 18.09.2017 року (а.с.5, VІ том).
		На підставі зазначених обставин, судом дійсно встановлено, що ОСОБА_1 у період з моменту введення нових посад до АУ ДП «АМПУ» та до моменту призначення на них відповідних осіб, а саме в період з 27.07.2017 року по 18.08.2017 року перебував на лікарняних та у відпустках.
		Однак, пунктом 19Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від06.11.1992року за№9«Про практикурозгляду судамитрудових спорів» передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
		В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередженняпрацівника пронаступне звільнення(неменш ніжза 2місяці) часу знаходження його у відпустці  або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
		З аналізу вказаних норм вбачається, що в період дії строку попередження про наступне звільнення, підприємство зобов`язано запропоновувати працівникові іншу роботу, в період якого (строку) не виключається період перебування працівника у відпустці або на лікарняному.
		На підставі вищевикладеного, суд вважає, що ДП «АМПУ» було порушено порядок звільнення позивача ОСОБА_1 з посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд, із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням штату, не запропонувавши ОСОБА_1 усі наявні посади наявні в АУ ДП «АМПУ».
		Крім того, суд звертає увагу на те, що статтею 42 КЗпП України передбачено переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці .
		Так, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
		1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
		2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
		3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
		4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
		5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції ОСОБА_18 , особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинністьЗакону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту",а також особам, реабілітованим відповідно доЗакону України"Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
		6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
		7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
		8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
		9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
		10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
		Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
		З аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.
		І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
		За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
		За правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 7 листопада 2011 року (справа № 6-45цс11) поняття кваліфікації включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а і здатність виконувати особливі доручення.
		Отже, при визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо, які за висновками Верховного Суду України, також є складовими кваліфікації.
		Відповідно до абзацу другого розділу третього Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 26 грудня 2008 року №916 «Про затвердження Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності», продуктивність праці (однофакторна продуктивність) - це узагальнюючий показник результативності праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг.
		За змістом абзацу першого розділу другого та додатків 1 та 2 до згаданих Тимчасових методичних рекомендацій розрахунок продуктивності праці здійснюється на підставі статистичної інформації, тобто за фактичним результатом праці.
		В економічній теорії продуктивність праці - це результативність виробничої діяльності людей, що вимірюється кількістю часу, що витрачається на одиницю продукції, або кількістю продукції, створюваної за одиницю робочого часу (година, день, місяць, рік).
		При цьому індивідуальна продуктивність праці - це продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва.
		Таким чином індивідуальна продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва також повинна визначатися на підставі фактичних результатів праці такого працівника, а не відповідно до потенційних можливостей такого працівника.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями), судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
		Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
		Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
		Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.
		Крім того пунктом 2.2.3 Колективного договору ДП «АМПУ» регламентовано, що Адміністрація зобов`язана вживати заходів із збереження існуючих та створення нових робочих місць, заповнення вакансій працівниками, які мають необхідну кваліфікацію або пройшли перепідготовку.
		З урахуванням викладеного вбачається, що обов`язок роботодавця запропонувати вільні працівникові посади є гарантією при скороченні чисельності або штату. 
		Судом під час розгляду справи було витребувано з ДП «АМПУ» належним чином завірені копії особових справ працівників, яких було призначено на посади не запропоновані позивачеві, а саме: 
		- стосовно ОСОБА_9 (справа №439), якого було призначено на посаду заступника начальника інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ» на підставі наказу №900-к від 18.08.2017 року (а.с.100-154, ІV том); 
		- стосовно ОСОБА_8 (справа №440), якого було призначено на посаду провідного інженера інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ» на підставі наказу №901-к від 18.08.2017 року (а.с.208-269, ІІІ том).
		З особової справи №439 стосовно ОСОБА_9 вбачається, що зазначений працівник призначений до АУ ДП «АМПУ» вперше, на підставі поданої ним заяви від 15.08.2017 року про прийняття його на роботу. 
		З поданої ОСОБА_9 автобіографії та особового листка про облік кадрів, вбачається, що останній ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював: з 11.04.2008 року по 06.2011 року - майстром в ЗАТ «Южнормонтаж»; з 06.2011 року по 01.2012 року - менеджером із збуту у відділі гідравліки та пневматики ТОВ «Бітіес-Груп»; з 01.2012 року по 08.2013 року - менеджером з розвитку проектів ТОВ «Портінвест»; з 08.2013 року по 07.2014 року - інженером технічного супроводу проектів ПАТ «Стіведорна компанія «Авліта»; з 07.2014 по 08.2017  менеджером з розвитку проектів ТОВ «Портінвест».
		З особової справи №440 стосовно ОСОБА_8 вбачається, що зазначений працівник призначений до АУ ДП «АМПУ» вперше, на підставі поданої ним заяви від 01.08.2017 року про прийняття його на роботу. 
		У той же час з поданих документів, судом встановлено, що працівник ОСОБА_1 мав на момент видання наказу № НОМЕР_4 та на момент звільнення необхідну кваліфікацію та підготовку для зайняття посад: заступника начальника інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ»; інженера інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ», які в свою чергу позивачеві запропоновані не були.
		Так, кваліфікація, продуктивність праці та освіта ОСОБА_1 підтверджується безперервним стажем роботи 22 роки на підприємстві морської галузі за напрямком будівництва та технічної експлуатації об`єктів портової інфраструктури, у тому числі гідротехнічних споруд, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 . В АУ ДП «АМПУ» останній працював з 09.08.2013 року.
		Кваліфікація позивача підтверджується наступними доказами: 
		- дипломом ПВ №754089, реєстраційний №28310 за спеціальністю «Гідротехнічне будівництво водних шляхів і портів» з присвоєною кваліфікацією «інженер-гідротехнік з правом виконання загально будівельних робіт», яка дозволяє виконувати роботу щодо технічної експлуатації та будівництва споруд різного призначення, споруд, які входять до компетенції Відділу каналів та акваторій АУ ДП «АМПУ», Служби наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ», та які входили протягом 2017 року до компетенції Інженерної служби АУ ДП «АМПУ»; 
		- тривалою безперервною роботою у підрозділах технічної експлуатації та будівництва на підприємствах морської галузі, постійним переведенням за пропозиціями керівництва ДП «АМПУ» у новостворені підрозділи підприємства за різними видами об`єктів портової інфраструктури, які визначені у Статті 1 Закону України «Про морські порти України»; 
		- кваліфікаційним сертифікатом інженера технічного нагляду за категорією «Провідний інженер технічного нагляду (будівництво)», серія НОМЕР_1 , зареєстрований у реєстрі атестованих осіб 07.07.2017 за № 6251;
		- свідоцтвом від 17.03.2017 №39, за умовами якого підтверджено, що ОСОБА_1 пройшов у 2017 році підвищення кваліфікації за напрямком професійної атестації інженерів технічного нагляду за відповідними програмами за напрямком атестації «Технічний нагляд за будівництвом будівель та споруд», затвердженими Атестаційною архітектурно-будівельною комісією Всеукраїнської громадської організації «Гільдія інженерів технічного нагляду за будівництвом об`єктів архітектури»;
		- проходженням ОСОБА_1 підвищення кваліфікації з питань щодо технічної експлуатації підводних гідротехнічних споруд: «International Seminar on Dredging technologies, organized in Antwerp from 13.06.2016 till 24.06.2016» (Міжнародний семінар «Днопоглиблювальні технології», організований в Антверпені з 13.06.2016 по 24.06.2016, Королівство Бельгія). 
		Судом також враховується, що до суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 під час своєї праці на займаній посаді, здійснював її у неналежний спосіб, мав догани, тощо.
		Крім того, представником відповідача в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надано до суду доказів, на підтвердження того, що ДП «АМПУ» здійснювався порівняльний аналіз продуктивності праці стосовно позивача та новоприйнятих на роботу співробітників: ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .
		На підставі викладеного суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 мав та має необхідну кваліфікацію та досвід роботи, а також перевагу щодо заповнення наявних вакансій в ДП «АМПУ», зокрема: заступника начальника інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ»; інженера інженерної служби апарату управління ДП «АМПУ», порівняно із особами, які раніше не працювали в ДП «АМПУ», але були прийняті на роботу, на посади, які не були запропоновані позивачеві в порушенні вимог КЗпП України.
		Отже, ДП «АМПУ» не враховуючи викладеного, не запропонувало ОСОБА_1 посади, які б відповідали його професійним здібностям, досвіду, навичкам, тощо, з урахуванням наявності таких, а навпаки приховавши такі, здійснило звільнення позивача по справі.
		Щодо посилань позивача про те, що йому не було запропоновано посади: начальника відділу каналів та акваторій апарату управління ДП «АМПУ», яка була запропонована 08.12.2017 року  ОСОБА_11 ; начальника служби наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ», на яку було призначено 26.12.2017 року ОСОБА_10 , суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.
		Так, судом встановлено, що 08.12.2017 року ДП «АМПУ» надало раднику голови з питань розвитку портів Придунайського регіону сектору забезпечення роботи Голови АУ ДП «АМПУ» Попову Олександру Михайловичу попередження про наступне вивільнення, відповідно до якого останнього повідомленого про скорочення посади радника голови з питань розвитку портів Придунайського регіону сектору забезпечення роботи Голови АУ ДП «АМПУ» зі штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», та у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України запропоновано вакантні посади, у тому числі: посаду начальника відділу каналів та акваторій апарату управління ДП «АМПУ» з посадовим окладом  40000 грн.
		Також, 26.12.2017 року ДП «АМПУ» було видано наказ №1393-к «По особовому складу», яким призначено ОСОБА_10 на роботу на посаду начальника служби наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ» з 02.01.2018 року з посадовим окладом 65000 грн. на місяць.
		Отже, станом на грудень 2017 року в ДП «АМПУ» були також вакантні посади: начальник відділу каналів та акваторій апарату управління ДП «АМПУ»; начальник служби наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ», на які ОСОБА_1 мав необхідну кваліфікацію та досвід роботи.
		Однак, як вже судом встановлювалось, у період з 22.08.2017 року по 25.09.2018 року, було зупинено дію п.1 наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2017 року №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» в частині виключення посади «начальник служби підводних та гідротехнічних споруд  1 штатна одиниця з посадовим окладом 49400 грн.», на підставі наказу ДП «АМПУ» від 22.08.2017 року за №929-к «По особовому складу», винесеного на підставі ухвали Київського районного суду міста Одеси від 06.06.2017 року, зі внесеними до неї змінами на підстави ухвали суду від 22.08.2017 року по справі №520/6343/17.
		Частиною 2статті 149 ЦПК України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують за його позовом реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.
		Частинами 7,8статті 158ЦПК Українивстановлено,що уразі ухваленнясудом рішенняпро задоволенняпозову заходизабезпечення позовупродовжують діятипротягом дев`яностаднів здня набраннявказаним рішеннямзаконної силиабо можутьбути скасованіза вмотивованимклопотанням учасникасправи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
		Оскільки, дію наказу від 05.04.2017 року №309-к «Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП «АМПУ» у період з 22.08.2017 року по 25.09.2018 року, було зупинено, тому, суд доходить висновку, що на цей період також зупиняється дія з вирішення питання перевлаштування працівника на іншу посаду у зв`язку зі скороченням чисельності або штату, що в даному випадку виключає наявність порушень в діях ДП «АМПУ» щодо не запропонування позивачеві посад: начальника відділу каналів та акваторій апарату управління ДП «АМПУ»; начальника служби наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ», які були вакантними станом на грудень 2017 року.
		Також, суд вважає необґрунтованими посилання позивача в частині наявності порушень в діях ДП «АМПУ» стосовно не запропонування йому посади начальника сектору з обліку кадрів відділу кадрів АУ ДП «АМПУ», яка стала вакантною 16.10.2018 року, у зв`язку зі звільненням з цієї посади - ОСОБА_19 на підставі наказу від 16.10.2018 року за №414-к, оскільки, як було підтверджено представником позивача в судових засіданнях, стосовно зазначеної посади ДП «АМПУ» було внесено зміни до штатного розпису шляхом її скорочення, що в свою чергу в подальшому не спростовувалось позивачем по справі та його представником.
		На підставі вищевикладених обставин в сукупності, судом встановлено, що 30.11.2018 року ДП «АМПУ» було видано наказ №478-к «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника служби підводних гідротехнічних споруд, із займаної посади 30 листопада 2018 року за п.1 чт.40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату, з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України, оскільки ДП «АМПУ» не було запропоновано позивачеві усіх вакантних посад наявних в підприємстві, з урахуванням кваліфікації і продуктивності праці, яку мав ОСОБА_1 .
		Також, суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються, яку було ратифікованоЗаконом України № 798-IV від 15 травня 2003р., представники працівників на підприємстві користуються ефективним захистом від будь-якої дії, яка може завдати їм шкоди, включаючи звільнення, що ґрунтується на їхньому статусі чи на їхній діяльності як представників працівників, чи на їхньому членстві у профспілці або на їхній участі в профспілковій діяльності, в тій мірі, в якій вони діють відповідно до чинного законодавства чи колективних договорів або інших спільно погоджених умов.
		Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси (ст. 246 КЗпП України). Профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян (ст. 19 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
		Законодавство України встановлює додаткові гарантії діяльності та захисту прав членів профспілок (стст. 43, 247 КЗпП, ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»), а також членів виборних органів профспілок (ст. 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»), в тому числі щодо порядку їх звільнення за ініціативою роботодавця.
		КЗпП України, а саме статтею 43, передбачено порядок звільнення працівників на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, у разі існування виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представництва).
		У відповідності до положень статті 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбаченихпунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації),2-5,7 статті 40іпунктами 2і3 статті 41цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
		У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
		Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
		У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.
		Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
		Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.
		Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
		Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
		Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
		Судом встановлено, що на час винесення ДП «АМПУ» 11.05.2017 першочергового попередження ОСОБА_1 про звільнення, останній був членом Первинної профспілкової організації ДП «АМПУ», що підтверджується листом ППО ДП«АМПУ» направленим до ДП «АМПУ» за №23, яким повідомило останнього, що ОСОБА_1 увійшов до складу ППО  11.04.2017 року (а.с.198, ІІ том).
		Також, 23.06.2017 року ППО ДП «АМПУ» надіслало листа до ДП «АМПУ» за вих. №34, яким повідомлено, що на засіданні профспілкового комітету ППО ДП «АМПУ» було прийнято рішення не надавати згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд (надалі - СПГС) за п.1ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.202-212, ІІ том). 
		Надалі відповідно до протоколу від 11.09.2018 року ППО була реорганізована в Первинну профспілку працівників ДП «АМПУ» (надалі  ППП ДП«АМПУ»), членом якої також був ОСОБА_1 .
		Обізнаність відповідача про членство позивача в ППП ДП «АМПУ» підтверджується зверненням 13.11.2018 року ДП «АМПУ» до ППП ДП «АМПУ» з поданням про надання згоди на звільнення 31.11.2018 року за п.1 ст.40 КЗпП України  скорочення чисельності або штату ОСОБА_1 , якій обіймає посаду начальника СПГС, після винесення другого попередження про можливе звільнення. (а.с.233. ІІ том).
		На зазначене подання, 26.11.2018 року ППП ДП «АМПУ» надіслало листа за вих. №8/15 до ДП «АМПУ», в якому повідомило останнього, що ППП ДП «АМПУ» не надає згоду на звільнення ОСОБА_1 Також у листі повідомлено, що ця відмова ухвалена у встановленому законом порядку на засідання профкому 26.11.2018 року, тому виходячи з умов ч.6 ст.39 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавець не має права звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. (а.с.234-252, ІІ том).
		27.11.2018 року ДП «АМПУ» отримало лист від ППП ДП «АМПУ» за вих. №8/15, що підтверджується відповідним записом на вказаному листі.
		Однак, не зважаючи на зазначену відмову профспілкової організації, 30.11.2018 року ДП «АМПУ» винесено наказ №478-к «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника СПГС, із займаної посади 30.11.2018 року за п.1 ст.40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням штату. 
		Щодо надання оцінки відмови ППП ДП «АМПУ» у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини сьомоїстатті 43 КЗпП України,рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинне бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
		Аналогічні положення містить частина шостастатті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
		Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
		Системне тлумачення положень частини сьомоїстатті 43 КЗпП Україниі частини шостоїстатті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»,дає підстави для висновку, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
		Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України,стаття 3 ЦК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
		Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
		Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
		Зазначений правовий висновок узгоджується з висновком викладеним Верховним Судом в постанові від 17.12.2018 року по справі №359/6718/17.
		Надаючи оцінку рішенню профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, судом враховується, що у висновку ППП ДП «АМПУ» зазначило про те, що ДП «АМПУ» під час процедури скорочення штату, а саме виключення посади, яку займав ОСОБА_1 , було порушення порядок запропонування останньому усіх наявних посад, які були вакантними після попередження про можливе звільнення. 
		Зокрема у відповіді ППП ДП «АМПУ» зазначило, що: «ДП АМПУ скорочувало посади працюючих та здійснювало дії щодо їх звільнення, а потім вводило вакансії та заповнювало їх працівниками, які не працювали у ПП АМПУ» чи не мали преважного права на їх заповнення по відношенню до ОСОБА_1 
		Так, ДП «АМПУ» ввело до штатного розпису АУ ДП «АМПУ» у липні-серпні 2017 року посад у Інженерної служби АУ ДП «АМПУ» (заступник начальника служби, провідного інженера, посад в секторах технічного обслуговування та виробничої діяльності та секторі експлуатації та будівництва підводних гідротехнічних споруд), а також введення до штатного розпису у грудні 2017 року посад у Службі наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ» та Відділі каналів та акваторій АУ ДП «АМПУ».
		З введенням цих підрозділів у них були введені керівні посади начальників та їх заступників, а також начальника сектору капітального будівництва у Службі наземної інфраструктури АУ ДП «АМПУ». Керівні посади у цих підрозділах повинні були бути запропоновані ОСОБА_1 і він надавав згоду на переведення у ці підрозділи та на призначення. ОСОБА_1 не були запропоновані не тільки керівні посади (начальник служби, заступник начальника служби, начальник відділу, заступник начальника відділу, начальника сектору капітального будівництва), але й будь які інші, які зазначені у штатному розписі.
		Так, у липні 2017 року до Інженерної служби АУ ДП «АМПУ» була введена посада провідного інженера, яку зайняв ОСОБА_8 , який раніше не працював у ДП «АМПУ» та не має досвіду щодо технічної експлуатації гідротехнічних споруд. У серпні 2017 року до Інженерної служби АУ ДП «АМПУ» була введена посада заступника начальника служби, яку зайняв ОСОБА_9 , який раніше не працював у ДП «АМПУ», не має профільної освіти та досвіду щодо технічної експлуатації гідротехнічних споруд.
		Також у штатному розкладі АУ ДП «АМПУ» від 01.07.2017, який був отриманий ОСОБА_1 у ході розгляду судової справи № 520/6343/17, наявні станом на 01.07.2017 посади у секторі технічного обслуговування та виробничої діяльності та секторі експлуатації та будівництва підводних гідротехнічних споруд, які були введені до штатного розпису Інженерної служби АУ ДП «АМПУ», але не запропоновані ОСОБА_1 .
		На підставі чого ППП ДП «АМПУ» дійшло висновку про те, що вказаними фактами додатково підтверджено незаконність звільнення ОСОБА_1 ».
		Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
		Оцінивши вказані докази окремо, а також надавши їм оцінку в сукупності, а саме встановивши під час розгляду справи порушення ДП «АМПУ» порядку запропонування ОСОБА_1 усіх вільних посад на підприємстві, які відповідають його кваліфікації та продуктивності праці, про, що в свою чергу також було наголошено ППП ДП «АМПУ» у відповіді від 26.11.2018 року за вих. №8/15 до ДП «АМПУ», якою не надано згоду на звільнення ОСОБА_1 , суд доходить до висновку, що зазначене рішення профспілкового органу в цій частині є обґрунтованим.
		Щодо посилань позивача про те, що ДП «АМПУ» було порушено порядок звільнення ОСОБА_1 , а саме не надано належної йому відпустки перед звільненням, суд зазначає наступне.
		Відповідно до службової записки начальника підводних гідротехнічних споруд ОСОБА_1 від 13.11.2017 № 02-05-06/69 була надана пропозиція надати йому щорічну відпустку з 17.01.2018.
		Зазначена пропозиція була задоволена та включено ДП «АМПУ» в графік відпусток на 2018 рік.
		Повідомленням ДП «АМПУ» від 28.12.2017 № 01-03/692 позивача було повідомлено про дату відпустки та попросили надати відповідну заяву для оформлення відпустки.
		Заявою від 28.12.2017 року позивач поросив роботодавця перенести його відпустку на 02.07.2018 року.
		03.01.2018 року ДП «АМПУ» було внесено зміни до графіку відпусток працівників апарату управління ДП «АМПУ», відповідно до яких ОСОБА_1 надавалась відпустка з 02.07.2018 року.
		Відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 05.05.2018 року за №322 ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку.
		Таким чином, судом встановлено, що ДП «АМПУ» було надано ОСОБА_1 щорічну відпустку відповідно до графіку відпусток та виплачено відпускні, а також матеріальна допомога на оздоровлення.
		Будь-яких інших змін до графіку відпусток працівників апарату управління ДП «АМПУ» щодо надання відпустки позивачу у 2018 році не вносилось. Докази на спростування зазначених обставин, матеріали справи не містять. 
		У той же час, 13.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до ДП «АМПУ», в якій зазначив, що 27.09.2018 року отримав попередження про припинення з ним трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 30.11.2018 року, у разі його відмови від переведення на одну із вакантних посад згідно переліку. 
		ОСОБА_1 у вказаній заяві зазначив, що вважає вказане попередження від 27.09.2018 року та усі дії ДП «АМПУ» спрямовані на його звільнення, незаконними. Також зазначив, що у разі прийняття рішення про припинення з ним трудового договору та/або видання наказу про звільнення, просить додатково надати йому невикористану відпустку з дня, визначеного підприємством як день його звільнення, тривалістю календарних днів у кількості всіх невикористаних днів щорічних основних та додаткових відпусток із подальшим звільненням в останній день відпустки, а також здійснити виплати у порядку та строки, передбачені ст. 21 ЗУ «Про відпустки». 
		Зазначений лист ДП «АМПУ» отримало 13.11.2018 року, що підтверджується відповідним записом на вказаній заяві.
		30.11.2018 року ДП «АМПУ» винесено наказ №478-к «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника СПГС, із займаної посади 30.11.2018 року за п.1 ст.40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням штату. Наказано централізованій бухгалтерії виплатити грошову компенсацію за 64 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку. 
		Одночасно, ДП «АМПУ» не задовольнило заяву позивача про надання відпустки, як і не надано жодної відповіді, на що посилається позивач.
		Суд зазначає, що право працівника на відпочинок наданням йому щорічної оплачуваної відпустки законодавчо гарантовано статтею 45 Конституції України. Тривалість і порядок надання щорічних відпусток установлено КЗпП України та Законом України «Про відпустки»
		Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону, право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
		Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.
		Згідно зі статтею 5 вказаного Закону, тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
		Відповідно до статті 10 Закону України «Про відпустки», черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
		Вітчизняне законодавство не встановлює конкретної форми графіка надання відпусток, тому роботодавець може самостійно розробити форму такого документа.
		Зважаючи на те, що чинним законодавством також не обумовлено терміни складання й затвердження графіка відпусток, можна скористатися Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, затвердженими за погодженням з ВЦРПС постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1984 року № 213 (Типові правила). Цей нормативний документ є чинним на теренах незалежної України, враховуючи те, що згідно з постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-XII, на території України з питань, які не врегульовані законодавством України, до ухвалення відповідних законодавчих актів застосовуються акти законодавства СРСР, якщо вони не суперечать Конституції і законам України.
		Згідно з пунктом 20 Типових правил, графік відпусток складається на кожний календарний рік не пізніше січня поточного року. Проте не буде порушенням, якщо скласти і затвердити графік відпусток в інший термін, обумовивши його у колективному договорі підприємства. У графіку вказується місяць надання відпустки.
		Згідно із частиною четвертою статті 79 КЗпП України та частиною десятою статті 10 Закону № 504, під час складання графіків відпусток до уваги беруться як інтереси роботодавця, так і особисті інтереси працівників. При цьому слід ураховувати й те, що згідно із частиною тринадцятою статті 10 Закону № 504, за бажанням окремих категорій працівників щорічну відпустку треба надавати в зручний для них час.
		Затверджений графік відпусток обов`язковий для виконання як роботодавцем, так і найманим працівником.
		Законодавство про працю не вимагає подання заяви від працівника, час відпусток яких визначається графіком відпусток та який йде у відпустку в обумовлений в ньому термін. У цьому випадку підставою для видання наказу про відпустки буде затверджений графік відпусток.
		Якщо працівник відмовляється використати щорічну відпустку у визначений у гра фіку відпусток час і таке рішення працівника не збігається з інтересами роботодавця, то роботодавець, беручи до уваги те, що остаточне рішення про надання чи ненадання відпустки належить лише до компетенції роботодавця, має право в межах, установлених графіком відпусток, без заяви працівника видати наказ про надання йому відпустки. Адже згідно зі статтею 139 КЗпП працівники зобов`язані вчасно і точно виконувати розпорядження (накази) роботодавця.
		Якщо працівник (узгодивши з роботодавцем) бажає піти у щорічну відпустку в інший, ніж обумовлено графіком відпусток, час або ж бажає взяти лише частину щорічної основної відпустки  працівник подає відповідну заяву на ім`я керівника підприємства.
		У заяві зазвичай указується дата початку щорічної відпустки (про яку просить працівник) і тривалість відпустки. Якщо працівник має право ще й на додаткову щорічну відпустку, то в заяві він повинен указати також підставу для надання такої відпустки.
		На складеній працівником заяві керівник підприємства ставить свій підпис, погоджуючись надати щорічну відпустку у вказані в ній терміни, або через певні обставини пропонує перенести її на інший період. Далі заяву передають до відділу кадрів підприємства, де на її підставі оформляють наказ про надання щорічної відпустки.
		З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством про працю не передбачено надання відповіді на заяву про надання відпустки, на такий заяві повинно бути поставлено керівником погодження або не погодження. 
		Отже, посилання позивача на той факт, що йому не надавались відповіді на заяву про надання відпустки суперечить приписам чинного законодавства України.
		Одночасно, суд зазначає, що у відповідності до ст. 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажаннямпрацівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
		У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
		Отже, з аналізу вказаної статті вбачається, що якщо звернутися до частини першої статті 3 Закону № 504/96, якою передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Тобто, законодавством встановлена тільки одна причина, за якою працівникові може бути відмовлено в наданні відпустки з подальшим звільненням,  це звільнення за порушення трудової дисципліни.
		Ініціатором у такому звільненні є роботодавець. Порушенням трудової дисципліни вважається, зокрема, систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (п.3 ст.40 КЗпП), прогул (у т.ч. відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП), поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння (п.7 ст. 40 КЗпП). 
		Крім того, відповідно до постанови пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 звільненням за порушення трудової дисципліни є також звільнення за п.8 статті40 КЗпП, п.1 та 11частини першої статті41 КЗпП, частина друга статті 41 КЗпП). 
		Отже, працівники, яких звільняють за зазначеними підставами, не можуть претендувати на відпустку перед звільненням:їм, за наявності невикористаних днів щорічної відпустки, під час звільненнявиплачується грошова компенсація. 
		Разом з тим, якщо звільнення за ініціативою роботодавця відбувається за іншими підставами, невикористана відпустка з подальшим звільненням надається.
		Як встановлено судом, звільнення позивача з ДП «АМПУ» здійснювалось не з підстав порушення трудової дисципліни, а на підставі п.1 ст 40 КЗпП України, за скороченням штату.
		Позивачем у наданій 13.11.2018 року заяві до ДП «АМПУ» належним чином висловлено своє бажання на надання йому щорічної основної відпустки у разі його звільнення, що в свою чергу передбачено ст. 3 Закону України «Про відпустки».
		Крім того, позивачем заяву подано більше, ніж за 14 днів до запланованого дня звільнення, та отримана роботодавцем.
		Подання заяви про надання невикористаної відпустки перед звільненням з обов`язує роботодавця її надати та не потребує додаткового узгодження із ним.
		Суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача, що ненадання ДП «АМПУ» відпустки позивачеві на підставі вказаної заяви, пов`язано з тим, що у зазначеній заяві ОСОБА_1 належним чином не зазначено дати початку відпустки, а також кількість днів на надання заявленої відпустки перевищує допустиме надання днів, оскільки як вже судом зазначено, право на надання відпустки у разі звільнення закріплено нормами КЗпП України, відповідно до яких позивачем завчасно було попереджено відповідача про своє бажання надання такої відпустки у разі звільнення. В такому випадку, відповідачем повинно було прийнято наказ про надання відпустки, а днем звільнення був би останній день відпустки.
		На підставі викладеного, вбачається, що позивачем належним чином було подано заяву до ДП «АМПУ» щодо надання йому невикористаної частини відпустки у разі його звільнення, яка безпідставно була неврахована відповідачем під час винесення оскаржуваного Наказу «Про звільнення» від 30.11.2018 року за №478-к, в порушення вимог ст. 3 Закону України «Про відпустки», що в свою чергу також підтверджує порушення відповідачем порядку звільнення позивача.
		Крім того, ненадання відпустки порушило також право позивача на зарахування часу відпустки у трудовий стаж.
		На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач в даному випадку не вчинив всіх дій, які є сукупністю даних юридичних фактів, а тому не можна погодитись з позицією відповідача, що звільнення ОСОБА_1 було проведено відповідно до вимог діючого законодавства.
		За наведених вище обставин, суд вважає, що відсутні правові підстави вважати, що при звільненні позивача, відповідач запропонував йому усі наявні вакантні посади (роботи) в тому числі і ті які з`являлись на підприємстві, що знаходить своє підтвердження вказаними вище наказами та матеріалами справи.
		Отже, відповідач не вжив заходів до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
		Суд звертає увагу на вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року №137-VПро ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) та якої не дотримався відповідач.
		Так, відповідно до п.1 ч. 1, кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає. Працюючі жінки у разі материнства мають право на особливий захист. Усі працівники мають право на захист у випадках звільнення. Кожна людина має право на захист від бідності та соціального відчуження. (пункти 8, 24, 30 ч. І вказаної Хартії)
		Відповідно до ст.20 ч. 2 Європейської соціальної хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на рівні можливості та рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі Сторони зобов`язуються визнавати це право і вживати відповідних заходів для забезпечення його застосування або для сприяння його застосуванню у таких галузях:
		a) працевлаштування, захист від звільнення та професійна реінтеграція;
		б) професійна орієнтація, підготовка, перепідготовка та перекваліфікація;
		в) умови працевлаштування і праці, включаючи винагороду;
		г) професійний ріст, включаючи просування по службі.
		Статтею 24 ч. 2 вказаної Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати:
		a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;
		б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.
		Суд при прийнятті рішення керується і іншими правовими підставами, у тому числі статтею 43 Конституції України, якою закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується право від незаконного звільнення.
		Право на працю закріплено також і в ст.23 Загальної декларації прав людини, яка прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, відповідно до якої, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умовипраці та на захист від безробіття.
		Статтею 22 Конституції встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Принцип верховенства права закріплений у ст.8 Конституції України передбачає найвищу юридичну силу Конституції України. Закони повинні відповідати їй.
		Відповідно до ст.4 Генеральної конвенції Міжнародної організації праці від 02.06.1982 «Про припинення трудових відносин за ініціативою роботодавця» зазначено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
		Зважаючи на норми чинного законодавства, відповідач грубо порушив взяті на себе зобов`язання в частині недопущення звільнення працівника без достатніх підстав, без використання всіх можливостей по забезпеченню його роботою у вказаному закладі.
		У зв`язку з викладеним, з урахування встановлених порушень, а також відсутності згоди ППП ДП «АМПУ» на звільнення позивача, суд вважає, що відповідачем порушено ч.2 ст.40, ст.49-2, ст.42 КЗпП України, звільнення ОСОБА_1 було проведено в порушення норм діючого законодавства, а відтак наказ виконуючого обов`язки голови Державного Підприємства «Адміністрація Морських Портів України» №478-к від 30.11.2018 року «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника служби підводних гідротехнічних споруд, із займаної посади 30 листопада 2018 року за п.1 чт.40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату, порушує законні права позивача на працю, а відтак є незаконним та підлягає до скасування.
		Одночасно щодо посилань про не повідомлення первину профспілку працівників ДП «АМПУ» за три місяця про заплановане скорочення посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд, яку займав позивач, суд вважає безпідставними, з огляду на те, що частинами третьою і четвертою статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також частинами другою і третьою статті 49-4 КЗпП передбачено, що коли роботодавець планує звільнити працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, він повинен заздалегідь, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень, надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, разом з інформацією про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
		ДП «АМПУ» листом від 06.04.2017 №2121 повідомляло первину профспілкову організацію працівників ДП «АМПУ», членом якої був позивач, про скорочення посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд та запропонувало провести консультації з цього приводу.
		Крім того, у постанові Верховного суду від 29.10.2018 року за наслідком розгляду цивільної справи №520/6343/17, встановлено, що ДП «АМПУ» повністю дотримані вимоги ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та п. 2.2.2 Колективного договору щодо повідомлення профспілки про заплановане звільнення працівників.
		Щодо тверджень позивача про те, що він має всі ознаки викривача і підпадає під дію Закону №1700, який гарантує його захист з боку держави від звільнення, є безпідставними з огляду на наступне.
		Позивач стверджував, що на нарадах ДП «АМПУ» у лютому-березні 2017 року, він надавав усні повідомлення щодо корупційних ризиків при закупівлі та виконанні робіт з будівництва каналів та акваторій на виробничих нарадах під головуванням В.о.Голови ДП «АМПУ» Р.Вецкаганса перед початком та в ході закупівель щодо днопоглиблювальних робіт на об`єктах будівництва ДП «АМПУ», а саме у Южненській філії ДП «АМПУ».
		Однак вказані обставини під час розгляду справи не знайшли жодного підтвердження, з огляду на те, що відповідно до наданих до суду: протоколу №4 наради з керівництвом філій ДП «АМПУ» від 16.02.2017 року; протоколу №5 наради з керівництвом філій ДП «АМПУ» від 23.02.2017 року; протоколу №6 робочої групи проекту впровадження автоматизованої системи управління підприємством та бухгалтерського обліку ДП «АМПУ» від 22.02.2017 року; протоколу №7 селекторної наради з керівництвом філій ДП «АМПУ» від 09.03.2017 року; протоколу №8 виробничої наради апарату управління ДП «АМПУ» від 10.03.2017 року; протоколу №9 щодо опрацювання доручення Мінінфраструктури від 02.03.2017 за №7540/0/17-17 на лист державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» від 02.03.2017 №01-18/10 від 10.03.2017 року; протоколу №10 селекторної наради з керівництвом філій ДП «АМПУ» від 16.03.2017 року; протоколу №11 селекторної наради з керівництвом філій ДП «АМПУ» від 23.03.2017 року; протоколу №12 наради з керівництвом філій ДП «АМПУ» та капітанами морських портів України від 30.03.2017 року (а.с.103-132, V том), вбачається, що під час проведення вищевказаних засідань та нарад в ДП «АМПУ», ОСОБА_1 жодного разу не було зроблено повідомлення щодо корупційних ризиків в ДП «АМПУ» на які посилається позивач у позові.
		Судом також встановлено, що наказом №22 від 30.01.2018 року «Про превентивні антикорупційні заходи у ДП «АМПУ» у 2018 році затверджений план антикорупційних заходів у ДП «АМПУ» на 2018 рік, пунктом 5 розділу 3 якого передбачено посадовим особам та працівникам АУ/філій повідомляти наявність потенційного або реального конфлікту інтересів, а також виявлені факти (ознаки) корупційного чи пов`язаного із корупцією правопорушення, конфлікту інтересів й порушень спеціальних обмежень з боку інших осіб безпосереднього керівника або Уповноваженого АУ/філій. 
		З наданих до суду документів вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до ДП «АМПУ» з рапортами: від 23.10.2017 вх№1609-р; від 06.11.2017вх№1709-р; від 04.04.2018 вх№631-р; від 13.04.2018 вх№703-р; від 04.05.2018 вх№853-р; від 10.05.2018 вх№894-р; від 11.05.2018 вх№907-р; від 11.06.2018 вх№1138-р; з повідомленням про корупцію від 12.09.2018 №1656-р на ім`я в.о. Голови Р.Вецкаганса; з повідомленням про корупцію від 12.09.2018 №126 на ім`я інспектора із запобігання та протидії корупції ОСОБА_5 , про можливі корупційні ризики на ДП «АМПУ».
		Листом від 18.06.2018 року №01-08/75, Інспектор із запобігання та протидії корупції ДП «АМПУ» повідомив, що інформація за рапортом Соколовського В.С. зареєстрована в реєстрі повідомлень про корупцію за №4, вирішується питання про призначення антикорупційного внутрішнього розслідування (підготовлено наказ, який проходить стадію візування).
		У листі від 18.09.2018 року №01/08-93, Інспектор із запобігання та протидії корупції ДП «АМПУ» зазначив про відсутність підстав для проведення службової перевірки через відсутність у ОСОБА_1 обґрунтованого переконання про те, що інформація є достовірною.
		Надалі, 12.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) з повідомленням, в якому повідомив про можливі порушення ЗУ «Про запобігання корупції» посадовими особами ДП «АМПУ».
		18.10.2018 року НАЗК надало відповідь ОСОБА_1 , в якому повідомило, що на підставі його заяви від 12.10.2018 року НАЗК направило відповідні запити до Міністерства інфраструктури України. Одночасно було повідомлено, що НАЗК здійснило направлення листа до ДП «АМПУ» в якому вказало останньому не необхідність безумовного дотримання законодавства та недопущення порушення його прав. (а.с.191-192, ІІ том).
		08.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Одеського територіального управління Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) з повідомленням про можливу розтрату окремими посадовими особами ДП «АМПУ» бюджетних коштів за обставин, викладених у заяві, та про перебування його під захистом держави відповідно до норм ЗУ «Про запобігання корупції» у зв`язку з її поданням. 
		На вказану заяву, НАБУ 28.11.2018 року надало відповідь за вих. №22-188/44463, в якій повідомлено, що на підставі вказаної заяви від 08.11.2018 року детективами НАБУ направлено відповідні запити до ДП «АМПУ» та проводяться інші заходи щодо отримання об`єктивних даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та його кваліфікації. Одночасно повідомлено, що чинним законодавством України не передбачено окремої процедури надання статусу викривача, органу, уповноваженого на надання такого статусу, та документу, який його підтверджує. (а.с.196-197, ІІ том). 
		16.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в місті Києві з заявою про ознаки кримінального правопорушення з боку посадових осіб ДП «АМПУ», передбачених ч.5 ст.191 та ч.3 ст.367 КК України, на підставі якої у ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження за №42018100000001107, що підтверджується листом ГУНП в місті Києві від 26.12.2018 року та витягом з ЄРДР (а.с.193-195, ІІ том).
		Відповідно достатті 53 Закону України «Про запобігання корупції»,особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.
		Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. За наявності загрози життю, житлу, здоров`ю та майну осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, або їх близьких осіб, у зв`язку із здійсненим повідомленням про порушення вимог цього Закону, правоохоронними органами до них можуть бути застосовані правові, організаційно-технічні та інші спрямовані на захист від протиправних посягань заходи, передбаченіЗаконом України"Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві".
		Особа або член її сім`ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.
		Інформація про викривача може бути розголошена лише за його згодою, крім випадків, встановлених законом.
		Суд зазначає, що доказів на підтвердження того, що на підставі вказаних повідомлень позивача, проведенні перевірки щодо порушень антикорупційного законодавства, внаслідок яких встановлені обставини викладені у повідомленнях, є предметом порушення антикорупційного законодавства, повідомлення є достовірними та відповідають дійсності, позивачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, до суду не надано. 
		Таким чином позивач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу того, що він відповідно до Закону України «про запобігання корупції» є викривачем.
		Також пояснення позивача, що його звільнення з роботи відбувались у зв`язку з повідомленнями позивачем про виявлені ним факти корупції і порушення трудового законодавства з боку відповідача, не знайшли підтвердження в судовому засіданні об`єктивними доказами.
		Як вже зазначалось, перше повідомлення про можливе звільнення позивача відбулось 11.05.2017 року, після чого позивач у жовтні 2017 року почав звертатись до АУ ДП «АМПУ» з рапортами і повідомленнями про корупцію, на які в свою чергу було надано відповідь про відсутність підстав для проведення службової перевірки через відсутність у ОСОБА_1 обґрунтованого переконання про те, що інформація є достовірною.
		У жовтні 2018 року позивач звернувся до НАЗК та НАБУ з відповідними заявами про ознаки кримінального правопорушення з боку посадових осіб ДП «АМПУ», на які надано відповідь, що детективами НАБУ та НАЗК направлено відповідні запити до ДП «АМПУ» та проводяться інші заходи щодо отримання об`єктивних даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та його кваліфікації.
		На підставі викладеного вбачається, що повідомлення позивача були розглянуті НАБУ та НАЗК.
		З урахуванням викладеного, проаналізувавши усі обставини в цілому, встановивши виниклий між позивачем та відповідачем спір, початок звернення позивача до НАЗК та НАБУ з відповідними заявами про ознаки кримінального правопорушення з боку посадових осіб ДП «АМПУ», суд не вбачає наявність причинно-наслідкового зв`язку між повідомленнями позивача про порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції» та звільненням його з боку ДП «АМПУ», у зв`язку з чим, в цій частині суд вважає посилання позивача безпідставними.
		Отже, на підставі вищевикладеного, дослідивши усі наявні докази в матеріалах справи, проаналізувавши їх в сукупності, суд вважає позов ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, обґрунтованим та підлягаючим до задоволення, оскільки доводи на які посилався позивач частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а відтак наказ виконуючого обов`язки голови Державного Підприємства «Адміністрація Морських Портів України» №478-к від 30.11.2018 року «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника служби підводних гідротехнічних споруд, із займаної посади 30 листопада 2018 року за п.1 чт.40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату, винесеним всупереч ч.2 ст.40, ст.49-2, ст.42 КЗпП України, підлягає визнанню незаконним, оскільки порушує гарантовані Конституцією України права позивача на працю, а відтак таким, що підлягає скасуванню.
		Згідно роз`яснень, що містить п.19 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скоренням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
		Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Враховуючи викладені обставини, а також зважаючи на те, що відповідачем при звільненні позивача порушено вимоги ст.ст.49-2, 42, ч.2 ст.40 КЗпП України, суд приходить до висновку про незаконність звільнення позивача з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, а тому його слід поновити на посаді, з якої його було звільнено, а саме, на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».
		Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 32Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		Статтею 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
		Здійснення розрахунків середнього заробітку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, пунктом 2 якого визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
		Відповідно до пункту 5 розділу IV даного Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи із розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.
		Абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Згідно із пунктом 6 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року N 13 роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму заробітної плати, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
		Відповідно до довідки ДП «АМПУ» від 19.02.2019 року за вих. №04-01/105-2, з урахуванням виплат заробітної плати ОСОБА_1 у вересні, жовтні 2018 року, середньоденна заробітна плата останнього на 2018 рік склала 4037 гривень 48 копійок.
		Зазначені обставини не спростовувались представником відповідача ДП «АМПУ» під час розгляду справи.
		Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача, суд визначає період з наступного дня після звільнення, отже з 01.12.2018 року, по день ухвалення судового рішення  21.06.2019 року, за який кількість днів до нарахування становить  137 днів (грудень  20днів; січень - 21 день; лютий  20 днів; березень  20днів; квітень  20 днів; травень 22 дні; червень  14 дні).
		Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача у період з 01.12.2018 року по 21.06.2019 року становить 553134,76 гривень (137 днів *4037,48 = 553134,76), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. 
		Щодо вимоги позивача про стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 неправомірно утриману суму із заробітної плати у розмірі 116905,07 грн., суд зазначає наступне.
		Статтею 116 КЗпП Українипередбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Судом встановлено, що після звільнення ОСОБА_1 30.11.2018 року, останній 03.12.2018 року надав до ДП «АМПУ» заяву, в якій повідомив, що отримав грошові кошти в якості розрахунку з ним від ДП «АМПУ» в сумі 224810 грн.58 коп. Позивач також зазначив, що просить повідомити його про нараховані суми, належні йому при звільнення, з метою їх перевірки. 
		До суду не надано доказів підтверджуючих складових розрахунку здійсненої ДП «АМПУ» виплати позивачеві під час звільнення.
		Також судом встановлено, що у відповідності до розрахункових листів по заробітній платі ОСОБА_1 за вересень 2017 року, жовтень 2017 року та листопад 2017 року, здійснювались відрахування заробітної плати позивача.
		Так, згідно з розрахунковим листом за вересень 2017 року вбачається, що з позначкою «-» відрахування з заробітної плати позивача складало в сумі 102976,50 гривень.
		За період з жовтня 2017 року та листопад 2017 року відрахування з заробітної плати позивача склали в сумі 13928,57 грн. (з даних в розрахунковому листі: 40857,14 грн.  52000,00 грн. + 10214,29 грн. - 13000,00 грн.= - 13928,57 грн.).
		Отже, відрахування з заробітної плати позивача за період з вересня 2017 року по листопад 2017 року включно склали в загальній сумі 116905,07 грн. (102976,50+13928,57=116905,07).
		Представником відповідача під час розгляду справи не спростовувався розрахунок відрахувань вказаних сум з заробітної плати позивача та факт цих дій, а навпаки було підтверджено, що дійсно зазначені дії мали місце, що у відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягає.
		Так, відповідач в заперечення вимог в цій частині посилався на те, що в частині суми 102976,50, ДП «АМПУ» здійснено фактичне перерахування нарахованої (виплаченої) заробітної плати за час невикористаної відпустки на допомогу по тимчасовій непрацездатності. В результаті такого перерахування виникла заборгованість ОСОБА_1 перед ДП «АМПУ», яка пов`язана з різницею середньоденного заробітку при розрахунку лікарняних та відпускних. Додатково повідомлено, що врахування вищезазначеної заборгованості з заробітної плати на дату виплати нарахованої в вересні 2017 заробітної плати не є утриманням з заробітної плати в розумінні ст.127 КЗПП, оскільки була раніше отримана, як заробітна плата за період відпустки, яку не використано в повному обсязі, у зв`язку з перебуванням на лікарняному в період відпустки.
		Щодо суми 13928,57 грн., представник відповідача зазначив, що в жовтні 2017 помилково було нараховано оклад за повністю відпрацьований час - 52 000,00 грн. та доплата за вислугу років 13000,00 грн. Виправлення було зроблено у листопаді 2017 року шляхом «сторно» на суму 13928,57 грн.
		У зв`язку з викладеним представник відповідача вважає твердження позивача про неправомірно утриману суму із заробітної плати у розмірі 116905,07 грн. безпідставними.
		Однак, суд не погоджується з посиланнями представника відповідача з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. 
		Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У випадках, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним або святковим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
		Ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів. 
		Вищезазначені норми трудового законодавства України кореспондується з п.3.1.6 Колективного договору ДП «АМПУ», яким встановлена черговість виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, за першу половину місяця  22 числа поточного місяця, за другу половину місяця  7 числа наступного місяця. У випадках, коли виплата заробітної плати збігається з вихідними і святковими днями, виплату здійснювати напередодні цих днів».
		Відповідно до частин першої та другої статті 127 КЗпП України, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, серед іншого, виключно для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок.
		До лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце у цій справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних у комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка  це результат неправильного застосування правил арифметики,  не більше того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.
		Таким чином, законною підставою для здійснення відрахувань із заробітної плати є утворення заборгованості виключно внаслідок лічильної помилки на підставі відповідного наказу товариства  іншого трудовим законодавством не передбачено.
		Зазначена правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду (Друга судова палата Касаційного цивільного суду) викладеною в постанові від 20.06.2018 р. у справі№ 501/2500/15-ц та постанові від 30.05.2018 року по справі №757/35747/14-ц.
		Статтею 1215 ЦК України встановлено, щоне підлягаютьповерненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти й інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування,якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
		У справі відсутні факти та докази недобросовісності позивача при триманні заробітної плати, як і рахункової (лічильної) помилки роботодавця.
		Виходячи з пояснень та заперечень відповідача, він визнає, що надмірна виплата була проведена позивачу, однак не внаслідок лічильної помилки, а фактично, що вбачається з пояснень, внаслідок помилки бухгалтера щодо підстав такого нарахування та під час перевірки нарахованих сум підприємством. 
		Щодо посилань відповідача про те, що врахування заборгованості з заробітної плати на дату виплати нарахованої в вересні 2017 заробітної плати не є утриманням з заробітної плати в розумінні ст.127 КЗПП, є безпідставними, оскільки, як вбачається з розрахунку заробітної плати, ДП «АМПУ» здійснювалось ці дії саме в порядку відрахування нарахованих раніше грошових сум.
		Відповідного наказу про наявність підстав для здійсненого перерахунку та відрахувань відповідач суду не надав, а тому правових підстав вчинення відповідачем таких дій згідно з трудовим законодавством немає.
		На підставі викладеного, суд вважає в цій частині вимоги позивача обґрунтованими та підлягаючими до задоволення, у зв`язку з чим слід стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 неправомірно утриману суму із заробітної плати у розмірі 116905,07 грн.
		Щодо вимог позивача про зобов`язання Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» надати Соколовському ОСОБА_3 Станіславовичу невикористану щорічну відпустку тривалістю 64 дні та 6 днів щорічної відпустки, що додатково нараховуються під час перебування у ній, та оплатити ці дні у встановленому законом порядку, суд зазначає наступне.
		Як вже судом встановлювалось, під час звільнення позивача 30.11.2018 року, ДП «АМПУ» не було здійснено розгляд заяви позивача від 13.11.2018 року про надання щорічної відпустки перед звільненням, що в свою чергу було визнано судом, як порушення порядку звільнення позивача, однак у відповідності до наказу ДП «АМПУ» від 30.11.2018 року №478-к «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника СПГС, із займаної посади 30.11.2018 року за п.1 ст.40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням штату, наказано централізованій бухгалтерії виплатити грошову компенсацію за 64 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку. 
		Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник абоуповноважений ниморган зобов`язанийв деньзвільнення видатипрацівникові належнооформлену трудовукнижку іпровести зним розрахуноку строки,зазначені встатті116цьогоКодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
		Позивачем під час розгляду справи не спростовувалось, що ДП «АМПУ» провів з ним розрахунок у відповідності до зазначеного наказу від 30.11.2018 року №478-к «Про звільнення», в який врахована виплата грошової компенсації за 64 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку, у зв`язку з чим, суд вважає в цій частині вимоги позивача необґрунтованими.
		Щодо вимоги позивача стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у виді матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою в розмірі його посадового окладу - 52000 грн., суд вважає також необґрунтованими, виходячи з наступного.
		Відповідно до додатку №6 до Колективного договору ДП «АМПУ», матеріальна допомога на оздоровлення у зв`язку з щорічною основною відпусткою надається працівникові один раз рік за умови тривалості відпустки не менше 14 календарних днів при відпрацюванні в апараті управління ДП «АМПУ» не менше 6-ти місяців.
		Відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 05.05.2018 року за №322, ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку з одночасною виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.
		На підставі викладеного вбачається, що у 2018 році позивач скористався своїм правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, ДП «АМПУ» було здійснено її виплату, що не спростовувалось позивачем під час розгляду справи, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення вимог в цій частині.
		Щодо вимог позивача про стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» суму середнього заробіткуза весь час затримкирозрахунку при звільненніпо день фактичного розрахунку, виходячи з суми середньоденної заробітної плати у розмірі 4037,48 грн., суд зазначає наступне.
		Як вже судом зазначалось, згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
		Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
		Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
		Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
		Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
		У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
		Судом встановлено, що відповідачем було здійснено з позивачем розрахунок під час звільнення, що не оспорювалось позивачем, а також судом встановлені підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення, по день ухвалення судового рішення, у зв`язку з чим суд не вбачає встановлення з боку відповідача затримкирозрахунку з позивачем при звільненні, а відтак позовні вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
		Також, щодо звернення позивача до суду, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України,кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідноз ч.1 ст. 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно ч.ч. 1-4ст. 12 ЦПК України,цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.
		У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
		Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
		Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року  у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю  змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
		Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Також Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на приписах закону, тоді як обставини справи підтверджені певними належними та допустимими засобами доказування.
		Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
		Статтею 141ЦПК Українипередбачено,що судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: уразі задоволенняпозову -на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; уразі частковогозадоволення позову-на обидвісторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.
		Так, судом встановлено, що позивач за заявлені вимоги про поновлення на роботі та стягнення недоотриманої суми заробітної плати був звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», якою встановлено, що позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		Отже, позивач був звільнений від сплати судового збору за пред`явлення позову, як за вимогою немайнового характеру так і за вимогою майнового характеру.
		Частиною 3статті 6Закону України«Про судовийзбір» передбачено,що заподання позовноїзаяви,що маєодночасно майновийі немайновийхарактер,судовий збірсплачується заставками,встановленими дляпозовних заявмайнового танемайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
		Відповідно до п.п. 2 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 8.07.2011 р., за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру стягується судовий збір у розмірі 0,4 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		Відповідно до п.п.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 8.07.2011 р., за подання фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру стягується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Згідно зі ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», в редакції, дія якої розповсюджувалась станом на день звернення позивача до суду, прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2018 року з 01 січня встановлений у розмірі 1762 гривні.
		Отже, судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру у розмірі 0,4 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 704 гривні 80 копійок.
		За подання фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру стягується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 704 гривні 80 копійок та не більше 8810 гривень 00 копійок.
		З урахуванням викладеного, судом встановлено, що за вказаними позовними вимогами, позивач, на час звернення до суду з цим позовом, мав сплатити судовий збір в сумі: 704 гривні 80 копійок  за вимогою про поновлення на роботі, та в сумі 1169 гривень 05 копійок  за вимогою майнового характеру про стягнення недоотриманої суми заробітної плати, що дорівнює одному відсотку від заявленої суми у розмірі 116905,07грн.
		Оскільки зазначені позовні вимоги судом задоволенні, за сплату яких позивач був звільнений, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в сумі 1873 гривні 85 копійок. 
		Також, за задоволеною судом позовною вимогою позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачем було сплачено суму судового збору в сумі 704,80 гривень, як за заявлену позовну вимогу майнового характеру, без визначення конкретної суми, яка в свою чергу була розрахована судом станом на день ухвалення рішення суду.
		Судом за заявленою вимогою, було стягнуто на користь позивача 553134,76 грн, саме з якої підлягає справлянню судовий збір, один відсоток від якої становить 5531 гривня 34копійки.
		З урахуванням задоволення судом вказаної вимоги, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений останнім за цією вимогою судовий збір в сумі 704,80 грн., та на користь держави залишок суми судового збору, яка підлягає до сплати, в сумі 4826,54 коп.
		Решта сума судового збору сплачена позивачем, відшкодуванню з боку відповідача не підлягає, оскільки в цій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.
		З боку відповідача вимоги про відшкодування судових витрат не заявлялись.
		При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 12, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 352, 354, п. 15.5 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд,
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (місцезнаходження: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача  Національне агентство з питань запобігання корупції (місцезнаходження: 01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу  задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати наказ виконуючого обов`язки голови Державного Підприємства «Адміністрація Морських Портів України» №478-к від 30.11.2018 року «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника служби підводних гідротехнічних споруд, із займаної посади 30 листопада 2018 року за п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату.
		Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».
		Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація Морських Портів України» (код ЄДРПОУ 38727770) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення, а саме з 30.11.2018 року по 21 червня 2019 року, в сумі 553134 (п`ятсот п`ятдесят три тисячі сто тридцять чотири) гривні 76 (сімдесят шість) копійок. 
		Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація Морських Портів України» (код ЄДРПОУ 38727770) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) неправомірну утриману суму з заробітної плати в сумі 116905 (сто шістнадцять тисяч дев`ятсот п`ять) гривень 07 (сім) копійок.
		У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1  відмовити.
		Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація Морських Портів України» (код ЄДРПОУ 38727770) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати по сплаті судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.
		Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація Морських Портів України» (код ЄДРПОУ 38727770) на користь держави судовий збір в загальній сумі 6700 (шість тисяч сімсот) гривень 39 (тридцять дев`ять) копійок. 
		Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повний текст рішення суду складено 25 червня 2019 року.
		 
		Головуючий                              Калініченко Л. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...