Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 285/457/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2019.
Дата набрання законної сили: 12.06.2019
Номер судового провадження: 14-276цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		12 червня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 285/457/18
		Провадження № 14-276цс19    
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року (судді Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Талько О. Б.) та ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від            27 квітня 2018 року (суддя Помагаєв А. В.) і постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року (судді Борисюк Р. М., Микитюк О. Ю., Шевчук А. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача та стягнення коштів за договором банківського вкладу,
		ВСТАНОВИЛА:
		У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про захист прав споживача, стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) у сумі 18 тис. 538 грн 87 коп.
		На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що                         3 листопада 2014 року між нею та ПАТ «КБ «Надра» укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № НОМЕР_1, за умовами якого вона передала банку грошові кошти у розмірі 916 доларів США строком на три місяці, на які банк зобов'язався нарахувати та виплатити 10,5 % річних.              У подальшому позивачка здійснювала поповнення вкладу в доларах США.
		5 лютого 2015 року ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних та 6 лютого 2015 року у ньому запроваджено тимчасову адміністрацію в особі уповноваженої особи Фонду. 
		Фонд 25 квітня 2015 року виплатив позивачці суму вкладу разом з нарахованими відсотками за користування грошовими коштами у розмірі 65 тис. 38 грн, що відповідає сумі вкладу з відсотками в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ), встановленим 5 лютого 2015 року в розмірі 17,9998 грн за 1 долар США.
		Позивачка вважала, що такий обмінний курс застосовано безпідставно, оскільки розрахунок має бути здійснено за курсом НБУ, встановленим на               6 лютого 2015 року в розмірі 23,1306 грн за 1 долар США. Внаслідок застосування заниженого курсу валют позивачка недоотримала кошти в сумі 18 тис. 538 грн 87 коп., які вона просила стягнути з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду.
		Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від  11 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» відмовлено.
		Рішення суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог до ПАТ «КБ «Надра» вмотивовано тим, що банк не є належним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки з початком процедури ліквідації банку його зобов`язання перед вкладниками припиняються, а вимоги позивачки стосуються виплати, здійснення якої належить до компетенції Фонду.
		Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року провадження у цій справі в частині вимог ОСОБА_1 до Фонду закрито.
		Закриваючи провадження в справі, суд виходив з того, що спір щодо права на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Рішення апеляційного суду вмотивовано тим, що висновки щодо закриття провадження в справі в частині вимог до Фонду є помилковими, оскільки вимоги до ПАТ «КБ «Надра» та Фонду взаємопов`язані між собою, тому що позивачка просить стягнути заборгованість за договором банківського вкладу з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду. У цій справі позивачка звернулася з вимогами до Фонду як до представника неплатоспроможного банку, а не як суб`єкта владних повноважень.
		У жовтні 2018 року до суду касаційної інстанції від Фонду надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року та залишити в силі ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від            27 квітня 2018 року.
		Зокрема, зазначає, що вимоги ОСОБА_1 до Фонду повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства, тому ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі є законною та обґрунтованою. 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Фонду.
		У січні 2019 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірні правовідносини не є спором про порушене право на включення позивача до списків осіб, яким гарантується відшкодування за вкладом за рахунок Фонду. Позивачка вважає, що саме з вини банку надано недостовіну інформацію Фонду, а тому їй не в повній мірі виплачено залишок за договором банківського вкладу.
		Ухвалою Верховного Суду від 1 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
		У лютому 2019 року до Верховного Суду від уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» на дійшли пояснення, у яких вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд задовольнити касаційну скаргу Фонду, а постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року скасувати.
		Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу Україин (далі - ЦПК України)справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 8 травня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга Фонду містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції. 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга Фонду є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягаю задоволенню з огляду на таке.
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу). 
		З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.  
		Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
		Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
		Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
		На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
		Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
		У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
		Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».
		Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
		За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
		Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.
		У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
		Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц та інших. 
		Спір про включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору.
		Учасниками таких правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.
		Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.
		З початком процедури ліквідації банку його зобов`язання перед вкладниками припинено, а вимога позивачки стосується виплати, здійснення якої належить до компетенції Фонду.
		Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
		Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц).
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.
		З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до банку як неналежного відповідача, а також з висновком суду про закриття провадження в справі в частині вимог до Фонду, оскільки такі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу Фонду задовольнити, постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року скасувати, а ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року про закриття провадження в справі залишити в силі; касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити в силі.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		У статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
		Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року скасувати, а ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року залишити в силі.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко  Судді:     Н. О. Антонюк     Л. М. Лобойко     Т. О. Анцупова   О. Р. Кібенко    С. В. Бакуліна   В. С. Князєв      В. В. Британчук     О. Б. Прокопенко      Ю. Л. Власов     В. В. Пророк      М. І. Гриців     Л. І. Рогач     Д. А. Гудима   О. М. Ситнік    Ж. М. Єленіна     О. С. Ткачук      О. С. Золотніков     О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...